До будинку Сано під’їхав масивний мотоцикл. Його тормозіння було чути за кілька вулиць, оскільки його власник полюбляв розігнатися до швидкості потягу.
Кейске хотів як можна швидше покінчити зі дрібним завданням, — завести Тацукі додому після нещасного випадку, — та повернутися до важливого побачення зі своєю дорогоцінною Хіною.
Колеса транспортного засобу намалював пару полосів на снігу.
І ось мотор замовк.
Зі зупинкою Хіна покинула транспорт й швидко рушила до дому.
Будівля перед нею безшумна, неосвітлила, та здається порожньою.
Тацукі, яка було в абсолютній темряві, в одній з кімнат, очікуючи пару, зрозуміла, що вони вже поруч, завдячуючи любові Кейске до ефектних появ. Вона швидко глянула на свій мобільний та вимкнула гучність, очікуючи дзвінка або готуючись телефонувати самостійно.Та, на щастя, Хінаморі таки зробила це, коли почала хвилюватися, що в будинку нікого не має.
— Алло, — досить тихо відповіла Тацу. — Ви де?
— Ми біля Манджиро. Ти точно тут? Чого світло вимкнене? — почала розпитувати старша.
— Я ж казала, всі пішли собі святкувати, але я ще тут. Двері не зачинені, тому ви можете заходити спокійно. Я в доджо.
— Чого в доджо?
— А чому ні? — легко посміялася молодша. — Я не знаю, чесно кажучи. Старий чомусь мене сюди притягнув… — вона замовкла, думаючи, що сказати далі. Тацу почула, що Хіна трохи скептично налаштована і вже готова закінчити дзвінок, тож швидко додала: — Я сподіваюся ти з Баджі? Хто мене звідси винесе?
— А сама ти йти не збираєшся? — трохи лихим тоном запитала Хінаморі. — Придумала, експлуатувати чужих Баджі.
— Я б могла, але нащо, якщо можна, щоб мене несли, — ще раз пожартувала Тацу й закінчила розмову.
Хіна з Кейске, не надто поспішаючи, зайшли в приміщення. Будинок без жодної душі всередині. Двоє насторожено розглядали довкілля та навіть на шляху заходили в кімнати. Ця мертва тиша була досить підозрілою. Проте дійшовши до доджо — все ожило.
З виходів та вікон проливалося світло теплих кольорів. У середині приміщення все вже було готове до побачення: приглушене світло гірлянд та свічок, в перемішку з місячним сяйвом; розстелені простині й скупчені подушки; компактна зона для приємної вечері на свіжому, морозному повітрі — такий собі зимовий пікнік з гарячими напоями та запашною випічкою, теплі коцики, навіть дерева в зоні вечері були декоровані по-різдвяному. Крізь відчинені двері вітерець заносив сніжинки й ставало прохолодно. Кімната була сповнена затишку та тепла.
Пара оглядала зал мовчки, кілька хвилин. Їхні роззявлені роти та здивований погляд завмерли. Але вони навіть злегка усміхнулися.
— Що за хрінь? — насупившись, запитав Кейске.
Хінаморі нічого не відповіла. Одразу почала озиратися.Вона сподівалася помітити камеру чи мікрофон, чи саму Тацукі. Розглядаючи все, вона помітила записку на дверях де писало: «З Різдвом Хіна і Баджі, чарівного вам вечора. Будинок ваш приблизно до 11-тої. Можете не поспішати й почуватися вільно. Трохи згодом буде невеликий сюрприз» і як підпис нижче тексту емоджі з підступною посмішкою й сердечко.
«От, надокучлива. Прикинутися добренькою вирішила. Нащо таку дурню влаштовувати? Вже щось хоче, або моє щось взяла чи зламала», — міркувала Хіна.
Баджі теж звернув увагу на клаптик паперу. Він прочитав і, не вимовивши нічого, хлопець ще раз оглянув романтично оформлений зал. Його погляд злегка зщурився.
— Холодно ж, нащо було на вулицю тягнути коци? — нарікала старша Фуджівара. Вона потерла передпліччя, щоб передати тепло рук. Й тоді продовжила шукати, щось підозріле.
Тим часом Кейске зняв з себе зимовий пуховик. Залишив його в куті просто на маті й пройшов у двір. Він не втримався й схопив гаряче какао, присів на дерев’яні дощечки та загорнувся в теплий, м’який коцик.
— Хіна, йди сюди. Тут є теплі напої! — гукнув Баджі. — Нащо, щоб халява пропадала? — він додав гигикаючи.
Фуджівара закінчила свої розшуки, які так і залишилися неуспішними. Після чого вона вийшла у двір та кинула кепський погляд на зимову поляну й зі силою приховану усмішку Кейске, але зрештою сіла поряд та підняла свою чашку.
Поверхом вище, у цілковитій темряві та зі трішки відчиненим вікном сиділа молодша Фуджівара. Під вікном на підлозі й вкрита чиєюсь ковдрою (напевне Манджирівською). З цього місця вона могла досить розбірливо чути що відбувається внизу. Дівчина намагалася не створювати жодного шуму: вона мовчала та навіть рухалася з максимальною обережністю.
— Не схоже на твою сестру, — чулося з подвір’я.
— Вона точно щось від нас хоче, або насміхається, — Хіна зухвало зітхнула. — Наскільки ж це їй мало бути нудно та самотньо на Різдво, що вона витратила час на це все. Жах. Зовсім свого життя немає.
Від слів сестри Тацукі якось стало неприємно всередині. Вона не погоджувалася, але й посперечатися з таким висновком не могла. Їй варто визнати, що в словах сестри є доля правди: якщо б Тацу мала плани на Різдво, вона б ніколи не витрачала свою енергію на таку бредню.
— Думаєш вона б просто через нудьгу за таке взятися? — кепкуючим тоном поцікавився Баджі. — Мені здається, що мала бути вагома причина, щоб Тацукі настільки старанно готувала нам побачення. Коли це вона нам щось приємне робила? Це надто дивно для неї.
Пара трохи замислилися, але вирішили не розмірковувати про це зараз, а просто насолоджуватися часом разом, який у них є.
Кейске підняв свій напій в очікуванні, що Хіна зробить так само. Вони стукнули чашками та зробили кілька ковтків.
Хінаморі була чутлива до холоду. Кейске помітив, як тремтять її руки. Тоді він сів ближче та огорнув дівчину в коцик, з тим використав можливість, щоб приобняти її.
— Як використаємо наш час, Скарбе мій? — з підозрілою посмішкою вимовив хлопець, дивлячись прямо в очі Хіні з чимось запальним у погляді.
***
Десь в центрі Токіо. Дві дівчини намагалися знайти кривдника, який розбив серце Хінаті. Першим діло Емма намагалася зателефонувати йому, але жодного результату.
— Це погана ідея, — скромно мовила Хіната. — Навіщо це? Я не хочу зараз бачити Такемічі-куна.
Тачібана була пригнічена й схвильована, але Емма не полишала впевненості, що це все непорозуміння і вона мусить вирішити та залагодити все. Врешті-решт, сьогодні Різдво — день, коли всі повинні бути щасливі.
— Не кажи нічого подібного, я навіть не слухатиму, — надувши щоки промовила Сано.
Вона продовжила телефонувати всім, розпитуючи де зараз Ханаґакі Такемічі й нарешті додзвонилася хоча б до когось, хто готовий їм допомогти — до Дракена.
