Перша половина дев’ятнадцятого століття. Італія. Мілан. Часи наполеонівського королівства Італія (1805 – 1814 роки).
1805 року постало королівство Італія, віце-королем став Ежен Богарне. Мілан залишився столицею королівства.
Після кардинальних змін, життя людей почало приходити в норму. Все вернулось на круги своя. І у вісниках та в діалогах знову звучало ім’я славнозвісного юнака з не найкращою репутацією. Ні серед простого населення, ні серед вищих верств.
Ім’я юнака – Домінік Літта. Син графа Літта. Чуючи про графа Літта, ніхто б не міг подумати, що саме Домінік син графа. Цей чоловік мав хорошу репутацію, що не сказати про його сина. Єдиного сина. Яке ж горе спіткало сім’ю Літта, що їх єдиний спадкоємець така нікчема.
У мережах пабів та барів його знали всі, ще той п’яниця, але це не так жахливо, як те, що він ще той ловелас. Незважаючи на те, що у нього є наречена він поводиться занадто нахабно. І про це знають всі.
Яке ж щастя, що наречена молодого Домініка Літта, дівчина з інших земель. Вона не заслуговує на такого чоловіка, як він. Але згода про шлюб була підписана вже давно, а процес розриву буде довгим та дуже невигідним для обох сімей.
Молодий хлопчина, років двадцяти чотирьох, Домінік Літта. Вродливий юнак з темно-синіми пасмами та очима кольору Чорного моря. Краса затінює його недоліки, але тільки перед незліченною кількістю дівчат. Покидьок. Так казали йому дівчата з якими він спершу проводив ніч, а на ранок казав, що між ними нічого не може бути. Але так казали тільки вродливі дівчата, які не мали титулів. Натомість, жінки аристократичного походження знаючи, що він заручений все так само чіплялися до нього. Так проходили дні.
Навесні до столиці королівства прибула знатна персона з одного із міст Італії.
Дівчина була красива: довге густе волосся світло-брунатного кольору, воно закручувалось в різні сторони, волосся закривало праве око. Очі мали колір морської хвилі. Фарфорова шкіра. Бордові нігті та чорний одяг. На ній було пряме плаття нижче колін,верхня частина представляла собою наче вінтажну блузку, та невеликі підбори. На голові був чорний берет.
Вона прибула до дому графа Літта. Як виявилось, ця дівчина – наречена Домініка – Дафне Ломбарді. Вона прибула з Ломбардії. Цей союз дуже вигідний для двох сторін. Закріпити владу у двох домах. Більше привілеїв в Мілані для Ломбарді та в Ломбардії для Літта.
Дафне зустріли граф і графиня, а Домініка не було, як завжди. Тому, за наказом графа покоївка показала кімнату для леді. А через декілька годин вони вже сиділи за вечерею.
– Вибач його, Дафне, він такий пустодзвін! – мовила графиня. – Мені здається, я повідомила йому, що ти приїдеш. Але схоже він не зміг відкласти важливі справи. – Звичайно ж, ніхто прямо не скаже нареченій Домініка про те, що він, певно, зараз розважається з якимись дівчатами.
– Нічого, – усміхнулась, – правда, хотілось би поговорити з ним, ми так давно не бачились. Але я буду очікувати, коли він повернеться. Тим паче, зовсім скоро ми одружимось. – Батькам Домініка було незручно перед такою чарівною дівчиною. Графині Літта було дуже шкода цю невинну дівчинку.
– Давайте насолоджуватися вечерею і вам, Дафне, варто піти відпочити. Дорога була нелегкою, можу собі уявити, – мовив граф.
Домінік був у барі, він, як завжди, носив розхристану сорочку. Його кінчики волосся постійно закручувались, а він п’яно дивився на дівчат, які допомагали майбутньому графу розслабитись. Звичайна ніч для цього юнака. Аж тут в бар знайшла дівчина. Вона таки влетіла туди. Почала озиратись, а коли знайшла опонента швидко підійшла до нього.
– Молодий господарю, ваша мати, графиня Літта, наказала привести вас додому. Ваша наречена сьогодні прибула до маєтку і графиня та граф просять вас негайно повернутися додому і проспатися, щоб завтра ранком на сніданку постати як повинно бути для вас. Ви повинні приділяти увагу вашій майбутній дружині!
