[Міні дисклеймер: може містити спойлери(частково), хоча багато моментів змінено. Також для тих, хто знайомий з оригіналом, може здатися переказом, але я намагаюся зробити так, щоб навіть ті, хто не знає оригінального ходу подій не губилися в сюжеті. Дякую за розуміння]
Декілька днів перед запланованим побаченням для Хіни з Кейске, Тацукі й Чіфую, кожен в себе знайшов, що міг, для майбутнього заходу, та в основному вони мали вдома все, що їм було потрібно, але, на жаль, дечого не вистачало і таки потрібно було докуповувати. Двоє швидко домовилися, коли підуть по необхідні речі і вже в найближчий час друзі зустрілися досить рано, біля торгового центру. На диво, Чіфую явився на місце збору в досить припіднятому настрої, на відміну від подруги, яка виглядала сонною та без бажання знаходитися тут, наче дитина, яку привели в гості до незнайомих “родичів”.
Друзі пройшлися по центральному коридорі, заповненого незнайомими людьми, торгового центру, в пошуках лише кількох речей. Вони вирішили свідомо підходити до покупок, оскільки грошей у підлітків, навіть якщо сумувати заощадження обох, надзвичайно мало. Тому пошуки чогось дешевого тривали певний час. Та навіть якщо їм траплялося щось більш-менш пристойне, Тацу фиркала, бо то надто дорого, то надто погана якість. Проте за півтори години пошуків, друзі вийшли з торгового центру з одним невеликим пакетом та чеком в суму 4 000 єн, який Тацукі в цей час якраз роздивлялася.
— 4 000 єн! — це жах, я таку суму за місяць не витрачаю, — ремствувала дівчина.
— Ти не витратила чотири тисячі, а лише дві, — з легкою посмішкою прокоментував Мацуно. — Це не так вже багато. Тобі немає на що жалітися.
— Навіть якщо так, я не мала взагалі витрачати гроші на їхнє Різдво. Я навіть не планувала їм подарунок робити. А ми ще їжу не купляли!
Дівчина важко видихнула та склавши чек, поклала його в пакет, який ніс хлопець.
— Нічого, я їм ще цим чеком в обличчя тицьну. Кожну копійку мені відплатять. Я їм боргів не пробачу, — додала та з диявольським вогником в погляді.
Чіфую не могла не веселити така поведінка подруги. Чомусь його зовсім не турбували ні витрати, ні клопоти, а навпаки це все радувало хлопця. Він відчував спокій та й посмішка за цей час не сходила з його обличчя. Мацуно був впевнений, що після такого сюрпризу Кейске буде щасливим та перестане уникати його.
Пройшовши декілька десятків метрів від торгового центру Чіфую нагадав собі дещо та різко затормозив.
— Точно! — вимовив той, й Тацукі теж зупинилася та оглянулася на вигук.
— Що?
— Треба подарунок їм купити.
— Подарунок? Е ні, я вже свій ліміт щедрості вичерпала, — говорила дівчина вже бажаючи продовжити рух. — На Різдво пара між собою має обмінюватися подарунками. Ми не маємо їм подарунки робити.
— Це не на Різдво, — а на заручини… Баджі-сан навряд чи сам купить Хіні-сан щось. Це наш обов’язок!
— Наш обов’язок? Які заручини?
Дівчина звела брови від здивування, хоча одразу пригадала, що Чіфую раніше теж згадував, щось таке, але тоді вона подумала, що це обмовка, проте хіба можна двічі в чомусь такому помилитися.
— Не знущайся. Баджі-сан зробив Хіні-сан пропозицію, і навіть обручки не подарував — це неприпустимо.
— Коли? І Хіна погодилася?
Чіфую не відповідав на ці питання, йому здалося, що Тацукі просто знущається, щоб не витрачатися ще на щось. Але подумавши, хлопець згадав, що в момент, коли Баджі просив Хіну вийти за нього, поруч не було нікого і Мацуно єдиний, хто чув цю пропозицію. В секунду усвідомлення його очі забігали. Напевне краще б він не говорив цього молодшій Фуджіварі. Що якщо Хіна з Кейске хотіли зберегти це в таємниці. Він відвів погляд та замислився, що сказати далі. Можливо йому не варто розповідати це Тацукі, але якщо він не розповість, вона швидше за все не погодиться допомагати йому далі. До того ж, на власні кошти він не зможе купити подарунок друзям.
— Якщо я поясню — ти підеш зі мною по подарунок? — запитав він.
Фуджівара з каплею гордовитості в погляді дивилася на Чіфую.
— Можливо.
Хлопець зібрався та розповів подрузі, як все було: що на Хелловін Баджі-сан, думаючи, що помирає, зробив пропозицію Хіні-сан, але після того дня вони нікому, ні про що не говорили, та можливо навіть між собою це не обговорювали. Чіфую единий, хто тоді чув слова Кейске, і він відчував щирість, любов та рішучість у словах Баджі. Тому Чіфую так хоче зробити для них це Різдво особливим. Ним рухає виключно бажання подарувати важливим для нього людям відчуття свята.
Після почутого Тацукі трохи здивувалася, та обурилася, що сестра їй одразу не розповіла. Та відчула відразу до цієї ситуації. «Виходить Хіну взагалі не турбують вчинки Баджі. Він не заслуговує такої довіри Хіни. Як можна бути такою сліпою? Вона готова погодитися провести з тим ненадійним дурнем життя? Не вірю, — думала Тацукі. — Можливо, це неправда, але чому Чіфую мені брехати? Він мав би знати, що маніпуляції такого плану на мене не діють». Вже за хвилину роздумів її збентежене обличчя набуло, звичного їй, нейтрального виразу. Вона замислилася, що їй має бути байдуже на їхні рішення і вона не хоче на них якось впливати. Хлопець намагався прочитати реакцію Фуджівари, сподіваючись, що після його слів вона розчулилася і захоче допомогти з пошуком подарунка.
— Розумієш, це не просто різдвяний подарок, — впевнено додав Мацуно. — То… йдемо? — перепитав він.
Він з впевненістю рушив назад в сторону торгового центру, навіть не дочекавшись відповіді.
— Ні… Мені якось не дуже хочется робити з цього подію. Ще на різдвяне побачення я можу погодитися, це хоча б кумедно, але якісь заручини… — говорила Тацукі зі збентеженим поглядом. — З чого ти вирішив, що їм це взагалі потрібно? І чому мене мають хвилювати їхні заручини? Та й не надто переконливо все це звучить…
Чіфую округлив погляд від здивування. Він, аж ніяк не очікував такої відповіді; що молодша Фуджівара так байдуже сприйме заручини власної сестри. Почуті слова розчарувала хлопця, тож він повернувся до Тацукі.