Кен зараз був з Майкі на їхні різдвяній погоні. Але прохання Емми знайти Ханаґакі не могли бути проігнорованим. Крім того Майкі мав дивне відчуття, ніби щось важливе відбувається з його друзями.
Йому в якийсь момент швидкісної прогулянки здалося, що Міцуя міг потрапити в небезпеку. А ще інтуїція підказувала, що Ханаґакі точно десь із ним. Тож Манджиро хотів їх відшукати не для Емми, а з власних причин.
Тим часом бій в церкві ставав все більш масштабним. Троє Драконів: Шіба Тайджу, Інуі Сейшу та Коконой Хаджіме — проти трьох Томанців: Міцуї Такаши, Мацуно Чіфую й Ханаґакі Такемічі. Хоча частина останньої банди була не в бойовій формі: Міцуї було важко піднятися після удару від Інуі (шестом), та й Чіфую був досить побитий зрадниками, — один Такемічі ще мав не надто ушкоджений вигляд, але надії на нього не було.
Та Ханґакі був готовий битися до кінця, навіть, коли ситуація здавалася безвихідною. Вони троє, а можливо й один, проти цілої банди — близько 200 людей, що очікували під церквою. Для хлопця навіть думка про те, що вони зупиняться тут неприпустима.
Міцуя й Чіфую більш реалістично дивилися на ситуацію. Вони усвідомлювали, що з однією силою волі їм все ж не вистояти проти 200 бійців, але Томан не відступає, як би складно не було. До того ж, в будь-якому разі відступати їм немає куди: не переможуть цю битву — нізащо не вийдуть з цієї церкви, а поваливши цих трьох — верхівку Драконів, — у них, хоча не значна, але є надія.
Міцуя пояснив свій стан: зі теперішніми ранами він навряд зможе скласти конкуренцію Тайджу, проте, якщо Такемічі з Чіфую візьмуть на себе двох лишніх ворогів та Хаккаі допоможе — не все так безнадійно.
Томанці спробували вмотивувати молодшого Шібу, проте вагання й страх досі стримували його. Він не поспішав відповідати, хоча в його мовчазному погляді загорівся вогник. Друзі вловили цей настрій. Вони тоді облишили переговори.
Чіфую з Такемічі вийшли вперед.
— Тоді вирішено, Міцуя-кун, залишаємо Тайджу тобі з Хаккаєм. Ми з Такемітчі потурбуємося про тих двох, — промовив Чіфую.
Такемічі кивнув й підготувався до атаки. Такаши тим часом піднявся на ноги та кинув довірливий погляд на Хаккая.
— Такемітчі, я візьму на себе блондина, — на тобі косоокий, — додав Мацуно й обоє погнали в атаку.
Четверо розпочали наступний раунд цієї бійки: Чіфую намагався битися, хоча його фізичний стан не дозволяв сладати конкуренцію Інуі, а Такемічі взяв собі за стратегію максимально довго стримувати Коконоя, обхопивши його за талію.
Доки хлопці відволікають інших й Тайджу залишився сам, Міцуя не втрачаючи часу теж пішов у наступ, очікуючи, що з ним рушить й Хаккаі, проте той не посунувся зі свого місця ні на сантиметр. Тайджу в черговий раз розреготався з жалюгідних спроб противників.
Міцуя тоді оглянувся на друга, що все ще тремтів від страху. Він ніби співчував молодшому Шібі, але з тим всередині закралося розчарування. Він не дав цьому відчуттю пробратися глибше.
Такаши не відступив і вирішив боротися самотужки. Йому було надто важко в теперішньому стані стояти проти Тайджу, тож це був односторонній бій і точно не на користь Міцуї. Так само Такемічі з Чіфую не змогли надовго стримати противників.
Томанці знову опинилися на землі. Вони так і не просунулися до перемоги. Ханаґакі дивився навколо й розумів, що підходить кінець: Міцуя й Чіфую вже точно не можуть битися; Хаккай так і не наважився протистояти старшому брату та допомагати.
«Але це ще не кінець. Я не можу дозволити так цій битві закінчитися, — думав Такемічі. — Ще трохи… потрібно протриматися ще трохи. Я не відступив від плану. Має все вийти. Просто протягнути ще трохи… довше…».
Він повільно піднявся з підлоги. Ханаґакі прекрасно усвідомлював, що не рівня такому противнику, але тягнути час чи виснажувати його він міг. Він мусив це робити.
Хлопець вмить підірвався з підлоги та помчав на Тайджу…
***
У подвір’ї дому Сано повітря потеплішало, принаймні двом було затишно та тепло. Вони зігрілися теплими какао та пухнастим коциком, яким разом вкривалися.
Ніч була спокійною. На фоні грала ледь чутна мелодія. Вона заповнювала певну тишу між парою. Сніг продовжував зрідка линути.
Хлопець закінчив пити свій напій та поставив на дощичку. Він трохи перетягнув коц на себе, щоб подражнити дівчину та сів ще ближче.
— А це не гірше, ніж KFC, га? — сказав Кейске, трохи задерши кутик губ. — Нема лишніх людей.
Хінаморі поглянула на хлопця, ніби той сказав щось дивне, та оглянувшись легко кивнула. Після чого повторила за ним та потягла коц на себе. Тоді продовжила пити своє какао. Вона все ще не до кінця тямила, що тут відбувається. Навіщо сесрті влаштовувати їм побачення? Проте навіть якщо її обличчя приховувало посмішку, дівчина відчувала комфорт в цей момент, хоч і не бажала цього визнавати.
Баджі наблизився так що їхні плечі торкалися, щоб грітися від тепла дівчини, а поруч з нею йому завжди тепло. Хіна спокійно собі продовжувала пити та ніяк не реагувала на дії хлопця.
— Тут точно десь прихована камера. Не може все це бути так просто, — вимовила раптово вона.
Фуждівара піднялася з місця. Забрала із собою коцик й какао та знову, цього разу прискіпливіше, оглянула кожен куточок зали, коридору та навіть подвір’я.
Баджі насупився після того як дівчина втекла від нього. Він своїм гострим поглядом спостерігав як Хіна топчеться кругом та потім зробив вигляд, ніби йому байдуже, відвернувши свою увагу на нічне небо.
Хлопець зрештою сам підвівся й покрокував подвір’ям.
— Ти вже це робила, — докірливо зауважив юнак.
— Я напевне погано дивилася.
Кейске зітхнув з відтінком роздратування. Він зупинився біля куща спробувати сніг на дотик, а той приймав форму його пальців під натиском. Тоді він ще раз озирнувся на Хіну, а вона була надто захоплена пошуками. Баджі зліпив шарік зі снігу й жбурнув щосили у кохану, щоб повернути її погляд до себе.
Та ошарашенно зиркнула на Кейске — він жбурнув у неї другий сніжок з самовдоволеною посмішкою на обличчі. Після цього Хіна набундючено вийшла у подвір’я. Вираз її обличчя промовляв: «Молися». Вона почала готувати снігові снаряди й Кейске в цей час робив те саме.
Почалася запекла війна, яку так ніхто й не виграв. Проте це допомогло Фуджіварі розслабитися. Нарешті пара перестала думати про зовнішній світ і зосередилися лише на одне одному.
Полетіла остання сніжка в Кейске. Припасів нівкого не залишилося. Обоє посміялися голосно після гри. Їх голоси чітко долунювали до кімнати зверху. Тіла пари були мокрими до кісток. А вечір все далі ставав холоднішим. Волога й мороз ставали неприємними, тож Хіна з Кейске хутко повернулися в тепле приміщення. Там вони розлили каву з термосів і ще добрали коци.
