Мій фанфік “Зцілення” є на АО3 за наступним посиланням: https://archiveofourown.org/works/52882492
Пейрінґ: Хадо Неджіре/Тамакі Амаджікі
Опис до фанфіку: Він легенько тремтів від насолоди, коли Неджіре кожен раз цілувала його. Обійми ставали міцніші. Вони безтурботно лежали на траві, смакуючи кожен дотик один одного. І кожен з них розумів, що більше ніколи не втратить те, що вони для себе здобули.
На ранковому тренуванні в спортзалі Академії Тамакі знепритомнів. Це сталося так несподівано, що всі учні та вчителі були в шоці. Міріо відразу ж зреагував, не зволікаючи, і взяв на руки свого друга та відніс його у медпункт до пані цілительки. Тамакі був непритомний півгодини і після того, як прокинувся, відчув дивний і підозрілий біль у грудях. У нього був гарячий лоб і злегка рум’яні щоки, у тілі відчувалась слабкість. Пані цілителька уважно його дослідила і діагностувала у Тамакі одне дуже рідкісне захворювання. Настільки рідкісне, що навіть не вірилось в саме його існування. У Тамакі була поцілункова недостатність.
Медсестра заспокоїла його, що це не дуже страшне захворювання, проте з великою вірогідністю він може не протягнути до сьогоднішнього вечора, якщо не поцілує дівчину, яка йому подобається.
На поцілункову недостатність хворіють тільки закохані. Це захворювання зустрічалося зазвичай дуже рідко в наші дні. Перші пам’ятки про цю хворобу були знайдені у Древньому Римі і Стародавній Греції. З’ясувалося, що люди помирали не від нерозділеного кохання, а від хвороби, яка прогресувала через довгу відсутність відносин людини із протилежною статтю і нестачу поцілунків. Крім того, поцілункова недостатність могла протікати у різних людей по-різному. Деякі могли цілими десятиліттями із нею жити, не відчуваючи симптомів, а комусь вистачало і одного дня, інколи навіть менше години, щоб зрозуміти, що вони приречені загинути від болю в серці.
Тепер був хворим і він.
Тамакі обережно вийшов з кабінету медсестри понуро опустивши голову. У нього залишалось менше дня для того, щоб поцілувати дівчину, яку він любить. Часу було достатньо, але через свою відверту сором’язливість він не зміг би попросити у неї таке.
Тамакі був засмучений, настільки засмучений, що навіть утратив зв’язок із реальністю. Йому було не дуже добре, у нього паморочилось в голові, що він навіть обперся рукою об стіну. Потім він ледве зібрав в собі сили і стиснув кулак, важко дихаючи. Його обкинуло потом і він ледве хапався ротом за повітря. Так він простояв десь близько хвилини, і його стан тимчасово прийшов до норми.
— Тамакі, ти в порядку? Що сказала пані цілителька? — Міріо з’явився прямо нізвідки, ледь не налякавши хлопця. Хоч Амаджікі і звик до здібності свого друга проникати скрізь будь-які речі, проте інколи це могло його сполохати найнесподіванішим чином.
Зараз же він нормально на це відреагував, можливо через те, що був схвильованим зовсім іншим.
Тоґата як завжди усміхався. Його добрі очі завжди нагадували Тамакі блискучі ґудзики, які постійно світились позитивом. Навіть зараз Міріо був веселим і за будь-що збирався підтримати свого друга.
— Пані цілителька сказала мені, що я захворів на… поцілункову недостатність, — промовивши цю фразу виснаженим і засмученим тоном, особливо при акценті хвороби, Тамакі ледь зберігав в собі сили, щоб триматися на ногах перед Тоґатою.
— Поцілункова недостатність кажеш? — перепитав зацікавлено Міріо. Тамакі мовчки кивнув.
Ситуація і справді була смішною, навіть до біса абсурдною, якби це тільки не було правдою.
— Слухай, Тамакі, здається я щось чув про цю хворобу, — продовжив Міріо, старанно пригадуючи одну цікаву історію. — Знайомий мого тата хворів на неї. Щоправда йому було тридцять, і в той же день, коли йому поставили діагноз, він одружився. Ти представляєш? І більше він ніколи не хворів.
