Ти й далі бентежно пахнеш річкою
Відьма всього лише гуляла лісом. Вона практикувала заклинання і збирала лікувальні трави, аби віднести до села і продати в образі старенької бабці. Адже ніхто не матиме питань до літньої жінки, а відьом, як відомо, спалюють на вогнищі. Цього їй аж ніяк не хотілось.
Вони зроблені з веселощів: вурдалаки, вампіри, привиди, інші… Для них існують лише забавлянки у вигляді каторги селян і набігів на старовинні замки. Але відьми занадто схожі на людей. Будь-які жорстокості їй не подобалось. Вона хотіла сидіти з друзями, танцювати на святах, ходити до школи. Та єдине, на що Відьма могла розраховувати – ходити вздовж ріки, вгадуючи обриси хмар.
Небо було незвично чистим, хоча ні вона, ні інші колеги по фаху не постарались над цим своїми чарами. Подув вітер, струмок пришвидшив біг і вона побачила його.
Людина.
Страх огорнув її пеленою, але заклинання невидимості випурхнуло з голови, і вона не змогла втекти так просто.
Спершу вона лише тихо привіталась.
Наступного дня вона підійшла ближче. І як же Відьма раділа тому, що Людина не порушує її певного ритуалу, не намагається робити кроки вперед.
Ще через день вона стояла впритул.
– Ти пахнеш річкою, – сказала Людина.
Відьма лише посміхнулась. Вона не знала, що відповісти.
– Я є хаос, – сказала Відьма.
– Ти є порядок, – такою була відповідь.
– У мені немає гармонії.
– Але відсутність хаосу – це вже вагоме досягнення.
Мабуть, Людина таки мала рацію.
– Не виходь з лісу, навіщо виходити звідти, куди повернешся увечері? – були його слова.
– Тим паче якщо я буду такою ж знівеченою?
– Що цікавіше за річку та квіти?
– Хоча б сонце, – відповіла Вона.
– Але сонце світить усім однаково.
– Як дивно, що ми, живучи в різних світах, бачимо однакову зорю.
Грань між світами стирається лише раз на рік. Шабаш. У цей день в чітко призначеному місці збираються відьми, привиди та інша нечисть. Вони водять хороводи, п’ють вино, радіють життю, хизуються кількістю вбивств на своєму рахунку. Але усі в цю ніч мають схиляти голову перед Володаркою Лісу і відповісти за свої провали та гріхи.
Йдучи до шалаша Володарки, Відьма не знала, за що має спокутувати провину. Вона ж нічого такого не робила, лише збирала трави й гуляла лісом.
Відьма підійшла до п’єдесталу, поцілувала руку Володарці. Розповідати про щось було непотрібною формальністю, Володарка й так про все знала. Адже усі створіння для неї були дітьми.
Вже підводячись, вона кинула поглядом в натовп і побачила Людину.
– Ти й далі пахнеш річкою, – прочитала вона по губах.
Ріка була її гріхом.
Додати до улюблених