– А, Дафна приїхала, здається, мати розказувала. Я прийду до ранку. А тепер киш, – помахав хлопець рукою, щоб дівчина пішла геть.
– Молодий господарю, ви повинні повернутися зараз же! Графиня наказала привести вас будь-якою ціною, – дівчина наполягала на своєю, той тільки видихнув та піднявся.
Дівчина та хлопець вийшли з бару. Домінік трохи похитнувся: алкоголь вдарив в голову. Служанка допомогла йому не впасти.
– Вам потрібно менше пити.
– Слухай, тебе ж Ребекка звати?
– Саме так молодий господарю.
– Ти така гарна, може хочеш провести цю ніч зі мною, хм? Ти забрала мене з мого місця розваг, може компенсуєш? – Дівчина тільки видихнула, можливо, він вже не пам’ятає, але Ребекка пам’ятає. Це вже не перший раз, коли він так каже. Спершу, дівчина боялась, але тепер вона вже звикла. Ребекка була дочкою звичайного купця, у неї було каштанове волосся та бірюзові очі.
– Молодий господарю, перестаньте казати такі речі, та продовжуйте йти до маєтку.
– Ти така неприступна дівчина. – усміхнувся той, – ну побачимо наскільки тебе стане. – Після цих слів хлопець відійшов від служанки на попрямував вперед додому. Шатенка тільки видихнула з полегшенням.
Наступного дня, Домінік та Дафне гуляли в саду. Вони просто ходили та говорили. На обличчі дівчини було видно посмішку. На обличчі юнака теж, але чи була вона справжньою? Він справжній майстер у своїй справі.
– Я так рада, що змогла з вами поговорити у цей чудовий весняний ранок, Домініку.
– Я теж радий, радий, що зі мною така чарівна дівчина як ви, Дафне. Як ви поживали всі ці роки? Ми, здається, не бачились вже майже п’ять років?
– Ви праві, – кивнула вона, – вже пройшло п’ять років. Я всі ці роки чекала на зустріч з вами.
– Мені теж не терпілось пошвидше зустрітися з вами, але, на жаль, у мене вчора було занадто багато паперової роботи. Приношу свої найщиріші вибачення, – він поцілував руку дівчини. Та вже давно пекла раків.
Літом цього ж року відбулося весілля. Домінік Літта та Дафне Ломбарді одружилися. Дівчина була щасливою і ще до того моменту не зрозуміла, який її чоловік насправді.
Але вже зовсім скоро її щастя розбилось так само, як і те срібне дзеркальце, яке було подарунком її сестри на весілля Дафне. Півроку вони жили дружно, як і мала щаслива сім’я двох закоханих людей. Але в цій сім’ї кохала тільки одна особа. На банкеті в честь двадцятого дня народження двох дочок віце-короля Ежена Богарне. Це були дві красиві дівчини, вони були народжені в один день тільки якби не колір волосся та очей ніхто б не зміг їх розрізнити.
Брюнетка з очима зеленого кольору – Вівіан Богарне, а блондинка з блакитними очима – Ліліан. Дві доньки красуні. Вони були знайомими з Домініком та його дружиною. І інколи приїжджали до них в гості. Весело проводячи час, тепер вже графиня Літта помітила, що її чоловік зник. Вона вирішила пошукати його, адже бажала повернутись додому: їй було погано. Вона не відчувала ніколи такого поганого самопочуття, аж тут в такий непідходящий момент.
Досить швидко вона знайшла свого чоловіка в кімнаті Вівіан. Те, що вона побачила, дівчина повинна була повважати як сон. Але сном це не було. Її коханий чоловік та її подруги Вівіан та Ліліан. І скільки часу вони вже сплять разом? Скільки часу він її обманював? Після того як вона вже шостий місяць не може завагітніти? Чи, може, вона не приносить йому задоволення? А, можливо, він обманював її з самого початку, ще до їх весілля?
Занадто багато питань крутилось в голові Дафне, а ще це погане самопочуття. В кінці кінців, вона втратила свідомість біля дверей.
Пройшла до себе Дафне вже вдома.
– Дафне, – промовив той, але дівчина відсунулась. Їй було огидно.
– Скільки часу?
– Що?
– Питаю скільки часу ти вже спиш з ними?! – перейшла на крик та. Той не відповів зразу. Але потім видихнув та вийшов із кімнати, наостанок сказав: “Я повернусь, коли ти приведеш думки в порядок і ми зможемо поговорити”.
