Секрет королеви

Сьогодні Хісторія отримала останнього листа від Імір. Здавалося усе це не було реальністю, здавалося що Імір просто вирішила над нею пожартувати. Дівчині не вірилося, що вона ніколи більше не побачить глузливої посмішки подруги, не почує її дзвінкого сміху, не задивиться на такі хаотично розкидані по привабливому обличчі веснянки.

Молода королева пішовши у розвідку розуміла, що неоднаразово буде бачити смерті своїх друзів і дорогих серцю людей, такою була правда цього світу. Вони присвятили свої серця і мали бути готовими до наслідків, та пройшовши через таке пекло разом, Хісторія не була готова втратити Імір назавжди.

Усі події минулих днів здавалися якимось безглуздим кошмаром, але вага відповідальності перед народом, що висіла тепер на дівчині, змушувала повірити, що все що сталося було правдою.

Новообрана королева прогулювалася палацом увечері, у її руці міцно був стиснутий лист, що вона отримала. Хісторії було недобре, її кидало у жар, а серце боліло. Здавалося що вона готова була лягти на підлогу і заплакати. Вона думала що сліз у ній накопилося стільки, що можна втопити у них весь палац із прислугою та охороною. Та дівчина не мала права на таку слабкість, вона мала стати прикладом стійкості і сили. Саме тому бурю емоцій вона ховала за холодною посмішкою, такою, що ніколи не доходила до очей і не йшла від душі.

Спочатку Хісторія не знала, навіщо вона вийшла ввечорі зі своєї кімнати і куди прямує, та пізніше вона зрозуміла що ноги несуть її до кабінету. Тоді, вирішивши прислухатися до свого серця, дівчина усвідомила, що саме вона хоче зробити. Можливо її ідея була безглуздою та це було єдиним що мало сенс для неї зараз. Вона вирішила написати листа-відповідь Імір. Нехай вона ніколи його не відправить, нехай адресат ніколи його не зможе прочитати, та це було потрібно дівчина хоча б для того аби впорядкувати і зрозуміти власні емоції.

Королева ніким непомічена пройшла до кабінету, там вона запалила свічку і дістала чорнило з пером. Під мерехтливим світлом полум’я  вона почала писати, на іншій стороні листа Імір.

***

Люба Імір,

Сьогодні я отримала листа. Він був таким відвертим та емоційним, але все ж у твоєму стилі, тож у мене не виникло жодного сумніву, з того приводу, що він дійсно від тебе.

Мабуть ти думаєш, що я писатиму як я сумую за тобою і як мені тебе не вистачає? Це правда, я не приховуватиму ці емоції, але чи знаєш ти, що перекриває їх у моєму серці, що я відчуваю у першу чергу коли думаю про тебе? Це — злість! Ти собі й уявити не можеш яка я зла на тебе!

Я мабуть ніколи не зрозумію чому ти покинула мене, не зрозумію і навряд чи зможу пробачити. А ще я зрозуміла що ти — жахлива брехуха. Це ж саме ти мені розповідала, як важливо жити заради себе! Як потрібно кинути виклик цьому безглуздому світу й цим людям, які хочуть щоб ми зникли й замовкли назавжди. Як потрібно боротися і ніколи не здаватися, бо немає нічого важливішого за життя! І знаєш — саме ти вирішила безглуздо піти на смерть! Невже для тебе настільки було важливо відчути себе героїнею, що ти вирішила померти? Чи невже майбутнє зі мною було б таким поганим, що ти вирішила піти? Як я вже і казала , мабуть, я ніколи не дізнаюся що стало приводом для твого відходу…

У будь якому разі моє життя триває… Знаєш, тепер я королева, задовго розповідати як це сталося, тож просто скажу, що королівські будні не веселі і не цікаві. Іноді я думаю, як би воно було, якби ти була поруч? Щоб ти мені порадила, як би розрадила і як би допомагала правити. Напевно, ми могли б стати сильним альянсом, двома королевами,  що незважаючи ні на які перешкоди впевнено правлять і разом зустрінуть старість. А можливо ти б вчинила бунт проти такої відповідальності і ми втікли б разом кудись далеко-далеко, тільки удвох. І зараз я певна, я б пішла за тобою хоч на край світу, та як видно це не було спільним, адже ти обрала почуття вини нашому можливому щастю… А можливо це все лише мої мрії, бо знаєш наш світ жорстокий, і іноді я думаю, а чи є у ньому місце таким мрійницям як я?

У будь-якому разі, я думаю, настала нам пора прощатися, попрощатися назавжди. Я ніколи не зможу тебе забути, ти була для мене цілим світом, світом який я так і не встигла пізнати. Здається доля дала нам замало часу, аби бути разом, але тим не менш я пам`ятаю кожну хвилину і бережу її як найцінніший скарб. Але хоя я і безмежно за тобою сумую, я не піду за тобою, не зараз. Я житиму, житиму, чорт забирай, за нас двох. Я проживу це життя так, щоб ти дивлячись з небес, чи хтозна звідки там ще,  позаздрила мені, позаздрила і пожалкувала, що не обрала таке майбутнє! Я буду сильною і я житиму для себе, саме так як ти мене просила…

Прощавай, моя дорога Імір,

Навіки твоя, Хісторія

***

Коли дівчина дописала, на очі набігли сльози, серце ніби розривалося на частини, але дівчина не заплакала. Вона боялася, що солоні сльози зіпсують листа, і ще незасохлі чорнила, потечуть.

Хісторія знайшла віск, і конверт. Розтопила віск над червонуватим помум’ям і , склаши листа поклала до конверту, зверху налила вишневий віск і притулила королівську печатку. Тоді дівчина відкрила старовинним ключем поличку, викинула із неї все на підлогу, розбиратися, чи було там щось важливе, зараз сил не було, і поклала туди лише один конверт. А тоді закрила поличку і знайшовши якусь тонку мотузку пов’язала собі на шию ключа.

Мимоволі дівчина нагадала собі Ерена з його ключем, та от тільки вона на сто відсотків була впевнена, що її ключ не веде до яоїсь таємниці людства. Хісторія подумала, що якби вона померла і хтось знайшов цей ключ, йому б точно було цікаво, що ж за секрет мала молода королева? Що ж за таємницю вона заховала закривши на замок? Але наврядчи хтось колись би дізнався правду, а якби вони усе ж якимось чином знайшли цю поличку і відкрили її, то зрозуміли б , що єдиним секретом королеви – було її надрузки розбите серце, що вона його заховала разом із конвертом.

Зробивши усе що планувала, дівчина все ж дала волю сьозам. Вони текли по її обличчю солоними доріжками і ніяк не зупинялися. Хісторя буде сильною, сміливою і справедливою правителькою, вона проживе це життя як найкраще, аби ніколи не жалкувати. А  все це вже буде завтра, а сьогодні вона дозволить емоціям узяти гору, відключить холодний раціональний мозок і дозволить собі бути зламаною, наляканою і сумною. Дозволить собі побути просто дівчиною, що втратила дорогу собі людину і що оплакує її.

Хісторія легенько дмухнула і загасила майже догорівшу свічку, а тоді у повній темряві вона закричала. Цей крик був сповнений жалю і болю, і  він був таким тужливим, що здавалося разом із ним з грудей дівчини виходило все життя. А тоді вона розридалася, Хісторія плакала довго і невтішно і здавалося, що не було кінця її стражданням.

У палаці повному охорони й слуг, у ту ніч молода королева була неймовірно самотньою.

Додати до улюблених