Я ще ніколи так не боялась кінця уроків, як сьогодні. У мене в рюкзаку лежала книга з, схоже, секретними документами, а таакож я нещадавно напакостила ректору. Через який із цих двох інцедентіа мене кличуть, одному Богу відомо.
Сказати, що мене викликали до ректора, було рівним до того, аби розказати про домовленість із Анастасією або ще гірше, про витівку з Даньой. Краще буде, якщо Карла нічого не знатиме. Для неї я пішла в обсерваторію, а навіщо вона і не питала. Добре, бо я і не придумала.
Мої кроки ставали то довгими і швидкими, то короткими та повільними. Мені хотілось поскоріше закінчити з цим усим, одночасно туди було страшно йти.
– Куди повзеш?
Даніїл підійшов з-заду. Він трішки злякав мене, коли поклав свої руки мені на плечі. Нехай робе так не вперше, хоче провірити дуб я, чи береза. Сьогодні я береза.
– До ректора викликали, – випрямившись сказала я.
–Тебе також? Чи чого ти тут?
–Знаєш, цей коридор не лише до ректора веде, – хлопець озирнувся, перевірив, чи ніхто не підслуховує їх. В таку пору, в такому місці людей одиниці, вони так зайняті тіканням із школи, що нас і не помічають.
– Не хвилюйся, це точно не через той випадок. Мене б також викликали.
– Краще це був би він, – мені стало ще страшніше. Більше немає причин викликати мене окрім цих документів. Якщо й мене не сваритимуть, то точно не хвалитимуть, я нічим видатним не виділяюсь. Мене аж мурахи пробили, я не знаю чого мені очікувати.
Даня обійняв мене однією рукою, помітив що я тремчу.
– Не знаю, чого ти так боїшся, та я тебе запевняю, в моїх силах тобі допомогти бодай чимось. Знаєш, я тут не лише як видатний халамидник прославився, – бувало моментами в ньому щось мирне і спокійне. Та зараз він на себе не схожий. Насмішкувате обличчя змінилось на більш ніжне. Під його теплим поглядом не лише квіти розцвіли, навіть лід розтане.
Від такого марівця, мені стало спокійно, та одночасно це вдарило мене у шок. Ніколи до цього я не знала про цю його сторону. Сторону не хитрого лиса, скоріше ласкавого лисенятки, яке не проти погратись.
– Дякую, мені це було потрібно, – посміхнулась я. Наші погляди зустрілись і на мить, я побачила в них іскринку сорому. Він похлопав мене по спині, повернувся його звичний образ.
– В будь-якому разі, я допоможу, кашлюка. Куди ти ж без мене, – махнувщи рукою Даніїл пішов геть.
Дійсно, куди ж я без тебе.
Тепер йти до кабінету було не так страшно. Упевненість Дані передалась мені повітряним шляхом. Мене а ні скілички не злякали великі двері. Я легко постукала в них, після чого вони відчнились, наче, цього і чекали. Та чекали мене не двері, а три персони в кабінеті. Асгайр, само собою, староста, чомусть, і.. святі лілії.. Анастасія. Я затримала погляд саме на ній, і все що я там прочитала: “Бляха, я тебе приб’ю!” Лиш голос ректора повернув мене з її глибоких очей.
– Не хвилюйся, ти не затрималась. Проходь. Сідай.
За мною стежило три пари очей, я не знала в які мені дивитись. Напевно чоловік щось запідозрив, може бачив нас минулої ночі? А Єсен чому тут?
– Вух, я такий радий! – затупотів ногами ректор, як мала дитина.
– Нарешті! З’явились два джокера!
Моя щелепа відвисла, чого не скажеш про тих двох. Анастасія відкинулась на бильце стільчика і тяжко видихнула.
– То ви знаєте.
– Дивно, якби я про це не знав. Я ж створив факультет чур! – я з нерозумінням дивилась то на ректора, то на Анастасію. Цікаво те, що відповів мені Єсен.
-Я бачив, як Анастасія клала щось до книги, не міг випустити це з вигляду. Бачу, ти ще не прочитала його. Там шлось про… – хотів він договотрити, але дівчина його перебила.
– То це ти нас здав! Невже, всі велесевці противні такі? – призирливо косилась на мене брюнетка.
-Не сваріться, дівчатка. Я ж був на церемонії, я давно вас підозрював. І повірте, я на вашій стороні.
Я відразу глянула на чоловіка.
– Але ж ви казали, що нічого такого не було!
– Правда? Упс …– він відвів погляд, наче, не його це діло.
– Ну зустріч я поанонсував ще коротшу. В загалом, я на вашій стороні, двічата. Коли Марія прочитає документ, обговоріть ваші подальші дії. Я не маю жодного права вмішуватись.
– А з якого ми повинні? – глянула з під-лоба Анастасії. Судячи з нашої розмови, вона має до цього пряме відношення, тоді до чого цей концерт?
– Бо це можливість отримати шматок душі Сирин і ти цього хочеш.
Мені не почулось? Шматок душі Сирин? Це того самого самоцвіту, що живить ледь не весь магічний світ в тому переліку і цю школу. Матір моя, це такий могутній предмет, людина взагалі може його взяти?
– Хочу і отримаю!
Анастасія встала і різко вишла. Я встала за нею, хотіла побігти, але вона розчинилась у повітрі. Це була печать переносу, вона точно не хотіла нічого обговорювати зі мною, або кимось іншим.
– Бувайте!
Асгайр помахав рукою. Я і не моргнула як стояла вже в коридорі, а поруч Єсен. Може я не можу переварити розмову, злість на його я в змозі зрозуміти.
– Чому ти не в своє діло лізеш?! – ледь не хапала я його за комір. Мені огидно від самого факту того, що він як пацюк, слідкував за мною.
– Я сьогодні черговий в бібліотеці. Анастасія знає про це. На ній була така яскрава кофта, що непомітить її лиш сліпий, – Єсен пересказував мені все рівним тоном. Не встиг він закінчити, мені дійшло те що він хотів сказати. Я відійшла подалі.
– Всі ви такі розумні, дякую, що даєте мені можливіть все зрозуміти, – ну серйозно. Ці троє знають про що річ, а я ні! І все через те, що не прочитала той документ? То може б дали мені прочитати, а потім уже тараторили про це?
– Я розповім тобі все до останнього слова якщо…
– Я прочитаю документ, цього наче, має вистачити? Гарного вечора, староста.
Доброї пори доби, у мене для вас новини. Нещодавно сайт жахливо глючив, я не могла ні викласти, не редагувати. Про всяк випадок, я створила канал в телеграмі
https://t.me/foxiteaff
Підписуйся, аби мати нови частини ще гарячими😃
Додати до улюблених