— Пиздець, Поттер, — насилу вимовив Скорпіус. Він глибоко вдихнув прохолодне свіже повітря.
— Це офіційно твоя найгірша витівка, — злегка похитуючись, він спробував підійти до друга.
Джеймс стояв колінами на землі й блював просто на шкільний газон.
— І як ми в такому вигляді завалимося до Великої зали? — Мелфой заправив довге кучеряве волосся за вуха й присів навпочіпки навпроти Джеймса.
— Зовсім херово? — У відповідь Джеймс голосно видав нову порцію восьмирічного «Оґдена».
Із Гоґвортс-експреса вони вивалилися останніми і якимось дивом встигли на останній візок із тестралами. Усі студенти й викладачі вже їхали до головного входу Гоґвортса, а Мелфой і Поттер, представники двох шанованих чарівних родин, хитаючись і періодично падаючи, намагалися залізти на віз.
Джеймс голосно лаявся, коли нога вкотре зісковзувала зі сходинки, а Скорпіус лише тихо сміявся — вигляд п’яного Поттера завжди його потішав. Нарешті видершись у візок, Джеймс відкинув голову назад і заплющив очі, залишатися притомним йому було доволі складно.
Поїздка й свіже повітря трохи протверезили Скорпіуса. У той же час Поттера вивернуло прямо собі під ноги, він окропив черевики і поділ своєї шкільної мантії, але, Слава Мерліну, не зачепив улюблені мелфоївські черевики з драконячої шкіри.
Скорпіус важко зітхнув і паличкою прибрав блювотиння із взуття та мантії Поттера, а потім допоміг йому вилізли з візка, не поцілувавши при цьому шкільну доріжку.
Мелфой знову заправив неслухняні пасма, потім неквапливо дістав із кишені срібний цигарник. Вони перебували за двадцять метрів від парадного входу школи, і зазвичай Мелфой не дозволяв собі такого нахабства. Але на тлі Джеймса Поттера, який практично лежить у власній блювоті, Скорпіус Мелфой з цигаркою має не такий охуївший вигляд.
Шукати запальничку не було сил і він швидко підпалив кінчик цигарки паличкою, а потім з великою насолодою зробив першу затяжку. Витончені тонкі пальці в старовинних перснях міцно стискали сигарету, немов рятувальне коло.
— Може, одразу завалимося спати? Не думаю, що Макґонеґел помітить нашу відсутність, — пробурмотів Джеймс, ледве піднімаючи голову. Його очі не могли сфокусуватися на Скорпіусі, й він дивився то ліворуч, то праворуч від нього.
— Ага, тільки рада буде не бачити наші пики. Треба тільки непомітно пробратися до кімнат, — погодився Скорп, повільно випускаючи гіркий дим із легень.
Джеймс нарешті сфокусував погляд на другові, простягнув тремтячу руку, і Мелфой мовчки вклав туди сигарету.
— Більше ні краплі до рота не візьму, — Джеймс сильно затягнувся й повільно видихнув.
— Ох, якби мені давали ґалеон щоразу, коли ти це кажеш, — усміхнувся Скорпіус. — Ти як? Іти можеш?
— Ага, — крекчучи й похитуючись, він піднявся на ноги. — Будеш? — простягнув сигарету Мелфою.
— О ні, дякую, — Скорпіус зігнув губи в бридливій посмішці, побачивши ниточку в’язкої слини, що з’єднує фільтр і рот Поттера.
Джеймс знизав плечима, спокійно повернув цигарку до рота й закинув руку на Мелфоя, переносячи свою вагу на друга. Скорпіусу залишалося лише змиритися зі своєю важкою ношею і потягнути п’яну тушу до школи.
— Ми майже дійшли, Поттере, — весело промовив Скорпіус, підкидаючи плечем сонного Джеймса.
Вольове рішення віднести спочатку друга далося Мелфою нелегко: він до біса хотів спати, голова трохи паморочилася, а живіт болів, але він не скиглив і продовжував тягнути важке тіло Поттера. Вони пересувалися неймовірно повільно, Джеймс періодично зісковзував і Скорпіусу доводилося кожні три метри зупинятися, щоб його підчепити.
