Солодкі аромати Великодня.
Меріда.
Початок Квітня.
П’ятниця.
Після лекцій.
Хлопці йшли додому.
Ампаро: Не хочеш до мене?
Едмундо: Ні, друже. Велике свято наближається.
Ампаро: Що ж. Я запропонував…
Едмундо, посміхнувся: І не погуляємо на Дні народження.
Ампаро: Скільки подібних ще свят буде. Ти пам’ятаєш ту історію?
Едмундо: Що нещодавно розповідали хлопці?
Ампаро: Так. Не повірю що то було насправді.
Едмундо: Всяке буває.
Ампаро: З зав’язаними руками? – поправив сумку – Як же ж ти доберешся?
Едмундо, посміхнувся: У кого брат інженер конструктор?
Ампаро: Жартуєш? Щось не помічаю літака коло будинку.
Едмундо: Давай швидше.
Ампаро, роздивляється газети: Вже йду.
Едмундо: Щось побачив?
Ампаро, поглянув на друга: Ні. Читаю заголовки.
Едмундо: Що пишуть?
Ампаро, посміхнувся: Ти щось з Байрона читав?
Едмундо: У школі доводилося.
Ампаро: Скільки дівчат спокусив славнозвісний Дон Жуан.
Едмундо: То що у газетах?
Ампаро: Все перед тобою.
Едмундо, читає заголовки: На всіх шпальтах Японія.
Ампаро: Ти не проти вечері у барі?
Едмундо: Ні.
Ампаро: Тоді за мною. І не відставати.
Хлопці підійшли до бару.
Ампаро: Ласкаво просимо.
Едмундо: А запахи!
Ампаро: Дай вгадати. Це яловичина?
Едмундо: Свіжі стейки.
Ампаро, заходить до середини: Що ж перевіримо.
В барі.
Раймундо: Все у тебе вийде.
Санчо: Я не знаю. – озираючись – Твій брат тут. Здається що з другом.
Раймундо: Брати Райт теж мали сумніви, але їх перший політ вдався.
Санчо, посміхнувся: І ти там був?
Раймундо, посміхнувся: Вже набагато краще.
Підійшли хлопці.
Ампаро: Якісь проблеми?
Едмундо: Ми можемо допомогти?
Раймундо: Приєднуйтесь до вечері.
Едмундо, сідає коло брата: Що ж я не проти.
Ампаро, сідає навпроти: Я теж.
Раймундо: Вже сьогодні додому.
Едмундо, сміється: І квиток на літак є?
Раймундо: Буде. Все буде, але поки що автівка. І дві порції стейків.
Після вечері.
Дорогою додому.
Санчо: Мені вже час.
Раймундо: Все у тебе вийде.
Санчо: Я поки що не великий Леонардо.
Раймундо: У нього теж багато похибок було.
Санчо: До зустрічі.
Ампаро: Бувай.
Санчо пішов до себе.
Едмундо: А ти чого не з ним?
Раймундо: Пізніше.
Підійшла Амеда.
Амеда: Хлопці, привіт!
Ампаро, свиснув: Яка краса! Очей не відвести.
Едмундо, посміхнувся: Привіт.
Раймундо: Я думав що ти поїхала додому.
Амеда: Сьогодні якраз поїду. – до Ампаро – Будь уважнішим хлопче.
Ампаро, посміхнувся: Я просто хотів зробити комплімент.
Едмундо: Ми напевно що підемо. – потягнув за рукав – Друже, ходімо.
Ампаро, поправив рукав: Так, пішли.
Едмундо з другом зайшли на подвір’я.
Ісідоро, сидить на лавці: Які люди!
Ампаро: І вам доброго вечора.
Ісідоро, зітхає: Та який він добрий…
Едмундо: Щось сталося?
Ісідоро, ховає голову: Ви хлопці йдіть.
Ампаро, сідає поруч: Та кажіть як є.
Ісідоро, показує мішок: От що знайшов.
Едмундо, роздивляється мішок: Цікаво і що тут? На зерно не схоже.
Ісідоро, тихо: Гроші. Ціла сотня пачок.
Ампаро, тихо: Оце так! То ви розбагатіли…
Ісідоро: Ні. Я віднесу. – тихо – Але про це щоб ніхто не знав. Тихо, хлопці.
Едмундо, голосно: Та кому ми скажемо?
Ісідоро, озираючись: Є дві жінки. Які знають тут про все. Сестри Леонор. Ще моїй скажуть. Так що мовчіть.
Ампаро, озираючись: Не скажуть. А до вас з’явиться багато питань.
Ісідоро: Скажу як є. Що йшов вулицею і знайшов. – подивився на небо – Можливо нагородять.
Ампаро: Ну дивіться.
Едмундо: Мені вже час. – дивиться на хвіртку – А ось і сусідка.
Ісідоро, ховає мішок: Колись і моя такою була.
Підійшла Амеда.
Амеда: Доброго вечора, Ісідоро. З вами все добре?
Ісідоро, посміхнувся: Краще, ніж ніколи.
Ампаро: Пощастило, чоловікові.
Амеда: У чому?
Ісідоро: Хлопці, я ж вам казав.
Едмундо: Пішли, друже.
Хлопці зайшли до себе.
Едмундо: Збираємо речі.
Ампаро: Все дивлюся на твою сорочку, що і собі таку хочу.
Едмундо, складає валізу: Це все робота мами з тіткою. – тихо – Нічого не забути.
Ампаро, складає речі: Буду збиратися і я.
Едмундо, бере подарунок: Яка гарна річ.
Ампаро: Витончена робота. Схожа на роботу італійських майстрів.
Едмундо, роздивляється статуетку: Хм-м! Написано Рим. – ховає до валізи – Моя дівчинка зрадіє.
Ампаро: Фонтан Треві. Я чув дещо про нього.
Едмундо, дивиться на годинник: Скоро відправлятися.
Ампаро, дивиться у вікно: Що він робить?
Едмундо, підійшов позаду: Поніс до себе.
Ампаро, замислено: Не май купу грошей, а май купу друзів.
Едмундо: Гроші теж не бувають зайві. – перебирає речі – Перевірю себе ще раз.
Ампаро, дістає м’ячики: Не бажаєш зіграти?
Едмундо, відволікся від валізи: Коли?
Ампаро: Просто зараз.
Едмундо: Ні. І здається що брат кличе. – бере валізу – Піду я.
Ампаро: Не побачимося цілих два тижні.
Едмундо, посміхнувся: Якщо стане сумно, приїзди. Адреса тобі відома.
Ампаро: Краще ти до мене.
Едмундо, коло дверей: Домовилися – підморгнув – Бувай.
Ампаро: Бувай, друже.
Едмундо вийшов з кімнати.
Коло хвіртки.
Раймундо: Довго збираєшся.
Едмундо: До дванадцятої будемо вдома.
Раймундо: Якщо не до завтрашнього ранку.
Едмундо: З дівчиною вже попрощався?
Раймундо: Так. Проте ти зі своєю зустрінешся.
Едмундо: Ходімо шукати на чому поїдемо.
Раймундо: Вже все відомо.
Хлопці вийшли з подвір’я.
На стоянці транспорту.
Раймундо: Ми на місці.
Едмундо, озираючись: Яка тиша.
Раймундо: Ось те що потрібно.
Едмундо: Займаємо місця.
Пізній вечір.
Коста Дорада.
Коло зупинки.
Едмундо: Невже ми вдома?
Раймундо: Будемо шукати попутних?
Едмундо: Самі дійдемо.
Раймундо: Пішли.
Едмундо: А то не дядько Серхіо?
Раймундо: І точно він.
Підійшли до пікапа.
Раймундо: Дядьку.
Серхіо, посміхнувся: Хлопці. Я думав що перегрівся і двоїться в очах.
