Богдана повернулась в кімнату лише близько другої ночі, так як вона думала що Женя спить, то повернулась на своє місце, з протилежного боку ліжка, лягла спиною до жінки. Та ж лише важко видихнула, вона не могла заснути, чекаючи на Дану, адже не знала куди та пішла. Зараз же дещо розслабилась, втупившись поглядом у спину перед собою, відверто не знала, що їй робити. Вона боялась признатись, що її також притягує до цієї неймовірної жінки. Зрештою, скоро чи ні, жінки заснули.
Першою прокинулась Богдана і перше що вона побачила відкривши очі – це руду заграву, через яку проглядалась кімната. Покрутивши головою вона зрозуміла, що ніщо інше, як волосся Женя, адже голова жінки лежала у неї на плечі, а рука самої Богдани лежала на талії тої. Вона відмітила що давно так не прокидалась, і що це насправді дуже приємно. Дана навіть забула наскільки приємно. Боголюбова відчувши, як заворушилась жінка у неї на грудях, поспішно закрила очі, та зробила вигляд що спить.
Євгенія як і Богдана не відразу зрозуміла, де вона, почала крутити головою, і коли трохи прокинулась, тихо зойкнула та відскочила від Дани ніби ошпарена. Злізла з ліжка при цьому не забувши накрити жінку ковдрою. Швидко переодяглась в те в чому вчора приїхала та вислизнула з кімнати, щільно прикривши за собою двері. Нарешті Богдана змогла спокійно видихнути.
Євгенія спустилась до низу, та знайшла Валентину у компанії Анастасії на кухні. Як виявилось незважаючи на ранній час Юля вже поїхала разом з Ольгою, яка виявила бажання її відвезти. А Настя, з повним невдоволення обличчям, яке лише посилилось після появи Женя, чекала поки прокинеться подружжя Наумових, щоб відправитись з ними додому.
Женя прийняла у Валентини чашу кави та сіла біля неї на стілець. Чорнява жінка звернулась до нахмуреної блондинки:
– Насть, ти чого така кисла?
– Та так, не виспалась. Хтось за стіною пів ночі стогнав, не давав заснути. – при цьому вона нищівним поглядом поглянула на Женю, яка тут же від почутого поперхнулась кавою.
– Ну ніхто не заважав вам спати другу половину ночі. – заспокоївшись відповіла Євгенія, чомусь їй захотілось саме так втерти носа цій малолітній нахабі, адже на вигляд вона була ну можливо трохи старшою від її Василини. Дівчина, не стала нічого відповідати, лише якось роздратовано відкинула вилку, якою перевертала омлет у тарілці та вийшла.
Спершу Валя сиділа в повному стопорі, але згодом почала тихо плескати в долоні:
– Брово, знаєш, а я тебе дещо недооцінила.
– Але ж нічого не було.
– Ні, – жінка її перебила, – ти не маєш перед мною оправдовуватись. Справді, ви дорослі люди, за закритими дверми і що ви там робите, суто ваша справа.
– Валь, – Женя доторкнулась до руки чорнявої, – справді нічого не було.
– Так? – на своє недовірливе запитання, вона отримала кивок від рудої, – Ну що ж, шкода.
Далі все пройшло без пригод. Коли повернулась Ольга, нарешті і решта гостей дозволила собі прокинутись. Вони шумно поснідали на просторій кухні. Настя ж не показувалась до самого від’їзду. Дана ж робила вигляд що все добре. Власне можливо ще була її звична поведінка, якщо згадати її слова, про те що вона не шкодує про зроблене. Женя намагалась уникати погляду пильних, оливкових очей. І подумки помолилась всім богам, коли Валентина покликала Дану, щоб там допомогла їй з чимось в гаражі. Далі жінки зустрілись лише в авто Богдани, коли попрощавшись з привітними господинями, таки мусили їхати додому.
