Світило денне сонечко, промені якого проникали на кухню Нерейви. Сама вона поралася біля плити, ставлячи темношоколадне печиво із крихтами білого шоколаду в духовку. Випічка була її гобі — тим, що робило її щасливою у найскрутнішу хвилину, а живіт ще був занадто малим, щоб своєю вагою заважати у цій справі.
Поставивши це все діло на середній вогонь, жінка випустила стомлене «ух» та витерла піт з чола. З настанням вагітності справи забирали більше фізичної енергії, ніж раніше, а чим доросліше ставав малюк всередині неї, тим більше «пального» йому було потрібно. Але, на щастя, морально вона себе почувала просто прекрасно.
Поки не роздалися два стуки у двері. Нерейва знала, що це був Родіон — впізнала унікальний звук від кісточок його пальців.
Кинувши останній погляд на духовку з печивом, яка почала розігріватися, вона пішла відчиняти двері.
Зробивши це, темноволоса очікувала почути продовження того самого терору зі шквалу звинувачень та докорів, який продовжувався ось вже тиждень, але не так сталося, як гадалося. Чоловік прийшов весь у гарному прикиді (хоч він і завжди одягався зі стилем, але цього разу одяг у нього був особливо красивим) та букетом рожевих тюльпанів у руці.
— І до чого тут це все? — спитала жінка, вигнувши брову (вчорашня компанія Астрагора у клубі давалася взнаки) та кинувши скептичний погляд на квіти.
— Хотів вибачитися. — просто відповів Родіон. — Я справді цього тижня вів себе, як остання скотина… — він хотів розповісти своїй коханій причину, але вчасно закусив губу. Нерейва була дуже близькою з Оріаною, а він не хотів давати вагітній жінці зайвий привід для стресу. Особливо враховуючи те, що він і так став їй тягарем. — Вибач мене, будь ласка, люба. — він став на коліна прямо у під’їзді, жалібно дивлячись на хазяйку квартири. — Не знаю, що на мене найшло… Але такого більше не повториться, я тобі обіцяю. Клянуся своїм числовим іменем.
Огнєва трохи здивовано подивилася на свого чоловіка. У нього в очах тепер не було ні краплі його минулої гордості, тільки жаль… А вона вміє розпізнавати нещирі намірі свого батька — у цьому жінка могла б виграти премію. Ніколи не могла б подумати, що сам Хардіус колись стоятиме на колінах… Та ще й перед нею.
Схоже на те, що вибачається він з щирим серцем. Що і розчулило Нерейву до самих глибин душі. Його вміння пожертвувати своєю гордістю заради неї. Та визнати помилки.
— Вставай. — потягнувши руки, сказала вона. Сльози забриніли у неї на очах. — Хоч це і важко, але… Я тебе вибачаю.
Блондин обперся об її тендітні руки та встав, обтрусивши гомілки від бруду та пилу під’їзду.
Після цього Нерейва затягнула його в обійми своїх розпростертих рук. Вона відчувала його як завжди гарячі кубики; груди, які глибоко здіймалися з кожним подихом чоловіка; неголена щока, що золотавими шпичаками злегка колеться об її вухо.
Вона відчула, як той злегка повернув голову. Нижня губа Хардіуса торкнулася мочки вуха Нерейви.
— Зорещерб. — з ноткою пристрасті прошепотів він.
Чорноволоса застигла на місці, ніби перевтілившись у клокера. Вона неправильно зрозуміла, чи?..
— Це моє числове ім’я. — підтвердив її побоювання чоловік.
— Ти… — їй відібрало мову. — Ти не повинен був…
— Тс-с… — він домінантно приклав палець до вуст доньки та після цього поцілував їх. — Після всього, що сталося, ти маєш право знати. Особливо враховуючи, що про твоє часове ім’я мені було відомо з самої твоєї церемонії посвячення, пані Ліс.
Нерейва акуратно вибралася з теплих обіймів блондина.
— То що, заходь до хати! — з посмішкою запросила вона гостя та галантно повела за руку до кухні, де за час цієї всієї сімейної мелодрами печиво майже приготувалося.
Огнєва обожнювала кожен його дотик, кожне його слово. Хоча він цього тижня і поводився дуже некультурно по відношенню до неї, але це вибачення вразило Нерейву. Вона ніколи б і не подумала, що Хардіус здатен на таке заради неї. Все-таки любов до нього була безмежна… Жінка навіть забула, що то її батько.
Жінка вже підійшла до духовки, як Родіон зголосився дістати печиво сам.
«Як мило!» — продумала чорноволоса та, замилована атлетичним у результаті щоденних занять у спортзалі тілі, сіла за стіл, чекаючи їжі. Він перед поданням зробив якийсь ледве помітний помах часовою стрілою, але Огнєва його не помітила.
Виявилося, що печиво вийшло просто чудовим — від основи пахло темним шоколадом, а шматочки білого, посипаних у тісто, розплавились як раз ідеально.
Тож, смакувавши цей шедевр, який, безумовно, вразив би ведучого на програмі «Майстер-Шеф», вони сиділи та балакали про всіляке.
Як тільки Родіон взяв останнє печеня, то воно миттю ляснуло, перетворившись на тонку срібну обручку з чисто-блакитним каменем.
— Нерейво, люба донечко… Ти вийдеш за мене? — знову опустився він, але вже на одне коліно, а не всі два.
Жінці на мить перехопило подих, але вона швидко взяла себе в руки та відповіла:
— Так!
І ринула у радісні обійми свого тепер майже законного чоловіка…
Додати до улюблених