Такі молоді, по коліна у воді.
20-22 лютого 1942
Мексика
Меріда
Автономний університет
Денна година
Медичний факультет
Лекція з дисципліни Генетика.
Едмундо зайшов до лекторію.
Еріберто: Студенте Родрігес, підійдіть до мене після цієї лекції.
Едмундо: Як скажете. – сідає на місце – Привіт.
Ампаро, тихо: Де це вона? – шукає книгу – Була ж тут. Привіт.
Едмундо, тихо: Щось загубив?
Ампаро, тихо: Важливу книгу. А зараз буде нова тема.
Едмундо, поклав книгу: Вже поділюся. Більше нічого не забув?
Після лекції.
Кафедра.
Еріберто: Я чудово вас знаю за цей період. Що з вами сталося, ви захворіли?
Едмундо: Вибачте мені, професоре. Я не нароком відволікся.
Еріберто: І це помічаю не лише я. Зберіться. Ви один з кращих. Я так розумію ви ходите на військову кафедру?
Едмундо: Так. Ходжу. – повісив сумку на плече – Дозвольте мені йти?
Еріберто, посміхнувся: Дозволяю.
Едмундо вийшов з лекторію.
У коридорі.
Родріго, посміхнувся: Ось наш Парацельс.
Едмундо, цитує: Усе є отрутою, і ніщо не буває без отрути, тільки доза робить річ не отрутою.
Ампаро: Ходімо, друзі.
Едмундо, тихо: Вже незабаром у подруги день народження.
Родріго: І близька подруга?
Едмундо: Дуже.
Ампаро, подає книгу: Ледь не забув.
Едмундо: Можеш лишити собі. На пам’ять.
Ампаро, крутить книгу: У батька багато довідників і посібників. Звідки вона у тебе?
Едмундо, бере книгу: У тітки знайшов.
Ампаро: Початок цього століття.
Родріго: Сьогодні був непростий день. А вже майже вечір.
Ампаро, обійняв за плечі: Ходімо друзі.
Вийшли з будівлі університету.
Коло бару.
Ампаро, посміхнувся: Не довгим був шлях.
Родріго: А запахи!
Ампаро: Як з самої Європи.
Едмундо: Щось і я зголоднів.
Зайшли до бару.
Бармен: Студенти! Без черги.
Почулося невдоволення присутніх.
Чоловік, незадоволено: Десятеро трьох не чекатимуть.
Підійшли до стійки.
Бармен: Слухаю вас хлопці.
Родріго: Нам би найкращого пива.
Ампаро: І жвавіше
Бармен, відкриває кран: “Корона”. – посміхнувся – Гарний вибір. Є гроші у студентів.
Ампаро, посміхнувся: Я пригощаю.
Підійшов позаду Раймундо.
Раймундо, озираючись навколо: Привіт, брате.
Едмундо, озираючись: Це ти… Яким чином тут?
Раймундо: З друзями прийшов. Вечір приємно провести.
Заходять дівчата до бару.
Алісія: І що ми тут забули?
Амеда: Коктейлі пити будемо. Багато коктейлів.
Альміра: А хлопців скільки!
Ноемі: Лише хлопців нам не вистачило.
Амеда: Ті троє мені відомі. А хто у це у світлих штанях?
Альміра: Він схожий на того, хто стоїть поруч з ним.
Амеда: Певно що брати.
Ноемі: Всі мексиканські хлопці схожі між собою. Як брати. Лише кольором шкіри дещо відрізняються.
Коло барної стійки.
Раймундо, злегка озираючись: А хто та дівчина?
Ампаро, запалює цигарку: Ти вперше її побачив?
Раймундо, тихо: Дуже гарна.
Едмундо, посміхнувся: Тоді я піду знайомитися.
Раймундо, м’яко: Ні. Ті часи давно у минулому.
Едмундо, плескає по плечу: Коли що стосується мого брата, то тут він нерішучий як панянка. А от коли діло стосується мене… То там Раймундіто швидше вітру.
Хлопці засміялися.
За столом.
Амеда, посміхнулась: Раймундіто. Як мило.
Ноемі: Гарненьке личко. І фігура нічого так.
Амеда, голосно: Будемо йти.
Алісія: А хто хотів коктейлі?
Амеда, тихо: Це щоб привернути увагу. – встає від столу – Я за коктейлями.
Коло стійки.
Бармен: Слухаю.
Амеда: Мені коктейль. На чотири особи.
Бармен: “Доктора Пеперра” немає.
Амеда, посміхнулась: Ви не розумієте. Мені потрібно коктейль. – підняла повільно руки – Щоб розгорнулося все в середині.
Підійшов Раймундо.
Раймундо: Проблеми, дівчинко?
Амеда, опустила руки: Хочу коктейль.
Раймундо, посміхнувся: Обирайте. – дістає гроші – Я оплачу.
Амеда: Я від незнайомця не прийму.
Раймундо, посміхнувся: Давай познайомимося крихітко. Я Раймундо. – показує рукою – То мої друзі.
Амеда: А з ким ви розмовляли?
Раймундо: То мій брат і його друзі. То як тебе звати, чарівна пано?
Амеда: Студентка Сорті. Медичний факультет.
Раймундо, посміхнувся: А ім’я?
Неподалік стояли хлопці.
Родріго, тихо: Здається що він закохався.
Едмундо, тихо: Тихіше ти.
Бармен: Ви замовляти будете?
Раймундо: У мене пиво.
Чути голос: Друже! Раймундо.
Раймундо, голосно: Я зараз.
Амеда: Моє ім’я Амеда. А на вас здається, що друзі чекають.
Раймундо: Зачекають.
Бармен, подає тацю: Ваші коктейлі. – посміхнувся – Мохіто, сенйоріто.
Раймундо, бере тацю: Я допоможу.
Разом підійшли до столу.
Раймундо, посміхнувся: Які чарівні дівчата.
Ноемі: Який симпатичний вакеро.
Раймундо: Я на хвилиночку майбутній інженер.
Алісія: Я думала що льотчик. Зараз так багато хлопців льотчиків.
Раймундо, озирнувся на брата: На мене чекають, але я не кажу “До побачення”.
Раймундо підійшов до Едмундо.
Едмундо: На тебе, брате, чекають.
Раймундо: Забув повідомити. На цих вихідних буде матч між факультетами. Граєте ви з нами.
Едмундо, посміхнувся: Коли це ти почав цікавитися футболом?
Раймундо, посміхнувся: Відтоді коли ти почав цікавитися дівчатами. – протягнув руку – Бувай.
Едмундо, посміхнувся: А як же ж захоплення небом? – потиснув руку – Бувай.
Раймундо: Світ змінюється. Захоплення теж.
Раймундо підійшов до хлопців.
Едмундо: Щось не чув про матч.
Ампаро: А ти нікого і не чуєш давно. Захворів, чи якісь проблеми?
Едмундо: Думаю як здивувати дівчину.
Ампаро: Подаруєш дрібничку.
Едмундо, посміхнувся: Вона любить музику.
Ампаро, посміхнувся: Тоді заспіваєш.
Едмундо: Ти на вихідні нічого не плануй.
Ампаро: Невже на ці?
Едмундо: За два тижні відбудеться свято.
Ампаро, посміхнувся: День Сан Валентина минув.
Едмундо: Нічого, друже, і на твоїй вулиці буде свято.
Родріго: Тихіше. Важливе повідомлення.
Едмундо, тихо: Ти говориш словами викладача.
Ампаро, здригнувся: Хлопці, ви це чули?
Родріго: Японія посилюється.
Едмундо, п’є пиво: Британія дасть відповідь, от побачите.
Ампаро: Де Лондон, а де Сінгапур?
Родріго: Ти певно що забув, що наприкінці грудня минулого року?
Едмундо, бере шматочок м’яса: Нічого не забув. Хлопці, давайте вечеряти. Бо я все з’їм.
Розійшлися близько одинадцятої години ночі.
Вечір.
Коста Дорада.
Будинок Ернандес.
Кімната батьків.
Регіна: Мамо, можна?
Мередіт, посміхнулась: Донечко, звісно. – відклала писання – Проходь, сідай.
Регіна: Ти щось читаєш?
Мередіт, посміхнулась: Записую деякі думки. Ти щось хотіла?
Регіна, сіла на пуф: А як ти дізналася, що покохала тата?
Мередіт, підійшла до доньки: Моє дівча, все було пізніше ніж у тебе. Тобі вже хтось подобається?
Регіна, опустила голову: Ти знаєш.
Мередіт, обіймає доньку: Знаю і бачу що ти сумуєш.
Регіна: Просто Едмундо далеко і приїздить лише на свята.
Мередіт, посміхнулась: Незабаром буде твоє день народження. Що хочеш до свята?