Всю дорогу в салоні панувала мовчанка, і Женя надала перевагу зробити вигляд, що вона заснула і відвернувшись до вікна спостерігати мінливі краєвиди, що швидко мелькали за вікном. У неї навіть заболіла шия. Якби ж вона лише знала, що у дзеркало заднього виду, що було з її боку, Богдана чудово бачили її ясний погляд, що бездумно блукав по верхівкам дерев. Бачила але грала у гру, запропоновану директором.
Парою слів вони перекинулись лише коли Богдана припаркувалась перед будинком Євгенії та повернулась і стала дивитись на жінку, яка уже припинила вдавати що спить, і дивилась перед собою:
– Ну от ми і приїхали. – важко видихнула русява.
– Дякую. – Женя відповіла осиплим від тривалої мовчанки голосом. – Кхм, це були і справді, ммм, приємні вихідні. У тебе гарні друзі. – вона почала шукати ручку, щоб відімкнути двері.
– Дякую. Але гарні друзі – заслуга самих друзів. – жарт не вдався, вона перехилилась через Євгенію, та відкрила двері тої.
– Дякую тобі за цей час. – Дана швидко вийшла з машини, та дістала з заднього сидіння, сумку та тростину Євгенії, руда уже стояла чекаючи. Прийнявши речі, коротко кивнула та уже зібралась іти.
– Будь ласка, не тікай від мене. – але жінка в коричневому пальто нічого не відповіла, лише повільно пішла до під’їзду. Обернулась вона лише на звук від’їжджаючого авто, яке швидко зникло за поворотом.
В квартиру зайшла тихо, відразу помітивши в коридорі зайву пару жіночого взуття. Жінка відразу зрозуміла що це взуття Марини. Вона сподівалась, що її не чикає нічого непристойного, і їй пощастило. Женя знайшла дівчат в кімнаті на дивані, вони спокійно пили чай про щось перемовляючись за якимось старим фільмом.
– О привіт, ма. – першою жінку в дверях помітила Влада, та підійшла чмокнувши жінку в щоку.
– Доброго дня, Євгеніє Максимівно. – привіталась брюнетка.
– Привіт, дівчатка. Відпочиваєте? – вона не втрималась та на останньому слові підморгнула Марині.
– Типу того. – невпевнено протягнула Лада, ковтнувши клубок. – А ти що шампунь змінила?
– Та ні. – Женя доторкнулась рукою до волосся.
– Від тебе м’ятою так пахне.
– Так? Та то тобі здалось мабуть. Добре, я піду перевдягнусь. Зробиш мені чаю поки. – останнє пролунало уже як ствердження коли Женя пішла до себе. А у голові крутилась думка про те що всього за короткий сон разом, до неї прив’язався запах м’яти, що здавалась завжди супроводжував Дану.
Євгенія швидко перевдягалася в домашні, спортивні штани та футболку з принтом панди. Прийшла на кухню, зайняла своє місце біля вікна, і донька відразу поставила перед нею чашку чаю.
– Дякую.
– Ну як ви відпочили? – відразу запитала Владислава, за що отримала штурхан в бік від Марини.
– Ай, ну шо ви мене всі б’єте? У мене там одні синці.
– Влада. – мати спробувала заспокоїти доньку.
– Що Влада, я що не правду кажу. До речі, – вона хитро прищурилась дивлячись на матір. – А що у тебе от тут? – вона пальцем показала на свою шию, не відриваючи погляду від матері.
– А що там? – відразу стрепенулась руда, прикривши вказане місце рукою.
– Ну якщо думати логічно то думаю засос, але схоже просто на те, що ти впала на чиїсь губи. Ай, та ну що таке?! – вона потерла бік, в який знову заїхала брюнетка. – Я тобі відімщу.
Женя ж якщо можна так сказати, вилетіла з кухні, та уже стояла перед дзеркалом у ванній, розглядаючи багряний слід від губ. Звичайно вона знала чиїх це рук, вірніше губ, справа.
