Робота написана на Kinktober 2023 День 12 – Заборона кінчати
Пейрінг: Невіллет/Фуріна
У небі над Фонтейном вже давно височився круглий місяць. Усі жителі Гідро-регіону мирно спали у своїх теплих ліжечках і бачили чудові сни. Окрім Верховного Судді. Останнім часом відбулося надто багато засідань і ще більше чекало його найближчими днями. До того ж, все ще потрібно було розібратись з дивним приговором того хлопчака із Фатуї. Цей зухвалець примудрився ще й втекти з фортеці Меропід, чим додав проблем владі Фонтейну. Тож не дивно, що Невіллету іноді доводилось затримуватись у своєму кабінеті до пізньої ночі.
Він якраз переглядав чергові документи, як у двері постукали. Наступної миті вони прочинились і з-відти визирнула світла голівонька Гідро Архонта.
– Тук-тук. Зайнятий?
– Трохи. Останнім часом зібралось багато роботи, – відповів чоловік, не відволікаючись від читання. – Заходь. Щось сталося?
– Зовсім ні. Декілька дипломатичних зустрічей, виступ перед народом й інтерв’ю для «Парового птаха». Звичайні архонтські справи, – вона прокрокувала кабінетом, обійшла широкий стіл, стала поруч й зазирнула у його папери. – Сумувала за тобою, ось і вирішила дізнатись як справи. Не проти, якщо я трохи тут посиджу?
Останню фразу Архонтка промовила майже на вухо чоловіку і він відчув її тепле дихання на своїй шкірі.
Не дочекавшись його відповіді (вона була впевнена, що він її не прожене), Фуріна вмостилась на краєчок стола, скинувши з нього стос паперів. Білі листи розлетілись у повітрі, мов осіннє листя й осіли на підлогу. Дівчина зойкнула.
– Яка я незграба! Я зараз все приберу!
Вона опустилась на коліна й кинулась завзято збирати папірці. При цьому її і без того закоротка сукня ніби випадково задралась догори, оголюючи сідниці. Невіллет зітхнув. Він знав її занадто добре, щоб зрозуміти всі її наміри у цій виставі.
– Леді Фуріно, що, на вашу думку, ви зараз робите? – голос навмисне строгий та холодний.
Від такого формального звернення, незвичного, коли вони лише вдвох, дівчина підводить погляд і дивиться на чоловіка майже невинно. Майже, тому що Невіллет усе одно бачить, як грають бісенятка у блакитному океані її очей. Фокалорс завжди була гарною акторкою, але й він завжди міг відрізнити виставу від реальності.
– Вибач, я ненавмисно! – все ще безвинна, мов дитя.
– Я не про це. Фуріно, в мене справді багато робо…
Вона не дає йому договорити. Перериває швидко та голосно:
– А ти працюй-працюй, я зараз усе зберу і буду сидіти тихенько, мов мишка! – говорить солодко й улесливо, а на обличчі вже розпливлась хитра усмішка. Але Невіллет вірить чи робить вигляд, що повірив і повертається до роботи.
Вона справді була тихою. Що вже саме собою було досить незвично. Фуріна тихенько позбирала розкидані папери й склала їх акуратним стосиком. На якісь хвилини Невіллет навіть зміг забути про її існування і справді зосередитись на змісті документів, що читав. Ось справа, яку йому завтра доведеться розглядати у суді. Щось про крадіжку у магазині коштовностей. Наступним до його рук потрапляє звіт щодо відшкодування витрат від палати Кординаліс. Цифри разом з буквами від втоми пливуть перед очима, але чоловік наполегливо намагається зібрати їх до купи.
А потім Фуріна якось, він точно не знав як, опинилась під столом. Поміж його ніг. Поклавши туди свою маленьку ручку й погладжуючи його пах через цупку тканину штанів.
Невіллет зазирнув під стіл і зустрівся поглядом з Архонткою. Не встиг він і рота відкрити, як вона хутко пояснила:
– Папірець. Залетів аж сюди, ніяк не могла дістати.
Списаний чорнилом шмат паперу якимось магічним чином дійсно опинився у її руках і вона виставила його перед собою, ніби захищаючись. Він примружив очі, дивлячись на неї з підозрою.
– Ти ж не намагаєшся відволікати Верховного Суддю від його прямих обов’язків?
– Ну що ти! Я б не насмілилась відволікати мого шанованого юдекса від важливих справ. Я зовсім не такий Архонт! – дівчина ображено схрестила руки на грудях та закопилила губу.
