Юнак виходить з будівлі коледжу де зараз навчається, по правді кажучи він шкодував, що не зміг вступити в університет, але.. грошей на таку розкіш у Фібі Рідлі банально не було. Ну а що поробиш? З наступного тижня у Фібі буде практика у школі з молодшими класами, як він з підліткового віку і мріяв. А зараз той прямував додому, точніше до квартирки яку він знімав зі своїм другом, Лукасом. Він був на пару років старший, але вони непогано спілкувались. Та й жити з кимось, це ж весело, правда?
Так думав і Фібі. Було лише одне але, про яке зараз трохи похмурий юнак, що поправляв волосся темні кучері, що лізли в очі, при цьому сидячи на задньому сидінні автобуса. День народження. Його день народження через кілька днів. Правда.. він то і не сильно чекав його. Все буде як і зазвичай, привітає тільки старший брат, який, мабуть, єдина людина яка про це пам’ятає.
А тепер про Лукаса, Лукаса Ланге. По правді кажучи хлопець з дуже забезпеченої родини, але йому здавалося класним жити з кимось в одній квартирі, разом щось дивитися, ходити кудись, і все таке інше. У Лукаса завжди були гроші на незаплановані витрати, батьки не були проти трошки допомогти своєму сину, враховуючи які труднощі він пережив. А які ж? Камін-аут перед родиною як трансґендерний хлопець, якому ще й хлопці подобаються. Але вони підтримали сина, допомогли йому зі збиранням документів для переходу, з пошуком гарних лікарів, що все зроблять як треба. Потім ще й психолог, який допоміг прийняти себе, коротко кажучи, багато батьки Лукаса зробили для нього. А той зараз розмовляв з братом свого сусіда по квартирі. Тому що Леонардо був єдиною людиною, що достатньо добре знала Фібі, щоб щось питати про нього. Та і як раз від нього випадково Лукас почув про те що у Рідлі майже не було святкування свят, через те що це була далеко навіть не середня родина. Ну а потім тітці-опікунші було якось не до дітей, і ті якось самі в інтернатах намагались влаштовувати один одному хоч щось подібне на свято..
— Лео, привіт.
Почав Лукас одразу. Все ж хотілось встигнути до повернення Фібі, аби той не чув цю розмову
— Ну привіт. Чого тобі треба?
Почулось у відповідь не дуже задоволено, навіть якось роздратовано. На відміну від життєрадісного Фібі, старший брат, на ім’я Леонардо, був далеко не таким. Він був більш грубий і відсторонений від людей. Витягнути кудись у соціум було проблемою, що у школі, що зараз.
— Я знаю що у Фібі скоро день народження..і я хотів спитати, що він любить? Я хотів би щось влаштувати для нього, але хотів уточнити у тебе, деякі моменти. Допоможеш?
•••
І от пройшли ці кілька днів до дня Х, тобто дня народження Фібі Рідлі. Але він пройде не як зазвичай. Лукас достатньо постарався, аби підготувати класне свято для того..кого він любив. Але по правді кажучи боявся зізнатися, аби не зіпсувати ті стосунки, що у них були зараз..
Але зранку коли кучерявий іменинник, що неохоче встав з ліжка і направився до ванної, аби прийняти душ, та якось привести до ладу своє не слухання, темне волосся, що лежало як хотілось йому, а не його власнику побачив на кухні що була поряд з ванною кімнатою, прикраси до свята. Але ж він не казав Лукасу про свій день народження, звідки той знає..? Він же усіма можливими способами уникав розмов про це, а тут це..
— З днем народження, Фібі!
Радісно гукнув того старший що визирнув з іншого кута кухні з двома свічками у руках. Це були цифри “2” та “1”.
— Це..що ти влаштував?
По правді кажучи у Фібі був ступор, він закляк не очікуючи подібного. Він думав тихо провести цей день наодинці, а тут Лукас це все влаштовує.
На столі торт, там вже стояли свічки, з десяток кульок наповнених гелієм, і вони висіли під стелею. Святкова паперова гірлянда, що висіла на стіні, з написом “З днем народження!”. Це все так було незвично для того у кого іноді грошей на їжу чи одяг не вистачало. І це він ще не знав що Лукас разом з Лео придумали програму на день та вечір, аби той відчув цю атмосферу свята, якої у дитинстві ні у Фібі, ні у Лео не було.
— Так, я! Тому що хотів тобі зробити приємно. Тим паче у тебе день народження, і..
Але Лукаса перебили, Фібі не очікував цього та почував себе незручно. Він точно не міг віддячити, враховуючи мізерну зарплатню у кав’ярні де він працював у більшість вільного часу. А не віддячить, буде відчувати провину за це.
— Ні, не треба було цього! Нащо? І так все було нормально..