– Уф, я її придушу. – вибухнула Женя, вона проігнорувала дві зацікавлені голови, що дивились на неї з кухні, та пішла в кімнату маскувати синець, одночасно обдумуючи план помсти для Дани.
-А я ж тобі казала, що Богдана на неї накинула оком. – прошепотіла Марина, до своєї дівчини, коли злюча Євгенія Максимівна, захлопнула за собою двері.
– Ти думаєш то Богдана?
– Ні, ельфи блін. Ну а хто по твоєму? – брюнетка продовжувала шепотіти.
– А як думаєш у них було що? – Владислава грайливо посмикала бровами.
– Лада, от не вистачало мені ще уявляти Максимівну і Дану разом. І взагалі, май повагу, вона ж твоя мати.
– Та а що я, мені просто цікаво.
– Ага, знаю я як тобі цікаво.
– Ну годі, – вона нахилилась то чмокнула кохану в щоку, – Марин, радує одне, що голова у неї забита не нами зараз.
– Мені здається, уже б час їй все розповісти. Тим більше, ти бачила як вона мені сьогодні підморгнула? Вона у тебе розумна жінка, і вже давно додала один плюс один.
– Та знаю я. Мені спершу треба розіграти цей діалог в голові.
– Дивись не дограйся. – Марина підвелась, та поцілувала дівчину у її світлу скроню. – Ти мене відвезеш? – цим очам «кота зі Шрека» неможливо відмовити.
– Звичайно, дай тільки одягнусь.
☆POV Богдана
Богдана сидячи на підлозі погладжувала Маргариту, а думками повністю перебувала у вчорашньому вечорі. Євгенія однозначно хвилювала її, навіть думала собі « Якби ж то я знала, що в цій новій школі знайду того хто так мене хвилюватиме, то ніколи б нізащо сюди не прийшла… Хоча кого я обманюю, якби знала, прийшла б набагато раніше.» Відчувши на щоках щось холодне і мокре, не відразу зрозуміла що то мої сльози. От чесно. Невже я так давно плакала? Відчуваю на губах солоний присмак. Таки давно.
Так все. Потрібно закінчувати, а то так і взагалі розревітись недалеко. Звівшись на ноги, зустрілась з жовтими, як і у мене очима, що дивились сяючи дитячою чистотою, з книжкової полиці, де стояли уже сім літ у потертій фото рамці. Нову порцію сліз несу до ванни, де ставши під душ, вони змішуються з прохолодною водою.
– Ану бризь. – знову Рітка, всілась на мій рушник, і я тепер буду вся в шерсті. – Вельми дякую. Комок шерсті, але часу шукати щось інше немає, так як телефон розривається. Ловлю себе на тому, що сподіваюсь на дзвінок від Жені. Але доводиться пригальмувати, це всього лиш Валя. Фі. Знову напевно зі своїми нотаціями:
– Так сонце.
– Боголюбова, не будь задницею. Я знаю, що ти там невдоволена зараз.
– Ну добре, чого ти хотіла? – «от звідки вона мене так добре знає?»
– Хотіла щоб ти скинула мені номер Жені, а то я забула спитати. І запитати як ви доїхали.
– Номер я тобі не дам. Сама не маленька.
– Боголюбова!
– Бе-бе-бе
– Ти ще більша дитина ніж моя онука.
– Я знаю. – так сварки з нею, чомусь завжди піднімають мені настрій.
– Добре я і сама номер візьму. Як доїхали то хоч?
– Добре. Але мені здається, що мене ненавидять. – нарешті доповзаю до ліжка, та плюхаюсь на нього.
– Чому?
– Вона всю дорогу мовчала. Та і взагалі…
– Ну я також часто тебе ігнорую.
– Та ти то ладно.
– Боголюбова, не загравайся.
– Як скажете, пані Капітан.
– А я тобі не розповіла хіба як вона Настю осадила?
