Ні-ні-ні. Тільки не кохання! Ні! Воно погубить мене! Я не хочу знову втрачати. Я вже пережила це, я не можу знову. Я повинна Лісу слугувати, а не кохати.
— Пані…
Ворон перетворився на людину і сів біля мене, обійнявши. Я не знаю, що мені робити. Я не могла закохатися знову. Не зараз…
Ворон почав заспокоювати мене. Він як ніхто розумів, чому я так боюся закохатися. Як боюся помирати. Я ж його і створила з цієї причини. Один він мій друг зараз. З тих страшних часів єдиний, хто був зі мною всюди. Ворон не зможе мене кинути. А якби міг, чи зробив би це? Залишив би мене навіки одною? Чи все ж служив мені, як зараз? Відповідь на ці питання мені ніколи не знайти. Та надія все одно живе всередині, що він ніколи мене не кинув би. Фамільяр же колись відігнав від мене ту скорботу, після смерті коханої. Єремія. Ні! Рано чи пізно вона виконає завдання. Вона покине мене.
— Пані, вона починає відмовлятися від ідеї стати людиною. Не засмучуйтеся так.
Це мене трохи заспокоїло. Не піде від мене. Але ж я не знаю, чи мої почуття взаємні. Навіщо я вплуталася в це? Потрібно було відразу відмовити їй. Проте Ліс.. Я напряму від нього залежу. Та навіть якби це було не так, то однаково служила йому до кінця. Однак ціна..
— Вони виконали останнє завдання. Скоро повинні прийти.
— Що ж ти раніше не сказав!
Я швидко заспокоїлася. Потрібно було все підготувати. Ворон перетворився на свою рідну подобу і став мені допомагати. Але в голові були лише думки про Єремію. Останній раз я її бачила, коли вона приводила Станіслава, щоби вилікувати його рани. Дівчина декілька днів провела у мене. Весь час допомагала. Хвилювалася за моє самопочуття більше ніж за хлопця. Ми так зблизилися. А далі спілкування через фамільяра. Єремія не бачила мене, але я могла спостерігати за нею. За її правдивими емоціями, коли ми розмовляли. Вона була завжди радою, коли ми просто спілкувалися. Теплі моменти наповнені ніжністю. Люблю за нею спостерігати. Весь час мені просто хотілося бути поряд, але тоді я була ще хворою. А останнє завдання вони повинні пройти без моєї допомоги. Але яка ж вона молодець. Веде свою компанію до кінця, не даючи пересваритися між собою, чи знову комусь спалити руку. Ні! Я знову це зробила. Нічого життя мене не навчає.
***
Ми були зовсім недалеко від хатинки Відьми. Я ледве не бігла. Настільки мені хотілося її побачити. Так багато потрібно було розказати. Але головне.. про свої почуття.
— Єреміє, рибонько моя, ми ледве за тобою встигаємо.
— Чому у тебе такий піднесений настрій? Невже радієш закінченню випробувань?
Я подивилася на свою компанію, яка була дещо здивована своєю поведінкою. Не сперечаюся, давненько такого не було. Зазвичай ходжу з серйозним обличчям, подекуди побити Юліана можу, але зараз.. Я нарешті побачу її та більше нікуди не піду від Відьми. Чому вони такі повільні?!
Побачивши хатинку Магди, я не стрималася й побігла туди. Нарешті. Я дочекалася цього моменту. Не встигнувши далеко від них віддалитися, я почула голоси Мавки та Юліана:
— Єреміє, почекай же нас!
— Пропоную трохи відпочити. Нашій рибоньці та Відьмі потрібний час.
Вони просто пішли до ріки, яка була зовсім недалеко звідси. Але русалок там не було. Тому Марені не загрожує злість Верби. Та якщо вона захоче, то Осока легко до неї припливе.
Моє щастя не мало меж. Я підбігла до хатинки та відчинила двері. Які знайомі запахи. Вже щось творить. От ніколи її не застанеш без справи. Навіть якщо тобі здається навпаки, то будь впевнений, що це не так.
Вона виглядала набагато краще, ніж раніше. Хворобливість майже пішла від неї. Лице набуло минулих фарб. І тут я зрозуміла, що саме мав на увазі Юліан, коли говорив про її красу. Вона неймовірна. Що ж, я помилялася, коли говорила, що в цю жінку ще сильніше закохатися не можна.
Вона була зосереджена на травах, тому зовсім не помітила мене. Я ж не могла зробити хоча б один крок, або сказати щось. Настільки була зачарована Магдою. Чорне волосся, яке зазвичай було сховане під хустку, зараз було зав’язане у низький хвіст. Ворон бігав по всьому столу, в дзьобику підносячи їй всі інгредієнти. Весь час, коли вона забирала їх у нього, гладила по голівці та усміхалася.