— Як ти можеш так казати? Навіщо мені брехати про таке!? — обурювався Мацуно, але з краплею гіркоти додав: — Чому ти так реагуєш, хіба ти не рада за Баджі-сана й Хіну-сан, і не хочеш їх привітати?
Дівчина мовчки опустила погляд. Навіть якщо б вона хотіла порадіти за пару, ця новина викликає у неї тільки ремство. Вона все ще гнівалася за Хелловін, й факт заручин змусив її думки насторожитися знову.
— У тебе якісь проблеми з цим? Вони ж люблять одне одного, — продовжив Чіфую, — Хіба не чудово, що вони впевнені в тому, що завжди будуть разом?
Хлопець спробував добродушно усміхнутися, все ще сподіваючись на розм’якшення Тацукі. Дівчина ж продовжувала дивитися вниз.
— Привітати? Якось важко радіти, коли моя сестра прирікає себе на життя з таким як Кейске, — нарікаючи вимовила Тацукі.
— Але ж Баджі-сан крутий, сміливий, відданий, сильний і у нього хороше серце! Хіні-сан з ним дуже пощастило, хіба ні? Такого як він важко спіймати.
— … а ще Кейске зарозумілий, егоїстичний, грубіян, імпульсивний та без роздумів вдається до насилля. Але ні, він ж не поганий, — саркастично додала дівчина.
— Баджі-сан не такий поганий! Так, він буває імпульсивним, впертим та грубим, але він все одно хороша людина. Він з тих, хто першим прийде на допомогу у потрібний момент і битиметься за своїх близьких, не дивлячись ні на що. Можеш не сумніватися, Баджі-сан завжди буде підтримувати Хіну-сан. Він радше вмре ніж зрадить чи скривдить тих кого любить! — з захоплення розповідав про найкращі якості друга Мацуно.
Говорячи про Кейске, Чіфую транслював впевненість, проте ці слова викликали в Тацукі тільки ще сильніші недовіру та роздратування. На кожне речення вона хотіла заперечити, але промовчала.
— Просто Баджі-сану, напевне, потрібен хтось, хто буде його стримувати і направляти, — хлопець все ще усміхався, намагаючись підтримувати позитивну атмосферу. — Я впевнений Хіна-сан чудово впорається з цією роллю. Не думаєш?
— Ні. Не вірю, що хоч хтось чи щось може стримувати того Кейске… — Тацукі промовила досить непевно.
— А як же “Любов”? — з широкою посмішкою, яка переросла у легкий сміх, сказав Чіфую. — Мені здається Любов досить потужний засіб.
Фуджівара стрималася, щоб не закотити очі та не продовжувати цієї дискусії, оскільки розуміла, що марно про ненадійність Кейске говорити з Чіфую. Він сліпо довіряє Баджі так само як і Хіна, і ніякі вчинки чи факти не змусять їх сумніватися в особистості Кейске. Навіть після нехтуванням друзями, навіть після невиправданого побиття, Чіфую так само захоплюється Баджі. Від цих думок тіло Фуджівари наче здригалося від обурення та нерозуміння. Вона продовжувала тримати погляд на землі, зробила глибокий вдих та вимовила:
— Баджі-сан вибачився перед тобою?
Після цього питання вираз Мацуно втратив легку усмішку, та змінився на сум’яття та й погляд перестав сіяти ентузіазмом.
— … але він шкодує про те, що зробив. Навіть якщо він нічого не говорить, я в цьому впевнений. Такого більше не повториться.
— Це так він не кривдить близьких людей?… — риторично запитала дівчина. — Якщо людина зробила так одного разу, то зробить і вдруге. Це просто питання часу. Його вчинки показали, що від нього можна очікувати, я не можу ігнорувати факти та сліпо вірити в душевне каяття, тим більше якщо він досі не усвідомив, що має попросити вибачення…
— Ні, ти помиляєшся! Люди змінюються. Я вірю в Баджі-сана. І Хіна-сан вірить. Він шкодує про Хелловін і хоче виправити це та рухатися далі. Ти теж його друг, чому ти цього не бачиш? Чому не віриш в те, що він більше не повторить тих самих помилок? Хіба можна так просто ставити хрест на людині, лише після однієї помилки? — голос Чіфую набув твердішого та нищого звучання, здавалося от-от і хлопець зірветься, але дійшовши до цієї точки, він пом’якшив тон, глянув на асфальт та додав: — Йому потрібна підтримка близьких… Він після всього й без того почувається кепсько. Якщо всі будуть звинувачувати його… гадаєш так буде краще?
Дівчина підвела голову і кинула на друга змішаний погляд: чи зі жалінням, чи з гнівом, чи то з прихильністю. Вона не знала, що добавити. На мить здалося ніби вони різними мовами говорять. Які б слова не сказала, здавалося їй не пояснити Чіфую, що лише на почуття і надію покладатися не можна, мусять бути переконливіші причини вірити, що Кейске усвідомив свої помилки.
— … роби що хочеш. Хочеш зробити їм “подарунок” — нехай, але це вже без моєї участі, — на видиху сказала Тацу.
Вона повернулася і таки пішла вулицею.
— Ну, нехай! Сам куплю.
Після цих слів Чіфую попрямував назад до торгового центру. Він по-справжньому був приголомшений і не розумів, в чому причина такої поведінки подруги, але з тим, думаючи про це хлопець відчував роздратування. «Це вже занадто. Взяла і кинула мене, через якусь дрібницю… А здавалося такий день спокійний буде», — розмірковував він.
Чіфую проходився великою будівлею в пошуках чогось. Весь торговий центр завішаний яскравими прикрасами, та з усіх кутів людям нагадували, що ось-ось Різдво. Проте, незважаючи на святкову атмосферу всюди, Мацуно ходив по приміщенні без настрою, не тільки через останній діалог, — для нього різдвяний вечір щей зіпсований бійкою з Чорними Драконами, хоча йому і так немає з ким святкувати, але хлопець все ще прагне створити свято для друзів. Він для початку розглядав прикраси. Та з кожним новим магазином його запал гас, оскільки ціни для нього були недосяжні, але цього недостатньо, щоб викликати в ньому запад. Хлопець продовжив бродити в пошуках святкових знижок, але йому ці знижки не підходили. За пів години шукання він досить зморився й присів на вільний диванчик у закладі, розмірковуючи, що робити далі. Швидше за все йому потрібно вигадати, щось інше. Чіфую важко зітхнув, вдивляючись у свій кошельок, ніби сподіваючись, що там щось зміниться і сума збільшиться. В якийсь момент до нього хтось наблизився.
— Купив? — не надто впевнено прозвучав знайомий голос.
