Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

Таємниця минулого

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Надворі тепло, але листя потроху жовтіє. У чаклунському містечку тихо, ще зовсім рано. Вже майже кінець літа і з кожним ранком стає все прохолодніше.

  По вуличці йшла дівчинка у темно синій легкій кофтині та чорній спідничці. Її гарне золотисте волосся було заплетене у не дуже тугу косу, але особливістю її зовнішнього вигляду були квіти незабудки що красувалися над вухом. Вона переступала калюжі після недавнього дощу. Вона йшла вздовж вулиці переглядаючи очима знайомі вивіски. Доволі старенькі будівлі, але особливі із дрібкою магії. Будинки здебільшого не більше п’яти поверхів і то такі розміщені здебільшого блище до центру. І ось вона підійшла до невеличкої крамнички з дерев’яною вивіскою на якій золотими буквами було написано “Чарівні солодощі”. Це крамниця у  якій дівчинка останній рік щодня пече випічку та заробляє з цього непогану копійчину. Відколи українка тут працює крамниця здобула непогану популярність. Її чарівна випічка зачаровує відвідувачів своєю унікальністю та різноманітністю.

  Дівчинка відчинила двері та зайшла в середину і як зазвичай пішла до дверей за касовою стійкою. Там була велитенська кухня, незважаючи на мініатюрність самої крамниці.

– Час трохи попрацювати, – промовила сама до себе Україна і засукала рукави. Вона була працьовитою і не боялать роботи. Одягнувши білий фартух вона взялась до вимішування тіста. Через годинку вона вже додавала останні деталі. Посипала якимось золотими спеціями із скляної пляшечки глазуровані пундики, які були із самими різними смаками. Смаком любові, ненависті, перемоги та інших. Особливо популярні були із смаком любові. На вигляд вони звичайні, але коли відкусиш шматочок відчуєш неповторні відчуття. Потім перейшла до карамельних пустунів. Це карамельні фігурки різних чарівних істот і якщо сказати “Анімарі” вони оживуть. Вона доробила ще деякі вироби і почала переносити частину їх до вітрини біля каси. Потім підійшла до дверей та повісила табличку “Відчинено”.

  Вона працювала касиром через день, в дні коли вона тільки випікала її на роботі замінювала власниця крамниці міс Шарлота. Жінка із кучерявим сивим волоссям та лагідною усмішкою. Але сьогодні працює вона. Тому вона стала за стійку в очікуванні покупців.

 – Міс Україно, як приємно вас бачити,- до стійки підійшов привітний чоловік середніх років в нього була чорна чуприна причесана назад та сірі очі. Він весело зняв капелюх з голови та підійшов до стійки.

  – Доброго ранку, – Україна завжди була привітна з відвідувачами.

  – Доброго, пам’ятаєте я нещодавно до вас завідував?

  – Так, звичайно

  – І купував ось ці тістечка, – він вказав пальцем на глазуровані пундики.

 – Щось було не так?, – дівчинка трохи напружилась. Невже вона щось не те додала.

  – О, не хвилюйся я хочу сказати що вони так сподобались моєму синові, можеш будь ласка дати з таким же смаком.

  – Звісно, – в дівчинки ніби камінь з душі впав.  – скільки вам штучок?

  – Три, – вона поклала у крафтовий пакет три тістечка та завернула краї пакета, – будь ласка.

  – Дякую, – потім він дістав з кишені одну монету серпик.Юкі в свою чергу віддала решту, двадцять кнатів.

– Гарного вам дня

  – І тобі буду тепер частіше до вас навідуватись. – на прощання він махнув капелюхом. Через ще деякий час, після не одного десятка покупців Юкі нарешті присіла на ослінчик за касою і тільки но вона це зробила, як хтось зайшов у крамницю.

  – Невже байдикуємо? – весело сказав прибувший чоловік

  – Добрий день дядьку, давно ви до мене не заходили. – Чоловік з блондинистим волоссям усміхнувся.

  – Сама знаєш скоро починається навчальний рік у Гоґвортсі з’являється робота, ще й тепер я декан Ґрифіндору.

 – Вітаю, це чудово! – чоловік ще більше усміхнувся

  – Дякую, але я сюди за іншим прийшов. – дівчинка запитально глянула на нього.

  – Ось глянь, – він протягнув їй якийсь лист. Вона взяла його. Юкі обдивилась його і глянула на сургучеву печатку на якій був герб Гоґвортсу. Вона підняла радісний погляд на свого майбутньго тепер професора.