Хлопець зачинив вихід у двір, а дівчина спробувала зігрітися, закутавшись. Баджі посміявся, дивлячись на Фуджівару в кількох слоях накривал, що тільки обличчя визирало з невеликого отвору, хоча хлопець в цей час ледь помітно тремтів.
— Роздягайся, — сміючись вимовив Баджі.
— Ага, вже, — саркастичним тоном відповіла Хіна.
Вона не серйозно сприйняла його слова, проте Баджі не жартував.
— А ти хочеш застудитися? — додав він. — Краще зняти мокрий одяг.
Фуджівара тільки у відповідь загорнулася коциками тугіше. Сам Кейске скинув вологі речі: светр та рету що прикривала його верхню часттину тіла, на мить розкриваючи свої худі але м’язисті руки, та одразу вкрив їх теплим накривалом.
Пара сіла поруч серед подушок. Обоє загорнуті. Пили каву, щоб зігрітися. Хлопець задумливо подивився на тремтячу дівчину, а тоді придивився до її обличчя, й неквапливо зробив ковток. Вже й не приховував своєї посмішки, що теплішала від відчуття комфорту та присутності коханої.
— Не часто нам щастить наодинці провести ось так час.
Хінаморі кинула зацікавлений погляд на Баджі після почутих слів.
— Напевне, — відповіла вона йому.
— То може використаємо час ефективніше?
Хлопець задер бровами та обхопив однією рукою дівчину за плечі. Але ці слої тканин заважали торкнутися її, чим дратували його. Він почав розмотувати Хіну, щоб мати змогу обійняти її, а не колобок з тряпок.
Хіна намагалася опиратися. Вона міцно тримала свої коци при собі. Піднялася з мату та відступила від хлопця. Він одразу піднявся за нею та дівчина швидкими кроками відходила від нього, бо вона страшенно не хотіла покидати свій кокон. Ще їй подобалося так дражнити хлопця.
Баджі насолоджувався їхнім часом разом та грайливою поведінкою дівчини, тому навіть ці вибрики радувати його.
Кейске чуть прискорився та своїми міцними руками захопив Хіну. Різко притягнув до себе й сильно притиснув до грудей. Вона зробила кілька спроб опиратися, але хватка хлопця надто туга.
— Впіймав!
Поступово він скинув з неї останній коц. Та й нарешті скинув з неї вологий пуховик. Хіна намагалася залишатися спокійною, але її шкіра трохи здригнулася від дотику по її, і так холодному, тілу. Кейске зрозумів свою помилку. Він не поспішаючи потер спину дівчини в спробах зігріти її. Та трішки здивувалася й зробила чергову спробу вирватися. Вона відчула себе ніяково.
— І що це? Холодно ж, — жалілася та.
— Зігріваю тебе, Скарбе мій, — промовив Кейске, трохи засміявшись з реакції дівчини. Він тим часом всіма силами стримував дівчину поближче до себе, доки та старанно намагалася віддалитися. — Чого тікаєш? Ми тут самі. Коли ще ми зможемо насолодитися таким романтичним моментом?
— Дебіл.
Хіна таки вирвалася та відійшла ще далі. Загорнулася в покривало знову. Кейске зухвало посміхнувся та наблизився знову. Хлопець вимовив протяжно:
— Ну добре. У мене для тебе є дещо, — він вимовив з неоднозначною та потішною інтонацією. — Давай обмінюватися подарунками.
Хіна раптом заметушилася в середині. Вона нічого не готувала. Вони кожного року скромно проводять Різдво та й подарками не обмінювалися останні роки. Щоб не бути в незручній ситуації дівчина вирішила опередити Баджі запитанням:
— І що у тебе за подарунок?
Він підійшов ще блище. Його очі злегка посміхалися, та він перед відповіддю задер бровами.
— Ти перша, бо після мого — ти вже не матимеш можливості подарувати мені щось.
Дівчина насупила свій погляд. Вона підозріліше глянула на хлопця та тим не менш зацікавлено. Хіна на мить подивилася в сторону й знову на Кейске з кучерявою посмішкою. Вказівним пальце Хінаморі навела на себе. В цю ж мить очі Баджі округлилися.
— Оу, це і є мій подарунок на Різдво? — Кейске розсміявся не надто голосно. — Ти й так моя. Що це за подарунок такий?
Фуджіварі трохи стало ніяково й вона знову відвела погляд.
— Чи ти сьогодні більше моя, ніж в інші дні? — продовжив кепкувати хлопець. На його обличчі все більше проявлялася диявольська посмішка і він ще наблизився, що між парою залишилося не більше пів метра.
— Дебіл, — тихо прокоментувала Хіна, але й сама злегка припідняла кутики губ.
У кімнаті вище, під відчиненим вікном на підлозі, спершись на стіну, досі сиділа молодша Фуджівара. Вона все ще чула що відбувається в доджо. Менш розбірливо, але ці спроби фліртувати до неї доходили, на що сестра тільки закочувала очі.
«Можна було б і щось оригінальніше вигадати, — думала вона. — Тай Хіна, як завжди… Жах, з пелюшок разом, а поводяться як першокласники. Що за ніякові паузи? — Тацукі зітхнула. Їй здавалася така поведінка зовсім не логічною та дивною. — І чому я маю це чути? Хіба так важко говорити нормально й прямо?».
Кейске продовжував наближатися до своєї дівчини, а також вже й юної нареченої, доки не ув’язнив її в своїх обіймах, знову. Її шкіра досі волога від мокрого одягу та холодна, але під його руками вона швидко нагрівалася. Це відчуття змусило його вираз обличчя пом’якшати.
Він впевнено обхопив її талію й спрямував свій погляд прямо їй у вічі. Вона стояла нерухомо й відчувалася такою тендітною. Здавалося Кейске тримає в руках найдорогоцініший скарб.
Хіна продовжувала дивуватися поведінці хлопця. Вона мовчки дивилася кудись в сторону, не знаючи як реагувати. Пара завмерла на якийсь час. Кейске акуратними рухами потер спину дівчини, дразнючи її, й одразу скоса посміхнувся. Він відсторонився трішки й затисну її щоки між своїми долонями.
— Ти холодний, — з рум’янцем на обличчі пробурчала Хіна.
— Ти знаєш як нам зігрітися…
Він нахилився й без вагань поцілував її в чоло та договорив:
— Можемо спробувати?
Та, зашарівшись, почала роздивлятися в сторони та замотала головою.
— Жартуєш?
Баджі засміявся голосно та схвильовано.
— Жартую. Жартую звичайно.
Після цих слів хлопець знову нахилився до дівчини й так само впевнено торкнувся її губ своїми. Хіна спершу не надто сміливо відповіла на жест коханого, проте згодом вони обоє були надто зачаровані відчуттями, що ніякий холод, ні шорох, ні тремтіння не були більше важливими для пари. Хлопець сильніше притиснув дівчину до себе та міцно обіймав її доки їхні губи були нерозлучні.
Сестра Хіни все ще чула події нижче. Вона не бачила нічого, але з легкісттю могла відтворити картинку в своїй уяві з тих шорохів. Ця мить змусила дівчину пошкодувати, що вона має таку багату фантазію. Така інтимність між парою її вводила в змішаний стан. Вона безсумнівно усвідомлювала, що пара насолоджується часом разом і це її навіть тішило. Проте Тацукі також розхвилювалася за продовження цього вечору й це хвилювання було досить неоднозначне.