– Покидьок!
Дафне залишилась сама в кімнаті. Вона почала плакати, її серце було розбито. Вона вважала, що все у них як у сім’ї про яку вона мріяла. Але це розбилось. В кімнату увійшла лікарка.
Домінік пішов в бар, він захотів розслабитись. Чоловік знав, що колись про це дізнається Дафне, але відкидав цю думку, бо не хотів думати про це. Але тепер приходиться думати. Що йому робити? А якщо хтось їй розкаже про те, що було до весілля? Але хіба то має значення?
Домінік напився та повернувся назад. Дафне вже спала, адже то була темна ніч. По коридору він зустрів Ребекку.
– Господарю, що ви робите в таку пізню годину в коридорі? Вам потрібно повернутись до кімнати. – Але той підходив все ближче і ближче. Шатенка завжди боялась його, саме через його слова, коли він був п’яний. Почувши запах спирту, вона зрозуміла все, але було пізно. Домінік прижав до стіни покоївку та почав цілувати її. Не дивлячись на благання дівчини, він робив те, що казав йому інстинкт. Потім він потягнув до першої кімнати, яка була найближче до них. Це була звичайна гостьова кімната.
Чоловік почав зривати одяг з дівчини, тим самим залишивши її повністю голою. Ребекка благала його, але той не звертав уваги на слова переляканої дівчини. Щохвилини в її словах все більше та більше відчувалась безнадійність та розпач. Вона розуміла, що тільки чудо її врятує, але це чудо таки не сталося.
Домінік розщепив ґудзики на своїй сорочці та швидко зняв її, в той момент шатенка побачила шанс врятуватися, але не змогла. Ребекка піднялась та вже хотіла бігти, але рука чоловіка міцно схопилася за її ногу. Тендітне тіло дівчини полетіло на підлогу, вона вдарилась головою і шатенка почала відчувати головний біль. Він чим раз тим ставав все більш відчутним. Темноволосий граф навис над нею.
– Господарю….будь ласка, я молю вас… Ваша дружина…
– Хіба я дозволив тобі говорити без моєї на те згоди? Ребекка, ти дійсно приваблива жінка, не хочеш стати моєю коханкою, мг? В мене є статки і я зможу дати тобі все, що ти тільки забажаєш. А тобі всього-то прийдеться два рази в тиждень не спати по ночам, розважаючи мене. Ми обоє получимо задоволення від такого, обіцяю тобі, – чоловік пальцем забрав з обличчя дівчини мокре пасмо волосся. Та тряслась від страху. Вона не могла прямо відмовитися, адже все ще є служницею графа. Але і не хотіла цього робити. Ребекка мала коханого, якому обіцяла, що після весілля, яке має відбутися вже через десять днів, вони зможуть нарешті ще сильніше зблизитися одне з одним. Але зараз вона лежить гола на підлозі, а над нею висить її господар. Як мерзенно. Дівчина не відповідала і навіть не дивилась в очі чоловіку, що дуже сильно його розгнівало. Він більше не став базікати.
Настала тиша. Ребекка боялась підняти погляд на темноволосого чоловіка. Він все ще висів над нею. Його гарячий збуджений, від одного погляду на оголену дівчину, подих досягав до ключиць дівчини через, що у неї по шкірі бігли мурахи. А потім шатенка відчула біль. Фізичний біль. Заплющивши очі, вона почала благати бога, щоб це закінчилось пошвидше. Вона не бажала навіть оком дивитися на те, як це ганебне створіння задовольняє себе за рахунок її тендітного тіла. Вона була незайманою і саме це вбивало її з середини. Саме це породжувало в ній вихор почуттів. Яке ж огидне відчуття. Ребекка не могла стримувати сльози і плакала ще більше. Фізичний біль це ніщо порівняно з тим, що вона відчувала. Це нестерпне відчуття огиди. Вона жадала смерті. Дівчина не знала, як буде дивитися в очі своєму коханому, якому так клялась, що він буде єдиним, хто розділить з нею ліжко після їхнього весілля. Вона чекала, коли настане цей день та вона і її коханий стануть ще ближчими, але першим хто зробив це з нею був її господар. Той хтивий граф-покидьок, який зруйнував не одне життя. А тепер і життя Ребекки зруйноване, адже як вона зможе тепер подивитися в ті світлі, зелені очі свого коханого? Вона не зможе…
Граф все продовжував робити це. Робив і робив. Яка ж огида, ця людина, яка одружена зараз задовольняє свої хтиві потреби за рахунок тендітного тіла дівчиська, яке завжди бажало звичайного життя з своїм коханим.
