– Герміоно, дивись! – Гаррі тицьнув пальцем на карту Мародерів, вже була перша година ночі і вони сиділи в Грифіндорській вітальні. – Поглянь, Мелфой та Асторія. Разом. Вночі за межами замку! – Герміона поглянула, а тоді знову повернула погляд до підручника.
– То кого з них ти ревнуєш? – Вона розсміялась з його виразу обличчя.
– Ти вважаєш, це нормально?!
– Я вважаю, Гаррі, що тебе ЦЕ не стосується. Поттер пирхнув і знову втупився на карту.
***
– Знаєш, в цей час Амбридж вже патрулює коридори. Але я знаю, як непомітно потрапити до слизеринського гуртожитку.
– Мене цікавить рейвенкловський.
– Боюсь, що не вийде. – Драко лукаво всміхнувся. – Тому нам доведеться або блукати навколо замку до ранку, або піти до мене.
– Що ж, свіже повітря корисне. – Йти з Драко до нього в кімнату було занадто ризиковано.
– Серйозно? Ти настільки мені не довіряєш?
– Звичайно. – Вона всміхнулась.
– Ну гаразд, я розумію… – Він спохмурів. – А якщо я пообіцяю тобі, що навіть не доторкнусь до тебе, якщо ти сама не захочеш? – В тому і проблема, подумала вона, що я хочу.
– Обіцяй.
– Обіцяю. А тепер ходімо. – Він всміхнувся та взяв її за руку.
Вони швидко пройшли до входу в підземелля. Але почулися голоси…
– Чорт. Ходи сюди. – Він затяг її за кам’яну статую, там було дуже мало місця, їх тіла міцно притискалися. – Чш. – Він сперся долонями на стінку, на рівні її плечей. Уважно прислухався.
– Ти не бачив Драко? – Пенсі.
– З якогось моменту ні, в вітальні його теж не було. – відповів Забіні.
Вони пройшли повз статую, що приховувала Драко та Асторію. Драко зачекав ще хвилину, а тоді тихо мовив:
– Не виходь, поки не скажу. – Виліз і оглянув все довкола. – Можемо йти далі.
За декілька хвилин він зачинив двері в свою кімнату. Він жив один. Кімната була оформлена зі смаком.
– Почувайся як вдома. – Він кинув піджак на вішалку, і закатав рукави сорочки.
– Можливо бажаєш щось випити чи з’їсти? – Він спостерігав, як вона мовчки розглядала його кімнатку бібліотеку. Вона зголодніла, Асторія дійсно нічого не їла після обіду.
– Було б добре. – Вона всміхнулась. Драко махнув паличкою. Через декілька секунд з’явилася таця з фруктами, тістечками та соком.
– Пригощайся. – Асторія сіла в крісло, і взяла виноград. Драко відвернувся і почав знімати сорочку. Вона зробила зусилля і відвела погляд. Розглядала його кімнату. Коли повернулась він вже був у футболці. Вона відчула полегшення.
– Думаю, тобі буде не дуже комфортно спати в сукні. – Він всміхався.
– Не турбуйся, одну ніч переживу.
Вони повечеряли, вона періодично запитувала про ту чи іншу річ, яка кидалась їй на очі, він спокійно розповідав. Тоді вона солодко позіхнула.
– Я хочу спати. – Він сидів на ліжку, наче запрошуючи, посунувся. – О ні, мені в кріслі дуже зручно. – Спати разом це вже занадто.
– Не хвилюйся, ти спатимеш сама. – Він підвівся. – Лягай.
– Вона підійшла до ліжка і сіла. Він загасив світло.
Майже відразу Асторія поринула в сон. Прокинулась на світанку. Спочатку розгубилась. А тоді побачила Драко, що спав у кріслі, сперши голову на руку. Дуже мило. Тихо вилізла з ліжка, захопивши плед, обережно накинула його на Драко, тоді взяла взуття і вислизнула з кімнати.
Прислухалась. Нікого не було. Тоді босими ногами, щоб не створювати зайвого шуму, рушила з підземель. Молилась щоб не зустріти Снейпа чи когось зі слизерінців, але їй пощастило. Так нікого й не зустрівши, вона зайшла до рейвенкловського гуртожитку. Піднялась в кімнату, тихо привідченивши двері, побачила, що Роуз міцно спить. Схопила шкільну і спортивну форму (перший урок сьогодні був фізичними заняттями), попрямувала в душ.
Коли вийшла, побачила Чо Чанґ. Та сиділа сама в вітальні, та про щось думала. Вони мимохідь привітались, і Асторія попрямувала на сніданок.
– Ну розповідай. – Це Герміона наздогнала її при вході в залу. – Гаррі вчора був просто оскаженілий, коли побачив вас вночі. – Вона засміялась. Асторія коротко розповіла подрузі про все, що було в ночі.
– В ОЗЕРІ? – Герміона була в захваті.
– Та тихо. На мене й так всі витріщаються.
– О так, ваш танець вразив всіх, хто був вчора присутній. Ну або ваша пара. Ходімо за твій стіл, я спокійно не витримаю ще одного допиту Гаррі та Рона.
Вони сіли, продовжили розмову на іншу тему, бо довкола було забагато людей.
– Ох подивись, Паркінсон в тобі зараз дірку пропалить. – Герміона кивнула в бік слизеринського столу, Асторія доти не дивилась туди. Тоді підняла погляд, побачила Пенсі, що якось занадто сильно стисла виделку, а тоді знайшла поглядом Драко. Він про щось розмовляв з Забіні. Відвернулась.
– Так, вона божеволіє від Драко. Якось аж занадто.
