Усю ніч Марія думала про зустріч в оранжереї. Водночас їй навіть здавалося що це все просто нісенітниці, і перше кохання завжди і дуже банально завершується. Але що вона мала проти почуттів, окрім «раціонального мислення»? І взагалі, вона ніколи не вважала, що розум і серце треба ділити між собою, ділити свою душу на дві частини з кардинально різними бажаннями. Одна людина, одна душа, одне рішення. Але вона не могла жити у сферичному вакуумі: коли з нею ставалося щось вперше, чи щось хвилююче, вона не завжди була спроможна довести думку до чуття, як це було в її улюбленому романі «Чесність з собою».
Як вона не любила цю книжку, вона ніколи не могла зрозуміти, як оце от робиться: ну думаєш ти, знаєш, як правильно, але щось тебе навпаки кличе. Як? Та усьому виною завжди одне й те саме: власна схильність до надмірного аналізу усього тебе навколо. Краще, ліпше просто віддатися.
Вони не зараз зустрічались після, хоча майже завжди ініціатива йшла від Єсена. А він і не сперечався: йому подобалось це. Він вів. Так це вже стало звичкою: деякі ритуали навіть сформувались, повʼязані навколо нього. Вона завжди просила Стейсі провести її після пар аж до того самого місця, яке було таємним для Єсена, та звісно вона не доводила її аж до туди, адже це місце було таємно присвяченим тільки їй. Потім вони робили коло навколо академії, інколи йшли до річки, а потім якось завдяки Єсену потрапляли у його кімнату – чомусь Марія ніколи не бачила коменданта, коли приходила туди – але ніколи нічого не питала. Це здавалося недоречним у тиші новонароджених стосунків. В його кімнаті не було, якщо вірити йому, сусідів: там вона робила усе домашнє завдання з його допомогою, а потім вони вечеряли чим траплялося. Обидва звикли до цього, просто, хоч і трохи мовчазно, соромʼязливо, проводили багато часу разом. Їх також розпалювала й уся секретність того, що відбувалося, тому буденні розмови про день і погоду не були їм дотепні чи цікаві. Їх спільних зусиль вистачило лише на один рішучий момент, який і зʼєднав їх: там, в оранжереї. Після вони туди ніколи не верталися разом, наче це означало, що якщо вони прийдуть туди знову на них чекатиме якась різка зміна, потрясіння, якої обидва побоювалися. Але не можна, не можна бігати вічно.
•••
Єсен як завжди пішов в шинок у пʼятницю ввечері, випити свого улюбленого полуничного пуншу. Але на цей раз він йшов там на зустріч. Ні, не з Марією, але заради неї. Чекав він, власне, на Кая, вже попиваючи свій напій. Йому дуже подобався цей його звичай, саме бути там самому і обдумувати усе що він встиг накоїти за цей тиждень, і як би йому не хотілося, хлопець ніколи не запрошував Марію на ці зустрічі. В цьому і полягав сенс, побути хоч трохи по справжньому одному, в думках і в серці, а не тільки фізично. Та Кай посів напроти нього і протягнув руку в знак вітання, яку Єсен одразу потиснув. Вони вже були знайомі через спільну роботу в студраді. Але хлопець збирався просити у якая щось набагато інтимніше для нього, хоча запит був доволі формальним:
– Скажи, чи знаєш ти, були випадки коли факультет щойно потрапившої людини було переплутано? Я хочу допомогти одній…людині.
– Марії?
Єсен глянув на нього загостреними очима, оскільки до цього його увага не була сконцентрована на співрозмовнику.
– Так, а ти звідки знаєш?
– Та про це всі гундять, через ту дівчину-скандалістку, не можу згадати імʼя, Марії добряче дісталося, одразу ж такий удар по репутації.
Єсену стало ніяково, що він намагався приховати особу якій він благодіяв, та і взагалі що він себе так по дурному видав, у той час як Кай з якимсь дивним напівусміхненим обличчям подивляться на нього, а потім і зовсім протягнув, як задоволений кіт:
– Ну-у-у ясно, чого ми допомагаємо…
Але не можна бігти вічно.
– Так, і що? – з трохи перебільшеною агресією відказав Єсен.
– Нічого. Я ж навпаки допоможу. Але й ти теж не гай часу – твоя пташка і полетіти від тебе може.
– Що ти верзеш? – хлопець, по-перше не відійшов ще від першої спроби проявити рішучість, а по-друге йому дійсно стало трохи бридко, в якій манері Кай висловлювався про Марію.
– А ти послухай! Мені довелося, курвою буду що випадково, вас бачити. Де твій запал? Вона скоро втомиться від рутини, і я б посперечався що вона вже не вважає це все звичкою.
– Маєш на увазі, піти далі за це? Проявити ініціативу для наступного кроку?
– Ну отож, отож-бо!
Кай поплескав його по плечу у підтримку. А Єсен тільки закотив очі: зміни, знову зміни, які так важко йому даються. Але плоди цього рішення занадто приваблювали його, аби просто проігнорувати поради Кая. Тому він промовчав, вже вибудовуючи в голові звичні ланцюжки, як розвинути події, замість того аби чекати поки доля сама їх розвине – і не в його користь.
Додати до улюблених