В доджо на певний час стало тихо. Жодного слова. Хіна з Кейске відчували приємне тепло всередині. Поцілунок з кожною секундою наповнювався впевненістю, агресивністю. Хлопець міцніше обхопив дівчину за талію й притулив ближче. Вона відчула себе знову трохи ніяково, але не хотіла якось протистояти діям Баджі, що давало йому ще більше волі.
Він зовсім втратив зв’язок з реальністю. Давно не відчував такого приливу адреналіну. Кров закипала й стукіт серця ставав все потужнішим. Ніщо не пробуджувало в ньому такі почуття. Навіть криваві бійки чи погоні не зрівняються з емоціями, які дарує йому поцілунок коханої.
Його дорогоцінна Хіна зараз така вразлива, досі тремтить від розталого снігу та не тільки.
Долоні Кейске перебігли на спину дівчини та гладили в спробах дати їй як можна більше свого тепла.
Тацукі поверхом вище почала перейматися від цієї тиші. Вона не поспішаючи направилася на низ, перевірити як там пара та й в принципі що відбувається в усьому будинку.
Доки вона рухалася темним коридором, атмосфера між старшою Фуджіварою та її нареченим ставала більш інтимною, що викликало невловиму тривогу в Хіни. Хлопець по-справжньому захопився. Він відчув щось, чого раніше не було: тепло в грудях і метелики в животі надзвичайної інтенсивності. Так не хотілося переривати цей вибух емоцій. Проте дівчина в якийсь момент повільно відсторонилася. Вона дивилася на хлопця змішаним поглядом, а той, в свою чергу, мав очі сповнені радістю та захопленням.
— Щось не так? — тихо запитав Кейске з самовдоволеною посмішкою. — Втомилася?
Хлопець нахилився за продовження. Хіна відвернула голову. Їй було важко підібрати слова та й вона сама не до кінця розуміла, що її чуття кажуть і як їх висловити, тому вона продовжила мовчки дивитися в сторону. Кейске зупинився на відстані дюйму від голови дівчини, торкаючи вустами її волосся. Тоді він тихо промовив:
— Зараз ми можемо робити все, що захочемо… Ми тут самі, Скарбе мій.
Фуджівара завмерла від здивування та її очі трохи розширилися. Вона все ще не могла підібрати слів та й через надто велику кількість емоцій здавалося зовсім втратила можливість мислити. Дівчина знову мовчки глянула в очі хлопця, які були переповнені ентузіазмом. Хіні ставало трохи бентежно. Проте надто захоплений своїми почуттями та близькістю Кейске цього не помічав. Він накрив своїми губами вуста коханої знову, — вона спробувала його відірвати.
— Стривай. Не думаю, що це хороша…
Баджі її звісно не слухав та продовжив пристрасно цілувати.
Тацукі тим часом тихенько наблизилася до дверей зала бойових мистецтв. Їй не дуже подобалося те, що вона чула з-за дверей. Тацукі навіть замислилася чи варто їй тут залишатися. Їй би хотілося залишити пару й не бути свідком всього цього, але мусила стежити за будинком і ще вона не до кінця виконала планування на цей вечір.
«Трясця, найгірше Різдво», — промайнуло в думках дівчини.
Хлопець по ту сторону дверей все наполегливіше тиснув на вуста юної нареченої. Така поведінка Кейске хвилювала Хінаморі. Їй ставало все більш некомфортно й тривожно. Хоча вона погано усвідомлювала природу цього хвилювання. Важко було сказати чи це через очікування чогось поганого, чи навпаки — чогось приємного.
Дівчина ще раз спробувала відсторонитися, але хлопець був завзятим, та не бажав давати їй вислизнути зі своїх рук. Він міцніше обхопив її щоки, тримаючи обличчя дівчини близько, й акуратно поніжили їх пальцями.
Щоки Хіни горіли. В тім її долоні попрямували до талії хлопця. Вона зробила кілька плавних рухів і тоді щосили вдарила Кейске в живіт кулаком. Його обличчя скривилося від болю і він відступив, обхопивши вражене місця.
— Якого Біса, Хіна?!
— Сказала ж перестати, — зі зухвалою посмішкою вимовила Фуджівара, іншою рукою потираючи свій кулак.
— І чого це? Ми тут самі.
Хлопець став прямо й з цікавістю дивився на дівчину, очікуючи пояснення. Вона нічого не сказала на це — тільки невпевнено подивилася вниз й приклала руки ближче до тіла.
— Це чужий дім… — тихо сказала вона.
Баджі уважно розглядав її обличчя, знічене, — його погляд пробігся вниз. Відчуття провини закралося в середину юнака. Він розмірено наблизився та опустив долоню на плече дівчини. Його рот привідкрився, щоб промовити щось, але Кейске не міг сказати слова. Кілька секунд тиші. Його погляд знову загострився й він сказав з краплею іронії в голосі:
— Ти що боїшся? Могла б чіткіше висловитися замість того, щоб лупити мене.
Дівчина хмикнула зухвало, все ще не дивлячись прямо на Кейске. Їй в котре стало ніяково. Її ритм серця ще не прийшов у норму, проте вона всіма можливими силами приховувала це та залишалася спокійною.
Баджі нічого не додав. Йому хотілося відновити контакт з коханою, тож він обережно обійняв її за плечі, притуливши її до своїх грудей.
— Хоч зараз не бий мене, — глузливо посміявся Кейске.
Хіна легко усміхнулася. Їй стало значно спокійніше від таких лагідних обіймів. Поступово її серцебиття поверталося у комфортний ритм. Пара кілька хвилин так простояла, в теплих обіймах одне одного. Проте дівчина розуміла, що не має давати йому вільно діяти знову.
— Нас тут зненацька можуть спіймати, — нахмурено вимовила вона.
— Але цей будинок порожній і буде порожній до дванадцятої, якщо вірити записці, — майже пошепки відповів юнак.
— Я б не довіряла тому, що написано на тій записці.
Хлопець зітхнув. Він досі міцно тримав дівчину в своїх обіймах, повільно гладивши її плечі та спину.
Обоє вже висохли від снігу та зігрілися. Їхні тіла були повністю спокійними. Кілька хвилин вони просто стояли нерухомо, насолоджуючись теплом одне одного. В такому стані, здавалося, можна й заснути. Але Баджі згодом розплющив очі та поглядом пробігся по залу.
— То ти змусиш мене чекати? — тихо вимовив він.
Хіна кивнула, що таким чином її голова потерлась об грудну клітку Кейске. Він усміхнувся.
Почувся стукіт у двері, що вели до подвір’я.
Пара різко перевела погляд на джерело звуку. «Невже хтось з Сано повернувся?» — подумала Хіна й одразу з цією думкою її погляд розширився. Двоє відірвалися одне від одного.
Кейске огорнувся в коц та підійшов до дверей. На його обличчі читалося роздратування. Хлопець не доклав жодних зусиль, щоб його приховати. З цією кривою пикою він відчинив двері — перед ним стояв незнайомий чоловік, одягнений наче кур’єр.
— Ви мабуть Баджі Кейске. Це вам.
Баджі дивився на чоловіка ріжучим поглядом, але кивнув почувши своє ім’я. Незнайомець простягнув пакунок хлопцю в руки — той прийняв його.
— З Різдвом, — додав кур’єр і зник.
