Я йшов до свого гуртожитку, коли побачив Марію. Вона була чимось стурбовані. Але точно не смертю Кая.
— Маріє, звідки вертаєшся?
Вона проігнорувала мене.
— Маріє.
— А?
Дівчина нарешті почула мене і здивовано подивилася. Літає у хмарах. Що з нею сьогодні?
— Що з тобою?
— А, від Стефанії повертаюся.
— Як вона?
Марія коротко переказала їхню зустріч, але зробила акцент на кінці. Це так було схоже на Стефанію.
— Що ж. Я впевнений, ти знайдеш підхід до неї.
Біля нас пройшов студент. Обличчя незнайоме, напевно, першокурсник. Чуровець. Я з Марією помітили, як він затримав погляд на її рані на оці, від чого дівчині стало неприємно. Захотілося прибити його за це, але я не міг цього зробити. Зате міг якось підтримати Д’яченко, яка через це прикрила рукою рану.
— Не звертай увагу.
— Та як не звертати? Ці погляди вже в печінках сидять. Це вас всі люблять.
Я згадав, як колись і на мене так дивилися на першому курсі. Всі знали, що я вовкулака. Це вже пізніше я став популярним, а до того… Особливо, коли одягав щось з коротким рукавом, або те, що відкриває шию. У мене також шрами від перетворень залишилися і не один чи два. Все ще не можу при інших носити щось, що відкриває їх. Особливо, коли рани з’являються майже кожний місяць. Цього разу пощастило.
— Щодо Кая щось відомо?
— Ні.
Брехня. Я не повинен розповсюджувати цю інформацію. Але все що відомо – була застосована темна магія. Цей випадок набирав оборотів. Асгайр намагається зробити так, щоби в академії не було поліцейських та детективів. Але це дуже важко.
— А як щодо пар?
— Завтра все як зазвичай. Немає чого в кімнатах сидіти. Підлітки від нудьги можуть в ліс піти.
— Хей!
— Я ж правду говорю.
Марія удавано образилася, але я знав, що вона не могла не погодитися.
— Я піду. Ще з Дамелі обіцяв зустрітися.
— До побачення.
Що ж, я зовсім забув про це, тому пішов до своєї аудиторії. Дівчина чекала мене там, переписуючись через телефон. Мабуть, зі Стейсі. Найкращі подруги все ж.
— Добрий день, Леве.
Я відчинив двері й ми зайшли.
— Що робила цілий день?
— В кімнаті сиділа. Все ж ця подія вплинула на всіх. Я хоч Стефанію і не люблю, але стало жаль її.
— Марія у неї була. Казала, що краще. Що ж, це її заслуга.
Дамелі задумалася.
— Стейсі говорила, що вона на базар бігала. Невже через Стефу?
— Ага.
Я швидко заварив чай та поставив його на стіл. Дівчина відразу розвеселилася.
— Їдальня Хорса чудова, але їхній чай жахливий.
— Не сперечаюсь. Він ніколи не був смачним. Слухай, я розповісти дещо хочу.
Дамелі здивувалася.
— Що?
— Ти ж знаєш, що маму мою вигнав батько з новонародженим братом. Я недавно попросив у Асгайра інформацію про Єсена. Дамелі, все збігається до того, що він мій брат.
— Та ну..
Вона застигла від цієї новини.
— Він мені на посвяті сказав, хто його мати. Гуленко Софія. Мама повернула дівоче прізвище.
— Я то думала, кого він мені нагадує. Точно, Софію. Очі його, деякі риси зовнішності. Та і характер. А від вас.. Волосся, та деякі ознаки вовкулаки. Але сам ним не є. Чому до мене з самого початку не дійшло?
Дівчина встала і почала ходити кругами, думаючи про щось.
— Йому потрібно розказати. Мені Стейсі, та і Даниїл розповідали, як він мучиться без сім’ї.
— Я знаю. Але якщо він не повірить?
Дамелі замовкла на пару секунд, а потім дістала телефон і комусь написала.
— Використаємо людський метод. ДНК – тест. Стейсі, Даниїл та Марія щось придумають, щоби дістати матеріал.
— Дамелі, що б я без тебе робив? Я вже зовсім забув, що таке існує.
— Якраз з’ясуємо, чи він рідний вам і по батьку. А то всяке може статися.
Починається. Про мою маму після вигнання багато чутків ходило. Роки знадобилися, щоби вони розвіялися. Але коли я починав вчитися в академії, то деякі недалекі студенти все одно говорили, що вона повія. Як же боляче було це чути. І все через мого батька, хоча 100% вірогідності, що Єсен буде вовкуном ніколи не було.