Міріо легенько хлопнув свого друга по плечу, щоб його підбадьорити. Тоґата був усміхнений, ледь стримуючи сміх. Звичайно, що для нього це було дрібницею. Тамакі навіть здалося, що Міріо майже нічого не знає про поцілункову недостатність, інакше б так не радів на його місці. Хоча пані цілителька запевняла Амаджікі, що хвилюватись нічого, навіть якийсь рецепт виписала, проте від цього не ставало простіше.
Міріо трохи посміявся згадавши випадок, а потім серйозно поглянув на свого друга.
— Тамакі, ти ж запросиш мене дружбою на весілля?
— Я не збираюсь сьогодні одружуватись, — знервовано відповів Тамакі. Звісно, що крім Міріо він нікого іншого не зміг би призначити у якості дружби на своєму весіллі. Однак сьогодні був повністю не відповідний день для такого.
— Але ж ти мене запросиш у майбутньому? — дуже сподівався на це Міріо, дивлячись на Тамакі своїми очима-ґудзиками.
— Так, Міріо, — напружено видихнув він, намагаючись зліпити нормальну посмішку, але та в свою чергу нагадувала звіриний оскал.
Тамакі і Міріо трохи ще постояли і говорили, вірніше говорив тільки сам Міріо, а Тамакі намагався бідолашно слідкувати за ним, інколи пропускаючи його слова через затуманені думки. Ще ніколи йому не було так нестерпно. Він повільно помирав і ніяк не міг цьому зарадити. В нього був лише день. Тамакі уже бачив в своїй голові чорний екран з червоним таймером, де відбувався зворотній відлік. І цей плин часу його жахав. Неймовірно жахав. Ніби на нього був майже укладений договір смерті.
Поки Міріо хлопав його по плечу Тамакі ставало трохи легше, трохи спокійніше. Хвилюватись не має причин, адже все було в його руках. Він повинен зібратись і отримати той поцілунок, що має його вилікувати.
І як тільки він подумав про неї, то вона опинилася зовсім поруч. Вона прибігла, щоб дізнатись про його здоров’я.
— Пробачте, що затрималась. Тамакі, ти як? — запитала турботливо і співчутливо Неджіре.
Потім вона обійняла його. Тамакі відчув духмяний запах її волосся, що трохи відволік його від внутрішнього болю. Хлопець був точно певен, що став краще себе почувати. А все тому, що він був закоханий в неї.
Він довгий час зберігав цю таємницю, але так нічого і не сказав їй, тому що боявся як вона відреагує. Що як вона не зрозуміє його почуттів і не відповість йому взаємністю? Тоді його серце зламається і перестане битись, і ніщо в світі не змусить його оживити.
Йому було боляче до гіркоти, що він припнув язика. В нього не було сил, щоб щось відповісти чи сказати, ніби його свердлили буровою установкою в душі. Він почувався таким розбитим, таким крихким, коли Неджіре торкнулась його, але завдяки їй він ще й досі зберігав свою цілісність.
— Слухай, Неджіре, у Тамакі пані цілителька діагностувала поцілункову недостатність. Здається, що він не дуже себе почуває, але в нього є всі шанси на одужання, — пояснив ситуацію Міріо.
Тамакі був дуже вдячний своєму другові.
— О, Господи! Поцілункова недостатність?! — перелякалася Неджіре, усвідомивши все почуте.
Дівчина торкнулася рукою до гарячого чола Тамакі і розгублено на нього поглянула. Він весь палав. Його щоки, а до недавніх пір і вуха були почервонілими.
— Це дуже небезпечне захворювання, — вона відчайдушно промовила, схвилювавши уже обох хлопців, — Як ти досі ще живий, Тамакі?
— Здається, я ще маю час до вечора, — зізнався із сумом хлопець, — Пані цілителька так сказала.
— Ми негайно повинні зайнятися твоїм лікуванням! — в неї був такий запал, що в нього навіть серце тьохнуло від несподіванки. — Що потрібно робити?
У неї так яскраво світилися очі, що Тамакі не міг перестати в них дивитися. Він навіть забув про внутрішній біль, ніби його там зовсім не було.
— Ну, я маю поцілувати дівчину, — невпевнено відповів він, але при цьому пропустив дуже важливу подробицю.
Неджіре знайшла в нього папірець з рецептом, який відразу ж вирвала з його рук. Вона його уважно оглянула, закусивши губу, а потім знову повернулася до Тамакі із теплим поглядом.
