— що будеш робити опісля? — хлопець повітря жадібно вдихає, намагаючись компенсувати всі загублені моменти життя.
немов так можна відремонтувати те, що розтерто в пил.
«життя не відремонтувати, коли воно стоїть на лічильнику, чуєш, тейоне?».
він хмуриться, думки жадібно бігають по його тілу, намагаючись почати революцію й взяти оболонку під контроль.
життя на лічильнику й правда не відремонтувати, тоді який сенс хвилюватися й боротися?
— після чого. .? — на лі з інтересом й легким вогнем дивляться очі співрозмовника.
вони знайомі годину. можливо дві.
хто зна, скільки пройшло з тих пір як тейон поцілував дивного, але до зірок перед перед очима красивого незнайомця в барі?
годинник й телефон вже не потрібні, час не має сенсу й цінності.
більше не має.
— я знаю.
— дідько.
незнайомець лається так чітко, розрізаючи повітря своїми словами немов лезом катани.
різко, без зайвих вдихів й співчувань.
щодо співчувань лі міг би посперечатися.
здається, в очах його співрозмовника руйнується всесвіт. це й не дивно.
хлопець готовий зробити ставку на вдачу, що він був таким самим цілу вічність (десять годин) тому.
— ти теж. . ?
— типу того. — головою зі сторони в сторону хитає, з біллю посміхаючись сонцю.
типу того. .
«якщо мені не пощастить, то цей балкон зірветься й я заберу тебе з собою в потойбіччя, навіть не знаючи твого ім’я».
— творити хаос й розбій не дуже хороша ідея в такому випадку.
— о господи, тільки не починай бубніти. — він хмуриться, відмахуючись від повчань, котрих не любив при житті, що вже казати про зараз.
у відповідь йому посміхаються.
ніжно.
при житті він би запитав номер хлопця, схожого на літнє неюо піж час заходу сонця.
немов зараз він мертвий.
— можна твій номер, як тебе там. . .т. .? — а про себе шепоче «ніколи б не зробив так при житті».
думки читає. біс красивий.
— тьон. і в мене немає телефону.
Додати до улюблених