Кучерявий зам’явся опускаючи погляд, відчуваючи себе дуже незручно. Лукас витратив стільки грошей на нього. І..заради чого? От нащо йому це? Він просто не розумів. Завжди й всім було все одно на нього. Ну крім брата. Серце швидко калатало, від хвилювання, тому що Фібі думав не про радість від свята, а за те що якось варто віддячити. Він відчував себе винним перед Лукасом, наче зайняв грошей і вже довго немає можливості віддати.
— Гей, гей, ти чого? Все ж нормально. Я просто.. випадково дізнався про твій день народження. І це для тебе, Фібі!
Молодший на трохи ватних ногах зробив крок у бік кухні, невпевнено, наче досі не вірив що це справді хтось влаштував для нього. Просто аби підняти настрій. Невже комусь було не начхати? І цей хтось Лукас. Лукас Ланге, що зараз стояв навпроти нього. Помітно нижчий за Фібі. Але з хвилястим та каштановим волоссям, яке здебільшого і міг бачити Фібі зі свого зросту.
— І нащо? Тобі зайнятися немає чим, так?
Якось вже більш спокійно, але скоріше відсторонено і розгублено проговорив Фібі, дивлячись на маківку з каштановим волоссям. Лукас мав гарний вигляд. Він завжди гарно одягався, класно вкладав волосся, не те що у Фібі, майже завжди хтозна-що на голові, яке він не міг гарно вкладати. Обережний і чистий одяг, але не дуже новий. Здебільшого йому вже було по кілька років, але у навичках Фібі було така як «обережно носити одяг, тому що інший чорт знає коли вийде отримати». Лукас взагалі був набагато краще за Фібі, принаймні так думав сам Фібі.
— Ні. Мені було чим зайнятися. І це влаштування свята для тебе. Чому я не можу влаштувати гарний день народження для того, у кого цього ніколи не було, тим паче що..
Лукас різко замовк, він тільки що ледве не зізнавався у почуттях Фібі. А можливо було варто це зробити? Може це свято покаже, що це не жарт, про почуття, а справді так? Тому що все ж він гарно постарався, аби це все влаштувати. Навіть пішов на спілкування з Лео! Який був неймовірно дратівливий, через свою майже постійну пасивну агресію. Чому майже? Тому що лише Фібі не чув чогось негативного від Лео. Точніше Леонардо, тому що він скорочення свого імені той дуже дратувався.
— Що, «тим паче»? Гей, Лукасе, не мовчи..!
Якось розгублено почалось від іменинника що вже трохи ближче підійшов до співрозмовника, а той зробив крок назад, майже падаючи на не надто великий кухонний диванчик. Тепер Лукас відчував себе незручно, і боявся почати говорити. Але все ж почав. Коли як не сьогодні сказати про це? Зараз такий шанс є!
— Тим паче ти мені подобаєшся..і я хотів запропонувати зустрічатися..і тому влаштував це все. Я дзвонив твоєму брату, аби це все влаштувати. Якось так.
Лукас тихо зітхнув, навіть якось маючи страх підіймати погляд на Фібі. Але Фібі сів поряд з ним на диван. Це трохи шокувало, але..по правді кажучи це було взаємно. Дихання у Фібі перехопило, коли він почув ці слова. «Ти мені подобаєшся». Кілька хвилин тиші. Лише трохи шумів вітер за вікном. Але потім заговорив вже Фібі.
— І ти мені теж подобаєшся. Я боявся перший казати.
Фібі підтиснув вуста в напружені очікуючи чогось. І тут Лукас голосно засміявся. Це було незвично, тому що зазвичай він був досить спокійний і навіть тихий.
— От..от бляха, все було так просто? А я ідіот вже кілька місяців на стінку ліз через все це!
На очах з’явились сльози від сміху, який навіть був скоріше істеричним. Все було настільки просто. Просто сказати три слова. І отримати взаємність. Одразу! Одразу, бляха, а не через кілька днів, тижнів чи місяців. У думках було лише те який він же ідіот. Хоча як сказати..ці три слова були складними, але правдивими. Він кілька місяців йшов до того, аби сказати це у голос. Але і не очікував отримати взаємності.
— Ти не ідіот, Лукасе, а навіть якщо так, ти все одно класний та подобаєшся мені.
Посміхаючись додав Фібі теж ледве стримуючи сміх, тепер ситуація здавалась кумедною. Але і не зручність, яку відчував до цього Фібі зникла. Просто випарувалася. Її не було. Хотілось сміятися, розмовляти про щось і просто проводити час з Лукасом.
— Слухай.. можна тебе обійняти?
Запитав вже заспокоївшись Лукас, але відповіді не отримав лише міцні обійми. Довгі й худуваті руки Фібі притисли його до себе. Теплі, трохи незручні, але такі приємні обійми та тихий сміх вже з боку Фібі, що ховав посмішку завдяки привілеям у вигляді більшого зросту. Це, мабуть, точно чого не вистачало цим двом довгий час. І ні це не ті обійми, які дають тобі батьки, ну або брат. Це інше. І тепер це «інше» буде у Фібі та Лукаса.
Додати до улюблених