Едмундо, посміхнувся: А це ми.
Серхіо: Сідайте. Підвезу.
Раймундо, сідає до автівки: Від брата є звістка?
Серхіо: Та коли! Служба у хлопця.
Едмундо: Настане і наш час.
Серхіо, сідає за кермо: В добрий шлях.
В автівці.
Едмундо: Ви у таку годину?
Серхіо: Приїздив дізнатися щодо збуту. Як навчання?
Раймундо: А ви станьте студентом. Дізнаєтеся.
Серхіо, повернув кермо: Та куди вже мені.
Едмундо, дивиться у вікно: А ми можемо проїхати тією вуличкою?
Серхіо, посміхнувся: Де живуть Ернандес?
Раймундо, жартома: Наш Ромео скучив?
Едмундо: То ми можемо?
Серхіо: Ми вже далеко.
Едмундо, зітхає: Зрозуміло. Як там ваш Альфредо?
Серхіо: Бешкетує. Але і допомогає.
Коло будинку Родрігес.
Серхіо: Приїхали.
Раймундо, виходить з автівки: Швидше за літак.
Едмундо, бере валізу: Ви зайдете до нас?
Серхіо: Ні, хлопці. Я відпочивати.
Наступного дня.
Ранок.
Будинок Родрігес.
Вітальня.
Раймундо: А сніданку не буде?
Жизель: Все після закінчення меси.
Едмундо, дивиться у дзеркало: Який гарний цей костюм.
Раймундо, сміється: Гарний, гарний. А якщо тебе не впізнає?
Дієго: Хлопці, вже час.
Раймундо: А пальмові гілки?
Жизель: Все буде. А ще готують розваги. Буде весело хлопці.
Раймундо: Я станцюю з найкращою дівчинкою.
Едмундо: Твоя дівчинка далеко звідси.
Дієго: Не забаріться. Ще потрібно до сестри зайти.
Раймундо: Я готовий.
Дієго: Я і бачу. В якому стані сорочка?
Едмундо: У мене все добре.
Дієго: Я не про тебе.
Раймундо, поправив комірець: Все добре.
Жизель: Виходимо.
Коста Дорада.
Каплиця Санта Корасон.
Сусанна: Скільки людей.
Альфредо: Я побачив друзів.
Серхіо: Пізніше.
Жизель: То що заходимо.
Альфредо: А ви схожі на ту. Що співає опери.
Жизель: Ти хлопчику чув оперу?
Альфредо: Я чув по радіо.
Раймундо, посміхнувся: А чого ж кажеш що схожі, коли не бачив?
Едмундо, посміхнувся: Моя дівчинко.
До каплиці підійшла родина Ернандес.
Клара: Ми вчасно. Дівчатка будьте коло мене.
Чепа, тихо: Я їх побачила.
Регіна, тихо: Я теж. – голосніше – Будемо заходити.
Чепа: Тільки ближче до вівтаря.
Мігель: Сядемо там де і завжди.
Всі прихожани зайшли до каплиці.
Сусанна: Яка атмосфера.
Жизель: Святкова.
Сусанна, витирає очі: Якби мама це бачила.
Серхіо, тихо: Тихенько, люба.
Жизель: Не заважай. Нехай плаче, це від щирих почуттів.
Дієго: Тихо. Розпочинається.
На підвищення вийшов падре.
Почалася меса.
Регіна, тихо: Зараз співатиме капела.
Під кінець меси.
Жизель, тихо: Едмундіто?
Едмундо, подумки: Яка вона гарна. – подивився на дівчат – Красуня.
Сусанна: Брате, вже час.
Дієго: Зараз підемо.
Після закінчення меси.
В каплиці.
Раймундо, підійшов до Мігеля: З вами можна поговорити?
Мігель, посміхнувся: Поговоримо. Чого б не поговорити.
Мередіт: Любий не затримуйся.
Клара: Нехай поговорять. Сьогодні свято.
Мередіт: Ледве не забула. Я хочу дізнатися…
Клара: От і поговоримо. Про все поговоримо.
Всі прихожани вийшли з каплиці.
Мігель: Про що хочеш поговорити?
Раймундо: Про недоліки крил.
Мігель, озираючись: Що ж тоді почнемо з початку…
Підійшла Чепа.
Чепа: Тату.
Мігель: Таким чином у подальшому почали шукати вдосконалення. – до доньки – Йди до бабусі.
Раймундо, гордо: Не бачиш, ми розмовляємо? Прошу продовжуйте.
Чепа: Я теж послухаю.
Мередіт, чути голос: Доню.
Чепа: Я піду.
Мігель, зітхає: Що ж. Більше дізнаєшся у викладачів.
Раймундо: У вас великий досвід…
Мігель: Якщо є бажання. То завжди радий тобі допомогти. – замислився – А ще дещо згадав…
Раймундо: Я суцільна увага.
Розмова затяглася на десять хвилин.
Хлопець відійшов до батьків.
Дієго: То що синку?
Раймундо: Поговорив. Вірніше більше слухав.
Сусанна: А мені син листа написав.
Раймундо, сміється: Габріель вміє писати? Не знав про це.
Дієго: І що ж у листі?
Сусанна: Вітав зі святом. Вам доречі теж вітання.
Раймундо: А ось і дядько з братом.
Сусанна: Синку, підійди до мене.
Регіна і Едмундо стояли неподалік від родин.
Регіна: Коли ти приїхав?
Едмундо, посміхнувся: Увечері п’ятниці.
Регіна, уважно подивилась: Чого ти посміхаєшся?
Едмундо, бере за руку: Бо ці дні буду поруч.
Регіна, опустила голову: Так. Настали канікули.
Едмундо, озираючись: А от і твоя сестра.
Регіна, підвела очі: То коли ми побачимося?
Едмундо, відпустив руку: Сьогодні ввечері.
Регіна, дивиться вперед: З яким зацікавленням Раймундо слухає мого тата.
Едмундо: Вони завжди знаходять про що поговорити. А от і мама. Нам вже час.
Регіна, робить глибокий вдих: Яким був попіл ароматним. Досі відчуваю його аромат.
Едмундо, тихо: Як ви схожі між собою.
Регіна, подивившись уважно на хлопця: Кажи голосніше.
Едмундо, озирнувся: Потім. Пізніше. На нашому місці.
Регіна: Домовились.
Підійшла Чепа.
Чепа: Якісь таємниці?
Едмундо: Немає ніяких таємниць. – озираючись – Раймундо, постривай. Та стій кому кажу!
Едмундо пішов до брата.
Чепа, зітхає: А Ампаро і не приїхав.
Регіна, поправила сукню: Проте листа написав для принцеси.
Чепа, подивилась на бабусю: Ходімо до рідних.
Регіна, посміхнулась: Як засяяли твої очі.
Чепа: Гарним вийшов капелюшок.
Регіна: Не без допомоги мами.
Чепа: Її допомога була незначною.
Регіна, скептично: Ну так! Ну так!
Чепа: У понеділок буде репетиція.
Регіна: Ти будеш найкращою на виступі.
Чепа: Досить невдало виходить оборот. Та ще Лучо плутає.
Регіна, посміхнулась: Де праворуч, а де ліворуч? Так може його відправити до тата? Він його вмить навчить.
Чепа: Настає Страсний тиждень. Суворіше піст.
Регіна: І меньше цукерок.
Чепа: Проте я знаю що подарую тобі на Великдень.
Регіна: Ходімо, на нас чекають.
Чепа, озираючись: А от і подружки твої.
Регіна: Ми бачилися у школі.
Дорогою додому.
Клара: Сьогодні важливий день.
Мігель: Так, мамо.
Клара: Ти все більше стаєш схожим на батька.
Мігель: Я не зловживаю алкоголем. Так що нічого боятися.
