Вона любила музику, а він кохав її.
Перші дні березня.
Коста Дорада.
Ранок.
Школа.
Хільда: До уроку готова?
Регіна: Так. Навіть не до одного.
Хільда: Біологія. Література.
Регіна: Фізичне виховання. Основи здоров’я…
Хільда, зітхає: І це ще не повний перелік.
Регіна: От скінчиться наше навчання. Потім відкриються нові шляхи.
Зайшли до школи хлопці.
Хільда: А от і хлопці. Маркос все більше на тебе споглядає.
Регіна: Ти ж знаєш, що мені подобається…
Хільда: Знаю. Знаю. До мене дійшла звістка.
Регіна: Потім поговоримо. Дзвінок на урок.
Хільда: Пішли. Собаку на сіні шукати.
Регіна: Я таку книжку прочитала. Про Генрі і Елізу.
Коло дверей класу.
Хільда: Заходимо.
Регіна: Подруго, скажи мені що ти почула.
Хільда, пошепки: Регіно, вчителка дивиться на нас.
Вчитель: Я зачекаю. Але урок не чекатиме. Вже навіть хлопці зайшли. Жвавіше дівчата.
Розпочався новий навчальний день.
Меріда.
Ранок.
Кімната хлопців.
Едмундо: Як солодко спиться. І не хочеться вставати.
Ампаро: Скільки сторінок перед сном прочитав?
Едмундо, потягнувся: Уммм! Бррр! Пару глав прочитав. А сюжет навіть краще за Шерлока Голмса.
Ампаро: Пів години до початку лекцій.
Едмундо, встає з ліжка: Я зараз. Легка гімнастика і я готовий до роботи.
Ампаро, подивився у вікно: Навчання ще та робота.
Едмундо: Слухай, а чи твій батько дозволить нам взяти автівку?
Ампаро: Треба поговорити.
Едмундо, благаючи: Поговори, будь ласка.
Ампаро, посміхнувся: Добре, скажу що привезу дівчину для знайомства.
Він неодмінно піде на поступки. А зараз збираємося.
Едмундо, принюхався: Чим так пахне?
Ампаро: Французьким сніданком. Омлет, булочки з маслом і шоколад.
Едмундо: Я потрапив до ресторану.
Ампаро, посміхнувся: Ти потрапив під опіку сеньйора Переса.
Едмундо: Снідаємо і біжимо.
Коло університету.
Ампаро: Здається що встигли.
Едмундо: Ще п’ять хвилин до лекцій.
Ампаро: А ось і хлопці.
Едмундо: Та дівчата красуні. Янголи. Ми потрапили до Раю?
Підійшов Давід.
Давід: Ні, хлопці. Ви поки що на землі. Як самопочуття?
Ампаро: Як у мушкетера перед боєм.
Давід: І це правильно.
Едмундо: Ми поспішаємо.
Давід: Я теж. До зустрічі.
Ампаро: Бувай.
Хлопці зайшли до будівлі.
Едмундо: І перша лекція.
Ампаро: З Етики.
Давід: У мене сьогодні теж Етика.
Едмундо: Я побачив Сезара Нієто.
Ампаро: І де він?
Едмундо: Коло дівчат. Стоїть разом з Родріго.
Ампаро: Не поспішають хлопці.
Давід: Проте поспішаю я. Хтось бачив Антоніо?
Едмундо: Так гра відбудеться на вихідних.
Ампаро: Ходімо, друже.
Той день пройшов у піднесеному стані з налаштуванням на навчання.
Друга половина дня.
Квартира хлопців.
Забігає до кімнати.
Давід, голосно: Хлопці! Гра переноситься на п’ятницю.
Едмундо, читає книгу: Виховані люди вітаються, перш ніж зайти до кімнати.
Давід: Бачилися сьогодні.
Ампаро, посміхнувся: Ми тебе почули.
Давід, розвертаючись до дверей: То я піду?
Ампаро: Йди.
Хлопець вийшов за двері.
Амеда, чути голос: Дивись куди йдеш!
Давід: Вибач мені, красуня. Я поспішаю.
Зайшла до кімнати.
Амеда: Дивні якісь ці хірурги.
Едмундо, закрив книгу: Вилиті марафонці.
Амеда: Я чого зайшла. Квитки в кіно є.
Едмундо: Запроси брата.
Амеда, кладе папірці: На цілий факультет. Хто бажає, той може піти.
Едмундо, посміхнувся: А на футбол йдеш?
Амеда: І чого це бігають по подвір’ю пройдисвіти?
Ампаро: Давід зовсім не такий.
Амеда, крутить пасмо: Всі ви хлопці ідентичні. Немов з однієї пробірки. – відпускає руку – А коли гра?
Едмундо: У п’ятницю.
Амеда: Можливо що піду.
Ампаро, бере квиток: “Ми діти”?
Амеда, коло дверей: Як казали. Французька стрічка.
Дівчина вийшла з квартири.
Ампаро: Франція! І коли ми побачимося знову?!
Едмундо, бере прикрасу: Щось мені підказує, що це не діаманти.
Ампаро, поклав квиток: Давай перевірю. – бере до рук – Хм! Вже бачу, що камінь зовсім не той.
Едмундо: А що ж тоді?
Ампаро, кладе підвіску: Ближче до топаза.
Едмундо, зітхає: Обдурив.
Ампаро, посміхнувся: Можливо що він сам не знав.
Едмундо: Можливо.
Ампаро, бере футболку: Я на тренування.
Едмундо: Сьогодні вівторок. А завтра заняття зі стройової підготовки.
Ампаро: Колись ще будеш крокувати. – одягає штани – Ти зі мною?
Едмундо: Якщо лише на подвір’я вийду.
Ампаро, перевіряє футболку: Добре. – бере ключі – З годину мене не буде.
Едмундо, сміється: Я буду сумувати.
Ампаро, вмикає радіоприймач: Саме зараз буде “Театр біля мікрофона”.
Едмундо, бере капелюх: Вимкни будь ласка.
Ампаро, вимикає приймач: Добре. – підходить до дверей – Я йду.
Едмундо, поправив зачіску: Я теж.
Хлопці вийшли з квартири.
Ампаро, замикає двері: Сусіди щось обговорюють.
Друзі вийшли на подвір’я.
Роса: Я тобі ще раз кажу, що не дам…
Ісідоро, бубонить: Ну дайте будь ласка.
Підійшли хлопці.
Ампаро: Якісь проблеми?
Роса, полегшено: Хлопці, на вас одна надія. Цілий день кроку не дає ступити.
