Небо перестало світити денним світлом. Замість нього прийшла глибока ніч, в якій єдиним джерелом світла був місяць і деякі промені з вікон і нічних ліхтарів.
В лице юного чоловіка світив екран телефону, який він швидко змінював вкладки із зображенням чоловіків.
– Лягай спати! – кинувши в нього подушку з іншого куточка кімнати, крикнула дівчина з подібним кольором волосся.
– Я ж тобі не мішаю. – кидаючи ту саму подушку, викрикує хлопець з довгим волоссям.
– Екран твій на всю кімнату світиться. – вкриваючись покривалом говорить золотоока. – А мені ще завтра на зустріч.
– Добре-добре. – вкрившись покривалом все своє тіло говорить Ітер. – / Всеодно встане після будильника, і сваритись буде, що нічого не встигає./
Повернувши одну із мільйонів анкет, хлопець зупинився на одній.
– /Красень./ – на анкеті був чоловік, років 24. Алі очі, палаючо-кроваве волосся, серйозне лице… Одним словом – справжній красень. – /Так ще і в онлайн. Може написати?/ – недовго думаючи він повернув анкету в правий бік, де знаходяться ‘Вподобані’. – /Ну…надіюсь не напише./ Через хвилину приходить повідомлення.
Ділюк: Привіт
– /І чому ти мені написав?/
Ітер: Привіт
Далі то з’являвся, то пропадав знак ‘Ділюк набирає текст’.
Ітер: Може зустрінемося завтра?
Через секунду знов зник знак, що чоловік набирає текст. І знов з’явився.
Ділюк: Хочете сходити на побачення?
Ітер: А чому б і ні?
Ділюк: Де і коли зустрінемося?
Написавши місце і час, вони деякий час переписувалися. І через кілька хвилин, закінчивши переписку, Ітер заснув, з надією, що людина на фото буде тою, яка прийде на побачення.
•••Ранок•••
– Ітер! – пролунав крик на весь дім.
Відкривши очі, які ще бачили сон з прекрасним чоловіком, з яким у нього сьогодні побачення, Ітер протер їх. Вставати з теплого ліжка не хотілося, і як на зло йому сьогодні потрібно йти.
– Що стряслося?
– Не бачив мій лосьйон? – сестра перебирала кожну полицю. Шум, викликаним нею, заважав думати. Думки вічно мінялися, і зупинилися на одній:
– Яка зараз година? – наче протезрів, змінився в лиці за мить.
– 14:43 дня. А що? – подивилася із здивуванням на свого брата, який почав шукати одяг. – Так ти лосьйон мій бачив?
– Та тут не до твого лосьйону! Я запізнююся! – вдягнувши на себе топ білого кольору, який мав короткі рукава і не закривав живіт, з мало помітним торсом, светр, який мав лише рукава з капюшоном, персикового кольору і такого ж кольору штани-парашути. – Я прийду пізно! – вдягаючи кросівки білого кольору викрикує з коридору.
– Ти парасолю візьми! Дощ на дворі. – виходячи з кімнати, і давши йому рожевого кольору парасолю, пішла назад в кімнату.
Ітер вибіг з квартири. Перестрибуючи через сходи, він вже був на вулиці, де йшов дощ. До місця зустрічі потрібно пройти ще хвилин 40, і це бігом. Не думаючи, розкривши зламану парасолю, хлопець почав бігти, перестрибуючи калюжі.
•••Через 37 хвилин•••
– Ви тут. – стоячи під автобусною стоянкою, відповів червоноволосий чоловік. Він був вдягнений в худі і штанах чорного кольору, без принтів, а на плечах зручно розташувався піджак, який мав довжину за рівня колін.
Ітер, через тяжке дихання, почав говорити:
– Вибачаюсь за запізнення. Я проспав.
– Нічого страшного. – провівши погляд з ніг до голови, помітив наступне, – Може для початку купим вам тепліший одяг, а пізніше пообідаємо?
Трохи зашарівшись, і відновивши дихання, Ітер підняв погляд на чоловіка, сказав:
– Давайте.
Вони замовили таксі. Розмова не клеїлася ні на зупинці, ні в таксі.