Зачинивши прохід у двір, Кейске повернувся до Хіна. ДІвчина в цей час запитливо дивилася на пакунок, а тоді перевела погляд на хлопця.
— Що це? — нервово сміючись вимовила Фуджівара.
— Хрин його знає.
Обоє присіли на підлозі, одне навпроти одного, та одразу взялися розкривати пакунок. Під обгорткою була не надто велика картонна коробка. В юнака на обличчі дьоргнувся м’яз, від очікування та нерозуміння. Нетерпляче, Кейске порвав скотч навколо неї. В коробочці першим пара побачила записку:
«Ось і перше ваше Різдво разом в якості наречених! Воно не могло бути схожим на попередні чи майбутні, чи не так?
Хоч цього вечора дозвольте собі по-справжньому кохати (емоджі, що підморгує).
Сподіваємося, ми змогли хоч трохи зробити це Різдво більш особливим, ніж інші.
Зі святом та вітаємо наречених!
Всередині скромний, але цінний подарунок для вас від…
Від Санти».
«Ми?» — замислився Баджі вчитуючись у привітання.
Пара ще раз перечитала записку. Хіна трохи захвилювалася та й роздратувалася від написаного. Вона відчула, ніби хтось їй вказує, як вона має проводити вечір. «І що це за емоджі? Що за натяки? — задумалася дівчина, — Як не соромно таке писати?».
Кейске тим часом заглянув далі всередину пакунку. Він побачив щось по формі схоже на парні браслети. Проте взявши їх в руки він зрозумів, що ця річ не погано тягнеться. Це були ювелірні резинки: міцні, чорні зі срібною підвіскою.
— Ти розповіла Тацукі про… те що ми домовилися? — якось невловимо запитав Баджі.
— Ще б що, — надулася Хіна.
Дівчина замовкла на мить, а Кейске тим часом приміряв подарунок та простягнув одну резинку нареченій. Вона взяла, та не поспішала надягати. Тільки повільно покрутила пальцями, уважно розглядаючи.
— Казала, що Тацукі б не утнула для нас побачення, — майже собі під ніс видихнула старша Фуджівара.
Баджі кинув на дівчину запитливий погляд, що враз звузився.
— Не багато людей знали про те що ти зробив пропозицію, — продовжила Фуджівара. Баджі нічого не відповів. Він трохи нахмурився, не розуміючи, що Хіна хоче від нього почути зараз і вже точно не бажав говорити чи пригадувати про щось, що було тоді, коли він освідчився Хіні.
«Чи ми тепер боржники? — розмірковувала Хіна. — Чи це дійсно просто спосіб нас привітати? Але ж в будь-якому випадку, Чіфуя тепер чекає від нас якоїсь реакції. Ще й схоже розтрендів Тацукі про заручини».
— Думаєш ми можемо прийняти подарунок? — запитала Хіна.
Кейске промовчав й замислився. Він оглянувся ще раз навкруги, на оформлення доджо: затишну й теплу атмосферу. А, повернувши голову знову в сторону дівчини, він кивнув.
— Інакше ми дуже образимо Санту, — додав Баджі з легкою й глузливою посмішкою.
Дівчина не зреагувала, а тільки непомітно припідняла кутик губ.
Хіна здавалося досі в роздумах: «Хіба ми не образимо його більше, якщо після всього приймемо подарунок? Хоча якого біса мене це має турбувати!?». Баджі в цей час пильно дивився на вираз обличчя дівчини.
— Хіна, я вирішив… — завів Кейске стриманим та рішучим тоном, але його слова перервав телефонний дзвінок. Це гудів телефон старшої Фуджівари.
Хінаморі дістала мобільний та глянула на екран — це була Емма. Фуджівара злегка нахмурилася від здивування та не поспішала брати слухавку. Вона не хотіла зараз з кимось розмовляти та й в принципі ненавиділа телефонні розмови. Дочекавшись, коли дзвінок обірветься, Хіна знову зосередила свій погляд на Баджі — той зітхнув, наче наважується перед тим як продовжить свою думку.
Телефон дівчини знову вибухнув звуком. У Кейске здригнулася брова від цього звуку. Він утримався від лайки.
Неохоче Фуджівара таки взяла слухавку.
— Привіт, — однотонно вимовила Хіна.
— Хіна, сподіваюся я нічого не зіпсувала, — вимовила Сано після чого глузливо посміялася.
— Та ні.
Емма швидко продовжила:
— Ти не знаєш де Такемітчі? Нам він терміново потрібен!
Хіна відповіла негативно:
— Чого мені взагалі знати де він? — вона вела далі: — Щось сталося? Навіщо тобі якийсь Жовток на Різдво?
Коли в кімнаті пролунав дзвінок, Тацукі сприйняла це як поганий сигнал. До того ж вона сама отримала кілька німих, пропущених викликів від Емми, але не могла на них відповідати зі зрозумілих причин. Молодша Фуджівара вирішила, що Сано хотіла таким чином їй повідомити про повернення когось в будинок, тож їй, можливо, потрібно закінчувати вечірку й покинути дім поки її ніхто не помітив.
Розмова з Еммою продовжилася.
— Він образив Хіну-чан і пропав, а ще здається потрапив у якісь проблеми, — відповіла Емма на запитання Хінаморі. — Дракен з Майкі вже відправилися на його пошуки.
— Ми точно не знаємо де той Дебілічі, — холодно повторила Фуджівара.
Емма не розпитувала більше нічого, тільки попросила повідомити у випадку, якщо дізнаються про його місце перебування або ж одразу притягнути його до Тачібани, щоб той паскуда вибачився.
— До речі, гарного вам з Баджі побачення, — радісно сказала Сано та завершила дзвінок.
Хінаморі здивувало, що Емма сказала про побачення, але цілком очевидно, що пара на Різдво йде кудись разом, тож вона не надто багато про це розмірковувала.
Фуджівара одразу заховала телефон та підвела свій погляд на Баджі. Вона повідомила про пошуки Такемічі, та про можливі проблеми в нього та в банди. Хлопець навіть не змінив вираз обличчя, почувши новину.
— Це повинно нас якось обходити? — зауважив він. На що Хіна заперечно похитала головоюю. — Тоді давай продовжимо насолоджуватися вечором.
Дівчина зосередила погляд на Кейске та не знала що відповісти. Вона розуміла що швидше за все її це не стосується, але цікавість не полишала її тепер.
— І які наші плани на продовження вечора? – раптом вирвалися слова у дівчини з вуст.
— Насолоджуватися компанією одне одного, — впевненим, але досить тихим тоном вимовив Кейске, — і можеш розуміти ці слова як собі захочеш.
З цим реченням на обличчі хлопці заграла гостра посмішка й він на помітно наблизився до дівчини. На ці дії не помітив негативної реакції, тому він з легкістю торкнувся долонями щік дівчини…
Тацукі ще кілька хвилин постояла в темному та порожньому коридорі. Вона чула, що Хіна переповіла Кейске про Такемічі та зітхнула з полегшенням. Поміркувавши, навшпиньки вона рушила до виходу. Повільним кроком Тацу вийшла з будинку та нарешті на повні легені вдихнула та видихнула, не боячись, що її почують. Було досить прохолодно, але не настільки, щоб її це якось турбувало. Вона б могла прямо зараз втекти, але повністю вона кинути пару не могла, бо побачення досі триває. Врешті дівчина присіла на ґанку. Тут їй принаймні не так тривожно, що вона видасть якийсь зайвий звук.