Позаду йшли сестри.
Чепа: Які гарні ці квіти.
Регіна, сумно: Так, вони чудові.
Чепа: Ти чого?
Регіна, подивись вперед: Наздоганяємо тата.
Чепа, радісно: Хто буде першою, та і перемогла.
Регіна, рве квітку: Звичайно це будеш ти.
Чепа, голосно: Ти що робиш?
Регіна, посміхнулась: Тихенько, маленька. – вставила квітку собі у волосся – Гарно, чи не так?
Чепа: І я хочу.
Регіна, пришвидшила кроки: Зробимо це вдома.
Сестри наблизилися до батьків.
Клара: Я не про те, мій хлопчик. – озираючись посміхнулась – А от і дівчатка, наші красуні.
Мередіт, роздивляється доньку: Як ця квітка прикрасила тебе.
Регіна, посміхнулась: Дякую.
Чепа, підійшла до батька: А про що ви говорили?
Мігель, посміхнувся: Про твою поведінку.
Клара, обіймає онуку: Яка ти ще маленька.
Чепа: Я вже доросла. Майже наздогнала сестру.
Регіна, посміхнулась: Ну так. А розумом ще рости і рости…
Мігель: То як? Всі до нас?
Клара: Ні, синку. Я додому. Та я вже й прийшла.
Коло будинку Ернандес.
Мігель, потер руки: Хто куди. А я відпочивати.
Чепа: А розкажи про квіти.
Мігель: Це до мами. Дайте мені час для відпочинку.
Регіна: Я сходжу на прогулянку?
Мередіт: Після того як поїмо. Ти коханий, теж приєднуйся.
Родина зайшла на терасу.
Чепа: Як у нас тут гарно.
Регіна: Не вистачає лише орхідей.
Мігель: Можна замовити у квітникаря.
Мередіт: Дорого напевно.
Мігель: Для краси грошей не шкода.
Сіли обідати.
Мігель: Де мій соус?
Чепа: А солодощі?
Регіна: Сьогодні лише вершки.
Чепа: Мої улюблені.
Мередіт, посміхнулась: Доню, все гаразд?
Регіна, опустила очі: Просто зустріч з Едмундо…
Мередіт: Сколихнула все у середині.
Мігель: Гарні хлопці. Раймундо все допитується про недоліки у роботі літаків. Гарним буде фахівцем. Та брат його недалеко відійшов від нього.
Мередіт: Всім смачного.
Після обіду, в саду.
Чепа, дивиться на небо: Напевно що буде дощ.
Регіна, роздивляється квіти: То й що з того?
Чепа: Зірветься твоє побачення.
Регіна: То буде звичайна прогулянка. І прошу не підслуховувати. – подивилась на сестру – Дівчинко-детектив.
Чепа, притулила руку до грудей: Ти що! Я ніколи!
Регіна: Тихенько. Тато відпочиває.
Чепа: Він у будинку.
Регіна: Вікно в їх кімнаті причинне.
Чепа, зірвалася з місця: Як я могла забути.
Регіна: До вечора є ще час.
Чепа: Ти прийдеш подивитися?
Регіна: А якщо захочу прийняти участь?
Чепа: Там виступають професіонали. Але подивитися зможеш. – пішла до будинку – Лучо, мені потрібен Лучо.
Настав вечір.
Коло будинку Ернандес.
Регіна: Ти прийшов! Ми домовлялися зустрітися на нашому місці.
Едмундо: Що поробиш, якщо дорога на пляж пролягає через твій будинок. Ходімо?
Регіна: Так.
Коло танцювального майданчику.
Едмундо: Як тут весело.
Регіна: І багато знайомих.
Едмундо: Погуляти ще встигнемо. А зараз хочеться танцювати.
Регіна: А твоя нога?
Едмундо, тягне носок: Як бачиш все добре.
Едмундо і Регіна почали танцювати.
Регіна: Який жвавий ритм.
Едмундо: Запальний танець.
Регіна, подивилась на сестру: Моя дівчинко.
Едмундо: Дивись на мене.
Регіна, пильно подивилась: Який ти гарний.
Едмундо, дивиться на одяг: Щось забруднився.
Регіна: Цього не помітно.
Після танців пішли гуляти.
Едмундо: Давно так не танцював.
Регіна: І довго відновлюватиметься твоя нога?
Едмундо, посміхнувся: Хоч зараз марширувати.
Регіна: Відчутно наближення моря.
Едмундо: Так ми вийшли на пляж.
Пляж.
Коло пальм.
Регіна: Це місце мені вже подобається.
Едмундо: І гойдалка на місці.
Регіна: То про що ти хотів розповісти?
Едмундо: Сьогодні вранці. Ти була схожа на одну дівчинку…
Регіна: Хм! Як цікаво.
Едмундо: Вона ще зовсім маленька. Років п’ять напевно.
Регіна: І де вона живе?
Едмундо: Це тут до чого? Дівчинка ще маленька. І бачив я її на площі Гранде.
Регіна, підійшла до гойдалки: Хочу гойдатися. – сіла на гойдалку – Ну?!
Едмундо, сів поруч: Давай удвох.
Регіна: А розгойдати?
Едмундо, поцілував у шоку: Ми просто посидимо.
Регіна, зашарілась: Ну добре. Хоча я хочу кататися.
Едмундо, посміхнувся: Що не зробиш для тебе.
Після гойдання.
Прогулянка узбережжям.
Регіна, посміхнулась: Відчуваю себе зовсім дорослою.
Едмундо, дивиться на зірки: Хочу тобі розповісти про кожну з цих зірок.
Регіна, дивиться на небо: Ти всі їх знаєш?
Едмундо: Сузір’я знаю.
Регіна: А назвеш зірку моїм ім’ям?
Едмундо, обіймає дівчину: Навіщо? Якщо моя зірочка завжди зі мною.
Регіна, посміхнулась: Зірочка.
Едмундо, посміхнувся: Я хочу щоб ти співала. Зараз для мене.
Регіна заспівала.
Едмундо, посміхнувся: Не чув такої.
Регіна: Цю пісню мені мама співала. Коли я не хотіла спати у дитинстві.
Едмундо: Це колискова?
Регіна: Це пісня про зірки. Які сяють лише над рідною домівкою.
Едмундо: Який чудовий вечір.
Регіна: Як твоє навчання?
Едмундо: Давай краще не про це.
Регіна: Все так погано?
Едмундо: Ти ж не хочеш щоб я питав про твоє навчання?
Регіна: Не хочу. Але мені подобається навчатися.
Едмундо: Повертаємося до містечка.
Коло співочого кафе.
Регіна: А для цього місця і заборон немає.
Едмундо: Кожен розважається як може.
Регіна, здивовано: Але ж тиждень до Великодня!
Едмундо: Ходімо до тебе.
Коло будинку Ернандес.
Едмундо: Ти прийшла.
Регіна: Ти прийдеш до мене?
Едмундо: У будь-який день.
Наступного дня.
Ранок.
Будинок Ернандес.
Кімната дівчат.
Чепа, сидить за столом: Повторимо з чого складається…
Регіна, прокинувшись: А точніше вивчиш. Ти коли прокинулась?
Чепа, закривши очі: Не відволікай.
Регіна: Допомогти?
Чепа:Ні. – відкрила очі – Квітка складається.
Регіна: З пелюстків, стебла, тичинок і пестиків…
Чепа, закрила книгу: І що ти робиш?
Регіна, бере спідницю: Допомогою ближньому.
Чепа, поставила книгу на полицю: Хто б тобі допоміг.
Регіна, бере блузу: Ти і допоможеш.
Чепа: Куди це ти така гарна?
Регіна: На сніданок. І відпочивати.
Чепа: Сходимо разом до булочника?
Регіна, принюхалась: Вдома пахне ваніллю.
