Деякий час тому
Вогонь мірно потріскував у спеціальних чашоподібних арматурних конструкціях, з’їдаючи залишки дров і тріски, перетворюючи їх при цьому на червоне вугілля. Водоспад неподалік доповнював умиротворену картину. Гірський пейзаж, дерева, скелі — чудове місце, щоб сховатися від світу і виношувати підступні плани.
Звуки води, що струмувала, зливалися з тріском дерева в дивовижний дует, що дозволяло ще краще сконцентруватися. Хейхаті Місіма виконував давно відшліфоване часом ката. Він був одягнений у хакаму*¹ бузкового кольору, а сандалії гета*² на ногах видавали дивний металевий звук при кожному зіткненні з кам’яними плитами, якими була викладена невеликий майданчик для медитацій і тренувань. Золотисто-коричнева сорочка-кімоно із шестикутними візерунками пастельних кольорів вільно звисала зі спини, оголюючи торс. На грудях у Хейхаті чітко виднівся жахливий хрестоподібний шрам — результат битви з Кадзуєю в минулому. Його голову прикрашала лисина, хоча з боків від скронь назад йшли химерні сиві гострі пучки волосся. Суворе обличчя Хейхаті Місіми було розсічене зморшками, а невеликі карі очі випромінювали силу, яка зазвичай не властива людям похилого віку.
Він підняв ліву руку вгору і стиснув у кулак. Піднімаючи ліву ногу теж угору, Хейхаті зігнув її в коліні й на мить ніби застиг концентруючись. Різко опустивши ногу і кулак униз, старий пропустив через тіло невелику блискавку від лівої стопи до правого кулака. Він давно помітив, що його підлеглий стоїть і чогось чекає.
— Ну що там? — приховуючи нетерпіння, запитав колишній глава Дзайбацу «Місіма».
Навіть втративши вплив, він мав достатньо влади, щоб тримати при собі невелику армію підлеглих, які виконували функцію його вух і очей, поки старому доводилося підтримувати легенду про власну смерть. Навіть якщо тебе вважають мертвим — це не привід не тримати себе у формі. Тим паче час для нової битви наближався. Хейхаті виношував плани про те, як повернути собі Дзайбацу, вирвавши його з рук Дзіна Кадзами — бажано холодних. Старший Місіма у деталях вибудовував усі можливі сценарії зустрічі з Кадзуєю.
— Термінове повідомлення, — відповів чоловік у чорному костюмі та затемнених окулярах.
— Говори, — з цими словами Хейхаті розпочав виконання нового ката.
— Так! — підлеглий схилив голову, дотримуючись усіх знаків пристойності та правил поведінки. — Армія повстанців здійснила наліт на лабораторію доктора Босконовича.
— Що? — Хейхаті Місіма ледве помітно повернув голову в бік чоловіка в чорному, не приховуючи свого подиву.
— Але поки вони там були, Корпорація «G» вступила з ними в бій і знищила їх.
— Якщо Кадзуя пішов на це, — старий продовжив виконувати ката, здійснюючи кругові рухи руками, — значить, там щось було, — він виставив уперед долоні так, що ліва виявилася розгорнута вгору і майже паралельно до землі, а права — у перпендикулярній площині, повернута до середини. — Нічого, скоро ми дізнаємося, — тепер Хейхаті зробив два кроки, розвертаючись навколо осі. Різко опустивши ногу на кам’яну плиту, він присів і нахилив корпус, розводячи руки та коліна убік. Електрика знову пробігла тілом знизу вгору. — Що вдалося з’ясувати щодо повстанців? — спитав він, випрямляючись.
— Отже, командир, підрозділ складається із тридцяти тисяч осіб. Їх очолює Ларс Александерссон. Його особисті та службові дані були підчищені не тільки в компанії, але й видалені з нашої бази даних, — чоловік у чорному говорив спокійно та виразно. — Схоже, саме він відповідав за напад на лабораторію, але там не було виявлено жодних тіл.
— Таку настирливу муху не так просто прихлопнути. Він, напевно, живий,— сказав Хейхаті.
В голові тут же почали вишиковуватися підступні плани: «Якщо мені вдасться переманити його на свій бік… Тоді, можливо, я зможу стерти усмішку з обличчя цього проклятого молокососа Дзіна», — очі старого блиснули з-під насуплених брів. — «Так, мені треба отримати цього Ларса незважаючи ні на що», — куточки губ поповзли вгору.
