Субота

Залишок дня для вчителя пройшов відносно спокійно, зберігаючи піднесений настрій. Омега, за звичкою провівши вечір із рідними, пішов спати, бо хотів рано прокинутися. Може, це передчуття, може, нетерпіння, але Кіму так хотілося, щоб новий день якнайшвидше почався. Засинаючи, він думав про нові питання для альфи. Існує стільки всього, що хотілося б спитати. Гадаючи над тим, які питання поставити та намагаючись передбачити відповіді, омега так і заснув. З перших секунд сну Кім не зовсім розумів – це сон чи просто спогади, адже вони знову з Чоном сиділи в кімнаті омеги та писали на листках свої запитання. Тільки тепер альфа притулився спиною до спинки ліжка, а сам Техьон зручно вмостився на його грудях. І ось у такому напівсидячому положенні йому потрібно було ставити свої запитання.

– Улюблений колір? — озвучив він перший, мліючи від лагідних погладжень по спині.

– Думаю, чорний, а твій?

– Фіолетовий, – запам’ятовуючи відповідь молодшого, відповів омега.

– Улюблена страва?

– Мені багато чого подобається, – задумливо промовив альфа. — Мені важко визначитися з чимось одним, але гадаю, це вулична їжа.

– Чому?

– Скільки себе пам’ятаю, я наїдався досхочу лише у вуличних кіосках. Я не пам’ятаю, чи тато готував, але батько завжди їв або на зустрічах, або в ресторанах. До того ж, я рідко бував удома, тому їв смачну їжу тільки на вулиці, коли мене виганяли з чергової крутої школи. Хоч би де я був, скрізь готували відстойно, до речі. Тому вулична їжа — моє кохання, — розповів Чон, а Техьону стало так його шкода. Він замислився над тим, а чи міг Гук вирости іншим за такого «виховання» та відсутності уваги з боку батьків?

– А я найбільше люблю…

– Маффіни, я пам’ятаю, — усміхнувся Чонгук.

– І останнє запитання: твій улюблений омега? — з привабливою посмішкою запитав старший, отримавши у відповідь сміх альфи.

Чонгук одразу нахилився і накрив губи омеги своїми. Техьон був по-справжньому щасливий відчувати себе коханим та бажаним…

Новий день розпочався для Те ще до дзвінка будильника. Зокрема, завдяки цьому сну, який юув ніби спогадом, а ніби й ні, та й різко переріс у Бог зна що. Ці питання вони не ставили одне одному, але чому Те був впевнений, що ці відповіді справжні. Здогадка була, але омега вирішив залишити вирішення цього питання до кращого часу.

Похитавши головою, вчитель за звичкою спихнув фантазію сну, що розігралася, на безумство внутрішнього омеги і почав збиратися на прогулянку. Він не дуже й любив бігати, але ось ранкова спокійна прогулянка — саме те. Кім подумав про те, чи варто запросити Чона, але потім відкинув цей задум, думаючи, що в суботу альфа, швидше за все, хотів би відіспатися. Тому Те, вставивши у вуха навушники і накинувши на голову капюшона, неспішною ходою вирушив до найближчого парку.

Був ще ранок, людей навколо дуже мало — або хтось поспішав на роботу, або хтось займався спортом. Свіже повітря і ранкове сонце змушували посмішку з’явитися на обличчі вчителя. Несподівано для себе він дістав телефон і зробив кілька фото природи і неба. Просто так, щоб запам’ятати це відчуття. Йому так само захотілося показати це Чону. Тому омега, не замислюючись, відразу відправив ці фотки молодшому, побажавши доброго ранку. Він і не думав, що прийде відповідь так скоро, але за кілька секунд прочитав:

«Гарно! Добрий ранок!”

Те навіть зупинився на якийсь час, не вірячи. Потім поставив звичне у цій ситуації питання:

“Не спиш?”

І посміхнувся, відразу отримавши відповідь:

«Мені наснився ти, тому я поквапився прокинутися раніше, щоб втілити цей сон у життя»

З усмішкою на обличчі, Кім написав:

«Сподіваюся, нічого ганебного та збоченого?»