Регіна: Щоб ми побачилися.
Мередіт, посміхнулась: У нього навчання. Тобі теж потрібно навчатися. Іспити хто буде складати?
Регіна, зітхає: Я, і тільки я.
Мередіт, посміхнулась: А познайомилися ми з Мігелем, зовсім випадково…
Зазирнула Чепа.
Чепа: До вас можна?
Мередіт, посміхнулась: Мої дівчатка.
Чепа: Мені стало сумно.
Регіна: А котра година?
Чепа, здивовано: Але ти ж не спиш!
Регіна: Я зайшла до мами.
Чепа, зайшла до кімнати: І я хочу.
Регіна: Не бачиш ми розмовляємо?
Чепа: І я хочу послухати.
Мередіт, посміхнулась: Сідайте дівчатка і слухайте.
Регіна, роздратовано: Я хотіла щоб наодинці.
Мередіт, посміхнулась: Мені нічого приховувати.
Чепа, заворожено: Ух ти! Що було до нас.
Мередіт: Для тебе, Чепіто, це теж буде корисно почути. – почала оповідання – Була я зовсім юною…
Чепа: Такою як Регіна?
Мередіт: Трішечки старшою. Стояла тиха погода. Я зустрілась з подругами.
Чепа: Щоб потанцювати?
Регіна: Не перебивай.
Мередіт: Раптом здійнявся легкий вітерець. І мій шалик зірвало з голови. Підійшов неймовірної краси хлопець. З шаликом у руках. Так відбулася перша зустріч.
Регіна, тихо: Мій коханий коли ми побачимося?
Мередіт, обіймає доньку: Побачитесь.
Чепа: А красивим був шалик?
Мередіт, посміхнулась: Блискучо білим. – бере книгу – А зараз любі мої, давайте мені вільний час.
Чепа, обіймає маму: Люблю тебе.
Регіна, встала з пуфу: Ходімо, сестро. Ти пробач мені.
Мередіт, посміхнулась: На добраніч, мої красуні.
Вийшли з кімнати батьків.
В коридорі.
Регіна: І чого тобі не спиться?
Чепа: Я сумую за татом.
Регіна, обіймає сестру: Він теж сумує. Що цікаве читала?
Чепа: Готуюся до школи. А там таке нудне. Військові походи, паради. Знову походи.
Регіна: А як танці?
Чепа, посміхнулась: Приходь і подивишся, як я можу танцювати.
Регіна, посміхнулась: А хто твій партнер, здається що його ім’я Рауль?
Чепа, невдоволено: У Рауля партнерка Рамона. Ти б бачила, як вони танцюють!
Регіна: Ходімо спати.
Чепа: Так, вже пізно.
Зайшли до себе.
Близько десятої вечора.
Регіна, роздивляється фото: Який ти тут смішний. – ставить фото – Едмундіто.
Чепа, повертається у ліжку: Ти чого?
Регіна, гасить лампу: Я спати.
Нічна Меріда.
На одній з вулиць.
Амеда, посміхнулась: Кумедний ти.
Раймундо, посміхнувся: Так і було. Я потім довго його лагодив. Він у мене досі зберігся.
Амеда: Ми прийшли.
Раймундо: Хотілося б з такою дівчиною зустріти світанок.
Амеда: У мене завтра практикум.
Раймундо, посміхнувся: Хто навчається у вихідний день?
Амеда: Майбутні медики.
Раймундо, озираючись: Тепер я знаю де ти живеш.
Амеда: Насправді я живу у Тулум.
Раймундо: І велика родина?
Амеда: Батьки і я.
Раймундо: Гаразд, красуне. Мені вже час.
Амеда: До футболу готуватися?
Раймундо: І до нього теж.
Амеда зайшла до будинку.
Раймундо: А гарна вона.
Чути голос: Постережіться.
Швидким кроком Раймундо дійшов до себе.
Наступного дня.
Ранок.
Кімната Едмундо і Ампаро.
Ампаро: Готуємося до гри?
Едмундо: Я завжди у нападі.
Ампаро, посміхнувся: Тоді я у захисті.
Едмундо: Скінчиться спека і підемо.
Ампаро, одягає сорочку: А гарні дівчата.
Едмундо, посміхнувся: Ти когось помітив?
Ампаро: Ні. Тобі здалося.
Едмундо: Йдемо на сніданок?
Ампаро, бере кепку: Від кави не відмовлюсь. Яка лише кава у Парижі.
Едмундо, посміхнувся: А навколо купа гарних дівчат.
Ампаро, одягає кепку: Не без того.
Хлопці вийшли на подвір’я.
Ампаро: Затишний дворик.
Едмундо: Як там моя дівчинка?
Ампаро: Я крадькома бачив фото. Гарна дівчина. Гарна.
Підійшов Ісідоро.
Ісідоро: Хлопці, привіт!
Ампаро: І вам не хворіти.
Ісідоро: Ви куди це такі гарні?
Ампаро, посміхнувся: Дівчат шукати.
Ісідоро: Та що їх шукати! Як цілий двір гарних…
Едмундо: Ми дійсно поспішаємо.
Ісідоро: Ну йдіть. А снідати?
Хлопці мовчки вийшли з двору.
Едмундо: Цікавий він. Чимось нагадує мого дядька.
Ампаро: Так, цікавий типаж. Ти відчуваєш ці аромати?
Едмундо: Щось смажать.
Ампаро, тихо: Я знаю навіть де і що.
Підійшли до вуличного кухаря.
Кухар: Три песо і сніданок перейде до вечері. П’ять песо і будь-яка красуня вже твоя наречена.
Ампаро: А чим ви можете нагодувати?
Кухар: О, молоді люди! Кукурудза і текіла. Зранку з тобою прибуде сила!
Едмундо: Нам без текіли. Але готові заплатити п’ять песо.
Кухар, подає страву: Добре, хлопці.
Ампаро, бере до рук: Воно ще гаряче.
Едмундо: І пахне чудово.
Кухар: А ви хлопці студенти, чи спортсмени?
Ампаро, їсть кукурудзу: Спортсмени.
Едмундо, починає їсти: Марафонці.
Кухар, посміхнувся: А чи всі біжать?
Ампаро, їсть кукурудзу: Всі тікають…
Кухар, подає склянки: Випийте хоч шоколаду.
Ампаро, бере склянку: Це можна.
Едмундо, роздивляється руки: А що це у вас?
Кухар, посміхнувся: Це вік хлопче.
Минуло десять хвилин.
Ампаро: Все. Пішли.
Едмундо, подає гроші: Ваші гроші.
Ампаро, тихо: Я б заплатив.
Кухар, бере гроші: Приходьте ще.
Пішли у напрямку будинку.
Ампаро: Ти я бачу розбагатів.
Едмундо, посміхнувся: Знайшлися гроші.
Ампаро: Які плани на день прийдешній?
Едмундо: Повторювати Дієтологію.
Ампаро: І ти будеш звертати увагу на слова Еріберто?
Едмундо: Він наш викладач.
Ампаро: Здається що він два роки тому, сам був студентом.
Едмундо: Тут ти помиляєшся.
Ампаро: Поїхати б до Табаско. На їх водоспади.
Едмундо, посміхнувся: Студенте Перес, ми прийшли.
Чути жіночі крики.
Ампаро: Вулкан Ірис, прокинувся.
Едмундо: Це вже стає традицією.
Вибігає з хвіртки Ігнасіо.
Ігнасіо: Хлопці, рятуйте!
Едмундо, хапає чоловіка: Що сталося?
Ігнасіо, віддихався: Маленьке стихійне лихо.
Ампаро, посміхнувся: Скільки чарок рому випив?
Ігнасіо: Жодної. Тверезий як скельце.
Едмундо: Ходімо, будемо миритися.
Ігнасіо, ховається за спинами: Я краще з вами. Вдома не буде мені життя.
Зайшли разом на подвір’я.
Ампаро: Тихо. Все спокійно.
Едмундо: Ні. Чути голос і плач.
Ігнасіо, схлипуючи: Вона завжди так.
Едмундо, бере за плече чоловіка: Не плачте.
Підійшли до квартири.
Ампаро, відчиняє двері: У нас тихо. Відпочинете.
Ігнасіо, озираючись: У вас так гарно. Прямо добре.
Едмундо, сідає на стілець: Таке воно студентське житло.
Ігнасіо, озираючись: Я сам тут жив колись. Вже давно.
Ампаро, посміхнувся: Від дружини ховаючись?
Едмундо: До вечора є час.
Ігнасіо: О, вам сумно не буде. Я стільки історій знаю. Про море.
Той же день.
Коста Дорада.
Неподалік від школи.
Хільда: Привіт, красуня.
Регіна: Рада вітати.
Хільда: Пройдемося?
Регіна: Давай.
