Техьон здався. Він погодився на провожатого в особі Чон Чонгука, і не пошкодував. З голови омеги не йшли думки про пару альф-колег, а весела балаканина Чона непогано так відволікала. Звично мовчазний Чонгук, що вивчає все навкруги, при цьому нахабно усміхнений, зараз був звичайним веселим, навіть швидше безтурботним школярем. Високий, красивий, фактурний школяр. Якби такий альфа з’явився в житті Те у шкільні роки, він би одразу закохався.
Зараз він вчитель, Чон — школяр, і між ними провалля минулого. І про це також не варто забувати. Забувати не варто, але й адекватно дивитись на нинішню ситуацію теж потрібно. Техьон вирішив спробувати просто тому, що нинішній Чон показав себе з іншого боку. Може, на школяра вплинуло те, що він почув у кабінеті Лі, може, щось ще, але він став якось по-іншому поводитися. Він більше не погрожував, не примушував, а, навпаки, трепетно-обережно поводився з омегою. Та й поведінка школяра декількома десятками хвилин раніше — він не побоявся двох дорослих альф, до того ж одного в гоні, одразу стаючи в оборонну позу.
– Давай зайдемо до Лі Ена, – запропонував Техьон.
– Ти… — почав насторожено Чон, але потім кивнув, мабуть, щось собі зрозумівши. — Добре, я якраз переодягнуся.
Вони поїхали автобусом. Вільних місць у ньому виявилося багато. Чонгук озирнувся на всі боки — крім них було ще кілька людей, які зовсім не звертали на парочку жодної уваги.
– Якби я був у повсякденному одязі… — багатозначно промовив школяр.
Техьон здригнувся від несподіваної близькості та шепоту на вушко. Хоча сам подумав, що якби Чон був колишнім, ніякий одяг чи люди не вплинули б на його рішення щось зробити.
Доїхали вони швидко. На зупинці та в торговому центрі людей було небагато, що дуже тішило вчителя. Менше народу — більше кисню. А якщо серйозно, він досі почував себе трохи незатишно в натовпі. Тому зараз, коли людей навколо практично немає, інтроверт усередині омеги тріумфував. Скоріше б додому ще потрапити.
– Привіт, – здивовано привітався Лі, розвішуючи речі. – Щось трапилося?
– Ні, мені треба переодягнутися, а йому щось запитати, — відповів Чонгук і пройшов у примірювальну.
– Дуже мило, – похитав головою на поведінку альфи Ен.
Тим часом Техьон підійшов ближче до психолога.
– Привіт, – привітався він, краєм ока поглядаючи в той бік, де за шторами зник школяр.
– Що ти хотів запитати? — Лі пильно подивився на підопічного. — Гаразд, ходімо, — сказав омега, прямуючи у бік відомої вже всім кімнати. — Чон, на тобі магазин, — попросив омега трохи голосніше, коли вони проходили повз примірювальні.
Отримавши у відповідь гучну «мугу», психолог усміхнувся. Він зрозумів, що зараз альфа все зробить для Кім Техьона, хоч і почав залицяння неправильно. Завівши омегу в кімнату, Лі Ен вказав на диван, ігноруючи стіл у центрі. Присівши, старший вичікувально глянув на вчителя, але той лише м’явся на місці, чи то підбираючи слова, чи то дико хвилюючись.
– Отже, – спробував підштовхнути підопічного до питання Лі. – Що тебе цікавить?
– Він дуже змінився, — почав здалеку Те.
– Я помітив.
– І я змінився, — підтвердив очевидний молодший.
– І? Тобі це не подобається? — обережно спитав психолог.
– Я не знаю, – чесно зізнався Техьон.
– Що тебе лякає?