 – Міс Україно радо запрошую вас в школу чарів та чаклунста Гоґвортс. – дівчинка весело усміхнулась та поквапилась розкрити лист. Чоловік щиро за цим спостерігав.

  ” Дорога, міс Україно!

Ми раді проінформувати Вас, що Вам надано місце у Школі чарів та чаклунства «Гоґвортс ». Будь ласка, ознайомтеся із доданим до цього листа списком необхідних книг та предметів.Заняття розпочинаються 1 вересня. Чекаємо на вашу сову не пізніше 31 липня. Щиро Ваш Велика Британія, заступник директора!”

 – Я така рада! – дівчинка чуть не стрибала від радості. Вона давно мріяла потрапити в Гоґвортс. І з нетерпінням чекала цього моменту. Британія тим часом глянув на свій годинник на срібному ланцюжку.

  – Якщо я не помиляюся то твій робочий день закінчено.

І справді Україна глянула на дерев’яний годинник на стіні стрілки якого вже оминули шосту годину вечора. У великі скляні вікна пробивалися ще літні сонячні промені. Темно зелені стіни під цими променями стали оливковими. Дівчинка поклала литс на стійку, а сама підбивала всі зароблені сьогодні гроші. Вона перераховувала їх і зачинила шухлядку каси з вигадливими візерунками на ключик, який потім залишила у одній із шафок. Зняла фартушок, вони з чоловіком вийшли і вона зачинила двері крамниці.

  – Україно, може ти сьогодні в мене погостюєш? Візьми ще брата з собою, давненько ви в мене не гостювали. – Ця ідея їй сподобалась. Взагалі коли вона була ще дуже маленькою жили вони з УПОю у дядька Британії. А потім коли брат закінчив школу і влаштувався на роботу у видавництві газети вони переїхали у теперішню їхню домівку. Невеличкий будинок, що недалеко звідси.

  – Я не проти, було б чудово, – вони йшли вулицями Гоґсміду, наближаючись до центру міста. Зараз всі повертаються з роботи додому, або розходяться по пабах та кафе. Тому на вуличках ще та хвиля народу. Вони завернули за ріг та зайшли у доволі стару будівлю в якій друкували найпопулярніші газети “Щоденний віщун”. Відчинивши старі потерті двері Україна помітила свого брата що вже збирався додому. І одягав чорний плащ біля шафи для верхнього одягу. Молодий хлопець переводив погляд то на сестру то на чоловіка біля неї.

  – Я ще думав за тобою йти сестричко, – він підійшов до них і вони вже разом йшли вулицею.

  – Британія неочікував вас тут побачити. Якщо я не помиляюсь то зараз підготовка до навчального року в самому розпалі.

  – Ти правий, але я особисто хотів передати лист з Гоґвортсу Україні. – УПА зупинився та глянув на професора що йшов поряд, а потім на усміхнену сестру.

  – Так партизанка, ти часом нічого не забула сказати? – він із награною суворістю взяв руки в боки. Він намагався бути серйозним, але його усмішка його викрила.

  – Вітаю сестричко, коли йдем купувати приладдя?

  – Що до цього, УПА я збирався завтра вирушити з Канадою та США в Алею Діаґон, Україна може піти з нами. – Хлопець на хвильку задумався.

  – Україно ти, як гадаєш?

 – Я тільки за. І я давно з Канадою не бачилась.

Вони знову завернули за ріг, але потім Британія дістав паличку.

 – Чудово, тоді до мене на чай. УПА тримай Україну.

УПА хотів ще щось сказати, але пізно. Чоловік змахнув паличкою і перед очами дівчинки все поплило, закрутилось. Світ ніби пішов з під ніг. Вона спочатку не зрозуміла що сталося, але потім згадала що дядько Британія полюбляє телепортуватися. Це одна з його фішок.

 В дитинстві коли їй було років п’ять вона з Канадою часто сиділи на дивані перед камином і слухали розповіді Британії про його навчання в Гоґвортсі, про минулі часи і розповіді про історію чарівного світу. Особливо Британія любив розповідати про пригоди його юності. Ці вечори були такі домашні та приємні ще через те що це були вечори напередодні Різдва. І передчуття свята та подарунків завжди піднімало настрій дівчинці. Ці моменти залишили найтепліші спогади.

  Світ нарешті перестав йти обертом, але українці паморочилось в голові, якби не брат який її міцно тримав напевно вона вже бухнулась на землю. Опинились вони в коридорі.

 – Ласкаво прошу почувайтеся, як вдома – Британія глянув на дівчинку, яку трохи хитало.

