Будинок Сан Брано.
Ранок.
Спальня Естебана.
Вівіан спить, Естебан несе тацю зі сніданком. В зубах тримає троянду.
Естебан: Ваша кава, сеньйоро.
Вівіан: О, Естебане!
Естебан, передає троянду Вівіан: Це Вам, сеньйоро!- передає троянду в зуби Вівіан.
Вівіан: Як приємно! Дякую, Естебане!
Естебан: Рости велика, дівчинко!- цілує в щоку.
Вівіан, захихотівши: Мені здається, це безумство.
Естебан: Що саме?
Вівіан: Ну як? Те, що я залишилась сьогодні у тебе.
Естебан: Ну, це наша з тобою справа, чи не так, дівчинко?
Вівіан: Так, але…
Естебан: Тобі щось не подобається, люба?
Вівіан: Що ти? Звісно, подобається, просто…
Естебан: Що?
Вівіан: Просто зі мною ніколи такого не було.
Естебан, лягає поруч, цілує Вівіан в оголене плече: Все колись стається вперше, крихітко. Я от, наприклад, знаю дядька, який почав курити марихуану у віці 88 років. Прожив до 115.
Вівіан: Припини! Яка маячня!
Естебан: Присягаюся, так і було!
Вівіан: Гаразд, я вірю тобі.
Естебан: Ще б ти мені не вірила!
Вівіан, сміючись: Естебане!
Естебан: Що таке, дівчисько?
Вівіан: У тебе зараз такий кумедний вираз обличчя!
Естебан: Кумедний?! Ах, кумедний?! Зараз я покажу комусь кумедного!- починає цілувати Вівіан.
Вівіан, хихочучи: Ну що ти робиш?! Припини!
Естебан: Моя Вівіанна! Моя кохана! Моя жадана!
Вівіан: А якщо зараз сюди хтось увійде?
Естебан: То відразу ж вилетить пропелером. В ті ж двері.
Вівіан: Ти нестерпний!
Естебан: Це просто ти дуже красива!
В коханні минуло півгодини.
Півгодини потому.
Вівіан: Естебане…
Естебан: Так, дівчинко? Що ти хотіла сказати? – поцілував Вівіан у чоло.
Вівіан: Я просто хочу, щоб ти знав. З тобою мені вперше в житті настільки добре та спокійно.
Естебан: Вірю!
Вівіан: Чому? Так швидко? А як же допити? Хто з нас двох тут детектив?- хитро посміхнулася.
Естебан: Вірю, тому що за цей ранок ти ні разу не згадала про свій телефон!
Вівіан: Так, до речі! Де мій телефон?- схопилася.
Естебан, закотивши очі: Нагадав на свою голову. Бовдур.
Вівіан: Чому ти так? Мені можуть телефонувати з роботи! Або…Або можуть телефонувати Алонсо чи Марія Хосе!
Естебан: Ой, ти їм зараз так потрібна, як зайцю стоп сигнал! Ну справді! У дітей медовий місяць, новосілля вчора було. Дай їм спокій.
Вівіан: Мій хлопчик. Невже все страшне позаду?
Естебан, закотивши очі: Ну знову ці сльози і шмарклі.
Вівіан: Пробач, я не буду більше.
Естебан: Я знаю дієві ліки від твоєї хандри.
Вівіан: О ні! Нам скоро вставати!
Естебан, поморщившись: Фі, які у тебе брудні думки, дівчинко. А я зараз зовсім не про це.
Вівіан: А про що ж?
Естебан: Вам треба змінити обстановку. Гайда в Ріо. Відпустка, відпочинок.
Вівіан: Ох. Не знаю, Естебане. Зараз багато роботи.
Естебан: А як же твій помічник? Пропер? Містер Пропер допоможе.- проспівав.
Вівіан: Припини, Естебане! Його прізвище Грубер! Повтори Гру-бер!
Естебан: Тру-пер!
Вівіан, злегка розгнівавшись: Припини! Я серйозно!
Естебан: І я серйозно! Як ніколи, до речі! Нам зараз не про прізвища думати потрібно.