Хлопець ледь втримав нервовий сміх. Ця ситуація просто зводила його із розуму. А ще він не знав, як йому діяти. І чи повинен він був просити у Неджіре про таке? Так, Тамакі закоханий в неї, але він не збирався при таких обставинах щось від неї вимагати. Якщо вже судилося йому померти, то нехай так і станеться. Проте чи варто йому перейматись? Вона його єдиний вихід.
І ніхто в цім світі не зміг би його врятувати і вилікувати, крім Хадо Неджіре.
Він подумав, що можливо зовсім не вартий її, не вартий її уваги і її прекрасних очей. Якби він зустрічався із Неджіре, то його б мрія здійснилася. Він був би найщасливішим хлопцем на планеті, якби його вибрала ця яскрава та ексцентрична дівчина.
Неджіре була милою і милозвучною. Вона була його Музою, його таємним втіленням бажань. Така уважна і чуйна дівчина була його мрією. Тамакі був упевнений, що нікого кращого за неї не знайде. Вони зустрілися волею долі в Академії UA і стали разом навчатися, поділяючи усі щасливі та насичені події разом. Вони були опорою одне для одного, близькими друзями готовими по велінню серця прийти на поміч.
Він опинився в халепі, в серйозній халепі, і вже напевно не знав, як виплутатись. Тамакі не знав як сказати, що кохає її. Він покохав її давно, але підступно заховав цю правду. Ці почуття соромили його перед нею, тому що хто він такий, щоб претендувати на Неджіре? Як він може хотіти і бажати її, якщо це може стати в розріз її власним почуттям?
Вона ніжно поглянула на нього, заворожуючи своїм гіпнотичним і теплим поглядом. Між ними скоротилася відстань. Вона торкнулась до його плечей, а потім турботливо поправила йому галстук. Він ніяковів перед нею, але йому було добре. Неджіре щось змінила у ньому ще на початку їхнього знайомства. Вона стала його оберегом і духовною опорою. Поруч із нею йому затишніше і веселіше. Він почувається живою людиною з необмеженими відчуттями. І усе завдяки Неджіре.
— Пробачте, що не сказав раніше, але в мене є важливі справи, — по-діловому звернувся Тоґата до своїх двох друзів, чухаючи собі потилицю. — Неджіре, я залишаю Тамакі на тебе.
Міріо усміхнувся наостанок їм, як завжди, своєю широкою і щирою усмішкою, а потім поступово почав зникати в підлозі, поки його зовсім не стало. Схоже, що Тоґата дав йому можливість побути на самоті з нею, і щоб ця можливість була у повній мірі виправдана. Але Тамакі все рівно не знав, що йому робити. Він повернувся назад до Неджіре, коли його рот був наполовину відкритий, але вона його випередила.
— Ходімо шукати тобі дівчину.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Чи то в Амаджікі була така вдача, чи його власна своєрідність, але він втратив можливість, щоб їй висловитись. Вона запропонувала йому допомогти знайти дівчину для поцілунку, а він замість того, щоб заперечити, сказав їй, що згоден. Схоже, що Неджіре була лише його подругою, і не більше. І так триватиме рівно до того, як битиметься його серце. А воно битиметься тільки сьогодні, і тільки до вечора, і тільки для неї. Ця думка неймовірно засмутила його, що він ледь стримав всередині сльози. Він розлучається з нею, свідомо покидає її, немов іде в суцільну темряву.
Йому страшно. Він пригнічений. В нього зростає все більше бажання покинути її, щоб Неджіре не бачила, як він згасає. Але він все рівно залишився з нею.
Вони пішли до центру міста, щоб трохи прогулятися і заразом пошукати дівчину для поцілунку. У Академії UA їм обом виписали на сьогодні дозвіл на пропуск занять, чим вони і скористались.
Хоч Амаджікі не так представляв їхню спільну прогулянку і не при таких обставинах, але він був в глибині душі вдячний Неджіре за її дружню підтримку.
— Дивись, Тамакі, там є група дівчат. Може мені покликати для тебе одну із них? — запропонувала охоче вона, намагаючись його розворушити.
— Ні, я не цілуватимусь ні з ким на вулиці, — мовив апатично він, приголомшивши Неджіре своєю відчуженістю і байдужістю до всього. В його голосі були нотки тривоги, що видавали його нестійкий внутрішній стан. Він був подавлений, на нього тиснув шум у вухах, і він ледве міг на чомусь сконцентруватись, ніби у стані повної фрустрації.