 – З приземленням, як почуваєшся не нудить?

 – Нормально, – Україна на мить заплющила очі, а потім розплющила їх і вже стояла рівно. Вона оглядала знайомі їй стіни, знайомі як свої п’ять пальців. Будинок Британії двохповерховий. На першому поверсі праворуч вітальня, ліворуч кухня та їдальня. Прямо попереду сходи ведуть на другий поверх. На якому спальні та бібліотека з каміном. Канада, який почув голос батька спустився з другого поверху. Він глянув на прибувших гостей та підбіг до України.

  – Батько чому ти не сказав що до нас Україна прийде?

  – Вирішив сюрприз зробити, а тепер йдіть у вітальню я принесу чай.

 – Україно, як в тебе справи? Хочеш у Гоґвортс? – Канада повів її у вітальню і вони весело почали гомоніти. Вони друзі з дитинства. Росли разом, грались разом, деколи сварили їх і то разом. УПА в свою чергу пішов на кухню до чоловіка, дещо його зацікавило. А саме те що речей міс Франції немає, ні одягу на вішаку ні взуття. Щось між ними сталося? Він пішов просторим коридором з портретами на стінах та зайшов у аркоподібний прохід на кухню. Атмосфера на кухні була затишна. Світло було від двох ламп на торшерах тьмяне та жовте. Кухонні тумби з темного дерева в одному кінці кімнати та невеликий стіл з двома кріслами поряд в іншому кінці. На правій стіні було багато фотографій. Чоловік розкладав на тацю сервіз, а на вогні грівся чайник. Він одразу повернувся до УПИ.

  – Щось сталося?

  – У мене ні, а в вас? – хлопець глянув на нього пильним поглядом, тим часом Британія зітхнув.

  – Ти про Францію?

  – Так, вона що переїхала від вас? – чоловік закінчив розкладати сервіз та присів на вінтажне крісло біля столу спиною до вікон.

  – Історія довга, але якщо коротко. Ми двоє отримали те що давно хотіли.

Британія втупився поглядом у стіну навпроти. На тій стіні є багато фото у рамках.

  – Як що до деталей? – Хлопець також сів на таке ж крісло.

  – Ех УПА, наші діти стали дорослішими. Канада йде навчатись і тепер він буде біля мене. До того він був малим і з ним треба було залишатись, а я працюю вчителем і в мене не було змоги за ним дивитись – це і зупиняло Францію від переїзду, але тепер її ніщо не тримає. Діти будуть навчатись вона з ними буде деколи бачитись. Тай все…

  – Тобто її тільки приглядання зупиняло?, – УПА був у повному шоці.

  – Так, а що ще? – чоловік був повністю спокійний.

  – А вас що в стосунках ніщо не об’єднувало крім дітей?

Погляд синіх очей чоловіка був якимось пустим та безбарвним.

 – Ніщо, в наших стосунках вже після народження Канади зникли почуття…

  – Але..

Хлопець вже хотів щось сказати, проте його зупинив співбесідник.

  – УПА, я не хочу про це говорити… – чайник закипів, чоловік різко піднявся та залив воду в заварник з листям чаю. Він закатав рукава білої сорочки та витяг з верхньої кухонної тумби тарілку. Потім зробив за допомогою магії сендвічі з маслом та сиром. Він взяв тацю та вже йшов на вихід з кухні. УПА пішов за ним ще досі в шоці від розмови.

  – Перекусіть трохи, а я поки піду щось приготую. – хлопчик з дівчинкою сиділи на дивані оббивка якого була у квітчастий візерунок.

  – Можливо я вам допоможу? В мене є стаж готувати на кухні, – Юкі усміхнулась

  – Ти і готувати навчилась? – Канада здивовано на неї глянув. – Що я пропустив?

Дівчинка безтурботно засміялась.

  – Дуже багато пропустив. Так що скажете ?

  – Як хочеш, але спочатку беріть чай. Канада, США в себе в кімнаті?

  – Так, тату

  – Поклич його до нас

Хлопчик похитав головою в знак згоди і пішов на другий поверх. Україна тим часом взяла одну із горняток та наляла чаю. Дівчинка знову задивилась на вигадлині візерунки на темно синіх стінах. Висока біла стеля з об’ємною люстрою. Ліворуч від дивану є камін в якому зараз немає вогню. Таця з чаєм стояла на міні столику, а УПА сів навпроти України на такий же диван. На дальній стіні кімнати було три вікна з кремово-голубими вінтажними шторами. В тому ж кінці кімнати з права є канапа ніжно голубого відтінку. А з ліва на протилежній стіні є шафа для книг, але без дверцяток. На стіні за спиною дівчинки є багато портретів минулих власників дому. Деякі портрети полюбляли оживати саме тоді коли хтось до них підходив.