Прогулюючись вулицею.
Хільда: Вже так хочеться відпочинку.
Регіна: До Квітня далеко.
Хільда, посміхнулась: Проте день народження близько.
Регіна: Сумно без дівчат.
Хільда: Антуана вдома.
Регіна: Аріадни давно вже не бачила.
Хільда:Сестра зрідка приїздить. Навчається.
Регіна: Незабаром і моя мрія здійсниться.
Хільда: Співатимеш на відомих майданчиках світу.
Регіна: Я вже бачу афіші. Але до цього далеко.
Проїхала автівка.
Хільда, озираючись: Автівка фермера.
Регіна: І коли мій тато приїде?
Хільда: Мій теж далеко зараз.
Регіна: Тисячі чоловіків покинули свої родини.
Хільда: Мільйони, подруго.
Підійшов Гаспар.
Гаспар: Про кого це ви?
Хільда: Про вас, чоловіків.
Регіна: Ти надовго?
Гаспар: Поки не почнеться вахта.
Регіна: Йшов би вчитися.
Гаспар: От зароблю грошенят. Відкрию свою справу.
Хільда, посміхнулась: Свій консервний завод?
Гаспар: А хоч би і плантацію. Вас за працівниць і вперед будувати світле майбутнє.
Регіна: Маючи темне сьогодення.
Гаспар: Ну чого ти так?
Регіна: Ті часи давно минули, братику.
Гаспар: От взяти землі довкола Вильяремоса. Палицю встроми і виросте цукрова тростина. Або банан. Багата земля.
Регіна: Мені тут більше до вподоби.
Гаспар: Я теж люблю ці землі. Але світ набагато ширший ніж наш Коста Дорада.
Хільда: Ми гуляємо.
Гаспар, бере під руки дівчат: Я складу вам компанію.
Хільда, посміхнулась: І куди підемо?
Гаспар: Та хоч і до мене додому!
Чути як гукають.
Гаспар: Це вже по мою душу.
Хільда: Ти впевнений?
Гаспар: На сто відсотків.
Гаспар пішов на голос.
Регіна: Нарешті здихались.
Хільда: Чого, він чудовий.
Регіна: Чудовий… Пішли до мене?
Хільда: Пішли.
Регіна: Тебе не будуть шукати?
Хільда: Вдома нікого немає.
В саду Ернандес.
Хільда: Гарно.
Регіна: А не повторити нам вивчене?
Хільда, пирхає: Лише не історію. Прошу…
Регіна, відкриває книгу: З чого все починалося.
Хільда: Конкістадори. Вирвані з грудей серця. – палець догори – Гарні сукні часів колоніальної епохи.
Регіна: Та ні. Перші літературні твори Нової Іспанії.
Хільда: Вже краще.
Підійшла Мередіт.
Мередіт: Ось ви де.
Регіна, роздивляється книгу: Я тобі потрібна?
Мередіт: Ні. Навчайтеся. Як життя Хільдо?
Хільда: Дуже хочу відпочинку. Хоча б з тиждень.
Регіна, посміхнулась: Знайшла. Шістнадцяте століття.
Мередіт: Не заважатиму. Навчайтеся.
Мередіт пішла в глибину саду.
Хільда, дивиться у слід: Яка вона у тебе.
Регіна: Світова література шістнадцятого століття представлена такими авторами…
Хільда: Шекспір, Данте, Сервантес.
Регіна: Друге питання. Назвіть їх твори.
Підійшов Мігель.
Мігель, посміхаючись: Божественна комедія. Сон літньої ночі. Дон Кіхот.
Регіна, озираючись: Тату. – підхопилась, обіймає батька – Ти щойно приїхав?
Мігель: Як бачиш. Як справи дівчинко?
Регіна: Ти надовго?
Мігель, поклав капелюх: Можливо що на місяць.
Хільда: Я напевно що піду.
Мігель: Лишайся, дівчинко.
Підбігає Чепа.
Чепа, обіймає батька: Мій тато. Мій рідний.
Мігель, посміхнувся: Зараз маленька!
Чепа: А що ти привіз?
Мігель: А що ти більше хочеш?
Чепа: Не знаю. Я рада що ти вдома.
Мігель: А де це моя ще одна дівчинка?
Чепа, взяла під руку: Я проведу.
Йдучи садом.
Чепа: Я чула про історію вашого знайомства. Це так шляхетно.
Мігель, посміхнувся: А раніше не чула?
Чепа: А що було потім?
Мігель: Ми зустрічалися.
Чепа: Щоб потім з’явилися ми?
Підійшли до Мередіт.
Мігель, обіймає дружину: Моя дівчинко. Моя кохана.
Мередіт, обіймає чоловіка: Ти з нами. Яке щастя.
Мігель: Накопичилися дні для відпочинку. Та і на аеродромі я не потрібен поки що.
Мередіт: Ти з нами на тиждень?
Мігель: Три тижні.
Підходять дівчата.
Хільда: Доброго дня.
Регіна, обіймає батька: Мій тато.
Мігель, посміхнувся: А ти гарніше робишся з кожною зустріччю.
Регіна: Ти надовго?
Мігель, посміхнувся: На твоє день народження теж буду.
Мередіт: Все так несподівано. Буде святковий обід.
Мігель: Можна і простий. Я скучив за домашньою їжею і вами.
Мередіт, посміхнулась: Дівчатка, готуємося до обіду.
Регіна: Хільдо, лишайся.
Обід приготували швидко.
На кухні.
Хільда: У вас незвичайні аромати.
Мередіт: Це все спеції.
Хільда: Я думала що перець вирішує все.
Мередіт, посміхнулась: Не лише перець.
Чепа: Рис готовий.
Регіна: Будемо поєднувати.
Заходить Мігель.
Мігель: І все ж таки свято…
Мередіт: Кожен приїзд твій це вже свято.
Мігель: Я не проти, але не можу залишити службу. Я повинен бути впевнений що літаки літатимуть без порушень. Я потрібен як ніколи.
Мередіт, бере спеції: А зараз настав час чарівництва.
Мігель, посміхнувся: Не заважатиму.
Чепа, крутиться: Я хочу з тобою.
Мігель, обіймає доньку: Ходімо, маленька.
Батько і дочка вийшли з кухні.
Регіна: Яка буде смакота. А звідки риба?
Хільда: З моря, звідки їй бути.
Мередіт: Це все робота рибалок.
Регіна: Один з яких сеньйор Дієго Родрігес.
Мередіт: І все моя дівчинка знає.
Регіна, сумно: Бо багато часу проведено у їхньому обійсті.
Мередіт, посміхнулась: Не сумуй, доню.
Регіна, посміхнулась: Пообідаєш з нами?
Хільда: Не відмовлюсь.
Тим часом у саду.
Чепа: Тату?
Мігель: Що моя красуня?
Чепа: А літати дуже страшно?
Мігель: Подивись на пташок, їм дуже страшно?
Чепа: Маленьким напевно що так. Але вони виростають і починають літати.
Мігель: Перший політ він завжди страшний. Десь після десятого польоту, починаєш отримувати задоволення. Так і пташенята вчаться всьому що знають дорослі птахи.
Чепа: А розкажи, що ти бачив?
Мігель, посміхнувся: Пропелер який закрутився. Чув шум двигунів.
Чепа: Це все робота…
Мігель: А після роботи зоряне небо. Чую як приготувалась риба. Будемо йти?
Чепа: Так. Пішли. А у мене теж буде блискуче білий шалик?
Мігель: Я тобі його привезу наступного разу.
Вийшла з будинку Регіна.
Регіна, посміхнулась: От ви де.
Мігель, озирнувся: Йди до нас.
Регіна: Все чекає на вас.
Мігель: День чудовий. Можна сісти і тут.
Регіна: У їдальні повно свіжого повітря.
Мігель, подивився на Чепу: То що?
Чепа: Ходімо.
Регіна: А посуд миє найменший…
Чепа: Домовились.
Всі зайшли до їдальні.
Хільда: А ви теж гарно співаєте?
Мередіт, посміхнулась: Ти колись від мене чула?
Хільда, посміхнулась: Щось таке протяжне.
Мередіт, дивиться на двері: А от тепер можна починати.
Сіли обідати.
Чепа: Цей суп сама готувала.
Мігель: Та ну! – їсть суп – Дуже смачно.
Мередіт: З харчуванням дуже скрутно?
Мігель, їсть суп: Всього вистачає. Хлопці не скаржаться.
Регіна, посміхнулась: От зачекай сестричко, тато привезе пілота на оглядини.
Всі засміялися.
Чепа, посміхнулась: Я про це не мрію ще. Тато, я хочу щоб ти побачив, як я танцюю.
Мігель: Вже щось вивчили?
Регіна: Танок каченят.