Чепа: Ти ж знаєш як я полюбляю з какао.
Регіна, підбирає волосся: Про це всім відомо. Виходимо.
Дівчата вийшли з кімнати.
Тим часом у будинку Родрігес.
Кімната батьків.
Дієго, посміхнувся: Доброго ранку, кохана. – ставить тацю – Вітаю тебе, дівчинко.
Жизель, прокинувшись: Кава? Який сьогодні день?
Дієго: Найщасливіший.
Жизель, бере каву: І як я могла забути?
Дієго: Проте пам’ятаю я. Весняний день. Ти сиділа з книгою у затінку…
Жизель, п’є каву: Який аромат. – поставила філіжанку – Як хлопчики?
Дієго: Ще сплять.
Жизель, посміхнулась: Діти вдома. Яке щастя.
Дієго: Один з наших хлопців вчора пізно прийшов. Цікаво, чим вони займаються у місті?
Жизель: Звісно що навчаються. – встала з ліжка – Тепер потрібно одягнутися.
Дієго: І сходимо на ранчо.
Жизель, бере сукню: Зранку?
Дієго: Ти у цій сукні стаєш ще привабливішою.
Жизель, одягаючись: Дякую тобі за комплімент. І за смачну каву.
Дієго, бере тацю: Все для коханої. – коло дверей – Чекатиму на тебе.
Жизель, наспівує з опери: Я не довго.
В коридорі.
Дієго: Синку?
Раймундо: Згадаю як бігати зранку.
Дієго: А Едмундо?
Раймундо: Він не раніше як через місяць зможе.
Дієго: І як ти прогледів?
Раймундо, нервово: Хто ще з нас буде лікарем? Я чи він?
Едмундо, чути голос: Я і лише я.
Батько з сином спустилися сходами.
В передпокої.
Дієго: Хоча б поснідав…
Раймундо: Пізніше. – озираючись – А от моє відображення.
Едмундо, спускаючись сходами: Дуже смішно.
Дієго: Складеш мені компанію?
Едмундо, підійшов до батька: Так. А мама?
Дієго: Мама теж приєднається.
Раймундо: Я полетів. – коло дверей – Хто б до мене приєднався.
Едмундо: Ти ж знаєш…
Раймундо: Знаю. Але Амеда іншої думки.
Дієго: Що за дівчина така?
Едмундо: Яка затьмарила розум моєму братові.
Раймундо, відчинити двері: На себе поглянь, Ромео.
Раймундо вийшов з будинку.
Коло сходів.
Едмундо: Допомогти зі сніданком?
Дієго: Поки приготував каву. А поснідаємо і у сестри. Моєї сестри
Підійшла Жизель.
Жизель, посміхаючись: Мої любі хлопчики.
Едмундо: Ти сьогодні виглядаєш чудово.
Жизель: Сьогодні особливий день.
Дієго, сідає на диван: День коли я освідчився цій прекрасній жінці. Тоді ще дівчині.
Едмундо, сідає поруч: Як цікаво. Розповісте?
Жизель: І де це Раймундо?
Едмундо, посміхаючись: Він полетів, але обіцяв що повернеться.
Тим часом коло ранчо.
Серхіо: Мої вітання.
Раймундо: Вітаю. Не бажаєте приєднатися?
Серхіо: Ти за колінами стеж.
Раймундо: З цим проблем не маю.
Серхіо: Колись і я був таким впевненим.
Раймундо: А що далі?
Серхіо: А далі подорослішав.
Раймундо: Тоді я побіг.
Серхіо: Біжи, хлопче.
Раймундо побіг у бік містечка.
Будинок Родрігес.
Вітальня.
Жизель, посміхнулась: Батько освідчився дуже романтично…
Дієго, читає газету: І зовсім не романтично. Нещасний букет бузку.
Жизель, посміхнулась: Я знайшла маленьку квіточку. Загадала бажання.
Едмундо: І воно виповнилося?
Жизель: В повному обсязі. Навіть більше.
Дієго, перегорнув сторінку: Які плани на день?
Едмундо: Ніяких.
Дієго: От і добре. На нас чекають Бланко.
Едмундо, посміхнувся: Кидати гній, або об’їжджати молодих коней?
Дієго, відклав газету : Одного разу мало не наробили діл…
Едмундо: Була справа, є що згадати. Я збиратися.
Минуло з пів години.
На терасі.
Раймундо: Шикарний ранок.
Едмундо: Ти дещо пропустив.
Раймундо: Зараз. От тільки вмиюсь. Ти кудись зібрався?
Едмундо: Поки що ні.
Раймундо: Ти б бачив те спокійне узбережжя.
Едмундо: День обіцяє бути приємним.
Раймундо: Авжеж з такою дівчиною.
Едмундо: Вчора був фестиваль.
Раймундо: Який триватиме ще з тиждень.
Едмундо, бере глечик: Давай допоможу.
Раймундо, підставляє руки: І де вода?
Едмундо, наливає воду: У Карибському морі.
Раймундо, вмиваючись: Як добре.
Жизель, стоячи у дверях: Мої діти. – посміхнулась – Що бачив, синку?
Раймундо, бере рушник: Велетенську черепаху.
Едмундо: Найбільші живуть на Галапагоських островах.
Раймундо, витирає обличчя: То де мій сніданок?
Жизель: Зараз буде.
Раймундо, сідає до столу: Якщо можна то тут.
Жизель: Що ж. Підемо до тітки Сусанни.
Едмундо: На нас чекають.
Раймундо: Як чекають то підемо. – встає з місця – А зараз дещо зроблю.
Трохи згодом.
В саду.
Едмундо: Що майструєш?
Раймундо, оглядає рейки: Та от хочу зрозуміти…
Едмундо: Ми приїхали на відпочинок.
Раймундо, з’єднує дві рейки: От і відпочивай.
Едмундо: Для початку потрібно знайти золотий перетин.
Раймундо, посміхнувся: Розумієшся.
Едмундо: Що є, того не відібрати. – підняв палець – Тихо, хтось підслуховує.
Раймундо: Та то пташки.
Едмундо: Поки немає дощу. Піду на прогулянку.
Раймундо, поклав рейки: Можемо здійснити велопрогулянку.
Едмундо: Що ж і куди поїдемо?
Раймундо: Затока, сеноти. Маяк.
Едмундо: Давай краще на маяк. Хоча на нас тітка чекає.
Раймундо: Всі поки зберуться ми і повернемося.
Взявши велосипеди хлопці поїхали до маяка.
Під час вело прогулянки.
Едмундо, дивиться назад: Ти чого відстав?
Раймундо: Я його бачив.
Едмундо: Кого?
Раймундо: Твого сусіда. З великим таким мішком.
Едмундо: Цікаво і коли?
Раймундо: В той день коли виїздили додому, точніше ранком. І що було далі?
Едмундо, подивився вперед: А далі дорога.
Раймундо, витер піт: З самого ранку пече.
Коло маяка.
Раймундо: Скільки вітру. А цей простір.
Едуардо, підійшов ближче: Для справжніх чоловіків. – тисне руку – Щось потрібно?
Едмундо, потиснув руку: Ні. Ми на прогулянці.
Едуардо: У такий період краще не гуляти так близько до моря.
Раймундо: Сезон дощів і приливів.
Едуардо: Він самий.
Раймундо, ставить велосипед: А чи є у тебе напарник?
Едуардо, посміхнувся: Аякже ж. Сам Робінзон Крузо. Пройдемо, хлопці, до будинку.
У будинку доглядача маяка.
Раймундо, озираючись: Як з книжок про пригоди.
Едуардо, ставить чай: Усе що маю. Пригощайтесь.
Раймундо, бере чашку: Доволі міцний.
Едуардо, п’є чай: Які новини на великій землі?