Ісідоро, протяжно: Я лише прошу кілька песо. Хіба це багато?
Роса, показує пальцем: Не кілька сентаво! А кілька песо!
Ісідоро: Я як зароблю. Все поверну.
Роса: Ти вже місяць ніде не працюєш. Мені Ірис все розповіла і сказала щоб грошей тобі не давати.
Ампаро, дивиться на годинник: Мені вже час.
Едмундо: Ти друже йди. А я з сусідом поговорю.
Ампаро вийшов із двору.
Едмундо, посміхнувся: Що ж розповідайте.
Роса, відходить у бік: Роботи багато. Ще до бакалійника сходити. Напевно що вже пізно. Всю голову задурив.
Роса зайшла до себе.
Едмундо, сів за стіл: Якісь проблеми?
Ісідоро, торкається горла: Палаю, хлопче, з середини.
Едмундо: Я вас слухаю.
Ісідоро: У тебе буде десять песо?
Едмундо: Бережу гроші на дорогу.
Ісідоро: Мені лише до вечора. – подивився на небо – Завтра все поверну до останнього сентаво.
Едмундо: Ви скажіть у чому проблема?
Підійшов чоловік.
Нестор, сідає поруч: Ти вже тут живеш другий рік, а ще не вивчив цього жебрака.
Ісідоро: Я не жебрак. Мені лише потрібні гроші. До вечора.
Нестор, подає сигару: Тримай. Так вже і бути.
Ісідоро, бере сигару: Ти найкращий.
Нестор: А ти чого хлопче тут сидиш, якщо твій друг пішов?
Едмундо: Дихаю повітрям.
Ісідоро, запалює сигару: Зараз ми його зіпсуємо.
Нестор: Мені твої риси обличчя дуже знайомі. У твоєму роду хтось був військовим?
Ісідоро запалив сигару.
Едмундо, проковтнув грудку: Мій батько. А це тут до чого?
Нестор: Доводилося чути про нього. Якщо не помиляюсь, його ім’я Дієго Родрігес?
Едмундо: Саме так. Ви не помилилися.
Ісідоро, посміхнувся: Сьогодні буде гра.
Підійшла Ісамар.
Ісамар: Бачу що сусід задоволений. Чого з ранку кричав?
Ісідоро, посміхнувся: Вимагаю справедливості. – пустив дим – От і все.
Ісамар: Щоб вимагати справедливості від інших, треба самому бути справедливим. Ти чого дружину ображаєш?
Ісідоро, затягнувся сигарою: Моя дружина. Роблю що хочу. Вам до того яка справа?
Ісамар: Немає ніякої справи. – підняла палець – Але пам’ятай, що Там доведеться відповідати.
Ісідоро, блимає очима: У хмарах? Так звідти лише дощ.
Нестор: Дієго Родрігес. Гарний він чоловік. Одній людині дуже допоміг.
Едмундо, посміхнувся: Мого батька врятував один лікар. Ще там у Марокко.
Нестор, посміхнувся: То був я хлопче. І я зовсім не лікар.
Едмундо: Батько мало розповідав про той час. Було повернення до Іспанії. Потім знову покликала дорога, так і опинилися у Мексиці. Тато став рибалити і зовсім забув про той час.
Ісідоро: То я готовий до гри!
Нестор, посміхнувся: Що ж зіграємо. Ти хлопче з нами?
Едмундо: Та ні…
Ісамар, посміхнулась: Ходімо, хлопче, до мене. Ми з сестрою таких булочок накрутили.
Едмундо, посміхнувся: Солодкі?
Ісамар, посміхнулась: З рибою.
Зайшли до квартири.
Роса, наспівує: Хто це там такий?
Ісамар: Це я сестро.
Едмундо: Ще раз доброго дня!
Ісамар, тихо: Сідай, хлопче. Зараз все буде.
Тим часом на футбольному полі.
Тренер: Я бачу що не всі зібралися?
Сезар: У Едмундо травма.
Тренер: Про це я знаю. Сьогодні посилена підготовка. Супротивник не зі слабких. Але і ми не з останніх.
Давід: Я чув про їх агресивну тактику. Їх обійти дуже важко.
Мартін: Це казали і про Пегас. І де вони?
Ампаро: Зайняли трете місце.
Тренер: Сьогодні наша задача пройти вправи з м’ячем ідеально. Я повторюю ідеально.
Давід: Все зробимо.
Тренер: І перше на сьогодні “Квадрат”. Четверо гравців контролюють м’яч на обмеженій ділянці. А двоє з вас відбирають м’яч. Хто це буде вибере жеребкування.
Ампаро: Я спробую у відборі м’яча.
Давід: А також я.
Хлопці почали тренування.
Тренер ходив по краю поля. Підійшов військовий.
Другий капітан: Як служба?
Тренер: Радий вітати. Сьогодні тренування.
Другий капітан, оглядає хлопців: Щось не спостерігаю довготелесого.
Тренер: І так нудно. А ще ви…
Непомітно минула одна година.
Тренер, свистить: Так. Все. Розходимося.
Ампаро, підійшов: То як моя гра?
Тренер: Сьогодні зіграв як ніколи.
Підійшли хлопці.
Давід: А що хотів від вас сеньйор Ферро?
Тренер, посміхнувся: Шукав добровольців. На сьогодні досить. Ви молодці. Дотримуйтесь дисципліни.
Хлопці вийшли за межі поля.
Сезар: І куди тепер?
Ампаро: Я до друга.
Давід: Мені навчатися потрібно.
Мартін: Ти Анатомію ще не робив?
Сезар: Якраз збирався. – хапається за голову – Але як уявлю скільки писати.
Ампаро, посміхнувся: Напишете хлопці.
Мартін: А ти чудово тримаєш м’яч. Де навчився?
Сезар: Брега, а ти дійсно боєць.
Ампаро: Ще з дитинства такий.
Сезар, озираючись: Ми заплутали.
Мартін: Нам дійсно в інший бік.
Ампаро пішов далі вулицею.
Вечір у квартирі сестер Леонор.
Едмундо, їсть булку: А це дійсно смачно. І здається що це вже третя. Все дуже смачно.
Ісамар: Молодий ще. Хлопчисько.
Роса: Бери ще хлопчику.
Едмундо, бере булочки: Якщо лише дві. Для друга.
Ісамар: Як ти схожий на мого онука.
Роса: Каміло, ще зовсім юний.
Ісамар: Так і цей ще дитина.
Едмундо, посміхнувся: Вибачте, але мені потрібно навчатися.