— Знайдіть його! — скомандував Хейхаті, махнувши рукою. — Я маю навіть знати про те, що він зупинився попісяти! Ворушіться! — голос звучав грізно, але не голосно. Адже, щоб вселяти страх і повагу, не обов’язково кричати. Хейхаті добре знав, як ефективно змусити людей служити йому.
— Так! — підлеглий вклонився і пішов.
Залишившись на самоті, Хейхаті засміявся. Спочатку тихо, його плечі лише ледь помітно тремтіли при цьому, а потім він випростався і закинув голову, дозволяючи собі сміятися голосно і з нотками підступності.
Раптом зашелестіло листя, і Хейхаті різко обернувся.
— Хто тут?!
Але відповіддю йому послужила тиша.
***
Дістатися до притулку Хейхаті Місіми Ніні не склало труднощів. Її навички чудово підходили до виконання завдання, яке їй доручив Дзін. Пробратися непомітно через маєток для тренованого першокласного асасина виявилося такою ж простою справою, як відібрати у дитини цукерку*³.
«А Хейхаті вибрав собі містечко що треба», — подумала Ніна, коли одним безшумним рухом опинилася на гілці дерева. Воно росло неподалік невеликого майданчика, де старий Місіма саме тренувався. Склавши руки на грудях, Вільямс продовжила спостерігати та слухати. Підлеглий Хейхаті розповів про напад на лабораторію Босконовича. Саме там Ларс знайшов андроїда Алісу та активував її. Вони здружилися і розпочали розслідування.
Здивування Хейхаті викликало мимовільну усмішку на обличчі Ніни:
«Виявляється, старий не знав про це? Вже стільки часу минуло, а його люди тільки зараз зібрали пазл докупи»,— Ніна примружила очі, — «Тобі, Хейхаті, напевно, треба звільнити всіх до біса».
Давно відомо, що якщо свердлити людину поглядом, то вона відчує це. Саме тому Ніні довелося залишити своє місце розташування.
Нову точку для огляду знайти виявилося зовсім не важко. Поки осіннє листя не опало, будь-яке з дерев ставало чудовим укриттям. Незабаром мав з’явитися новий учасник на сцені, і Ніна завмерла в очікуванні.
Раптом у будівлі почувся гуркіт. З дверей вилетіло кілька людей, а за ними вибіг Ларс.
— Хейхаті Місіма?! — спитав він, гальмуючи біля краю тренувального майданчика.
— А ти? — відповідаючи питанням на запитання, пробасив старий, повернувшись до нього обличчям.
— Ларс Александерссон. Представник особового складу загону Теккена.
— А! Так ти — той самий ватажок повстанців, про якого я стільки чув, — голос продовжував звучати грізно, але вже з нотками якогось глузування. — Цікаво. Тільки дозволь мені перевірити, наскільки ти справді сильний, — на обличчі заграла підступна посмішка. Вона лише сильніше вимальовувала лінії носогубних складок, тим самим створюючи вже не тільки зневажливий, а й загрозливий вираз обличчя. Хейхаті прийняв бойову стійку.
Ларс наслідував приклад свого опонента. Правда його стійка відрізнялася: якщо у Хейхаті виставлена вперед ліва рука з розкритою долонею знаходилася на рівні грудей, то у Ларса була опущена на рівень таза і розгорнула до супротивника тильною стороною; у першого права рука була затиснута в кулак майже поруч із сонячним сплетенням, а у другого — на рівні лівого плеча.
Опоненти кинулися один до одного. Аліса хотіла втрутитися, але в цей момент із будівлі до майданчика для медитацій ринув натовп охоронців Хейхаті Місіми. Їй довелося повністю переключити увагу на них.
Тим часом старий завдав по своєму супротивнику два послідовні удари лівою та один правою рукою. Ларс вдало блокував атаку схрещеними руками, а потім спробував аперкотом підняти Хейхаті в повітря, але той ухилився праворуч і відразу знову почав завдавати ударів по своєму противнику. На завершення серії старий повернувся довкола осі на лівій нозі та, зігнувши праву ногу, з цієї низької стійки вдарив кулаком у стегно Ларса. Від цього останній втратив опору і, щоб не впасти, сперся на обидві руки. Але, не встигнувши піднятися, він уже зігнувся навпіл від потужного стусана правою ногою. Алесандерссон навіть не зміг нічим відповісти, оскільки Хейхаті, відразу присівши на ліву ногу, здійснив три кругові обертання. Три послідовні удари витягнутою убік правою ногою завершилися потужним аперкотом. Блискавки танцювали та іскрилися від дотику кулака з тілом Ларса, що безвольно перекидалося в повітрі. Він відлетів на кілька метрів.