Неджіре хвилювалась за нього і стиснула лагідно його руку.
— Я розумію як тобі складно. Ми можемо піти в якесь інше місце, де не так багато людей. Здається я знаю, куди ми зможемо сходити, — вона старалась підбадьорити його, щоб він не почувався на стільки напруженим, наскільки був.
Дівчина знала про його апатичність, про те, як йому складно було знаходитися серед чисельної кількості людей. Він губився у буквальному сенсі у просторі, а через свою хворобу став зовсім безпорадним, ніби маленька дитина. Тому Неджіре не відпускала його слабку руку і направляла його за собою. Йому було складно ворушити ногами, але він йшов за нею, ніби за промінчиком світла, що розсіював перед ним темряву.
Невдовзі вони опинилися на якомусь ярмарку чи в парку атракціонів. Тамакі через свій стан не зміг розібрати. У новому місці було дещо простіше, проте його не покидало хвилювання, куди Неджіре хотіла його відвести. В нього було безліч здогадок, але жодна із них не була правильною.
Він побачив перед собою вишикувані будки, які за формою нагадували телефонні, як на англійських вулицях. Ці будки були світлого кольору і на кожній із них був символ сердечка. Тамакі застопорився на місці.
Неджіре була дуже задоволена прийшовши сюди, але хлопець не зміг повністю розділити із нею радість.
— Ці будки для спеціального призначення, — пояснила Неджіре, енергійно махаючи в повітрі рукою, — Люди заходять в них і цілуються. Правда ж, чудово? Це ідеальне місце, щоб когось поцілувати і не боятися за те, що хтось може підгледіти. Давай спробуємо, Тамакі?
— А ти впевнена, що це хороша ідея?
Він міг би тільки на це погодитись заради Неджіре, і якщо тільки вона там буде.
— Так, звичайно хороша! Ходімо, я запишу тебе і ми чекатимемо на відповідну кандидатуру.
Тамакі хотів вже по швидше померти, щоб йому не доводилось так сильно страждати. І чому саме він потрапив в таку ситуацію? Чому саме він захворів на поцілункову недостатність, а його кохана дівчина (яка ще не знає, що його кохана) просить його залазити в будку і цілуватись з іншою, щоб урятувати йому життя? Не потрібно йому таке життя, якщо він допустить щось подібне. Та й тільки поцілунок Неджіре був здатен на порятунок, але Тамакі вже точно зрозумів, що не дізнається, які на присмак її вуста, не дізнається наскільки вона приємна і солодка на смак, і вже точно не стане її хлопцем.
Він мав обмежений час, дуже обмежений. Кожна хвилина, кожна дрібна секундочка ніколи ще не була настільки цінною для нього, і одночасно такою болісною. Духовний біль вже перевершував фізичний. Тамакі розумів усю неправильність ситуації, але він знову звернув свою увагу на неї.
Неджіре хотіла всіляким чином йому помогти, але не знала, наскільки йому складно доводилось зважуватись на щось для себе настільки неприйнятне, що він був готовий відразу все покинути і піти. Тамакі навіть думав над тим, щоб утекти від Неджіре, чи збрехати їй, що усе вийшло, щоб потім самому прожити залишки свого нещасного життя і залишитися з чистим сумлінням, що вона не побачить його смерть. Але як він може повністю стерти усе своє життя, своє навчання в Академії UA, свої відносини з людьми, якщо усі цілком впевнені, що з ним буде все гаразд і що він одужає.
Неджіре записала його. Тамакі зрозумів це, коли вона опинилася біля столика і записала його ім’я. Потім вона поманила жестом його, щоб той підійшов ближче.
Тамакі залишився твердо на місці і тоді Неджіре втрутилась, повернулась до нього і майже насильно повела за собою, щоб той став готуватись. Він зціпив зуби від злості, в ньому всередині все бурхливо розгойдувалось, ніби в киплячому казані. Кожна спонтанна емоція ледь не допікала його.
— Я вболіватиму за тебе, Тамакі, і чекатиму тут! — вигукнула Неджіре та широко усміхнулась.
