Воно було всюди. Море. Очі застеляла пелена, рук він не відчував. Червоний давно став частиною його образу, але зараз він намагався його викреслити з себе.
Його не вивертало від вигляду власної крові, точно не сьогодні. Його ніхто не бачить. Його ніхто більше не побачить. Йому ніхто цього не пробачить. Він втратив брата, сім‘ї для нього більше не існувало. Зараз він мав би метушитися і планувати поховання Майкі, але ні, трясця, він сидить тут з ножем. Хвилину тому він був у ньому. Джи не забуде це відчуття, цей перший дотик холодного металу і теплої шкіри. Краплинки крові, які з‘являлися поступово. Потім текли, стікали по згину ліктів, під пахвами. Вей не хотів це зупиняти, адже в цей момент тільки так відчував себе вільним. Його тіло не належало йому, було боляче, але витерпіти можна. Насправді, людина довго не може стікати кров’ю, рано чи пізно йому буде не в кайф. Та зараз Джерард не думав, нарешті він спробував те, чим так довго марив. Це зупинило хвилю емоцій, трохи.
Ніж ковзнув по шкірі, нібі ножиці кравця дорогою атласною тканиною. Рівний розріз. Бляха, Джерард, що ти забув у музичній сфері? Хлопець відчув це. Ейфорія випарувалася й залишилася реальність. Разом з заляпаним кров‘ю хлопчиною, у туалеті лікарні. За допомогою недалеко йти, але він не може підвестися. І не знає, як це буде виглядати.
Від зап‘ясть до згину ліктів все всіяно маленькими рожевими лініями. Вони усі свіжі. А на його тілі таких майже не було, він помер і не помітив цього. Чому Джерарду не можна так? Він має жити з цим далі? У нього є Френк, але від цього краще не стає, чорт. В нього не лишилося причин більше, щоб затримуватися тут. Дві смерті в один день сильно сколихнуть долі інших, але все одно це потім стане звичним й усі забудуть. Забудуть Джи, Майкі. Як інших. Людям не важливо пам‘ятати, їм важливо, що їх пам‘ятали. І так по колу, вічне колесо життя. Хтось помирає, хтось народжується. Тож сьогодні світ може попрощатися з іще однією своєю помилкою природи. Вей відхилив голову назад. Спромігся підняти руку і покласти собі на стегно. Дістав з кишені пакунок. Одна пігулка і все, трохи почекати на результат. Розрізав пакетик ножем. Цього разу вирішив погратися і розсмоктати цю таблетку, щоб зробити собі гірше. Зробити свій кінець болючішим, на інше він не заслуговує. Препарат поволі танув, а парубок сидів з відкинутою головою. Він відчув як його очі поволі закочувалися, а думки відпливали. «Я побачив, як все життя перед очима промайнуло»- повна фігня, не буває такого. А може це просто залежить від людини, проте Джерард не відчував і не бачив нічогісінько. Просто чекав.
Він подумав про Майкі. Як виглядатиме місце, в якому вони зустрінуться, а чи зустрінуться взагалі? Гіркуватість таблетки все ще пов‘язувала його з цим світом, таблетка була вже тонкою. Як перша сніжки, яку ти ловиш язиком взимку, гуляючи темними вулицями. Легкий порох відчувся на язиці і зубах. Ще хвильку, триматися вже не потрібно. Руки поколювали від кількості порізів, але це було найменшою проблемою. Скроня зустрілася з холодними кахлями. Тіло втрачало контроль, але не мозок. Джи сяк-так намагався не впасти мішком на підлогу, буде надто боляче. Хоча фізичний біль його вже не лякав, він стискав ніж у руці, готовий в будь-яку мить провести ним по шкірі. Ще раз. Не дивлячись на те, яких зусиль потрібно буде докласти. Щоб нарешті звільнитися.
