Січень був дуже навіть не проти, коли Цзян Чен зателефонував і спитав чи можна приїхати до нього в офіс, бо у його районі через якусь аварію вимкнули світло.
Університет знаходився в тому ж районі, тому сенсу йти туди не було. А іспити і практичні відкладати через таку дрібницю ніхто не буде. Відмінник Цзян Чен не міг собі дозволити отримати погані оцінки лише через довбане відключення світла.
— Привіт, — радісно посміхнувся Січень, коли Цзян Чен з’явився на порозі його кабінету і кивнув на диванчик з невеликим столиком. — Там поруч є розетка, тож зможеш зарядити свій ноутбук.
Цзян Чен різко видихнув і кивнув.
— Дякую, презентацію терміново треба зробити до завтра, а Хуайсан живе на іншому кінці міста. Їхати туди, це витрачати зайвий час. А до будинку батьків я не поїду навіть під страхом смерті.
Січеню не дуже сподобалася ідея про поїздку до молодшого Нє, але він цього ніяк не показав.
— Ти ж пам’ятаєш, що я віддав тобі запасні ключі від квартири? Там теж є світло і працювати певне там було б зручніше ніж тут.
Цзян Чен пирхнув і виразно подивився на Січеня:
— Вей Їн. Він до батьків теж не поїде, тому напросився до Ванцзі. І знаєш, щось я дуже сумніваюся, що вони будуть зайняті навчанням. А стіни у вас в квартирі не дуже товсті.
Січень закрив обличчя руками і тяжко зітхнув.
— Здається, мені варто почати шукати нову квартиру.
Цзян Чен знову пирхнув, але кивнув.
***
Лань Січень намагався не відволікатися від роботи, але погляд так і притягувало до Цзян Чена. Він був настільки серйозний і сконцентрований, що не звертав ні на що уваги, час від часу постійно щось записуючи. За ним було цікаво спостерігати.
— А що ти пишеш? — не втримався від запитання Січень.
Цзян Чен підняв на нього розгублений погляд, а потім видно осмислив запитання і глянув на зошит.
— Це конспект для Хуайсана. В нас за тиждень іспит, а в нього серйозні труднощі з цим предметом. Завтра віддам, нехай вчить. Заодно і я повторю основні тези.
Січень насупився.
— Тобі не здається, що Хуайсану самому потрібно взятися за розум? Ти постійно його підтягуєш по всім предметам, ще й вечорами часто бігаєш до нього в кафе.
— Нє Мінцзюе сказав, що якщо Хуайсан завалить хоч один предмет, йому доведеться піти з театрального гуртка. А він справді дуже талановитий, тож я просто трохи йому допомагаю.
— Якщо в нього є така мотивація, то він повинен сам хотіти вчитися, — Січень мимоволі схрестив руки на грудях.
Цзян Чен кілька секунд прямо на нього дивився, а потім здивовано видихнув.
— Січень, ти зараз ревнуєш мене до Хуайсана?
Січень раптом завмер, а потім сховав обличчя в долонях. Дідько. Він справді ревнує. Хто б міг подумати. Коли вони обоє вчилися в університеті та проводили весь вільний час разом, він насміхався над ревнивими людьми, бо як це можна не довіряти коханій людині?
Та зараз, коли він закінчив навчання і йому довелося піти на роботу, бачитися з Цзян Ченом так часто вже не виходило. А молодший Нє крутився біля його хлопця постійно. І їхні вечірні зустрічі були більше схожі на побачення, а не заняття з репетитором. Здається, Січень справді потрохи сходив з розуму.
Раптом теплі руки ковзнули по спині, а потім міцно обійняли. Січеню дістався повільний і неймовірно ніжний поцілунок. Після чого Цзян Чен зашепотів йому прямо на вухо.
— Невже ти думаєш, що я можу проміняти тебе на когось іншого? Тебе?! Свого доброго, розумного, красивого і неймовірно гарячого хлопця? Ти ідеальний для мене.
Січень зітхнув і затягнув Цзян Чена до себе на коліна, після чого міцно обійняв.
— Просто зараз я не можу проводити з тобою стільки часу, як раніше. І це зводить мене з розуму.
Цзян Чен усміхнувся і припідняв його голову за підборіддя, щоб подивитися прямо в очі.
— Це мій останній курс, з наступного року я починаю стажування у сімейній компанії, тож цілком можливо, що у нас буде ще менше часу на зустрічі. Та це не змінює того, що я хочу бути з тобою. Лише з тобою.
Січень зітхнув. Цзян Чен правий, коли він сам вперше прийшов на стажування, то майже тижнями не вилазив з офіса. Вони спілкувалися лише по телефону, і інколи, в обідню перерву, коли Цзян Чен йому привозив каву, або обід.
Він з теплотою пам’ятав ті дні. Попри рідкі зустрічі, Цзян Чен дуже його підтримував і продовжував піклуватися навіть на відстані.
— Я теж хочу бути лише з тобою, — видихнув Січень і не втримався від короткого поцілунку, який неочікувано затягнувся.
Перервав їх стук в двері. Цзян Чен пирхнув і швидко повернувся на своє місце, поправляючи одяг.
Помічник Січеня приніс документи і зробив вигляд, що не знає, чим вони до цього займалися. Після чого так же спокійно залишив кабінет.
— Кхм, не буду тебе відволікати від роботи, — кинув на нього погляд Цзян Чен, але підійти більше не намагався.
Січень тяжко зітхнув, але кивнув. Та через хвилину його відволік голос Цзян Чена.
— Ти випадково не бачив мою ручку? Щойно була десь тут.
На столі справді лежала фіолетова ручка з зображенням красивого рожевого лотоса. Нікому іншому, крім Цзян Чена ця ручка належати не могла. Січень вже потягнувся за нею, коли почув продовження:
— Фіолетова з лотосом. Подарунок Хуайсана, він власноруч її розмалював.
Рука сіпнулася, Січень прикрив ручку документами, після чого згріб все разом і сховав до шухляди.
— Не бачив такої, — збрехав Січень. — Хочеш, позичу свою? А ту може пізніше десь між конспектами знайдеш.
Цзян Чен зітхнув, але кивнув. Січень посміхнувся і передав йому білу ручку з золотим гравіюванням “Лань”. Нехай це дріб’язково і Цзян Чен точно буде з нього сміятися, коли дізнається про це, але стриматися він не зміг.
***
Січеню довелося затриматися на роботі допізна. Не через велику кількість документів на столі, яку він ігнорував майже весь день. А через Цзян Чена, який справді дуже багато вчився. Звання відмінника так просто не дається.
Уже на виході з офісу Цзян Чен зателефонував брату і попередив Січеня, що той вирішив залишитися на ніч у Ванцзі.
Після недовгих роздумів, вони поїхали в супермаркет, де набрали готової їжі й побільше свічок. І відправилися до Цзян Чена.
Романтична вечеря при свічках вдалася на славу, а Січень остаточно переконався, що йому потрібна нова квартира. Бажано на рівній відстані від університету та його офіса. Хоча коли Цзян Чен піде на роботу, їм все одно доведеться переїздити.
Та головне — треба подбати про стабільне електропостачання. Або купити генератор. Щоб без ніяких візитів до Нє Хуайсана.
***
Помічник навіть не здивувався, коли помітив, що всі важливі документи директор Лань тепер підписує лише однією ручкою. Фіолетовою з рожевим лотосом.
Додати до улюблених