Едмундо вийшов з квартири Леонор.
Сів на сходах. На подвір’я зайшла пара.
Раймундо, посміхнувся: Брате!
Едмундо, посміхнувся: Ти вирішив тут поселитися?
Амеда: Він мене проводжав.
Раймундо, подає сумку: Занадто велика ноша, для такої красуні. Постривай. Я сумку сам занесу.
Амеда: Тоді пішли.
Едмундо: Гра відбудеться у п’ятницю.
Раймундо: Запам’ятав. Хочу подивитись на гру з боку глядача.
Едмундо: Невже вони такі грізні?
Раймундо: Як подивитися.
Амеда, протяжно: Хлопці, ви скоро?
Раймундо, підхопив сумку: Зараз.
Раймундо зайшов у двері.
Ампаро зайшов на подвір’я.
Едмундо, подивився на хвіртку: А от і чемпіон!
Ампаро, сів поруч: Сумував?
Едмундо, посміхнувся: Чого! Смачно поїв – показує булочки – Ще і для тебе є.
Ампаро, посміхнувся: По очах бачу, що з’їв більше.
Едмундо: Так і є. Вони з рибою і рисом.
Ампаро, бере булочки: Як все скінчилося?
Едмундо: Вийшов сусід. Пригостив сигарою.
Ампаро, їсть булочку: Нестор гарний чоловік.
Едмундо: А батько нічого не казав.
Ампаро: Ти про що? – продовжує їсти – Смачно, як бабуся готує.
Едмундо: Я про те, хто моєму батькові допоміг, ще у його молоді роки.
Підійшов Раймундо.
Раймундо: Про батька згадав?
Едмундо: Так. Ти хочеш з нами поїхати додому?
Раймундо: Звісно що хочу. Та от дівчина…
Едмундо, посміхнувся: Вже і поцілувати встиг?
Раймундо, сів поруч: Лише за руки трималися. Ти так смачно їси.
Ампаро, доїв булочку: Все таке ніжне. А риба соковита.
Раймундо, дивиться на годинник: Вже пізно.
Ампаро: Лише сонце сідає…
Раймундо, посміхнувся: Та швидко падає за обрій. Я ще повинен перевірити креслення.
Едмундо: І нам підготуватися до завтра.
Раймундо, озираючись: Якщо хочеш то я можу замінити тебе на кафедрі?
Едмундо: Ні, брате. Ти дуже відрізняєшся від мене. У тебе на плечі помітна родимка.
Раймундо: Так то ж на плечі! – посміхнувся – Подарунок від мами.
Ампаро: А от і Ірис йде зачиняти хвіртку.
Раймундо, подивився на вікно: Колись ми будемо разом.
Ампаро, посміхнувся: Ти почекай з пів року, можливо що набридне.
Ірис, голосно: Сторонні у дворі! Покиньте територію!
Раймундо: Яка молода і так сувора.
Едмундо, посміхнувся: Треба знати її чоловіка.
Раймундо, потиснув руки хлопцям: Бувайте.
Ампаро: Приходь ще.
Раймундо, посміхнувся: Неодмінно.
Вечір у Коста Дорада.
Будинок Ернандес.
Кімната дівчат.
Регіна, підбирає волосся у сестри: І навіщо тобі така зачіска?
Чепа, дивиться у дзеркало: Хочу бути красунею. – скривившись – Ай, боляче!
Регіна: Наступного разу проси маму.
Чепа: Матуся так не зможе.
Регіна, посміхнулась: Увімкнули музику.
Чепа, намагається встати: Я хочу подивитись.
Регіна, суворо: Куди? Сіла на місце.
Чепа: Я тільки однім оком.
Регіна: Нехай будуть удвох. Нам там робити нічого.
У вітальні.
Мередіт, посміхнулась: Такий гарний вечір.
Мігель, обіймає дружину: Як і той. Коли вперше танцювали.
Мередіт, обіймає чоловіка: Ти пам’ятаєш наш перший танець?
Мігель, цілує дружину: Я навіть пам’ятаю як побачив тебе. Вже у цю п’ятницю…
Мередіт: Нашій дівчинці п’ятнадцять.
Мігель, тихо: У цю п’ятницю завітає Ернесто.
Мередіт: Говори голосніше. Все одно платівка грає.
Мігель, зробив оборот: Як я мріяв про цей вечір. Там довгими ночами на аеродромі. Дивився на зірки. І пригадував тебе. Цей дім.
Мередіт, пригорнулась: Я теж сумувала. Та ти незабаром покинеш нас.
Мігель, провів по волоссю: Я обіцяю що буду вдома частіше.
Мередіт, сумно: Минулого разу був на Різдво.
Мігель: Це служба. Дівчинко моя, я все б відав щоб бути з вами частіше.
Мередіт: Піду подивлюсь на дівчат.
Мігель: Вони у нас такі сором’язливі.
Мередіт, посміхнулась: Я б так не сказала. Менша дуже допитлива.
Мігель, посміхнувся: Переросте.
Мередіт, провела рукою по обличчю: Подряпин багато.
Мігель: Звик нашвидкуруч голитися.
Мередіт, посміхнулась: Пригадую яка у дідуся була м’яка борода. У короткі миті відпочинку, він мене маленькою садив собі на руки і я гралася нею, розчісуючи її.
Мігель: Пішли до себе.
Мередіт: Пішли.
Мігель, вимикає патефон: Ось так.
Мередіт: І у дівчаток тихо.
Мігель, посміхнувся: Невже посунули?
Мередіт: То перевір.
Мігель зайшов до дівчат.
Чепа: Татко.
Мігель: Чим дівчата займаєтеся?
Чепа: У мене буде зачіска.
Мігель: До відбою дві години.
Чепа: Тобі подобається?
Мігель: Непогано. Це така гуля чи що?
Регіна: Це тато все зі світлини. Локони і завитки.
Чепа: І я такою піду до школи?
Регіна, вкладає пасмо: Ні. Будуть звичайні коси.
Чепа, дивиться у дзеркало: Яка краса! Правда гарно, тату?
Мігель, посміхнувся: Ви ж мої красуні. Не буду набридати своєю присутністю.
Регіна: Ми дуже раді, коли ти поруч.
Чепа: А ще коли читав казки.
Регіна, тихо: Сиди рівно.
Мігель: Я хотів дещо почитати.
Мігель вийшов з кімнати.
Регіна, скінчила укладку: От і все.
Чепа: Тепер можна і гуляти.