– Ні. – а оце уже цікаво.
– Та там нічого особливого не було. Настя сказала, що їй хтось заважав пів ночі спати, тому що стонав за стіною. А Женя відповіла «ну ніхто ж не заважав вам спати другу половину ночі».
– Абзах, так і сказала? Несподівано. Але, Валь, то справді не ми.
– Та знаю я. Настя заплуталась трохи з плануванням, у неї збоку були Лена з Сашкой а не ви.
– Божее, Валь у мене зараз істерика буде. Але сподіваюсь вона хоч тепер не буде до мене чіплятись.
– Та годі тобі. Ніби ти ніколи ні в кого не закохувалась. Добре сонечко, мене Оля кличе. Бувай.
– Бувай. Олі привіт.
І знову я сама. Хоча ні, потовстівши зі ці два тижні тушка Маргарити вляглась на груди. З голови не виходить те що Женя заступилась за мене, по суті дрібниця, але мені приємно. Навіть дуже. Я знаю що я їй подобаюсь. Можливо і самонадіяно, але я бачила це в її очах та відчувала у її поцілунку.»
POV Богдана кінець.
Понеділок проходив спокійно, жінки не зачіпали одна одну. Власне це тому, що все таки вони обидві уникали зустрічі. Лише після п’ятого уроку, повертаючись до свого кабінету з уроку, директорка зустрілась з Боголюбовою в коридорі. Коротко привітавшись, все так же уникаючи погляду, попросила зайти.
От тепер жінка сиділа відточуючи свій план на дивані, чекаючи на появу жінки. Богдана таки прийшла. Постукала та відразу зайшла.
– Ти просила зайти?
– Так. Проходь, сідай. – жінка похлопала рукою біля себе, вказуючи куди саме сісти.
– Добре. – протягнула Дана, її насторожили бісики в блакитних очах.
Коли Богдана зайняла місце ліворуч від Жені та ще деякий час сиділа розглядаючи її. Знову на ній лосини та майка в обтяжку.
– Світлана Василівна, пішла на лікарняний. І її одинадцятий клас…
– Ні, ні, ні. Я знаю до чого ти ведеш. Я не візьму їх, ні. – вона вскочила, але Євгенія, схопивши її за руку всадила назад.
– Ти ж любиш дітей.
– Пфф, Жень. Вони уже не діти.
– Дано, мені прикро, але це уже не обговорюється, у мене просто немає ким більше замінити Свету. – русява уважно слухала, і раптом гурт бісиків пробіг у жовтих очах.
– Добре. Добре. Я погоджусь але за одної умови.
– Якої? – щиро здивувалась Євгенія.
– Ти мене поцілуєш. – Дані сподобалось як забігали блакитні очі, але вона навіть не знала що за тим стоїть.
– Це шантаж?
– Вважай так.
– Ммм, добре.
– Добре? – Дана не вірила вухам.
Але вона більше не встигла нічого сказати чи зробити, як Женя притягнула до себе, та доторкнулась до гарячих губ Богдани, злившись з ними у палкому поцілунку. Коли уже не стало повітря, Женя перемістила поцілунки на шию, обімлілої в її руках жінки.
– Ай, шо за фігня? – Дана уже сиділа на другому кінці дивану, притискаючи руку до шиї. – Ти мене вкусила? – вона навіть не зрозуміла, як так швидко відскочила від рудої.
– Женя якого…?
– А такого. – Євгенія стягнула з шиї блакитний шарф, що до цього був туго зав’язаний чудернацьким вузлом, на її шиї, і показала на замаскований проте помітний засос.
– Ах, то ще що помста?! – якщо Богдана не припинить кричати, то їх почує пів школи.
– Ага. І мушу сказати – приємна. – у підтвердження своїх слів, жінка провела язиком по губах.
– Ти..ти. Да ти ненормальна! – сказати, що Дана була здивована і зла нічого не сказати.