Пройти через цокольний поверх просто перед дверима Великої зали було геніальною ідеєю Скорпіуса. Усе просто: всі захоплені мотивувальними промовами Маккішки й розчуленням від вигляду сопливих першокурсників, тож ніхто не вийде гуляти коридорами та ловити п’яних старшокурсників. Водночас цей шлях найкоротший, а Поттеру давно пора в ліжко. Геніально ж.
— Містере Мелфою, Містере Поттере, ось ви де!
— Мерлінова срань, — тихо вилаявся Мелфой і приречено повернув голову. Він старанно придушив гримасу відчаю, коли побачив, як до них біжить захеканий професор Лонґботом, вихователь Ґрифіндора.
— Вставай, Поттере, сон скасовується, — прошипів слизеринец, натягнув чергову найчарівнішу посмішку для дорослих і повернувся разом з Поттером, який висів на ньому, до Лонґботома.
— Де ви були? Церемонія вже почалася, — погляд професора кидався від одного юнака до іншого. — Містере Поттере, вам погано?
— Так, — різко випалив Скорпіус, передбачаючи це запитання. Він подумки вихваляв себе: як же завбачливо він прибрав увесь запах перегару й поттерівської блювотини заклинанням. — Ви навіть не уявляєте, як сильно Поттера захитує в потязі. Щороку одне й те саме. Скільки ж болю зазнав бідний Джеймі і все заради дорогоцінного навчання, — сумно закінчив Мелфой, повільно опустивши погляд. Темні пасма звісилися йому на очі, і це надавало його образу трагічности й повного співчуття до мук друга.
— Який жах, а я й не помічав цього раніше, професор був збентежений, він завжди брав близько до серця все, що стосувалося студентів. — Тоді швидше до мадам Помфрі, я вас проведу.
— О ні, що ви, не варто так переживати. Поттер у нас герой і стоїчно це перенесе. Тим паче йому вже очевидно краще, — і на підтвердження своїх слів він потряс майже сплячого Джеймса, який щосили заливав слиною ліве плече Мелфоя.
Поттер невдоволено замичав, насилу розліпив очі, й одразу ж їх заплющив, побачивши стурбоване обличчя вихователя. Професор Лонґботом із недовірою подивився на юнака.
— Що ж, якщо все нормально, тоді вам варто пройти зі мною до Великої зали, — професор потиснув плечима і попрямував у бік зали, шарудячи довгою мантією.
— Трясця, — виплюнув Джеймс, остаточно прокинувшись, і нарешті відліпився від друга. Скорпіус у відповідь лише зажурено похитав головою.
Велика Зала зустріла недбалих студентів гучним сміхом, веселими перекриваннями та дзенькотом келихів із гарбузовим соком. Кивнувши наостанок одне одному, вони пішли до столів своїх гуртожитків.
Скорпіус сів десь із краю слизеринского столу, одразу ж схопився за порожній келих, паличкою наповнив його водою й із жагою випив. Тонкими пальцями він витер куточки губ і перевів погляд на першокурсників, подумки рахуючи скільки ж триватимуть його муки.
Джеймсу ж довелося довго вишукувати дорогу руду маківку серед натовпу галасливих ґрифіндорців. Це було досить складно, адже всюди Візлі зі своїми вогняними головами, а в Джеймса зараз усе було злегка в розфокусі. У підсумку все зливалося в одне величезне червоне місиво.
Нарешті він знайшов Лілі на іншому кінці столу. Вона сиділа трохи згорбившись і нервово смикала пасмо яскраво-рудого волосся. Джим вже попрямував до неї, коли побачив поруч із Лі Лу кузину. Він різко зупинився, розвернувся на сто вісімдесят градусів і пішов шукати інше місце.
Проблему швидко вирішив четвертокласник, якого Джеймс «м’яко» посунув, намагаючись умістити свій зад.