Едмундо, п’є чай: Все тихо.
Едуардо: А у світі?
Раймундо, бере горіхи: Радіо не слухаєш?
Едуардо: Лише по роботі. Та й не довіряю я новинам.
Едмундо, закинув руки за голову: Не життя, а казка.
Раймундо, п’є чай: Чай добрий.
Едуардо: У батьків беру.
Едмундо: А новини геть сумні. Все більше на Тихому океані господарює Японія.
Раймундо: Не довго їм лишилося.
Едуардо: Ти впевнений?
Раймундо: На сто відсотків.
Після чаювання.
Раймундо: Гарно у тебе.
Едмундо: Та нам вже час.
Раймундо, бере горіхи: Поїхали, брате.
Пройшло з одну годину.
Коло ранчо.
Жизель, хвилюючись: І де це хлопці?
Дієго, дивиться на дорогу: Я вже їх бачу.
Жизель, зітхає: Нарешті.
Під’їхали брати.
Раймундо: Ви вже тут?
Дієго: Як з’їздили?
Едмундо: Все добре.
Раймундо: А хіба є наглядач на ім’я Робінзон Крузо?
Дієго: То мій старий друг. І призвіще його дійсно Крузо.
Жизель: Заходимо, хлопці.
На подвір’ї ранчо.
Альфредо: Привіт, хлопці.
Раймундо, посміхнувся: Чим займаєшся?
Альфредо, в’яже вузли: Батько сказав щоб вчився в’язати вузли. А вони геть не виходять.
Раймундо, бере мотузку: Давай покажу. – в’яже вузол – Тут нічого складного немає.
Батьки зайшли до будинку.
Сусанна, посміхаючись: Братику.
Жизель: Тобі зі столом допомоги?
Сусанна, озираючись: Все готово.
Серхіо: І на честь збору родичів. Можна потроху випити. – ставить пляшку – Чудового напою.
Дієго: Якщо маленьку чарку і то одну.
Сусанна: А де ж хлопці?
Жизель: Вони на дворі.
На подвір’ї.
Раймундо, бере мотузку: От дивись. Це зветься морський вузол. – в’яже вузол – Його навчив плести мій батько.
Едмундо: І зовсім це не морський. Дай мені.
Альфредо: Мені все одно. Покажіть щось просте.
Едмундо, бере мотузку: Я і покажу. Дивись.
На подвір’ї пробули близько десяти хвилин.
У будинку Бланко.
Жизель: То де хлопці?
Едмундо, заходить до будинку: Ми вже йдемо.
Альфредо: А чи є крильця?
Раймундо: І мені.
Сусанна: Є хлопці. Ще навіть теплі.
Альфредо: А мені хлопці дещо показали.
Серхіо: Пізніше покажеш.
Дієго: А хто хоче від мене почути історії?
Альфредо: Я. А про що?
Раймундо, бере крильця: Про велику рибу. – починає їсти – Яка з’їла корабель.
Альфредо: А таке буває?
Едмундо: Буває. Все в житті буває.
Раймундо: Хтось знаходить гроші.
Едмундо: А хтось втрачає.
Серхіо: Хлопці. Які гроші?
Едмундо, посміхнувся: Наші песо.
Сусанна: Та годі вам.
Альфредо: Я теж знайшов одне сентаво. Коли зі школи йшов.
Всім стало весело.
Жизель, посміхаючись: То хлопчику мій розкажи.
Альфредо: У той день я був геть не веселий. Вчитель посварив. З хлопцями побився.
Сусанна, зітхає: Ох, синку.
Альфредо: І тут така знахідка.
Раймундо, посміхнувся: Покажеш?
Альфредо: Так. Він у мене під подушкою.
На ранчо провели чудовий день.
В один з наступних вечорів.
Будинок Родрігес.
Кімната хлопців.
Раймундо: І куди це тінь батька Гамлета зібрався?
Едмундо, обирає сорочку: Жовта, зелена, блакитна. – подивився на брата – Є одна думка як провести цей вечір…
Раймундо: Звісно що на танцях. Обирай блакитну.
Едмундо, дивиться на сорочку: Не вгадав. За правильну відповідь отримаєш маленький приз.
Раймундо: По погляду бачу що з дівчиною.
Едмундо: Вгадав.
Раймундо: То який мій приз?
Голос з-за дверей: Хлопці!
Раймундо: Припливли.
Едмундо, одягає сорочку: Я дам тобі декілька песо.
Раймундо: Тільки так щоб на квиток у кіно вистачило.
Голос з-за дверей: Хлопці ви скоро?
Раймундо, голосно: Вже йдемо.
Едмундо, подає гроші: Вони твої.
Раймундо, бере гроші: Та тут і на склянку води не вистачить!
Едмундо, одягаючи штани: Все те що маю я.
Раймундо, взявши книгу: Що ж почитаю.
Едмундо, дивиться у вікно: Погода чудова.
Раймундо: Метеоцентр передавав зливу.
Едмундо: Мене це не лякає. І дощ сьогодні був.
Едмундо вийшов з кімнати.
Жизель: Синку.
Едмундо: Я на прогулянку.
Жизель: Чи надовго?
Едмундо: Хочу пройтися околицями.
Жизель: А більше до дівчини?
Едмундо: Батько вже вдома?
Жизель: Щойно прийшов.
Едмундо: Добре.
Едмундо спустився на перший поверх.
Дієго: То як день?
Едмундо: Тату, можна човен?
Дієго: Так, звісно. Хоча на станції вже лише охорона. – посміхнувся – А навіщо?
Едмундо: Хочу зробити дівчині приємну прогулянку.
Дієго, протяжно: Що ж справа молода. – посміхнувся – От дивлюся на тебе і повертаюся спогадами у юність. Добре, не смію затримую.
Хлопець вийшов з будинку.
Через короткий час був у містечку.
Коло будинку Ернандес.
Едмундо, голосно: Регіно!
Ісмаель, проходяти повз: Доброго вечора, юначе.
Едмундо, озираючись: Доброго вечора.
В саду.
Чепа: Тебе гукають.
Регіна, перегорнула сторінку: Я чую.
Чепа, забирає книгу: Я бачу як чуєш. А ще співачкою хочеш бути.
Регіна: Що ти робиш? Покличе втретє, тоді вийду.
Чепа: Не примушуй тебе чекати.
Регіна: Багато ти знаєш.
Чепа: Так. Знаю.
Регіна: Зазнайка. Хлопці повинні чекати на дівчат.
Чепа: Поки вдома нікого з батьків немає…
Регіна: А що буде потім?
Чепа, тихо: Я тебе прикрию.
Регіна, встала з місця: Що ж. Піду. Як я виглядаю?
Чепа: Чудово.
Дівчина зайшла за рог будинку.
Едмундо, посміхнувся: Моя красуня.
Регіна: І? Я таку книжку читала.
Едмундо: В цей чудовий вечір. Я запрошую тебе на прогулянку.
Підійшла Чепа.
Чепа: А куди?
Регіна: Зайди до будинку.
Едмундо: Запрошую на морську прогулянку.
Чепа: Як це чудово. І гарно.
Едмундо: То як?
Чепа: Погоджуйся, сестричко.
Регіна: Добре. Я погоджуюся. – розвертаючись – Я тільки за кофтою.
Берег моря.
Човникова станція.
Регіна: Скільки їх тут?
Едмундо: Багато, як бачиш. Головне знайти батьківський.
Підійшли до човна.
Едмундо: Здається що він.
Регіна: І що буде?
Едмундо, відчеплює човен: Прогулянка.
Регіна, дивиться вгору: Пташки. – посміхнулась – Як їх багато.
Едмундо: Яка ти зараз гарна. Сідай, дівчинко.
Сіли в човен.
Регіна: Який ти сильний.
