Присвячено Парижу та собі
Чи роздумували ви колись над сенсом випадкових подій?
У нашому житті все завжди відбувається неочікувано та занадто швидко. Знайомства, стосунки, плин часу… Цей список можна продовжувати вічність. Та кожна із подій несе у собі прихований сенс. В одному випадку людина має проявити силу, в іншому – зрозуміти те, чого хоче досягнути. Але випадково не трапляється нічого.
Париж завжди приваблює людей своєю унікальною атмосферою та неповторністю кожної миті. Грандіозні простори, кожен сантиметр яких приховує нову унікальну особистість. Раннє ранкове повітря очищало темні нічні думки та повертало до реальності. Холод ковзав по тілу, ніби водив по ньому залізним ножем – залякував. На пустих вузеньких вуличках вже з’являлися люди, що ще в’яло сунули до кав’ярень у пошуках ароматного напою. На їх обличчях точно не було щастя, хоча за годину вони точно будуть посміхатися гарячим променям сонця. Вологий аромат Сени змішувався зі свіжими квітами та наповнював легені кожного, хто проживав у межах центру міста. У ранню пору доби звідси не хочеться йти, адже тебе наповнює лише шум стрімкої води, відсутність автомобілів та спостереження за тим, як по черзі вмикається світло у різних закладах. Єдине, про що можна мріяти – аби залишитися тут хоч ще на хвилину. І ще, і ще…
З такою думкою вже п’яту хвилину біля вікна стояла струнка темноволоса дівчина. Широко розкриті вікна відкривали вид на сусідній старенький будинок та Александрійський міст, поручні якого вже захопили ворони. Підвіконня прикрашала складена біла ковдра та декілька подушок по різні боки, між якими граціозно стояла чашка міцної кави. Дівчина не спала вже дуже давно, хоча на годиннику лише пробила шоста. Вона занадто любила зустрічати схід сонця та шукати натхнення у променях червоного неба. Ранковий туман дістався її вікна, та Марінетт лише м’яко посміхнулася, глибоко вдихаючи холодне повітря зі смаком арабіки.
Світлу шкіру оголеного тіла приховував лише довгий червоний тюлевий халат, шлейфи рукавів якого ледь не зрівнювались з основною довжиною. Коротке вугільне волосся гойдав холодний вітер, закручуючи його, як спіраль. Великі сині очі дивилися на стрімку Сену, а світло змушувало їх переливатися різними морськими барвами: від найтемнішого до кольору неба.
Короткий видих та легке тремтіння у тілі точно було не зовсім приємним знаком. Цей день приховував море сюрпризів, один із яких – представлення компанії, де працює, на конференції з питань дизайну та моди. Її відповідальність не дозволить ходу подій змінитися, тому за це вона хвилюється найменше. Найстрашніше – це забути промову прямісінько на сцені, де будуть її потенційні партнери. Але із будь-якої ситуації є вихід, навіть із таких випадкових, які майже не залежать від неї.
Марінетт усміхнулась та взяла до рук чорну чашку. Кава майже охолонула… Але змінювати ранкові ритуали лише через напій немає ніякого сенсу.
– Сьогодні точно не день для філософії, – Дюпен-Чен посміхнулась, прикушуючи нижню губу. – Цей день для перемог.
Марі відійшла від вікна, аби поставити пусту посудину на круглий столик у центрі кімнати. Білосніжні стіни прикрашали квіткові картини, а зліва від вікна частину простору займала містка книжкова шафа, прикрашена лампами та колекцією улюблених видань. На тендітній рослинці, біля серії книг Агати Крісті, уже з’явився тонкий шар пилу. Наступну від стенда стіну забрала простора сіра канапа, неакуратно закидана мініатюрними подушками та пом’ятим пледом. Навпроти лише стояв комод із телевізором та використаними ароматними свічками поряд, а біля вікна – величезний вазон.