Тамакі зосередився на ній, а потім зрозумів, що просто не може тримати на неї образи. Тому що тільки він один в усьому винен. І, якщо все так сталось, то він зібрався довести Неджіре, що жоден цілунок йому не поможе і її робота тут була вичерпана.
Коли наступила черга, він вирушив з незнайомою йому кандидаткою в організовану для поцілунків будку. Неджіре уважно за ним слідкувала, як він прямував вперед і увійшов всередину, і як за ним закрилася завіса. Пройшла хвилина. Неджіре так само схвильовано топталась на місці, сподіваючись на удачу. Вона хотіла його вилікувати, хотіла допомогти, але в неї чомусь все погано виходило.
Кілька стражденних хвилин і Тамакі вийшов назовні. Кандидатка, що була разом з ним у будці виглядала розчарованою і, здається, не могла стримувати гірких сліз.
Неджіре шоковано поглянула на Тамакі. Зовнішні його симптоми нікуди не зникли, тому дівчина нічого не розуміла. Їй здалося, що все спрацює, але не відбулось жодного позитивного впливу.
— Не спрацювало? — запитала зворушено і якось сумно вона.
— Я не цілувався, — зізнався він. Це було правдою, тому що він не міг переступити цю тонку межу, знаючи, що Неджіре чекатиме його назовні. І від того цілунку не було ніякого сенсу. Та кандидатка, яка була з ним поряд дізналась його історію і просто розревілась на місці. Він цього не планував, але йому було дуже шкода.
— Але чому, Тамакі? Чому ти не цілувався? — вона була так вражена, що не знаходила собі місця, їй хотілось вдарити його за власну несміливість. І коли вона нестримно переборювала жалість до нього, збираючись з кулаками, хлопець відповів їй.
— Тому що це не спрацює.
— А що тоді спрацює, поясни мені? — вона не змогла його вдарити, як би цього не хотіла. — Тамакі, ти можеш вмерти. Ти цього так сильно хочеш?
— Та дівчина не підходить, і не підійде жодна, — намагався він розкласти усе по своїм місцям. — Ти даремно витрачаєш на мене час, Неджіре.
— Але ж хтось повинен бути? Хтось же має тебе врятувати? — вона запитала в нього з надією.
Тамакі подумав, що час йому відкритися їй, але щось всередині нього стиснулось і він зупинився. Можливо через те, що він наробив багато шкоди, змусив Неджіре хвилюватися за нього, перекинув на неї свої проблеми, а потім ледь не звинувачував в усьому.
«Так друзі не роблять.» — подумав він — «Я провинився, Неджіре.»
— Залиш мене у спокої, — попросив він замість того, щоб вибачитись.
Вона нічого не розуміла, але все одно не хотіла покидати його, яким би він не був замкнутим чи агресивним. Йому була потрібна допомога і підтримка. Тому вона просто була зобов’язана пройти з ним усе випробування до кінця.
Неджіре схопила його за руку, розвернувши обличчям до себе. Тамакі зрозумів, що не здатен чинити їй опору. Вона благала його залишитись і піти з нею. Їй було непросто наполягати, але вона зуміла себе взяти в руки, щоб тільки не втратити його і не покинути одного.
— Я не залишу тебе. Ми можемо разом когось знайти, просто довіряй мені. Будь зі мною щирим, Тамакі, — попросила вона, відчуваючи на своїй шкірі важкість його дихання. — Ми будемо шукати і знайдемо порятунок, ти чуєш мене? Я не дам тобі вмерти! Не дам! Чуєш мене, чи ні?
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
День наближався до кінця, але Тамакі так і досі не поцілувався з Неджіре, тому що не розповів їй правди. Вони пішли прогулятися до тихого парку. Неджіре намагалася розвеселити його одночасно займаючись пошуком порятунку, але Тамакі кожного разу відмовляв. В останній раз він не витримав і сказав дещо зайве.
— Мене може вилікувати лише дівчина, яка мені до вподоби. Поцілунковою недостатністю хворіють тільки закохані люди. Я приховав свої почуття від неї і дуже сильно шкодую, — розповів він, коли не витримав магнетичного погляду Неджіре.
Вона йшла перед ним і дивилася йому в вічі, зовсім не турбуючись, що своєю ходою назад зможе із кимось зіткнутись.