Регіна, посміхнулась: Дві години до сну.
Чепа: Хоча б подихати.
Регіна: Добре і я вийду.
На подвір’ї провели решту часу.
Наступного дня.
Місто Меріда.
Друга половина дня.
Після лекцій.
Галерея університету.
Родріго: Еріберто зовсім не правий…
Едмундо, посміхнувся: А який лівий?
Родріго: Ти зараз куди?
Едмундо: До Ферро.
Родріго: Я теж туди.
Едмундо, латиною: Крізь терни до зірок.
Родріго, посміхнувся: Ще отримаєш свою зірку.
Едмундо: Я не прагну до зірок. Вони самі падають до моїх ніг.
Родріго: Простіше відсидіти лекцію з права ніж це все.
Едмундо: Я б так не казав. Свіже повітря. Сонце світить.
Підійшов військовий.
Другий капітан: Бійці, готові?
Едмундо, посміхнувся: До газової атаки?
Другий капітан: Я б не був таким самовпевненим. Вас ще ганяти і ганяти. А де решта?
Родріго: Підійдуть.
Другий капітан, вилаявся: Ви черепахи, чи страуси?
Едмундо, посміхнувся: Ми бики.
Другий капітан: Курсанте Родрігес, що до біса з ногою?
Едмундо, злегка посміхнувся: Бойова травма.
Вийшли на майданчик.
Чути гомін студентів.
Йшло близько тридцяти осіб.
Другий капітан: О, ось ще льотчики нальотчики.
Едмундо: А розкажете про газові атаки?
Підійшли студенти.
Другий капітан: Сьогодні стройова. І що я бачу?! У нашому полку прибуло? Яка краса.
Ноемі, підходить: Дуже смішно.
Амеда: Рада вітати.
Другий капітан: А я тебе бачити. Квітко.
Едмундо, прочистив горло: К-хм! Вибачте.
Родріго, тихо: Все добре?
Едмундо, тихо: Чудово.
Другий капітан: Шикуйсь! Рівняння праворуч, ліворуч. На перший, другий розрахуйсь.
Вишукувались у шеренгу.
Едмундо: Перший.
Родріго: Другий.
Минуло десять хвилин.
Другий капітан: Направо! Лівою, лівою. Раз, два, три.
Родріго: У животі аж бурчить.
Другий капітан, голосно: На цьому заняття ще не закінчено.
Родріго, тихо: Ще краще…
Другий капітан: А тепер по одному до мене. Вийти зі стою. Перший пішов.
Родріго, тихо: Бажаю успіху.
Другий капітан: Десять кроків до мене.
Едмундо, голосно: Слухаюсь.
Минуло півтори години.
Другий капітан: Що ж. Молодці. Радий бачити серед вас дівчат. Багато дівчат зараз службу несе у Європі. А у вас тут курорт. Курсант Родрігес. Підійдіть до мене після закінчення заняття.
Едмундо, невдоволено: Так вже закінчення…
Другий капітан: Я сказав що підійдіть.
Едмундо: Слухаюсь. – тихо – Хто б тебе відправив до Європи.
Другий капітан: Ви чимось незадоволені?
Едмундо, виструнився: Ніяк ні. Другий капітан Ферро.
Другий капітан: Оце вже за формою.
Родріго, тихо: Другий капітан. А поводить себе як отой генерал.
Другий капітан, голосно: Взвод! Слухай мою команду. – пауза – Розійдись.
Всі розійшлися по домівках.
Дорогою додому.
Едмундо, посміхнувся: А ти відважна.
Амеда: Насправді я боягузка. Оце лише тут відчуваю себе впевненою.
Едмундо, посміхнувся: Ферро зовсім не дружить із головою.
Амеда: Я чула що він пережив у дитинстві не прості роки.
Едмундо: Всі ми щось пережили. Але ж не стали як собаки…
Амеда: Вже цікаво, що ви пережили?
Едмундо: Дуже маленькими дітьми перетнули океан. Запам’ятались перші кроки у будинку.
Підійшов Раймундо.
Раймундо, посміхнувся: Яка гарна пара.
Амеда: Припини. Окрім тебе ніхто не потрібен.
Раймундо: Дівчинко моя. Ми знайомі не дуже давно.
Едмундо, почав віддалятися: Піду я.
Раймундо: Я щойно від тебе. Там такий жвавий рух.
Амеда: Вже цікаво. І що ж там таке?
Едмундо: Так що зараз там коїться?
Раймундо: Самі побачите.
Гуртом підійшли до будинку.
Едмундо, посміхнувся: Так це ж Ісідоро святкує.
Амеда: А мені здається що Ірис.
Раймундо, посміхнувся: Приєднаємося до свята.
Амеда: Завтра зранку на заняття.
Раймундо: Ще поки що вечір.
Зайшли на подвір’я.
Ірис: Хороші гості у мене… Діти, запрошуємо вас.
Ісідоро, цілує дружину: Запрошуємо всіх до себе.
Ірис: Хороші гості до душі.
Амеда, посміхнулась: А ми без подарунків.
Ісамар, посміхаючись: Ви вже як подарунок.
Едмундо, посміхнувся: Тоді я за другом.
Ампаро, підійшов позаду: Друже я вже тут.
Запрошені сіли до столу.
Розійшлися по домівках пізно ввечері.
Ранній вечір у Коста Дорада.
Будинок Ернандес.
Вітальня.
Регіна: Моя сукня! Вже незабаром мій день…
Мередіт, посміхнулась: Через два дні доню. І сукня чекає на тебе.
Чепа: Вона дуже гарна. І я хочу собі таку.
Мередіт, обіймає доньок: Все буде. Мої дівчатка.
Регіна, примружилась: А де тато?
Мередіт: Готує сад до зустрічі гостей.
Регіна: Можливо що буде інше місце для святкування.
Чепа: Звісно що інше. Я навіть знаю де. Все відбудеться у саду, або у кафе.
Регіна: Я хочу побачити її.
У кімнаті батьків.
Мередіт, показує сукню: Подобається?
Регіна: Вона схожа на весільну.
Мередіт: Все для моєї дівчинки. Приміряй.
Регіна, захоплено: А можна?
Мередіт, посміхнулась: Звісно.
Регіна одягла сукню.
Мередіт: Як добре. Я трохи боялася.
Регіна, крутиться: Вона гарна.
Мередіт: Ніде не тисне?
Регіна: Ані скільки.
Мередіт, тихо: Донна Тереза, буде щаслива тебе бачити.
Регіна: Хрещена буде присутня?