Неочікуваний дзвінок у двері ніби вдарив дівчину струмом. О такій порі вона точно нікого не чекала. Та й не було кому приходити. Вирішила проігнорувати дзвінок, та приємна мелодія повторилася. Босоніж Марі почовгала по холодній підлозі, поправляючи халат. Вузенький коричневий коридор вміщував у собі найбільш необхідні речі: простору шафу із дзеркалом, щоб можна було заховатися від нічних монстрів або віднайти бажаний вхід у Нарнію; поряд із нею комод, вкритий блискучими флакончиками та косметикою, а також свічками; ну і диванчик навпроти, аби гості могли зім’яти її улюблений плед і відразу покинути святиню злої господині.
Ще один дзвінок, і дівчина нестримно крикнула: “Та йду вже, у кого там, трясця, безсоння?” Декілька поворотів ключем, різкий рух і втрата дару мовлення. Марінетт очікувала вже побачити якогось монстра, та на порозі опинився незнайомий чоловік, який абсолютно не викликав у неї почуття довіри. Він виявився набагато вищим, зі світлим м’яким волоссям та палкими зеленими очима, від блиску яких дівчина думала вже шукати темні окуляри. Прості джинси та дещо зім’ята біла сорочка, розстібнута зверху… Здається, він біг, і його збите хрипке дихання прямо говорило про це. Вона знову провела очима з голови до ніг, та готова поклястися, що бачила його вперше.
– Що Вам потрібно, месьє? – здивовано мовила дівчина, склавши руки на грудях.
– Прошу, тільки не подумайте, що я навіжений, – у його очах помітно розгубленість, а щоки вмить почервоніли. Він опустив погляд і шумно видихнув.
– Не переймайтесь, я зробила це ще декілька хвилин тому. Яка адекватна людина буде дзвонити у двері о шостій ранку? – дизайнерка прикусила губу, намагаючись розкрити плани раптового гостя. – Повторюю ще раз: що Ви тут забули?
Він гмикнув під ніс та коротко засміявся, проте Марі в цей час взяла з комода невелике дзеркало на підставці та вже готова була завдавати удару.
– Як би це правильно пояснити… – він задумався та знову засміявся. – Я прогулювався районом, забіг до кав’ярні, де мені трапилось цікаве передбачення “Скоро Ви відправитеся у фантастичну подорож із людиною, яка пов’язана із числом “сім””.
Тепер уже й Марінетт не могла стримати сміх: від абсурдності ситуації голова йшла обертом, а на очах з’являлись сльози. Дзвінкий голос заповнював не лише квартиру, але й коридор та сусідні комірки. З кожною секундою він ніби набував істеричної нотки. Вона дійсно не могла повірити, чи це правда, чи ще сон. Чоловік перелякано дивився на неї та не знав, чи варто викликати швидку. Та й будь-який рух міг бути неправильно зрозумілий.
– М-мадам, – із легким басом почав він.
– Я викличу Вам поліцію. Не хвилюйтесь, месьє, – трохи заспокоївшись, продовжила дівчина. Тонкими пальцями витерла сльози з кутиків очей.
– Ні, Ви не дослухали, – наполягав незнайомець, рискаючи по кишенях. – Я побачив те передбачення і вирішив ризикнути. Зайшов у найближчий будинок, знайшов сьому квартиру, а тепер стою тут.
– А якби тут була не я, а пані Роуз із квартири навпроти? Ви б теж їй це запропонували? Хто Вас взагалі сюди підіслав? – тон став холоднішим та різкішим.
– Так, – він м’яко засміявся, поправляючи волосся. – А якщо вона – моя доля? Я так легко це втрачу?
Тепер сміявся він, стискаючи пальцями без того неакуратну сорочку. Рельєф міцних рук прикрашали помітні вени, на які дівчина відразу звернула увагу. Але незнайомець сміявся так заливисто та м’яко, що вона вже навіть не знала, як діяти далі.
– Ми навіть не знайомі, – наполягала Марінетт та чоловік зупинився.
– Адріан, – він протягнув руку та ніяково посміхнувся.
– Ви не француз. У Вас зовсім інший акцент, – задумалась вона, сильніше стискаючи в руках дзеркало.
– Француз. З ніг до голови. П’ять років працював у Німеччині, тому звик до їхньої мови, – він уміло відбивався. – Ви так і не сказали своє ім’я.
