Герміона прокинулась у не знайомій кімнаті. Вона повертає голову на подушці і бачить сніданок і не великий папірець.
– Ммммм… Що було вчора? І де я? – мимрить вона.
Жінка встає на ліжку і бере папірець. Це виявився лист. Від Драко.
“Доброго ранку, або дня, в залежності коли ти прокинулася.
Вчора ти заснула, тож не думай, що я скористався твоїм положенням.
На тумбочці сніданок. Якщо тобі щось потрібно — клич Тінкі.
Вона ж і покаже кімнату Рози.
Д. Малфой”
– Ні! Ну як так вийшло! – жалілася жінка — Тінкі!
Ельфійка з’явилася миттєво.
– Міс Грейнджер, чим я можу допомогти? – запитала вона
– Покажи мені кімнату Рози, будь ласка.
Герміона встала і вони пішли коридором. Через декілька поворотів вони вже стояли перед потрібними дверима.
– Дякую, Тінкі. Можеш йти.
– До ваших послуг. – з цими словами ельф зникла.
Герміона постукала та обережно відкрила двері.
– Доброго дня, Розо. Збирайся, ми йдемо. Негайно! – на останньому слові Роза аж підстрибнула.
– Навіщо так кричати? Ти спускайся, а я піду зі Скорпіусом попрощаюся… – дівчина не встигла договорити, так як її перебила мати.
– НІ! Тобто, ми йдемо прямо зараз! – вигукнула вона.
Роза тяжко зітхнула й попрямувала за Герміоною. Вони швидко повертали коридорами і вже незабаром вийшли надвір, швидким кроком пройшли доріжку і вийшовши за ворота трансгресирували.
На ганку стояв світловолосий хлопець і тихо сказав:
– Уходите англійською…
***
– Містер Драко! Містер Драко! – розривалася Тінкі, кличучи чоловіка.
Вона бігала як ужалена по кабінету, чекаючи коли Драко Малфой прийде. Вони домовилися, що коли Герміона піде, Тінкі трансгресирує в його кабінет і буде його кликати.
– Вона пішла? – запитав тільки но зайшовший в кімнату Малфой.
– Так. Сніданок вона не з’їла. Зі Скорпіусом не прощалися. Відповідь на Ваш лист не написала.
Драко замислився. Раніше він думав, що ніколи більше не покохає людину так, як кохав Асторію. Але той вечір на цвинтарі змінив все. Він покохав ту , яку ненавидів. Хоча ні, вона йому навіть чимось симпатизувала: такаж начитана як і він, а про очі й годі говорити…
І зараз він єдиний їй допоміг. Всі друзі покинули її. І це його шанс. Може єдиний на все життя.
– Вона повернеться… Я в цьому впевнений…
***
Герміона сиділа на лавці й дивилася на Темзу. В руках пляшка вина.
Що робити далі? Що вона наразі має? Сім’я? Скоріше ні чим так. Кар’єра? Можливо. Друзі? Точно ні. Їй 38 тож на щастя марно сподіватися. Максимум це щастя Рози, але…
– Без мене їй буде краще… – тихо сказала вона і встала з лави.
Можливо, була б вона більш твереза, навіть не заїкнулася про це, але… Сильно багато АЛЕ.
Герміона викинула пляшку й іде до моста. Він був не далеко, тож це зайняло декілька хвилин. Вона вже підходить до краю, але… Якийсь чоловік хапає її за талію і відтягує. Вона була в шоці, тож спочатку не зрозуміла хто це був. Відійшла Герміона лише в якійсь тихій вуличці.
– В тебе взагалі стріха поїхала, га!? Агов, ти чуєш мене!? – кричав чоловік.
Герміона підняла очі й потонула. В сірому вирі очей. Вони були кольору грозовуго неба.
Від споглядання цієї неземної краси її відірвав власник цих очей… Драко Малфой!
– Грейнджер!!! Тебе перемкнуло, чи що?
– Малфой!? Що ти хочеш від мене? – не змогла сховати здивування.
У Малфоя після цього питання аж очі на лоб повилазили.
– Що я від тебе хочу!? Я тебе від самогубства врятував, а ти!? Кричиш на мене! – він був дуже злий.
Аж тут вона зрозуміла: якби не він, вона б вже плавала в Темзі не жива. З її очей потекли сльози. Про що вона думала? Ні, вона взагалі не думала…
– Ей, ти чого? Ну все, все закінчуй. Все буде добре. Я тобі обіцяю… – останні слова він сказав дуже тихо. Він обійняв її, а вона плакала в нього на грудях.
Десь через 10 хвилин схлипи закінчилися і вони просто обіймалися.
– Дякую… – почувся тихий голос жінки.
– Ходімо, відведу тебе додому. Тільки скажи де ти живеш. – Драко тримав її за руки і посміхався.
– На Кінг-Чарльз стріт…
– Тоді ходімо, моя леді. – вона ще ніколи не бачила, щоб він так усміхався…
***
Вони стояли і дивилися один одному в очі.
– Дякую. Мені було дуже приємно поговорити з тобою. – сказала Герміона і відвела очі. – Бувай.
Вона вже розвернулася і пішла до дверей будівлі, коли Драко сказав:
– Зачекай. Як ти ставишся до того, щоб повечеряти зі мною післязавтра?
Герміона була здивована, але приємно. Кутики її губ трішки піднялися.
– Ммм… Я подумаю. – сказала таємничо вона і залишила його на вулиці.
Додати до улюблених
Всім привіт!) Вибачте що в п’ятницю не було розділу( Я переоцінила свої можливості тож розділи будуть тільки по п’ятницям. Приємного читання:):):)