Блискавичний звуковий шлейф мотоциклу, що мчав повз автомобілі, здійняв у небо цілу зграю птахів. Насторожені обличчя продавчинь спливли у тумані канцелярського магазину, притулившись до вікон. Дазай Осаму ледве стримувався від того, аби радісно закричати.
Він любив це місто, в ньому пахло життям і свіжими фруктами, у яких, незалежно від пори року, було велике світле майбутнє. Він прямував до людини, яка змушувала його нутро левітувати. Його голова була настільки заклопотана цією подією, що він ненароком почав запізнюватись. Десь півгодини тому. Він так і не визначився зі змістом пакету, який зараз ніс у руках і крутив в усі сторони, а залишити його вдома здалось неправильним.
Вони вже зустрілись цього дня, Дазай зайшов на пару хвилин, нічого не пив, лише взяв точну адресу Чуї, пообіцявши, що прийде ввечері. У нього було ще багато справ, тож навіть не довелось брехати.
— Тоді чекатиму на тебе з нетерпінням.
І Чуя справді чекав. З неабияким нетерпінням. Не хотів справляти таке враження, але він ще з часу вчорашнього інциденту думав про те, що він може запропонувати Дазаю в себе вдома. Жар стріляв у непотрібне місце кожного разу, коли він вирішував продумати деталі. Незручно запрошувати вглиб квартири й одразу приступати до справи, але прикидатись — ще й безглуздо. Якби Дазай не знав, що Чуя на нього запав, все одно б побачив це у його погляді. Його розум дві доби як відмовляється триматись в руках. Адже що тепер має його зупиняти? Святість Дазая і та — примарна, хоч притягує до себе не гірше за неземну зовнішність. Чуї доводилось покірно погодитись.
Дазай натискає потрібні цифри на домофоні й чує теплий голос, за яким встиг скучити. За відчуттями, він підіймається вічність. Стільки речей може статися, до стількох він не готовий… Ну, хоча б відчиняють йому без зволікань. Чуя виходить до нього у простих темних брюках із розстібнутою сорочкою. Вона, втім, акуратно заправлена у брюки, і Дазай затримує погляд на пресі, що виглядає з-під неї. Чуя прокручує дверний замок якомога хутчіше. На Дазаї та сама сорочка та криваво червоні штані високої посадки. Хвіст, який тепер видно неозброєним оком над каштановою головою, остаточно запевняє Чую в тому, що він хоче його поцілувати. Прямо посеред передпокою, не знявши шкіряну куртку Дазая, не привітавшись. Що він і робить, поки в Дазая паморочиться голова від усвідомлення, що це відбувається саме з ним. Його талію обіймають великими долонями так, що йому хочеться вірити у щасливий кінець цієї історії.
Чуя, все ж, береться за верхній одяг, тому Дазай відпускає пакет на підлогу. Тоді Чуя відступає, щоб нарешті заговорити. Його очі небезпечно блищать у коротких поглядах на наряд Дазая. Дазай розуміє, що його вже хочуть, однак не засмучується. Це те, за чим він сюди прийшов.
— Що в пакеті?
— Нічого цікавого, — він щиро посміхається від схвилювання, але виглядає так, немов каже правду, — Ти пам’ятаєш про свій борг?
— Аякже, — Чуя бере пляшку алкоголю зі столика позаду, й Дазай автоматом тягнеться за нею, але він не дає її взяти, — Не так просто. Мій коньяк — мої умови.
— О, які ж це умови? — Дазай грайливо сміється.
— Скоро дізнаєшся.