– Що у Вас в голові взагалі? – ще б секунда, і вона зі злості кинула в нього важкий предмет.
– Пропоную поїхати зі мною у подорож. Як мінімум, за місто, – він знизав плечима, а дівчина не знала, як реагувати на таку пропозицію та куди заховати труп дивного чоловіка о шостій ранку.
– Нам не буде про що говорити навіть, – тепер Марі намагалася відбиватися ввічливо.
– Хочете, я доведу Вам зворотне за сім днів? – він сам не розумів, що спонукає його продовжувати цей діалог. Він не міг зупинитися, хоча розумів, що виглядає, як останній ідіот.
– Та Ви зовсім навіжений! Ідіть до біса зі своїми передбаченнями! У мене важливий день і робота, а також сеанс любові до себе. Тому, до побачення, месьє! – Дюпен-Чен голосно стукнула дверима та миттєво заблокувала їх, аби навіжений блондин не повернувся.
Підійшла до канапи та миттєво звалилася на неї, заливаючись дзвінким сміхом. Такого в її житті ще не було. І точно ніколи не буде. Хто б міг подумати, що все ще існують настільки відчайдушні люди, що вірять у передбачення з кав’ярні?! Це ж ніколи не збувається…
– Мені здається, йому дійсно час до лікаря, – зі сміхом проговорила брюнетка, стискаючи плед у руках.
Марінетт глянула на годинник над комодом, і зрозуміла, що витрачати марно час на перетравлювання цієї дивної події точно не варто. Підвела та рушила на кухню, двері якої були відразу після дивану. Невеликий простір займав місткий білий інвентар, оздоблений хіба що фотографіями з друзями на холодильнику біля вікна навпроти. Невисокий стіл пустував від наявності лиш однієї вази з улюбленими півоніями. Сонце піднялося уже доволі високо, а гарячі промені приємно освітлювали простір. Дівчина підійшла до умивальника та взяла склянку, щоб випити води. Крижана вода освіжала та пробуджувала. М’які потоки ковзали вниз по тілу, очищаючи його від минулих подій. Добре, що сталося із нею це зранку, адже під час або після конференції сил та сміху на це у неї б не було. Глянувши у вікно, Марі вирішила таки іти приводити себе до ладу.
Меблів у спальні майже не було. Лише велике ліжко, дзеркало з правого боку та дві мініатюрні білі тумбочки в тон стінам. За довгою шторою ховалися двері на балкон, але відвідати своє улюблене місце у квартирі сьогодні не виникало бажання.
Марінетт виклала на ліжко усі необхідні речі та аксесуари, щоб зважити, наскільки гарно вони поєднуються між собою. Замріяно кивнула головою та усміхнулась, задоволено цокаючи язиком.
– Сьогодні я буду любити себе ще більше, – вона схопила усе необхідне та почала примірку.
За годину Марі вже стояла біля дзеркала та не могла відірвати погляд. Довге оксамитове плаття з розрізом на нозі та корсетом переливалося на сонці найкращими відтінками червоного вина. Передні пасма короткого волосся позаду міцно тримала червона стрічка, а хвилясті локони акуратно спадали на плечі. У пальцях вона тримала таку ж темну помаду та м’яко водила нею по вустах. Легкий макіяж виділяв виразні очі та міг тримати увагу публіки до останнього.
Тепер вона була абсолютна переконана у своїй неперевершеності на сцені. І думки про навіженого незнайомця вивітрилися, і невпевненість у власних силах заховалась у кутку темної кімнати. У синіх очах горів вогонь. Азарт і жага продемонструвати усім свою силу. Зробити компанію ще більш відомою.
Телефон тихо дзвякнув, і Марі відразу ж ринулася завершувати образ та поспішити на таксі. Але в останню мить поклала до маленького клатча ножик, на випадок нової зустрічі із ранковим гостем. Все ще вірила, що більше його не зустріне, та дивний тиск у грудях ніяк не покидав її. Інтуїція підказувала, що має трапитися якась неочікуваність, тому варто бути готовим до усього.