***
…Звук удару. Гучне зіткнення міцного кулака по крихкому носі. Знесилений стогін — й ще гучніше тріск кісток, що супроводжується звірячим гарчанням. Такемічі ледь залишається при свідомості, але знаходить сили втриматися на ногах. Витривалість хлопця неймовірно лютить Тайджу, але й викликає захоплення водночас. Від чого роздратування тільки зростає, а з ним й сила, яку ця гора м’язів укладає в свої кулаки.
Всі навколо мовчки та з подивом спостерігають за бійкою.
Міцуя важко поранений. Він не може ворухнутися ні на сантиметр з місця де звалився. Все що йому залишається — просто нерухомо спостерігати, як з його товариша вибивають останні сили. Це відчуття провини й слабкості ширилося всім тілом аж до кінчиків пальців. Капітан другої дивізії ось так ганебно не може нічого вдіяти. Проте між цими огидними думками Міцуя відчував повагу до стійкості Такемічі, та надію.
Як і Міцуя, Чіфую спостерігав за колотнечею та ганив себе. Він був безкорисний в цій ситуації і не в змозі захистити свого партнера.
Вкотре хлопець не може допомогти хоч комусь. Його партнер просто у нього перед очима зносить побої чудовиська, зовсім сам. Досада. Йому тоді не вдалося виконати свій обов’язок перед Баджі, й тепере — Такемічі. Він навіть не міг вмовити Ханаґакі припинити ці потуги, хоч як надривав голос.
Такемічі стояв. Навіть не намагався відбиватися чи захищатися. Він просто приймав удар за ударом. Його обличчя спухло від кулаків Тайджу. Такемітчі навіть не міг чітко бачити де його противник, але неначе зомбі стояв та підставляв своє тіло під удари знову й знову. Можливо в цьому тілі вже й свідомості не було.
Навіть сам Тайджу вже боявся продовжувати атакувати ворога. Але злоба на слабкого та надоїдливого противника були значно сильнішими. Його товариші, Дракони, так само шоковано зирили на це дійство. Поведінка Ханаґакі була зовсім дурнуватою та незрозумілою для мислячої людини. Він безсумнівно не переможе, але його воля здавалася нездоланна, В якусь мить у завжди спокійному погляді Інуі промайнула повага та захват до стійкості незнайомця. Давно йому не зустрічалися такі люди, надто давно. Юнак витратив купу часу, щоб відшукати когось подібного.
Молодші Шіби вже почали просити Такемічі припинити. Це не його повинність — віддуватися за чужу сім’ю. Кожен з них вже б здався та побоявся надалі протистояти старшому брату.
Під черговий звук удару, Юзуха заплакала. До неї почало приходити усвідомлення, що вона більше не сама. Стільки людей прийшли їй з Хаккаєм на допомогу, щоб захистити. Вона завжди робила все сама. Мріяла врятувати свою сім’ю, уберегти Хаккая. Тапер вона бачить перед собою стільки небайдужих людей. Доброта й витривалість Такемічі вразила її. Вдячність та прихильність — почуття, які наповнювали її в цей момент.
Ще кілька ударів — Такемічі розхитався. Його обличчя вкрите синцями, опухлості затуляють очі та кров невпинно стікає по щоках і губах. Ноги вже не витримували ваги тіла, а мозок не подавав сигналів кінцівкам. Перед очима Такемічі потемніло. Він повалився до землі…
Падіння було безшумним. Всі в ту ж мить завмерли та мовчки спостерігали за тілом Ханаґакі, без свідомості. Воно не гупнуло до землі. Це ледь живе тіло схилилося на плече товариша. Хаккаі акуратно поклав друга на підлогу церкви, доки його кожен рух супроводжувався шокованими поглядами присутніх.
Міцуя з Чіфую усміхнулися вчинку молодшого Шіби. Вони обоє відчули полегшення. «Вдалося», — промайнуло в голові Чіфую.
Брат Хаккая теж скривив губи, але не з тієї ж причини. Це була посмішка людини, яка втратила контроль над усім, але, втім, відчайдушно хапається за все, щоб її зберегти й не бажає визнавати власної неспроможності. Лють перемішувалася з безнадійністю. М’язи на обличчі Тайджу напружилися так, що могли потріскати всі вени.
— Дякую, Такемітчі, — тихо вимовив Хаккаі. — Більше мені не страшно.
Хлопець залишив друга в безпечному місці, на підлозі, та знову став рівно перед старшим братом. Той тільки глузливо посміявся. Молодший в мить скинув з себе уніформу ворожої банди. Його тіло напружилося в готовності до бою, а в погляді з’явилася непохитна рішучість.
Нарешті розпочалося дійсно протистояння між Шібами. Тайджу одразу напав, ніби бульдозер — Хаккаю вдалося уникнути удару. В момент рухи старшого були досить розмашисті від виснаження. Хаккаі навіть спромігся контратакувати.
Тайджу пропустив ще кілька кулаків молодшого. В цю секунду його спіймала думка, що його малий братик не такий вже слабак, але старший не давав цій думці затриматися.
Зуби Тайджу так міцно сціпилися від гніву, що аж заскрипіли. Він, Шіба Тайджу — насильнецька машина. Він не може отримувати удари від свого боягузливого, малого брата. Хлопець заричав, ніби дикий звір. Нова хвиля гніву пробудила тваринну силу знову, незважаючи на виснаження.
Тайджу нарешті поцілив у незахищений живіт молодшого — той скрутився від болю. Лідер Чорних Драконів розгорівся та продовжив лупити: в підборіддя, в голову, в ніс… Так продовжувалося доти, поки Хаккай не відчув запаморочення. Його тіло стало погано контрольованим, але він не зупинявся — атакував, іноді успішно поцілював у пику старшого брата.
Тим часом Такемічі отямився. Його тіло не здатне зрушитися бодай на сантиметр. Скільки б зусиль він не докладав — все марно. М’язи оніміли від перенапруження. Він тільки спостерігав за боєм, знову. Проте цього разу це був рівносильний бій. Це наповнювало його надією.
Та все ж сили Хаккая було не достатньо аби завдати серйозної шкоди Тайджу, — а от старший Шіба все більше погіршував фізичний стан рідному. Здатність Хаккая відбиватися слабшала, як і потужність його ударів. Зрештою він отримав фатальну атаку від Тайджу в голову — та вмить втратив свідомість.
Юзуха несвідомо вигукнула ім’я молодшого в намаганні пробудити його свідомість. Дівчина схопилася за ножик, що лежав у кількох метрах від неї, та швидко спробувала піднятися з місця. Їй не вдалося. Її очі були вологі від гніву та розпачу, які не могли вийти з неї.
Підлітки з Томан так само вкладали всі залишки снаги, щоб продовжити протистояння. Такемічі так і не відчував свого тіла, й іншим не вдавалося підвестися з землі. Неприємна тиша повисла в повітрі. Всі присутні перекинулися ненависними поглядами. Та кожен застиг в очікувані чогось жахливого.
Проричав мотор. з-за стін церковної будівлі. Потужно та різко, ніби транспортом вдесятиро перевищили швидкість. Цей проникливий звук обірвався так само гостро як і з’явився.
Дракони й Юзуха здивовано напружилися, а Томанці навпаки усміхнулися з полегшенням.
«Це CB250-T!», — промайнуло в їх головах знавців.
«Але чому він тут? Як він знайшов нас?»
За кілька хвилин двері відчинилися. У них пройшов Майкі — лідер Токіо Манджі Кай. Хлопець виглядав абсолютно спокійно та доброзичливо. Від зимового холоду його ніс і щоки були злегка почервонілими. Зайшовши в приміщення юнак навіть не подав здивованого виразу, ніби він вже знав що тут відбувається.
Чорні Дракони шоковано вилупилися на Сано. Жоден не очікував бачити «непереможного Майкі» тут. До того ж, їм в головах не вкладалося, як він пройшов крізь 200 хуліганів, що оточили церкву.
Манджиро зупинив свій беземоційний погляд на Тайджу, швидко зрозумівши, хто тут головний важіль. Хлопець повільно пройшов у глиб церкви. Наблизився до своєї цілі.
Тайджу звісно не став зволікати й різко атакував Майкі. Той навіть не спробував ухилитися. І в цю мить всі Томанці ошарашено застигли. Вперше хтось ось так легко вдарив «непереможного Майкі». Проте хлопець навіть не здригнувся. Він оцінив силу Шіби.
Майкі невловимо прокрутився. Легко відірвався від землі та правою стопою поцілив точно в ліву скроню Тайджу. Рухи Майкі були легкими, наче він зовсім не напружився, але невмовимо швидкі та потужність випаду в мить знесла противника з ніг та впичатала його у тверду підлогу церкви. Важке тіло Тайджу гупнуло, як стовбур дерева і втратило здатність рухати. Майкі ж із незмінною легкістю й майстерністю став прямо поряд зі здоланим противником.
Друзі й товариші захоплено спостерігали за Манджиро. Доки той тихим голосо почав пояснювати, що він тут робить і як знайшов це місце. А двоє Драконі: Коконой та Інуі — мовчки, розгублено дивилися на лідера Томан. Вони ніколи не бачили нічого подібного. Навіть уявити собі не могли, яка справжня сила «непереможного Майкі». Як їм тепер вийти з цієї ситуації цілими?
Не надто довго вагаючись Інуі монотонно вимовив: «Ми програли. Здаємося».
Хто був при свідомості, — Міцуя й Чіфую, — почали повільно підніматися з землі, хоча це вимагало від них значних зусиль. Юзуха підійшла до Хаккая, пробудила його та допомогла піднятися. Майкі допоміг Такемічі. Разом вони рушили на вихід.
Тайджу прийшов до тями. Помітив, що вороги самовдоволено покидають приміщення. Він продовжив погрози, що живими вони не вийдуть. Юнак піднявся з землі й рушив до виходу, щоб прикликати своїх підлеглих. Тих 200 підлеглих Чорних Драконів вже знешкодив Дракен. Й весь цей час тихо очікував, коли Манджиро вийде з церкви…
Тайджу витріщився на перебиту армію. Та не зміг більше нічого вимовити чи вдіяти. Відчувши поразку, хлопець впав на коліна — всі решта просто пройшли повз, незважаючи на зневіреного Шібу.
Біля брата зупинився Хаккаі. Після цієї битви молодший зрозумів, що протистояти брату не так вже страшно і він завжди матиме підтримку друзів, якщо щось подібне повториться. Він пообіцяв собі й старшому брату, що надалі не дозволить тому тероризувати їхню сім’ю — він буде боротися.
Чорні Дракони також відхилилися від Тайджу. Інуі сказав, що банда відтепер розпущена. Їм більше не потрібен такий лідер — Сейшу знайшов кращого. Надалі він слідуватиме за Ним.
Трохи відійшовши від церкви, байкери з Токіо Манджі поступово почали роз’їжджатися. Чіфую швидко підготував мотоцикл, щоб відвезти Такемічі.
— Ти поїдеш з нами Такемітчі! — сказав Дракен, сам сідаючи на свій мотоцикл.
Такемічі запитливо нахмурився, але ні слова не вимовив. Інші теж кинули підозрілі погляди на Кена. Проте заперечувати ніхто не став.
Всі роз’їхалися.
Майкі з Дракеном забрали Такемічі з собою й відвезли його до Хінати, щоб хлопець вибачився перед дівчиною й вони помирилися…
***
Дім Сано. Сніг вже припинив сипати. Повітря застигло. Навкруги крижана тишина.
На ґанку досі сиділа Тацукі. Спершись на зовнішню стіну будинку, вона перебувала в напівсонному стані. Прохолода не сильно турбувала дівчину. Вона була в досить теплому верхньому одязі й, на відміну від старшої сестри, ніколи не була чутлива до холоду.
Раптом її спокійний сон обірвався гучним рингтоном. Це був її мобільний. Повільно вона розплющила очі.
«Трясця, котра вже година?» — запитувала сама себе Тацу.
Дівчина насупилася та не поспішаючи почала шукати телефон. Вона дістала його з кишені куртки та зразу придивилася на годинник — 10 ночі, — а тоді й на сам номер. На екрані був номер Чіфую.
«От негідник, аж тепер дзвонить», — думала Тацукі, напруженим поглядом дивлячись на екран мобільного. Доки вона роздумувала, дзвінок обірвався. Коли телефон затих, Тацу відчула полегшення, хоча й трохи провину. Вона вже намірилася перетелефонувати, та друг зробив це швидше. Цього разу вона взяла трубку, хоча не одразу щось вимовила.
Майже пів хвилини висіла тиша.
— Ем, алло, — не надто впевнено прозвучав голос Чіфую. — Як проходить вечір?
Тацукі промовчала, намагаючись не давати волю своєму роздратуванню. Хлопець почув нервове зітхання й здогадувався про причину, тож спробував продовжити в розслабленій манері:
— Видай хоч звук, щоб я розумів, що ти мене чуєш і з ким я говорю.
Дівчина видихнула важке повітря та мовила стримано:
— Слухаю.
— Супер, — зрадів Чіфую. — Я бачив Майкі-куна. Він поїхав з Такемітчі. А Такемітчі недавно дзвонив і сказав, що вже вдома, тому Майкі-кун, напевне вирушив назад. Якщо не гнатиме — буде на місці чуть більше ніж через годину, але, ти знаєш, він їздить, до біса, швидко, тому десь за сорок хвилин буде дома. Якщо не раніше…
Тацукі нічого не відповідала, але, слухаючи, почала хвилюватися. Отже пора завершувати Різдвяний вечір Хіни з Баджі. Їй ще потрібно встигнути навести порядок у доджо до повернення когось з Сано.
— Кепсько, — вимовила Тацукі собі під ніс. В якусь мить їй захотілося випалити на Чіфую, за те де він вештається і чому їй доводиться самій виконувати його плани, але вона стрималася. Вона максимально нейтрально додала: — Зрозуміла.
— Я скоро буду, — додав хлопець несміливо.
Фуджівара завершила дзвінок, не дослухавши останню фразу, і одразу заховала телефон. Вона кілька секунд витратила, щоб знову налаштуватися на якусь працю. Тоді встала з ґанку й пішла до зали, де була пара.
Хіна й Кейске перебували в доджу. Вони сиділи серед подушок і коців обіймаючись та щось собі воркотіли.
Почувся стукіт у двері. Пара глянула в сторону стуку. Баджі неохоче підвівся та рушив набити морду тому, хто знову ризикнув перервати їх.
— Ваш час вичерпано, закохані хом’ячки, — почала говорити Тацукі крізь зачинені двері. — Якщо не хочете, щоб за вашими любовними іграми спостерігали, вам краще покинути приміщення. Можете вийти через двір. У вас не більше п’яти хвилин.
