Робота написана в рамках Осіннього Фікрайтерського З’ізду 2023
Пісня – Bee Gees “Stayling Alive”
Стояв погожий весняний день, коли шестикласник Теодор Нотт розбив дзеркало в слизеринській вітальні. Йому не хотілося цього робити, але накопичувані роками злість і розпач брали верх над здоровим глуздом, котрий раніше ніколи його не підводив. Хлопцеві було необхідно випустити пару, тому книжка полетіла туди, куди їй не місце.
-Агов, Тед, ти що – з глузду з’їхав? – насмішливо запитав Блез Забіні, коли осколки полетіли в різні сторони, налякавши дрібненьких першокласниць. – Для чого псуєш шкільне майно?
-Відчепися, Блез, – огризнувся Теодор і побіг в совину вежу – єдине місце, де він ще міг побути наодинці зі своїми думками.
Хлопець вибіг зі слизеринського підземелля, попрямував у бік виходу з замку та за кілька хвилин вже був біля підніжжя совиної вежі. Він зайшов всередину, сперся на стіну, не звертаючи увагу на бруд та ухкання численних птахів – ці звуки заспокоювали його, їхня дисгармонійність прекрасно співіснувала і доповнювала дисгармонійність його власної душі.
Світло приємно лилося з високих вікон і хлопець заплющив очі, насолоджуючись симфонією сонячних променів та чудернацьких совиних трелів. Він завжди відчував себе впевненіше поблизу тварин – вони, на відміну від людей, його розуміли і приймали цілком і повністю. Теодор подумав про своїх однокласників – усі вони мають нормальні родини, ідеальні біографії та захмарний рівень егоїзму. Навіть ці ідіоти Креб та Гойл. Тільки він з народження відчував гірку образу на всіх і вся.
Все в його житті йшло не так і змушувало його вдавати з себе щось інше. Сирота при живій матері, вимушений видавати опікуна – Фредеріка Нотта – за рідного батька, єдиний з слизеринців-шестикурсників, хто бачив тестралів. Навіть його ім’я – фікція, чудернацьке ім’я, котрим хлопчика називали в домі на площі Гримо, 12, існувало лише в його пам’яті та в головах кількох людей. Проте цей дім –вже не його, хто-зна, що там відбувається і навряд чи він ще зайде в цю похмуру, проте рідну гавань.
Він втратив майже всіх тих, хто знав його крихіткою. Персефона Мелфой, Вальбурга Блек, Маргарет Нотт, Поллукс Блек, Кассіопея Блек, Арктурус Блек… Матір, дідуся по маминій лінії та молодших брата і сестру він бачив ще сім років тому. З іншими родичами все було ще заплутаніше. Іноді хлопчикові здавалося, що така його доля – не затримуватися ніде надовго, втрачати всіх, кого він любив чи до кого прив’язувався, щоб врешті решт і самому зникнути, розчинитися в вічності.
Тед відчував себе зайвим – бастард, недолюблена дитина, об’єкт торгу між трьома сім’ями, тягар для оточуючих, котрий ніяк не міг знайти моральні та життєві орієнтири. Але він мусить виправдатися, заявити про себе перед тим як піти назавжди – так як і його згасаюча тотемна зірка, в честь котрої його назвала покійна Вальбурга.
Він має стати магозоологом, тому що це єдине, що йому ще доступно. Хлопець відчував себе безпорадним кошенятком, котре грає роль холоднокровного снігового барса – замкнутого і злегка відлюдькуватого.
На даний момент він просто ніхто і ніщо. Він не виправдав сподівань Вальбурги – не подружився з цим осоружним Гаррі Поттером і майже не спілкується з Драко, хоча знає, що той вважає його рівним. Він не показав себе з кращої сторони і вагався в настановах щодо величі чистокровності – важкі сумніви не давали йому спокійно жити вже кілька років. Він не спішив приєднатися до лав смертежерів, хоч йому про це постійно натякав його прийомний батько Фредерік.