– Ці зміни відбулися надто раптово. Я все ще не розумію, як мені поводитися з ним. Мій внутрішній омега тягнеться до Чонгука, але я сам… Я боюся, що він знову стане жорстоким і почне знущатися чи шантажувати цими стосунками, я боюся, що закохаюся, а він почне користуватися цим, потім кине мене… я боюся, що знову помилюся… я боюся, що батьки дізнаються, боюся, що в школі дізнаються… я так багато всього боюся, — це одкровення більше схоже на безладний потік слів, але загалом усі страхи омеги зрозумілі.
– А ти хочеш йому довіритись? – прямо запитав Ен.
– Хочу, — ледь чутно зізнався Те, спускаючи голову.
– То вперед, — запропонував старший омега. — Почніть з малого: багато гуляйте, розмовляйте, дізнайся, про що він мріє, що подобається, як дивиться на ваші стосунки. Знайдіть спільні захоплення та смаки. Намагайся частіше перебувати з ним поруч, звикай до його присутності, намагайся хоч іноді торкатися до нього…
– Торкатися?
– За руку тримати, обіймати — цього вистачить. Згодом почни прислухатися до своїх відчуттів. Думаю, якщо протягом кількох тижнів виконувати все, що я говорю, ти почнеш набагато простіше ставитися до цієї ситуації і станеш набагато впевненішим у собі.
– Ти думаєш, це допоможе? — спитав учитель, уважно слухаючи психолога.
– Просто спробуй, — усміхнувся Лі. — У будь-якому випадку, ти завжди можеш мені написати чи подзвонити, чи приїхати.
– Добре, – кивнув Те. – Спасибі тобі.
– Якщо ми це питання вирішили, то я повернуся до своєї офіційної роботи, поки Чон не розвалив магазин і не налякав усіх покупців.
Коли омеги вийшли до загальної зали, то вражено завмерли на місці — школяр розвішував одяг на вішалки.
– Дивно, – сказав психолог.
– Мені просто було нудно, — усміхнувся Чон. – Ви все?
– Так, вирушайте, — відповів старший омега, скептично оглядаючи виконану школярем роботу.
– Пройдемося? — спитав Те, коли вони вийшли з «Клумби».
– Давай, — кивнув Гук і пильно подивився на старшого. – Все в порядку?
– Так, так, вже набагато краще, – ухильно відповів омега.
– Ви поновлюєте сеанси? — мабуть, така відповідь не підійшла альфі.
– Ні, я просто запитав про… дещо. Все добре.
– Правда?
– Правда, – м’яко посміхнувся Техьон і, вирішуючи, що в такий спосіб зможе заспокоїти молодшого, взяв його за руку.
Чонгук на мить завмер, а потім розтягнув губи в посмішці, переплітаючи їхні пальці. Він не допитувався більше, але уважно стежив за своїм омегою. А Техьон прислухався до своїх відчуттів. Рука альфи була великою та теплою, яку було приємно тримати. Так само вчитель не відчував якогось страху чи огиди, було навіть якось приємно, коли Чон переплів їхні пальці. Кім трохи нахилив голову, ховаючи збентежену усмішку від альфи.
– Можна я зайду до тебе? — раптом запитав Чонгук.
– Якщо ти хочеш нарватися на мого цікавого тата, то можеш проводити мене до кімнати, – трохи подумавши, все ж таки відповів Те.
– Я думаю, ти, як мій омега, відмажеш мене, і я зможу втекти одразу ж до твоєї кімнати, – Чону сподобався відповідь і тон старшого, тому він продовжив з усмішкою.
– Подивимося, – ухильно відповів старший.
Прогулянковим темпом вони підійшли до будинку омеги. Техьон весь цей час продумував, яке питання йому поставити, але чомусь так і не наважився щось запитати. Він постійно хвилювався про те, чи буде це питання доречним, що відповість Чон, чи не підніме його на сміх альфа і чи не зіпсує цей момент.
– Ми прийшли, — сказав омега, підходячи до хвіртки.
– Прийшли, – погодився Гук. – Пустиш?