– Ходімо, бо вона мене вже дратує. – Подруги рушили на вулицю, там їх мала чекати викладачка.
– Так, 4 курс, сьогодні всі тренеруємось грати в квідич. Члени квідичних команд можуть виступати в ролі тренерів. Починайте з розминки.
Асторія була вдягнула в бежеві спортивні штани та синій топ. Зібрала волосся в хвіст. Вони з Герміоною відійшли у бік розминатися.
– Ну навіщо… я ненавиджу мітли. – Скиглила Герміона. Асторія цей момент розтягувалась, зігнувшись навпіл.
– Тоді вам потрібен тренер. – Це був Драко. Він більше звертався до Асторії. Мав дещо збентежений вигляд.
– Але не ти. – Поттер підійшов, встав поруч з Герміоною. – Залиш їх у спокої. Асторія ніколи не потребувала захисту. А тим паче у випадку з Драко. Вона повернулась до Гаррі і сказала:
– Поттере, світ на тобі не зійшовся, якщо ти колись комусь знадобишся – тобі про це сповістять. – Тоді махнула хвостиком і пішла по мітлу, залишивши Гаррі червоним з гніву.
– Це було якось занадто грубо, як для тебе. – Драко йшов за нею та посміхався.
– Мені не подобається, коли хтось пхає носа в мої справи. Байдуже хто. І не роби вигляд ніби тебе це не потішило.
– Розумію. То що, потренуватися з тобою?
– Тренуватися немає потреби, мої навички польотів мене цілком влаштовують. Але можемо пограти. – Вона сперлась на мітлу та кивнула в сторону м‘ячів.
– Чому б ні, – Драко схопив м’яч, сів на мітлу. – Починаймо. – Вони одночасно відштовхнулись від землі. Відчуття польоту подобалося Асторії. Вони грали весь урок, інколи дражнячи один одного, літаючи наввипередки. Потім Драко схопив рукоять її мітли й сказав:
– Я розраховував побачити тебе зранку. Але ти втекла.
– Рано прокинулась. – Вона всміхнулась. А тоді спритно вибила йому з рук м’яч і пірнула за ним вниз.
– Урок завершено. Прямуйте в роздягальні.
Асторія махнула Драко рукою на прощання та спустилася на землю. Разом з Герміоною вони пішли перевдягатися.
– Сьогодні заняття з ДА. Можливо ти відволічеш Малфоя? – Герміона глузувала.
– Тоді він відразу все зрозуміє.
Вони розійшлись, кожна на свій урок. Ввечері, коли Асторія повернулась в гуртожиток, вона знову побачила Чо Чанг, але тепер вона плакала.
– Що сталося? Чому ти плачеш? – Асторія турботливо поклала руку на плече одногрупниці. Та продовжувала скімлити. Через деякий час вона змогла говорити, але продовжувала ридати. З окремих шматків слів серед завивання Асторія дізналася, що сталось. Подруга Чо розповіла Амбридж про ДА. А як же Герміона. Вона зірвалась на ноги, помчала з гуртожитку до таємної кімнати. В
останній момент, вона зупинилась, і повернулась назад за ріг, поглядаючи одним
оком, що відбувається.
Драко вчепився в руки Поттера. На його обличчі був тріумф. Їй неприємно засмоктало у горлі. Вона побачила, що один з телепнів, Гойл, тримав Герміону. Амбридж сяяла від захвату. Асторія нічим не могла допомогти. В цей момент Драко повернув голову і помітив її.
Його серце впало. О… Але він швидко взяв себе в руки і одними лиш губами беззвучно промовив: «Геть.»
Вона відвернулась. Хвиля відчаю налетіла на неї. Вся ця ситуація руйнувала її з середини. Ще кілька днів тому вона просто відчула б до нього відразу. Але зараз їй було боляче, він торкнувся її душі.
– До Дамболдора, ми отримали всі потрібні докази. – Тріумфально вигукнула Амбридж. Асторія знову визирнула, її друзів вже не тримали. Вони рушили за Амбридж в кабінет директора. Драко стояв до неї спиною.
– Чудово, можна починати святкувати. – Прогиготів Гойл.
– О так! – Пенсі майже стрибала від радості.
– Йдіть, я хочу поглянути чи не пропустили ми щось, скоро прийду. – Спокійно мовив Драко.
«Дідько.», подумала Асторія, розвернулась і швидко, але тихо побігла геть. Вона вже майже добігла до входу в свій гуртожиток, як Драко спіймав її за талію і зупинив.
– Відпусти! – Вигукнула вона.
– Ні.
Вона спробувала вирватись, хотіла відштовхнути його, але безрезультатно.
– Відпусти.
– Ні, вислухай мене.
– Я не хочу тебе слухати! Ти схиблений на цих дурних змаганнях з Поттером!
– Так.
– Тоді ми все з’ясували. Відпусти.
– Ні.
В неї почався трохи істеричний сміх, її гнів не мав меж.
– Та що ти собі дозволяєш? Ким ти себе вважаєш, Мелфой?! Я сказала відпусти мене негайно, або я змушу тебе це зробити. І мені байдуже, які будуть наслідки!
Драко розумів її гнів. Він розумів, що вона ображена за свою подругу.
– Амбридж не хвилює Герміона. Її цікавить тільки Поттер.
– Так само як і тебе. То йди і насолоджуйся перемогою, не витрачай свій та мій час.
– Зрозумій. – Він стис її міцніше. – Я не маю мети образити чи зробити тобі боляче. Тебе це не стосується.
– Але ти зробив. – Вона нарешті вирвалась. Крутнулась на місці та зникла в своєму гуртожитку.
Додати до улюблених