Мередіт, посміхнулась: Так. А також рідні і друзі.
Регіна, скидає сукню: Нехай побуде у тебе. А я поки приготую вечерю.
Регіна вийшла з кімнати.
Чепа: І я хочу побачити.
Регіна, обіймає сестру: Все побачиш маленька. Ти допоможеш з вечерею?
Чепа: Я вже дещо підготувала.
Регіна: Руки цілі?
Чепа: Та цілі. Цілі. Батат ось начистила.
Дівчата вийшли на кухню.
Регіна: Зробимо тісто. І приховаємо у ньому твій батат.
Чепа: Це буде лазанья.
Регіна: Моя хрещена буде на святі.
Чепа: Я знаю. Бачила її, як зі школи йшла.
Регіна: Як успіхи у навчанні?
Чепа: Все дуже важко. Особливо математика.
Регіна: Додавання і віднімання?
Чепа: Розподіл і множення. Так це б куди не йшло! А ті всі кути. – бере тісто – От для чого тісту знати, як його поділити на кутки? Та ще тих котів знайти?
Регіна: Яких котів?
Зайшов батько.
Мігель: Сад готовий.
Чепа: Тату, от скажи… Навіщо знати про тригонометрію мені?
Мігель: Для геологів важлива наука. – витирає руки – Для льотчиків.
Чепа: І навіть для того щоб спекти лазанью?
Мігель, посміхнувся: Навіть для цього.
Регіна: Тісто готове.
Мігель: А де це мама?
Регіна: Була у себе.
Мігель вийшов з кухні.
Регіна: Так тепер потрібно багато сиру. І соусу.
Чепа: Я натру сир.
Регіна: А я підготую соус.
На приготування вечері дівчата витратили одну годину.
Підійшла Мередіт.
Мередіт: Мої дівчатка.
Чепа: Вечеря готова.
Всі зібралися за столом.
Після вечері.
Мігель: Молодці дівчатка. Дуже смачно.
Регіна, подумки: Скоріше б вихідні.
Чепа: Про що думаєш?
Регіна, посміхнулась: Що ти сестричко молодець.
Мередіт: Про День Народження думає. Про що ще.
Всі розійшлися по кімнатах.
Минуло два дні.
П’ятниця.
Коста Дорада.
Коло школи.
Тереза: Моя дівчинко. Вітаю тебе.
Регіна: Святкування відбудеться завтра. Приходьте.
Тереза, подає пакунок: Тут невеликий подарунок.
Регіна, бере до рук: Щось легке. – відкриває пакунок – Ух ти!
Тереза: Я знаю як ти любиш музику.
Регіна: Яка яскрава флейта.
Тереза, посміхнулась: Не спізнюйся дівчинко.
Регіна, ховає подарунок: А чи правда, що ви багато чому навчили мою маму?
Тереза, подивилась на небо: Це вона багато чому мене навчила. Перш за все радіти життю.
Регіна, віддаляється: Я побігла.
Тереза, посміхнулась: Вдалого дня.
Регіна, коло дверей: Вам теж.
Місто Меріда.
Коло університету.
Ампаро, посміхнувся: Батьку!
Хосе Анхель: Дай думаю навідаю тебе…
Едмундо, посміхнувся: Доброго ранку. Я піду.
Ампаро, озираючись: Я зараз.
Едмундо зайшов до університету.
Ампаро: Тату ти мене можеш виручити?
Хосе Анхель, посміхнувся: Скласти за тебе іспит?
Ампаро: Тату, я серйозно!
Хосе Анхель, сховав посмішку: Я уважно тебе слухаю.
Ампаро, тихо: Мені на вихідні дуже потрібна наша автівка.
Хосе Анхель: Мені теж багато чого потрібно…
Ампаро: Потрібно одного поважного чоловіка доставити у одне з поселень нашого штату.
Хосе Анхель, схрестивши руки: І далеко те поселення?
Ампаро: Можливо що кілометрів триста.
Хосе Анхель, свиснув: Не близький світ.
Ампаро: То як?
Хосе Анхель, обіймає за плече: Хлопчику мій, ти не настільки вправний і досвідчений водій. Ти розумієш яка це небезпека і відповідальність?
Ампаро: Розумію.
Хосе Анхель, озираючись: Можете їхати навіть сьогодні. – сеньйор Ферро прийшов повз – Яка виправка. Видно що військовий.
Ампаро: Від нього стогнуть всі з ким він спілкується.
Хосе Анхель, плескає по плечу: Добре, синку. Піду я. – подає ключі – Від сьогодні автівка твоя.
Ампаро, бере ключі: З нею нічого не станеться. Обіцяю.
Ампаро посміхаючись зайшов до будівлі університету.
В коридорі.
Родріго: А ось і Брега.
Ампаро, показує ключі: На ці вихідні автівка моя.
Родріго: Скільки дівчат відразу подивилося на тебе. І що за екземпляр автопрому?
Едмундо, посміхнувся: Шевроле Орел.
Родріго, посміхнувся: Непогано живете.
Ампаро, посміхнувся: Не скаржусь. Яка перша лекція?
Родріго, зітхає: Право. Амарілло чекає.
Едмундо, посміхнувся: Не такий він вже страшний.
Родріго: Страшніше ніж Ферро не знайдеться більше ніхто.
Ампаро, посміхнувся: І багато серед вас дівчат?
Родріго: Прийди і подивись.
Едмундо: Двадцять відсотків.
Родріго, посміхнувся: Шість таких кралечок.
Едмундо, посміхнувся: Бери меньше.
Пройшли дівчата.
Амеда: Привіт, хлопці. Ви фільм бачили?
Ампаро: Так, вчора.
Родріго, тихо: Так чого брати меньше?
Едмундо, тихо: Вона зараз перед тобою.
Амеда: Хлопці, що за шепотіння?
Ампаро, посміхнувся: Розвідники тому що. От я французький шпигун. Родріго – британський.
Едмундо, посміхнувся: Ну а я іспанський.
Амеда: Кумедні ви.
Ампаро: Сьогодні відбудеться гра.
Амеда: Я вже хочу те побачити.
Едмундо: Я теж.
Непомітно за лекціями настав вечір.
Після футбольного матчу.
Дорогою додому.
Едмундо: Оце ти друже, передав пас!
Раймундо: То ви тепер переможці?
Ампаро, посміхнувся: Ні, друже поки що другі. Попереду ще одне коло ігор.
Амеда: Це було видовищно!
Раймундо: Як бої гладіаторів.
