Простягнувши останні ноти пісні, гурту поаплодували, і на сцену вийшов аукціоніст з келихом шампанського і столовим ножем, яким потім ударив кілька разів по склу, привертаючи до себе увагу натовпа, що вже розбушувався в розмовах.
− І так, дорогі гості, настав час для продовження нашого аукціону! Нагадую, він благодійний, тому не шкодуйте свої гаманці, адже ваші гроші підуть у такі фонди, як: “Сонячний зайчик” – фонд дітей та дорослих із синдромами аутизму, ДЦП, дауна, шизофренії та інших менш відомих психічних відхилень; “Обійми метелика” – для дітей, які страждають Бульозним епідермолісом, так само відомих, як діти-метелики; “Залізне серце” – фонд психологічної та матеріальної допомоги постраждалим під час та після інциденту повстання кібер-людей.
Від останнього пункту Пітера стисло в стілець. Перед його очима спалахнула Жаклін, що перетворилася на кібер-людину. Він уп’явся в порожнечу, не слухаючи подальших перерахувань ведучого, прокручуючи в голові знову і знову втрату дружини, як його пальців торкнулася чиясь рука, така знайома і рідна. Піт повернувся у бік Джекі, відчуваючи, як вона стискає його руку у своїй чіпкій хватці, показуючи тим самим, що вона тут, його дружина жива, що він не самотній.
− І так, почнемо ж торг! Перед вами на екрані яхта Ferretti Yachts 550 2005 року випуску. Максимальна швидкість – 29 вузлів, пасажиромісткість – 12 осіб, паливний бак – 1400 літрів. Детальні характеристики ви можете прочитати на екрані, – відпивши шампанського, ведучий продовжив торг, – початкова вартість 300 тис. доларів. Ваші ставки.
Десь у залі:
− 350 тисяч!
− 400 тисяч!
І наступна ставка підкосила всіх присутніх. Пітер підняв свою табличку і сказав:
– Півтора мільйони.
Всі в залі дивилися на чоловіка, і тільки Роуз розуміла, що спонукало загнути таку ціну, звичайно ж, висока ціна відбиває решту покупців, але зараз справа не в цьому. Вона чудово пам’ятає, що відчував її батько, коли втратив свою дружину, що він відчував, коли знову її зустрів, що він відчував, коли розумів, що це не та сама Джекі. В якомусь сенсі, відносини батьків допомогли розібратися в собі, адже у неї з Доктором приблизно та сама ситуація сталася.
Того божевільного дня сталося багато. Доктора виявилося два, один із них взагалі став наполовину людиною. Роза поцілувала двійника свого коханого, а оригінал залишив її зі своєю багнутою копією. Здавалося б, ось він Доктор, він з тобою, освідчився в коханні, сказав, що людина і що постаріє з нею, а в грудях так само порожньо. Чомусь не залишає почуття, мовляв Доктор насправді полетів, залишив її, а ця людина поруч з нею – роздрукована на принтері копія: виглядає, як він, думає, як він, володіє його спогадами, але не має тієї самої душі, свідомості. Ці частини особистості – власні.
Увечері, коли Пітер забрав усіх із бухти Злого Вовка, життя зрозуміліше не стало. Під час вечері Роуз всіляко намагалася перебороти себе, приділяти Доктору максимум уваги. Вона сіла поряд з ним, розмовляла постійно, не уникала погляду, намагалася торкатися, і лише обгортка Burger King у неї в руках з їжею давала перепочити. Вперше в житті спілкування з ним було таким складним: постійно хотілося відвести очі, сісти кудись далеко, не бачити і не чути Метакризи, проте неможна показати реальні почуття, тому що він не винен, що в її голові лютує ураган Катріна. Краще, якщо Доктор нічого не підозрюватиме, поки Роуз не розбереться в собі.