Вівіан: А про що ж?
Естебан: Ну як про що? – наблизився до Вівіан.- Про наше майбутнє весілля.
Вівіан: Естебане… Можливо, нам потрібно трохи зачекати?
Естебан: Як зачекати? Куди зачекати? Поки ми не постаріємо і в нас почнуть випадати зуби?
Вівіан, опустивши очі: Припини, благаю! Я просто… Не знаю… Ніколи ще не змінювала своє життя настільки кардинально.
Естебан: Смію зазначити, не просто життя, але й прізвище.
Вівіан: Так..- дивиться в одну точку.- Чесно кажучи, не думала, що зі мною може трапитися таке.
Естебан: Просто ти навіть і подумати не могла про те, що на твоєму життєвому шляху трапиться такий красень, як я!
Вівіан: Хам! Самозакоханий та самовпевнений!
Естебан: Сухі факти. Все обґрунтовано. – поцілував Вівіан в плече.- Я просто хочу, аби все було по закону. Якщо ти кохаєш жінку, будь ласкавим, веди її під вінець.
Вівіан, замислено: Вальтер також скоро одружується.
Естебан: Цей Коник стрибунець хоче також показати, що не пальцем роблений! Сивина у бороду, біс у ребро!
Вівіан: Припини, благаю! Він чудова людина! Та чудовий друг! Наче брат для мене!Якого ніколи я не мала…
Естебан: Не мала? А раптом маєш?
Вівіан, сумно зітхнувши: Напевно,я ніколи про це не дізнаюся.
Естебан: Ну чому ж? Якщо то кажуть, якщо сильно захотіти, можна в космос полетіти! Довірся мені, крихітко!
Вівіан: Ти про що?
Естебан: Про те, що нам потрібно допивати каву і спускатися до сніданку. На нас чекає Енді.
Вівіан: Адріана! Господи, як я могла забути?
Естебан: Про що ти? Що там замислили мої дівчатка за спиною в татка? Га?
Вівіан: Зовсім нічого. Просто я хочу показати їй, як працює моя компанія. Познайомити зі співробітниками.
Естебан: Знову потакатимеш її цим примхам?
Вівіан: Естебане! Це не примхи! Це її улюблена справа! Те, від чого горять її оченята! Те, від чого вона щаслива! Хіба не це потрібно для нас, для батьків?
Естебан: Я розумію, просто…- зітхнув.- Я сподівався, що моє дівчисько піде на юридичний, захищатиме невинних, братиме за яйця покидьків.
Вівіан: Я розумію тебе, Естебане. Так, ми хочемо дати нашим дітям найкраще, але ми не маємо права вирішувати за них їхні долі.
Естебан: Я розумію, просто… Адріана росла без матері. Я намагався їй бути за батька, за матір.
Вівіан, зітхнувши: Як і я свого часу для Алонсо…
Естебан: Не сумуй, крихітко. Тепер у вас є я.- поцілував Вівіан у чоло.
Вівіан: А у вас з Адріаною є я! Ми з Алонсо! І твоя дивовижна дівчинка мені дуже сильно нагадує мене саму в юності! Така ж енергійна, повна задумів та мрій. Її потрібно лише легенько підштовхнути на правильний шлях.
Естебан: Я просто боюся, що цей ваш модельний бізнес може принести їй одні лише розчарування.- дивится убік.
Вівіан: Я розумію тебе, Естебане. Дуже розумію. Але довірся мені. Благаю, довірся! Я полюбила твою доньку всім серцем, наче рідне дитя! Вона зробила неможливе – врятувала життя мого сина! Мого єдиного сина! Єдину рідну душу на всьому білому світі.
Естебан: Можливо, що і не єдину.
Вівіан: Припини! Давай не будемо про це!
Естебан: І знову не будемо! Чого ти боїшся?
Вівіан: Я.. Я не знаю… Моє життя завжди мені здавалося мирним, влаштованим… До хвороби Алонсо, звісно… І до зустрічі з тобою… Просто… Я не знаю, як пояснити.. У моєму житті роками нічого не змінювалася, я жила, мов по інерції, була впевнена в тому, що роблю. Потім захворів Алонсо, з’явився ти…
Естебан: Ще один головний біль на твою голову, чи не так?-засміявся.
Вівіан: Припини, благаю. Я зовсім не це хотіла сказати!
Естебан: Я все розумію, але подумай сама, дівчинко… -поцілував Вівіан у оголене плече.-Невже тобі ніколи не хотілося дізнатися про своє коріння? Звідки ти родом, чому потрапила у притулок, ким були твої батьки?
Вівіан: У притулку я часто молилася про це. Просила Господа і Діву Марію допомогти мені знайти шлях до моєї родини.- посміхнулась зі слізьми в очах.- І вони допомогли мені. Я знайшла батьків, Естебане. Вірніше, вони мене знайшли.
Естебан, витираючи сльози Вівіан: І ти ніколи навіть і не робила спроби знайти когось зі своєї родини?
Вівіан: Звісно, я мріяла про це. Часто вночі в притулку перед сном, лежачи у ліжку, я мріяла, що десь є великий дім, там живе жінка. Дуже добра та мила. А потім мені снилися сни… Снилася та жінка… Вона моя мама і вона на мене чекає. Але я все ніяк не можу знайти до неї шлях, а вона до мене. Вона кличе мене, я намагаюся теж покликати її, але.. Раптом починає прибувати вода… Багато води… І ця вода несе мене кудись.. Далеко-далеко…
Естебан, витираючи сльози Вівіан: А ти ніколи не думала, що це могли бути не сни, а якісь спогади?
Вівіан, знизавши плечима: Не знаю, Естебане… Ніколи не думала про це.. Хоча.. -замовкла.. Я пригадую сни зовсім недавні… Коли моєму сину тільки підписали смертний вирок… Мені наснилась жінка… Я заходжу у великий будинок… Я знаю, що Алонсо загубився, і шукаю його, шукаю саме в тому будинку. А на зустріч мені виходить жінка. Каже, що Алонсо тут немає, що прибігла сестричка і вони побігли геть… І тепер лишень я розумію, хто це був…- посміхнулася, витерла сльози.- Це була Адріана.
Естебан, посміхнувшись: Моє дівчисько..
Вівіан: Так, Естебане. Те, що зробила для нас Енді, неоціненне. Тому дозволь мені здійснити її мрію. Дозволь допомогти їй йти її шляхом.- стиснула руку Естебана.- Це найменше, що я можу зробити для нашої дівчинки, за те… – схлипнула.- За те, що вона врятувала мого сина… Мого Алонсо… Мого хлопчика.
Естебан: Ну звісно, дівчисько.- поцілував Вівіан у чоло.- Як я можу тобі відмовити?
Вівіан, поцілувавши Естебана: Піду приготую нам сніданок. Що б ти хотів на сніданок?
Естебан, хитро посміхаючись: А ти точно виконаєш моє бажання?
Вівіан: Звичайно, так! Ну, принаймні, я старатимусь!- також посміхнулась.
Естебан, інтригуючим голосом: Ну, тоді… Я хочу на сніданок… На сніданок я хочу… Тееебе!- бере Вівіан у обійми, пристрасно цілує.
Вівіан: Ти шалений! Ненормальний!
Естебан: Я просто дуже закоханий в одне дівчисько! До безумства!
Зі спальні вийшли лише через півгодини.
Деякий час потому.
Їдальня будинку Сан Брано.
Вівіан готує сніданок, Естебан читає газету.
Вівіан, наспівуючи: Слова, слова… Одні слова..Лише слова…
Естебан, посміхнувшись: Даліда?
Вівіан: Так.- почервоніла.- Колись Любила французьку музику. І наспівувати.- зітхнула.- А потім зникли приводи для того, щоб співати. Не було сил та бажання.
Естебан: Нічого, воно повернеться.- підходить до Вівіан, обіймає її ззаду за талію.- Ми з тобою полетимо в Париж. Погуляємо біля Ейфелевої вежі. Питимемо каву з круасанами, милуючись Єлисейськими полями, будемо цілуватися під дощем.
Вівіан, посміхнувшись: Наче в якомусь романтичному фільмі.
Естебан: Дівчинко моя, я присягаюся тобі, що твоє життя стане прекраснішим та романтичнішим за будь-який фільм. Ти мені віриш?
Вівіан: Вірю. Вірю, Естебане. Вірю, як нікому.
Вівіан та Естебан цілуються.
Входить Адріана.
Адріана, хитро посміхаючись: Так-так-так, а я все бачу!
Естебан та Вівіан відсторонилися одне від одного почервонівши.
Вівіан: Люба, це просто… Це… Це не те, що…
Адріана, махнувшись рукою: Ой, та годі вам! Я що, не знаю, звідки діти беруться?
Естебан, суворо: Адріано!
Адріана: Якщо що, я хочу сестричку! Братик у мене вже є! Найкращий на світі!- поправила волосся.- До речі, він вчора виграв у мене у слова! А це була гра, в якій я ніколи не програвала! Навіть Хав’єра лишала з носом! Ось так!
Естебан, захоплено: Оце так! Молодець, хлопчисько!
Вівіан, посміхаючись: Мій синочок… Моя гордість.. Моє щастя…
Адріана: Він мега крутий, мамо Ві! – підійшла до Вівіан, обійняла її.- Чесно кажучи, я завжди трішки заздрила Лорі тому, що у неї був старший брат, а у мене ні. А тепер він є і у мене. Уявляєте, яка я щаслива?
Вівіан, обійнявши Адріану та поцілувавши її у скроню: А яка я щаслива, моя люба? Що мій син поруч, що він живий, здоровий, що у нього попереду велике та цікаве життя. І все завдяки…- заправила Адріані за вухо пасмо волосся.- Завдяки моїй молодшій донечці! Неймовірно шляхетній, відданій та сміливій!- поцілувала Адріану.- Дякую тобі, доню. Вкотре дякую за Алонсо. Дякую. Не знаю, як я віддячу тобі.
Адріана, пригорнувшись до Вівіан: Мамо Ві! Як я тебе люблю!
Вівіан: І я тебе, моя люба! І я тебе!- поцілувала Адріану, погладила по голові.- До речі, які у тебе на сьогодні плани?
Адріана,здивовано: На сьогодні? Ну, ніяких. У коледжі вихідний, Лорі сьогодні на додаткових курсах,а я…
Вівіан: А як ти відносишся до невеличкої екскурсії?
Адріана: Кльово! А куди? Я за!
Вівіан, посміхнувшись: Я хочу показати тобі свою компанію, доню. Справу, якій присвятила все своє життя. Ну, принаймні, більшу її частину. – пауза, дивиться на Адріану з ніжністю.- Компанію, частиною якої ти невдовзі неодмінно станеш.
Адріана, ошелешено: Це правда?! Вівіан, це правда чи ти жартуєш?
Вівіан, засміявшсь: Ну, звісно ж, не жартую, люба!- погладила Адріану по голові.- Ти знаєш, я завжди мріяла про доньку. З котрою ділитиму її проблеми, таємниці, переживання. Яка стане продовжувачкою моєї справи… Але..- очі Вівіан посумніли, вона витерла сльозу.- Але я так і не змогла дати життя своїй донечці. А тепер дивовижно добра та смілива дівчинка подарувала життя моєму сину. Тепер у ваших з Алонсо жилах тече одна кров.- поцілувала Адріану в чоло.- І я дуже рада, що у моєї справи з’явилась така наступниця.
Адріана, зі слізьми на очах: Мені здається, що я сплю…
Вівіан: Я розумію тебе, люба моя. Мене також переповнювали різного роду емоції, коли батьки вперше взяли мене на свою фабрику у якості учениці. Я пройшла всі щаблі від швачки до керівниці цехом. Я хотіла досягнути всього сама. Була повна сил, планів, задумів, мрій. Точно так само, як і ти зараз.
Адріана, засміявшись: Та годі тобі, мамо Ві! Ти й зараз так нічого!
Вівіан: Дякую тобі за комплімент, моя люба!- засміялась.- То як, ти згідна поїхати сьогодні зі мною?
Адріана: Так! Так! Звичайно!- подивилась на Естебана.- Татку, ти ж не проти?
Естебан: Яке? Звичайно, ні! Я навпаки радий, що у тебе є кому сісти на вуха зі своїм малювидлом.
Адріана, ображено: Ну, тату!
Естебан: Все-все, мовчу! Давайте сідати скоріше до столу, бо я голодний, мов стадо вовків.
Всі сіли до столу.
Вівіан, розливаючи по чашках чай: До речі, Адріано, люба, візьми з собою також ще й ескізи. Ескізи одягу, які ти намалювала сама.
Адріана, розгублено: Навіщо? Там одна маячня! Нащо?
Вівіан: Ти мені, звісно, вибач, моя люба, але дозволь мені це самій вирішувати, гаразд? – підморгнула.
Адріана, приклавши руку до скроні: Так точно, сеньоро Дель Анхель! Точніше, сеньоро майже Сан Брано!
Естебан, з канапкою в руці, сміючись: До порожньої голови руки не прикладають- армійська прикмета.
Адріана, ображено: Ну, тату!
Вівіан, підморгнувши: Не слухай його, люба. Ну ж бо, давай снідати і до справи.
Адріана: Гаразд, мамо Ві!- наспівуючи.- Ура! Я їду до справжньої модельної компанії! Як справжній дизайнер! Зі своїми ескізами! Ура-ура-ура!
Естебан, сміючись: Скільки мало потрібно для щастя дівчаті!
Вівіан, усміхнувшись: Всього лишень маленьке здійснення мрії.- поцілувала Адріану в щоку.- Йди збирайся, люба. І про ескізи не забудь.
Адріана: Добре, мамо Ві! Я пішла! Десять хвилин і я готова! Армійська виправка! Можеш запалювати сірник!
Вівіан: Не поспішай, люба! Ти все встигнеш!- поцілувала Адріану. Я теж напевно піду збиратися! Чекатиму на тебе у вітальні.
Адріана: Добре, домовилися.- вибігає.
В дорогу рушили через пів години.
Естебан, сам до себе: А поки мої дівчата поїхали, татко теж займеться справою. І не якою-небудь. А надважливою. То вам не жарти! Не булька з носа, ага! – дістає телефон, набирає номер.- Алло, Хав’єре! Так, Сан Брано! Зв’яжи мене з Головним Архівом США! Так, мене особисто! Є одна надважлива справа!- зітхнув.- Твої сни здійсняться, моє любе дівчисько! Ти знайдеш свою справжню родину, Вівіанно. Я тобі обіцяю.
Деякий час потому.
Офіс Вівіан.
Вівіан: Ну ось ми і приїхали, доню!
Адріана, захоплено: Вау! Нічого собі махіна! Просто мрія!
Вівіан: Колись цю компанію мені у спадок передали мої батьки.
Адріана: І як ти розібралась в усьому?
Вівіан: Мені допомагав чоловік. –зітхнула.- Мій Гільєрмо. І Грубер. Та й батьки мене багато чому навчили.- посміхнулась.- І невдовзі я передам все, що знаю та маю, тобі.- посміхнулась.
Адріана, здивовано: Мені?
Вівіан: Так, доню. Скоро ми з твоїм батьком одружимося. Ти офіційно станеш моєю донькою.- стиснула долоню Адріани, посміхнулась.- Тим більше, після того, що ти зробила для мого сина…
Адріана, закотивши очі: Ой, благаю тебе, Вівіан! Скільки можна про це? Я ж зробила це не заради похвал чи лаврів, чи уваги. А заради Алонсо. Заради тебе.
Вівіан: Моя доню.- схлипнувши.- Я ніколи не зможу віддячити тобі.
Адріана: Зможеш.- посміхнулась. -Зроби щасливим мого тата. Будь ласка.
Вівіан: Моя дівчинко.- обійняла Адріану.
Адріана: І я тебе люблю, Ві! А тепер ходімо, бо на нас вже косо дивляться.
Вівіан: Ходімо, доню.
Перший поверх.
Вівіан: Ось там у нас цехи пошиття.
Адріана: А другий поверх?
Вівіан: Фінансовий відділ. Ним керує Грубер.
Адріана: А твій кабінет?
Вівіан: На четвертому поверсі. – йдуть до ліфту. – Поруч з ним є ще один кабінет. Довго я сподівалась, що цей кабінет належатиме Алонсо.
Адріана: Він не любить праці в офісі, сам мені казав.
Вівіан: Так. Єдине, що потрібне моєму сину- це фотокамера та яскравий світ навколо.
Адріана: Впевнена, що Ал стане відомим на увесь світ фотографом.
Вівіан: Так. Стане. Тепер стане. Завдяки тобі.- стиснула долоню Адріани.
Адріана, суворо: Ві! Ми ж домовилися?
Вівіан: Так, доню. Пробач. Поїхали далі.
Другий поверх.
Вівіан: Ось фінансовий відділ. Наліво- відділ кадрів.
Адріана: У тебе стільки співробітників.
Вівіан: Так, намагаємося максимально дати для людей робочі місця.
Адріана: Так. Адже безробіття- це велика проблема світу.- пауза.- А що це?
Вівіан: Спеціальний ліфт для людей з обмеженими можливостями.
Адріана: Вау. Я теж вважаю, що інвалідний візок- не перешкода для повноцінного життя. Головне, вміти ловити у своєму житті кайф.
Вівіан: Ти маєш рацію, люба моя дівчинко. Маєш рацію.- поцілувала Адріану.
Підходить Грубер.
Грубер: Кого я бачу!
Вівіан: Грубере!
Грубер: Привіт, люба! Яка радість, що ти нарешті повертаєшся до роботи.
Вівіан: Так, життя налагоджується.
Грубер: Це чудово. Як справи у Алонсо?
Вівіан, посміхнулась: У синочка родинне життя. В’ють гніздо мої пташата.
Адріана, сміючись: Вони, скоріше, птахи! Які висиджують пташеня!
Вівіан: Мій онук! Яке щастя!
Грубер: Ти собі навіть не можеш уявити, який я радий за тебе, Вівіан!- стиснув долоню Вівіан.- А це…
Вівіан, поцілувавши Адріану: Це Адріана. Моя доня.- обійняла Адріану.
Адріана, блаженно посміхнувшись: Мамо Ві!
Грубер: Чув про твій подвиг, дівчино!- потиснув Адріані руку, а потім поцілував.- Те, на що ти наважилась заради Алонсо…
Адріана, втомлена: І Ви туди ж, сеньйоре Проспер?
Грубер, м’яко: Грубер, дівчинко. Просто Грубер.
Адріана: Ем, пробачте. Завжди щось як ляпну.
Грубер: Все гаразд, дівчинко. Все гаразд.- пауза.- Ти до нас на екскурсію?
Адріана, подивившись на Вівіан: Ну, можна сказати і так.
Вівіан, посміхнувшись: Не просто, Грубере.- стиснула долоню Адріани..- Адріаніта- наш майбутній співробітник.
Грубер: Он як!- до Адріани.- І що? Як тобі? Подобається?
Адріана: Цікавезно! Навіть крутіше за офіс татка! Але не кажіть йому про це, благаю!
Вівіан: Гаразд, не скажу, люба! Ну що, ходімо до мене в кабінет? Я все покажу тобі, розповім та покажу твоє майбутнє робоче місце!
Адріана, запищавши: Ііі! Ходімо, мамо Ві!
Всі прямують до кабінету.
В кабінеті Вівіан.
Вівіан: Чай, каву?
Грубер: Води, якщо можна.
Адріана: Я нічого не буду. Я працюватиму!
Грубер: От! Ти чула, Вівіан? – засміявся.- Ось такі співробітники нам конче потрібні!
Вівіан: Саме так, Грубере!- посміхнулась.- Адріано, твої ескізи з тобою?
Адріана: Так. Я взяла усі.- пауза.- Показувати?
Вівіан: Так, звісно.
Грубер: То ти, дівчинко, дизайнер?
Адріана: Майбутній дизайнер. Принаймні, хочу стати ним.
Вівіан, посміхнувшись: Впевнена, що скоро ця дівчинка зможе диктувати моду для всього світу.
Адріана: З такою підтримкою точно, мамо Ві.- посміхнулась. На очі Віві виступили сльози.- Що таке? Щось не так? Я знову не те щось ляпнула?
Вівіан: Ні-ні, доню. Ні. Навіть навпаки.- зітхнула.- Я завжди хотіла мати доню.
Адріана, сумно посміхнувшись: А я маму. І брата.- посміхнулась.- Чесно кажучи, я так завжди заздрила Лорі. У неї був Хав’єр, старший брат. Тобто, він і зараз є.
Грубер: Хав’єр. Зачекай. Десь я чув це ім’я. Від доньки. Точно.
Адріана: До мене, як до жирафа, все дуже повільно доходять!- стукнула себе по чолі.- То Ви татко Альми?
Грубер: Так. Саме так, дівчинко.
Адріана: А ми з нею вже знайомі! Так! На новосіллі Ала та МаХо познайомилися!
Грубер: Так, вона казала мені, що це був чудовий вечір!
Адріана: І Альміта чудова! Ми з нею відразу ж подружились!
Вівіан Адріано! Це ж чудово!
Грубер: Так, чудово.- зітхнув.
Вівіан: Грубере, щось не так?
Грубер: Та, по правді кажучи, не можу зрозуміти. Донька увесь час сумна. Додому навіть не телефонує. Коли я почав у неї розпитувати, що сталось, вона лише зітхнула. Сказала, що ми поговоримо про це згодом.
Вівіан: Ну, тоді, можливо, не потрібно її підганяти?
Грубер: Не знаю, Вівіан. Направду, не знаю. Я намагався її розговорити, однак, у мене нічого не вийшло.
Вівіан: Ну, можливо, я спробую поговорити з нею. Ми з Альмітою начебто завжди вміли знайти спільну мову.
Грубер: Вівіан, люба, якщо у тебе це вдасться, я буду тобі дуже вдячний.
Вівіан, посміхнувшись: Все буде гаразд Грубере.- взяла його за руку.
Грубер: Дякую. Сподіваюся. А зараз давайте повернемося до нашого дизайнера.
Вівіан: Так-так.
Грубер, посміхнувшись: Що нам пропонує молодь?
Адріана, почервонівши: Ось мої ескізи. Зараз я Вам їх покажу.
Вівіан, посміхаючись: Ну ж бо, ну ж бо.
Адріана виймає зі свого рюкзака течку з малюнками, відкриває її.
Адріана: Ось. Моя роботи- почервоніла.
Вівіан, посміхнувшись: Що ж, подивимось, подивимось.- дивиться роботи.
Грубер: Дуже екстравагантна сукня.- дивиться.
Адріана: Це варіант для вечірок. А це – для більш офіційних заходів.
Вівіан: Який сміливий розріз!
Грубер: Мене більше вразили ці джинси в дірках! Це стає останнім писком моди!
Вівіан: А мене цей піджак.- бере до рук малюнок.
Адріана: Вам справді подобається? Я думала, що то жахливо.
Вівіан, посміхнувшись: Ні, дівчинко моя. Це не жахливо. Це сміливо. Дуже сміливо.
Грубер: І, разом з тим, дуже цікаво.
Адріана: Ну..- приклала руку до щік.- Мені от просто захотілося чогось сміливого. Дуже сміливого. Можна сказати, що дуже-дуже. Чогось такого, чого до мене ніхто інший не робив. Лоранс сказала, що це дуже цікаво.
Грубер: Прошу мене пробачити- хто така Лоранс?
Адріана: Це моя кузина і найкраща подруга. Мріє стати моделлю. – посміхнулась.- Колись я пообіцяла, що, коли стану модним дизайнером, то вона стане головною зіркою моєї колекції.
Вівіан: Все в житті можливо, моя люба! Якщо ти маєш мрію, поставив перед собою мету, то до неї необхідно йти. Не дивлячись ні на що.- посміхнулась, стиснула руку Адріани.- Також, знай, що ти завжди можеш на мене розраховувати, люба.
Адріана: Дякую, мамо Ві. Дуже дякую.- взяла Вівіан за руки.- Ну що, до роботи?
Вівіан: До роботи.
День вийшов дуже продуктивним.
Вечір.
Компанія Вівіан.
Входить Естебан.
Насвистуючи Yellow submarine, йде по офісу.
На зустріч йому Грубер.
Естебан: Стій! Хто йде?
Грубер: Доброго дня. Перепрошую.
Естебан: Чий будеш?
Грубер: Ми знайомились. Алекс Вальтер.
Естебан: Кнопфлер? Гарний співак.
Грубер: Перепрошую. Я Вальтер.
Естебан: Німець?
Грубер: Так, маю німецьке коріння!
Естебан: Хенде хох!- Грубер заціпенів, Естебан засміявся.- Та жартую я, хлопче, жартую!- поплескав Грубера по плечі, той закашлявся.
Грубер: Перепрошую.
Естебан: Та хрін з ним! Треба нам буде з тобою гахнути по келишку!
Грубер: Перепрошую.
Естебан: Кажу, треба буде нам з тобою випити за знайомство!
Грубер: Я не п’ю. Перепрошую.
Естебан: Та хіба ж я п’ю? Так. Горлечко промиваю.- заспівує йодль.- О! Чув?
Грубер: Ви…
Естебан: Я дівоту свою зустрічати приїхав! Вівіанну, Адріану! Чув? Як рима! Так отож. Де мої дівки?
Грубер: Прошу пробачення?
Естебан: Кажу, як там мої красуні? Всю планету одягнули по останньому писку моди? О, а ось і летять мої стрекози!- бачить Вівіан, та Адріану, взяв під козирок.
Адріана: Татко!
Естебан: Привіт, стрекозо!- поцілував Адріану в чоло.
Адріана: Рівняння на генерала!- вони з Вівіан виструнчилися, приклавши руки до скронь, потім весело засміялися.
Естебан: Здоров’я бажаю, солдатки! Як минув ваш день?
Адріана: Чудово, тату! У мене навіть буде власний кабінет! Уявляєш?!
Естебан, здивовано: Оце так! Охрініти!
Вівіан, почервонівши: Естебане!
Грубер, з великими очима: Перепрошую, я піду.
Естебан, постукавши Грубера по плечу: Хороший ти хлопець. Гепнемо ще за знайомство, не хвилюйся. А тепер пробач, ми поскакали. Нам ще до новобранців заїхати.
Адріана: До молодят, татку. До Ала та МаХо.
Естебан: Ну а я не так сказав, чи що?! До молодят, що переїхали у нову квартиру. Новобранці. Все правильно. Все, досить розмов. Лівою-правою! Дупу в руки і вперед!
Вівіан: До завтра, Грубере. Дякую за день та твою підтримку. Скажи Альмі, що я неодмінно зателефоную їй.
Грубер: Дякую, Вівіан. Дякую за підтримку.
Вівіан: Наразі немає за що.
Грубер: А зараз пробачте, мені час до Міріам. Вона вже на мене чекає. Бережи себе.- поцілував Вівіан в чоло.
Естебан: Йди вже! Йди!- подивився вслід Груберу.- Ти ба, яка любов!
Вівіан: Припини, благаю! Він наче брат мені! І він скоро одружується!
Естебан: Угу, бачили ми таких братів. Аякже. Все, по конях. Лівою- правою.
Естебан, Вівіан та Адріана попрямували до автівки.
Грубер зупинився на сходах, дивиться їм вслід.
Грубер: Дивний цей Сан Брано. І як тільки такий чоловік міг сподобатися Вівіан? Аби лише він не зробив їй боляче. –дивиться на годинник.- О, і мені вже час. На мене чекає моє кохання, моя Міріам.
На місто м’якими кроками опускався теплий вечір.
Додати до улюблених