Астрагор стояв коло туалетного столику, дивлячись на себе в дзеркало. Його пальці хвацько зав’язували лискучо-чорну краватку, а очі прискіпливо обдивлялися обличчя хазяїна, обшукуючи на предмет хоча б однієї волосинки, що випинається з попелястих локонів, напирсканих лаком, хоча б однієї пилинки на одязі.
Сьогодні був великий день — весілля з Родіоном, і він хотів прийти на нього у найкращому вигляді.
Тож він відкрив ящик тумбочки та вивудив звідти помаду. Відкривши її, вона засвітилася своїм приємним червоно-матовим відтінком.
Проводивши акуратні штрихи помадою та тушшю для вій, чоловік думав тільки про одного — Родіона. Серце Духа ледве не вибивалося з грудей при думці про те, що ось за годину він буде йти під вінець з Родіоном Хардіусом Огнєвим.
Він давно мав до нього почуття — все почалося ще дванадцять років тому, тоді, коли ніжні руки блондина поставило йому мітку Ордена Непростих на шию, а Драгоцій йому на знак співдружності та відданості спільній справі. Це була єдина мітка, яку ставив Руніс. Він все ще пам’ятав теплу шию свого ще тоді друга під руками. Вуста Драгоція здригнулися у посмішці: тепер він знає, як виглядає ця шия на фоні повністю голого тіла її носія.
Востаннє подивившись в люстерко та переконавшись, що виглядає помпезно, Астрагор вийшов у Камінну Залу.
Вона, хоч і була зазвичай вся у темному камінні, тепер засліплювала очі своєю білизною: то тут, то там стояли та висіли білі троянди, сиділи купки снігу, що не танув за допомогою часодійства, блискучо-біла доріжка із шовкової тканини та уквітчана тими ж білими трояндами арка, коло якої вже стояв його любий Родіон. Серце Великого Духа Остали забилося швидше у передчутті того, що буде вже за п’ять хвилин…
З протилежного входу, що розташовувався трохи зліва, вийшла Нерейва у весільній сукні, яка складалася з лискучої драпірованої «спідниці», що коротким шлейфом стелилася по підлозі, та вже матовим ліфом зі шматками прозорої тканини з блискітками, що робили її трохи схожою на метелика, та голими плечами, огорнуті вже ніжнішою, явно якіснішою смужкою тканини такого ж кольору. Чорне волосся жінки було заколоте крабиком темно-бурштинового кольору.
Вийшовши з арки входу, Астрагор побачив, що з нею під руку йшов Родіон. Так, Хардіус, себто його ерантія: він, як батько, повинен був хоч якось провести доньку до вівтара, навіть враховуючи те, що сам там стоїть, тож ерантія стала в пригоді.
Як тільки остання нитка на спідниці Хардіусового фраку зникла з-за входу, то Руніс і собі рушив по шовковій доріжці.
Опинився Астрагор коло Огнєва одночасно з Нерейвою, руку якої відпустила ерантія, розчинившись у безчассі, як тільки-но чорноволоса ступила під уквітчану арку. Вони обидва на мить пригорнулися до твердого, як камінь, пресу Родіона, ніби під мамине крилце, та відскочили від нього, коли священник почав свою промову.
— Дорогі друзі, — проговорив він. — Сьогодні ми з вами зібралися на події, урочистіше якої не знайдеш на цілому світі — весіллі цих двох наречених та однієї нареченої!
Публіка на стільчиках завила від захвату, тим часом як Астрагор закотив очі до стелі. Він за своє життя багато чого урочистіше бачив… Але, з іншого боку, не суть.
— Чи готові ви, Нерейво Огнєва, взяти бути Родіона Хардіуса Огнєва собі в чоловіки, бути з ним на віки віків та кохати його?
— Так. — відповіла вона. Її очі світилися від щасливого захвату.