Чепа: Не кажи якщо не знаєш…
Мігель: Потім доню покажеш.
Регіна, тихо: Увечері сходимо?
Хільда, посміхнулась: На танці?
Регіна, тихо: Погуляти.
Мігель: Дівчата, що за таємниці?
Регіна: Домовляємося про вечірню зустріч. – тихо – То як?
Хільда, тихо: Якщо недовго.
Регіна: Я до тебе зайду.
Хільда: Я краще сама.
Після обіду.
Дівчата підвелися з місця.
Регіна: А зараз ходімо до мене.
Хільда: Все було дуже смачно.
Мередіт: Дівчатка, лише на користь.
Чепа, встає від столу: І мені потрібно.
Регіна, бере фрукти: Ти сьогодні, маленька, за чергову. А це для нас.
Хільда, бере апельсин: Які соковиті.
Регіна: Це все від Бланко.
Зайшли до кімнати.
Хільда: А чудовий хлопець.
Регіна, посміхнулась: Альфредо?
Хільда: Фреді ще малий. Я про старшого брата. Ти бачила який він вправний?
Регіна: На торішньому святі врожаю?
Хільда: То було два роки тому.
Регіна: І що там було?
Хільда: Як він вправно з конем.
Регіна: І бика за роги…
Хільда: Ти бачила?
Регіна: Припускаю. Давай повторимо вивчене.
Хільда, посміхнулась: Біологію?
Регіна: Літературу. Хоча можна і Біологію.
Хільда: Про комах і рослин.
Регіна: Та їх роль у природі.
Хільда, відкрила книгу: Ти після закінчення школи, куди хочеш?
Регіна, бере олівець: Тобі відомо.
Хільда: Я от хочу навчитися шити.
Регіна, робить нотатки: Це дуже добре. Моя мама непогано шиє.
Хільда: Проте мені відомо, хто майстерно шиє сукні. А ще мені подобається коли жінка одягає штани.
Регіна: А зараз давай зосередимося на навчанні.
За повторенням вивченого настав вечір.
Хільда: Засиділися ми.
Регіна, читає в голос: Комахи дуже важливі, адже вони запилюють рослини.
Хільда: І чому про москітів такого немає?
Регіна: Вони теж приносять користь.
Хільда: Це тобі Едмундо сказав?
Регіна: Невже тобі ніхто не подобається з хлопців?
Хільда: Дуже довготелесі, вуха у багатьох стирчать.
Регіна, посміхнулась: Є привабливі екземпляри.
Хільда, посміхнулась: Наприклад твій брат.
Регіна: Гаспар симпатичний, як і його батько. Але характер.
Хільда: Вони всі такі. Готові будь-чим привернути увагу.
Регіна, складає книги і зошити: Йде мама. Можливо що покличе на вечерю.
Хільда: Підемо гуляти.
Регіна: Пішли.
Заходить Чепа.
Чепа: То як?
Регіна: Що як?
Чепа: Все вже розповіли?
Регіна: Ми вчилися.
Чепа:Там мама кличе на вечерю.
Хільда: А ми підемо гуляти.
Чепа: Вже пізно. Тато не відпустить.
Регіна: Це він тебе не відпустить. – бере кардиган – А мене відпустить. Пішли?
Вийшли з кімнати.
Хільда: А що як дійсно не відпустить?
Регіна, тихо: Виходимо.
Вийшли з будинку.
Мередіт: Доню, а вечеря?
Регіна: Ми недовго. Можливо що зайдемо до співочого кафе.
Мередіт: Добре, йди.
Вийшли на вулицю.
Регіна: Що я казала?
Хільда: А вечір то який!
Регіна: Так пахне свобода.
Дівчата направилися до центру містечка.
Вечірня Меріда.
Кімната хлопців.
Ампаро: То що друже?
Едмундо: До матчу півгодини.
Ампаро: Є ще час.
Едмундо, посміхнувся: Бачила б мене моя дівчинка?
Ампаро: Треба обрати подарунок.
Едмундо: Ти маєш рацію. Завтра цим займуся. Повинні бути у цьому місті ювеліри?
Ампаро: Давні племена Майя.
Едмундо: Золото Ельдорадо.
Ампаро, дивиться на годинник: Треба йти.
Вийшли з будинку.
Ампаро, посміхнувся: Гарний вечір для знайомств.
Едмундо, озираючись: Щось не спостерігаю дівчат.
Ампаро: Щось мені підказує, що будуть серед вболівальників самі дівчата.
Хлопці підійшли до стадіону.
Ампаро: Чи ще зарано?
Едмундо, посміхнувся: Я вже бачу решту хлопців. Наша команда зібрана.
Ампаро: Пішли готуватися.
Едмундо: А от і натхнені польотом Ікара.
Підійшов Раймундо.
Раймундо: Привіт, послідовникам Гіппократа.
Едмундо, посміхнувся: Бачу що ти готовий.
Раймундо: Я сьогодні у нападі.
Едмундо, схрестив руки на грудях: Тоді я буду захищатися.
Ампаро: Хлопці, все за регламентом.
Едмундо: Нехай тобі пощастить.
Раймундо: Вам теж удачі.
Всі розійшлися по місцях.
Роздягальня.
Тренер: Граємо на першість університету.
Ампаро: Прометеус приведе нас до перемоги.
Тренер: Ті хлопці не з простих.
Ампаро, розминаючись: Ми теж не ликом шиті. Хорхе, Сезар, Армандо і решта хлопців готові до бою.
Армандо: Надаємо інженерам, за Сингапур та інші міста і країни.
Тренер: Ви зберіться з думками. Нам головне не програти.
Сезар: А хто у них тренер, часом не Дедал?
Хлопці засміялися.
Тренер: Гарний настрій. Це добре.
Едмундо: Сеньйоре Антоніо, все буде як треба.
Пабло: Бо Ед відчуває сердцем, що каже серце його брата.
Тренер: Рахівники виграли минулу гру. Тепер кому доля усміхнеться.
Мартін: Нам “Тореадорам”. – голосно – Бо ми Торо!
Всі разом: Ми Торо!
Тренер: Так. Десять хвилин на збори
Едмундо: Я вже готовий.
Тренер: Я піду. Капітан команди. Зачини двері.
Мартін: Я зрозумів.
Тренер вийшов з роздягальні.
Мартін: А тепер налоштовуємося.
Едмундо, тихо: Йди з Богом.
Ампаро, посміхнувся: Готовий?
Минуло десять хвилин.
Мартін: А от тепер можна.
Сезар: Сьогодні вони будуть плакати!
Ампаро, посміхнувся: Або ми.
Команди вийшли на поле.
На трибуні.
Ноемі: То за кого вболіваємо?
Алісія: Звісно що за “Тореадорів”.
Амеда: Вболівайте за кого хочете. А я за “Пегас”.
Алісія, радісно: Вже йдуть!
Гра розпочалася.
Тим часом у Коста Дорада.
Співоче кафе.
Беніто, у мікрофон: Сьогодні вечір джазу. Є бажаючі співати?
Хільда: Невже підеш?
Регіна, посміхнулась: А чого б не піти? Тим більше публіка чудова. Буде вдячна.
Регіна підійшла до мікрофона.
Беніто: Гарна дівчинка.
Регіна: Я готова співати.
Беніто: У нас є вокалістка. Що ж як є бажання. Розпочинаємо. Що хочеш співати?
Регіна: “Блакитне небо”.
Беніто, налаштовує трубу: Вперше залунає у жіночому виконанні.
Залунала мелодія.
До кафе зайшли Родрігес.
Дієго: Чудове місце, щоб провести вечір ідеально.
Жизель: І для цього потрібно було йти так далеко? – дивиться на сцену – Це ж Регіна! Як вона співає!
Дієго, посміхнувся: Де б ще її почула.
Жизель: Давай краще послухаємо. Давно вже не чула.
Дієго: Від Різдва часу минуло чимало.
Регіна, співає: Ніколи не бачила щоб сонце світило так яскраво,
Ніколи не бачила щоб все йшло так добре.
Помічаючи як поспішають дні… – голосніше – Коли ти закоханий, мій як вони літають.
Жизель, посміхнулась: Гарно вона співає. Гарно.
Пісня закінчилась.
Дієго: Невже це все?
Жизель: Яка вона красуня.
Дієго: Як і ти. Моя дівчинко.
Жизель: Замовимо собі вина.
Дієго: Як скажеш.
Жизель: А куди це вона?
Підійшла Регіна.
Регіна, посміхнулась: Рада вас бачити.
Жизель: Як життя?
Регіна: Чудово. – озираючись – Вибачте на мене чекають.
Жизель: Так, йди дитино.
Підійшла до подруг.
Мартіна: Ну ти і співаєш!
Регіна, п’є воду: Дякую.
Хільда: Це дійсно високий рівень.
Мартіна: А що будемо замовляти?
Хільда: Тут щовихідних італійська кухня.
Мартіна, оглядає меню: Побачила. А що з напоїв?
Регіна: Сік апельсиновий.
Мартіна: Сік, той сік.
За сусіднім столом.
Дієго, п’є вино: А ти сяєш кохана!
Жизель: Це як подарунок. Як повернення до юних років.
Дієго: Наша Каталонська молодість.
Жизель: Я просто не можу слухати радіо. Це якийсь жах. Що чекає на дітей. Наших хлопців?
Дієго: Наші діти дорослі. Обоє студенти.
Жизель, п’є вино: А якщо і їх? – хитає головою – Ні, ні. Я не хочу думати про це.
Дієго, п’є вино: От і не думай. Слухай музику. Спостерігай за молоддю.
Жизель, подивилась на дівчат: Які вони молоді і гарні.
Дієго: Хільда нагадує мені тебе у молоді роки. – поцілував руку – Чудова мелодія. Станцюємо?
Жизель: Давай спробуємо.
Родрігес почали танцювати.
Регіна, п’є сік: Вони завжди мені імпонували.
Мартіна: А сеньйора Родрігес з характером.
Регіна, їсть тістечко: Вона дуже мила жінка.
Хільда: А може і ми потанцюємо?
Підійшов Гаспар.
Гаспар: Це можна.
Хільда: Я чула що дівчата зараз танцюють разом, як з хлопцями.
Гаспар: Йдемо танцювати?
Хільда: Добре, пішли.
Мартіна, п’є сік: А що як і нам потанцювати?
Регіна: Хочеш танцюй.
Підійшли Ектор і Тадео.
Ектор: Сумуєте?
Регіна: А чому ви не граєте сьогодні?
Тадео: Запрошений колектив. Звідки вони?
Ектор, бере під руку Регіну: Гастролери з Веракрус. Ходімо, дівчинко?
Регіна, подивилась на Жизель: Добре пішли.
Регіна почала танцювати.
Ектор: Я чудово знаю сеньйора Дієго. Вони з батьком разом працюють.
Регіна: А ти непогано рухаєшся.
Ектор, посміхнувся: Я довго вчився.
Регіна: Помітно.
Після танцю.
Підійшли до столу.
Регіна, сідає на місце: Дякую.
Ектор: Якщо є бажання…
Хільда, підходить до столу: Оце так танець!
Гаспар: Так чудово танцювали.
Мартіна: Продовжимо розмову.
Тадео: З такими дівчатами можна танцювати всю ніч.
Ектор: Ходімо друже. Нам є про що поговорити.
Хлопці відійшли від дівчат.
Регіна з подругами розійшлися по домівках близько одинадцятої години.
Місто Меріда.
Гра наближалась до другого тайму.
Тренер, кричить: Ну, хлопці! Хто так б’є?
Голос з рупора: На заміну Раймундо. Перепрошую Едмундо Родрігес, Виходить Сезар Нієто!
До тренера підійшов Едмундо.
Едмундо, обурено: Чого це я? Так не чесно!
Тренер, плескає по плечу: Відпочивай.
Едмундо, понуро: Я грав чесно. За всіма правилами.
Тренер: Вийдеш наступного разу.
Едмундо сів на лавку.
Давід: Не переймайся.
Едмундо, дивиться на поле: Сезар зовсім слабкий. Який з нього захісник?
Давід: Ти дійсно зіграв дуже добре.
Едмундо, торкнувся кісточки: Цього ще не вистачає!
Давід, тихо: Що сталося?
Едмундо, злегка посміхнувся: Не звертай уваги. Все добре.
Давід: А все ж. Ти не забувай. Я хірург.
Едмундо: Я пам’ятаю на якому ти відділені навчаєшся.
Давід: І все ж покажи.
Едмундо, зсунув шкарпетку: Дивись.
Давід, дивиться на тренера: Зараз Антоніо відвернеться.
Давід зробив огляд.
Настала перерва.
Едмундо: То що?
Давід: Схоже на розтягування зв’язок. Потрібна фіксації п’ятки.
Едмундо: І наскільки це?
Давід: Від двох тижнів, до місяця. Зростатиметься до двох місяців.
Едмундо, гучно видихнув: Дякую. Втішив.
Давід, підвівся з місця: Ходімо на перерву. Йти зможеш?
Едмундо, підвівся: Так.
Давід: Спирайся на мене. І вагу перемісти на неушкоджену ногу.
Зайшли до роздягальні.
Тренер: Молодці. Сезар Нієто не підвів.
Сезар, тихо: А що сталося?
Едмундо, посміхнувся: Легка травма.
Давід, тихо: Все може бути серйозно.
Підійшов Ампаро.
Ампаро: Ти як друже?
Едмундо, посміхнувся: Танцюватиму.
Давід: Там серйозне ушкодження.
Ампаро: А ти як погляну фахівець.
Давід: Мій батько працює у лікарні Перес.
Ампаро, посміхнувся: Знайоме обличчя.
Тренер: На відпочинок залишилося десять хвилин.
Після другого тайму.
Дорогою додому.
Раймундо: Ти як брате?
Едмундо, кульгавить: Житиму.
Раймундо: То все не я.
Едмундо, зкривився: Та знаю що не ти.
Підійшла Амеда.
Амеда: А ти хлопче молодець.
Раймундо: Братові потрібна допомога.
Амеда: Бажано швидке транспортування. Можливо що навіть до лікаря.
Ампаро: Ми самі лікарі. Давід оглянув. Сказав що все добре.
Амеда: Як знаєте…
Едмундо: Друзі, зі мною все добре.
Під’їхала автівка.
Амеда: А от і допомога.
Водій: Що сталося?
Амеда: Сеньйоре, потрібна ваша допомога.
Водій: Сідайте. Але всі не поміститься.
Ампаро: Сідайте ви. Я дійду і сам. Тут недалеко.
Втрьох сіли до автівки.
Водій: Адреса?
Едмундо: Плаза Гранде.
Водій: Центр міста. А точніше?
Едмундо: Вулиця Шістдесята.
Водій: Зрозумів.
Коло будинку.
Водій: Приїхали.
Раймундо, подає гроші: Решти не потрібно.
Вийшли з автівки.
Амеда: І куди ми далі?
Раймундо: Побудемо з братом. А потім відведу куди завгодно.
Амеда: Не куди завгодно. А куди я скажу.
Раймундо: Хоч на край світу.
Едмундо: Нічого тут стояти. Заходимо до мене.
У квартирі.
Амеда: Гарно живеш. Просторо. І як для хлопців чисто.
Едмундо: Вип’ємо кави?
Амеда: Ти відпочивай.
Раймундо: Ми зачекаємо на твого друга.
Едмундо, сідає на диван: Він ще не скоро буде. – голосно – Ай!
Амеда: Нога?
Едмундо, посміхнувся: Хто саме виграв?
Раймундо: Ви брате. Тореадори обігнали таки “Пегас”.
Амеда, підійшла до шафки: А каву ми і самі зробимо.
Минуло двадцять хвилин.
Зайшов Ампаро.
Ампаро: У нас сьогодні вечірка?
Амеда, п’є каву: Дуже смішно.
Раймундо: Тебе провести?
Амеда: Я живу у цьому будинку.
Кімната зовсім неподалік.
Раймундо: А мій будинок навпроти.
Амеда, поставила чашку: Щось я тебе не помічала раніше.
Раймундо, посміхнувся: Я привид гамлетового батька, тому ти мене не помічала.
Ампаро: Як він?
Амеда: П’ять хвилин тому пішов спати.
Раймундо, встає з місця: І мені вже час.
Минула ніч.
Ранок.
Кімната хлопців.
Едмундо:Оце ми зіграли вчора.
Ампаро: Як ти отримав ушкодження?
Едмундо: Я і сам не знаю.
Ампаро: На рівному місці?
Едмундо: Вважай що так.
Ампаро: Пощастило.
Едмундо: Я хотів було піти подивитися на подарунок.
Ампаро: Ще придбаєш.
Едмундо: Потрібно щось особливе.
Ампаро: Давай огляну твою ногу.
Едмундо: А ти знаєш мені краще.
Ампаро: Бо вчасно надали допомогу.
Едмундо: А ти Давіда гарно знаєш?
Ампаро: Дещо чув. Батько про сеньйора Лівіано дещо казав.
Едмундо, посміхнувся: А він паси гарно передає.
Ампаро, накладає мазь: А все ж, як ти отримав розтягнення зв’язок?
Едмундо: Можливо що газон був мокрий та слизькій.
Ампаро: Дощу не було.
Едмундо: Хотів відбити м’яч.
Ампаро: Ось так.
Едмундо, жалібно: То я ходитиму лікарю?
Ампаро, посміхнувся: Навіть бігатимеш. Але звісно що не сьогодні.
Едмундо: Давай вийдемо на повітря?
Ампаро: Якщо лише на подвір’я.
Вийшли з будинку.
На подвір’ї.
Едмундо: А ти роман Дюма читав?
Ампаро: Було. А до чого тут романи Дюма і твоя травма?
Едмундо: Ну як! Один за всіх…
Ампаро, посміхнувся: І всі за одного.
Підійшла Амеда.
Амеда: Сумуєте?
Ампаро: А чим так пахне?
Амеда, посміхнулась: Емпанадас.
Ампаро: А запросиш на сніданок?
Едмундо, тихо: Не треба.
Амеда: А чого не запросити? Є не лише вони.
Едмундо: Ні, ми лише на пиріжки.
Амеда: З трав’яним чаєм.
Ампаро: Як чудово.
Зайшли до дівчини.
Едмундо, сів до столу: А аромати посилюються.
Амеда, ставить чашки: Я бачила вчора як ти падав.
Едмундо, бере чашку: Я лише оступився.
Амеда: Вже завтра на лекції.
Ампаро, бере чашку: А коли наступний практикум?
Амеда: З Анатомії, на цьому тижні.
Едмундо: Невже ти забув?
Ампаро, їсть пиріжок: Нічого я не забув.
Едмундо: От тоді і сходжу до ювеліра.
Амеда: Для мами подарунок?
Едмундо: У подруги День Народження. Треба підшукати невеличку дрібничку.
Амеда: Я знаю одного. Брала у нього собі сережки.
Едмундо, їсть пиріжок: Вони дійсно гарні. Цей камінь…
Амеда: Це бірюза.
Ампаро, доїв пиріжок: А смачно ти готуєш.
Едмундо: А де знайти того ювеліра?
Амеда: Зовсім неподалік від Палацу губернатора.
Едмундо: У трьох кварталах звідси.
Ампаро: Сходимо разом.
Амеда: Я ж не сказала як звати ювеліра. Руфіно? – потерла чоло – Точно його звати Руфіно.
Едмундо, посміхнувся: Був колись у мене друг Руфіно Матіас. У ранньому шкільному віці. – встає від столу – Ми підемо.
Амеда: Як твоя нога?
Едмундо: Вже краще. Набагато краще.
Ампаро: Гарний у тебе чай.
Амеда: Це все від бабусі.
Ампаро: Вона у тебе чаклунка?
Едмундо: Ходімо, друже.
Ампаро: А гарно у дівчат.
Амеда: От прийде зараз Норма.
Ампаро: То я її поцілую.
Едмундо: Ходімо д’Артаньян.
Ампаро, посміхнувся: Я Араміс на хвилиночку.
Едмундо, посміхнувся: Який шукає даму серця.
Ампаро, посміхнувся: Вашій мамі зять не потрібен?
Амеда, сумно посміхнулась: Моїй мамі мати б здорове серце.
Ампаро: Так, було б чудово. Але я впевнений що лікарі шукають вихід з цієї проблеми і у недалекому майбутньому будуть впроваджувати в життя.
Заходить дівчина.
Норма, кладе ключі: Привіт, у нас гості?
Едмундо: Не будемо заважати.
Ампаро: Яка квітка зайшла. Яке сонце увірвалося до кімнати.
Хлопці вийшли з квартири.
Едмундо: У трьох кварталах звідси. Сходимо сьогодні?
Ампаро: Ти божевільний? Я ще ні.
Едмундо: Якихось триста метрів.
Ампаро: Якщо хочеш то йди.
Едмундо: Лише з тобою.
Ампаро: А якщо пов’язка?
Едмундо: Накрутимо заново.
Хлопці вийшли на вулицю.
Ампаро: І як його знайти?
Едмундо: До площі дійдемо, тоді будемо думати.
Плаза Гранде.
Ампаро: Бачу собор. Ювеліра не бачу.
Едмундо, посміхнувся: Я побачив вивіску.
Зайшли до ювеліра.
Ампаро, захоплено: Оце так багатство.
Руфіно, повернувся на голос: Чим буду корисним?
Едмундо: Нам потрібно підвіску у подарунок.
Руфіно, оглядає вітрини: Каблучки, сережки. Підвіски є. Невелика кількість. – подає лоток – Обирай.
Ампаро, показує: А що як це серце?
Едмундо, шукає очима: Потрібно щось особливе.
Руфіно: А чим дівчина захоплюється?
Едмундо: Музикою. – подає підвіску – Знайшов.
Руфіно, бере до рук: Що ж, скрипковий ключ. Чудовий подарунок.
Ампаро: Невже це діаманти?
Руфіно: Так. Це дрібні діаманти.
Едмундо, посміхнувся: Скільки часу минуло.
Руфіно, пакує у коробку: Ми знайомі?
Едмундо: До класу третього так точно.
Руфіно, уважно придивився: Знайомі риси. – радісно – Друже!
Едмундо, обіймає: А ти я бачу став багатієм?
Руфіно: Кручуся – верчуся. Дівчатам і жінкам радість приношу.
Ампаро: І багато коштів це приносить?
Руфіно: Я працюю у задоволення. Коли працюєш кілька тижнів над однією прикрасою, то гроші втрачають свій сенс.
Едмундо, дивиться на прикрасу: І скільки ти за неї хочеш?
Руфіно: З тебе багато грошей не візьму.
Едмундо: Я бачив цінник. Стільки і заплачу.
Руфіно: Двісті песо. Тобі щось потрібно?
Ампаро: Ні. Ні. Хоча одна прикраса зацікавила.
Руфіно: Надихався цивілізацією Майя.
Ампаро: Вони чарівна.
Едмундо: І дійсно дуже гарна.
Руфіно: Вам нічого не буде коштувати. Беріть.
Ампаро, посміхнувся: Треба подумати.
Едмундо: То що?
Ампаро, махнув рукою: Беру.
Руфіно, пакує сережки: Гарні. Дуже гарні.
Едмундо, посміхнувся: Подаруєш сестрі?
Ампаро: Знайдеться для кого.
Руфіно, подає пакунок: Вони коштують дорожче.
Ампаро, подає гроші: Плачу триста.
Хлопці вийшли з будинку.
Едмундо: Додому?
Ампаро: Так, друже. А ось і автівка.
Едмундо: Той самий чоловік.
Ампаро: Поїхали.
Сіли до автівки.
Водій: Старі знайомі.
Едмундо: Можливо що пішки?
Ампаро: Ніяких пішки. Я бачив твоє обличчя в крамниці.
Водій: То що?
Ампаро, тихо: Поїхали.
Обід зустріли в колі друзів.
Квартира хлопців.
Амеда: То що?
Ампаро: Ціла купа покупок.
Едмундо: І в когось скінчилися гроші.
Раймундо: Потрібні гроші?
Едмундо: Ні, брате.
Амеда: У такий спекотний день. Буде сумісний обід.
Ампаро, посміхнувся: Твої пиріжки дуже смачні.
Раймундо: І де буде обід?
Амеда: Так вже й бути. Пообідаємо тут.
Ампаро, посміхнувся: І запроси свою сусідку.
Раймундо, посміхнувся: Цей малий цікавиться дівчатами?
Ампаро, посміхнувся: Настав час для вибору дружини.
Амеда, встає з місця: Навіть так? Хлопці, хто мені допоможе?
Раймундо: Напевно що я.
Амеда: Гаразд.
Раймундо і Амеда вийшли з квартири.
Ампаро: А що ти там малюєш?
Едмундо, креслить на папері: Одну цікаву гру. Зіграємо?
Ампаро: Що ж давай.
Едмундо, подає папір: Все дуже просто.
Ампаро: А що робити?
Едмундо: Кресли кораблі. Від найбільшого, у п’ять клітин. Він повинен бути один, і до чотирьох човнів у одну клітинку.
Ампаро, креслить кораблі: Цілий Перл Гарбор якийсь.
Едмундо, посміхнувся: Хоч так потопити японців.
Ампаро: А заразом і німців.
Почали гру.
Заходять Раймундо і Амеда.
Раймундо, посміхнувся: Йде битва.
Амеда: Яка ще битва?
Раймундо, посміхнувся: Потопити флот. – ставить каструлю – Ось так.
Амеда: Хлопці, обідаємо?
Едмундо: Зачекай. Е 5.
Ампаро: Влучив. Тепер я А 2?
Едмундо, понуро: Потонув.
Амеда, наливає гаспачо: Щоб завжди бути на плаву, треба їсти.
Едмундо, принюхався: Пахне як вдома.
Всі сіли обідати.
Той же день.
Коста Дорада.
Вулиця містечка.
Жизель, посміхнулась: Дівчинко.
Регіна: Доброго дня.
Жизель: Ти коло книгарні?
Регіна: Дивлюся на книги.
Жизель, посміхнулась: Як ти дівчинко співаєш.
Регіна: Ви мене високо цінуєте.
Жизель: А танцюєш ще краще.
Регіна: Ви у містечку?
Жизель: По справах, дівчинко. По справах. От йду від чоботаря.
Регіна, дивиться на вітрину: Здається що знайшла.
Жизель, посміхнулась: Джейн Остін “Генрі і Еліза”. Є кілька книг у моїй бібліотеці.
Регіна, посміхнулась: І стороннім вхід вільний?
Жизель: І яка ти стороння? Ти можна сказати, що виросла на моїх очах.
Регіна, тихо: Купувати, чи не купувати?
Жизель: Добре, піду я. Ти якщо приходь.
Регіна: Візьму до уваги.
Жизель підійшла до жінки.
Регіна: Вирішено, купую.
Зайшла до крамниці.
Книгар: Слухаю вас.
Регіна: Джейн Остін , будь ласка.
Книгар, подає книгу: Ще щось?
Регіна: Ні, дякую. Платівок не спостерігаю.
Книгар: Є нові надходження.
Регіна: “Серенада сонячної долини”? Не знала що вийшла платівка. Добре, беру.
Щасливою Регіна вийшла з крамниці. Сіла на лавку.
Регіна: Почну читати. А вдома продовжу.
Пройшли повз Жизель і Ельвіра.
Жизель: Ти не уявляєш собі, яка я щаслива, що так гарно відновили мої туфлі.
Ельвіра: Я тобі казала, що Ісмаель, майстер на всі руки.
Жизель, посміхнулась: Яка дівчинка гарна.
Ельвіра: Моя сусідка. Дуже привітна дівчина.
Жизель: Я чула що батько її повернувся.
Ельвіра: Він відважний.
Жизель: Скажу тобі що і мій був би серед перших.
Ельвіра: То й добре що вдома.
Пройшли дівчатка.
Чара: Добридень.
Чепа: Добридень. А ось і сестра.
Жизель: Доброго дня, дівчатка. Ви звідки такі гарні?
Чара: Ми приходили по морозиво, а його немає.
Чепа: А ще Ката обіцяла вийти гуляти.
Ельвіра: Вдома Каталіна.
Чара: Тоді ми знайдемо до вас.
Чепа підійшла до сестри.
Регіна: Довго гуляєш.
Чепа: А що читаєш?
Регіна, перегорнула сторінку: До іспиту готуюся.
Чепа: Щось не схоже це на підручник з іспанської.
Регіна, не відволікаючись: Здається що ти йшла до подруги. На тебе чекають.
Чепа: Мама просила, якщо тебе побачу, то щоб ти йшла додому.
Регіна: Я їй говорила що піду з подругами.
Чепа: А чомусь ти сама. Де вони?
Регіна, закрила книгу: Не забагато питань? – подивилась на сестру – Все морозиво потане.
Підійшла Хільда.
Хільда: Сумуєте дівчата?
Регіна: Купила нову книгу.
Чепа, підхопилась: Ой, мене кличуть.
Хільда, посміхнулась: Біжи маленька.
Чепа пішла до подруги.
Регіна: І коли вона виросте?
Хільда: Самі нещодавно були такими. Ти вже до навчання готова?
Регіна: Все готово.
Хільда: Доповідь по Сервантесу теж?
Регіна: У мене дещо інша тема. Дівчинка з глечиком.
Хільда: Ух ти! Автор “Собака на сіні”. Лопе Де Вега.
Регіна: Саме так.
Підійшли до малюнку на дорозі.
Регіна: Зіграємо?
Хільда, посміхнулась: А хто тільки що казав про дорослішання?
Регіна, бере камінці: Хоч би одне коло.
Хільда, бере камінчик з рук: Хоча б хлопці не побачили. А то засміють.
Почали грати.
Регіна: Ти перша.
Хільда: Добре. – кидає камінчик – Четвірка.
Грали приблизно одну годину.
Підійшли Ернандес.
Мігель, посміхнувся: А з вами можна?
Хільда, ойкнула: Це ви! Налякали.
Мередіт: Граєтеся маленькі?
Регіна: Вирішили дещо розім’ятися.
Мігель, посміхнувся: Так можна чи ні?
Підійшов Ісмаель.
Ісмаель: Радий тебе бачити.
Мігель: Привіт, сусід.
Регіна: Тату!
Мігель: Що маленька?
Регіна, тихо: Нічого.
Мігель: А ти все шиєш взуття?
Ісмаель: А що ще робити? Гроші треба заробляти. Ти як?
Мігель: Поки що вдома. Ти про Сінгапур чув?
Ісмаель: Чув. Шириться світом коричнева хмара.
Мігель: Як і червона.
Ісмаель: І чого їм не вистачає?
Мігель: Я тобі так скажу. Не вистачає одного… Мізків. Якийсь єфрейтер, захотів пограти у Наполеона.
Ісмаель: Одним словом, маленькі люди.
Мігель: Приносять великі біди. Ти б бачив тих хлопців!
Ісмаель: Знаю. Один з синів моїх там.
Мередіт: Як дружина?
Ісмаель: Моя Чара вдома. – подивився вперед – Як дівчата стрибають. А вчора одна з них гарно співала.
Мередіт: Виросла донечка. Навчатися бажає.
Ісмаель: Навчатися це добре. А на кого, вчителя чи лікаря?
Мередіт: На співачку.
Ісмаель: Багато грошей не заробиш.
Мігель: Ми і не прагнемо бути Рокфеллерами. Ти подивись на мої черевики.
Ісмаель: Вони при тобі?
Мігель: Ось ці, що на мені.
Ісмаель: Що ж проходь.
Зайшли до майстерні.
Ісмаель: Скидай. Подивлюсь.
Мігель, розуваючись: Ти розумієш, став шов розходитися.
Ісмаель, дістає шило: Зараз подивлюсь.
Тим часом на вулиці.
Регіна, підійшла до мами: А де це батько?
Мередіт: Зайшов до чоботаря. – витирає обличчя доньки – Вся спітніла.
Регіна: Дещо спекотно.
Хільда: Піду я.
Регіна: Бувай.
Хільда пішла додому.
Регіна: Ти мене шукала?
Мередіт: Я знала що ти з подругою.
Регіна: Бо маленьке інформбюро сказала що ти шукала.
Мередіт: Доречі, де це вона?
Регіна: Морозиво їсть.
Мередіт: Зрозуміло. Що цікавого придбала?
Регіна: Нову платівку і книгу.
У майстерні.
Ісмаель: Відновленню не підлягає. Але зробити щоб дожили до вечора можна.
Мігель: Знімай мірку.
Ісмаель: Нові не дешево. І чекати доведеться.
Мігель: Зачекаю. Які новини у містечку?
Ісмаель: Після нещодавнього буревію, фермери мало не лишилися врожаю. А Бланко кажуть дах ремонтував.
Мігель: Здається що фермерів навколо п’ять?
Ісмаель: Чотири. Одне ранчо закинуте. Даніель Ескобар виїхав.
Мігель: Гірше ніж у Даніеля не було господарства. От що робить зелений змій з людьми.
Ісмаель, знімає мірку: Поміркованість ще нікому не нашкодила. Ти яке носиш взуття?
Мігель: Такі як і ці.
Ісмаель, записує: Модель класична. Верх шкіра. На шнурівці.
Мігель: Підошва коркова.
Ісмаель: Розмір сьомий. Зайдеш до мене додому. А зараз зачекай.
Минуло пів години.
Ісмаель, сміється: Оце у вас історії.
Мігель, посміхнувся: Хлопці стрибали з крил літака, як оті пташенята.
Ісмаель: Зрозуміла справа, вони ще зовсім юні.
Мігель: Колись і я був юним.
Ісмаель, робить стьобок: Як нові.
Мігель, взувається: Перевіримо. – встає зі стільця – Та в них Теп можна танцювати.
Мігель починає вистукувати підборами.
Ісмаель: Все. Дійсно дуже гарно.
Мігель, подає купюри: Ось, візьми що є.
Ісмаель, бере гроші: Якраз на сигари.
Мігель: У небі не палять.
Ісмаель: Так то ж у небі! Там близько до Бога. А на землі можна.
Мігель вийшов з майстерні.
Мередіт: Яка цікава книга.
Регіна, читає: Ельза мала веселий норов. Життєрадісність.
Мередіт, підвела очі: А ось і батько.
Підійшов Мігель.
Мігель: Що дівчатка?
Мередіт: Чекаємо на меншу.
Регіна, дивиться у бік: А ось і Чепа.
Мігель: Ще і морозиво їсть.
Підійшла Чепа.