Будучи андроїдом, Аліса Босконович мала унікальні здібності. Ніна знала, що ця, на перший погляд, тендітна дівчина у фіолетово-рожевій сукні з милою, певною мірою дитячою, зовнішністю була не така проста, як здавалося. На жаль, люди Хейхаті Місіми припустилися помилки, думаючи, що їх противниця з наївним виразом обличчя, з великими яскраво-смарагдовими очима і рожевим волоссям всього лише звичайний робот. Можливо, в цьому важливу роль відігравала зовсім не бойова стійка, при якій дівчина стояла, розвівши трохи руки з розкритими долонями.
Декілька чоловіків у чорному рвонули до неї. Одному прилетів удар по голові зверху лівою рукою, у другого підкосилися ноги від сильного удару з розмаху но гомілці, коли Аліса різко присіла, розвертаючись навколо осі. Тут же вона відкинула ще одного нападника ударом ногою, посиленим вмонтованим у неї прискорювачем. Її противники були не настільки майстерними бійцями, тому використовувати проти них складні зв’язки з прийомів здавалося недоцільним. Алісу було спроектовано, щоб розвиватися. Її арсенал був великий, але навчитися застосовувати його в бою вона могла лише беручи участь у битвах. Андроїд лавірувала між охоронцями Місіми, використовуючи прискорювачі на спині. Натовп швидко і помітно почав рідшати.
Отримавши кулаком в обличчя, Ларс відступив на кілька кроків. Він похитав головою в спробі вгамувати дзвін. Разом з цим він відчув, як із носа тече кров, яку він просто витер її долонею. Хейхаті зневажливо хмикнув і пішов у атаку. Александерссон ударив ребром долоні в обличчя, одночасно зігнувши праву руку в лікті. Потім завдав удару правою рукою в живіт противника. На завершення він прийняв особливу стійку, в якій, присідаючи на обидві ноги, він повертається до противника лівим боком та спиною, а також спирається правою рукою на землю. Саме в цей момент над його головою пролетіла рука Хейхаті. Ларс, не втрачаючи жодної секунди, з низької стійки різко повернувся до супротивника обличчям і завдав посиленого електрикою удару йому в груди. Це відкинуло Хейхаті Місіму на кілька метрів. Старий підвівся з подивом на обличчі, адже виявилося, що його опонент володів не менш містичними силами, ніж він сам.
Ларс розбігся в спробі збити супротивника з ніг, але в останній момент загальмував і низько припав до землі на ліву ногу, одночасно покрутившись на коліні за годинниковою стрілкою, а витягнутою правою ногою він зробив підсічку. Хейхаті не чекав такого, він саме спробував виконати зв’язку з двох ударів ногами.
Ніна зазначила, що обманна тактика Ларса справді їй сподобалася. Адже він не тільки пішов униз від потужного кіка ногою, то ще й позбавив супротивника опори. Після цього Ларс підстрибнув і потужним ударом кулака хотів припечатати голову Хейхаті до плити, але той уникнув удару, а сама плита вкрилася тріщинами. Здавалося б, від такого кістки мали роздробитися, але ні, кулак просто іскрився фіолетовими блискавками.
Аліса підлетіла до супротивника, що тільки-но піднявся, легенько штовхнула його в ліве плече і закружляла навколо нього. Той не зрозумів, що сталося, але чудово відчув, коли дівчина штовхнула його в спину ногою, а потім, літаючи туди й назад, завдала йому ударів своїм тілом. Після цього він приземлився на землю непритомний.
Залишалося лише кілька людей. Андроїд кинулась до ще одного противника, заходячи праворуч. Вона схопила того за руку і потягла на себе, потім, покрутившись навколо осі, завдала йому в голову удару внутрішнім ребром долоні. Противник упав, а Аліса злетіла в повітря. Саме в цей момент вона вистрілила по людині своїми кулаками, потрапивши у живіт та голову.
Дівчина підлетіла до ще одного охоронця Хейхаті ззаду, лівою ногою вона слабо вдарила в згин правої ноги, позбавляючи супротивника опори та додатково штовхнула його другою ногою в спину, прибиваючи до землі. Змивши в повітря, вона з силою приземлилася на нього, завдаючи серйозних травм грудної клітки. За її розрахунками людина виживе, але поранення вивело його з ладу, тому що будь-який рух починав викликати нестерпний біль.
Ніна відзначила для майбутнього рапорту, що Аліса чудово навчилася поєднувати силу та спритність. Вільямс навіть потішило прагнення дівчини зберегти життя її супротивникам.
Хейхаті високо підстрибнув, одночасно завдаючи удару лівою ногою, при цьому його корпус рухався навколо осі за годинниковою стрілкою, тому наступний удар у повітрі вже був завданий правою ногою. Ларса відкинуло на незначну відстань, але він швидко підвівся, зробивши перекид до супротивника. Це була ризикована тактика, але все-таки цілком несподівана. Піднімаючись, Ларс завдав низького удару ногою, але його зустріли блоком. Тоді він негайно присів, нахиляючи коліна до землі. З цього положення підстрибнув у повітря, завдаючи удару коліном лівої ноги в груди Хейхаті, а потім ударив його правою ногою, все ще перебуваючи в повітрі. Його тіло при цьому граційно крутонулось у незвичайному акробатичному русі. Після цього Ларс приземлився на землю одночасно із супротивником. Удар ногою виявився посилений електрикою.
Хейхаті, що піднявся, відповів нескладною зв’язкою з прямого лівою рукою і потужного удару правим кулаком зверху вниз по голові противника на зразок молота. Не даючи Александерсону впасти, старий продовжив завдавати прямих ударів, а потім, зробивши різкий круговий розворот, завдав ще одного удару в живіт тильною частиною правої руки. Ларс упав, ледве стримуючи стогін. Не встиг він підвестися, як Хейхаті рвонув до нього, хапаючи за плечі. Він нахилив супротивника так, що голова пішла йому в коліна, і обвив руками корпус. Здійснивши високий стрибок разом із жертвою, старий приземлився і впечатав Александерссона спиною в кам’яну плиту.
Часу отямитися було катастрофічно мало, але той зібрав усю волю в кулак і ривком піднявся з землі. Грудна клітка нестерпно нила, що промовисто позначилося на його обличчі. Прояв емоцій противника Хейхаті зустрів із глузуванням.
Мабуть, не бажаючи програвати, Ларс підключив всі наявні сили та високо підстрибнув, роблячи подібність перекиду в повітрі. Опинившись у найвищій точці над Хейхаті і головою вниз, Александерссон схопив його за голову і потяг за собою. Тепер і він впечатав старого в кам’яну плиту, очікуючи, що бій на цьому закінчиться. Але старий підвівся, спльовуючи кров і продовжив гордо посміхатися. Коли Ларс кинувся до нього, він просто зробив потужний, посилений електрикою поштовх обома розкритими долонями в груди противнику. Це відкинуло Ларса.
Стиль бою Хейхаті зводився до нищівних ударів, але з мінімумом витрат на акробатику. В той самий час стиль Ларса не тільки ряснів сильними ударами, а й вражав надлюдською гнучкістю бійця та його спритністю. Ніна не поспішала б робити ставки на когось одного, оскільки чудово знала, наскільки хороші обидва.
Ларс розумів, що вони з Хейхаті б’ються на рівних, і бій може продовжуватися досить довго, тому вирішив його закінчити. Він закричав, присідаючи до землі і концентруючи в розведених в сторони кулаках блискавки. Їхня потужність була настільки сильна, що сам Ларс, здавалося, потонув у їхніх фіолетових сполохах. Зробивши ривок, він розвернувся на лівій зігнутій нозі і вдарив Хейхаті в живіт з обома руками знизу вгору так, що той злетів дуже високо в повітря. Не чекаючи падіння тіла старого, Ларс схопив того за ногу правою рукою. Спочатку він різко рвонув на себе Хейхаті, а потім потужним, посиленим блискавкою, ударом лівої руки відправив супротивника в політ.
Хейхаті кілька секунд лежав нерухомо. Ларс зробив крок до нього, але в цей момент старий розплющив очі і різко піднявся розгином через місток, пропускаючи по тілу електрику і концентруючи її в руках. Противники знову прийняли бойові стійки. У Ларса долонями теж пробігла блискавка. Раптом в очах Александерссона все помутніло і у вухах задзвеніло. Аліса, що стояла неподалік, побачила, як її друг підозріло хитнувся і підбігла до нього.
— Ви в порядку? — стурбовано пробелькотіла вона.
— Трохи паморочиться в голові, — тихо відповів він.
— Звідки в тебе могли взятися сили та навички, щоб здолати мене? Якщо ти тільки… — раптом Хейхаті осяяла якась здогадка.
— Так, тепер я все згадав! — перебив його Ларс, випрямляючись і опускаючи руки, демонструючи поки що відсутність бажання битися. — Сподіваюся, що кров, що тече в моїх венах, не дозволить мені виявитися настільки ж несуттєвим і немічним, як ти, старий.
— Що?! — спитав Хейхаті.
— Ти пам’ятаєш ту скандинавську операцію, якою ти керував?
Слова Ларса мали ефект, і Хейхаті теж опустив руки, підступивши на крок. Його обличчя виглядало спантеличеним.
— Але… Значить… — старий не встиг висловити своє припущення, оскільки його знову перебив Ларс.
— Бачу, ти починаєш розуміти.
— У мене завжди була підозра, — Місіма на мить повернув праворуч голову, ніби винно ховаючи очі.
— Тепер це не має значення, оскільки я тут, щоб тебе прикінчити.
— Після всіх твоїх колотнеч я був певен, що ти захочеш об’єднати зі мною свої сили.
— Нізащо! — голосно заперечив Ларс. — Взагалі, з якого це часу Хейхаті Місіма став покладатися на когось, окрім себе?
— Я? Покладаюсь на тебе? — з загрозливою усмішкою спитав старий, склавши руки на грудях, — Не лести собі!
— Я б із задоволенням уклав тебе прямо зараз, але спершу скажи, куди ти подів епітафію, знайдену в центральній Америці?
— Хто тобі сказав про неї? — грізно підвищив голос Хейхаті. — Тільки кілька людей знають про її існування.
— Твої знайомі поінформували мене.
— Ван! От старий базіка! — Хейхаті ледве стримував лють у собі. Роки тренувань дозволили йому зберігати зовнішнє самовладання.
Раптом Ларс підняв руку з пістолетом, цілячись у біологічного батька і без виразу на обличчі запитав:
— Так де ж вона?
— Вона добре захована і чудово охороняється. Ти ніколи не підберешся до неї близько, — замість страху за своє життя Хейхаті показував самовпевненість як у рухах, так і в голосі.
— Якщо ти не скажеш… — Ларс для демонстрації твердості своїх намірів обхопив ручку пістолета ще й другою рукою, — …то тобі кінець.
Погляди перетнулися, і мить розтяглася. Обидва грали небезпечну гру і намагалися морально вивести супротивника з ладу. Ларс повністю зосередив свою увагу на Хейхаті, що дивиться на нього спідлоба. Насмішливо-грізний погляд його карих очей лише ще більше злив Александерссона.
Саме ця людина стала причиною проблем його матері. Незаконно зачатий і народжений Ларс став для громадськості причиною затаврувати прекрасну жінку у всіх можливих гріхах.
«Як наважився цей клятий старий очорнити і зламати життя шляхетної жінки? Які причини можуть виправдати це?» — не раз питав себе Ларс. Він уявляв обличчя Хейхаті, коли той дізнається. Він хотів убити його за весь біль, який той завдав матері. Ця чудова жінка виявилася настільки сильною, що змогла виховати хлопчика, перетворивши його на шляхетну людину. Її не зламали проблеми. І Ларс вважав за свій обов’язок помститися за всі приниження, які їй довелося пережити.
Палець на курці вже почав рух… Тут раптово в щілині мушки майнула рожева пляма.
— Зупиніться! — Аліса підбігла до Хейхаті і, розставивши руки в сторони, закрила його від можливої кулі.
— Відійди, Алісо! — крикнув на неї Ларс.
— Ви не повинні наставляти дуло пістолета на свого батька, — хитнувши головою, з викликом кинула Аліса.
— Дівчинка краще розуміє, ніж ти, хлопчику, — самовдоволено промовив Хейхаті. — Вона б могла дечому тебе навчити. — він крадькома подивився на всі боки і посміхнувся. Дівчина, бажаючи чи ні, чудово зіграла йому на руку.
— Заткнися! — прошипів Ларс.
— Ви не повинні цього робити! — з надривом закричала Аліса.
У цей момент ззаду праворуч від Ларса з’явився один з охоронців Хейхаті Місіми. Розуміючи, що її друг може не встигнути зреагувати, Аліса метнулася до нього, використовуючи прискорювачі на спині та кінцівках. Александерссон ледве встиг відійти, щоб його не зачепила дівчина. І дуже вчасно, оскільки зверху на нього стрибнув ще один охоронець, і довелося вивернутись. Ларс прийняв низьку стійку і різким стусаном лівої ноги відправив супротивника в політ. Той приземлився біля ніг Хейхаті. Старий нагородити того секундним поглядом, сповненим презирства. Тим часом Ларс швидко випростався, прицілився та вистрілив.
Аліса зробила крок, але розуміла, що кулю не зупинити. На її обличчі позначився страх. Страх не за Хейхаті. Страх за Ларса. Її знання з психології говорили, що такий вчинок веде до потрясінь. Саме тому вона закрила собою Хейхаті. Аліса не хотіла, щоб її друг страждав. Окрім цього, вона чомусь завжди цінувала життя. Живі були для неї незрозумілим та цікавим об’єктом вивчення. Вони були непередбачувані й передбачувані відразу — практично як кіт Шредінгера*⁴.
Мить, здавалося, розтяглася на хвилини. Хейхаті підняв ногу і різко опустив її, приймаючи непохитну стійку з розведеними колінами і руками убік, при цьому його голова виявилася опущеною. Він завмер. Ларс очікував, що потрапив у ціль, адже його навички жодного разу не підводили його. Але на його подив Хейхаті розпрямився, піднімаючи голову і демонструючи кулю, затиснуту зубами. Видихнувши пару, він демонстративно виплюнув крихітний шматок металу.
— Ти думаєш, що іграшкова зброя може завдати мені шкоди?
— Непоганий трюк. Забудь про те, щоб отримати Дзайбацу назад. Тобі варто було б виступати в цирку, — вже глузування з’явилося в голосі Ларса.
— Заткнися, хлопче!
У цей момент задзвонив телефон Александерссона, і він відповів на дзвінок, не спускаючи з мушки Хейхаті, хоча той і не висловлював бажання битися, продовжуючи стояти нерухомо. Те, що почув Ларс від людини на іншому кінці дроту, змусило його опустити пістолет.
— Я даремно витратив з тобою час на розпитування, — Ларс перевів погляд на телефон, натискаючи кнопку завершення дзвінка. Потім він обернувся і вже прямо подивився на Хейхаті, — май на увазі, старий, моє обличчя буде останнім, що ти побачиш у своєму житті! — Останні слова загрози пролунали дуже впевнено.
Хейхаті мовчки витримав зухвалість з боку свого позашлюбного сина. «Нехай іде. Він мені не потрібен», — подумав він.
Ларс розвернувся спиною і почав віддалятися, Аліса попрямувала за ним.
Ліворуч від Хейхаті з’явився охоронець, тримаючись за живіт і зігнувшись навпіл.
— Нам іти за ним?
— Ні, не потрібно. Все одно вони всі скоро стануть моїми, — старий зробив крок, склав руки на грудях і розсміявся.
Ніна спостерігала за тим, що відбувається, і знімала все на камеру, щоб транслювати те, що відбувається, безпосередньо Дзіну. Що саме Ларс дізнався від невідомого через телефон вона не могла чути, але був один спосіб отримати запис цієї розмови.
Завдання Ніна виконала на відмінно, а тому спокійно попрямувала до скелі і стрибнула. Її вірний пістолет з гаком-кішкою дозволив перетнути прірву.
***
Залишившись віч-на-віч із собою, голова дзайбацу «Місіма» замислився. Він повинен був виконати те, що було потрібно, і це тепер неможливо було уникнути. Від цього залежали його влада та вплив. Вже давно ходить шепіт про те, що Дзін занадто м’який з Томілою і не може порозумітися з її норовистим характером.
«Влада — це все», — вирішив для себе Кадзама на початку свого правління. Але згодом він зрозумів, що владу ще треба вміти утримати.
Дзін узяв комунікатор і промовив коротку фразу:
— Починайте.
Також він надіслав повідомлення Ніні, вимагаючи з’явитися до нього.
***
На даху розташовувався величезний майданчик. На ній вишикувалися кілька взводів солдатів. Їхня високотехнологічна форма та шоломи виблискували у світлі прожекторів. Решта військових сил і працівників дзайбацу «Місіма» по всьому світу прикувала свої погляди до екранів моніторів, дивлячись на закриту трансляцію. Все, що мало статися, побачити могли лише ті, хто працював у Дзайбацу.
На трибуну зійшов Дзін Кадзама і почав свою промову:
— …Не всі знають, але один зі співробітників нашої славної організації зробив найсерйозніший проступок, — хлопець обвів усіх холодним поглядом. — Вона вкрала літальний засіб, підробивши документи і, використовуючи ресурси дзайбацу «Місіма», вирішила піти проти прямого наказу. За законами воєнного часу такий злочин карається дуже серйозно.
Дзін рукою подав умовний знак, і до центру майданчика двоє солдатів вивели дівчину. Солдатам не довелося сковувати їй руки чи волочити її. Вона йшла, дивлячись перед собою, трималася спокійно і не виривалася.
— Сьогодні я даю шанс їй реабілітуватися, покірно прийнявши призначене покарання, — з нотками тріумфу промовив Кадзама. А потім він звернувся до самої дівчини і сказав: — Даю право останнього слова.
— Я з глибокою повагою приймаю покарання, — голосно і виразно промовила вона, стаючи навколішки і опускаючи голову.
У центр площі вийшло ще кілька солдатів з бамбуковими ціпками в руках. Рядовий, який вів дівчину, підбадьорливо торкнувся її плеча.
— Тримайся, — прошепотів він.
— Дякую, Ренді, — прошепотіла вона, посміхнувшись, бо впізнала його за голосом. Їх ніхто не почув.
***
На Томілу повалився удар. Він буквально прибив її до підлоги, тому довелося спертися на руки. Вона підвела очі вгору і подивилася на Дзіна. Його байдужий холодний вигляд цілком і повністю підтверджував його статус та роль. Дівчина знала, що він не став би показувати на камеру будь-які емоції. Але їхній зв’язок був надто сильний. Томілі вистачило лише однієї короткої миті, щоб розгледіти, як у твердому погляді прослизнуло співчуття. Вона не змогла підбадьорливо усміхнутися, бо на неї бебехнувся черговий удар.
Дзін виразно зрозумів, що хотіла йому сказати Томіла. У погляді дівчини читалися вибачення та схвалення. Вона знала і розуміла необхідність такого покарання та привселюдного приниження.
Удар, удар, ще удар… Давньому покаранню знайшлося місце навіть у сучасному світі. Жорстоке по суті та за наслідками, воно мало розсіяти будь-які чутки і довести, що Дзін не шкодуватиме навіть тих, хто перебуває до нього надто близько. Ні для кого не буде винятків, і всі отримають по заслугах. Глава дзайбацу «Місіма» ніколи не мав і не буде мати фаворитів!
Багато хто знав Томілу як наближену Дзіну, але не як ученицю. Офіційно вона вважалася членом загону «Теккен» та однією з помічниць. Майже ніхто не знав, що їх із Дзіном пов’язую тісніші стосунки та договір. Але й цього було достатньо, щоб нагадати людям, що не варто розслаблятися та користуватися своїми можливостями собі на благо.
Спочатку Томіла терпіла, заціпивши зуби. Пізніше її очі залилися сльозами, але вона стійко продовжувала стояти рачки і миритися із знущанням зі свого тіла у спробі подумки відсторонитися. Дівчина давно втратила рахунок ударів. Двадцять? Тридцять? А може, п’ятдесят? Можна було просити помилувати, але вона з самого спочатку вирішила, що до останнього подиху страждатиме, але не зганьбить честь Дзіна.
Ніна якраз встигла повернутись зі свого завдання, і, вже стоячи поряд з Кадзамою, з цікавістю спостерігала за тим, що відбувається. Її обличчя не залишала усмішка, що приховувала зацікавленість та здивування. Виявлялося, що найманка недооцінила ученицю Дзіна. Маючи всю інформацію про те, що відбувається, Вільямс вперше за весь час дійсно повірила словам Томіли. Те, з яким завзяттям, вона залишилася з Дзіном знаючи, чим їй це загрожує, справді було гідне поваги.
Солдати били дівчину, їм наказали не щадити її.
— Гей, як тебе звуть? — спитала незнайомка європейської зовнішності у солдата, який сидів у їдальні. Його шолом лежав на сидінні поряд.
— Ренді, — якось насторожено відповів він.
— Томила, — дівчина простягла руку для рукостискання.
— Можеш показати мені дорогу до…
Отак вони познайомилися. Їхнє спілкування не було постійним, але Томіла та Ренді часто зустрічалися в їдальні. Виявилося, що саме на Ренді Дзін показав, якими неприємними бувають наслідки від неправильного дихання. Він кілька разів бачив, як вона тренувалася. Цього вистачило, щоб зрозуміти, що Томіла була вправною і мала відмінний потенціал бійця. Сам Ренді мало спілкувався з рештою, але добродушність дівчини, її простота не могли не зачаровувати.
Дізнавшись, що мало статися, Ренді хотів знайти причину не брати участь у публічних тортурах, але не зміг. Раптом він зрозумів, що може хоча б спробувати не робити дівчині надто боляче. Це крапля в морі, але все ж таки хоч щось. Як ще можна відплатити їй за приємні розмови?
Час неприпустимо розтягнувся. Кожна мить зіткнення бамбука і спини відбивалася сильним болем. І не встигала вона вщухнути, як відразу інша палиця з новою силою завдавала таких же страждань.
Опинившись серед такої величезної кількості підлеглих Дзіна, Томіла відчула бажання сховатися кудись якомога далі і забитися в куточок. Їй було не так страшно здатися зрадницею голови Дзайбацу, як відчувати загальну суміш жалю і спрагу крові. Японці були вправними в тортурах. Не завжди вони закінчувалися смертю, але добре знижували рівень самоповаги. Зібрана Дзіном армія чудово демонструвала, що Кадзама не зупиниться ні перед чим у спробі зберегти владу. Проте він виявив великодушність. Томила це розуміла, але почувала себе приниженою в очах тих солдатів, з якими їй, мабуть, доведеться виконувати завдання у майбутньому.
Тепер було важливо не так померти від сорому, як не померти від фізичної розправи. Вуха заклало від гучного стукоту власного серця. Дівчині здавалося, ніби ребра вже давно зламалися під тиском принизливого покарання. Дихати ставало дедалі важче. Кожен удар вибивав з легенів майже все повітря, і часу для вдихів було замало. Хвилі болю накочували один за одним, дрібним тремтінням охоплюючи все тіло. Погляд почала застеляти червона завіса. На тлі безумства, що твориться, тільки фігура Дзіна, охоплена аурою всіх відтінків червоного, виблискувала немов коштовність. Це давало Томілі можливість хоч якось утриматися на поверхні і не потонути в больовому штормі, що наринув на неї. Але невдовзі навіть рятівні обриси були нещадно поглинуті червоною завісою.
Раптом Томілі здалося, що біль почав існувати десь осторонь. Втім, як і зір та інші чуття. Дивне відчуття тривало кілька миттєвостей, а потім крізь завісу вона почула:
— Вистачить! — раптом голосно прогримів у свідомості голос Дзіна.
І ось тоді все занурилося в темряву. Тіло дівчини знесилено впало на холодне покриття даху.
______________________________
*¹ — Хакама — традиційні японські довгі широкі штани в складку, схожі на спідницю, шаровари чи підрясник, які спочатку носили чоловіки. Хакама у чоловіків кріпиться на стегнах, у жінок на талії.
*² — Гэта — японські дерев’яні сандалії у формі лавочки, однакові для обох ніг (зверху мають вигляд прямокутників із округленими вершинами і, можливо, трохи опуклими сторонами). Утримуються на ногах ремінцями, що проходять між великим та другим пальцями.
*³ — «Як цукерку у дитини відібрати» — це ідіома в англійській мові, яка означає «Дуже просто, не докладаючи зусиль».
*⁴ — Кіт Шредінгера — уявний експеримент, запропонований австрійським фізиком-теоретиком, одним із творців квантової механіки. Є ящик та кіт. У ящику є механізм, що містить радіоактивне атомне ядро та вмістилище з отруйним газом. Параметри експерименту підібрано так, що ймовірність розпаду ядра за 1 годину становить 50%. Закриваємо кота в ящик, чекаємо годину і запитуємо: чи живий кіт, чи мертвий? Квантова ж механіка говорить нам, що атомне ядро (а отже і кіт) знаходиться у всіх можливих станах одночасно (див. квантова суперпозиція). Перш ніж ми відкрили ящик, виходить, що кіт, що сидить у ящику, і живий, і мертвий одночасно без будь-яких проміжних станів. Саме так цю ситуацію описала квантова теорія.
______________________________
Для таких, як я, котрі отримують задоволення від бойовки, даю посилання на Move List’и:
– Хейхаті Місими
– Ларса Александерссона
– Аліси Босконович
Додати до улюблених