— Чи готові ви, Родіоне Хардіусе Огнєв, взяти Нерейву Огнєву собі у дружини, бути з нею на віки віків та кохати її?
— Так. — він, ніжно подивившись на доньку, делікатно взяв її за руку.
Священник повернувся до Великого Духа Остали.
— Чи готові ви, Астрагоре Драгоцій, взяти Родіона Хардіуса Огнєва собі в нареченого, бути з ним на віки віків та кохати його?
— Так. — він пристрасно поглянув на прес Родіона.
— Чи готові ви, Родіоне Хардіусе Огнєв, взяти Астрагора Драгоція собі в нареченого, бути з ним на віки віків та кохати його?
— Так. — він кинув люблячий погляд на свого чоловіка.
Василь, їхній священник, жестом запросив пару до письмового столу, де лежало рівно три документа.
Нерейва, Родіон та Астрагор підписали кожен своє свідоцтво про шлюб та надягли одне одному обручки.
— Можете цілуватися!
Священник тут же помножив Родіона у часі надвоє та Нерейва й Астрагор так пристрастно, як ніколи поцілували кожен свого Хардіуса — все одно кожен з них справжній та по повній мірі все відчуває.
Востаннє помацавши прес Огнєва, молодята пішли святкувати під загальне «Горько!»…
Через сотню конкурсів та випитих келихів шампанського Астрагор підсів до Примаро.
— Ну що, майбутній племінничку… Як проходить твоя з іншими подорож у часі? — від цих слів запах спирту від Руніса став ще сильнішим.
— Добре, пане вчителю… Багато чого зробили. — відповів Драгоцій, що був у чорно-білій картатій спідничці та блакитному гольфі.
— Ага, бачив… Ось як ти у клубі, наприклад, запалював танцпол.
Срібнокосий зашарівся до кінчиків вух.
— Це була випадковість… — пробурмотів він крізь зуби.
Руніс, хоч і не попався на такий примітивний гачок, вирішив не розпитувати. Все і так було зрозуміло.
— До речі! — хлопчина широко розплющив очі, ніби згадав про щось важливе. — Я ж хотів вам розповісти дещо…
— М? — з напівзалющеними очима запитав Дух.
— Не знаю, як ви це сприймете, враховуючи весілля, але я бачив, як Родіон робить дещо… непробачне. Вам це не сподобається.
— Що саме?
— Е-е-е… — потупився Примаро, ще дужче зашарівшись. — А це вже я вам сказати не можу…
Астрагор скрушно зітхнув.
— Слухай, дитино, іди гуляй, а не розповідай казки, — махнув він рукою та пішов геть.
Настала ніч. Їхня перша шлюбна ніч як родини.
— Астрагоре, ах… — чулося з лівої сторони ліжка.
Цей глибокий, гортонний голос збудив його ще сильніше. Тож Руніс опустився, делікатно цілуючи кожну клітинку кожного кубика Хардіуса, які він тренував кожен день, згодом роблячи це все інтенсивніше та інтенивніше, аж поки весь його торс не був весь покритий засосами.
Потім знову увійшов в нього.
— Мгх.. Астрагоре… АХ… Давай сильні-… МХГ…
Він почав стогнати, як аніме тянка. Видно, що йому подобалося. Та й Рунісу теж було в задоволення бачити оголені плечі та не тільки свого тепер законного чоловіка.
Пройшло хвилин десять.
— М-М-МХ! РОДІОНЧИКУ! Ах-х… Глибше… — простогнав Астрагор.
Десь з іншої сторони ліжка займалися сексом вже Нерейва з Родіоном — множення у часі знову стало в пригоді.
Попелястоволосий прокинувся від штурхань Нерейви.
— Прокидайся. — твердо сказала вона.
— М? — пробурмотів Астрагор із напівзлипшимися очима. — Що сталося? Якого…
Чоловік урвав репліку. М’яке світло настільної лапми, яке вони не вимикали ще з того моменту, як зайшли у спільню, освітило центр ліжка.