– Я…я. А ти? Мені сорок два роки, а я змушена як якась школярка, маскувати засос, завдяки тобі. Зайдеш завтра з ранку в 217, там одинадцятий клас буде. – повернула на носа окуляри, тим самим показуючи що розмову закінчено.
– Ну що ж. Пані директор – готуйтесь. Наступний раунд за мною. – Дана підвелась та уже стояла в дверях. – А ти всім так мстишся?
Женя вдавано задумалась:
– Ні. Ти перша.
– Хм, ну хоч це радує. На все добре. – не дочекавшись відповіді Боголюбова вийшла.
●●●
Сідаючи в своє авто Богдана планувала тихий вечір в компанії Маргарити. Але дзвінок телефону змінив всі її плани. «Анатолій, Анатолій ти от скуки і от болі» виспівував її телефон – вона колись заради сміху поставила цю пісню на Анатолія Івановича, але так і не змінила.
– Алло.
– Богдано Броніславівно тут така справа. – Дана невдоволено закотила очі, схоже буде весело. – Це взагалі-то не телефонна розмова. Якщо ви не проти, нам би зустрітись. – чоловік щось недоговорював і їй це не подобалось. Але відмовити Богдана також не могла.
– Гаразд. Але давайте, там де скажу?
– Нам би якесь непримітне місце.
– Не хвилюйтесь, збережу всі правила конспірації. Адресу зараз напишу. – Жінка швидко набрала СМС повідомлення, та завівши авто рушила з місця.
Це місце вона любила, одначе Анаталію воно можливо і не сподобається, але це його проблеми. Дорога зайняла у неї трохи більше часу, тому припаркувавшись, перед невеликим затишним кафе. Вона відразу побачила кремезну постать Івановича, що стояла випускаючи сигаретний дим.
– Доброго дня. Ви ж казали кидаєте курити? – запитала жінка, скептично покосившись на сигарету в зубах чоловіка.
– Кидаю. – він затоптав окурок ногою. – Тільки Каті нічого не говори.
– Ага, а то вона запах не почує. – тихо собі під ніс.
– Що?
– Кажу, чому не заходите?
– Вас чекаю і ще декого. І що це за кафе? Чому я про нього раніше не чув?
– Давайте разом почекаємо. Ну воно трохи специфічне. – вона хитро прищурилась. – Але нам тут ніхто не завадить. Обіцяю.
Вони простояли ще хвилини три, і нарешті побачили чоловіка в довгому не застібнутому пальто та з картатим шарфом на шиї. Це був доволі привабливий брюнет років сорока з невеликим, темне волосся якого щедро посріблило життя. Він потис руку Анатолію та кивнув Дані:
– Богдано Броніславівно, радий познайомитись. Дозвольте представитись – Віктор Миколаєвич, можна просто Віктор.
– Взаємно. – невпевнено протягнула Богдана, та поглянула на Толю.
– Якщо ви надумали мене сватати ви трохи не « в тему». – на останніх словах вона показала лапки, а в думках у неї залишилось щось на кшталт «я вже засватала тут одну».
– Та власне ні. Але було б не погано. – він підморгнув. – Добре давайте зайдемо а то я вже замерз. – компанія пройшла в заклад. Богдана почувалась тут як вдома, кивнула офіціантці та бармену і пішла з чоловіками в дальній куток до столика, що стояв за ширмою. Відразу прийшла та сама офіціантка прийняла замовлення і швидко залишила гостей. Поки що чекали замовлення, чоловіки схоже вирішили притримати справи.
– Ну так і в чому специфічність цього закладу? – запитав Анатолій, знімаючи пальто.
– Хоча б у тому що тут чудова атмосфера і точно ніхто заважати не буде. Тут дуже смачно готують. І це популярний заклад, серед місцевої ЛГБТ спільноти міста. Неофіційно звісно. – жінка сказала ці слова відсторонено, шукаючи щось у сумочці, а коли підвела очі чоловіки перелякано витріщились на неї.