— Ти опишеш її мені? — її благальне запитання прозвучало настільки вимогливо і проникливо, що він не знайшов нічого кращого, ніж розповісти їй про невеличкий шматок правди. Поки ще не пізно, вона повинна знати. До того ж його серце почало слабше битись і кожні його кроки були ускладнені.
Він ледве рухався вперед, щоб не упасти. Хвороба прогресувала з неймовірною швидкістю, тож він вирішив не зволікати.
— Вона вродлива й емоційна дівчина, турботлива і ніжна, наполеглива і рішуча, чуттєва і хоробра. Інколи вона може ображатися на мене і змушує мене робити те, що я не завжди хочу. Я шаленію від неї, тому що вона постійно підштовхує мене на щось божевільне. Вона дбає про мене, підтримує мене і заражає мене своїм ентузіазмом. Вона прекрасна і неповторна, а ще у неї синє волосся. Я сильно закоханий в неї, — він вперше так сильно відкривається комусь, вперше так сильно відкривається їй, коли позаду у нього було чимало сумнівів.
Він жалкував і досі жалкує, що не міг раніше сказати, що робить все пізно і неправильно, що має здатність усе псувати, до чого торкається. Тамакі сам собі здається огидним, але йому б хотілося, йому б дуже хотілося ще хоча б трохи побути з Неджіре, затриматися у цьому дивному світі разом із нею. Він хоче кохати її, хоче цілувати її, і ні в чому себе не обмежувати. Він хоче бути її коханим, бути її надійною опорою і рятівником, хоче бути для неї героєм. Тамакі збирається змінитися заради неї, щоб втілити усі свої майбутні задуми, щоб віддячити їй за її доброту, щоб відплатити їй тими ж щирістю і теплом, якими вона постійно наділяє його.
Дівчина повільно прокручувала його слова в своїй голові. Їй був такий знайомий цей опис. Вона довго думала і мовчала. Її губи були міцно стиснуті. Вона приголомшливо поглянула на Тамакі і від потрясіння кліпнула своїми чарівними віями.
— Синє волосся, таке ж як у мене, — вона сказала це вголос. Тамакі почервонів, а потім від сорому заплющив очі. Схоже, вона зрозуміла.
Він втомився ходити і намотувати круги. В Тамакі більше не було сили. Свій запас резервних сил він вичерпав. Одному Богу тільки відомо, як він ходив ще притомним. Але зараз він втомився, тому зійшов із дороги і присів на зелену траву, дивлячись поперед себе, як сонце заходило.
Йому було тепер не так боляче. Серце Тамакі сповільнилось і дуже важко билось. Його пульс був слабким і майже невловимим. Він жадібно хапав ротом повітря, а потім відчув, як з його очей стікали сльози.
Він стільки всього не встиг зробити: не завершив навчання в Академії UA, не став професійним героєм, не перепробував усі морські делікатеси, не освідчився Хадо Неджіре і не одружився з нею, не завів сім’ю, не вирушив в навколосвітню подорож. Він відкладав все до останнього, ніби не давав собі можливості жити, а тепер він був тяжко хворий і йому залишилось жити можливо дві чи три хвилини. Йому здалося, що він перетнув межу, яка розділяла життя зі смертю. Він опинився дуже близько до точки неповернення і вже бачив як його бідну свідомість тягнуло по яскравому коридору, де попереду чекала тільки темрява. Ліхтарів залишалось все менше і менше, кожен з них проводжав його у подорож в один кінець, в його останній путь.
Він дійсно помирав, помирав назавжди. Йому стало і смішно, і гірко водночас. Він ледве не сміявся істеричним сміхом, ледь не захлинався у тому відчаї, який на нього чекав.
Тамакі заплющив наостанок міцно очі, не бажаючи дивитись в невідомість.
Він не знав чому, але перед своїм лицем побачив нечіткий вираз обличчя дівчини з синім волоссям. Вона примарилася йому ще тоді, коли він ще знепритомнів зранку в спортзалі. Вона говорила до нього, промовляла йому ніжні і теплі слова, кликала його, гукала, смикала його та плескала долонями по його щокам. Він ледве розплющив одне око, проте дивився недовго. Неджіре йому усміхалась.
— Тамакі, я кохаю тебе. Будь ласка, прокинься, Тамакі. Отямся, прошу тебе, — до нього промовляла ніби Свята Діва.
— Я хочу ще трохи поспати, — виснажено промовив він, посміхаючись їй у відповідь.