Він розпочинає новий поцілунок та веде їх до моменту, доки не натикається на край кремезного дивану, що займає добру частину гостьової кімнати. Він повільно опускається на нього, а Дазай лине за ним, спираючись долонями на спинку і коліном — у місце між ніг Чуї. Чуя розстібує брюки, вирішивши згодом зовсім їх відкинути разом із білизною. Він обводить рукою всю довжину, стискаючи пальці сильніше, коли відчуває, як Дазай сідає на його стегно. Дазая легенько штовхають геть, і він розуміє, що трохи помилився. Мило стукає себе по маківці й безсоромно стає на коліна. Чуя думає, що гірше бути не може, та його зайняту руку цілують, ніби в проханні звільнити місце. З тої точки він просто сподівається не оскаженіти.
— Тобі треба буде брати повністю, і, — він відволікається на неустанний язик Дазая, що доповнюється владною хапкою навколо його відкритих стегон. Він причаєно видихає та схвально гладить чужу щоку, — Давай так: кількість секунд, які ти тримаєшся, дорівнюватимуть кількості ковтків, які я дам тобі випити. За те, що ти відриваєшся, мінусувати я не зможу, але в тебе, гадаю, достатньо мотивації.
— Гаразд. Спробуємо, — Дазай не бариться і починає. Чуя не встигає нормально зреагувати, тому рахує тільки через певний час.
— Один, — він переживає це з Дазаєм вперше, але вже знає, що ніколи не зможе звикнути до цього дивовижного відчуття, — Два, — він дякує Богу, що Дазай здається так рано, бо невчасно усвідомлює, що дарма пропустив прелюдію. Це нею назвати вкрай важко, Дазай буквально окуповує його мозок і відчуття, він усюди, і він жахливий ентузіаст.
— Чорт, — Дазай глибоко дихає, його очі ловлять чужі, незрозумілі у настрої, — Не дивись на мене так, це був пробний раз.
— Я казав, що віднімати не буду.
— Мені соромно отримувати нагороду за таке.
— Ти серйозно не хочеш випити? — Чуя хоче лізти на стіни від того, що хлопець хоча б погодився, просто не знаходить гідного способу це виразити. Дазай мовчить, — Як на те пішло, це хороший пробний раз.
Гаразд, це доволі гідний спосіб. Дазай опускає голову, але Чуя бачить, як той посміхається. Він тягнеться до іншого кінця столику за чаркою, аби мати кращий доступ до неї. Припускається, що йому буде не до того, щоб займатись дрібницями. Присунувши її ближче, Чуя витрачає кілька додаткових митей, тому що йому однозначно подобається, як Дазай виглядає в цій позі, і йому дорогого коштує випустити член з рук. Дазай слухняно чекає, доки йому наллють обіцяного коньяку і смакує його фантомне відчуття на язиці. Чуя ллє багато заздалегідь. Він дійсно не збирається сьогодні відвертати увагу від Дазая.
— Прошу, — він простягає йому чарку, й Дазай робить пару маленьких ковтків, — Стоїш на своєму? Я не забороняв робити великі, але дивись сам.
Дазай пропускає цю репліку. Звикає до потреби вимолити ще, на яку не буде жодної відповіді. Врешті, у нього є можливість зробити це невербально. І зараз він готується, щоб бути прийнятним й протриматись бодай п’ять секунд.
В якийсь момент Чуя ненав’язливо впускає пальці у його волосся. Потрібно продовжувати. Дазай не може сперечатись. Це важко — не зірватись і не смикнути голову стрімко вниз, туди, де їй місце, коли Дазай поступово вбирає в себе його член. Він красивий з наповненим ротом, його погляд з-під вій вбивчий, та це можна перечекати, це терпимо. Відчуття вирівнюються, нічого нового не відбувається. Це просто добре. Дазай дивиться на брудну суміш рідин, яка зібралася під його вустами, чує тихе, натягнуте «сім» і стогне, після чого відступає. Чуя збитий з пантелику, адже хлопець спокійно пробув би на ньому довше, та у нього такі затуманені очі, що здається, він зовсім забув про гру.
— Чуя, — Дазай пливе розширеними зіницями усім його тілом, — поцілуй мене.