Ампаро, гордо: Звіть мене лише відтепер Ампаріус.
Всі засміялися.
Подвір’я будинку.
Ісідоро: Оце так лялечка. Хлопці, чия автівка?
Ампаро, палить сигару: Ну моя. Щоб жодної подряпини.
Ісідоро: Та я коло неї ночуватиму!
Ампаро, посміхнувся: А дружина?
Ісідоро, гордо: А ти в мої справи не лізь.
Ампаро, підняв руки: Все не буду.
Ісідоро: А ще є одна?
Ампаро, випустив дим: Остання.
Ісідоро, повів носом: Який аромат. Кубинська?
Ампаро, затягнувся: Місцева.
Ісідоро: Я ж першу сигару викурив під час першого шторму. На першому місяці служби був.
Ампаро: І які були відчуття?
Ісідоро: Як вперше з жінкою. Ти ще юний, щоб говорити про це. Відчуття насолоди і спокою.
Підійшов Едмундо.
Едмундо, посміхнувся: Тут говорять про дівчат?
Ісідоро: А ти хлопче не куриш?
Едмундо, посміхнувся: Ні. Колись спробував. Вистачило одного разу. А ще дуже сувора дисципліна з дитинства. Спорт полюбляю.
Ампаро: А чого ви не біля жінки?
Ісідоро: Вийшов подихати. Бачу що автівка коло воріт. А жінка вечерю готує.
Едмундо: Смачним виявилося м’ясо.
Ісідоро, посміхнувся: Бо я робив.
Ампаро: А де це сусід?
Ісідоро: Вартує сусідню крамницю.
Едмундо: І давно вже він тут живе?
Ісідоро: Не дуже давно. Я от народився у цьому дворі. А він з’явився багато років тому.
Едмундо, зітхає: Все ясно.
Ісідоро: Постривай. Це було якраз у двадцятих роках. Точно у двадцятих. Двадцять п’ятий, чи шостий рік.
Вийшла на подвір’я Ісамар.
Ісідоро: Сусідонько…
Ісамар: І про що розмова?
Ісідоро: От хлопці слухають мою біографію.
Ісамар: Нічого подібного. Ти прийшов до нас молодим хлопцем.
Ісідоро, махає рукою: Я знаю про що кажу.
Ампаро, посміхнувся: То як обстеження?
Ісамар: Дуже дбайливий лікар. – посміхнулась – Поживу ще хлопчики. Я ще сестру туди зводжу. Нехай і її перевірять.
Ісідоро, підійшов до воріт: Тут сьогодні моє місце ночівлі. Така гарна техніка.
Едмундо, потягнувся: Ходімо.
Ампаро: Пішли.
Цей день настав.
Субота.
Сьоме березня.
Ранок.
Меріда.
Коло автівки.
Едмундо: Темнота! Нічого не видно.
Ампаро: Краще виїхати заздалегідь.
Едмундо: Подарунок взяв…
Ампаро: Не завадить і букет квітів.
Едмундо: Це вже вдома зроблю.
Ампаро: В дорогу.
Едмундо, посміхнувся: Сідлаймо коней.
Ампаро, посміхнувся: Тихіше ти. Наш вартовий спить.
Хлопці тихо сіли до автівки.
Ампаро: Що ж друже. Показуй дорогу.
Едмундо: Я ж брату не сказав!
Підійшов Раймундо.
Раймундо: Ти все мені сказав.
Ампаро: Що ж три мушкетери. У дорогу.
Раймундо, посміхнувся: А то чи д’Артаньян спить?
Ампаро, посміхнувся: Він самий.
Раймундо сів до автівки.
Ампаро: То куди?
Раймундо: На п’ятдесят дев’яту. А там у східному напрямку.
Минуло чотири години.
Коста Дорада.
В автівці.
Ампаро: Не минуло і пів року.
Раймундо: Це ще що! Тепер знайти б дорогу у бік ранчо.
Едмундо, сонно: А тут одна дорога. – посміхаючись – На північ.
Коло будинку Родрігес.
Ампаро, посміхнувся: Приїхали.
Раймундо: Не помилився.
На терасі.
Дієго: А це ще хто там?
Жизель, посміхнулась: Синочки приїхали.
Дієго: Точно! Ще не самі.
Жизель: Ходімо зустрічати.
Хлопці вийшли з автівки. Підійшли батьки.
Едмундо, обіймає маму: Моя рідна. Добридень.
Жизель, пригорнулась: Мій хлопчик.
Раймундо, протягнув руку: Батьку.
Дієго, тисне руку: Ви надовго?
Едмундо, посміхнувся: Ні. У нас головне завдання…
Раймундо: Відпочити. І потанцювати.
Дієго: А хто це з вами?
Едмундо, посміхнувся: Минулого року ми відпочивали вже тут.
Ампаро, посміхнувся: Радий представитися – Ампаро Перес.
Жизель: Хлопчики, з дороги. Сідайте за стіл. Саме обід готувалася подавати.
Едмундо, посміхнувся: Тобі б мамо помічницю.
Жизель: Ще сама у змозі. Ви рідко коли буваєте. А ми з батьком і так потихеньку.
Всі зайшли до будинку.
Едмундо, посміхнувся: Будинок без змін. Які новини у містечку?
Жизель: Які новини?! Всі говорять про Ернандес. Неначе як вони королівські особи.
Едмундо, посміхнувся: Королівські, не королівські. А принцеса там точно живе.
Жизель: Хлопці. Мерщій вмиватися і до столу.
Будинок Ернандес.
Час близько опівдні.
Кімната дівчат.
Мередіт: Будемо збиратися.
Регіна: Лише одягнути сукню.
Чепа: І зробити зачіску.
Регіна: Цікаво. Чи прийде Едмундо?
Чепа: Хтось прийшов. Стукає у двері.
Регіна: Я підійду?
Мередіт: Часу обмаль. Добре, йди.
Регіна підійшла до дверей.
Аріадна, за дверима: Є хто вдома?
Регіна: Подруго. – відчиняє двері – Яка несподіванка!
Аріадна, обіймає подругу: Моя дівчинко. Вітаю тебе.
Регіна: Я чула від дівчат, що ти навчаєшся мало не в столиці!
Аріадна, посміхнулась: Так і є.
Регіна, ображено: Я чомусь думала, що це Едмундо.
Аріадна: Я бачила нещодавно незнайому автівку. Поруч з водієм сидів Едмундо.
Регіна, посміхнулась: Мій коханий.
Аріадна, уважно подивилась: Дівчинко, ти закохалась?