Замок на цих бісових дверях нарешті піддався і всередину з поривом вітру залетів Аїро. Там, де раніше була чиста підлога, тепер сяяла калюжа темної речовини. У місцях, де Джи брався руками, вона вже підсихала і це мало моторошний вигляд. По спині пробіг холод і цівка поту нарешті зійшла з чола. Він намагався вломитися в цю вбиральню близько години, а цей начеб-то не чув нічого.
Він узяв його за плечі і струснув, можливо, це був не найкращий хід у ситуації з порізаними венами. Поцілував його у шию, пульс ще був. Хвалити Бога.
-Ти мене чуєш? Отямся!- намагався він поговорити з обм‘яклим тілом.
-Ммбббмммм,- промичав у відповідь.
-Ти хто? Френк?!- одне одно розплющилося і Джи глянув на нього оскаженіло.
-Це все ти! Я не мав стільки часу марнувати з тобою! НІКОЛИ, ЧУЄШ! Ніколи! Ніколи в своєму житті я не робив більших помилок! Наша зустріч- помилка. Я в цьому світі- ОДНА СУЦІЛЬНА ПОМИЛКА!
-Я не витримую цього холоду. Холоду від цілої планети, ніби я повинен віддавати всього себе. Мені ж не лишається нічого! Єдиний вихід- зникнути,- хлопець продовжував свій монолог, а Френк тим часом вирішив спробувати забрати лезо з рук іншого.
-Ти не можеш мене зрозуміти. Ти ніколи не встанеш на моє місце. Але ж ти звик підлаштовуватися, давай, зараз саме час. Можемо зробити це разом!- він тикав у нього ножем, а пальцем показував на поріз, якраз там де розташовувалося тату. Кажан. Маленький, ледь помітний, ніби велика родимка. Його перекреслювала лінія, невже він і цього не хотів пам‘ятати?
-Зроби це для мене, давай,- божевільні очі і карколомні рухи. Він звивався і вимахував руками, безперервно тикаючи ножем в повітря.
-Я можу перерізати тобі горлянку, наївний,- промовив Вей, опустив погляд, щоб подивитися на себе. Далі підняв і демонстративно присунувся ближче.
-Не потрібно цього робити, – кожне слово він вимовив окремо, ніби акцентуючи увагу на серйозності своїх слів.
-З якого дива?- демонічна посмішка не пасувала до становища.
-Тому що я, бляха, не житиму без тебе! Я вічно сумуватиму за тобою! Ти подарував мені ковток свіжого повітря, ти став моїм вогником у темний час. І тепер ти хочеш все завершити? Сам?-відповідь Френк промовив затинаючись.
-Ти також можеш себе вбити. «І померли вони в один день», знаєш таке?
-Не можу, не знаю. Не хочу знати,- відповів і накинувся на нього.
Вдарив спершу у підборіддя, почувся цокіт зубів. Вей вилупив очі і вчепився Аїро в волосся. З несподіванки, він випустив ніж ще в першу секунду. Той відлетів у куток і тепер йому було нічим оборонятися. Вони боролися на рівних. Джи в моменті захотів перерахувати Френку усі ребра, але отримав ногою в живіт. Аїро був зверху, мабуть, вперше за весь час їхнього знайомства. Джерард скрутився під ним і тяжко дихав. Від пережитих емоцій? Від болю?
-Я не хотів… я тільки намагався повернутися до нього,- сльози стрімкими потоками линули з очей, як свого часу кров проявилася на кінцівках Вея.
-Я не дозволю тобі стікати кров‘ю на підлозі ванної кімнати в лікарні. Я ніколи не пробачу собі цього…
-Я досі не хочу залишатися в цьому світі. Перша спроба піти провалена. Майбутнє готує мені щось гірше, я знаю.
-Залишся ще трохи, заради мене,- Аїро зазирнув глибоко в його очі. Темний ліс.
Він не звідси, не з цієї галактики. Нетутешній.
Додати до улюблених