Він був порожнім.
— Його вже три години немає, — пояснила Огнєва. — Так, я не спала весь цей час, — підтвердила вона підозри Драгоція. — Він просто пішов і не повернувся. Подивимося, що з ним?
— Гайда. — Астрагор у знак згоди кивнув головою.
Вони обоє дістали часові стріли — ніхто з них не збирався дивитися на голі тіла одне одного — та, переодягшись у домашні халати за допомогою часодійства і проігнорувавши гнізда на голові, Нерейва з Астрагором крадькома вийшли коридором.
Після недовгих пошуків вони помітили, що світло на кухні увімкнене.
Родіон взяв з хлібниці вчорашній батон.
— Що він робить? Чоловік у такій формі не їсть проти ночі… — з розгубленим поглядом промовила чорноволоса.
— Не будемо заважати. Краще подивитися, що буде далі…
І жінка мала рацію — Родіон не почав нарізати хліб на шматочки, а замість цього почав вирізати ножем отвір у ньому.
Двоє Духів застигли коло дверей, зовсім близько до отвору, не рухаючись.
Далі Хардіус розстебнув ширинку своїх чорних джинсів, які чомусь одяг посеред ночі, та засунув свій член у батон.
Блодин заплющив очі та почав їм рухати.
— Ах… — простогнав він від задоволення.
— Що… — ледве спромоглася видавити з себе Нерейва.
— Мда. — лиш відповів Астрагор.
Через десять хвилин до кімнати через вікно залетів… Примаро?
Хардіус нараз зупинив порухи статевим органом та глянув на гостя.
Потім, підійшовши до нього ближче, він схопив срібнокосого за дупу та почав мацати її. Примаро, як на диво, зовсім не чинив опіру.
Через хвилин п’ять петинґу зі всіх сторін Родіон ривком зняв з хлопчика штани та ввів свій вже ерегований від батону член йому в анус.
— М-мх… — простогнав Примаро. — Ах, хазяїне… — продовжив він вже голосом, більше схожим на аніме тянку.
— Мені боляче, хазяїне! — прокричав він вже через секунд десять. — Ви не нанесли зма… АААА…
— Закрий рота… — процідив Родіон крізь рота та продовжив ще інтенсивніше.
— МА-АХ! А! А! А!
Звук від плескання члену об сідниці розносився по всій кухні.
Спостерігачі закрили рота долонею від шоку.
Руніс вже хотів втрутитися, як Нерейва зі сльозами на очах від побаченого його зупинила:
— Ні, не треба. Як знаю, як краще. Як неочікуваніше.
Через п’ятнадцять хвилин до хати з того ж вікна увірвалися п’ятеро людей у білих халатах. Троє з них схопили Родіона, а двоє інших опікувалися Примаро. За якусь хвилину через двері зайшов поліціянт та натягнув наручники на Огнєва.
— Що ти зробила?! — у злості прогарчав Хардіус. — Якого біса ти тут взагалі робиш, шалаво?!
Жінка відразу дала йому дзвінкого ляпаса.
— Нічого не скажу, ха-ха! — промовила вона глузливо знизу вверх блондинові, якого санітари поставили на коліна. — Сміялася в очі! Орлиці не сповідаються перед гієнами, до побачення.
Вона вибігла з кухні, приховуючи сльози розчарування та розбитого серця.
Хардіус щось ще їй крикнув, та Нерейва відповіла з гіркою, але гордістю в голосі:
— Ще раз кажу — орлиці не сповідаються перед гієнами!
Руніс плюнув прямо в обличчя своєму чоловіку. Чи, можливо, колишньому коханому?
Він підійшов до Примаро та, присівши на одне коліно, спитав:
— Ти як?
Вислуховуючи вилиття душі свого племінника,
Астрагор кинув офіцерові:
— Тож у нас тут відкриття справи на зґвалтування та педофілію!
Додати до улюблених