Попри звабливий тон, це звучить радше як запитання. Чи може Чуя? Чи захоче? Чи Дазай заслуговує? І Чуя радий відповісти на усі три одним рухом, яким наближає їхні обличчя до мінімуму відстані. Дазай знову однією ногою на дивані.
— Якщо ти просиш…
Завдяки Дазаю, який встигає гладити їх обох, поцілунок рветься у багатьох місцях, але ніхто не проти. Дазай чутливо реагує на будь-які видихи зі сторони Чуї, а чоловіку гріє серце думка, що Дазай так пристрастився до його вдоволення, що не виніс лишатись недоторканим. Чуї здається, чи Дазай поводиться більш розкуто? В нього тремтять пальці, поки він доливає до чарки, тому що розігріваючі рухи не зупиняються. Дазай швидко поглинає відведену кількість і витирає вологі губи рукавом.
Дазай знову на ньому. Не менш гарячий, не більш спокійний. Він мало не доводить себе до кінця напруженою рукою, його спина сильно вигинається під бажанням штовхнутись у тісне коло з кінцівок, та він з горем пополам стримується. Чуя думав його нагородити, донести, що це все одно гаразд, коли Дазай застрягає між тим, аби відірватись, і гостро реагуючою голівкою. Він проливає коньяк на підлогу, тому що хлопець повертається назад, язиком до основи, носом — до лобкового волосся, і слабко скиглить. Чуя тріумфально збивається з рахунку, нарешті зосередившись на періодичних стисканнях горла, які змушують його стегна підстрибувати. Він розводить їх ширше й прикриває очі. Птахи за вікном у своєму звичайному повсякденному тоні нагадують йому про надзвичайність ситуації, і зсередини виривається лайка. Це просто жахливо.
Дазай, втім, так не вважає. Він відгукується на голос Чуї та дозволяє собі відновити дихання.
— Дванадцять, — Дазай гордо посміхається, — За другий захід.
Чуя знає, що якби досі тримав його волосся, то висмикнув би декілька пасом. Він обходиться протяжним зітханням. Він збирається змусити Дазая випити до дна, можливо, долити ще… А Дазай навіть не підіймає на нього бездумних очей. Він зайнятий іншою справою, він не розглядає інших варіантів, окрім як заковтнути Чую знову. Враження, що у нього виробилась нова потреба: його язик вивалився ще тоді, коли він був на півдорозі, і його груди здулись у полегшенні, коли він дістався цілі.
— Один, — Чуя вирішує поставитись до цього з належною серйозністю, побачивши, яким старанним може бути Дазай, — Два, — його голос, на абсолютне захоплення Дазая, ламається, — Т- Блять!
Його руки грубо хапаються за чужу голову, ритмічно її спускаючи і піднімаючи, віднині він не тримає відчайдушно вдячних стогонів. Чуя хоче відчувати, й нічого більше. На обличчі Дазая виступають дрібні сльози, але він не намагається відсахнутись. Навпроти, він старається з усіх сил, аби звикнути і вибити з Чуї усе, що він має сказати. Або прокричати.
— Нечесно, — він боїться знепритомніти через картину перед ним. Губи Дазая розпухають на очах, — Це нечесно, — Дазай лише підтверджує його промову, підключаючи язик, — Я програв у власній грі, — Дазай кокетливо посміхається. Його пальці гуляють усією поверхнею тіла Чуї, до якої в змозі дотягтися. Йому приємно знати, що Чуя жадає цього контакту, найпрямішим чином — на дотик. Чоловік мимоволі підставляється під його руки, де б вони не були і як би це не було незручно.