Хлопець підняв голову і на його обличчі в туж мить з’явилася усмішка. Хоча Тацукі не насмілювалася подивитися в очі Чіфую. «То все таки їй не байдуже», — подумав той.
— А я вже повірив, що ти мене кинула, — з полегшення вимовив він.
— Я теж майже повірила, але не така вже я злюка, — іронічним тоном сказала Тацу, але далі з винним тоном продовжила: — хоча визнаю, іноді буваю надто відсторонена.
Вона трохи присоромлено продовжувала дивитися на землю.
— То ти приймаєш заручини Хіни-сан? — поцікавився Мацуно.
— Те що я повернулася не означає, що я готова забути і прийняла все, що Кейске наробив, — я просто не можу кинути напарника. Я мала необережність погодитися на допомогу, тож мушу дотримати слова, нічого особистого, — фиркнула Тацу, підвівши голову, та намагалася звучати переконливо. Друг слухаючи її відмовку тільки глузливо посміхнувся та покивав їй.
Дівчина присіла на той самий диванчик та спробувала розпитати про успіхи в пошуках подарунку для Хіни з Кейске. Чіфую розповів про свої страждання. Все, що він хотів купити виявлялося надто дорогим, а ще у нього не так багато ідей щодо подарунку. Разом вони перерахували свій залишок та розмірковували, що можуть купити. Після чого піднялися та ще раз пішли оглянутися. Обоє дійшли висновку, що символічно було б купити парні прикраси, але не обручки, так як це надто дорого і пара сама повинна обирати їх. Разом вони пройшлися ще раз по кількох магазинах, але все ще не могли знайти, що купити. Що б Чіфую не пропонував дівчина відхиляла пропозиції. Після деяких суперечок вони вирішили купити парний аксесуар, але, щоб це не було надто по жлобськи, знайшли щось ексклюзивніше. А задля заощадження грошей, Тацу запропонувала схитрувати і скористатися різдвяними знижками, — які були по-справжньому вигідними, — з чим Мацуно легко погодився. Зрозумівши, що так можна було, вони взагалі вирішили по-максимуму використати можливість та купили щось й для себе, навіть перекусити змогли за знижкою. Нарешті за пів години друзі покинули центр втомлені, але задоволені в підсумку, хоча Тацукі, як і раніше нарікала на витрати, як грошей так і зусиль.
…
25 грудня — Різдво. Підходить вечір. У святковий день виявилося досить холодно, навіть сніг сипе. Місто радіє. Лунає з усіль радісна, всім знайома музика. Вулиці повні людей: діти бігають від прилавку до приласку, збираючи солодощі; сім’ї повертаються з гостин або ж йдуть до друзів та близьких у гості; закохані пари, як діснеївські герої, тонули в атмосфері казки. Пухкий сніг розвіювався містом: від чарівної, центральної ялинки, що мерехтіла яскравіще любих вогників до кожного старого, спустошеного дерева в темному, маленькому міському парку.
Хоча навіть цей парк був не самотній: до нього прийшла молода дівчина, яка чекала на свого хлопця. Вона підійшла до огорожі при озері. Дивилася на місто по ту сторону водойми та усміхалася від приємного очікування. Ця дівчина — Тачібана Хіната, — сьогодні з Ханаґакі Такемічі домовилася зустрітися, і хоча вони не говорили, що це побачення, чого ще ждати від цієї зустрічі в різдвяну ніч. Нарешті позаду Хінати з’явився хлопець. Дівчина ніжно усміхнулася, коли побачила його, — на обличчі Такемічі було збентеження. Він декілька хвилин мовчки дивився на неї, не знаючи які слова підібрати. Ханаґакі не може зараз залишитися з нею надовго, він мусить бути біля церкви за десятки хвилин, але він прийшов сюди поговорити та сказати, щось важливе. Тож після тимчасового хвилювання він нарешті вимовив:
— Хіна, нам час розійтись…
Йому було складно і боляче це говорити, але так буде краще, це для того, щоб нічого в сьогоднішньому плані не зірвалося. А гірше в цьому, що йому потрібно щей переконливу причину вигадати, щоб запевнити Хінату, що між ними немає любові. Дівчина в сльозах покинула парк, а хлопець тільки співчутливим поглядом провів її. Можливо раніше він би заплакав, але не цього разу. Він знає, що він робить це задля неї в тому ж числі. «Мені шкода», — він думав. В такі моменти він згадує, що в плані, який він приніс із собою з майбутнього не має можливості проявити почуття та слабкість.
…
В домі Сано сьогодні тиша. Дідусь схоже був десь у храмі. Емма з братом досі були в будинку, проте вони, ніби не в одному приміщенні, не обмовилися ні словом. Ніхто не збираються зустрічати Різдво дома. Ця тиша в будинку здавалася надто напруженою. В якийсь момент сестра вирішила запропонувати Майкі разом піти до храму або до Шінічіро, але брат не відповів, — він з відстороненим виразом повернувся у свою кімнату. Від коли Шінічіро помер, Майкі кожне Різдво проводить на дорогах. Хлопець в себе зібрав все що йому потрібно, зійшов на низ, схопив ключі від мотоциклу та попрощався з Еммою, ввічливо усміхнувшись.
Покинувши будинок Майкі одразу рушив на своєму яструбі, відчути швидкість і галас мотору. Ці моменти для Сано дуже важливі: коли він катається на мотоциклі, що є найбільшою пам’яткою про старшого брата, він не відчуває себе самотньо. Звук мотору створює йому ілюзію, ніби від спілкується з Шінічірі. Молодий Сано хоче зустрічати Різдво з ним.
Прокатавшись деякий час насамоті, Майкі зустрів Дракена і вони поїхали разом…
Тим часом, щойно покинутими вулицями, не поспішаючи, крокувала Тацукі. Підійшла до будинку Сано. З темними вікнами та й поруч ні душі. Тацукі подивилася на годинник і зрозуміла, що вона вже трохи запізнилася. Ще раз оглянула дім Сано — тільки з однієї кімнати випромінювалося світло. Фуджівара вирішила зателефонувати Чіфую, дізнатися де він, щоб не заходити самій. Вона декілька хвилин слухала гудки, ніхто не відповідав, що починало її дратувати, але якщо напарник спізнюється — вона краще трохи на вулиці зачекає, ніж зайде.
В будинку була тільки Емма. Молода Сано повністю готова залишити будинок та піти, але досі тут, наче очікує чогось. Вона кинула оком на годинник у вітальні — трохи пізніше шостої. Походивши ще трохи по кухні, вона пішла до коридору й взялася повільно надягати зимові черевики та пальто. Емма піднялася й відчинила двері, наміруючись йти. По ту сторону дверей вона побачила Тацукі і Сано з полегшенням посміхнулася.