Біль та розчарування в житті, огида, ненависть. Почуття, які стали найближчими до Ребекки за одну ніч. Почуття, які переповнювали її. Сльози більше не могли проливатись на вже ітак мокрий коврик, вони просто висохли, а нестерпна біль залишилась. Біль всередині та зовні.
Хриплий та втомлений голос порушив мовчання. Все, що відбувалося в кімнаті до тепер це тільки тяжке дихання чоловіка, його задоволений стогін від контакту з дівчиною та звук двох тіл, які стикалися одне з одним.
– Ти така гарненька, Ребекка. Всі мої попередні були ще тими повіями, не враховуючи Вівіан та Ліліан. Цих двох я задовольнив з самого початку. Вони ідеальні партнерші і ти одна із кращих. Тільки тобі не вистачає вправності і бажання задовольнити себе і мене. Хах, тепер я точно залишу тебе біля себе назавжди. – Чоловік зліз з дівчини та без сил рухнув на підлогу, в ту ж секунду і заснув.
Останні слова графа ехом звучали в голові дівчини. Через це її трясло ще більше. Він заснув мертвим сном. Руками, які тряслися, вона хотіла задушити його, але не наважилась. Шатенка згадала про графиню, як же їй було шкода і себе, і ту нещасну жінку, яка одружилась з ним. Ледве піднявшись, її тіло не хотіла тримати шатенку, коліна тряслися тим самим не дозволяли й кроку нормально зробити, Ребекка повільно прикладаючи максимум зусиль з порваним одягом в руках, опухшими очима та повністю гола та брудна вийшла з кімнати та попрямувала до власною. Їй потрібен був новий одяг і негайний душ.
Наступного ранку, Дафне все ще сердилась на чоловіка, а той взагалі не пам’ятав, як отямився у гостьовій кімнаті, щей весь голий. Але про це він не говорив.
Пройшов місяць, потім другий. Зима. Стосунки стали більш напружені у сім’ї графа Літта. Вони майже не говорили одне з одним. Тільки показували дружню пару на публіці. В поведінці покоївки Ребекки Домінік помітив дивні речі. Вона постійно тремтіла, коли він проходив повз, та часто старалась уника його. Але чому?
Через два дні все стало відомо. Ребекка втратила свідомість через погане самопочуття, а потім граф і графиня дізналися, що покоївка вагітна.
Ребекка – та дівчина, яка завжди допомагала Дафне, вона стала для неї як сестра. Тому, коли покоївка отямилася, перше, що вона побачила було обличчя Дафне. Вона була радісна.
– Щось трапилось, графине?
– Так, дещо радісне. Ти будеш у захваті. Ти вагітна! – Але останні слова не викликали у покоївки радості. – Ти не сильно у захваті. Щось трапилось? Твій чоловік тебе кинув? Чи ви посварились?
– Н.ні…просто, – дівчина почала плакати. – Просто, я не можу більше це від вас приховувати.
– Що таке? Ребекка, розкажи мені, – вона взяла дівчину за руку і серйозно глянула на неї.
– Ця дитина… вона від вашого чоловіка…. – внутрішній світ Дафне тріснув ще ширше.
– Щ.що…від Домініка….але…але як?
– Того дня, коли ви знепритомніли у палаці, граф пішов у бар і випив, а потім….він просто…мене, – дівчина почала плакати. Сльози з очей Дафне теж лились. Спершу Вівіан та Ліліан, а тепер і Ребекка. Так щей остання носить його дитя. – Я завжди боялась, що він колись це зробить….
– Завжди..?
– Так, ще до вашого весілля він вів розпусне життя. Я була дуже здивована, як ви це ще не дізналися… Але схоже тут добре попрацювали минулі граф і графиня. Вибачте, що не розповіла вам про це, графине. – Дафне обняла дівчину і сказала, що все буде добре. Вона народить та буде виховувати цю дитину, як її та тільки її. Ніякого Домініка не буде.
Того вечора, Дафне завітала до кабінету чоловіка.
– Дафне, що привело тебе сюди?
– Ти справжній покидьок, – дівчина підійшла і дала ляпаса чоловіку. – Як ти міг? Як ти міг зробити це все за моєю спиною? Як ти міг зробити це за п’ять років мого відсутності?! Як ти міг спати з Вівіан та Ліліан?! І як ти міг згвалтувати бідну Ребекку?! Тепер вона носить твою дитину! – стукнула по столі дівчина.
– Що ти… таке кажеш? Яка дитина?
– Твоя дитина, покидьку, твоя. Ти розпусник! Ненавиджу тебе! Ти не заслуговуєш на це життя. Навіть та дитина, яка зараз у мені, вона теж не буде бажати такого батька як ти! – Дафне поклала руку на свій живіт. – Але ти навіть цього не помітив. Покидьок! Бісів син!
– Заспокойся, Дафне! – стукнув кулаком по столі чоловік. – Ти права, я дійсно вів такий спосіб життя. Але, що ж я міг вдіяти?! Я не кохав тебе! Я хотів насолодитись цим поки ще можу. А Ліліан та Вівіан….вони просто спокусили мене!
– У тебе завжди всі винні, а ти ні?! Раз зробив це все, то тепер відповідай. Але мені не потрібне твоє вибачення. Відповідай перед Господом за це! – Графиня схопилась за гвинтівку. Звук натиску на спусковий крючок в темрява.Такий подарунок на весілля він віце-короля королівства Італії став для нього знаряддям смерті. Так вважав Домінік Літта.
Але через деякий час він відкрив очі, він був зв’язаний, сидів на стільці.
– Де я? – Хриплим голосом промовив той. Чоловік відчував біль в нозі, перевівши очі на місце, яке боліло він побачив кров. З його бедра текла кров.
– О, хіба це не граф у нас тут прокинувся? – З тіні почувся чоловічий голос. – Я вже зачекався, коли ваша світлість нарешті прокинеться.
– Хто ти?! Розв’яжи мене негайно, чорт забирай!
– Ну-ну, не здіймайте галас, графе. Чи це ваше передсмертне бажання?
– Що ти верзеш?! Покажись!
– Мій вигляд, вираз обличчя нічого не змінить. Він вас не врятує, тому, немає сенсу вам показуватися. А от кілька моїх товаришів бажають з вами познайомитися. – По голосу чоловіка можна було зрозуміти, що він у хорошому настрої. – Раніше ви запитали хто я. Я – ваша кара. Той, хто покарає вас за всі ваші гріхи впродовж вашого грішного життя. Перед смертю ви повинні покаятися, графе. Або, хоча б, поплатитися за всі скоєні вами гріхи. – Незнайомець клацнув пальцями і в кімнату увійшли кілька чоловіків. На вигляд вони були як найманці, схоже це якраз були вони. Від страху Домінік почав трястися та намагався якось втекти, але ті здорові чоловіки підходили до нього з посмішкою на обличчі. У всіх них сяяла посмішка, яка так сильно пробуджувала страх у всіх, хто її бачив.
– Н.не підходьте!! – Кричав темноволосий.
– Ай-яй, графе, як так? Хіба ви зупинилися, коли гвалтували невинних дівчат? А ті вас благали.
Домінік своїми рухами перевернув стілець і тепер лежав на землі. Найманці вже повністю підійшли до нього та стали навкруги. Вони дивились на нього зверху вниз, а один чоловік, який тримав ніж в руках, порізав шнурки, які зв’язували руки та ноги чоловіка до стільця. Тепер він був вільним, але шансу втекти не було.
– Графе, як вам пропозиція розважитися в останні хвилини життя? Ці люб’язні чоловіки погодилися зайнятися з вами тим, що ви так обожнюєте.
– Щ.що?! Ви з глузду з’їхали! Н.не підходіть до мене!! – Крики темноволосого графа ніхто не вчув. Найманці робили з ним те, чого самі хотіли. Граф на обличчя був привабливим і навіть чоловіки не зуміли стриматися перед його красою. Вони зняли одяг графа, хоч це було не так вже і важко, адже найманців було кілька, а він один. В той момент граф відчув біль, яку ніколи не відчував. Це було вперше, вперше секс не приносив йому задоволення. Боляче і щей такі почуття в душі. Він ніколи цього не відчував, але тут, в цей момент, коли зараз його гвалтують кілька найманців. Коли вони без упину міняються та не дають навіть секунди на перепочинок темноволосому. Коли перший увійшов в нього на сухо, що принесло йому нестерпний біль. Ці десять тридцять хвилин для графа тривали як вічність. Муки, яких він ніколи не відчував…Невже так почувалися всі ті, кого він згвалтував? Невже таку ж саму біль відчували і вони? Невже їй ніколи не було приємно від сексу з ним? І саме так почувалась і Ребекка? Але ж вона щей носить дитину, в якій тече його кров? Вона також відчувала такі дивні почуття?