Її фамільяр побачив мене. Він відразу підлетів до мене, від чого Магда суворо на нього подивилася. Але побачивши мене, її погляд став набагато добрішим. Вона лагідно усміхнулася, а я все ще не могла відвести від неї погляду. Відьма також була рада мене бачити.
— Досить на мене так відверто витріщатися. А де інші?
Я сором’язливо відвела очі від неї та подивилася у вікно. Скоро буде дощ.
— Всі чомусь вирішили трохи прогулятися.
— Вороне, прослідкуй за ними.
Фамільяр відразу полетів. Я знову поглянула на Магду, яка спостерігала за своїм вірним другом.
— Тебе щось бентежить.
Я згадала про те, що хотіла розказати їй. Ох, як таке взагалі могло з голови вилетіти?
— Так. Та компанія прогулюється. Ти як себе почуваєш?
— Як бачиш – прекрасно.
Навіть на короні розцвіли квіти. Яке гарне явище. Як мені сказати це? Так довго планувала, але зараз, коли час настав, то нічого й вимовити не можу.
Магда помітила, що я задумалася.
— Ти ж знаєш, ти завжди можеш мені все розповісти.
Я видохнула. Якщо відмовить, то стану людиною і забуду про цей Ліс раз і назавжди.
Та говорити однаково було страшно. Я вперше кохаю і що як вперше почую відмову в ньому?
— Знаєш, після того, як я і Станіслав пішли назад, я зрозуміла, настільки ти мені близькою стала. Багато ночей провела в роздумах. Години, проведені в розмовах з тобою були такими теплими. Багато думала про тебе, хвилювалася. Тільки з часом зрозуміла, що просто покохала тебе. Якщо це не взаємно, то так і скажи. Тоді стану людиною і забуду про це.
Магда здивовано подивилася на мене, неначе не могла повірити своїм вухам. Про що вона думає? Жінка деякий час мовчала, але для мене ці секунди були занадто довгими.
— Мій найбільший страх – кохання. Тільки його я боюся. Пережила страшні події, щоби зрозуміти це. Я боюся розчарування в ньому, втратити його. Боюся бути кинутою. Що ніколи його не поверну. Мій досвід вже давно розказав це. І хоч ту дівчину я вже відпустила. Але серце закрила назавжди. Ніхто не зможе до нього потрапити.
Я злякалася. Ні-ні-ні. Невже це правда? Магда усміхнулася.
— Навчися дослуховувати до кінця. Та мій страх повернувся до мене, змушуючи страждати. Я думала, що мої почуття невзаємні. І ще годину назад просто плакала від цього.
Магда підійшла до мене. Вона ніжно доторкнулася до щоки пальчиками. Я здригнулася. Як приємно. Якби знала, що я не хочу цього, то і не робила б. Невже так легко мене читає?
— Ти не уявляєш, настільки я щаслива, що мої почуття взаємні.
— Я також.
Я поцілувала її. Нарешті. Магда відразу мені відповіла. Як довго я цього чекала. Такий довгий, приємний поцілунок. Зовсім не хотілося її відпускати. Я обійняла її за талію та поглибила поцілунок. Вона опустила руку на шию. Який це був приємний дотик. Хотілося, щоби вона завжди до мене так доторкалася. І не тільки до шиї, чи руки. Як же я її кохаю.
— Рибонько моя, я все розумію, але на вулиці дощ почався! Чи ти хочеш, щоби наше лисеня та квітонька промокли та застудилися?
Я встигла перервати поцілунок, коли Юліан відчинив двері та увійшов до хатинки. Він здивовано подивився на нас. Якщо ти що-небудь бачив, то я тебе уб’ю. Ми все ще стояли, обнімаючись. Я просто надіялася, що він не почне зараз жартувати.
— От чому так завжди! Дві найгарніші жінки в цьому Лісі просто беруть і зустрічаються одна з одною! Рибонька моя, на кого ти мене кинула?
Я його уб’ю.
— Ще раз назвеш її своєю рибонькою – зачаклую язика, або перетворю на жабу. Приблизно так на століття. Якщо не на тисячоліття.
— Магдо, люба…
Не встиг Юліан договорити, як Магда взяла віник з трав і почала його бити ним. Водяник втікав від неї, але Відьмі, окрім минулої краси, повернулися і сили. Тому вона легко його доганяла. Всі інші зайшли до хатинки та не могли зрозуміти, що відбувається. Я тихенько сміялася від цієї сцени. Хоча б хтось Юліана на місце поставив. Та я прекрасну жінку покохала!
#moonchailovecontest
Додати до улюблених