Золотаве сонце, поблискуючи в озері, закотилось за небокрай. Пташки перестали співати, а квіти відвернулись від останніх променів. Весняна прохолода огорнула ліс. Перелесник все ще задумано сидів під тою березою.
-Чого ти сидиш? Чого душа твоя не в спокої? – монотонно, не звично для неї, звернулась дівчина.
-Мавко! Чому ти пішла, не вислухавши мене? Я хочу допомогти тобі й у тебе знов буде щасливе та безтурботне життя.- натхненно знов повторював Перелесник.
-Ні! Не буде! Більше ніколи! Ти мені не допоможеш. Ніхто не допоможе, бо ніхто не поверне мені мого милого….Я не хочу, щоб ти тривожився через це, тому краще йди й не повертайся ніколи!
-Але….ти ж сама до мене прийшла….Може ти подумаєш що до моєї ініціятиви? Прошу, лісова царівна, ти маєш сяяти яскравіше за нічні зірки, квітнути красніше за калину, співати милозвучніше за солов’я.
-Ні! Ти не розумієш! Мені життя без нього немає!
-Цей юнак вбив тебе! Змусив згаснути, забрав волю, а ти й ласкава….
-Він подарував мені подарував пісню!
-Що з тої пісні, коли ти нежива?
Душа Мавки спалахувала, немов свіча. Її щоки відображували сліди срібних сліз…І знов зникла…Втекла від правди…Уже без сил Перелесник видихнув і пішов куди очі гляділи. Блукав він довго, вже й небо зчорніло, а кругом світляки, як ті крупиці сонця. Зупинився він біля озера, що місяць холодний відображувало. Та от хтось знову окликнув його….
-О! Кого я бачу! Перелесник милий, тебе й не впізнати. Лиця нема…Що сталося?
-Це ти, русалонько. Та бачив душу Мавки…Як зрію на неї, так і болить серце…Змінилась наша лісова королівна… Нема усмішки лагідною, співу голосного…Зник..
-Це через того людського хлопця! Так і знала. Якби ж потерчата одразу втопили його! А Мавка навіть не віталась зі мною! Уяви, зі мною! А ми були такі близькі…Тепер і душу не побачу…
-Якби вона погодилась, то зараз би тут удвох співали та вінки чарівні заплітали….
-Погодилася?
-Ну так… Я знаю як їй тіло повернути..
-Знаєш? І чого чекаєш. Ну як завжди дізнаюсь про все останньою! Треба тобі частіше заходити до своєї подруги…
-Та як чого чекаю? Вона ж проти… А треба, щоб хотіла…
-Хочеш, я знайду її та поговорю. Може й послухає мене, Мавка знає, що я люблю її, навіть більше за «Той, що греблі рве». Тільки ти розкажи, звідки знаєш як повернути?
-Довга історія….Якось розповім…
-Та ти чого? Чому не зараз?
-Та от і сонце сіло за видноколо…Тим паче це дійсно довго….
-От нудьга з тобою.
Не довго думаючи, русалка потягнула хлопця в воду, щоб хоч трохи розвеселити. Той впав, що навіть потерчата повискакували з води. Він хотів вплести на берег, але заплутався в водоростях. Водяна королівна дивилась на це, приховуючи усмішку, але згодом допомогла юнаку.
-Та май ти совість! – у відповідь русалка розсміялась. Перелесник теж почав радіти. Так вони трохи побовтались у воді, як раніше, коли мавка ще озеро квітчала…
-І все ж, розкажи мені, як її повернути. Я маю знати!
-Та як тобі пояснити…
-Як є, так і пояснюй!- перебивши, крикнула Русалка, не витримавши цього нещасного.
Додати до улюблених