Суд закінчився чудово для них обох: оскільки Родіон Хардіус Огнєв, розбійник та шахрай, був ще й Астаріусом, доброчесним головою РадоСвіту та тим, хто посідав трон Астрограду, то чоловік швидко визнав як свою нову дівчину, так і самого себе невинним. І найголовніше, що ніхто з радників ні про що не здогадувався — родина Огнєвих тримала маленький секрет старого чорта в таємниці…
Кімната Родіона чимось нагадувала бібліотеку якогось палацу: високі шафи з темно-червоного дерева з тисячами корінців товстих книг у позолочених палітурках, що тьмяно проблискували з-за скляних затемнених дверцят, старовинні гіллясті канделябри з кількома десятками свічок на тонких ніжках, сині, як ніч, шпалери й високі скляні лампи з живим вогнем усередині. Посеред стіни стояв камін, оздоблений позолоченою гіпсовою ліпниною, а над його полицею висіло величезне дзеркало у важкій рамі із золотих виноградних грон. Десь близько середини кімнати знаходилося ліжко, витесане з дубового дерева.
Прямо на письмовому столі Огнєва розслаблено сидів Астрагор, чекаючи на хазяїна кімнати.
Він увійшов у неї, широко відчинивши двері.
— Родіоне! Привіт, друже, — сказав Великий Дух, підійшовши до блондина.
— Все нормально. — замість привітання відповів Огнєв. — Краще скажи, чи ти теж зміг обвести РадоСвіт круг пальця…
— Звичайно, зміг. За кого ти мене маєш, козаче? — роблено ображено відповів Руніс. — Це було доволі просто… Ефларці далеко не такі розумні, якими вони намагаються себе показати.
— Так… І тільки ми це розуміємо.
Родіон відчув дивний порух у його долоні. Злегка опустивши голову, він помітив пальці Руніса, які були переплетені з його.
На деяке здивування Астрагора, Хардіус трохи зашарівся.
— Чого соромимось? — глузливо, але по-дружньому запитав Руніс. — Ти що, ґей?
— Та ні, забий, — махнув рукою Огнєв. В його очі повернулися ті самі лукаві іскринки, притаманні лиш йому.
Астрагор прийняв його рішення відійти від теми та налив віскі, що вже давно чекало на Родіона на столі, у наеферені рюмки.
— Тож давай зробимо так…
Поговоривши про те, що відбувається на політичній арені та що робити далі, Драгоцій вирішив спитати у Родіона:
— А як там твоя донька… Нерейва, наче так її звати? Яка її позиція на все це?
Великий Дух Остали сидів навпроти вікна, а Огнєв — спиною до об’єкту. Тож вони дивилися одне одному в очі.
Чоловік тяжко зітхнув.
— Нерейва… Вона спочатку була на нашій стороні. Справді. Але потім суд налякав її — я був там з нею, тож ручаюся, що вона змінила вибір та переступила на сторону ефларців…
Вони разом, ніби по команді, встали з-за стола.
— Навіть не дивлячись на твій захист?
— Навіть не дивлячись на мій захист, — підтвердив Родіон.
— А за що ти їй дав захист?
Огнєв відкинувся спиною до стіни.
— Ти думаєш, що я не можу дати своїй же доньці захист? — тепер вже прийшов час Родіона вдавано образитись, перейшовши на вищий тон голосу.
— Ні, не можеш. Я тебе знаю. На це питання у нас однакова відповідь.
Попелястий і зчутися не встиг, як Огнєв притулився до Астрагора впритул, торкаючись його тіла своїм, та припечатав зап’ястя чоловіка до стіни так, щоб воно з легеньким нахилом нависало над його головою.
— О… Не очікував, що ти до такого дійдеш, Хардіусе. — лиш спокійно відповів на це Руніс та провів вільною рукою по правій частині тулуба блондина, після чого ледве не повалив його додолу різким притиском до себе.