Регіна, зашарілась: Незнаю. Напевно що так. – подивилась на крісла – Сідай і поговоримо.
Аріадна: Зробимо так. Увечері буде вечірка.
Регіна: У мене сьогодні подія.
Аріадна: Мені про це відомо. – обіймаються щиро – Ще раз з Днем Народження.
Регіна: Піду готуватися.
Минуло півтори години.
Коло каплиці Санто Коразон.
Ампаро: Гарно тут.
Едмундо: Займемо місце?
Ампаро: Пішли.
Едмундо, посміхнувся: Вона йде.
Підійшла родина Ернандес.
Регіна: Як все гарно.
Чепа, захоплено: Це точно для нас?
Мігель: Точно, дівчатка.
Підійшов Ернесто.
Ернесто: Люба дівчинко. Вітаю тебе.
Регіна, обіймає чоловіка: Дякую вам.
Ернесто, подає прикрасу: Нехай цей янгол оберігає тебе. Прийми цей подарунок від нас. Хрещених батьків.
Підійшла Тереза.
Тереза: Рада вітати.
Мередіт, посміхнулась: Навзаєм.
Тереза: Вже наша дівчинка зовсім доросла.
Чепа: А сьогодні що? Весілля?
Мігель, сміється: Вдома поговоримо.
Тереза: Падре буде з міста.
Мередіт: Я дуже вдячна вам. І що сьогодні прийшли до моєї доньки.
Ернесто: Будемо заходити?
Мігель: Ми не бачилися вже сотню років.
Ернесто: Я звільнився минулоріч. Вже відлітав своє.
Мігель: Так, я чув.
Розпочалась церемонія Кінсеаньєра.
Мігель, тихо: Не хвилюйся. В цьому немає нічого страшного.
Регіна, тремтить: А де хрещений?
Мігель: Всі чекають на твій вихід. Будемо йти?
Регіна, видихнула: Пішли.
Після церемонії.
Коло каплиці.
Едмундо, тримає за руку: Моя дівчинко. Вітаю тебе.
Регіна: Сьогодні все так незвично.
Підійшла Аріадна.
Аріадна: Ти сьогодні не зайнятий?
Едмундо: Як бачиш я розмовляю. Якщо потрібно то я прийду.
Аріадна, тихо: До співочого кафе.
Едмундо, тихо: Я зрозумів.
Аріадна відійшла.
Регіна: А про що ви говорили?
Едмундо, подає коробочку: Це мій подарунок. Вітаю тебе.
Регіна, бере до рук: А що це? – відкрила коробочку – Підвіска. Яка гарна. Ти де її знайшов. Невже у Америці?
Едмундо, посміхнувся: Все набагато ближче.
Підійшла Чепа.
Чепа: Ти йдеш?
Регіна, посміхнулась: Я зараз.
Едмундо, тихо: Як зайде сонце. То чекатиму на тебе.
Чепа: На нас гості чекають.
В саду Ернандес.
Ернесто: Гарний будинок.
Мігель: Який незабаром розсиплеться.
На лаві сиділи жінки.
Мередіт: Скільки буду жива, стільки буду вам вдячна.
Тереза, посміхнулась: Мені тоді було не важко.
Мередіт: Тоді коло вас була дитина. Напевно що вона вже велика?
Тереза: Моєму синові було б так само як і Регіні. Мій рідний, я молюся щоб він повернувся до мене.
На терасі.
Чепа: Можливо що не варто мені туди йти?
Регіна: Чому, люба?
Чепа, відвертається: Не люблю гуляння.
Регіна, повернулась до сестри: Це ж моє День Народження.
Чепа: Я знаю люба, але…
Регіна: Буде весело.
Чепа: Гаразд. Я буду.
Регіна, узяла за руку: А зараз підемо до гостей.
Чепа: Донна Тереза. Вона така чудова.
Регіна: Твоя хрещена теж гарна.
Дівчата підійшли до батьків.
Мередіт: Мої любі.
Тереза: А гарна сукня на Регіні.
Мередіт: Так. Чимало часу і сил забрало.
Тереза: За що не візьметься Мередіт, все зробить бездоганно.
Мередіт, до доньок: Про що говорили?
Регіна: Запрошую сестру на вечір з собою.
Мередіт: А що ж Чепа?
Регіна: Ледве вмовила.
Чепа: Напевно що там буде не цікаво. Та і замала я для цього.
Мередіт, подає тарілку: Пригощайтесь, дівчатка.
Чепа, бере тако: Які аромати.
Регіна: Нас тато проведе і забере.
Настав вечір.
У будинку.
Тереза: Мені вже час.
Ернесто: Я проведу. Все одно в одному напрямку.
Мігель: А де це дівчата?
Мередіт: Збираються.
У дівчачій кімнаті.
Регіна: Зробимо зачіски.
Чепа: А в якій ти будеш сукні?
Регіна: В цій що на мені.
Чепа: Яку мені тоді обирати?
Регіна: В якій ти ходиш до школи.
Чепа: У мене на Різдво була нова сукня. От у ній і буду.
Після того як зробили зачіски і одяглись.
Регіна: Виходимо.
Чепа: Яка ти доросла з цією зачіскою.
Регіна: Яку помітила у одному з нещодавніх фільмів.
Дівчата вийшли з кімнати.
У вітальні.
Мігель: Мої красуні.
Регіна: Ми поспішаємо.
Коло співочого кафе.
Мігель: Приємно вам провести час.
Чепа: Вже чути музику. Ой! Це ж улюблена пісня.
Регіна, посміхнулась: Ходімо, маленька.
Тим часом у кафе.
Аріадна: Здається що йдуть.
Едмундо, з гітарою: Три, два, один! – посміхнувся – Розпочинаємо.
Дівчата зайшли до зали.
Усі присутні, наспівують: З Днем Народження тебе! З Днем Народження, Регіно! З Днем Народження тебе!
Регіна: Дякую вам друзі.
Чепа, озираючись: А тут гарно.
Регіна, посміхнулась: Подруго!
Підійшла Аріадна.
Аріадна: Вітаю тебе.
Регіна: Ми ж бачилися з ранку.
Аріадна: А я привітаю ще раз.
Регіна, посміхнулась: Розповідай, як ти?
Аріадна, посміхнулась: Навчаюся. Майже не щотижня маленькі виставки, або пленер.
Чепа, тихо: Який хлопець гарний коло братів.
Підійшов Едмундо.
Едмундо, посміхнувся: Моя дівчинко. Перший танець.
Регіна: Давай краще пізніше.