— Тацукі! Заходь, — вигукнула Сано.
Фуджівара від заклику подруги трохи здригнулася й неохоче повернулася. Сано жестом руки запросила гостю. Після чого Тацукі прийняла запрошення, хоча досі не хотіла бути в цьому будинку сама.
Емма одразу показала подрузі всі ключі, побажала успіхів та нарешті покинула дім. Тацукі оглянула гачки з ключами. Дівчина не поспішаючи зняла верхній одяг, перевірила кімнати та доджо і зрештою засіла у вітальні. Вона тут для втілення плану “побачення”, але братися за роботу Тацукі точно не думала. Вона розслаблено лягла на дивані, вдивляючись у стелю, й вирішила зачекати ще трішки на Чіфую.
Очікування тривали довше аніж Тацу розраховувала, що сильно її дратувало і з тим тривожило. Не піднімаючись з дивану, дівчина повернула голову в бік годинника. «Пройшло більше сорока хвилин. Чіфую знущається!?» — думала Тацу. Вона сіла на дивані та в черговий раз спробувала додзвонитися другу, проте безуспішно. Після дзвінка Фуджівара зрозуміла, що потрібно хоч почати, бо не встигнуть. Вона важко піднялася зі зручного дивану та пішла до гачків із ключами, взяла від доджо та гаражу й ліниво почала переносити підготовлені речі до місця де буде організоване побачення, проклинаючи при цьому Мацуно. Після того як все було притягнуте в доджо дівчина сіла на мати в залі й продовжила своє очікування…
Годину раніше.
Після розмови з Хінатою Такемічі одразу поспішив до церкви. Неподалік від місця битви на нього вже очікували інші троє: Чіфую, Кісакі й Ханма. Вони разом нагадали план та рушили виконувати його. Повітря між чотирма досі було ворожим, скільки б вони не готувалися до цього та не намагалися стати командою, ніхто не міг покластися на “товаришів”.
Такемічі важко зітхнув від спогадів про це Різдво. Хлопець стиснув кулаки та налаштувався заходити в храм, але до того, як він зробив це, Чіфую вирішив вмотивувати і заодно нагадати, що майбутнє не зміниться, якщо саме він не зробить щось, щоб зупинити Хаккая. Ханаґакі кивнув, кинувши погляд на Кісакі з Ханмою, та зайшов у церкву.
Всередині він одразу побачив Хаккая, який очікував на свого старшого брата. Вочевидь Тайджу ще не було. Молодший Шіба здивувався приходу Такемічі і це навіть змусило його затривожитися: він тільки налаштувався зустріти свого противника, а через друга може знову розм’якнути, тому він не сказав багато — тільки, щоб той покинув церкву.
— Я не піду, Хаккаі. Я тут, щоб врятувати тебе від помилки. Ти не маєш вбивати Тайджу, це не вихід, — намагався вмовити Шібу Такемічі. — Ми тут, щоб підтримати тебе. Ми переможемо Тайджу разом і він більше ніколи не підніме руку на Юзуху. Обіцяю. Бийся з нами!
Хаккаю насправді було страшно вбивати, але у нього не було вибору. Нічого не може зупинити Тайджу. Такемічі не знає в якому пеклі він живе, як це, коли у власному домі, ніби в тюрмі: ти не можеш розслабитися, мусиш дотримуватися суворих правил та ніколи не висловлювати своєї думки, відмінної від брата, інакше ти просто будеш покараний найжорстокішим способ. Думаючи про це рішучість Хаккая ще залишалася і навіть міцнішала. Це його радувало. Він боявся вбивати, але ще більше він боявся втратити впевненість в своєму рішенні. Тож він навіть не намагався відповідати Ханаґакі.
Такемічі продовжив робити спроби достукатися до Хаккая, але було марно, тож втративши віру в слова, підліток взявся обеззброювати Шібу. В момент їхньої перепалки до церкви зайшов старший Шіба. Він глузливо та голосно посміявся, але з тим він був здивований бачити цих двох тут. Хаккаі від присутності брата втратив контроль. Він хотів як можна швидше покінчити з ним, тож не зволікаючи кинувся на Тайджу з ножиком. Такемічі в ту ж секунду став на захист старшого Шіби, що знову ж таки викликало в Тайджу самовпевнений регіт. Після чого він розкидав обох, кількома ударами кулаків. Зрештою, що Хаккаі, що Такемічі відчули пронизливий струмінь болю й запаморочення свідомості. Хаккаі спробував встояти та повторно атакувати, — Тайджу вдруге звалив свій кам’яний кулак в обличчя брату, цього разу схопивши молодшого за шию. Лідер Драконів викинув жалюгідну зброю з рук Хаккая. Він стиснув шию молодшого Шіби, щоб той закашлявся, дивлячись на його страждання шаленим поглядом, старший запитував: «Як ти міг піти проти рідного брата? Га, Хак-каі?», — але той не міг навіть вдихнути.
Такемічі нарешті почав усвідомлювати реальність, але досі розгублено дивився на все, що відбувається. Він не розумів, що йому робити: рятувати Хаккая, чи зосередити свою увагу на ножику, щоб ніхто не скористався ним. Але страх за друга взяв гору, і він кинувся на Тайджу в спробах звільнити Хаккая. Хоч і спроби вдарити великого брата здавалися нікчемними, його зусилля змусили Тайджу послабити хватку і Хаккаі зміг вирватися, але не встиг нічого вдіяти, Тайджу знову атакував тих обох, відкинувши їх до дерев’яних лавок й обоє звалилися на землю. Деякий час Такемічі й Хаккаі не могли ворухнутися. Біль від удару протягнувся від спини до кінців їх пальців.
Тайджу підійшов ближче до брата. Його погляд з гори був наповнений гнівом, але з тим розчаруванням. Старший Шіба заскалив зуби, пропустивши крізь себе думку, що його рідня насмілилася замахнутися на нього. Зі всією силою він копнув Хаккая в живіт, подарувавши йому короткий політ. Від удару молодшого ледь не вирвало, він закашлявся й продовжував знесилено лежати на землі. Бажаючи нанести ще один удар неслухняному братику, Тайджу продовжував наближатися. Він продовжив лупцювати Хаккая, — Такемічі тим часом, зібравши наснагу, піднявся на ноги. Захопившись покаранням молодшого, Тайджу не помітив, як ззаді до нього наблизилися й простромили ножем. Тайджу в цю ж мить завмер на місці. Він озирнувся — перед його очима була Юзуха. Вона просунула ніж глибше, не боячись наслідків. Такемічі, який був свідком цього і нічого не встиг зробити, налякано зірвався з місця. Відійшовши від шоку, Тайджу відкинув сестру й та постраждала від жорсткого приземлення…
Досі тиша в сімейному доджо Сано й світло вимкнене. У залі стало досить холодно, оскільки дівчина відчинила двері на вулицю, але крізь ці двері проходило місячне світло, що здавалося досить романтичним. Тацукі нудьгуючи сиділа на маті в позі лотосу й нічого особливо не робила. Купа речей, яку Тацу притягла сюди досі лежала неторкано. Фуджівара, як би не намагалася залишатися спокійною, відчувала дратівливість. Вона дістала мобільний поглянути на час та заодно перевірити чи немає якихось новин від Чіфую — і все ще нічого, а година вже 19 : 20. Здавалося її кинули та ще й підставили.