Чепа, їсть морозиво: Яка смакота.
Регіна: Вперше таке бачу.
Чепа, облизує паличку: Це Ескімо.
Мігель: Підемо гуляти?
Регіна: Додому потрібно.
Мігель: Встигнемо ще додому.
Родина вийшла на пляж.
Регіна: Як тут гарно.
Мігель: Море тихе.
Чепа: Мушлі. Скільки їх тут.
Мігель: У мене буде нове взуття.
Мередіт: Чудова новина. Бо ці вже давно…
Мігель: Їм всього лише п’ять років.
Чепа: Скільки човнів на обрії.
Мігель: Працюють люди.
Регіна: А ти хотів би так працювати?
Мігель: У рибалок дуже важка праця.
Мередіт: Не важче ніж у льотчиків – випробувальників.
Чепа, знімає взуття: Піду мочити ноги. Сестро, ти зі мною?
Регіна, скидає сандалі: Пішли.
Дівчата підійшли до води.
Регіна, посміхнулась: А я знаю що ти робила з подругами.
Чепа: То були менші за мене.
Регіна: І ти втрималась?
Чепа: Я бачу що ти не втрималась.
Регіна: То була не я. То все Хільда.
Чепа: А я зустріла сьогодні брата. Він сказав що прийде на твоє свято.
Регіна, сухо: Я його не запрошувала.
Чепа: Пригадай, як ви гралися ще п’ять років тому.
Регіна: Нічого згадувати, що було п’ять років тому. Він постійно мене ображав. То йому не подобалась моя зачіска. То сукня у якій я була.
Чепа: Синя картата сукня тобі дійсно не йшла.
Регіна: Ти це навмисно?
Чепа, дивиться на ноги: Дивись рибки. Такі маленькі.
Регіна: Досить мочити ноги.
Чепа, протяжно: Сестричко! Давай побудемо ще!
Регіна: Ходімо до батьків.
На березі під парасолею.
Мігель, цілує дружину: Моя дівчинко.
Мередіт, тихо: Нас можуть побачити.
Мігель, посміхнувся: Зараз тут лише ти і я.
Мередіт: А доньки? Раптові перехожі?
Мігель, цілує дружину: Є лише ти і я.
Мередіт, цілує чоловіка: Як я сумувала без тебе.
На березі моря родина Ернандес пробула до обіду.
Будинок Ернандес.
Вітальня.
Мередіт: Дівчатка, готуємося до обіду.
Чепа: Я накрию стіл.
Регіна, бере книгу: Я поки що почитаю.
Мати і дочка вийшли на кухню.
Мігель: А чого це радіо мовчить? – вмикає радіоприймач – Елла Фіцджеральд. Що далі?
Регіна, посміхнулась: Тату, залиш.
Мігель: Добре. Як хоче моя дівчинка.
На кухні.
Мередіт: І чого це Регіна відмовилась?
Чепа: Скажу тобі правду. Я думаю що вона закохалась.
Мередіт, зітхає: Як би взаємно.
Чепа: Інакше не буває.
Мередіт: Буває, ще як буває. Про це майже у кожній книжці написано, що читає Регіна.
Чепа: І де наш суп?
Мередіт: Стоїть у прохолодному місці.
Чепа, бере тарілки: Тоді накривати стіл.
Мередіт: І візьми склянки.
Чепа, дістає прозору склянку: Такі?
Мередіт: Ні, різнокольорові.
Обідати сіли на терасі.
Мігель, посміхнувся: Як вдома добре.
Чепа, їсть суп: А суп смачний.
Регіна, посміхнулась: Після морозива?
Чепа: Так. І морозиво смачне і суп.
Мігель, дивиться на годинник: Після обіду відпочинок. Не турбувати до вечора.
Чепа: А що буде увечері?
Мігель, їсть суп: Сходимо на кіно.
Мередіт, посміхнулась: Тобі забрати взуття.
Мігель: Це коли Ісмаель повернеться.
Чепа: Він повертається завжди до заходу сонця. Я бачила не раз.
Минуло пів години.
Регіна, п’є сік: А хтось готовий до навчання?
Чепа: Я покажу танець. Лише обраним.
Регіна, їсть тістечко: І я не входжу до їх числа?
Після обіду.
У вітальні.
Чепа: До вашої уваги Фламенко. – почала танцювати.
Мігель, тихо: Недарма вона ходить на танці.
Мередіт, пригорнулась до чоловіка: А оченята як сяють.
Заходить Регіна.
Регіна: До вас можна?
Мередіт, посміхнулась: Сідай, доню.
Чепа, зупинилась: Сестричко. Йди до мене.
Регіна: І що мені робити?
Чепа: Вставай на одне коліно і аплодуй.
Регіна: І це все?
Чепа: Не все. Зробиш ще декілька рухів.
Регіна, слабко посміхнулась: Гаразд.
Танець тривав близько десяти хвилин.
Мігель: А тепер відпочивати.
Мередіт, посміхнулась: Мої донечки.
Регіна: Ходімо, сестро.
Чепа, радісно: Ти сестричко – молодець.
У кімнаті батьків.
Мередіт, сидить на ліжку: Мій коханий.
Мігель, обіймає дружину: Йди до мене, дівчинко.
Мередіт, тихо: Яка я дівчинка? Я вже жінка.
Мігель, цілує дружину: Для мене ти завжди будеш дівчинкою.
Настав вечір.
Після вечері.
На терасі.
Мігель: Сходжу до сусіда.
Регіна, дивиться на дорогу: Я піду на прогулянку?
Мігель: Сама не гуляй.
Регіна: Я буду з подругами.
Мігель пішов до сусідів.
Чара: Мігель! Рада бачити.
Мігель: Бачилися сьогодні. Твій чоловік вдома?
Чара: Щойно прийшов. Вечеряє.
Мігель: Я хотів було забрати взуття.
Чара, подає пакунок: Спочатку приміряй.
Мігель, взуває нові черевики: Як на мене.
Підходить Ісмаель.
Ісмаель: А, сусід!
Мігель: Я вже йду.
Ісмаель: То як?
Мігель: Дуже зручно.
Ісмаель: Проходь. Будеш гостем.
Мігель: Ні. Я піду.
Коло співочого кафе.
Гаспар: Які люди!
Регіна: Привіт, братику.
Гаспар: Сьогодні чудова програма. Сам Луїс Армстронг грає.
Регіна: А що за кінострічка?
Гаспар: Щось про джаз.
Регіна: Я от платівку придбала. Музика з “Серенада сонячної долини”.
Гаспар: То чудовий фільм. То заходиш?
Регіна: Ні. Вже пізно, та ще школа на думці.
Гаспар: Як добре що я вже не учень.
Регіна: А мені чомусь сумно прощатися. Одна сеньйора Вероніка чого варта.
Гаспар: Мені більше подобається вчитель з фізичної підготовки. Бальтасар Алонсо. Сильний чоловік.
Регіна: Це який всіх примушує до бігу на довгі дистанції? Одного разу Хільда ледве не лишилася життя.
Гаспар: Подобається вона мені.
Підійшли дівчата.
Мартіна: Хто тут кому подобається?
Гаспар: Заходьте дівчата.
Хільда: А ходімо до каплиці? Її так прикрасили нещодавно.
Гаспар, голосно: І будете всі як монашка Маріанна.
Регіна: Не слухайте його.
Дівчата пішли до каплиці.
Гаспар зайшов до співочого кафе.
Коло каплиці.
Регіна: І дійсно дуже гарно прикрашена.
Мартіна: Ці білі лілеї.
Хільда: А давайте помолимось за успішне складання іспитів?
Регіна: До липня ще далеко. – тихо – Свята Гваделупа, якщо ти мене чуєш. То бережи моїх рідних і коханого. – перехрестилась – Амінь.
Дівчата пішли гуляти.
Коло будинку Хільди.
Хільда: Зайдете?
Мартіна: Щоб просидіти до ранку?
Регіна: Вже дійсно пізно.
Всі розійшлися по домівках.
Нічна Меріда.
Едмундо, стоїть коло вікна: Моя дівчинко. – посміхнувся – Незабаром тебе побачу.
Ампаро, підійшов позаду: Чого не спиш?
Едмундо: Зараз піду. То кому буде подарунок?
Ампаро: Дівчинці зі сну. Таке гарне дівча. Маленька, височенька на зріст. З гарними очима і доброю посмішкою.
Едмундо, посміхнувся: Я знаю про кого ти. У моєму містечку живе одна. Дещо допитлива. І у неї гарні очі, висока на зріст. Щоправда юна.
Ампаро: Я почекаю поки підросте.
Едмундо, потягнувся: А тепер спати.
Все ближче ставало День народження. Щирі зустрічі, нові знайомства чекали на героїв.
Додати до улюблених