Вони, зайшовши в торговий центр і знайшовши певний магазинчик, купили худі, схожий кольором на колір штанів Ітера. Оплатив покупку Ділюк, хоча Ітер навхрест відмовився йому оплачувати її. Чорноволосий відповів, що це подарунок на першу зустріч замість квітів.
Вони перейшли в найближче кафе, і замовили суші. Вони, з довгими паузами, почали свою розмову. І скоро Дилюк почав говорити про свого батька:
– Він помер на моє 18-річчя, в автокатастрофі.
– Шкода… – єдине, що міг сказати золотоволосий так як в думках він лаявся на ці паличкі, якими не вмів користуватися. Ще і телефон почав вібрувати, і на екрані з’явився напис “Тато❤️”¹. Швидко натиснувши на кнопку вимкнення, екран почорнів, а сам він трохи почервонішав від такої ситуації.
Помітивши зміну на лиці співрозмовника Ділюк почав, через не зручну паузу, говорити:
– Ти не вмієш користуватися паличками? Тоді можемо замовити щось інше.
– Та ні. Просто давно ними не користувався. – з фальшивою усмішкою відповідає Ітер. Рука потяглася взяти палички, але не побачивши чашу з соусом, перевернула її. Він розлився по столі, а невеликі струйки впевнено розлилися по митій підлозі, залишивши свій слід на штанах і білих кросівках хлопця. -/Бл*ть/. Я відійду в туалет, гаразд? – різко вставши зі столу вимовив Ітер.
– Гаразд. – провівши його поглядом, він покликав офіціанта.
•••/ в туалеті /•••
-/ Все через жопу. Як завжди. / – хоч якось старався вивести пляму зі штанів, але його спроби лише погіршили ситуацію, – /Мої штани./ – в штанах знов почав вібрувати телефон. Взявши в руки, Ітер побачив на екрані “Тато❤️”. Не довго думавши він взяв трубку і розповів більш-менш гарну брехню: що він старанно вчиться, і грошей вистачає, тому хвилюватися не потрібно. Закінчивши розмову, він направився до свого столику, де чекав Ділюк з офіціантом. Вони про щось розмовляли, і лише підійшовши він зрозумів про що.
– Ви будете брати із собою замовлення? – з лагідною, діловою усмішкою спитала офіціант.
– Ні, не потрібно. – з такою ж усмішкою сказав Ітер. – /А може треба? Та вже і так стидно за це все. Ще подумає, що за грошима ганяюсь./ – офіціантка відійшла від них. Ітер сів за своє місце. Все-таки паличками він не вмів користуватися, і тому він просто втикав їх у суші. Ділюк дивився на нього, як на якогось хворого. Коли вже хлопцю набридло катувати суші, вони вийшли з кафе і пішли на фільм.
Вони купили квитки і попкорн. На щастя, були вільні місця, і сівши почали чекати сеанс.
– Я відійду в туалет.- з цими словами золотоволосий вийшов з зала і направився по коридору вправо. Зайшовши в двері з надписом ‘туалет’, перше що побачив – кабінку з жінкою, яка говорить, що туалет платний, 5 гринень, зі словами:
– Мальчик, ті что, не відішь? Туалет платний! Ілі єто для слепих написано?
– А можна карткою?
– Нє, тут только налічніми. Вот терминал єсть.
– Але це не моя картка.
– А чия? Ві что єє с неба взяли?
– Взагалі-то так.
Хлопець повернувся назад на своє місце так як не бачив смислу далі сваритися.
– Ділюк, у тебе не буде 5 гривень? – червоноволосий із здивуванням поглянув на Ітера, який, наче, хотів плакати.
– Тобі навіщо?
– Та треба.
– Тоді ходімо знімемо. – вони пішли до найближчого терміналу. Найменшою купюрою можна взяти лише 500 гривень, тому взявши таку велику купюру хлопець пішов назад до тої противної жінки з високо піднятим носом. Вона ж для такого клієнта почала віддавати решту дрібними грошима: десятками, п’ятірками, купюрами чи копійками.