Баджі з Хіною обурилися, що молодша тут і виганяє їх. Проте, щоб їх засікли тут — теж не хотіли. Вони загорнулися у теплий одяг й вийшли через двері, що вели у двір. Пара топтала засніженим шляхом на дорогу та дісталася до байку Кейске. Вирушили вони в місто продовжити побачення. Цей вечір не міг ось так закінчитися.
Тацукі сиділа під дверима у коридорі. В залі стало тихо й не чулося більше людських голосів чи кроків. Дівчина ще раз постукала, запевнетися, що в середині дійсно нікого не має. Повільно вона зайшла.
Оглянулася довкола. Покривала та ковдри лежали метушем. Подушки теж були хаотично розкидані повсюди. Деякі свічки вже догоріли, тому в залу зараз значно темніше, ніж тоді коли вона востаннє тут була. Вона повернула голову в сторону вулиці перевірити зимову поляну — пара добре поїла, та звісно, залишила сміття й посуд.
Тацукі намагалася поспішити з прибиранням, але робила це ще менш охоче ніж, коли розклада все перед побаченням.
До будинку Сано під’їхав мотоцикл Мацуно. Хлопець був схвильований та відчував провину, оскільки подруга весь вечір провела тут сама, хоча вони мали все організувати як партнери. Він був переконаний, що Тацукі дуже зла на нього.
Чіфую поспішив у доджо.
Більша частина побоїв на його тілі залишалися свіжими. Та й нога пронизувала тупим болем, коли він наступав на неї.
В залі Тацукі за час, від коли Хінаморі з Кейске пішли, встигла тільки зібрати сміття. Ентузіазму в дівчини кадма.
Товариш зупинився в дверях, спостерігаючи, як Тацу тягає ковдри на купу, щоб потім віднести в гараж. Вона навіть не помітила його. На обличчі в неї ясно читалося, що вона тільки й чекає, коли вилає його. Й Чіфую не одразу наважився привертати увагу подруги.
Хлопець пройшов у середину кімнати, все ще зберігаючи мовчання.
Фуджівара глянула на нього й зупинилася.
— Мені здається ти помилився місцем. Навряд чи ти тут маєш бути, — не приховуючи сарказму вимовила Тацукі. Вона відвела погляд та продовжила робити те що й досі робила. На додачи ображено вимовила: — Впевнена у тебе є справи набагато важливіші.
— Не треба сарказму, Тацукі.
Чіфую нахмурився. Він очікував грубої поведінки з боку подруги. Це не дивувало. Його більше гнітило, що й її в якійсь мірі підвів.
— Вибач, що не вчасно, — опустивши погляд, сказав хлопець та почав збирати предмети в доджо. — Я приберу, добре?
Дівчина скоса зиркнула на друга та знову відірвалася від справи.
— Можеш не напружуватися — я можу й сама зібрати, — все ще різко говорила Тацу й продовжила, стримуючи обурену реакцію на його слова.
Чіфую залишався спокійним.
— Я в тобі не сумніваюся, — легко посміхнувся хлопець, — але хіба не буде справедливо дозволити мені все прибрати? Сядь і відпочивай.
Хлопець вирвав ковдру в подруги з рук та продовжив наводити лад у доджо. Тацукі одразу облишила роботу. Не відповівши, вона різко відійшла, присісти в куті залу. Тацу вмостилася зручно та зухвало спостерігала, як відпрацьовує свою провину хлопець. Чіфую ж тим часом тихо виконував своє завдання, хоча й відчував себе трохи ніяково від уїдливого погляду Фуджівари та тільки й думав про те, як не показувати дискомфорту.
Вона ретельно роздивилася його побите обличчя й в’яле тіло. Рухи Чіфую теж були незвично повільні та обтяжливі.
Тацукі опустила голову й зосереджено дивилася у невидиму точку на підлозі. Вона почала в цей момент відчувати провину за те, що змушує друга працювати в такому стані, але з тим бажала помститися за те, що їй довелося весь його задум контролювали самій. Їй хотілося покарати його якось, образитися. Проте вона не могла злитися на нього, коли він так себе поводить.
— Завжди так… — пробурмотіла дівчина ледь чутно та підвелася. — Дратує.
Хлопець почув це бурчання. Він одразу глянув у її сторону. Дівчина підняла з підлоги кілька подушок та одна за одною складала їх на купу, щоб ту купу несла в гараж. Чіфую усміхнувся на її дії.
Тацу мовчки прибирала. Вона намагалася не подавати жодних емоцій, хоча всередині переповнювало обурення. Мацуно дивися на неї кілька секунд намагаючись зрозуміти, про що вона думає.
— Навіть Різдво без бійок не проходить, — іронічно прошепотіла Фуджівара. Вона намагалася говорити нешумно та не надто роздратованою. але різкість в голосі досі була присутня.
Чіфую промовчав. Він продовжив наводити лад, намагаючись не дивитися в сторону подруги. В цей час хлопець розмірковув, чи може їй розповідати про те, що сьогодні сталося. Все-таки хлопець цінує чесність й не хотів приховувати щось від подруги. В неї й так проблеми…
Він розповів про бій з Чорними Драконами, хоча й не договорював про секрети, які йому розповів Такемічі. Після цього Тацукі трохи подобрішала. Навіть розповіла про те, як пройшло побачення в Хіни з Кейске.
За якихось пів години вони швидко закінчили з прибиранням та встигли покинути будинок до повернення Сано.
***
Хінаморі повернулася додому майже в північ. Вона тихо зайшла, не бажаючи когось розбудити. Залишивши свій верхній одяг та взуття, дівчина навшпиньки попрямувала у свою кімнату. Там вже була її сестра, яка досі не спала і здається навмисне чекала на старшу. Молодша Фуджівара сиділа на ліжку в закритій позі та дивилася прямо на Хіну.
— Як пройшла різдвяна ніч? — запитала Тацу з підступною усмішкою.
Хіна спробувала не реагувати, але їй було трохи ніяково говорити про їхнє з Баджі побачення.
— Не твоє діло, — вимовила вона. — Як ти взагалі посміла вмішуватися в наш різдвяний вечір?
Старша Фуджівара говорила напів жартівливо. І доки вони розмовляли, вона намагалася не дивитися на молодшу сестру. Хінаморі потягнулася до своєї шафи дістати піжаму. Вона, не поспішаючи, почала передягатися.
Тацукі на її руці помітила подарунок, що Хіна отримала сьогодні й скромно усміхнулася.
— Це не вмішування — це послуга. Ми влаштували вам вечір, який більше за все у вашому житті схожий на романтичне побачення, — говорила задиристо Тацу. — Могла б хоч подякувати. Вам же сподобалося?
— Вас ніхто не просив…
— Але все ж ми виконали за вас грязну роботу. І ви приємно провели час, — перервала обурення старшої сестри Тацукі й старша не дуже намагалася продовжити.
Хінаморі вже була у піжамі. Вона більше не говорила. Дівчина попрямувала у сторону ванної. Молодша додала:
— За це з вас 10 382 єни!
— Що? — вигукнула Хіна.
— А ти що думала? Ми взагалі-то свої гроші потратили й час.
— Це ж ваше бажання було. Ще раз — вас не просили.
— Це виконання вашого бажання, яке ви самі лінувалися виконати. Санта не працює задарма… — і Тацукі їй повільно повторила: — Десять тисяч триста вісімдесят дві єни!
Додати до улюблених