Він прослідковує поглядом за рукою, яка різко кудись направилась, і Дазай пачкає її разом із новими на вигляд брюками. Чуя розчиняється, щойно з міццю заплющує очі. Його рука застигає на місці, хоча Дазай не переривається — самостійно рухає в потрібній манері, додає чогось свого, що востаннє піддіває вже страшно збудженого Чую. Він клявся собі, що не робитиме цього, не на другий день їхніх стосунків, якщо це так можна назвати, але Дазай не опирається — взагалі, й сама ідея наповнити його спермою дає відчуття, що Чуя живе, бляха, повноцінним життям, що коли б не настала його смерть, тепер вона не зможе бути безглуздою. А йому навіть не тридцять, щоб бачити життя з усіх ракурсів. А йому уже цілих двадцять п’ять, щоб зводити свої глобальні мрії до такого.
Дазай злизує усе до краплі і п’яно посміхається. Чуя тягне його на себе так, аби він усівся на його колінах, агресивно цілуючи. Він злиться на Дазая за його магнетизм. Це дуже чесно з його боку, оскільки Дазай не повинен так добре виглядати, не повинен так вигинати шию під пролитим на себе алкоголем через те, як Чуя грається з ним, відсуває від обличчя й у наступну мить приставляє впритул до щоки, що в якусь секунду він стикається зубами зі склом. Дазай отримує ще одне покарання у інтенсивності наступного поцілунку. Чуя зціловує вологі доріжки навколо його рота, неспішно веде вниз, поки м’язи під ним часто скорочуються, а дихання не може віднайти свій темп. Дазай несвідомо втискається в Чую власною ерекцією і жалісно хникає, відчуваючи на собі корисливі сухі пальці. Він не хоче закінчувати на цьому, але на ці руки хочеться розвертатись, як на сонце, під ними хочеться знаходитись, вивчати їхні звички, можливо, привносити свої корективи у життєві лінії на долонях. Їх не хочеться відпускати від себе. На їхню появу хочеться закочувати свято. Та все, що Дазаю лишається, — змиритись з усіма цими беззаперечними фактами та заборонити щось Чуї вперше за їхнє спілкування. Це дорого.
— Зачекай, — він жалюгідно задихається, його ламає від того, як на поперек тиснуть сильні пальці, і через це його важко сприймати серйозно, — Будь ласка, зачекай.
Він зникає у вбиральні, яку примітив ще на початку, захопивши з собою пакет. В тривалому очікуванні Чуя не здатний опиратись другій хвилі збудження. Він випиває залишки алкоголю в роздумах над тим, куди дівати недокінчену пляшку, і миттєво про це шкодує, тому що Дазай входить в кімнату. Дазай в сукні. В Чуї відмовляє серце. І якби не алкоголь, воно могло б повернутись у норму, але що ж.
— Я подумав, тобі має сподобатись. Ти помітив моє волосся, й…
Дазай кидає погляд на те, як Чуя гладить свій член, і зупиняється, та й Чуя затуляє йому рота своїм поглядом. Чоловік вивчає вид перед собою, кожна нова деталь перехоплює йому подих. По-перше, це бірюзовий. Той колір, який першим випливає в уяві, якщо задуматися про щось, що Дазаю личило б. Ро-друге, вона коротка. Чуя бачить його ноги. Довгі, стрункі. На вулиці темінь, тож розгледіти щось у відбитках ліхтарів на стінах — ще та пригода. Хоча Дазаю це не заважає мерехтіти на всю кімнату. Блискітки вкривають сукню повністю, навіть на… Пов’язці навколо шиї? Думками Чуя вже на іншій планеті. Але є ще «по-третє». Помада. Кричущо рожева. Вдосконалена ірраціонально скептичним розумом Дазая за допомогою блиску. Ледь сором’язлива посмішка на схиленому обличчі, що ніби навмисне нагадує про існування високого хвосту на яскравій тепер резинці, доводить думку до кінця. На нього каменем падає обов’язок побачити цю помаду у розмазаному вигляді.
Дазай муркоче на нервовий поцілунок, жваво підставляється під руку, яка згинає його ногу в коліні. Чуя дряпає собі шкіру об матеріал, коли притуляється до Дазая якомога ближче, та не звертає на це уваги.
— Зніми її, Чуя, — Дазай широко усміхається в передчутті.