На телефоні знов з’явився напис ‘Тато❤️’. Після декількох хвилин батько почув, що робиться на задньому фоні:
– Сину, ти де?
– Я в туалеті сру. Питання?
– Тоді не буду заважати. – після цього розмова закінчилася, а Ітер пішов до Ділюка з купою грошима.
Тримаючи їх в двох руках, він протягнув руки з грошима:
– Ось решта. – червоноволосий дивився на Ітера, як на ненормального.
– Скільки там?
– 495 гривень. – чоловік дістав гаманець, відкрив його так, щоб хлопцю було видно його зміст.
– Сюди не влізе.
– Так давай я трохи візьму, а решту тобі? – одна рука з грошима була піднесена до кишені, наче говорячи, що тут достатньо містя.
– Можеш не повертати тоді.
Гроші він все ж таки віддав Ділюку, хоч він говорив, що не треба. Ітер пообіцяв вернути ті нещасні 5 гривень, але червоноокий сказав, що не потрібно таке вертати.
Фільми почався. Вони вибрали хорор. Ітер дивився на екран, і не пропускав ні один момент. Та він все-таки подивився в сторону Ділюка. Їх погляди зустрілися.
– Ти чого фільм не дивишся? – спитав хлопець з легким рум’янцем на лиці, якого не було видно із-за поганого освітлення.
– Ти красивіший.
-/Та я в цьому фільмі зіграв би монстра!/ Ти також красивий. – з легкою посмішкою він відповів, і вже на обличчі Ділюка красувався рум’янець.
Після перегляду фільму вони ще трохи порозмовляти і мали їхати кожен у свій дім.
На дворі все ще було хмурно, а з приходом ночі і взагалі не видно власної тіні. Вони замовили таксі, яке мало вже бути перед кінотеатром, але із-за погоди він трохи затримується.
– Давай дам свій піджак, ато застудишся. – руки Ділюка почали знімати з себе чорний піджак.
– Та не треба. – Ітер ще з виходу від театра почав мучити зламаного зонта. Хоч він і не піддавався його махінаціям, та все ж хлопець зміг його відкрити. Парасоля вдарила алоокого в лице. Хлопець в худі почав вибачатися, хоча удар був не сильним, але за день він і так зганьбив себе з усіх сторін.
Таксі нарешті приїхало. Сказавши першу адресу воно рушило. Вони ще трохи порозмовляти і попрощавшись Ділюк ще поглядом дивився, як Ітер заходить в під’їзд і зникає.
– Ви непогано виглядаєте разом, хоча голос у дівчини трохи низький. – перемикнувши передачі і вже їдучи на наступну точку зупинки, говорить водій.
– Я теж так думаю. – він дивився на пасмурне місто, по якому ніхто вже не ходить, лише ліхтарі і світло з вікон якось оживляють його. На лиці з’явилася усмішка, коли він подумав про їхню нову зустріч.
•••/В квартирі/•••
– Я вдома! – знімаючи з себе кросівки і викинувши парасолю у смітник, Ітер проходить у середину квартири.
– І як побачення? – сидівши за ноутбуком, і пивши чай, спитала Люмін. Хоча очі її дивилися у монітор.
– Я себе зганьбив по самі не хочу. – взявши мівіну, він почав її готувати, поки не прийшло повідомлення на телефон:
Ділюк: З тобою приємно було проводити час. Як щодо наступної зустрічі.
-…- прочитавши це повідомлення 5 разів хлопець не міг знайти причину чому саме він написав таке повідомлення.
– Так як ти зганьбив себе? Ну, розповідай! – перевівши погляд на брата питала сестра. – У вас ‘це’ було?! – вставши збоку Ітера продовжує розпитувати.
Він приготував собі мівіни, і почав розповідати як він відмовився від кілограму суші, як йому дали 495 гривень майже копійками і як він побоявся заходити спочатку в свій під’їзд, і тому сказав іншу адресу, тому він і прийшов пізніше запланованого. А Люмін то сміялася з нього, то кричала, бо міг би подумати про неї і забрати суші. І вже найближчі
кілька днів, а то і місяців, вона буде згадувати йому про те чи є в нього 5 гривень в туалет.
Додати до улюблених