Едмундо, налягає на весла: Є в кого.
Регіна, тримаючись за капелюшок: А розкажи в кого.
Едмундо, дивиться на всі боки: Краще я розповім що почув від знайомих хлопців.
Регіна, нахилила голову: І що ти почув?
Едмундо: Як вони пірнали з зав’язаними руками.
Регіна: Не може бути?
Едмундо: Я теж тієї думки. Але якщо розповідають, то значить було.
Після короткого оповідання.
Регіна: Як жахливо.
Едмундо: Істинна правда. – подивився на птахів – Нам у дитинстві тітка розповідала звідки беруться діти.
Регіна: І звідки?
Едмундо, посміхнувся: Їх приносять фламінго.
Дівчина голосно засміялась.
Регіна: А хочеш почути що нам розповіли про це у школі?
Едмундо: Не треба. Я здогадуюсь. Точніше вчили на лекціях. Про розмноження ссавців.
Регіна, заспівала: Сонце моє…
Едмундо, посміхнувся: Як гарно. Ніколи не чув.
Регіна: А це неаполітанська пісня.
Після морської прогулянки.
На березі.
Едмундо: Човен на місці.
Регіна, здивовано: Хтось йде. – тихо – Мені страшно.
Едмундо: Я знаю майже всіх з ким працює батько. Не бійся.
Чути голос: Хто тут такий?
Едмундо, імітуючи батьків голос: Родрігес.
Чути голос: Якого дідька!? Він давно вже пішов.
Регіна, тремтить: І що робити?
Едмундо: Зачекаємо. Поки не піде.
Підійшов охоронець.
Охоронець: Я знаю який з себе Родрігес. А ти хто? – дивиться на Регіну – Ще з дівчиною.
Едмундо: Ми гуляли.
Охоронець: Сказав би тобі пару ласкавих. – пауза – Щоб духу вашого тут не було.
Едмундо, хоробро: Ми вже йдемо.
Дорогою додому.
Регіна: Який він страшний.
Едмундо: Бачив я подібних. Навіть гірших. – обіймає дівчину – Ти не змерзла?
Регіна: Ні. Гарно погуляли.
Едмундо: Можемо погуляти ще.
Регіна: Вже бачу будинок Солана.
Едмундо: Гарний він хлопець.
Регіна: Давай краще про нас.
Едмундо, поцілував у шоку: Я не проти. Моя дівчинко.
Регіна: Розкажи, як воно жити далеко від дому?
Едмундо: Прокинувшись вранці, збираєшся на навчання. Готуєш сніданок по черзі з сусідом. Потім до вечора навчання. В рідкі дні заняття на кафедрі, та футбол.
Регіна: Насичене життя.
Едмундо: Хтось нявчить.
Регіна: Можливо що пташка.
Едмундо, прислухався: Чую тоненький писк.
Підійшли до кущів.
Регіна: І дійсно. – бере кошеня – Ти звідки тут маленький?
Едмундо: На вигляд вже не малий.
Регіна, пригорнула кошеня: Котик, котик. Кошеня.
Едмундо: І куди його?
Регіна: Як куди?! До мене.
Едмундо, посміхнувся: Добре.
Регіна: Сестра давно хотіла собі тваринку.
Неспішно дійшли до будинку Ернандес.
Регіна: То ми підемо.
Едмундо: А обрати ім’я?
Регіна: Довірю це діло сестрі.
Едмундо, посміхнувся: Бувай.
Регіна: До зустрічі.
Дівчина зайшла до будинку.
Минуло кілька днів.
Середина дня.
Центр містечка.
Коло книгарні.
Едмундо, посміхнувся: Де б ще зустрілися.
Регіна: Я тут з подружками.
Едмундо, бере за руку: Я помітив. Ти морозиво бажаєш?
Регіна: Можна. А що ти ховаєш за спиною?
Едмундо, показує статуетку: Це мій маленький подарунок для тебе. Сьогодні лише знайшов у валізі. Пробач що раніше не подарував.
Регіна, захоплено: Яка вона гарна. – роздивляється статуетку – І що вона значить?
Едмундо, бере за руку: Що ти подобаєшся мені.
Регіна, озираючись: Нас можуть помітити.
Едмундо: Я нікого не боюся.
Підійшла Чепа.
Чепа: Навіть мене?
Регіна: І що ти тут робиш?
Чепа: Мама просила знайти тебе. А що це таке?
Регіна: Мені подарували.
Чепа: Яка краса!
Регіна, дивиться на хлопця: Ми і не погуляли.
Едмундо: Я увечері зайду.
Чепа: Ми можливо що будемо не вдома.
Едмундо: Я знайду тебе скрізь. Пройду всі океани і гори…
Регіна: До зустрічі.
Дорогою додому.
Регіна, роздратовано: Завжди ти так.
Чепа: Як?
Регіна: Підкрадаєшся. Я гуляла з подружками.
Чепа, дивиться назад: Так он вони йдуть.
Регіна, озираючись: Бачу. – посміхаючись – Хільдо, Аріадно.
Чепа: Мама дуже просила.
Регіна, дивиться на сестру: А не вигадала це ти?
Чепа, зшупилась: Я кажу правду.
Підійшли дівчата.
Хільда: Ми гуляємо?
Чепа: Нам додому потрібно.
Регіна, посміхнулась: Гуляємо.
Аріадна: Я таку книжку прочитала.
Чепа: А назва?
Регіна: Ніхто не проти морозива?
Чепа: Я точно не проти.
Регіна, тихо: Маленька, йди додому.
Аріадна: Я хочу тебе почули. Як ти гарно співаєш.
Регіна: З голосом щось зранку не дуже.
Хільда: Ти говориш без хрипів.
Проїхав велосипед.
Гаспар: Привіт, дівчатка.
Чепа, підбігла до хлопця: Братику.
Регіна, полегшено зітхнула: Нарешті. – посміхнулась – То що на морозиво?
Аріадна, посміхнулась: А твій голос?
Регіна: Там побачу.
Коло кафе.
Аріадна, тихо: Дивись який він гарний.
Регіна, тихо: Ми бачилися.
Дівчина тихо підійшла до хлопця. Закрила долонями очі.
Едмундо, посміхнувся: Це хто тут такий?
Регіна, ніжно: А ти вгадай.
Едмундо: Так пальці маленькі. Отже це дівчинка.
Регіна, тихо: Ти на вірному шляху.
Позаду стояли дівчата.
Хільда: Цікаво, чи впізнає?
Аріадна: Впізнає. – тихо – А чи тобі хтось подобається?
Хільда, тихо: А чи тобі не знати? В’ється один. Як ліана на пальму.
Минуло з три хвилини.
Едмундо, посміхнувся: Регіно.
Регіна, прибрала руку: Молодець.
Едмундо, озираючись: Три мушкетера на місці. А де це ваш посильний?
Регіна, тихо: Сподіваюсь що вдома. То яке морозиво будемо?
Хільда, підійшла ближче: Я з ваніллю.
Аріадна: А я з шоколадом.
Едмундо, посміхнувся: Замовлення прийнято.
Дівчата, посміхнулись: І швидше.
Всі сіли за стіл.
Регіна, їсть морозиво ложечкою: Хтось бачив Антуану?
Хільда: Ще як на Пальмову неділю.
Аріадна: А чого це мовчить наш кавалер?
Едмундо, посміхнувся: Слухаю чарівних дівчат.
Тим часом у будинку Ернандес.
Вітальня.
Мередіт: І де ти була?
Чепа, очі у підлогу: Шукала сестру.
Мередіт: Я знаю куди пішла Регіна і з ким.
Чепа, підняла очі: А я дівчат не бачила. Я бачила як вони спілкуються і посміхаються. Регіна з хлопцем.
Мередіт: Ходімо. Допоможеш мені.