– Я майор поліції, що про мене люди подумають?! – злякано відказав Віктор та хотів уже було піти, Анатолій же ще сидів у «ступорі».
– Нічого ніхто не подумає. Це таке ж кафе як і інші. І можу вас запевнити, що це ідеальне місце для, як я зрозуміла таємних зустрічей. – твердо сказала Богдана, дивлячись як у Віктора почервоніли кінчики вух, і чоловік лише нервово озирався по сторонах, прикриваючись меню зі столу. На що Дана лише похитала головою.
– То ти ну типу? – запитав вийшовши з нірвани Лозовий Анатолій.
– Я типу я. І живу так як хочу, не вішаю ні на кого ярликів і прошу того ж у ставленні до себе. От і все. – вона замовкла поки офіціантка ставила перед нею м’ятний чай і напої перед чоловіками. – Ви дорослі люди. Може годі вже зважати на думку ЧУЖИХ людей? І годі прикриватись, тут вас ніхто не взнає. А якщо і так то тут одне з двох – або буде поважати вас бо прийме за свого, або буде мовчати в тряпочку, щоб і самому не спалитись. – з цими словами вона забрала рекламку Віктора, проте чоловік не розслабився.
– Ну добре. Ми взагалі то у справі тут. – Іванович змінив тему. – Вікторе, я почну добре? – чоловік лише кивнув відпиваючи свою каву і з під лоба дивлячись на дивну жінку, уже шкодуючи що познайомився з нею.
– Як ти знаєш, твій колишній начальник – Юрій Борисович, не чистий на руку. І це не тільки пов’язано з присвоєнням грошей, що виділяється на фінансування. Нещодавно, Віктор Миколаєвич, з своєю опер групою, виявив, що славно звісний директор причетний до поширення наркотиків у нашому місті, а саме серед молоді. Саме після цього через спільних знайомих Віктор і вийшов на мене, так би мовити консультую в освітніх питаннях.
– Оккей. А я то вам для чого? І я правильно розумію, поки щось там перевіряєте, у місті процвітає наркоманія, передози, смерті, хвороби? – вона з якимось презирством поглянула на Віктора.
– Зрозумійте, ми безсилі, якщо зараз йому висунемо ці звинувачення – він легко відкупиться. Треба щось ще. До того ж хтось з верхів з ним заодно, я навіть не виключаю когось зі своїх чи якогось великого підприємця. – спробував виправдатися поліцейський.
– Так я вам для того щоб…?
– Щоб точно пришити його та потягти за ниточки до тих хто його прикриває. Розробляється, ну скажімо такий собі план. За інформацією яку ми підкинули йому, він вважає що хтось з вчителів у школи Євгенії Максимівни, прагне почати торгівлю наркотиками в закладі, тим самим підзаробити і підставити Євгенію. – майор говорив настільки тихо, що в кінці перейшов майже на ультразвук.
– Шо бред? Який ненормальний до цього додумався? Американських блокбастерів передивились? – почала обурюватись Дана, вона так і не зрозуміла до чого хилить майор.
– Зараз все поясню. Між Ілларіоновим та Пшебильською давня неприязнь, починаючи з того як та відмовила йому в залицяннях, в роки нашого студенства, обравши Андрія. – це уже ділився подробицями особистого життя подруги Лозовий. – А після того, як вона навіть я не знаю як, переманила його інвесторів до себе і оновила школу за останнім словом техніки. Суми там йшли на мільйони. Юрій Борисович неначе озвірілий залетів до неї в кабінет і сказав, що мокрого місця від неї не залишить і зробить все щоб вона втратила все. – пояснив Анатолій
– Пшебильська – це Євгенія Максимівна тобто!? – здивувалась Дана.
– Так. Ти майже два місяці працюєш в школі і не знаєш прізвища директора?
