Так, якби він тільки міг комусь допомогти, якби захистив, то цього не сталось, але Комуї не міг нічого вдіяти, тільки дозволити ґолему передавати сигнал із зали, щоб всі чули, як розбивається ця пісня на друзки, коли дотикається до холодних стін штаб-квартири. Весь Орден слухав, як дзвінкий голос, як сотня дзвоників зі срібла, співає колискову, таку ніжну, і водночас чомусь сум линув в тому голосі. Орден не спав.
Орден тепер завмер, Джері відклав ножа; Канда, який повернувся з місії теж не скупився і завмерши слухав пісню; Аллен, що був на завданні з шукачем також почув цю скрутну пісню, яка розлилась по всій кімнаті; Ліналі, що принесла каву, тепер стояла разом з Тімоті, вслухаючись у незнайому раніше для неї мову; Лаві відчував, як душа розривалась, коли слухав ці слова. Він знав про що співає ця дівчина, знав кожну літеру, знав кожне слово.
Комуї ж покинув залу, не зачинивши за собою двері, наче показуючи душам тих, хто склав голову, куди йти, куди треба тікати, щоб знову не повернутися в це темне і неприємне місце.
Орден був німим, як риба, але зараз він мав янгольський голос, що хвилею розливався по ньому. Голос той ніс в собі чарівність та холодну журбу, яка відлітала з журавлями. Голос розливався спокійним морем, а в тому морі тонули люди, які вслухались в тонкоголосий спів, і хтось плакав, і хтось відкривав очі, які за хвилину закривав. Люди душами своїми тягнулись до того співу, наче відпускаючи всі болі, печалі, розчарування та страждання, що звалились на їхні плечі. Навіть Канда, який здавалось не виринав зі своїх думок, за довгий час свого життя, вперше відпустив якусь таємну образу, те, чого ніколи б не зміг відпустити хоч на хвилину. Ліналі, яка відчувала, що темні хмари куйовдяться над її головою теж спокійно видихнула, і прикрила очі. Тільки Лаві не міг спокійно сидіти, не міг слухати цієї колискової.
Він біг, шукав її. Він хотів бачити ту, яка співала пісню, до болю знайому і таку чужу. Лаві біг, звертав, знову біг, і тут його єдине око зупинилось на розчинених дверях. Там в місячному сяйві перед трунами й статуєю стояла на колінах темна постать. Її біляве волосся, що зараз на диво відливалось холодним сріблом, падало на плечі та спину хвилями. Перед Лаві з’явився янгол, тільки білі крила, то зараз він би бачив справжнього янгола. Рудоволосий дивився на дівчину, і серце його завмирало за якусь секунду, а потім знову билось. Хлопець бачив сині очі, які дивились перед собою, і в тих очах тонуло сяйво місяця.
Сині небеса, в яких він бачив сонця і зірки, що втонули, що не могли випірнути на поверхню того синього неба. Ці очі були тільки його.
“Не дозволяй мені тепер дивитися в ті сині моря, які я вважаю своїми. Не дозволяй мені бажати того, що я не зможу дати тобі”, – Лаві знав, не час про таке думати, але янгол, що сидів на колінах, був слабкістю для нього.
Лаві відвернувся та став чекати, поки вона покине залу. Через довгих десять хвилин, вона вийшла із зали тримаючись за стіну, а з очей її падали срібні сльози. Сльози ті тонули в її волоссі, яке тепер знову переливалось золотом, і в тому золоті тануло срібло. Дівчина не підіймала голови, але відчувала, що поруч з нею хтось є. Той, хто допоможе їй пережити випробування, що випали на її долю.
Молодший книжник довго не думав, він піддався пориву і взяв її лице у свої долоні. Теплі, вони зігрівали не тільки щоки, а й душу, яка десь в кутку сховалась, боячись болю. Душа линула до того тепла, яке ніяк не відпускало її, і Агнія піддавалась тому пориву. Вона підняла очі, і хоч бачила вона туман, але знала, що зараз той, хто її так тримає, хто так ніжно витирає сльозу, дивиться прямо в її сліпі очі. Дивиться в саму душу.