«Це вже не смішно. Якого біса? — думала Фуджівара. — Ніби це мені потрібно». Вона видихнула, щоб хоч якось вивільнити емоції, які збиралися та глянула кругом. Робити щось сама вона не хотіла у неї ні снаги ні мотивації на це немає: за це досі відповідав Чіфую, а сама вона не може вигадати причину організовувати це побачення. Тацукі врешті піднялася з підлоги. Більше чекати вона не буде. Дівчина зачинила вихід у двір та вирішила покинути цей задум. Перед тим як піти з будинку вона тільки подумала, що доджо потрібно очистити, тож не поспішаючи вона почала збирати розкидані речі. Перебираючи їх, Тацукі згадала, що вона на ці речі свої гроші витратила і її роздратування зросло. «Допомагай після такого. Що за марнотрацтво!», — подумки лаялася дівчина збираючи все. Вона в туж секунду пригадала, що зберегла чеки і вони десь тут повинні бути. Так Фуджівара взялась шукати їх, щоб забрати. Пошуки не зайняли багато часу, але тримаючи їх в руках вона замислилася: «Дурак, змусив мене на це все витратити свій час і гроші й ось так кинув… Бридня! Для Чіфую це ж важливіше ніж для мене, і? Як він тільки посмів ось так підставляти мене? Міг він…? — від цих думок Тацу аж папірці в долоні затисла, й одразу розправила з поспіхом, пам’ятаючи про їх цінність. — Падла. Я не дозволю моїм витратам стати марними. А Чіфую мені ще відплатить за ці страждання». Дівчина засунула чеки собі в кишеню. Набравшись мотивації, Тацукі взялася за справу та вирішила дотримуватися плану. Вона взялася готувати місце до приходу пари.
Близько через пів години Тацукі повісила останні гірлянди при виході з доджо у невелике подвір’я та нарешті злізла зі стільця. Вона оглянула залу та зітхнула від втоми, але злегка усміхнулася результату. Вкотре вона перевірила телефон: повідомлення та час. Дівчина трохи не вписувалася у план, але її дратівливість вже замістилася тривогою. Вона розуміла, що пора заманювати піддослідних кроликів у клітку, але Тацу не хотіла переходити до цього етапу плану. Взаємодія з людьми не її відповідальність в цій місії. Фуджівара до того ж не мала чіткої схеми щодо заманювання пари, тому зараз вона ще повинна вигадати, як не злякати здобич. Дівчина присіла на підлогу й дивилася на екран телефону. «Трясця, вже майже восьма. Вони могли поїхати у своє “KFC”. Треба встигнути перехопити їх», — думала Тацу і з тим перебирала в голові варіанти можливого розвитку подій. Нерухомо посидівши на одному місці, Фуджівара зібрала свої думки до купи та вийшла з доджо й залишила двері напіввідчининими…
…
Хаккаі з сестрою обезсилені лежали на землі. Момент ніби зупинився для всіх, навіть Тайджу стояв в центрі зали й не міг прийти в себе. Усвідомлення того, що рідні пішли проти нього запалювало у ньому страшну лють. Хлопець по-справжньому не розумів, чому, як вони могли так вчинити з братом, який присвятив всього себе сім’ї. Старший Шіба повернувся до своїх молодших та прийняв рішення ще сильніше їх покарати. Такемічі, який досі лежав на підлозі нарешті ворухнувся й спробував привернути увагу Тайджу, що йому вдалося. Хоча не на довго, потуги Ханаґакі не сприймалися всерйоз. Тайджу видав глузливий сміх та наблизився до молодшого Шіби. Він без вагань, ігноруючи Ханаґакі, продовжив побиття родича. Доки старший брат відволікся Юзуха скористалася цим моментом й без лишнього шуму підібралася до ножа, що нерухомо лежав біля лавки. Вона хутко наважилася атакувати Тайджу знову.
Такемічі далі був у ролі спостерігача. Він не міг нічого зробити, як йому здавалося, і він ненавидів себе за це. Ханаґакі прагнув зупинити це все: спинити Тайджу і не дати Юзусі ранити брата, але він не знаходив в собі сил чи рішучості, хоча розумів, що крім нього зараз ніхто не може цього зробити. В нього на очах дівчина наступала на Тайджу і, як тільки він усвідомив, що зараз відбувається та здавалося зібрав наснагу, в ту ж хвилину в церкві з’явився Міцуя Такаши та зупинив Юзуху. З появою Міцуї Такемічі одразу видихнув з полегшення. У церкві також нарешті об’явився Чіфую, проте не в кращій формі: весь поранений кулачним боєм. Партнер розповів Такемічі, що трапилося зовні: Кісак з Ханмою їх, як очікувалося, зрадили, ще й побили та вирішили ізолювати Мацуно, після чого просто втекли; Міцуя прийшов та визволив Чіфую і ось вони тепер тут, щоб допомогти Хаккаю захистити Юзуху та здолати Тайджу.
З приходом Міцуї вся увага та лють Тайджу перейшла на нього й між ними розв’язався суворий бій. Удвічі більший хлопець з Чорних Драконів лупцював противника зі швидкістю бойової машини та й сила була відповідна, але навіть в такій ситуації Міцуя орудувався захистити себе та триматися на ногах. Більше того, він успішно відбивався, як тільки помічав незахищені ділянки тіла ворога. Спостерігаючи за цією битвою, всі у церкві розслабилися. Вони довірили вирішення конфлікту третьому капітану Томан. Тільки Хаккаі, неусвідомлюючи нічого, з острахом та повною відірваністю від реальності роздивлявся, як його друзі борються за нього та його сім’ю. Хлопець не знаходив собі виправдання, він злився на цю безпорадність та відчуття провини, але йому досі було надто страшно, навіть піднятися. Молодший Шіба відвернув погляд на свої тремтячі кулаки, які щосили тиснули на підлогу в спробах зрушити власне тіло, і зрозумівши, що не може нічого вдіяти з цими емоціями — хлопець заплакав.