Він переможно зойкає, будучи притиснутим до стіни, але Чуя не поспішає його слухатись. Смокче його шию, німо скаржиться на пов’язку і у відповідь на сіпання Дазая посилює натиск губ.
— Я ще не закінчив.
Він не заспокоюється, доки не ставить мітку. Дазай тремтить, здається, налякано.
— Я хочу, щоб ти мене трахнув, — ну, значить, не налякано. Від почуттів. Певне, від них. Краще цю думку не розвивати. Чуя і без того приємно вражений прямотою.
— Так?
— Так.
— Ти нічого не згадаєш, — це звучить, як суха констатація факту, а він, все ж, розвернувши Дазая обличчям до стіни, тягнеться за своїми штанями. Шариться кишенями в пошуках презервативів.
— Не бійся, я не настільки п’яний, — Дазай гордо сміється, — Просто мені зараз плювати на те, що кажу.
— Тоді гаразд.
Чуя кладе пачку на бильце дивану і обводить фігуру Дазая крізь тканину, розминає стегна, вибиваючи з нього видих через рот. Стримується, як може, турботливо розправляється з усіма застібками. Скидати плаття Дазая на підлогу більш цінно, ніж почути комплімент чи відверте зізнання від того самого Дазая. Він не відрікається від них, як від альтернатив, але впевнено надає перевагу роздяганню. Дазай фактично дозволяє йому зняти з себе другу шкіру. Це вичерпує рештки терпіння.
Він займається шиєю наново, тому що в нього з’являється інший ракурс. Цілунки тягнуться від неї до спини, пальці вимальовують візерунки на грудях, вивчають прес, грайливо відсмикуючись, коли доходять до паху, на що Дазай відкрито ниє.
— Не дражни мене, що ти там застряг?
— Я не насолодився моментом сповна, — поки має таку можливість, він стискає у долонях підтягнуті сідниці. Так владно, наче йому не хочеться померти від сорому.
— Це називається «лапати».
Дазай підкидає хмизу у вогнище, тож у Чуї є вибір: або засмутитись і закатати губу, або забити і дозволити рукам бути допитливими. Те, як Дазай розвертається до нього у жесті «я теж, взагалі-то, хочу», робить рішення очевидним. Чуя навертає кола біля його входу однією рукою, іншою допомагаючи позбутися своєї сорочки, що варто було зробити вже давно. Чути характерну зміну у стогонах. Вони так само розслаблені, ліниві, однак після цього — ще жадібні. Дазай обіймає його великі плечі так, наче хоче забрати їх собі, шкребе під лопатками так, наче хоче виламати їх, торкається більше самою своєю поверхнею так, наче йому не вистачить двох рук на усе, що йому приглянулось пощупати.
Чуя якраз надумує спробувати на дотик шию, яку так сумлінно виціловує, коли Дазай обвиває його однією ногою з наміром залізти цілком.
— Рано, ні? Ти хіба приймеш мене без підготовки?
— Ні, але вона мені не потрібна, — він відводить заклопотані очі.
— Тобто? — Чуя випускає недовірливий смішок.
— Стули писок. Це не через тебе.
— М, а через кого ж? — його тон рівний, буденний, він відволікає Дазая поцілунками, любується тим, як помада капітально вийшла за контури вуст, а хлопцю хочеться скиглити від несправедливості.
— Я не розглядав тебе в такому світлі. Коротше, я маю на увазі, що це збіг!
Чуя самовдоволено всміхається та тягнеться назад за презервативом, пропонує Дазаю. той мовчки надягає його на Чую, заодно застрибуючи на чужий пояс. Спина опирається об холод бетону, дупа вмощується зручніше. Чуя підтримує його й трохи відходить, аби повільно зануритись всередину. Очі Дазая знову на точці їхнього зіткнення. Чуя не думає насміхатись. Дазай піддатливо всмоктує його і гарно прогинається назустріч. По ньому видно, що хоче різкіше, по-тваринному. Але це не те, чого вони прагнуть. Мозок вміє бути капризним, ввести в оману, коли йому щось терміново потрібно. Головна перевага людини над ним — сила волі. А Чуя відчуває, що з Дазаєм це того варте.