Едмундо, подає склянку: Я пригощаю.
Регіна, бере склянку: А що це?
Едмундо, посміхнувся: Спробуй. Тобі сподобається.
Регіна, п’є напій: Смачно.
Едмундо, посміхнувся: Це Кока-кола. Дозволена кардіологами Америки.
Регіна: Дуже смачно.
Едмундо, бере за руку: Тепер можна запросити на танець?
Регіна, посміхнулась: Можна. – ставить склянку – Ходімо.
Аріадна: Я ж ще не розповіла про все.
Регіна: Зачекай, любий друже.
Едмундо, посміхнувся: Добре і я послухаю. – побачив Ампаро – Друже! Не чує…
Едмундо відійшов у бік музикантів.
Залунала мелодія вальсу.
Ампаро, посміхнувся: Ви танцюєте?
Чепа: Пробачте?
Ампаро, посміхнувся: Ви танцюєте, дівчино?
Чепа: Якщо один танець.
Ампаро: Вальс.
Чепа: Ну гаразд.
Ампаро, посміхнувся: Ви не хвилюйтеся, я гарно веду. Позаду два роки балетної школи.
Чепа: Як цікаво. Я теж ходжу на танці. Але латиноамериканські.
Ампаро: Мої бабуся і мама наполягли.
Чепа: А Ви?
Ампаро: Мені по духу було вивчати каміння і єдиноборства, а також читання книг.
Чепа: Жюль Верн, Дефо?
Ампаро: А ще Дюма і Гюго.
Чепа: Собор Паризької Богоматері.
Ампаро: Я був там.
Чепа: Справді?
Ампаро: Так. Неймовірне місце. Назавжди западає у серце.
Ампаро і Чепа почали танцювати.
Регіна: А навчаюся добре.
Аріадна, посміхнулась: Я хочу чути про твоє життя. Як твоя творчість?
Регіна: Співаю іноді. Для себе. От вчора отримала подарунок від хрещеної.
Аріадна, посміхнулась: Оцей кулон?
Регіна: Цей кулон від хрещеного. Ще підвіска від Едмундо. А від хрещеної флейта.
Аріадна: Одна довга трубка?
Регіна: Ні. Багато маленьких.
Підійшов Едмундо.
Едмундо, посміхнувся: Всі танцюють. А ми ні.
Регіна: Не бачиш, я розмовляю.
Аріадна, тихо: Йди маленька.
Регіна і Едмундо почали танцювати.
Едмундо, посміхнувся: Моє маленьке щастя.
Регіна: Останнім часом, я відчуваю що кохаю тебе.
Едмундо: Моя дівчинко…
Регіна: А чого ти кульгаєш?
Едмундо: Довга історія, маленька.
Регіна: А все ж?
Едмундо: Впав під час гри.
Регіна, пригорнулась: З тобою так добре.
Едмундо, посміхнувся: Я і не знав, що брат такий віртуоз.
Регіна: У нього чудово виходить.
Після танцю.
Аріадна: Прошу всіх тиші і уваги. Сьогодні ми тут зібралися, щоб привітати нашу подругу з Днем Народження.
Гаспар, голосно: А також сестру.
Аріадна: Так. Від імені родичів і друзів. Хочу привітати тебе, подруго. І подарувати від всіх нас і від мене особисто цей подарунок.
Хлопці відкрили обережно картину.
Регіна, посміхнулась: Це ж я? Мій портрет. – потекли сльози – Яка краса!
Аріадна, підійшла ближче: Моя дівчинко. Не плач.
Регіна, витирає очі: Це від щастя.
Чепа: Яка гарна робота.
Едмундо, посміхнувся: А тепер бенкет.
Регіна, посміхнулась: Нам до десятої вечора потрібно бути вдома.
Едмундо: У тебе тато суворий?
Регіна: Тобі відомо.
Під час бенкету.
Ампаро, посміхнувся: Чудовий день.
Чепа: Вже вечір. А розкажіть про себе. Ваші захоплення.
Ампаро: Навчання. Навчання. – посміхнувся – Ще раз навчання.
Едмундо, сидів неподалік: А також футбол.
Аріадна, посміхнулась: Сумуєш, друже?
Раймундо, понуро: З чого ти взяла? Я радію.
Аріадна, тихо: Я чула що Кармен навчається на лікаря.
Раймундо, дістав сірники: Нехай щастить. – запалив сірник – От бачиш вогонь? А знаєш як він виникає і з чого складається?
Аріадна: З кисню і палива напевно.
Раймундо, посміхнувся: Молодець.
Підсів Гаспар.
Гаспар: А чудовий вечір.
Аріадна: Як життя?
Гаспар: Гроші заробляю.
Раймундо: Щоб що?..
Гаспар: Для гарного життя. Життя без труднощів. Щоб гроші самі сипалися.
Раймундо: Щоб гроші сипалися багато працювати потрібно.
Неподалік від друзів сиділи Едмундо і Регіна.
Едмундо, доторкнувся рукою: Моя дівчинко.
Регіна: Ти завтра прийдеш?
Едмундо: А ти? Приходь до нас. Мама зрадіє.
Регіна: Ми доволі часто зустрічаємося з нею.
Едмундо, озираючись: Сьогодні зібралися всі друзі.
Регіна, посміхнулась: Я щаслива бачити Аріадну. І щось не помічаю…
Едмундо, засміявся: Ой не можу.
Регіна: Що сталося?
Едмундо, посміхнувся: Пригадую як ми збиралися на свято врожаю.
Регіна: Це коли Габріель?
Едмундо: Так. Вирішив осідлати бика. – показує руками – Отак схопив за роги.
Регіна: А до чого тут моя подруга?
Едмундо: Ну як. Хто надав йому першу допомогу?
Регіна: І що в цьому смішного? – п’є Кока-колу – Як гарно.
Едмундо, посміхнувся: А зараз подарунок від мене.
Підійшов до мікрофона.
Едмундо: У часи розлуки. Написав наступну пісню.
Заграла гітара.
Едмундо: Пісня для іменинниці. “Вечір на лагуні”.
Чепа: Яка романтика.
Ампаро, посміхнувся: І коли це він встиг?
Аріадна: Як гарно.
Гаспар: А чи ти зустрічаєшся з кимось?
Аріадна, тихо: Про це не питають. Давай послухаємо.
Вечір для Регіни був наповнений щастям і довгими розмовами з подругою. Після вечірки насолоджувалась розмовою з хлопцем, довго гуляючи під місяцем.
Додати до улюблених