«А це вже залежить від тебе»

Посмішка вчителя переросла на смішок. Це коротке листування викликало лише позитивні емоції. І думати про щось інше зовсім не хотілося. Тому через півгодини прогулянки Техьон надіслав ще одне повідомлення:

“Приїдеш?”

Чон довго не відповів. Хвилин двадцять точно. Подумавши, що школяр знову заснув, Кім знизав плечима і подався додому, вирішуючи, що лягти досипати — це не така вже й погана ідея. А що? Світанок він побачив, подихав свіжим повітрям, навіть зробив фотки, тепер можна й поспати. Субота як-не-як.

Проте, не встиг він вийти з парку, як одержав повідомлення:

«Вже біля твого будинку»

Омега навіть трохи розгубився.

— Коли він…

«Чекай трохи, я вже йду додому.»

Омега несвідомо прискорив крок, а позитив, звичайно ж, після прогулянки наче наповнив усі куточки душі, обіцяючи шикарний день… а потім Те побачив його — такого заспаного, що мружиться від сонячного світла, одягненого в теплу товстовку з каптуром, але при цьому такого потрібного.

Кім і не помітив, як практично підбіг до свого школяра, а коли той підняв очі на нього, вчитель помітно сповільнився і сховав дурну посмішку. І чого цей приїзд Чона так ощасливив його?

“Це не через нього, це просто ранкова прогулянка так впливає на мене” – вкотре відсмикнув себе Техьон.

– Невже так сподобалося гуляти? — спитав хриплим після сну голосом Гук, говорячи прямо, що чітко побачив широченну посмішку старшого.

– Гм, – просто відповів омега, приймаючи той факт, що так швидко спалив.

– Ти ж весь світишся.

– Нічого я не свічу, я ж не на Чорнобилі побував, а просто в парку прогулявся, — надувся, як бурундук, учитель.

– Гаразд, гаразд, не дуйся, — засміявся Чон.

– Що будемо робити? Я хочу їсти, але ще більше хочу спати.

– Спати не вийде, а от щось перекусити цілком реально, — відповів омега, проходячи до хвіртки і махнувши альфі слідувати за ним.

У дім вони увійшли в цілковитій тиші. Як би там не було, а батьків будити зовсім не хотілося, це розуміли обидва. Переглянувшись, вони посміхнулися, як маленькі діти, які задумали лихо, поки батьки наївно вважають, що їхні чада тихо грають у кімнаті. Таке порівняння прослизнуло через зв’язок, знову нагадуючи, що вони є парою.

Техьон кивком голови вказав альфі на свою кімнату, а сам подався на кухню: щоб не заснути, треба зробити каву. Запустивши кавоварку, омега дістав солодощі і, забравши готову каву, поставив усе на тацю. Він акуратно попрямував до своєї кімнати, боячись пролити гарячий напій. Коли омега відчинив двері і побачив Чона, що розвалився на його ліжку, лише розтягнув губи в посмішці.

– Допоможи, – попросив Те тихо, входячи всередину.

Чонгук одразу підірвався і хотів було забрати у старшого тацю, але вчитель кивнув на двері, а сам пройшов до ліжка. Якщо вони й так сидітимуть на ньому, то навіщо зайвий раз усе переносити зі столу. Він також дістав з полички баночку з запитаннями, і взяв уже знайомі альфі листи для нотаток і тонкі маркери.

– Отак одразу до питань? — здивувався хлопець, акуратно сідаючи біля ліжка омеги.

– Просто приготую, щоб потім не шукати все, — знизав плечима Кім.

– Подивимося фільм? — спитав омега, повернувшись на півоберта до гостя.

– Це перше питання? – переводячи все жартома, перепитав Чон.

– А це друге? — спершу похитавши головою, а потім підхопивши настрій молодшого, спитав учитель, викликаючи щирий сміх Гука.

– Якщо хочеш, можна пошукати щось, – все ж таки відповів альфа, посміхаючись.

– Добре, — відповів Те, взявши до рук ноутбук.

