Я вже давно забула про той випадок, коли на церемонії мої карти сплутались, я думала що таки здалось. До сьогодні.
Рік махав рукою, наче, обпікся, а його товариш, який з чур лише сміявся.
– Ти як маленький, не знаєш, що чужі карти брати не можна?
– Я наче пальці обпік! – продовжував махати рукаю брюнет. У мене все перевернулось в середині.
– Тобто, якщо візьму чужу карту, я обпечусь? – мені було відомо, що ці карти якос інтидефікуються з нашою енергією, але не думала, що наслідки будуть такі.
– Не обпечешся, лише біль від опіку відчуєш. – люблязно пояснив мені чурівець. Якщо це правда, то яким дивом я підняла золоту карту тієї дівчини. Тепер я знаю точно, щось не чисто, ну от точно. І в першу чергу, я хочу провірити це з іними картами.
– Дай мені карту, – -просунула я руку до хлопця. Той недовірливо глянув і посміхнувся.
– Мазохістка, чи що?
– Щось типу того.
Попри всі мої надії, пальці я обпекла. Тож, я не можу брати карту Чур. Хм… ще Мара, навіть не…. хоча ні, знаю я у кого перевірю. Але я упевнена, що та карта також пектиме. А ще, мені потрібно знайти ту дівчину. Жах, я навіть ім’я її не знаю.
Невдовзі я відмазалась від компанії, наче, у мене ще залишились справи в бібліотеці. Сама ж я пішла до Єсєна, він відповів, що зараз в парку біля центрального корпусу. Я не скзаала, що мене турбує, а він і не питав.
Він сидів в компанії, напевно, інші старости. Про що ті говорили я не знаю, Єсен запримітив мене ще до того як я підійшла і першим покинув компанію.
Коли він лиш підійшов, не потрібно бути супер мудрою, аби побачити тенета втоми, маленькі мішки під очима також про це свідчать. Я трішки відхилилась від теми запитання.
– Ти в нормі? Виглядаєш так, наче, не спиш ночами, – відповіть була доволі очевидною.
– Цього року тяжка програма. Деякі викладачі скинула роботу на нас, не гарно однако, – на останніх словах він тяжко зітхнув. Еге ж, пам’ятаю, я також старостой була – це неймовірна морока. Я прекрасно розумію, як буває важко, коли учителі вважають що це має робити дитина, а не кваліфікований професіонал.
– Якщо знадобиться допомога, я завжди рада, – я думала, що він цьому зрадіє, але моя посмішка викликала лише недовіру. Напевно через мою дисципліну він не вважає мене найкращою кандидатурою.
– Я вже була старостой, тому розбираюсь в справах організаційних.
– Я сам все владнаю. То, що ти хотіла?
Я пояснила йому, що шукаю ту дівчину з церемонії. Благо, він не питав нічого з раду: “А навіщо?”. Він сказав, що її звати Анастасія, вона – з Хорса. Також він попередив, що виходці з того факультету не люблять абсолютно нікого окрім собі подібних. Тож мені не варто туди навідуватись. Єсен сам зв’яжеться із старостою, аби той передав повідомлення Анастасії. Ну от, я прибавила йому більше роботи! Та я б не сказала, що його це тяготило, він і бровою не ворухнув в знак незгоди. Таке ж спокійне, гарнюньке обличчя.
Я вже хотіла йти, але Єсен схопив мене за рукав.
– Не водися з ним. У нього не найкраща репутація серед викладачів. Я не хочу аби і на тебе косо дивились.
В його голосі чулось одночасно суворість та турбота. Не дивно, Дуть в нашому класі забіяка, у нього були б проблеми. Та я маю визнати – Даніїл точно такий самий як і я колись.
– Не хвилюйся. Може я виглядаю, як легковажна, але я знаю, коли варто зупинитись, – у відповідь я почула різкий видих, наче, моя відповідь його не заспокоїла. Він віпустив мій рукав і сором’язливо склав руки за спиною відвівши погляд.
– Вибач, я не мав тебе от так хапати.
– Не парся, у тебе були причини для цього. Окей, тоді я буду чекати вісточки. Бувай!
Я не звернула уваги на його поведінку, може, він такий сором’язливий і з іншими.
Тепер, мені доведеться чекати днями, поки наша вельможа нам відповість.
Дякую @tatarochka за редагування❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️
Ви мотивуєте – ми пишемо!🥰
Додати до улюблених