Не дивлячись не те, як я нервувала, виспатись вдалось на славу. Сьогодні ми намотаємо кругів сорок навколо корпусів аби все оглянути, краще я одягну кросів ти джинси.
Ох, пам’ятаю як я вперше їх купувала, в перший же день пролила зілья росту, думала колоша виросте.
Ввечері, коли ми спілкувались в групі, я зблизилась з одною дівчиною, саме сьогодні ми домовились зустрітись і разом піти до центрального корпусу, де нас чекатиме староста.
Коли я спустилась до низу, поруч з подругою стояла ще компанія хлопців. Ще з переписки можна зрозуміти, що вони знайомі. Ну, хлопці, наче, непогані, тож прогулянка буде веселою.
Моя правда. Від жартів високого брюнета у мене очі не просихали. Ми наче наркомами, не сміялись, а реально реготали в усе горло. Карла іноді шипіла, аби ми поводили себе тихо, але чорний гумор не можна просто слухати.
Біля корпусу зібрались майже всі, але ми не останні. Красунчик провіряв чи всі на місті на відзначав присутніх. Невже, це так важливо? Чи то він занадто страється?
Нін кидав докірливі погляди, кожного разу, коли хтось із нас чотирьох голосно скрикував. Тепер я впізнала. Це ті ж хлопці, що гиготіли вчора на церемонії. ой-йой, я зв’язалась із сумлінною компанією. А я і не проти, мені не вперше бути в таких компаніях. Тут весело, є чим зайнятись. Ні, я не роздовбайка, у мене прекрасні результати та успіхи у навчанні. Я можу вчасно бути серйозною, в міру веселою. Але ці жарти про “дом 2” випробування для мене – важко стримувати сміх.
– Єсен! Андрій зараз прийде, затримався у ванній.
О, вчасно. Я не про Андрія, гадки не маю хто це. Мене ім’я старости цікавило, не буду ж я на нього “Староста” до кінця навчання говорити.
Згодом Андрійко таки прийшов. Екскурсія почалась, нудна та довга.
більшість приміщень схожі одне на одного. Лише корпуси з факультетами мали свою атмосферу. До середини нам, як екскурсантам, не дозволялось заходити. Заборони на вхід іншим не було, думаю зараз так, бо мало часу, а територія велика. Ми обійшли бібліотеки, спорт зали, лекційні зали, їдальню. Найцікавіше було в корпусі велеса.
Зелене оформлення дійсно давало відчуття близкості до природи. Ось в коридорі висить розклад занять. Староста такий люблязний, що надіслав нам фото в чат, аби ми не створювали натовп і не фотографували кожен для себе. Чітко підмічено, з нього гарний керівник.
Те, чого я чекали більше всього – сад велеса. Тут ростуть неймовірна кількість різноматніх магічних рослин. Вони знадобляться для зілля або порошків для заклинань. Дуже практично. Не практично тут знаходитись цій жабій курящій.
– А я знав що зустріну тебе тут.
Даніїл сперся ліктем на шафу. Я хотіла зробити вигляд, що ігнорую його, але Карла зрозуміла, що ми знайомі.
– Я наздожену. Ми ж тут ще п’ять хвилин будемо. Зустрінемось біля виходу.
Всі троє прсміхнулись, наче, “голубки” хочуть поговорити на одинці. Вони ж знають про вчорашню ситуацію, я сама розповіла.
– І шо ти тут забув? Переслідуєш мене? – я зухвало склала руки на грудях. Рудий засміявся.
– Якби я тебе переслідував, заліз би до тебе вночі. Ти ж бо фліртувала зі мною, думаю радо зустріля б.
– Помрій, я не знала про це дурнувате значення. Так, що ти тут забув?
Даніїл миттю забув про залицяння. Дістав пакетик із порошком із свого нагрудного карману. Фіолетой, змінює колір зі різних сторін – фісфор. Речовина за хімічним складом схожа на фосфор, проте при правильних умов може стати прекрасною батареєю для сонячної магії, яку зазвичай використовуюсь виходці із факультету хорс. А ще, я знаю, що його можна використовують для ілюзій і те, що дістати його складнувато.
– Якщо захочеш, можу такі фокуси показати з цією штукою. – він трішки стряснув пакетиком, аби продемонструвати його кольорові властивості. Напевно думає, що я не знаю для чого воно.
– Чому б це раптом? – а справді, з якого дива я його зацікавила.
У відповідь, лише легенький смішок.
– Бо я бачу собі подібних здалека, рудоволоса кашлюка, – не давши змоги мені нічого сказати, він похлопав мене по плечу та пішов геть. Напевно він так думає, бо тоді на сходах я не відмовилась від цигарки, чи це тому що він вірить в забобони “рудих”? Котику, там як буде, але наступного разу я його трісну за прізвисько.
Коли я підбігла до компанії, Карла зустріла мене широкою посмішкою. Чи є сенс щось пояснювати? Шипшинська шипшина, а не подруга. Я змахнула рукою, відвела погляд. Очі Єсена пильно стежили за мною. Напевно він бачив, що я розмовляла з Даніїлом. Нехай він і першокурсник як і я, думаю, йому відома правда про походеньки хлопця. І тепер він пильнує мене, бо думає що від мене буде клопіт. Так, він би був, якби ми навчались в старшій школі, визнаю, тоді я була роздовбайкою. Та ніколи не пізно взятись за голову, відголоски ще лишились, у виді цих смішків в компанії. Мене ж і вигнати можуть, якщо часто-густо буду порушувати правила, чого б не хотілось. Я поступила сюди, аби нарешті стати експертом у зіллеварінні та взяти частину відповідальності за сімейну, магічну крамничку. Це прописано мені з дитинства, як спадщина, воля батьків. І це жах, як дратувало мене, як би не моя мама, що дала мені час самій полюбити цю справу, я б зненавиділа магію взагалі. До того ж, як тут не зацікавитись, коли ти з малечку чуєш про дивовижні рідини, якими можна світ перевернути.
Так до чого я. Нехай, іноді, я буду порушувати дисципліну, але не дозволю сама собі зіпсувати своє ж майбутнє!
Дякую @tatarochka за редагування❤️❤️❤️❤️❤️
Слідкуйте за виходом нових частин! Ми намагаємось викладати їх щовечора(або з ранку)! Ваша підтримка мотивує нас продовжувати🥰
Додати до улюблених