Говорять, що очі дзеркало душі, може тому в тому дзеркалі Лаві побачив тисячу зір, і єдину згадку, яка промайнула в них. Хотілось запитати, але він знав, що то його дурна звичка руйнувати те, що вибудовувалось так довго та обережно. Лаві мовчав. Він мовчав довго, витирав сльози, поправляв її довге волосся, і не стримався:
– Люди помирають та народжуються. Плин життя. Нам не можна плакати за померлими, а треба жити. – він притулився своїм лобом до її лоба, трохи потерся, наче кіт, що лащиться до господині.
– Я… – дівчина запнулась, але згодом тихо продовжила: – Хто їх буде оплакувати, якщо цього не зроблю я? Я не бачу, але моє серце зараз стало для них моїми очима.
Лаві завмер. Не бачить? Його серця спочатку різко опустилося вниз, потів піднялось до горла, а звідти жухнуло до шлунку, там і залишилось. Воно не хотіло повертатися на місце. Хлопець не переставав дивитися в холодні сині моря, але він знав, що навіть, якщо так, то він все одно буде любити моря, які так затягували в себе.
Він не довго думав, підняв її на руки, і тільки зараз, коли її притиснули до грудей, Агнія почула, як билося серце Лаві. Воно билось швидко, потім темп сповільнювався, але тільки хвиля минала, як воно билось швидко знову. Він крокував по Ордену, тримаючи свого сліпого янгола на руках, поки на нього всі дивились. Агнія зашарілась, і не знала що робити, вона тільки тулилась до його грудей, так, щоб сховати своє обличчя, серце вилітало з грудей, як з клітки птаха.
Джонні, який інколи, особливо, коли ніхто не бачив, читав романи, зараз заворожено дивився на те, як руде волосся Лаві зникає в кімнаті книжника, який ділив її зі своїм учнем. Ґілл тільки потім зрозумів, що може статися щось непоправне, але тут почув неприємний голос старика, який знову повторював Лаві, що не треба так реагувати на все, що чуєш.
***
Агнія прожила в кімнати Книжника і Лаві три дні, поки старий лікував її рани. Лаві за ці дні встиг вже сходити на місію, роздратувати Канду, отримати прочуханки від Панди, так він називав свого вчителя. Лаві так міг відірватися від поганих думок. Причина того, що його тривожило виступала Агнія, про яку після першого завдання пустили побрехеньки, наче вона померла, і теж була поміж тих, хто зараз лежав у труні. Лаві в той вечір літав по Ордену, питав, чи не знають вони, де Клауд Найн, щоб запитати з Агнією, і кожного разу йому відповідали, що не бачили ні маршалку, ні саму екзорцистку. Хлопець до останнього не вірив, що вона могла померти, а Панда його заспокоював, і кожного разу сам про себе думав, що такий страх за дівчину не просто так.
Але зараз, коли вона лежала на його ліжку, вкутавшись в темне простирадло, то Лаві спокійно видихати, хоча, чесно сказати, він не міг остаточно бути впевненим, що то не сон. Він усвідомив це вже остаточно, коли одного вечора, Панда був відсутній, і в кімнаті залишилися вони вдвох. Агнія вже потроху бачила, але все ще не так гарно, як раніше. Сьогодні Агнія була у звичайній зеленій сукні, яку їй подарувала Ліналі. Дівчина сиділа над якимись документами, нахиливши голову. уважно читала їх. Її сині очі повільно бігали по аркушу, що нагадував пожовкле листя.
– Агнія, скажи мені дещо. – Лаві розірвав тишу, яка нагадувала шовкову хустину, що впала на голову.
– Питай.
– Звідки ти знаєш цю колискову? – рудоволосий так само стояв обпершись на одвірок, вивчаючи її поглядом, наче якусь неземну богиню.
– Мені її співала сестра Софія, коли я була мала, тому я її й знаю. – дівчина не відривалась від читання.
Додати до улюблених