…
Над Шибуєю небо зовсім потемніло, сніг продовжував сипати, а центральні дороги, так як і зазвичай буває на свята, заповнені машинами, але на щастя позацентральні вулиці практично порожні, що дозволяє мотоциклу Кейске вільно рухатися. Він впевнено під’їхав до будинку своєї дівчини. Хлопець, проте, не поспішає наблизитися на транспорті чи заходити всередину. Він дістав телефон з кишені теплої куртки та вирішив зателефонувати Хіні. Гудок здається тягнувся вічність і Кейске нахмурено вслухався у цей звук. Нарешті по ту сторону зв’язку пролунав трохи втомлений голос дівчини. В ту ж секунду на обличчі хлопця з’явилася стримана усмішка.
— Я біля тебе. Виходь, — сказав Баджі.
Дівчина не відповіла, а тільки заперечуючи мугикнула. Вона не надто хотіла виходити з дому, та й досі була у домашньому.
— Нащо взагалі кудись йти? — нейтрально додала Хіна.
Кейске проігнорував запитання дівчини, оскільки відповідь очевидна.
— Давай, збирайся. Я чекаю.
Вони закінчили дзвінок. Кейске залишався на тому ж місці, незважаючи на досить холодну погоду, — Хіна, у своїй кімнаті, кілька секунд посиділа на ліжку та з вимушеністю піднялася й почала переодягатися в щось доречніше для прогулянки до закладу з перекусами.
Дім Фуджівар зараз був таким тихим як ніколи. Всі члени сім’ї кудись пішли святкувати. Хіні так подобалася ця тиша, і вона не мала жодного бажання виходити кудись. Зовні мороз та й у закладі напевне буде натовп. Дівчина насупилася від думки про купу незнайомих людей в обмеженому просторі. Вона взяла мобільний та знову зателефонувала Кейске. Він одразу відповів.
— Давай просто дома посидимо, — запропонувала Фуджівара. — Я так не хочу кудись іти…
Баджі хотів їй щось відповісти проти, але тоді замислився.
— Нехай, байдуже — головне, що з тобою, — з вимовив хлопець.
Дівчина по ту сторону слухавки закотила очі.
— Тоді я йду до тебе? — додав Баджі.
— Чекай! — прозвучав схвильований тон дівчини. — Як ти виглядаєш? Де ти залишив байк?
Кейске здивувався таким запитанням, але одразу почав описувати свій вигляд (щоб Хіна знала, якого хлопця кличе додому і яким його побачать батьки, якщо раптом повернуться раніше запланованого). Він був у звичному для себе, темному та мішкованому одязі й зимовій куртці. А свій мотоцикл Баджі планував залишити десь на вільному місці поблизу майданчика. Хіна, послухавши, замислилася. Вона попросила хлопця відвести транспортний засіб трохи подалі, оскільки не хотіла, щоб батьки помітили його. А з його зовнішнім виглядом вона не знала що робити. Зараз просити його переодіватися немає сенсу, але якщо раптом старші прийдуть і побачать його таким — у них з’являться запитання. Також вона трохи захвилювалася, що не знає, коли саме прийдуть родичі.
— Не хвилюйся, Хіна. Я буду чемним, якщо доведеться, але зараз нікого немає, правда? Хоча, що то за побачення, якщо твої батьки будуть в сусідній кімнаті? — іронічно додав Баджі.
— Довбень… — зітхнула та.
Дівчина закінчила телефонну розмову, а хлопець одразу після дзвінка прислухався до поради Фуджівари й перевіз мотоцикл кудись подалі від будинку та одразу направився до дому Хіни, хоча в цей момент подумав: «Може би то зібрати волосся чи хоча б заправитися, щоб Хіна менше хвилювалася?». Тим часом Хінаморі продовжувала приводити себе й дім в більш менш пристойний вигляд, хоча Кейске достатньо часто в них був і знайомий зі “затишком” дому Фуджівар.
Після розмови з хлопцем минуло чуть більше десяти хвилин. Дівчина вже почала думати, що Кейске загубився. Проте як тільки ця думка промайнула в її голові пролунав дзвінок у двері. Вона швидко відчинила й в цей момент на її обличчі виднілося пригнічення, але секунду пізніше її вираз став нейтральним, тому що перед нею були її батьки та молодші сестри. Але Хінаморі одразу задалася питанням: «Де Тацукі? Хіба вона не пішла з усіма до міста? І, чорт забирай, тепер буде незручно, якщо Баджі зараз прийде…». Вся сім’я тієї ж миті розійшлися по домі. Наймолодші сестри: Міруко й Сачі, — побігли у свою кімнату гратися; Ріса — інша сестра, — разом з мамою пішли на кухню, щось приготувати страви до вечері та кликали Хіну, допомогти; а батько пішов у вітальню накривати на стіл. Таким чином у домі почалася підготовка до різдвяної вечері. Кожен робив своє завдання та поспіхом переміщувався по приміщенню. Ця метушня вже встигла вивести Хіну зі спокійного стану та й вона пошкодувала, що відмовилася виходити кудись. Вона передумала та хотіла зателефонувати хлопцю і сказати, що плани змінилися, та було пізно — Кейске вже був під дверима. Мама відчинила йому двері. Прихід Баджі ще більше вибивав Хінаморі з колії.
— Кейске-кун? Який сюрприз, — привітно заговорила пані Фуджівара. — Ти до нас на вечерю?
Баджі не знав, що відповісти. Він кинув погляд на Хіну — вона здалася не надто впевненою, але хлопець рішуче кивну. Кейске, недивлячись ні на що, сьогодні хотів провести як можна більше часу разом з коханою.
— О, як чудово! — радісно додала жінка.
Всі продовжували метушитися по домі. Баджі в цей час не зовсім знав, що йому робити. Він хотів бути тільки з Хінаморі, але їй доводилося допомагати з вечерею, тож хлопець мав напевне зачекати на неї у кімнаті. Проте йому цього не дали зробити: пан Фуджівара попросив про допомогу, й Кейске не мав права відмовитися. В цей час тато Хіни міг поговорити з хлопцем. Він почав розпитувати юнака про екзамени, й сьогоднішні плани, майже в погрозливому тоні. Баджі не мав здогадок, як відповідати на ці питання, чи це має бути правда, — можливо це не сподобається батьку дівчини, — чи краще уникнути цих розмов, а може взагалі збрехати. Він досі мав тримати образ зразкового хлопця, щоб не втратити Хіну, тому він частково прибрехав про свої результати екзаменів і про свої наміри.