Хотілося сказати, що дехто всю ніч не спав, відчайдушно розмірковуючи над тим, як далі бути, але ні, в цьому будинку все відразу ж поринули в сон, варто було тільки сісти на ліжко. Тіло було втомлене, будь-який мозок пошле ваші загони, якщо йому необхідно відпочити, або просто втратите свідомість))). Вчорашній вечір пройшов вдало, а ось ранок обіцяв бути не найкращим. Прокинувшись, Роуз ще пів дня пролежала у ліжку. Відверто кажучи, було не на жарт страшно виходити з кімнати. Кілька разів чулися кроки в коридорі біля її дверей, які на кілька секунд зупинялися, а потім забиралися геть. Коли стукнула опівдня, до доньки прийшла мати. Вона дуже тихо відчинила двері і так само її зачинила. Можна було подумати, що Джекі боялася розбудити “сплячу красуню”, але насправді вона просто намагалася в щура увійти, щоб інші, а особливо “новенький”, не почули. Роуз старанно намагалася вдавати, мовляв спить, проте дуже безглуздо видав буркотливий живіт (під час сну живіт не може бурчати, бо не “працює”).
− Підйом ненаглядна, треба поговорити.
Дівчина зрозуміла, що продовжувати прикидатися немає сенсу, тому просто розплющила очі, розгорнулася, але з-під ковдри вилазити не збиралася.
На аукціоні згадалися слова матері, сказані першого ранку після битви з Далеками. Кілька тижнів Роза перетравлювала інформацію, вона викликала суперечливі почуття: визнавати правоту Джекі дуже не хотілося, але в той же час у глибині душі не залишала надія. Через тижні півтора Злий Вовк хотіла обговорити цю тему з Повелителем Часу, але той раптом захотів з’їхати, випробувати нове життя. Так вийшло, що розмова знову відклалася, не можна було вивалювати таку інформацію принципом відсмикування пластиру, інакше Доктор у мить вирішив би припинити свої перші кроки в людському житті, можливо віддавши себе повністю Роуз, маючи намір домогтися її розташування. Але в той же час сама Роуз не була готова до чогось більшого, ніж дружба… поки що.
***
− Якісь дивні на Землі моллюски, ти не думаєш? − Виходячи з ресторану, тут же помітив односерцевий Тайм Лорд.
Дівчина, що йде поруч, голосно розреготалася, ударивши по плечу супутника:
– А не треба було на них свої іншопланетні штучки виробляти звуковою викруткою!
– Так хто міг подумати, що вони у вас такі крихкі! − Доктор із награним обуренням скаржився на “живу їжу”, протираючи серветкою піджак.
− А чого ти очікував від збудження желеподібної консистенції на високочастотні звукові хвилі? Що устриця побіжить тобі до рота? – Роза знову засміялася, тільки вже ближче до зловтішного тону. – А вона просто бахнула в тебе перед носом!
– Так, але… – Док затнувся, – почекай, відколи ньордовою мовою почала розкидатися ти, а я слухати, як звичайний людський представник 5-го рівня?
– Хей! А це може бути образливим.
Іншопланетянин лише підступно посміхнувся. Через пару хвилин, йдучи до машини за три метри від Джекі і Піта, Роза недовго вагалася, але потім як відрізала, сказала:
– Докторе, нам треба поговорити.
Метакриза серйозно напружився. Він не очікував, що ця розмова так скоро станеться, та взагалі, відбулася б взагалі? Невідомо, чим усе може закінчитися, раптом погіршиться становище? Адже сьогодні ввечері, здавалося, все тільки почало налагоджуватися.
− Про що ж?
– Про нас.
Ці два слова наче скинули небеса. За їхніми спинами пройшла ударна хвиля, коливання під ногами, вибиті шибки на кожній будівлі та машині, сигналізації розривалися у галасі. Наче кінець світу прийшов. Утихомирившись, відкрився потік безладних слів з боку навколишніх людей. Купа народу дістало телефони, тикаючи пальцем на камеру то в небо, то кудись у бік обрію. Розвернувшись, нашій недопарочці відкрився дуже красивий, але жахливий вигляд. Біля берега за кілометр від них з’явився величезний кратер. Він палав, все навколо палало синім полум’ям. Подекуди на кілька секунд з’являлися вогняні кулі в повітрі.
– От і поговорили…
Додати до улюблених