З кожним впевненим кроком Марінетт насичувала коридори шлейфом солодких квітів та білого вина. Низ плаття нагадував морські хвилі, що гойдаються із берега у далеку безодню. М’яка тканина огортала ноги та доречно підкреслювала їх. Уже в авто дівчина змогла спокійно видихнути, адже так нікого й не зустріла, що не могло не тішити. Імовірно, той чоловік дійсно виявився фанатом передбачень та ігор з фортуною, яка колись може закінчитися для нього неприємно.
Коли Сонце повністю сходить на небі – Париж перетворюється на величезний мурашник, де кожен виконує свою конкретну функцію та намагається зробити свій внесок в історію. Здається, тисячі людей одночасно покидаються свої місцини та зливаються воєдино. Кафе та магазини в цей час приймають найбільше клієнтів, частина яких повторюють щоденну традицію мільйонний раз. Туристи зазвичай ще сплять, але найекстремальніші, або ж звиклі до іншого часового поясу, гуляють мальовничими вуличками та активно обговорюють, чому тут настільки багато скульптур з горгонами. Тепер повітря просочене не лише свіжою кавою та прянощами, а й автомобільним паливом. І це дійсно так: транспорту стало втричі більше, а класичні ранкові затори викликали невдоволення багатьох користувачів авто. Але на що вони розраховували? Це Париж – столиця моди, кохання і частих конфузів із транспортом.
Марі позіхнула, задумливо розглядаючи пейзажі за вікном. Мовчазний чоловік зосереджено пильнував дорогу та міцно тримав кермо. На секунду дівчина подумала, що він боїться відпустити його або, що гірше, – відпустивши його, воно відпаде. Коротке коричневе волосся падало йому на очі, та навіть так він не хотів відпустити руку. Заспокійливий джаз доповнював ранкову атмосферу, додавав натхнення творчій душі та змушував клацати пальцями в такт саксофона. Ритмічна солодка мелодія розтікалася по тілу, як в’язкий мед. Зупиняла дихання, проникала у кожну клітину та туманила голову. Дівчина м’яко усміхнулася, поправляючи волосся, та поринула у спогади. Як малою мріяла жити сама у центрі Парижа, щодня естетично пити каву біля Сени та гортати скетчбук з ескізами своїх найвідоміших моделей одягу. Від цього стало смішно, адже ні одна із дитячих мрій так і не здійснилася. У неї немає власної компанії, проте є хист до створення одягу. Вона переконана, що зовсім скоро зможе реалізуватися в цьому плані та працювати над створенням власного невеличкого бренду, чий одяг будуть дійсно цінувати та носити із задоволенням. Але поки що існує лише реальність: посада дизайнера у багатопрофільній компанії, більш-менш приємні колеги та наполеонівські плани…
Авто зупинилося біля просторого старого маєтку, який вражав своєю площею та витонченим класицизмом. У ньому не було нічого зайвого: довгі вікна, рельєфні колони та барельєфні образи на стінах. Дюпен-Чен розкрила рота від захоплення та щастя, що їй таки випала нагода потрапити у це казкове місце. Залізні ворота, які втричі вищі за неї, відчинили двоє чоловіків у смокінгах та привітно усміхнулися.
– Дозвольте Ваше запрошення, мадам, – світловолосий чоловік протягнув руку, а Марінетт відчула тривогу.
Покопирсалася в сумці та віддала чорний конверт із запрошенням чоловіку. Той задоволено усміхнувся та кивнув, пропускаючи всередину. Його колега байдуже дивився прямо та голосно дихав, ніби був зовсім невдоволений такій кількості гостей.
Грандіозні простори милували око. Дійсно, середина літа дивувала різноманіттям та незвичайною красою природи. Біла плиткова доріжка вела прямісінько до величезних старих дверей. По обидва боки росли невеликі темні кущі, вкриті білими квіточками із солодким ароматом. На території уже зібралося багато людей, і неподалік від входу стояли колеги дівчини. Дзвінко цокаючи підборами, вона наблизилася до них, широко усміхаючись. Першим її помітив Натаніель: високий рудоволосий чоловік у різноколірному смокінгу та фіолетовому береті, який підкреслював його статус в компанії. З ним Марі спілкувалась найбільше, адже часто вони вдвох залишалися до ночі, аби створити якнайбільше ескізів. Але здебільшого усе закінчувалося тим, що вони засинали одне на одному із папером в руках та п’ятьма кружками кави на столі. Ці моменти були особливими. І дівчина цінила їх у своїй роботі найбільше.