Чепа, радісно: Ми будемо шити сукню?
Мередіт: До вечері готуватися.
Непомітно для дівчат настав вечір.
Коло будинку Аріадни Піке.
Регіна: Весело з вами. Та мені потрібно додому.
Під’їхав велосипедист.
Хільда, посміхнулась: А також прогулянка.
Регіна, озирнулась: Едмундо.
Едмундо, посміхнувся: Доброго вечора, красуні.
Регіна: Я зараз. – обернулася до дівчат – До зустрічі.
Аріадна, посміхнулась: Чує моє серце, що ми на порозі королівського весілля.
Хільда: Піду і я.
Аріадна: Подумай на рахунок портрета.
Хільда: Подумаю.
Пара молоді пішла гуляти.
Едмундо, тримає за руку: Моя ти вигадниця.
Регіна: Ти про що?
Едмундо: Про твою витівку у кафе.
Регіна: А котра година?
Едмундо, посміхнувся: Вечір. А що?
Регіна: А те що мені потрібно додому.
Едмундо, зітхає: Казав мені друг що запрошує до себе. Треба мабуть було погоджуватися.
Регіна: А ти їдь. Зроби неочікуваний сюрприз для нього.
Едмундо, посміхнувся: Непроханий гість гірше за…
Регіна: Тебе ж запрошували. Ти скажи мені хоча б хто.
Едмундо: Він тобі відомий. – озираючись – Здається що ми на твоїй вулиці.
Регіна: І будинок неподалік.
Едмундо: І десь тут мешкає чоботар.
Коло будинку Ернандес.
Регіна: До зустрічі.
Едмундо: Бувай, дівчинко. Моє сонечко.
Регіна посміхаючись зайшла до будинку.
В їдальні.
Мігель: Доню?
Регіна: Всім смачного і доброго вечора.
Мередіт, накриваючи стіл: Як прогулянка?
Регіна: Весь день з дівчатами.
Чепа: А також!..
Регіна: Те тебе не стосується.
Мігель: Ти саме до вечері.
Чепа: Чілі кон карне і риба.
Мігель: А ще лимонад.
Чепа, посміхаючись: Який зробила особисто я.
Регіна: Я до себе. На декілька хвилин.
Регіна зайшла до себе.
Мігель: Виросла донька.
Мередіт: Вилетить незабаром як пташка з гнізда.
Чепа, ставить тарілки: А куди?
Мігель: У доросле життя.
Мередіт: Щоб ще прийняло воно її.
Мігель: Тихо. Йде.
Регіна зайшла до їдальні.
Мігель: Ось тепер можна починати.
Мередіт: Смачного, донечки. – подивилась на чоловіка – Смачного, любий.
Після вечері.
Кімната дівчат.
Регіна: Молодець, сестричко. Гарний вийшов напій.
Чепа: Щось не так?
Регіна: Мені трапилась кісточка.
Чепа: Всього лише одна.
Регіна: А якщо то випив би гість?
Чепа: Ти весь день була відсутня.
Регіна: Розмовляла з подругами. Зустрілась з Едмундо.
Чепа: А що ти відчуваєш?
Регіна: Зараз легку втому.
Чепа: А коли спілкуєшся з хлопцем?
Регіна: Постійно хочеться співати.
Наступного дня.
Ранок.
Будинок Родрігес.
Бібліотека.
Едмундо: Тату?
Дієго, перебирає книги: Що синку?
Едмундо: Я довго думав і вирішив. Що цей Великдень провести у друга.
Дієго, дістав книгу: Синку. Це ж родине свято.
Едмундо: Я знаю. І теж це йому казав. Та є одна тема, яку я можу вирішити лише у нього.
Дієго: А Раймундо?
Едмундо: Добереться сам. Вже не маленький хлопчик.
Дієго: Добре. Як твоє самопочуття?
Едмундо: Хочеться бігати.
Дієго: Це все буде. Неодмінно буде.
Едмундо: Як і після того, коли тебе врятував Нестор?
Дієго: Він особливо нічого тоді не зробив. Хоча підтримував мене. За що йому я вдячний.
Едмундо, дивиться у вікно: І чому ти мовчав?
Дієго: Бо розповідати нічого. Вже чути голос Прими.
Едмундо, посміхнувся: Мамин голос так і не був визнаним. Не розкритим на повну.
Дієго, ставить книгу: Таким був наш час. Ходімо, синку.
Час після сніданку.
Коло будинку Ернандес.
Регіна: Едмундо. Ти сьогодні рано.
Едмундо: Я хотів би попрощатися.
Регіна: Попрощатися?
Едмундо: Так. Залишок часу я хотів провести у друга.
Регіна: Все ж таки вирішив.
Едмундо: Як би не твоя порада… Так і зустрілися б на навчанні. А як будеш ти?
Регіна, озираючись: Не переймайся. Сумно точно не буде.
Едмундо: Хосефіна дуже гарна.
Регіна, посміхаючись: Ти просто її не дуже добре знаєш.
Едмундо, посміхнувся: Проте я знаю тебе. – тримає за руку – Бувай.
Регіна, сумно: Бувай.
Едмундо: Не треба сумувати.
Регіна, злегка посміхнулась: Не буду.
Той самий день.
Вечір.
Меріда.
Будинок Перес.
На терасі.
Едмундо, озираючись: Привіт, друже. Ледве тебе зайшов.
Ампаро, сидить у кріслі: Оце так несподіванка! – підвівся на ноги – Будинок Перес радий таким гостям. То як повторимо інтеграли?
Едмундо: То до мого брата. Не до мене.
Ампаро: Сьогодні відбудеться вечірка. Ти як зі мною?
Едмундо: І хто запрошує?
Ампаро: Мій шкільний друг. Дуже хороша людина.
Едмундо: Що ж подивимося на твоїх шкільних друзів.
Ампаро, відчинив двері: Що ж проходь. Мій будинок, то є твій будинок.
Едмундо, посміхнувся: Я чую музику.
Ампаро: То у сестри грає блюз.
Едмундо: Я не відмовлюся від вечері?
Ампаро, посміхнувся: Впізнаю друга. Десь були тортілльї і м’ясо.
Едмундо: Те що треба.
Хлопці зайшли до будинку.
На кухні.
Ампаро: Як нога?
Едмундо: Як бачиш, ходжу.
Ампаро, ставить тарілки: Скоро будеш бігати.
Едмундо: Чи ви самі?
Ампаро: Батько допізна на роботі. А мама з дідусем.
Час для хлопців пройшов непомітно.
За розвагами і навчанням.
Настало свято Великодня.
Після меси.
Дорогою додому.
Мередіт: Дона Тереза, бачу що ви щасливі.
Тереза: Мій хлопчик повернувся до мене.
Мередіт: Це щастя.
Мігель, дивиться на дітей: Гарний він хлопець. – подумки – Ким він себе бачить у майбутньому?
Трохи позаду йшли діти.
Чепа: Яке у тебе дивне ім’я.
Ладіслао: Нічого дивного. Так звали одного героя. Невже не впізнали мене?
Регіна: Неясно пам’ятаю. – пауза – Як цікаво. І якого саме?
Ладіслао: Він не звідси. Він боровся за свою країну, Ладіслао Кабрера. Він болівійський національний герой.
Регіна: Ти цікавишся історією?
Ладіслао: Я цікавлюся багато чим. От наприклад Сонячна система. Що ви знаєте за Плутон?
Чепа: Наш тато багато знає зірок.
Регіна: Це одна з планет Сонячної системи.
Ладіслао: На ньому день дорівнює нашому тижню.
Чепа: От би там жити…
Регіна: Звідки ти це все знаєш?
Ладіслао: Маю хорошого друга. У нього багато книжок.
Чепа: У нас теж є бібліотека.