Невіллет закотив очі і спробував вже вкотре за вечір повернутись до чисел та букв. З того моменту, як у його кабінет зазирнула Фуріна робота не просунулась ні на крок. Це починало трохи дратувати. Не подумайте, він відчував до Архонтки лише теплі відчуття. За ті роки, що вони разом не тільки як друзі і колеги, а й як коханці, вони встигли вивчити один одного досить добре. Навіть занадто добре. Тож не дивно, що дівчина іноді намагалася привносити у їхні стосунки трохи вогню. Треба зазначити, що вдавалося їй це досить гарно. Від її гри й у нього внизу живота приємно тягнуло, а по венам розтікалося тепло. Якась його частинка дуже хотіла підіграти дівчині у виставі, що вона влаштувала для нього. Але Невіллет все ще був довбаним трудоголіком.
Тим часом Фуріна розвела у боки коліна юдекса і зручніше вмостилась поміж ними. Легким порухом вона розстібує його штани, виймаючи напівзбуджений член. Дівчина обхопила його долонею й акуратно дмухнула на блискучу від змазки голівку. Чоловік здригається й Архонтка задоволено посміхається. М’якими губами вона накриває голівку, а пальці невагомо та ніжно ковзають вверх і вниз.
Спритним язичком вона лоскоче щілинку уретри й чує, як Невіллет зверху шумно видихає повітря. П’янке відчуття влади над чоловіком і видовище такого вразливого Верховного Судді не може не збуджувати й Фуріна відчуває, як у неї між ніг теж стає волого. Вона вовтузиться на місці, намагається зайняти зручну позу, бо під суддівським письмовим столом не так вже й багато місця. Дівчина ще раз на пробу проводить язиком по всій довжині і, здається, з рук Невіллета падає перо. Чорнила напевне залишать велику пляму на важливих документах, та це вже будуть не її проблеми.
Гідро Архонт така ж, як і її стихія – вміє бути тихої і ласкавою, але зазвичай бурхлива, емоційна та неконтрольована. Ось і зараз вона непередбачувана – в один момент цілує основу члена, а в інший вбирає його у рот наполовину, чим викликає здивоване зітхання у Невіллета. Він вже не чинить спротиву, навпаки, насолоджується ситуацією й майже інстинктивно кладе руку на потилицю дівчини, намагаючись задати власний темп. Але Архонтка реагує на це категорично – припиняє завзято смоктати й ображено дивиться вверх. В решті решт, вона сьогодні головна героїня, тож чоловіку доводиться поступитися.
Коли орган під її пестощами напружується й здригається, а зверху долинають вже досить відверті чоловічі стогнання, що зазвичай сповіщають її про наближення оргазму, Фуріна стискає основу у кільце пальців й з голосним цьмоком відстороняється.
Невіллет відчуває – щось не так. Він майже дійшов до грані, як його нагло обірвали. Важко дихаючи, зовсім забувши про роботу, яка виявилась не такою вже й важливою, він опускає очі вниз, зустрічається поглядом з Фуріною. Дівчина у відповідь лише задоволено посміхається.
– Ми ще не закінчили, любчику.
Вона всідається йому на коліна і цілує. Довго та жадібно, ніби забирала те, що й так їй належало. Розірвавши доторк губ, дівчина спустилась доріжкою поцілунків до шиї, грайливо вкусила мочку вуха й легко торкнулася вустами кадика. Невіллет голосно видихає повітря з легень і на його обличчі відображається майже страждання. Архонтка відчуває, як між їхніми тілами у її руці пульсує збуджена плоть і шепоче у самі губи чоловіка:
– Хочеш кінчити?
– Так…
Його руки огладжують її талію й повільно спускаються вниз по тендітному дівочому тілу, міцно стискаючи сідниці. Фуріна навіть через тканину сукні відчуває його гарячі доторки і впевнена, що завтра на їх місці залишаться невеличкі синці-відбитки. Але вона не відступає й провокує далі:
– Я тебе не чую.
– Так! Дай мені кінчити, будь ласка, – чоловік вже мало не гарчить й Фуріна врешті-решт розтискає кільце пальців.
Вона вправно вивільнюється з Невіллетових обіймів й знов заповзає під стіл. Їй потрібні декілька секунд, щоб довести Верховного Суддю до піку. Дівчина ледь торкається вустами голівки, а потім заковтує майже не усю довжину за раз, старанно смокче й втягує щічки.
Невіллет кінчає з голосним стогоном і у думках молиться усім Семи Архонтам (Фокалорс у тому числі), щоб мелюзіна-патрульна біля дверей не почула цих звуків. Хоч ніхто й не посміє зайти у його кабінет без попереднього дозволу, все одно не хочеться бентежити це миле створіння.
Фуріна тим часом слухняно ковтає усе й підіймається, сідає на стіл прямо навпроти чоловіка. Дриґає ногами, немов дитина й пальчиком манірно прибирає з куточка рота мутно-білу краплинку. Він все важко дихає, а постать Фуріни перед ним трохи двоїться. Але навіть так він бачить, як вона радісно й трохи хитро посміхається.
– Тільки не кажи, що тобі не сподобалось.
Додати до улюблених