 Одного разу коли Україні було десь чотири рочки вона підійшла до свого улюбленого портрету. На картині була ошатно вдягнена жінка з каштановим волоссям та темно-зеленими очима. Як Україна потім дізналась це була Третя Французька республіка – матір Франції. Коли дівчинка підійшла до портрету в ту ж мить малюнок ожив  жінка зверхнього дивилась на маленьку Юкі. А потім і крикнула на неї чим дуже її злякала і маленька україночка побігла до Британії. Тоді він і розповів їй що у матері Франції був дуже паскудний характер і що її не потрібно боятись. Відтоді цей портрет перестав їй подобатись.

  З боку сходів почулися кроки. США та Канада нарешті повернулись. Старший світловоловий син Британії був вже на другому курсі а в цьому році піде на третій курс. В нього були такі ж темні сині очі, як і в батька. Канада ж більше схожий на Францію. Темне каштанове волосся та сіро-зелені очі. В дитинстві Україна найбільше часу проводила з Канадою, а ось з США в неї були нейтральні стосунки. Хоча деколи вони розважались і разом.

  – Привіт, Україно – він махнув їй рукою.

  – Привіт США, – всі сіли на дивани. Вони почали разом обговорювати щось, але потім куховари Україна та Британія пішли на кухню. Чай чаєм а їсти щось треба. Дівчинка закатала рукави та почала чистити картоплю, а Британія фарширував курку. Вони декілька хвилин мовчали, але потім чоловік розпочав розмову.

  – Як гадаєш на який гуртожиток тебе розподілить капелюх?

Дівчинка на мить зупинилась чистити картоплю і задумалась.

  – Не маю уявлення, а ви своїм експертним поглядом що скажете?

  – Ну слизерин я одразу відкидаю. А ось інші три гуртожитки могли тобі б підійти. Що  ґрифіндор, що гафелпаф, що рейвенклов. А на який хотіла б саме ти?

  – Напевно довірюсь капелюхові, я буду старатись добре вчитись на будь-якому факультеті. – Чоловік усміхнувся.

  – Я і не сумніваюсь.

 Чоловік за допомогою магії приготував курку та випік картоплю за долю хвилини. Потім з кухонної тумби почали вилітати тарілки, серветки, виделки. Вони закручувались в повітрі ніби в танку, а потім летіли в столову та серверувались самі собою. Дівчинка на це зачаровано дивилась, а потім коли все було готово чоловік пішов у їдальню, а Україна пішла кликати всіх за стіл. Всі сіли за стіл, почали їсти. Вечеря вийшла смачна. Але Україна підмітила що тітоньки Франції немає. А потім згадала що немає ні її речей ні одягу. Можливо запитати Канаду що сталося, чи краще дядька Британію? Роздуми України перервав голос.

  – Україно ти чого не їж?

  – А та просто задумалась, – швидко проговорила дівчинка, Британія вже закінчив вечеряти і просто пив чай. Стоп а коли він встиг його зробити? Через ще якийсь час вже по вечеряли всі. І Британія встав і збирався йти, але зупинився та на останок сказав.

  – Україно зайди до мене в кабінет треба поговорити.

Поговорити? Про що? Промелькнуло в її голові.

  Після вечері кожний знайшов справу для себе. УПА читав книгу в вітальні, Канада планував що буде завтра купувати, США зашився в своїй кімнаті, а Україна стоїть на другому поверсі біля кабінету Британії. Вона тихо постукала та зайшла. Британія складав на купу якісь папірці та сувої. Коли Україна зайшла чоловік зупинився.

  – Сідай на крісло я зараз прийду. – чоловік вийшов з кімнати, Юкі сіла на м’яке крісло біля столу. Темно-сині стіни, як і майже всі в цьому домі. Полиці з книгами праворуч та ліворуч від робочого місця. В правому кутку кімнати за робочим місцем стоїть стіл з усім приладдям для варіння зіль. Колби, казанки різні штативи. Стіл з темного дерева з вирізьбленими візерунками завжди подобався Україні. І ось Британія зайшов, проте в руках у нього була скринька, Юкі її ніколи ще не бачила до цього. Британія сів за стіл навпроти дівчинки. Тоді він підсунув їй скриньку.