– Ти вже тут. Якщо я прожену тебе, тато скаже, що це не ввічливо, — відповів Те, хоч і розумів, що сам хоче ще трохи побути поряд з альфою. Чи це його омега хоче. Або він сам. Неважливо. — Ходімо, якщо що, рятуватиму тебе від цікавості тата.
Коли вони ввійшли до будинку, то побачили, що там нікого не було, окрім них самих. Техьону стало трохи ніяково від того, що вони знову опинилися одні в приміщенні. Нагадавши собі, що Чон не вчинить нічого поганого, омега трохи заспокоївся і покликав молодшого до себе в кімнату. Чонгук нічого не говорив і ніяк не намагався зачепити або підколоти старшого, він просто чекав скільки потрібно часу і пішов за омегою. Єдина вільність, яку дозволив собі Гук, знову взяв Кіма за руку, поки той вів його до своєї кімнати, увійшовши до якої обидва хлопці відчули незручність.
– Присядемо, — запропонував Те, прямуючи до ліжка.
Він вирішив наслідувати пораду Лі і в плані розмов. Коли хлопці вмостилися один до одного, омега вирішив усе розповісти.
– Чонгук-щи, — почав він формально. — Сьогодні я дещо розповів, і дещо запитав Лі Ена. Він дав мені досить велику і зрозумілу відповідь.
– Це пов’язано зі мною?
– Мені здається, вже все в моєму житті пов’язане з тобою, — відповів тихо омега.
– Я не вибачатимуся за це, — чесно сказав Чон.
– Гаразд, я запитав у хьона, що мені зробити, щоб зблизитися з тобою, щоб звикнути до тебе, – уникаючи поглядів молодшого, розповів Кім.
– Правда? — здивувався Чонгук, не вірячи, що тільки-но почув.
– Правда, – кивнув учитель. — Я хочу прийняти ці стосунки і більше не боятися.
– Дякую, — Гук потягнувся і уклав омегу в обійми. — Я буду найкращим хлопцем на планеті!
Техьон одразу напружився, але потім відчув, що ці обійми приємні для нього. Чон приємно пахнув, був теплим та обережним. Можливо, він також обійняв би хлопця, але альфа випустив омегу з обіймів, тож Кім продовжив:
– Але для початку нам потрібно пізнати одне одного краще. Давай щодня буде вигадувати по три запитання та ставити їх. Відповідатимемо на них обидва. Так ми краще вивчемо один одного і розповімо про себе.
– Добре, – з усмішкою кивнув Чон. – Коли почнемо?
– Можемо сьогодні, — омега був приємно вражений згодою школяра. Можливо, він і справді дуже часто дивується адекватній поведінці Чона, або ж досі не може сприйняти зміни. Ось така його реакція, що вдієш. — Тільки… — трохи збентежився, вчитель замовк і опустив голову, відчуваючи, як починає червоніти.
– Тільки? – перепитав Гук. Старший у відповідь лише похитав головою, шкодуючи, що почав це говорити. — Подивися на мене, Техьон, — тихо й ласкаво попросив альфа, практично неважко торкаючись підборіддя омеги. – Будь ласка, не бійся мене і просто скажи те, що хочеш зробити. Адже я твій альфа.
– Це буде по-дитячому, — прошепотів Кім, нервово покусуючи губи.
– І хай, — усміхнувся Чонгук. — Це ж лише між нами. — після цих слів Чон не стримався і повільно нахилився, накриваючи своїми губами губи омеги. Це був ніжний дитячий поцілунок, але такий приємний та необхідний для обох.
– Я хотів би зібрати всі питання в баночку. Знаєш, як роблять із побажаннями чи планами… я б хотів так само зібрати всі питання, які ми поставимо один одному, щоб вони стали нагадуванням, як ми поступово пізнавали одне одного, ставали ближчими… ставали парою.
У кімнаті зависла тиша. Техьон знову опустив очі і з завмиранням серця чекав глузування, або відмови, а Чонгук вкотре захоплювався своїм омегою, розуміючи, який він нереальний. Школяр відчував, ніби знову закохується у Те.
– Давай, – чомусь охриплим голосом відповів Чон. – Мені подобається.
– Правда? — здивувався омега, незводячи очі на молодшого.
– Звичайно, — підбадьорливо посміхнувся Гук. – Я хочу це зробити з тобою. Чудова ідея.
– Тоді… почнемо зараз? — спитав Те, ожививши і посміхнувшись як дитина, яка нарешті отримала те, що давно хотіла.
– Так, давай, – кивнув альфа, вперше побачивши свого омегу таким.
Кім одразу зістрибнув з ліжка і підбіг до свого письмового столу. Він дістав велику коробку з-під столу і, присівши на підлогу, почав копатися. Чонгуку стало дуже цікаво, що це за коробка така і що вона в собі зберігає. Техьон тим часом майже половину вмісту коробки витяг на підлогу. Омега усміхнувся, знайшовши практично на її дні якусь баночку, а потім склав усе непотрібне назад. Він також знайшов в органайзері листи для нотаток і різнокольорові фломастери, а також кілька книг з твердою палітуркою. З усім цим добром учитель повернувся на своє місце на ліжку.
– Отже, – почав він з усмішкою.
– Отже, — повторив молодший, цікаво спостерігаючи за омегою.
– Ми можемо використовувати її для збереження питань, – Техон підняв на рівень очей баночку.
– Звідки вона в тебе? — спитав Гук, відчувши недобре.
– Колись я був відданим фанатом однієї айдол-групи і там був неймовірно талановитий, гарний, високий, приголомшливий учасник.
– Угу, – з кожним словом про цього учасника групи, Чон змінювався в особі, відчуваючи, як ревнощі в ньому досягають масштабів вселенського пиздця.
– На той час такі капсули були дуже популярні. Так от, я теж хотів написати сто причин моєї любові до цього учасника і подарувати йому на фан-сайні, — з усмішкою згадував минулі часи омега.
– Треба ж, який відданий фанат, — скривився альфа, адже йому таке навряд чи перепаде хоч колись від Кіма, ще й усмішку, цю він уперше бачить. – А що ж не подарував?
– Він того року покинув гурт, а я якраз закінчував школу. Це було велике розчарування для мене, тому я закинув цю справу і більше нікого не стенив, як той гурт.
– Але, якби цей самий айдол продовжив контракт, то ти все ж таки подарував би йому цю банку? – Вирішив уточнити Чон. Добити, так би мовити.
– Скоріше за все так. Навіть незважаючи на іспити і вступ, я знайшов би час, щоб доробити все і потрапити на зустріч з ним, – мрійливо відповів Техоьн.
– Так, Кім-Сем у нас романтик, — уже не приховуючи своїх емоцій, прокоментував молодший.
– Що? Чому це? – здивувався вчитель, не зовсім розуміючи, що мав на увазі Чон, адже секунду тому він просто згадував свою шкільну закоханість. Хто такий не мав? Усі колись любили якогось актора чи співака, телеведучого чи футболіста — це вікове і завжди минає, залишаючи в душі лише теплі спогади фанатського щастя.
– Ну, подарував би все тому айдолу, не довелося б морочитись із сопливим школярем зараз, — жовч так і лилася в кожному слові альфи.
– Дивись якийсь ревнивець, — похитав головою Кім. — Не тобі мене судити, Чонгук. І взагалі, якщо хочеш знати, цей учасник — омега. Я був підкорений його талантом, а не зовнішністю.
– Але ж ти сказав…
– А коли щось чи когось любиш, це стає для тебе найпрекраснішим у світі, — перебивши школяра, пояснив омега.
– Я… я… — і в цей самий момент Гук не знав, що сказати.
– Якщо ми це з’ясували, тоді давай приступати до питань, — Те видав альфі три листки та книгу, фломастери поклав між ними. — Три запитання, пам’ятаєш?
– Так.
– Тоді чудово, – посміхнувся Техьон. – Почнемо.
Кім зосередився на питаннях, думаючи про те, що він хотів би спитати в першу чергу. Що тут складного? Усього три питання… А ось він навіть трохи розгубився. Якщо дивитися на Чона лише як на альфу, з яким Те почав зустрічатися, то він би поставив прості питання на кшталт: «Який улюблений колір?», «Улюблена страва?», «Улюблений фільм?», але Чон не був простим альфою. Між ними стільки всього сталося, тому сприймати Чонгука як звичайного альфу зовсім не виходило.
Техьон непомітно глянув на школяра – той виглядав замисленим і серйозним. Не так часто Чон Чонгука можна побачити таким захопленим і таким зібраним. Згадавши слова Лі Ена, вчитель вирішив відкинути всі думки з приводу альфи і все ж таки запитати найпростіше, навіть не значне. Зручніше взявши до рук свій фломастер, Те, акуратно і гарно виводячи літери, написав на трьох листочках питання. А коли підняв погляд на Чона, то помітив, що той розглядає його в цей момент. Іноді Кім помічав дивний погляд Чонгука на мітку. Як зараз. Школяр ніби завис із незрозумілим смутком у погляді. Здавалося, ще секунда та альфа потягнеться рукою до місця укусу.
– Я закінчив, — злякавшись своєї здогадки, голосно промовив омега, відволікаючи школяра від його думок.
– Я теж, – з невеликою запинкою, немов отямившись від наслання, відповів Гук.
– Ти почнеш? – запитав Те, відкриваючи баночку.
– Добре, — кивнув Чонгук. — Питання примітивні, тож не смійся, — трохи прочистивши горло, альфа почав ставити запитання: – Як я пахну для тебе?
– Ох, так одразу, — якщо вже зовсім чесно, Те чекав чогось повсякденного, як він сам написав, тож замислився, глибоко вдихаючи аромат молодшого. — Це складно описати, але я розповім, що відчуваю: неподалік мого будинку є кондитерська, до якої я ходив із самого дитинства. Там багато всякої випічки, але найбільше я люблю мафіни. Як тільки я відчую їхній аромат, мені стають абсолютно байдужими всі солодощі та випічки світу. Ці мафіни найсмачніші а світі. Скільки б я їх не їв, а моя любов до них не минає.
– Треба ж… значить, улюблені мафіни, – задумливо прокоментував Чон.
– Те саме питання до тебе, – вирішивши не тягнути, нагадав Техьон.
– Є такий запах, який називається петрикор, — це запах післядощової свіжості. Коли пройде дощ, і ти виходиш на вулицю, вдихаєш це приголомшливо свіже повітря і просто кайфуєш. Отак ти пахнеш для мене. І це так само мій улюблений аромат.
– Вау, – вражено видихнув омега.
– Ти особливий для мене, – прошепотів Чонгук, підсуваючись ближче. — Так само, як і я для тебе, — це вже ледь чутно в самі губи старшого.
Техьон першим не стримався. Він подався вперед і накрив губи альфи своїми. Чомусь це єдине, про що він тільки думав зараз. І єдине, що хотів. Ці привабливі рожеві губи, які можуть творити нестерпні речі. Спочатку повільні і навіть трохи лагідні поцілунки невдовзі переросли у довгі й ненаситні. Кім сам поглибив поцілунок, проникаючи в рот молодшого язиком. Йому так хотілося більшого. Хотілося заволодіти Чоном повністю, зробити його своїм, стати з ним єдиним цілим…
Чи це були думки внутрішньої омеги, чи його самого, але Те піддався їм. Піддався бажанню, пориву, пристрасті. Здався в полон цим нестерпно бажаним губам, рукам, цьому альфі.
Коли Чон перекинув омегу на спину, нависаючи зверху, той миттю прийшов до тями, наче на нього вилели відро крижаної води, і вперся руками в груди молодшому, намагаючись відштовхнути.