Акт згвалтування тривав тридцять хвилин, після чого ті найманці одяглися і просто пішли геть. Коли вони виходили, трохи затримались і перекинулись кількома словами з тим, хто стояв в тіні і ще не показав свого обличчя. Домінік лежав без почуттів. Його фізичний стан та психічний були в найгіршому стані. Але на цьому все не закінчилося. Нарешті, той чоловік, який влаштував це все, вийшов з тіні. Молодий та вродливий. Чорне волосся та сірі очі.
– Вам сподобалось, графе? – з посмішкою на обличчі мовив той. Домінік не зумів навіть слова промовити. – Ви вже втомилися, але це всього-то частина нашої вистави вашого покарання за гріхи. – Чоловік дістав ножа, а потім просто підніс його до того грішного органу, який зламав життя не одній дівчині. І знову біль. Нестерпна біль. Крик, біль та кров. – Хаха, хіба це не було правильним вчинком, графе? Признайтесь, від вашого друга занадто багато проблем. Він вам більше ніколи в житті не знадобиться. Ах, вам, певно, до дідька боляче. У вас так багато крові витікає, ей-ей, ви ж не збираєтесь померти, правда ж? Ми ще не закінчили. – Після останніх слів, брюнет кинув ніж в руку чоловіку, а потім і в другу, в печінку і між ребрами. – Ви ще не втомилися кричати? Мені от вже набридло чути ваші крики, графе. Може відрізати вам і язик, яким ви також вторити порочні речі? Так і зроблю, – хлопнув руками чоловік і посміхнувся. В наступну хвилину Домінік більше не міг кричати, його рот був в крові. Кров виливалась на ітак закривавлене тіло темноволосого. А потім чоловік перестав що-небудь робити. Він просто сів на стілець і наспівуючи веселу мелодію спостерігав, як граф помирав.
Через втрату крові та біль Домінік Літта помер, а будинок, де він розплачувався за гріхи згорів.
Ввечері, того ж дня брюнет постукав у вікно кабінету в маєтку графа Літта. Там сиділа його дружина – Дафне Літта. Помітивши чоловіка, вона швидко підійшла до вікна та впустила брюнета в кабінет.
– Граф помер. Все було зроблено так як і ви просили, графине.
– Ох, спасибі тобі, Сезаре, я не наважилась вбити його… ось твоя плата, – жінка дістала мішочок з грошима і дала його найманцю.
– Якщо хтось ще завдасть вам болю, звертайтесь графине, я зроблю все, що ви тільки побажаєте.
– Спасибі тобі, Сезаре.
– Маю надію, що ми все ще зустрінемось. Бажаю здоров’я вам, графине та майбутньому графу Літта. – Після цих слів Сезар поцілував руку жінки і зник. Та видихнула та сіла за стіл. Дафне почала згадувати минуле.
Ще з дванадцяти років, коли вона вперше побачила Домініка, дівчинка закохалась в нього. А коли попросила батька, щоб він влаштував заручини той погодився, адже це було вигідно. Вона кохала його від дванадцяти років до двадцяти п’яти. В двадцять п’ять років її кохання згасло назавжди. Розбилось серце і згасло. Хто б міг подумати, що її життя буде таке нещасливе через Домініка. Але винна і вона, колись Дафне чула чутки про коханого, але вважала це тільки байками.
Тепер вона та її дитина залишились без чоловіка та батька. Але вона все ще має Ребекку. А чи зможе Дафне полюбити ту дитину, в судинах якої тече кров того покидька, який знищив її життя? Чи зможе вона це зробити?
Домінік був метеликом. Непостійним створінням. Літав всюди, сідаючи на різні квіти, які тільки приваблювали його. Це було все його життя. Але тепер крила метелика обгоріли та він невзмозі більше літати. Метелик загине. Так же Домінік загинув. Він гріх хтивості. Гріх, якому прощення не буде ніколи.
Додати до улюблених