Він уявлення не мав, що можна подивитися з Чонгуком, але все ж таки вирішив спробувати. Техьон акуратно сів на ліжку та відкрив ноут. Він спочатку думав увімкнути якийсь онгоінг, але потім передумав та увімкнув одну з комедій, яка першою попалась в рекомендаціях. Потім поставив ноутбук на стіл, щоб точно не зламати (всяке ж може бути). Омега сам собі посміхнувся і взяв перший лист з маркером.

– Отже, коли вже з фільмом вже розібралися, тоді до питань. Номер одне: твоє улюблене шоу?

– Це складно, – відповів альфа. — Я не сказав би, що люблю дивитися тв-шоу, просто можу глянути, якщо нічого робити чи дивитися. А в тебе є?

– Звичайно, я просто божеволіє від «Того, що біжить». Хотів запропонувати подивитись новий епізод.

– Я бачив уривки, але щоб повністю епізод ще жодного разу.

– Якщо ти не проти …

– Я не проти, навіть стало цікаво, що тобі там так подобається, – м’яко сказав Чон, побачивши, як спалахнули очі омеги.

— Ты не хвилюйся, — тут же встрепенувся Кім і швидко застукав пальцями по клавіатурі, — я тобі зараз розповім, хто є хто, і головний задум шоу. Ти поки що бери каву.

Гук з цікавістю спостерігав за старшим, що тараторить. Він, звичайно, бачив, як Те з такими ж сяючими очима щось розповідає на уроці, але все зовсім по-іншому. Омега здавався іншою людиною. Техьон так надихнувся, немов це шоу — його найулюбленіша річ, про яку він готовий говорити годинами.

– Все зрозуміло? — спитав Те, видихнувши.

Чонгук, може, й зрозумів би щось, якби так заворожено не дивився на старшого. Тому вся розповідь ніби пролетіла повз. Альф, що ледь відійшов від «гіпнозу», кивнув, не в змозі відірвати погляду від омеги і вимовити хоч слово.  Техьон включив епізод шоу, та з задоволенням і нетерпінням почав його дивитися. Кім іноді поглядав на альфу, а той намагався вдавати, що теж захоплено дивиться, але варто було погляду старшого повернутися до екрану ноутбука, як Гук відразу переводив його на свою омегу і запам’ятовував. Він запам’ятовував усе: кожну емоцію, кожну усмішку, смішок, з сумом підібгані губи, зосереджений погляд, складку між брів, кивок головою, зацікавлено закушену губу. Чон вивчав і запам’ятовував усі емоції на обличчі вчителя. Зараз омега був таким затишно-домашнім, живим, справжнім, адже раніше він все тримав у собі, закриваючись від усього світу.

– Ти чого? — зніяковів Кім, швидко глянувши на молодшого і помітивши, що той задумливо дивиться на нього. – Зовсім не цікаво?

– Цікаво, – тихо, на видиху, відповів Гук.

Школяр і сам не помітив, як потягнувся рукою до щоки старшого. Просто його накрило непереборне бажання доторкнутися, перевірити, чи це правда.

Коли він вранці, тільки-но прокинувшись, отримав фото від омеги, якесь нове почуття накрило його — захотілося побачити все це наживо. Ні, не гарний краєвид, а захопленого, завороженого Техьона, який з такою любов’ю може дивитись на щось. Рішення приїхати прийшло відразу, ніби невидима сила так і тягла до омеги. І зараз просто знаходитися поряд з ним було таким правильним, таким необхідним.

Дотик до м’якої шовковистої шкіри ніби передавав стільки тепла, що всередині ставало нестерпно жарко, ніби в грудях альфи спалахнула зірка.

– Чонгук-і? — з нерозумінням, тихим і трохи ошелешеним тоном, але без страху, покликав старший хлопець.

– Пробач, – прошепотів Чон, ледве відчутно провівши кінчиками пальців по щоці омеги.

Він не робив більше жодних спроб ще більше зблизитися, але продовжував гладити вчителя. Здавалося б, що тут такого, але для обох цей обережний, ніжний дотик був таким інтимним. Техьон так і застиг, зовсім не рухаючись, а Чонгук так і продовжував торкатися щоки, що горить, не в силах припинити. Шоу? Нікому вже й справи до нього не було. Все, що відбувалося навколо цих двох, наче зникло, залишаючи їх у своєму окремому світі.

Додати до улюблених