– Стій, не треба, – попросив пошепки, усвідомивши всю проблемність того, що відбувається, Кім Техьон.
– Вибач, не можу стримуватись, коли ти так наполегливо цілуєш мене, — без краплі жалю, гаряче прошепотів Гук.
– Нам треба продовжити, — нагадав учитель, все ж таки повернувшись у сидяче становище.
– Добре, – важко дихаючи, погодився Чон. Вів перевів дух і запитав: – друге запитання: Скільки ти мав альф до мене?
– Я… я не думаю, що це питання…
– Просто дай відповідь, прошу, — перебив Чонгук, хоч і боявся почути правду.
– Нуль, – твердо відповів омега. – Я ні з ким не зустрічався до тебе.
– Я теж, – відразу посміхнувся Чон.
– Не може бути, – не повірив Те. – Як це взагалі можливо?
– І таке буває. Я просто чекав на тебе, а ти на мене, — знизав плечима школяр. — І третє запитання: Ти шкодуєш про те, що носиш мою мітку?
У мить, коли пролунало це питання, омега затамував подих. Він розумів, що це найважливіше для альфи питання. Але й для нього самого він означав не менше. Техьон довго думав, як йому правильно відповісти, але такої відповіді не було. Чонгук не підганяв, сумно розглядаючи сліди своїх старань на тілі старшого. Чомусь саме в цей момент Те відчув бажання заспокоїти і сказати, що все гаразд.
– Спочатку я був дуже злий на тебе і подумав, що простіше покінчити з життям, адже для тебе це все було грою. Ти просто бавився, знищуючи мене. Потім я прийняв це, як жорстоку волю долі, змирившись з тим, що назавжди залишуся самотнім…
– А тепер?
– Тепер я не шкодую. Так, вона була поставлена насильно і, швидше за все, ти сам хотів лише зіпсувати моє життя, але зараз я не шкодую. Я бачу, як сильно ти змінився, як хочеш виправити все. І я цього також хочу. Якщо ми навчимося розуміти один одного, то, можливо, якось навіть станемо щасливими.
– Дякую, — усміхнувся Чонгук з такою щирістю, що омезі стало навіть незручно. Окрилений почутим, Чон потягнувся вперед і міцно обійняв старшого. – Я буду намагатися! Я зроблю все, щоб зі мною ти став найщасливішим! Я зроблю все для тебе! — палко пообіцяв альфа, міцно притискаючи до себе омегу. – Ти ніколи не пошкодуєш, що мене прийняв!
– Ти поставив такі важливі запитання, — незручно промовив Те. — Мої трохи безглузді, здається.
– Будь-які питання про нас будуть важливими.
Техьон все ж поставив свої запитання:
1.Найбільш пам’ятний день.
2.Куди б хотів поїхати подорожувати.
3.Ким бачиш себе через 10 років.
І вони обидва відповіли. Хоч це й здавалося омезі зовсім не важливим, Чонгук з усією серйозністю підійшов до відповідей і так само захоплено вислухав Кіма.
Вони разом акуратно склали листочки у невеликі фігурки орігамі та «запечатали» у банку. Техьон був дуже радий, що альфа погодився на це, тому що це було щось схоже на його дитячу мрію. І ось вони разом наповнюють цю баночку питаннями.
Коли Чон пішов, вчитель ще кілька разів розкривав баночку, витягував листочки та перечитував написані акуратним почерком альфи питання. Він ніби літав у хмарах тільки від того, що розглядає їх, знаючи, хто їх написав. Омега пообіцяв собі, що коли баночка буде повною, він остаточно прийме альфу, дозволить собі стати справжнім омегою в парі, а Чону своїм альфою, буде щасливим і зробить все, щоб їх пара була щасливою. А поки він намагатиметься краще дізнатися альфу і по можливості зробити себе кращим.
Додати до улюблених