— Дамелі! Однакове ім’я, дата народження, деякі спільні риси з Авіновими нічого тобі не говорять?
— Добре-добре. Тоді просто як підтвердження зробимо. О, а що як відразу надіслати йому?
— Ідея хороша, але не скасовує того факту, що мені все прийдеться пояснювати.
Ми ще трохи поговорили, поки я не згадав про вчорашні папери. Коли Дамелі прийшла, я дістав їх і продовжив працювати. Але прийшлося знову заварити кави. Сьогодні я точно ляжу раніше спати. Нестерпно виживати на одній каві. На телефон прийшло повідомлення.
«Пухнастику, не хочеш прогулятися академією увечері?»
«Вибач, але сьогодні виживаю на каві, то спати ляжу дуже рано»
«Я у тебе ту каву скоро заберу. Скільки можна? Ти зовсім не висипаєшся»
«Говорить мені студент зі збитим графіком сну. Ти знаєш, що зі мною нічого не станеться, а от з тобою, якщо ти не кинеш курити й не нормалізуєш свій графік сну щось та погане станеться. З твоїм здоров’ям»
«Натяки, що ти мене скоро приб’єш?»
«Так, а тепер не заважай працювати. Завтра прогуляємося, якщо до мене не дістануться детективи. Вибач, лисеня, я знаю, що для тебе це просто спосіб відволіктися, але сьогодні справді не можу»
«Ладно, піду допомагати дівчатам діставати матеріал для Дамелі. Хоча навіщо?»
«Потім побачите»
Я поставив телефон на беззвучний, щоби мені ніхто не заважав й продовжив ритися в паперах. До закінчення робочого дня хочу встигнути. Хоча це «закінчення робочого дня» у мене завжди вночі, через кураторство. Але офіційно о 19:00.
Цей день був занадто прекрасним. Якби не факт вбивства, то ніхто б і не міг подумати, що щось сталося. Я відніс документи Асгайру й перед своїм заслуженим відпочинком вирішив зайти до Стефанії. В гуртожитку Хорса неначе щось змінилося. Стало зовсім по іншому. Скорбота тут витала у повітрі. Знайшовши кімнату Стефанії, я постукав.
— Заходьте.
Я відчинив двері. Всі троє сусідок були у кімнаті. Деякі сліди все ще видавали, що Стефанія довго плакала, але так вона трималася досить стійко. На її столі стояли свіжі нарциси з фруктами. Всі займалися своїми справами. Стефанія читала книжку. Юрій говорив, що для неї спосіб відволіктися від поганого – читання.
— Добрий вечір, дівчата. Як ви?
— Добрий вечір. Та наче нормально, ‒ сказала одна з дівчат.
— Ага, ось, живемо. Не думати нам вічно про… ‒ інша дівчина замовчала, розуміючи, що реакція сусідки може бути непередбачуваною. Стефанія просто заплющила очі й зробила глибокий вдих та видих.
— В нашій кімнаті це не табу. Говоріть, як є. Ви щось хотіли, Леве Костянтиновичу?
По голосу було чутно, що їй хоч і краще, але не набагато.
— Дівчата, можете вийти на 10 хвилин? Хочу зі Стефанією поговорити.
Сусідки взяли те, що їм потрібно і вийшли в коридор, зачинивши двері. Я взяв стілець та сів біля хорсівки. Вона відклала книгу.
— Я просто хотів спитати, як ти?
— Не хвилюйтеся. Марія зробила так, що набагато краще. Ще й фрукти вибрала найкращі.
— Вона розповідала. На парах завтра будеш?
— Куди я дінуся? Навчатися потрібно.
Я усміхнувся.
— Я знаю, ти сильна дівчина. Недаремно ж саме тебе вибрали на пост старости групи. Кай гордиться тобою, я знаю. Він мені всі вуха прожував перед першим вересням тобою.
Стефанія усміхнулася, хоч і сумно.
— Правда?
— Так. І він дуже хотів би, щоби ти зараз продовжувала жити. І ще одне. Не соромся своїх друзів. Ладно, я пішов, а то з ніг валюся вже.
— Ой, це ж ви не спали минулої ночі. Добраніч.
— І тобі. До речі, нарциси гарні.
— Марія купила.
— Вона молодець.
Я вийшов з кімнати й направився до себе. Нарешті прийнявши душ, я зміг завалитися на ліжко і дуже швидко заснути.
Додати до улюблених