Він не збирається зволікати чи мучити когось з них, лише смакувати процес. Це означає, що він не проти поступитись Дазаю, який так брудно розсуває ноги, поки насаджується на твердий член. Подих Дазая зривається чисто від того, як це виглядає. Він чарівно червоніє і спонукає Чую нахилитись до його вуха.
— Ти так добре пораєшся, — він вводить грубість у свої рухи, вперше чути звук удару шкірою об шкіру, — Можеш мені не вірити, але, — він запинається на вдалому куті. Й вагається, так, — я люблю тебе.
Дазай дуже помітно — до ступеня, що це шокуюче — тане. Він божевільно посміхається із заплющеними очима, встромляє в Чую нігтики і впускає в себе усю довжину під вражений стогін, так застигаючи. Часто дихає. Чуя щиро волів би не розпадатись у гарячому нутрі Дазая з такою інтенсивністю, та він обходиться тим, що Дазай принаймні не рухається. Просто гуляє його тілом кінчиками пальців та звикає. І до Чуї в собі, і до любові. Чуя хоче бачити більше.
— Знаєш, як мені влучити у простату в такому положенні? Раз вже ти його запропонував, — Дазай неохоче киває, наче ризикує, — Я беру це на себе. Я можу прискоритись. Тільки направ мене.
Брови Дазая з якоїсь причини супляться. Стегна, втім, відновлюють активність, творять дещо магічне, від чого Дазая пробиває током. Він вимовляє ім’я Чуї в благанні зробити щось з теплом, яке невпинно підіймається ним. Він багаторазово був тут. І він реагує на це, як на перший досвід.
— Ти обіцяв прискоритись? — натягнута посмішка. Все добре. Зараз точно буде.
Чуя приймає прохання, без проблем утримуючи Дазая на місці, коли вганяє член глибоко, не даючи зосередитись на одному відчутті у коротких поштовхах. Іноді Дазай думає про те, що чоловік міг би цілодобово носити його на руках й паралельно встигати працювати. Він розривається між втішністю цієї думки і темпом, який не залишає в голові місця для іншого. Раптом Чуя вихоплює оком з картини те, що презерватив на дещицю спустився під його напором. Йому не обов’язково переривати усе заради цього. Тому Дазай повністю виправдано ігнорує те, що Чуя чимось зайнятий, й насаджується самотужки. Чуя на емоціях б’є по сідниці, проте Дазай сприймає це за данину. Чуя був вразливим за рахунок несподіванки, і йому це сподобалось.
— Вибачте, тату, — він прекрасно знає, що вийде з цього сучим переможцем, — Я просто не хотів, щоб ви зупинялись, — не підлягає розумінню той звук, який він видає, коли Чуя таранить його з новою силою, — Так, — його очі закочуються до неможливого. Нарешті він абсолютно не думає. Лише відчуває, як Чуя з того моменту ані разу не промахується, і як йому від цього солодко.
Він випадково б’є Чую коліном в ребро, тому що його ламає. Обом стає незручно, опори стає мало, обидва про себе лаються через це. Спочатку хотілося лише задоволення, тепер — лише більше, стільки, скільки дістануть. На інші речі в них просто немає часу. І не було б, будь у них час усього світу. Чоловік тягне Дазая на себе, їхні губи знову зустрічаються у знесиленому поцілунку. Їхнє спітніле волосся пахне гонкою, гонкою за звільненням, підвішеним на невеликій висоті, яка долею випадку скоротилась на середині дороги. Запізно, аби здаватися. Зарано, аби довершувати справу.