– Ох, la diosa*, ти неперевершена! – чоловік підійшов ближче, плескаючи в долоні від захвату.
– А ти, Нате, як завжди уміло підкреслюєш свою креативність, – вона приємно засміялася, обіймаючи друга. – Цей берет чудово підкреслює твої очі.
– Тепер вони точно бірюзові? – з усмішкою додав він, підморгуючи.
– О так, як та склянка, яку ти малював усю ніч!
– Ну тоді я можу бути повністю спокійний! – швидко поцілував її у щоку та вказав рукою на інших членів команди.
Серед них була і директорка: струнка і впевнена у собі мадам Бюстьє. Зовнішність у них із Натом виявилась надзвичайно подібною, особливо яскраве лисяче волосся, яке хвилями спадало на спину, та світлі очі, підкреслені акуратним макіяжем. Їй дуже пасувало плаття дизайнерської розробки Марі: довгий чорний наряд із нетиповим верхом, який складався зі звичайної половини на тонкій лямці, та прямокутної частини, яку тримала та поєднувала з першою шлейка із білими каменями. Таким чином, трикутне декольте приємно доповнювало композицію зі строгої класики та ділового стилю, чого і прагнула дівчина у ході роботи. Калін Бюстьє привітно усміхнулась та махнула рукою, прикрашеною короткою рукавичкою.
– Приємно, що ти дотримуєшся пунктуальності та правил гарного тону, – з усмішкою додала жінка. Вона ніби аристократка. – Я вже обіцяла, але повторю знову: якщо тобі вдасться гарно представити нашу компанію, то я таки підпишу дозвіл на тижневу відпустку.
– Я і без цього докладу максимум зусиль, мадам, – дівчина вклонилась та перевела погляд на інших гостей заходу.
Легка музика долинала із середини приміщення, але по тілу ніби провели струм. Марі зціпила зуби та намагалась вгамувати тремтіння рук. Страх програти повністю заволодів її тілом, кусаючи за плечі та шию. Вона голосно вдихнула та удала, що струшує пил із сукні. Та навіть це не допомогло вгамувати бридке почуття тривоги. У роті пересохло, а гострі нігті вчепилися у м’які долоні, залишаючи сліди. Вдих-видих… Але ставало лише гірше. Натаніель помітив різкі зміни у стані подруги та поклав руки на її плечі. Миттєве тепло викликало дужче тремтіння та посилене серцебиття.
– О ні, тільки не кажи, що ти боїшся, – іншу руку він драматично поклав на чоло. – Ти мріяла про це, la diosa!
– Я не знаю… Це така відповідальність… – хрипкий голос тремтів. Дівчина облизала губи та розгублено ковзала поглядом по території.
– Ти дійсно боїшся? – чоловік засміявся та міцно обійняв її. – Ти ж в курсі, що таким чином сама все зіпсуєш? Давай, вище носа. Ти богиня!
В’язке тепло огортало тіло, ніби хвости червоного полум’я. Дівчина глибоко вдихнула та наважилася піти всередину. Поруч віддано рухався Нат, тримаючи її за руку. Він завжди був поруч. Завжди привітно усміхався та надихав. І серце його теж загоралося, коли бачив Дюпен-Чен. Та думки її були доволі неоднозначними: сіра павутина ідей, роздумів, роботи. Натаніель дійсно сподівався, що є хоча б найменшою частиною цього величезного плетива. Без надії сподівався…
Просторий хол переливався золотими відтінками. По обидва боки стояли люди, що активно обговорювали останні новини. Стільки нових облич, дорогих нарядів, яскравих прикрас… Марі знову кинуло в холод. Очі ніби потемніли, а пальці мали змогу заморозити усе навколо. Дихати стало складніше, а голова йшла обертом. Музика відлунювала всередині наче церковні дзвони, а всередині усе завмирало. Дівчина зупинилася, та полегшення не з’являлося.