Ладіслао, подивився на маму: Нам вже час.
Регіна: Я б хотіла розповісти про себе.
Ладіслао: Я багато знаю про тебе від мами. Ти можеш приходити до нас.
Чепа: А де ти будеш вчитися?
Ладіслао: Я вмію читати і писати. Цього достатньо.
Чепа: А рахувати?
Ладіслао, посміхнувся: Куди без цього. От я знаю що вже пройшло десять хвилин.
Регіна, подивилась на годинник: І правда. З тобою дуже цікаво.
Ладіслао: До зустрічі.
Чепа: Бувай.
В будинку Ернандес.
Передпокій.
Чепа: Сестричко?
Регіна, коло дзеркала: Ходімо до себе.
Чепа: А батьки?
Регіна, бере під руку: А цю маленьку дівчинку я проведу.
Чепа, виривається: Сама дорогу знайду.
Дівчата пройшли до себе.
У кімнаті.
Чепа: І завжди ти так.
Регіна: Хто з нас старша?
Чепа: Тато.
Регіна: Це зрозуміло.
Чепа, коло дверей: Я вийду на кухню.
Регіна, тихо сміється: Або підслуховувати.
Чепа, ображено: Я не така.
Вітальня.
Мігель: Проведемо цей день у моєї мами?
Мередіт, посміхнулась: Добре, коханий.
Мігель: Подаруємо радість дівчаткам.
Мередіт: А де вони?
Мігель: Пішли до себе.
Мередіт: Я чую кроки.
Мігель: То скрипнула підлога.
Підійшла Чепа.
Мігель, посміхнувся: До бабусі хочеш?
Чепа: А як же ж, звичайно хочу.
Мередіт: Тоді чекаємо на старшу і йдемо.
Чепа: А Регіна зайнята.
Мередіт: Цікаво і чим?
Чепа: Перебирає книги.
Мігель: Я чую що навіть співає.
Тим часом у кімнаті дівчат.
Регіна, взяла книгу: Яка цікава. – розгорнула – А це що?
Мередіт, зайшовши до кімнати: Доню?
Регіна, роздивляючись тасьму: Яка гарна річ. Звідки вона тут?
Мередіт, посміхнулась: Колись вона належала мені. Напевно що Чепа взяла собі.
Регіна, роздивляючись виріб: Вона була в моїй книзі.
Мередіт: Ми на прогулянку. Потім на гостину. Ти з нами?
Регіна, закривши книгу: Так. Погода чудова, чом би й не пройтися.
Мередіт: Ти сумуєш?
Регіна, подивилась на світлину: Якщо трохи. А до кого на гостину?
Мередіт: Провідаємо донью Клару.
Регіна, посміхнулась: До бабусі.
Мередіт: Саме так.
На прогулянці.
Регіна: Ти весь час танцюєш. Хто так ходить?
Мігель, посміхнувся: Замріяні дівчатка.
Чепа: Коли я виросту, я станцюю свій найкращий танець.
Мігель, йшов попереду: Дівчатка, не відставати.
Регіна: Сестричко що з тобою?
Чепа: Я йду.
Спогади Хосефіни.
Три тижні тому.
Будинок Ернандес.
Вітальня.
Мередіт, роздивляється капелюх: Який він гарний.
Чепа: Ми сьогодні підемо?
Мередіт, кладе капелюх: Так.
Чепа: Ця стрічка дуже гарна.
Мередіт, посміхнулась: Перекриває деякі недоліки.
Будиночок доньї Клари.
Чепа, радісно: Бабусю!
Клара: Моя дівчинко.
Мередіт: Добридень, вам.
Чепа: Я принесла подарунок.
Клара: Потім покажеш. А зараз буде частування.
Чепа: Мої улюблені булочки.
Клара, ставить на стіл: Як твої успіхи, онучко?
Чепа, бере булочку: Як пахне. – відкушує шматочок – Все добре.
Мередіт: Дивлячись з яких предметів.
Клара: Вона у нас дівчинка здібна. А що ж старша? Де Регіна?
Чепа, п’є шоколад: Вона у подружки.
Після частування.
Чепа, з подарунком в руках: Я прийшла не з порожніми руками. – подає пакунок – Це для тебе. То як?
Клара, роздивляючись капелюх: Дуже гарно. Але куди я у ньому?
Чепа: Ну як куди? Зі мною на танці.
Мередіт, сміється: Доню.
Клара, одягла капелюх: Ти маєш рацію, онуко. То як?
Чепа: Дуже мило.
Повернення до реальності.
Мігель: Не довгим був шлях. А ось і сусід. Мої вітання!
Сеньйор Сорте, проходяти повз: Нехай щастить.
Регіна, трясе за рукав: Агов, з тобою все добре?
Чепа, оговталась: Дещо пригадала.
Регіна, посміхаючись: Знову свої танці.
Чепа: І зовсім ні.
Просторий ганок будинку доньї Клари.
Мігель, цілує руку матері: Мамо. Моя мамо.
Клара, посміхаючись: Синку.
Чепа, підбігаючи: Моя бабуся.
Регіна, підходить позаду: А також моя.
Клара, обіймає онучок: Мої дівчатка. З якими новинами? Що цікавого розповісте?
Чепа: У школі канікули і це добре.
Мігель: Залишок дня побудемо великою родиною.
Клара: Це велика радість для мене.
Мередіт, ставить кошика: Ми не з порожніми руками.
Минула одна година.
Батьки з бабусею сиділи за столом.
Пройшов сусід.
Фернандо, чути голос: Добридень, донья Клара.
Клара, посміхнулась: Добрий день, дон Фернандо.
Мігель, озираючись назад: І коли ви встигли познайомитися?
Клара: Синку, він хороший чоловік. Ми з ним спілкуємося на різні теми. Ходимо на прогулянки. – подивилась на онучок – Мої дівчатка.
Мігель, посміхнувся: Вже щось знайшли.
Мередіт, дивлячись на доньок: Або їдять солодощі таємно.
Тим часом дівчатка.
Регіна: Знаєш, я радію що знайшовся син хрещеної.
Чепа, їсть ягоди: Він на тебе так дивився.
Регіна: Він бачив світ. Ночував під відкритим небом. Бачив зірки. Він стільки всього знає.
Чепа, подає ягоди: Хочеш?
Регіна: Ні. Звідки вони?
Чепа, показує пальцями: З того куща що під вікном. І я бачу що ти закохалась.
Регіна, бере ягоду: Ожина. Спробуємо. – їсть ягоди – І не вигадуй, при батьках ні слова. Так, він гарний. Розумний…
Чепа, посміхнулась: Очка сяють.
Регіна: Ходімо до столу.
Чепа, дивиться на терасу: Їм і без нас добре.
Регіна: Ти не хочеш їсти?
Чепа: Ще як хочу.
За столом.
Клара: А залишайтеся дівчатка зі мною.
Чепа: Я не проти.
Мігель: Вже завтра декому до школи.
Регіна: А ми і звідси підемо.
Чепа: Тим більше що все у школі.
Регіна, посміхнувшись: І до школи не завтра.
Чепа: Можна і я?
Мередіт: Що доню?
Клара, посміхаючись: Можна, моя дівчинко.
Мігель: Ну як так все склалося. Я не проти.
Чепа, обіймає тата: Ти найкращий.
Мігель, посміхнувся: Не так сильно, маленька.
Мередіт: Весь вечір у нашому розпорядженні.
Мігель, тихо: І ми удвох.
Мередіт, тихо: Як це рідко буває.
Чепа: Яке все смачне.
Клара: Я тобі відкрию секрет приготування.
Святковий обід скінчився швидко. Непомітно за розмовами.
Для юної Регіни відкривалися нові незвідані шляхи у світ мистецтва.
Додати до улюблених