— І від тебе такого не очікував, Рунісе… Ти мене ніколи раніше цим іменем не називав, до речі, — прошелестів голос чоловіка біля самого його вуха. Так близько, що губи ледве не торкалися Астрагора. Від подиху «старого чорта» віддавало недавно випитим віскі.
Драгоцій акуратно, самими кінчиками пальців розвернув підборіддя Родіона до себе, болючі десять секунд уважно впивався в чоловіче обличчя очима та ніжно поцілував в губи. На якусь мить прекрасні смарагдові очі загорілися вогником здивування, але за якусь секунду він пропав та змінився задоволенням. Він відповів Духу таким же пристрастиним поцілунком.
— Хах, не знав, що ти так добре цілуєшся, — з посмішкою прокоментував це блондин.
— Кожен день дізнаєшся про мене щось нове, — відповів Драгоцій.
Огнєв відчув, як у Астрагора встав — пара могла зараз відчути буквально кожну клітинку тіла того, хто був перед ним. Той у свою чергу відчув те ж саме, але у Родіона.
Драгоцій відчув, як губи блондина впиваються йому у шию. Той тихо застогнав від задоволення та почав на диво впевненими рухами розстібати сорочку Хардіуса, поки поцілунки того опускалися все нижче, навіть не дивлячись на те, що з неслухняними патлами Огнєва це, здавалося, було зробити майже неможливо.
Відчувши, куди опустилися пустотливі губи Родіона, Астрагор випустив задоволений стогін.
Через деякий час Хардіус підвівся.
— Подобається, Рунісе? — пошепки пристрасно запитав Огнєв, грайливо блимаючи бісиками очах.
— Звичайно, а як таке може не подобатись, — на такий же манер відповів Драгоцій. І тут вже настала його черга заціловувати все тіло друга, але перед тим він з розмаху кинув його голе тіло прямо на темно-синє, під колір шпалер, покривало, зверху приховане балдахіном від посторонніх очей. Зовсім скоро від Родіона було чути серію глибоких, гортанних звуків.
Звідкись ззовні почувся стукіт у двері, але ніхто з чоловіків на нього не відреагував.
— Відкрий ти! — почувся з дверей жіночий голос.
Але вони були занадто зайняті одне одним…
Через двадцять хвилин Огнєв та Драгоцій, все ще вкриті затишною ковдрою, лежали в обіймах, уткнувши обличчя на плече одне одного.
— Фух, та ти просто секс-машина, — глибоко дихаючи, визнав Родіон.
— Та ти теж, якщо чесно, — похвалив його Астрагор, прибиравши руку з талії чоловіка та шльопнувши нею Хардіуса нижче пояса.
Як тут у кімнату увірвалася Нерейва Огнєва власною персоною.
Вона виглядала шокованою, і це ще м’яко кажучи.
— Хтось пояснить мені, що в біса тут коїться? — з очима в цілий ефлар запитала вона. Судячи по рішучому виду жінки, пояснень було не уникнути.
— А ти як думаєш? — іронічно запитав запитав у неї Астрагор.
— Та підозрюю… — трохи гидливо відповіла чорноволоса. — Тільки якого дідька, Родіоне?
Його обличчя набуло вигляду приголомшеної кам’яної маски, але вже через хвилину роздумів він видав відповідь:
— А якщо хочеш — то приєднуйся до нас, ми завжди раді.
Астрагор, що як раз піднявся на спинку ліжка, помітивши незвану гостю, не заперечував.
Реакцію Огнєвої можна було поділити на три стадії. Спочатку її обличчя перекосило від шоку, ніби вона й живою не була зовсім; потім стало мертвенно-блідим, як у більшості Драгоціїв. Але потім її лице пом’якшало. Це була стадія прийняття.
— Добре, батьку. — і вона заскочила у ліжко як раз справа від Родіона, де послужливо з’явила
ся третя подушка, наеферена не ким-небудь, а Рунісом.
Додати до улюблених