— Тамакі, ти маєш прокинутись. Зроби це заради мене. Залишилось обмаль часу.
Він знав тільки одне тоді — вона прекрасна. Ангел спустився до нього, щоб провести його на той світ. Тамакі був спантеличений, нічого не розуміючи. І куди вже спішити, коли і так все завершено? Проте це світло настільки стало яскравим, що навіть із заплющеними очима він бачив силует перед собою. Він хотів заснути, навіки канути в небутті, щоб кожна його спонтанна думка розчинилась і стерлась, але замість цього він послідував за світлом. Він торкався його, пригортав до себе, і пробував на смак. В нього обпікався язик, але він куштував те світло.
Тамакі отямився. Він не знав як, але зробив це. Проте те, що відбулося набагато раніше до цього прямо вказувало, що Неджіре повернулася до нього. Вона пригорнула його до себе і поцілувала його вуста. Він цього не просив, не вимагав від неї, але дівчина поцілувала його.
Тамакі думав, що помре. Кожна секунда відправляла його на той світ, але з цим поцілунком він став приходити до норми. Неджіре легенько торкалась його своїми вустами, щось шепочучи йому в губи, і гладила його чорне неслухняне волосся.
Він зрозумів, що може вже дихати. Його серце більше не боліло. І весь той ранішній лихоманковий жар стерло, ніби рукою.
Тамакі цілував її, цілував свою кохану Неджіре — дівчину, у яку він був неймовірно закоханий. Вона повернула його до життя, воскресила, вона зцілила його і вилікувала своїм поцілунком. Вона врятувала його.
— Я кохаю тебе, Неджіре! Нестримно кохаю! — зізнався він, коли зустрівся з її блакитними очима, з її чарівною посмішкою. — Пробач, будь ласка, мені!
— Ти теж вибач мені. Я весь час думала, що тобі не подобаюсь, але ти насправді мене дуже сильно любиш. Я теж кохаю тебе, Тамакі, але це усвідомлення до мене прийшло тільки тоді, коли з тобою сталося горе. Я завжди кохала тебе, але кожен раз відкидала цю думку, ніби була не варта того, щоб бути з тобою. Але зараз я знаю, що ти мій коханий, і що ти відчуваєш по відношенню до мене теж саме, що і я. Я ледь все не зіпсувала, — з її очей посипалися сльози щастя.
— Ти врятувала мене, Неджіре. В силу свого характеру я не зміг зізнатися тобі відкрито, але зараз, коли я ледь не втратив тебе, коли ледь не втратив самого себе, я зрозумів, що повинен був із самого початку поговорити з тобою і бути щирим. Я вчиняв нерозумно раніше, я постійно помилявся, постійно щось приховував. Та зараз я визнаю, що ні в якому разі не мусив віддалятися від тебе. Ти моє сонце, Неджіре. Моє тепле і гарне, сонечко, під яким я хочу вічно грітися.
Вони трохи були дурненькими, але неймовірно закоханими в одне одного. Якби не ця хвороба, не поцілункова недостатність, то він би так і не зміг би їй висловитись. Він би приховав свої почуття на довгі десятиліття, якби не ця унікальна можливість швидко все вирішити. Йому загрожувала гибель, але він зміг дістатися до її серця, зміг відкритися їй та стати чесним. Тамакі було не просто, але він набув нової сили і впевненості в тому, що не потрібно вагатись і зволікати з почуттями, інакше потім це може закінчитись чимось трагічним. Жити потрібно сьогодні, а не переносити життя на потім. Потрібно зважуватись і діяти, бути сміливим, і тоді життя буде яскравим і насиченим.
Неджіре знову поцілувала його. Вона перекинула хлопця на траву і припала на нього зверху. Він стискав її в обіймах до себе і вони торкались один одного вустами. Це було приємно і прекрасно. Її ванільний присмак губ дурманив його голову. Він кожного разу віддавався її ніжності, її красі та мелодійності. Тамакі розділяв із нею дихання, розділяв серцебиття і кожен імпульс.
Він легенько тремтів від насолоди, коли Неджіре кожен раз цілувала його. Обійми ставали міцніші. Вони безтурботно лежали на траві, смакуючи кожен дотик один одного. І кожен з них розумів, що більше ніколи не втратить те, що вони для себе здобули. Їхня любов буде вічною.
Додати до улюблених