Спина Дазая відчуває вже знайому поверхню стіни, кут змінюється, Дазай у новітньому захопленні гучно стогне, і Чуя робить все гіршим. М’яко кажучи. Він зупиняється.
— Чуя, будь ласка, — його затикають цнотливим поцілунком, який потім сумбурно тягнуть усім обличчям.
— Тобі не потрібно просити, — на мить щось сталось з зіницями Чуї, — Поки, — він багатообіцяюче посміхається й вкладає в рот Дазая своє передпліччя. Той не пам’ятає, як щойно його відкривав, і не розуміє, чому, — Тут в мене є сусіди, — Дазай згадує про локацію, що не «тут», а точніше інцидент, пов’язаний з нею, і схрещує ноги на поясі Чуї сильніше, коли в животі з’являється колюче відчуття, — тому бажано не справити враження, що я тебе вбиваю.
— Взагалі-то, — він ковтає цілі склади, стискаючи зуби навколо руки Чуї, — ти це і роб…
Чуя штовхається в нього до характерного звуку удару, й він не має такої опції, як продовжити говорити. Не обов’язково те, що він зараз почав. Загалом говорити. Зовсім. Його член затиснутий між ними, Чуя дражнить його шию зубами, роблячи боляче, й звідти йому проблемно вибратись без задушливо щільно обхоплених стегон навколо Чуї, який, попри це, трахає його крізь оргазм. Дазай не може стримати сліз.
— Ні, ні, все гаразд, — Чуя оперативно реагує на зміну в настрої, — Просто в мене ніколи такого не було.
— Що в тебе за хлопець взагалі такий був?
— Нормальний хлопець, — Дазай небезпечно віддаляється усією душею, хоча Чуя досі в ньому, і це найгірша деталь. Він зітхає, — Єдине що… Він теж пив.
Чуя киває: погоджується замовкнути. Цілує, на що отримує розчарований, але покірний звук.
— Ти хочеш ще, так? Дай мені хвилину, і можеш робити, що завгодно.
На нього дивляться з нерозумінням, у підозрі.
— Я лише хотів тебе поцілувати.
Досі дивляться. Чорт. Правильно. Він не має так поводитись.
— О. Вибач, будь ласка, я не збирався тебе звинувачувати, я…
— Неважливо, — Чуя знову тягнеться за поцілунком й знову натрапляє на нічого.
— Як це, неважливо?
— Мені добре з тобою. Але якщо ти не скажеш мені його адресу, я клянуся, колись я його знайду. Мені пощастило, що він звідси.
— Чуя. Без жартів. З ним все гаразд, — відрізає.
— Дазай, — він хоче щось сказати, однак не знаходить слів.
— А як щодо твого? Де він живе?
Чуя вперше уникає зорового контакту. Тобто навіть коли Дазай цілеспрямовано бере його за щоки і втискається в його ніс своїм, Чуя знаходить спосіб це зробити, закривши очі.
— Ніде.
— Ніде?
— Ну, він, — тремтливий вдих, — помер.
Дазай мовчить. Вирішує.
— Іноді я не піддавався йому, і йому доводилось приводити мене в форму самостійно, — Чуї не подобається емоція, з якою він це говорить, — Хоча я міг поводитись краще. Але я… Я не знаю, Чуя. він дарував мені такі дорогі речі. Я думав, можливо, я особливий, але… Виявилось, що в нього є ким мене замінити, й я почуваюсь таким дурним.
— Весь цей час я тебе навіть не питав, Дазай… я не знав, що все так, — він обіймає худі плечі, притуляє до себе й відчуває на шкірі сміх хлопця.
— Це нормально. Я думаю, ви різні. Йому треба було задоволення, а ти, здається, хочеш мене.
Чуя радий так, наче застав той час і вкрав його в цього покидька.
Пташки надворі залишають міжусобиці і засинають. Дазай висне в нього на губах, шепоче, що любить, і Чуя переконаний, що це ніщо інше, як його фантазія.
Додати до улюблених