– З тобою усе добре? – чоловік стурбовано провів рукою від кінчиків пальців до плеча.
– Здається, – знервовано мовила вона та глибоко вдихнула. – Тут дуже незвична атмосфера.
– Усе буде чудово! Хоча б заради відпустки борись, – він м’яко посміхнувся, а в очах мерехтів ласкавий вогонь. – У тебе є прекрасна можливість проявити себе, тому не дозволяй страху забрати її. Не знав, що ти така боягузка.
– Не боягузка! – різко вигукнула Дюпен-Чен, вириваючись з обіймів. – Це лише тривожність. Тому я абсолютно готова.
Чоловік заходився приємним сміхом, поправляючи волосся. Від цього на душі ставало легше. У неї є надійна підтримка – вона точно не впаде.
Від самісінького входу до масивних сходів пролягала червона доріжка, на якій уже залишилось чимало слідів від гостей. Разом із другом вони піднялися, аби краще роздивитися маєток. Старі стіни прикрашали стрункі свічки та картини з образами власників цієї споруди. У вінтажних вазах майоріли різнобарв’ям квіти. Здавалось, що вони підтанцьовували ритмічній музиці. Солодкий винний аромат наповнював легені та розслабляв тіло, доповнюючи аристократичну атмосферу. З кімнати вийшла розкішна пані, стукаючи ножем по бокалу.
– Шановні гості, вас вітає дім моди Габріеля Агреста! Прошу усіх до зали для проведення конференції із питань моди та представлення нових моделей одягу від сучасних французьких брендів, – Нат і Марі швидко переглянулися, шумно видихаючи.
Гості масово почали заповнювати простір величезної зали та займати найкращі місця на перших рядах. Масивні стільці швидко заповнювалися, проте багато людей надали перевагу стояти ближче до кінця зали, серед яких були й молоді дизайнери.
Білосніжні стіни гармонійно поєднувалися із золотими елементами та створювали акцент на головне місце – простору сцену, на яку плавно вийшов підтягнутий чоловік. Його сивина натякала на солідний вік, проте зовнішній вигляд ніяк цього не демонстрував. Він глибоко видихнув та підняв мікрофон та трибуні.
– Вітаю вас на цьому заході, – холодний тон викликав тремтіння, а пронизливі сірі очі зазирали в глибини душі кожного гостя. – Це вже третя можливість для мене, як модельєра, провести цей захід тут, у маєтку Агрестів. Для тих, хто є новим у світі моди, мушу представитися. Габріель Агрест. І я завжди радий відкривати нові простори текстильного мистецтва та знаходити нові ідеї. Дякую за увагу та традиційно оголошую цей захід відкритим.
Зала наповнилася гучними оплесками та приємним сміхом. А в душі Марінетт наростала паніка. Габріель виглядав занадто жорстоким та відштовхував її. Долоні швидко пітніли, і вона втратила контроль над часом. Представник за представником, бліді слайди з ескізами та моделями, тремтячі голоси доповідачів… Голова нагадувала повітряну кульку, що от-от лусне, а дівчина впаде прямо посеред зали. Десь збоку вона відчула гарячий погляд, та коли обернулась – на місці нікого не було. Дихання пришвидшувалось, а серце вибивалося з грудей. Але відступати було занадто пізно. Це важливо. Це її боротьба, і вона виграє.
– Марінетт Дюпен–Чен, – вона повернулась до реальності, хоча пропустила половину доповідей, намагаючись віднайти контроль над собою.
Гучний видих, руки склала за спиною. Вальяжно рушила на сцену, подумки прощаючись із життям. Усі погляди зосередилися на її особі. І вона зрозуміла, що це її єдиний шанс завдавати удару. Останній хід. Облизала губи та гордо посміхнулась, вирівнюючись. Секунда, і слова самі ринули з її вуст. Злітали так швидко, ніби це не вона заучувала текст до опівночі. М’які рухи привертали увагу публіки до екрана та назад. Марі не рахувала секунди – піддалася пекельній течії та поринула у свій азарт.