– Якось не доводилось запитати. Добре. Я все ще не розумію до чого я вам? – на деякий час замовчали, давши можливість офіціантці поставити замовлення.
– Думаю так як Юрій сильно прагне відімстити Жені, він уже захопився цією ідеєю. Ми сподіваємось на необачність у цій справі і на те що він сам прийде на зустріч, подивитись на «зрадника в тилу Євгенії». Але нам потрібен вчитель з школи, і особисто у мене більше нікого підходящого не прийшло на ум…
– Стоооп. – Богдана ледь не подавилась салатом. – Мені уже не подобається те до чого ви хилите.
– Богдано Броніславівно, ви мусите нас виручити, тим більше Анатолій Іванович сказав мені, що і у вас з Ілларіоновим є свої рахунки.
– От хоча б через це, я не хочу. Чому він повірить мені?! Ви хоча б уявили це?
– І це ми майже продумали. Скажете що Пшебильська чимось не вгодила і вам, тому ви вирішили її усунути і самій стати директором. І приміром, якщо все вдасться, станете директором і будете «шестіркою» Юрія? – склавши руки в замок відрік Віктор.
– Боголюбові ще ніколи і ні за яких умов не були «шістаками». – заявила Богдана, звісно наколюючи чергову порцію салату. – І до того ж де гарантії, що він сам прийде на зустріч?
– О, я майже впевнений, що він це не пропустить. – відповів Анатолій з ентузіазмом поглинаючи сирники зі своєї тарілки, – Боже, це і справді смачно. – відповіддю йому був лише короткий смішок Дани, майору ж хтось зателефонував і той вибачившись, мусив відійти, чоловік що залишився відклав прибори, та уважно поглянув на Дану:
– Богдано, я прошу тебе не як людина, яка уже пів року майже змінила фах з методиста відділу освіти на поліцейського. Не як вчитель, що віддав більше двадцяти років тій школі. Я прошу тебе як друг Євгенії. Ти зрозумій школа для неї завжди була всім, вона навіть на вчителя йшла свідомо – тому що любила дітей. Ну хто ще в 17 років розуміє, що любить дітей? А після аварії школа чи єдине, що змушувало її вставати.
– Але ж я тоді буду змушена брехати їй. А мені цього б дуже не хотілось. Ми ніби нарешті знайшли спільну мову. – і це була чиста правда.
– Повір, якщо ти допоможеш з Ілларіоновим, то зробиш велику справу. Взагалі то, я не хотів казати, але і в поліції і особисто у мене є підозри, що винуватцем аварії в якій постраждала Женя є хтось з челяді Юрія. Він хоч і ніби звичайний директор, але схоже його прикривають дуже серйозні люди.
– А є якісь докази? – запитала Дана, апетит у неї різо пропав.
– Це сталось, незадовго після того як він зарвався в її кабінет. І я читав рапорт поліцейських – за їх якимись там аналізами, вона навпаки тікала від удару, вулиця була пуста, там було достатньо місця для маневру, якщо тільки винуватець не йшов на таран спеціально. Водій також під увагою зараз, але поки не контактували з ним, щоб не наполохати інших. Але думаю, якщо його притиснуть, він зізнається. – тихіше він додав, -це лише те що мені розповів Віктор, думаю там набагато більше.
Коли Віктор повернувся, він застав Анатолія який і далі поглинав вміст своєї тарілки, а Дана сиділа в задумі. Не дарма він погодився на хід з фальшивим дзвінком, щоб Толя мав час сам на сам переговорити з жінкою.
Далі чоловіки, давши змогу Богдані подумати, пішли. Жінка була в повному розгубленні. Хотіла, принаймні якщо не розповісти все, але якось порадитись з Ольгою, яка керувала цим кафе, але тої не було на місці. Тому заїхавши в магазин по свіжий корм, обрала собі за порадницю Маргариту.
Додати до улюблених