Досить швидко Фуджівари накрили на стіл та вся сім’я зібралася разом. Всі не поспішаючи зайняли місця. Була тиша й кожен несвідомо постійно кидав погляд на Кейске, навіть Хіна, з думками: «Тільки би він не ляпнув нічого лишнього». Пан Фуджівара сказав помолитися перед вечерею — всі це зробили. Досі була хвилююча напруга в повітрі. Щоб пом’якшити атмосферу пані Фуджівара взялася пропонувати гостю різні страви. Як би Кейске не прагнув відмовитися, бо не любить таку їжу, йому доводилося кивати, але на обличчі у нього читалася відраза, що дуже обурювало старших, навіть якщо вони цього не говорили. Тож досі над столом висіла тиша та купа не озвучених питань чи претензій. Як от щодо зовнішнього вигляду Кейске: ця розтріпана зачіска та темний, розтягнутий одяг. В якийсь момент, всі нарешті перестали витріщатися на хлопця та просто перевели свою увагу на вечерю, але ця ніяковість нікуди не пропала. І знову, тільки відволікшись від страв, батьки намагалися залучити Кейске до сімейного свята.
Після вечері традиційно в домі Фуджівар співали різдвяні пісні. Тож Сачі з Міруко почали співати й з ними підхопили інші. От тільки в цьому всьому Баджі почувався дуже не комфортно. Він не знав цих пісень та й співати не любив. Але за цим столом це нікого не хвилювало. Всі Фуджівари поважали цю традицію і в будь-який спосіб хотіли залучити Кейске до святкових звичаїв і жодні відмовки юнака не приймалися. Але Кейске занадто впертий, щоб погодитися на це приниження.
Одразу після вечері сім’я спокійно сиділа й розмовляла, продовжуючи закидати Кейске не надто зручними питаннями. Хіна вже втомилася від того, як вони проявляють надмірий інтерес до її гостя, та й очевидно, що Кейске було некомфортно в цьому знаходитися. Він сьогодні хотів провести з Хіною, і дратувався через кожну втрачину секунду тут. Нарешті хлопець не витримав та встав з-за стола, сказав, що йому час йти і в цей момент подивився на Хіну, натякаючи, щоб вона йшла з ним.
— О, Кейске-кун, ти вже йдеш? — заговорила пані Фуджівара. — А так добре сиділи.
— Так… — хлопець похитав головою з іронією, бажаючи як можна швидше покинути цей дім.
Батько піднявся теж. Він подумав, що варто провести хлопця та заодно вони б поговорили на одинці, як чоловік з чоловіком. Кейске різко відмовився та поспішив на вихід.
— Я проведу… — сказала Хіна, послідувавши за хлопцем.
Вони обоє швидко накинули верхній одяг та вибігли з будинку.
На вулиці Кейске одразу спробував розслабитися.
— Чому ми одразу не пішли!? Якого біса, я мав це терпіти? Ти казала, що нікого нема.
— Я думала вони ще не скоро повернутся.
— Наступного разу думай краще.
Хлопець важко зітхнув. Він не хотів, щоб сьогоднішній вечір закінчився ось так. Він взяв руку Хіни та потягнув її в сторону свого мотоциклу.
— Напевне, недовга подорож допоможе нам про це забути, — говорив той дорогою.
Дівчина не заперечуючи, крокувала за ним…
Пара проїхалася околицями міста. Сніг досі потрохи засипав дороги. Аромат морозу та вітерець на швидкості наповнили Баджі спокоєм і Хіна теж відчула себе краще. Хлопець поступово прискорювався, що ще більше позбавляло пару від нав’язливих думок. Швидкість мотоциклу зростала доки для обох цей момент не став єдиним важливим і в якому вони живі. В цей час вони не думали й не помічали нічого іншого, окрім вітру та тремтіння сердець, навіть дзвінки телефонів. Тоді Кейске запитав: «Поїхали в KFC!?» й Хіна ствердно відповіла. Й мотоцикл одразу змінив свій курс в напрямок центру.
Мотоцикл молодих людей під’їхав до великої будівлі фаст-фуду. Сьогодні тут народу більше ніж у будь-який день року. Паркінг був повністю забитий, тож Кейске довелося витрати чимало часу, щоб знайти місце та й воно не надто комфортне. Хлопець залишив транспорт на відстані 200 метрів від закладу, проте пара була цим не сильно засмучена. Вони трохи поскаржилися на незручність, але все ж з припіднятим настроєм йшли в заклад. Баджі був справді голодний. В гостях Фуджівар він так і нічого не з’їв. Зараз його розум заповнений тільки думками про їжу та те, як він проведе залишок вечора зі своєю дівчиною.
Тільки зійшовши з транспорту, Кейске став поближче до Хіни та спробував обхопити її плечі своєю правою рукою, але дівчина відступила, щоб він до неї не дотягнувся. Хлопець від її дій тільки скоса посміхнувся та знову підібрався й цього разу схопив її в свої обійми. Після чого вони попрямували до закладу. На шляху Хіна відчула вібрацію телефону. Вона дістала його з кишені та поглянула на екран. Це був номер Тацукі. Старша Фуджівара не спішила приймати дзвінок, але помітила, що сестра вже кілька разів телефонувала, тоді вона важко зітхнула й відповіла:
— Алло?
— Хіна… — радісно але з схвильованим тоном сказала Тацу.
— Що ти хотіла? Де ти взагалі? Невже на побаченні сьогодні? — почала глузувати старша, не надаючи значення тривозі в голосі сестри.
— Звичайно, — іронічно відповіла та, — з Міцуєю-куном…
— Вмерти захотіла?
На обличчі Хіни з’явилися нахмурені брови, що навіть Кейске збентежило й хлопцю стало цікаво, що їй там сказали в слухавці. Молодша Фуджівара тільки слабо посміялася на тій стороні зв’язку.
— Та жартую я, звичайно, хоча я б була не проти провести Різдво з Міцуєю-куном, — трохи засмучено зітхнула Тацукі.
— Навіть не сподівайся. Чого ти дзвонила? — вже серйозніше перепитала Хінаморі.
Тацукі на мить замовчала, так ніби зараз намагається зібрати думки в ціле.
— Тут така справа… Як би це сказати…
— Кажи вже! — суворіше сказала Хіна втрачаючи терпіння.
— Добре добре, — прорвався схвильований смішок. — Я тут здається ногу вивихнула, а може й зламала…
— Що!? Як?
— Ну, я йшла додому і послизнулася на ожеледиці в Манджиро під хатою. Я знаю, що ти мабуть з Кейске, тому… можете під’їхати і довезти мене до дому. Я змогла доповзти до хати Манджиро, але тут нікого крім діда і він сам пішов, після того як сказав, що нічого страшного, але нога жахливо болить, хоча вже трохи менше. Я чекаю. Приїдете? Якщо звісно, я не надто вас відволікаю від вашого різдвяного вечора…
— Еммм.