– Я маю на меті представити вам декілька ескізів авторської розробки, щоб довести можливість поєднувати різноманітні стилі та форми одягу…
Вона не бачила нікого. Серце вже ледь не танцювало сальсу десь біля стелі, навіть, якби так сталось, то Марі точно цього не помітила. Її захоплювала вона ж. Її рівний тон, ділова усмішка, образ та доповідь. Це справа усього життя, і демонструвати любов до неї необхідно щиро.
Якщо ти займаєшся тією справою, у якій не впевнений чи не закоханий, неможливо очікувати приємного результату. Досягнення – це наслідок любові до себе та того, чим займаєшся. Тоді не важливо, чи є конкуренція, чи страх… Є лише ти та ціль. Тоді все очевидно.
– Дякую за увагу! – зал наповнився оплесками, і дівчина ледь не заплакала.
Вона довго працювала над доповіддю, зі сльозами перемальовувала кожну деталь образів, щоб проявити майстерність. Задоволені оплески були для неї найбільшою нагородою. Її старання не були марними. П’ять чашок кави не випиті дарма. І в душі з’явилося полегшення. Страх бути приниженою та зі втраченими надіями зник. Габріель задоволено кивнув та нахмурився. Рівним кроком Марі повернулася на попереднє місце, де її уже радісно чекав Натаніель та мадам Бюстьє. Чоловік не втримався, і налетів на подругу, закутуючи в міцні обійми, як у ковдру.
– Ти просто богиня! – мовив він, заливаючись сміхом. – Ти вибрала свої найкращі дизайни!
– Дякую, – вона усміхнулась і міцно обійняла друга. – Я навіть не пам’ятаю, що говорила.
– Думаю, твій виступ вартий відпустки, – усміхнулась Калін, тримаючи в руках підписане ще вчора звернення. – Ти достойно трималася на публіці, молодець.
– Це дуже приємно чути! – вона ледь не пищала від радості. – Тепер можна хоч щось планувати на найближчий тиждень.
Нат засміявся та знову коротко обійняв її, проводячи гарячими пальцями по спині. Та Марінетт знову відчула неприємний жар позаду. Обережно вирвалася із рук друга та непомітно оглянула залу. Та погляд зачепив знайомий образ. Точніше виразні зелені очі та світлі кучеряві локони. На мить їй здалося, що вона спить, та пронизливий погляд не зникав.
Це був той же чоловік, що зранку. Тільки в дуже гарному образі із чорної сорочки та брюк. У його погляді змішалася карусель емоцій, та було помітно, що він збентежений. Марі насупилася та зробила декілька кроків вперед, міцно тримаючи в руках сумку.
– Як навіжених пускають на такі заходи? – задумливо протягнула дівчина, прикушуючи губу.
– Я в шоці, що увірвався у квартиру талановитої дизайнерки, – він пішов до виходу, рукою вказуючи іти слідом.
Зачинивши двері зали, абсолютна тиша поглинула молодих людей. Вони відійшли трохи далі, хоча Марі все ще насторожено спостерігала за діями нового знайомого. Тепер він здавався занадто самовпевненим та дивним… Очікувати чіткі дії від нього було неможливо.
– А я казав, що, якщо це доля, то ми знову перетнемося, – він широко посміхнувся та схилився на стіну.
– Але знайомитися в коридорі – не Ваше кредо. Ви хоч довідку про свою неврівноваженість показували охоронцям? – Марі хмикнула, глибоко вдихаючи.
Яким було її здивування, коли від нього віяло ароматом повітря після дощу. Досить приємно та нетипово для бідного навіженого. Та й костюм не видавав ніяких безумних таємниць, якими він закидав її зранку.
– Я дійсно не хотів так діяти. Точніше, мені було цікаво випробувати долю, – він засміявся, знизавши плечима. – Але вбивати Вас чи ще щось я точно не думав.
– Марінетт Дюпен-Чен, – вона хитро посміхнулася та протягнула руку.
– Навіть так? – у зелених очах горів азарт. – Адріан Агрест.