На думку Теда, він всюди почуватиметься як не в своїй тарілці – життя взагалі зайшло в глухий кут і він борсається в холодній багнюці невизначеності, непорозумінь та неприйняття себе та інших. Просто як чужий серед своїх. Та ще й привид війни весь час маячить за рогом. Життя просто йшло в нікуди і ніхто не міг його зрозуміти і допомогти. Цілком можливо, що ця депресія доб’є його і він згасне дуже передчасно – як і більшість Блеків.
Теодор поправив густе чорне волосся і занурився в важкі думки, навіть не звертаючи увагу, що його улюбленець – маленький сничик на ім’я Рорі – прилетів з найвищої жердинки і сів йому на плече. Хлопець здригнувся, проте погладив маленьку пташку по голові. Рорі став чистити золотисті пір’їнки своїм довгим тонким дзьобиком, змушуючи хазяїна невимушено посміхнутись. Це його гордість – більше ніхто в школі не мав такого улюбленця. Останній подарунок від матері, перед тим як вона припинила йому писати, зосередивши увагу на своєму американському житті.
-Теде, ти чого сидиш в цих кам’яних стінах, ходи в вітальню, там Кребу батько прислав ящик Огденського і Філч нічого не просік, – веселий голос Блеза вивів хлопця з відсутнього стану.
-Блезе, відстань, дай мені побути наодинці, – відмахнувся Теодор, закотивши очі.
– Чого ти постійно уникаєш нас всіх і поводишся як людина не від цього світу? – запитання Блеза насторожило його співрозмовника.
– Не твоя справа, – огризнувся Тед.
Він ще хотів додати якийсь цинічний коментар, але тут сталося щось дивне. Губи Блеза впилися в його уста. Здивований до максимуму Теодор хотів запротестувати і відштовхнути нахабу, але в шаленому пориві інстинктивно привідкрив губи і відповів на поцілунок. Це було неправильно і божевільно, але в ті дивні 15 секунд він начебто розслабився, в голові прояснилося і стало ніби легше на душі.
-Просто розслабся, друже, відпусти думки і не корчи з себе неприступну крижинку та вилізь з мушлі, – Блез розімкнув губи і хитрувато усміхнувся однокласнику, приязно вдаривши його по плечу. Теодор лише глянув в чорні очі хлопця і відвів погляд.
За кілька секунд Блез вибіг з совиної вежі. Тед ошелешено дивився йому вслід. Він вважав, що йому подобаються лише дівчата, але цей Блез…За кілька секунд він зумів зняти з нього більше негативу, ніж розбите дзеркало і самітницькі рефлексії. Начебто хтось відрізав нитку повітряної кульки і вона нарешті змогла злетіти. Все так просто?
Теодор розправив плечі, відчувши як йому стало легше і простіше. Він вирішив – з сьогоднішнього дня більше спілкуватиметься з Блезом. Можливо це те що йому треба. Було про це дивно думати, але Забіні був його протилежністю – веселим та безтурботним хлопцем, котрий провів перші роки життя у сонячній Італії, а не в похмурому домі, наповненому темними артефактами та суворим голосом Вальбурги Блек. А протилежності ж завжди доповнюють один одного, знаходячи те, чого їм бракувало.
Цілком можливо, що цей хлопець – це саме та людина, яка зуміє вилікувати його покалічену душу, торкаючись до її закривавлених хитросплетінь своїми пальцями кольору молочного шоколаду та єхиднуватою усмішкою.
Теодор вийшов з вежі з відчуттям легкості. Він вже знав, що Блез володіє однією із рятівних соломинок для його пораненої особистості. І, чорт забирай, як же добре, коли тебе нічого не мучить і коли його гарячі вуста забирають з тебе печаль та тугу!
Теодор пішов у вітальню в значно кращому настрої, посміхаючись яскравому сонцю. Хай там що – він має залишитися живим не тільки фізично, але і морально.
Робота є фактичним сиквелом фанфіку “Під сузір’ям роду Блек” (https://fanfic.com.ua/fanfic/%d0%b7%d0%b0%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%82%d1%8c-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%b4%d0%bc%d0%be%d0%b2%d0%b8/)
https://t.me/fanficsdeclaudette
Додати до улюблених