Хіна замислилася перед тим як щось відповісти, — Тацукі в цю ж секунду закінчила дзвінок. Старша Фуджівара одразу збентежено подивилася на Баджі. Вона переповіла ситуацію хлопцю та сказала, що треба поїхати.
— А вона не зачекає годину чи дві? І якого біса, я що шофер персональний? Щей… Як вона сміє просити МЕНЕ про це? — обурено суперечив Баджі.
— Не вимахуйся, треба поїхати.
Хінаморі перехрестила руки на грудях та покрокувала знову до мотоциклу.
— Чекай, Хіна, — хлопець наздогнав її та зупинив. — Можна це комусь іншому доручити. Це не обов’язково нам робити.
Хіна втомлено подивилася на Кейске зацікавленим поглядом та похилила голову наліво. Хлопець зухвало усміхнувся, помітивши, що вона хоче знати його задум. Він дістав свій мобільний та з діловим виглядом почав телефонувати, показуючи дівчині жест «зараз я все вирішу». Гудки йшли, а відповіді так і не було. Хіна з очікуванням спостерігає за цим.
— От гад. Не бере трубку, коли потрібний найбільше, — тремтячим голосом від роздратування сказав Кейске та зробив ще один дзвінок.
Хінаморі зрозуміла, що Баджі намагається додзвонитися до Чіфую, але їй ця ідея не подобалася.
— Ти збираєшся це на Чіфую скинути, навіт якщо ви так і нормально не говорили після Хелловіну? І ти не думаєш, що у нього можуть бути інші плани? Якщо він аж на твої дзвінки не відповідає…
— Та які у нього можуть бути плани? — він закотив очі. — Сидить вдома, напевне, сам з котом і манґу читає. Чого б не доручити йому таку дрібницю? Чого ми маємо відволікатися від нашого побачення через щось подібне?
Дівчина нахмурилася та досить холодним, пронизливим поглядом подивилася на хлопця. Вона продовжила свій рух до мотоциклу не відповідаючи на безглузді питання Кейске. Він проти своєї впертості послідував за нею та вони разом поїхали до дому Сано.
…
Раніше. З парку вийшла Тачібана Хіната. Вся в сльозах. В ній змішалися печаль і гнів. Дівчина не знала куди їй піти та що робити. Її хода була повільна та й погляд постійно спрямований до землі. Вона досі не усвідомила, що сталося та не хотіла приймати слова Такемічі, які він їй сказав півгодини тому. В цей момент дівчині здавалося, що найкращим рішенням буде повернутися додому, щоб не бачити всі ці радісні пари у цю різдвяну ніч або заховатися від усіх, тож своє спустошене тіло вона потягнула кудись у спокійне нелюдне місце.
Тачібана дійшла до святині — невелика капличка в бідному парку, до якої звикла приходити кожного Різдва помолитися. Як і зазвичай, тут нікого стороннього. Дівчина пройшла трохи далі та сіла на одну з лавок. Її розум досі повний думок про Такемічі та його слова, але вона намагалася робити так, як робила завжди: склала долоні та мовчки помолилася, дивлячись в глибину. Доки Хіната занурилась у себе, до цієї ж каплички підійшла Емма. Виявляється Сано теж кожного року приходить в це місце. І вони обидві надзвичайно здивувалися, що раніше не зустрічалися тут. Емма так само, як Хіната для початку звернулася до вищих сил, після чого дівчата розговорилися.
— А чому ти не з Такемічі? — почала цікавитися Емма.
Тачібана намагалася залишатися стриманою, але з тим їй хотілося поділитися з кимось своїми емоціями. В неї проступили сльози, як вона почала говорити про їхню крайню розмову. Емма уважно її вислухала та спробувала розрадити подругу. Хоча Сано не вірила в правдивість цієї ситуації. Вона вирішила зрозуміти, що насправді сталося, а для цього їй потрібно поговорити з Хінаґакі особисто й якщо доведеться вилаяти його за такий вчинок. Емма рішуче піднялася з лавки й одразу розпочала пошуки негідника.
…
В церкві досі триває битва. Міцуя все ще тримав увагу Тайджу на собі. Бійка виявилася виснажливою для обох. Масивне тіло Шіби з кожним ударом стає все важчим, він стає все повільнішим та пропускає атаки противника — здається ось-ось хлопець звалиться. Проте, Міцуя не менш ослаблений: його стійка вже не така впевнена та напади Тайджу з кожним разом розхитують його рівновагу. Усі присутні в церкві, затамувавшги подих, спостерігали за бійкою, яка схоже підходить до свого фіналу. З острахом та надією водночас. В якийсь момент перед їхніми очима Міцуя, отримавши черговий удар, не встояв на ногах та повалився на коліна.
— Така-чан… — схвильовано промовив Хаккаі та так тихо, що тільки він сам міг чути.
Відчуття провини з’їдало його зсередини, але досі страх перед Тайджу був сильнішим. Сльози в його очах все ще не висохли, проте зараз погляд юнака наповнювався ненависттю та жахою захистити Такаши, свою сім’ю та своїх друзів.
Союзників Таки: Такемічі, Чіфую, Хаккая та Юзуху, — охопили жах та збентежа, але духом ніхто не впав, вони досі сповнені рішучості. Феєрії Тайджу, тим часом, не було меж. Він в цю ж секунду переможно та глузливо зареготав з тим розкидав погрози на залишок противників. Рапто лунання сміху старшого Шіби перервала розслаблена іронія Міцуї. Хлопець впевнено став прямо, подивився в очі Тайджу та лише додав: «Не поспішай, сучий ти син. В мене просто шнурки розв’язались. Я ще не закінчив». Й таким чином Міцуя продовжив бій. Від зневаги Тайджу складно було стримувати свої шаленство та гнів. З цими почуттями в нього навіть друге дихання з’явилася та битва зарядилася новою енергією.
Захоплені битвою, ніхто не помітив, що церкву оточили підлеглі Тайджу, а саме вся банда Чорних Драконів. Дехто з них навіть пробрався в середину храму й в зручний момент показався та атакував Міцую важким предметом по голові. Цей удар став для Міцуї неухильним. Ранене місце закровило та хлопець втратив свідомість. Його товариші злякалися не на жарт. Всі в одну секунду рушили до друга. Доки вони розбуркано кинулися до Такаши вороги: Інуї сейшу та Коконой Хаджіме, — повідомили, що це капкан. Ніхто тепер не вийде з цієї церкви неушкодженим: кожному ненависнику Драконів тут настане кінець…
Додати до улюблених