На мить її серце зупинилось, а очі ледь не вилетіли з орбіт. Махнула головою, щоб перевірити зв’язок із реальністю. Гарячі чоловічі долоні обпікали шкіру. Зв’язок стабільний.
– Так відразу й не скажеш, що у такого адекватного модельєра настільки дивний син, – гмикнула брюнетка.
– Ти просто його близько не знаєш. Та й не треба воно тобі, – чоловік напружено видихнув і забрав руку. – Якщо нам таки судилося зустрітися знову… Ти згодна відправитися зі мною у подорож?
– Та ти геть пришелепкуватий! – Марі сказала це занадто голосно.
Двері відчинилися, а звідти визирнув Натаніель, а усмішка з його обличчя вмить щезла. Він підійшов ближче, неприязно оглядаючи Адріана, хоча той лише широко посміхався. Як кіт… Велетенський чорний кіт.
– La diosa, нам скоро час іти. Я викликав тобі таксі, – нотки бадьорості зникли з його голосу, а очі пильно дивились у ворожу зелену блакить. – Я не помітив, як ти вийшла.
– Дякую, Нате, – дівчина м’яко посміхнулась та поправила зачіску, та гарячі чоловічі пальці торкнулися зап’ястка, щоб затримати на секунду.
Друг відійшов, ховаючи гримасу злості та нерозуміння. Та Агрест лише наблизився до вуха Марі, щоб сказати останню фразу: “Якщо ти все-таки наважишся на імпульсивну подорож, то я буду чекати тебе біля будинку о десятій вечора. Ризикнімо, і втілимо передбачення в реальність?” Від гарячого дихання та хрипкого голосу усе всередині переверталося, а кров закипала. Дівчина нервово видихнула та махнула рукою.
– Це даремно, месьє Агрест. До побачення.
Дорога додому виявилася напрочуд нервовою. Мозок почав активно перетравлювати усе, що відбулося за день. Оплески, панічна атака, усмішки, почуття страху… Комбінація усіх існуючих почуттів злилися в одну величезну калюжу. Вечірній Париж наповнювався особливими фарбами: приємне жовте світло м’яко освітлювало шлях, а втомлені люди сунули по своїх комірках. Лише одиниці прогулювалися містом, вдихаючи прохолодне річкове повітря та споглядаючи мерехтливу Ейфелеву вежу. Сил дивитися на дорогу вже не було. Усе, що хотіла Марі – це гарячого чаю та залізти у ванну. Не хотілося навіть думати про раптове знайомство, виступ, відпустку. Точно, від завтра вона буде абсолютно вільною та зможе виділити більше часу для мистецтва.
Перше, що Марінетт змогла зробити вдома – це глибоко вдихнути та впасти на ліжко. Без жодних емоцій дивилась на дзеркало навпроти та міцно стискала в руках ковдру. Перевела погляд на годинник та насмішкувато посміхнулась. За п’ять хвилин десята. Зібралася із силами, щоб підвестися з ліжка та із цікавості вийти на балкон, тримаючи в руках величезну футболку, щоб потім таки піти в душ. Біля будинку не було нікого. Дівчина засміялась від ненормальних співпадінь.
– До такого життя мене не готувало, – приємний голос заповнював простір, та погляд зачепився за чорне авто, що зупинилося біля під’їзду.
Із середини вийшов Агрест. Він таки вирішив до кінця випробовувати долю. Дивне рішення, але азарт у загадкових зелених очах забути неможливо. Чоловік широко усміхнувся і присів на капот.
– Ти так і не передумала? – приємний сміх змушував її серце тремтіти.
У голові рухалися гвинтики, і дівчина намагалася критично оцінювати ситуацію. Але їй хотілося пригод. Невідомих відчуттів, зміни середовища, щоб створити щось нове. Якщо Адріан і вб’є її, то вона спробує створити найбільш оригінальні дизайни до цього часу.
– А знаєш, іди до біса, – крикнула вона йому та кинула футболку до низу, сподіваючись, що вона прилетить прямо на його самовпевнений вираз обличчя. – Тридцять хвилин. Дай мені тридцять хвилин.
Додати до улюблених