  – Відчини, вона твоя

  – Моя? – чоловік кивнув, Україна була здивована.

 Вона підійшла до столу та глянула на скриню. На верхній її частині був вирізьблений знак, схожий на тризуб, а навколо нього переплітались різні квіти та колоски. Цей знак був для неї дуже знайомим тільки вона не розуміє чому. Вона наважилась відчинити скриню. Всередині були фото якоїсь жінки, чоловіка, хлопчика. Вона глянула на фото хлопчика і її ніби током вдарило. Цей хлопчик – це УПА. На фото він був у формі Ґрифіндору і тримав мітлу в руках. Він радісно усміхався. На іншому фото УПА з якоюсь темноволосою жінкою, світловолосим чоловіком а на руках в нього була …маленька дівчинка з таким же золотавим волоссям, як і в чоловіка.

  – Це твоя сім’я

Очі дівчинки округлились.

  – Що!? – вона знову глянула на фото. Ця маленька дівчинка це вона!?

  – Але…як!? Що за…

Вона глянула на ще одну фотографію, темноволоса жінка тримає дівчинку на руках, а на голівці в дівчинки віночок з голубих польових квітів. Вона взяла фото та показала Британії.

  – Вона моя мати?

  – Так

  – Але де вона? Що з нею сталося?

Британія зробив глибокий вдих. Він взяв фото з рук українки.

  – Сідай. Розповім.

Юкі сіла та нетерпляче чекала пояснень.

  – Пам’ятаєш я колись розповідав про чаклунську війну, яка була дес’ять років тому? – дівчинка кивнула.

 – Це твоя мати, а це твій батько. – він показав ще одне фото.

 – Коли почалась чаклунська війна тобі і рочку не було. Смертижери розгулювали по чарівному світі. І твої батьки вирішили сховати тебе та твою маму в містечку “Ґодрикова долина”. Щоб захистити вас від смертижерів, твій же батько залишив УПУ з іншими чарівниками ордену.

  – Ордену?

  – Так, під час цієї війни сформувався “Орден фенікса”. Орден складався з добрих чарівників і в його складі були і твої батьки. Твій батько брав участь у боях проти смертижерів. Він хоробро бився, але під час одного зіткнення його вбили…

  Твоя мати, яка тим часом була в “Ґодриковій долині” бавила тебе, але однієї ночі до вас навідався Темний Лорд і…вбив твою матір, але…ти залишилась жива. Яким чином не знає ніхто.  Ти здолала Темного Лорда і врятувала весь світ магії.

Сказати що Україна була в шоці, нічого не сказати. Зараз вона відчуває ніби їй розповідають якусь легенду.

  – Україно, ти відома решті магічного світу, як дівчинка що здолала самі знаєте кого. Але я хочу тебе попередити, ти досі мішень для деяких темних чаклунів. І коли ти потрапиш у Гоґвортс повідомляй мені, якщо тобі щось погрожує. Домовились?

  Ось тепер чоловік її добив.

  – Домовились.Можна ще глянути? – вона показала пальцем на скриньку.

  – Звісно, вона твоя

 Україна ще трохи передивилась фото та вже збиралась зачиняти скриньку, як тут вона помітила якесь намисто.

 Чоловік поки що збирав речі щоб їхати в Гоґвортс, тому дівчинка без проблем поклала намисто в кишеню спідниці. Тоді зачинила скриню та віддала Британії. Вона розуміла що, якщо він зберіг її до тепер то збереже і надалі.

  Вона вийшла з кабінету ніби іншою людиною з новою історією. Саме перше що вона зробила це на всіх парах побігла до УПИ ось тепер йому не переливки. Дівчинка бігла по сходах, оминула США який піднімався по сходах і майже вилив свій напій. Перебігла коридор та влетіла в вітальню. Вона зупинилась лиш перед носом брата.

  – Чому ти мовчав!? – УПА глянув на неї ніби на навіжену.

  – Що?

  – Ти добре знаєш що. Чому ти мовчав про наших батьків? Чому не розповів хто вони були насправді?

Ось тепер до УПИ дійшло що тут до чого.

  – Ну якщо я не помиляюся Британія тобі вже все розповів.

  – Воно то так, але чому ти мені це не розповів раніше?

 – Тому що ми з Орденом Фенікса домовились мовчати до того моменту поки ти не поступиш в Гоґвортс.

 – Але чому? – хлопець підняв погляд своїх голубих очей на сестру.

  – Всьому свій час…​

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь