Його сміх снився їй ночами. Дзвінкий і заливистий, мов веселий струмок, м’який і надривний. І одна й та сама картина — зелене барвисте поле з розкиданими то тут то там квітами, дикі плакучі верби, роса на п’ятах і прохолода якоїсь річки, що протікає неподалік. Вони ховалися у листях верби і сміялися без особливої на те причини, тицяючи один одному в боки і лоскочучи пальцями, падали разом під розлогі дерева. Спостерігали крізь щілини кучерявого листя за небом та птахами. І співали чудові пісні, лежали й обіймались.
Його руки пахли свободою і дикими яблуками — Барбара виразно чула цей запах крізь напівприкриті в солодкому сні повіки. Цей запах залишався на кінчику язика і створював післясмак гарного настрою на цілий день. Свобода являлася їй уві сні і мерехтіла в чужих лукавих очах, глибоких і безтурботних як саме небо, але вона іноді з досадою думає, що чомусь не запам’ятовує їхній колір.
Його голос був схожий на ніжний морський бриз, обволікав ніжністю та добротою. Здавалося, що він нездатний на грубий або сухий тон, цей голос був сповнений життя і земних радощів. І те незабутнє почуття, коли його пісню підхоплювали птахи небаченої краси, коли струни під пальцями юного барда пливли в тиші природи — як би вона хотіла відчути все це наяву!
Але сни безжально зникають вночі, наскільки прекрасними б не були. І Барбарі настав час відкривати очі і забувати мрії про красивих юнаків з казок. Але смак стиглих яблук усе ж таки осідає на рецепторах.
Білі патинки спритно бігали бруківкою, їхня господиня спізнювалася на першу пару до престижного медичного університету. Не те щоб так сильно хотілося на заняття, але Барбара просто не виносить розчарування в чужих поглядах. Якщо запізниться – побачить роздратування в очах викладача, якщо прогуляє – почуття провини переслідуватиме до кінця її днів. Хотілося б додивитися той солодкий сон — вона й цього разу не дізналася, що ж відбувається після раптового яблучного смаку на губах.
Масивні двері до входу в метро мало не збили мініатюрну дівчину з ніг. Не через неуважність — просто не розрахувала сили і штовхнула надто різко. Та і принц зі сну все ж ніяк не виходив зі світленької маківки майбутньої лікарки. Ось навіть його чистий голос, здається, розливається, ніби доноситься з надр підземного переходу, пробиваючи вологе і важке повітря навколо. Або ж не здається…?
Дівчина різко зупинилася і подивилася у протилежний бік від того, що їй потрібен. Справді, там, у вогкості темного приміщення і скупчення людей, що поспішали в різні боки, занадто сильно виділявся худий хлопчина з пофарбованими у синій кісками.
Її хтось штовхнув убік, але Барбара не звернула уваги. Вона була зачарована чистим і ясним голосом того хлопця. Він спокійно перебирав струни простенької гітари і співав так, наче не помічав юрби навколо. Барбара ще подумала, що досить безглуздо заробляти на співі в такий ранній час. Але побачивши, як він м’яко, наче стару подругу, обіймає свій змучений часом інструмент, зрозуміла — хлопець грає виключно для себе. І можливо тепер і для маленької дівчини в білій сукні та тендітних патинках.
Він піднімає повіки і Барбара з подивом бачить чистий смарагд. Ці до болю знайомі очі дивляться з прищуром і бешкетом, тоді як голос, який ніскільки не здригнувся, продовжував плисти течією умиротвореної річечки біля галявини з квітами і розлогими гілками плакучої верби.
Вони не переривали зорового контакту до останнього акорду та до звуку поїзда метро, що саме подався. Чи варто говорити, що Барбара вперше не відчувала провини від того, що вчинила так, як наказало їй серце?
Додати до улюблених