— Гей, я ж тут… — обурення різко обірвалося, коли четверокласник побачив хто його так грубо штовхнув. Він затулив рота й опустив погляд.
Джеймс закотив очі. Таке виморожувало його, і, якби він зараз не був таким п’яним, сказав би кілька лагідних слів.
Поттер повільно обвів Велику залу трішки затуманеним поглядом і зачепився за купку першокласників, які згурмилися біля Капелюха. Наївні й милі, вони із захопленням, нетерпінням і легким страхом очікували своєї подальшої долі.
Директорка Макґонеґел за традицією велично височіла над ними, у руках вона тримала список майбутніх школярів. З року в рік ця картина не змінювалася.
— Джеймс Сіріус Поттер! — гучно промовила директорка Макґонеґел, суворо дивлячись на хлопчика поверх окулярів.
Джеймс був не з боязких, але в цей момент його коліна дрібно затремтіли. Першокласники перед ним жваво заворушилися в пошуках Того Самого Поттера, а потім розступилися, поступаючись йому дорогою до Капелюха. Це змусило Джеймса швидше зрушити з місця і піти до стільця.
Він обернувся і побачив сотні зацікавлених поглядів, спрямованих просто на нього. Не тільки першокласники, а й усі інші школярі уважно дивилися на Джеймса. На мить хлопчикові здалося, що він чує, як капає віск із зачарованих свічок, настільки було тихо.
Повільно сівши на низький табурет, Джеймс уперше відчув справжній страх. Усі ці люди наче знали, що щойно Капелюх торкнеться його голови, то без зволікання вигукне «Ґрифіндор». Вони чекали тільки цього, і їхнє очікування впало на плечі одинадцятирічного хлопчика важким тягарем.
У голову раптом полізли сумніви. А якщо Капелюх вирішить відправити його на Гафелпаф, вважаючи недостатньо хоробрим? Або, що ще гірше, на Слизерин, не побачивши в ньому належного благородства? Що всі ці люди подумають про нього? Як на нього подивляться кузени? Що він розповість Лілі й Альбусу? Як про це напише бабусі з дідом? А що йому скаже батько?
Думки роїлися в голові з такою швидкістю, що Джеймс не помітив, як той страшний Капелюх м’яко опустили йому на голову. Хлопчик до болю заплющив очі, чекаючи вироку… І тут:
— Ґрифіндор! — хрипко прокричав Сортувальний Капелюх. Поттер із полегшенням видихнув, а Велика зала вибухнула оваціями.
Хлопчик бадьоро підірвався з місця і побіг до столу свого гуртожитку, де його вже зустрічали студенти Ґрифіндора.
— Чудово, Джеймі, — кричав йому Фред.
Джеймс швидко знайшов вільне місце і з широченною посмішкою приймав привітання від усіх, хто сидів поруч.
— Що й очікувалося від сина Гаррі Поттера, — весело промовив якийсь ґрифіндорець.
Цю фразу він вважав дуже дурною, а того, хто говорив, подумки позначив «розумово відсталим». Адже це саме його Капелюх вважав дуже хоробрим і неймовірно шляхетним, що не замислюючись відправив на Ґрифіндор. До чого тут його батько.
Церемонія розподілу здавалася йому вічною каторгою. Джеймс так сильно хотів спати, що його періодами викидало на кілька хвилин із реальности. Коли повіки знову стали як колоди і це стало нестерпно, він підпер підборіддя рукою і блаженно заплющив очі.
— Джеймсе, — ніжний голос просто над вухом витягав Джеймса із солодкого сну. Хтось м’яко, але дуже старанно тряс його плече.
— Мамо, та встаю вже, — пробурмотів сонний Поттер. Імовірна мама схилилася трохи нижче, лоскочучи довгим волоссям його щоку. Джеймс вдихнув глибше й відчув запах дому, польових квітів, що ростуть у них на подвір’ї щоліта, і вишневого блиску для губ, яким вона вічно мазалася. Задоволена усмішка сама розповзлася на обличчі. Лілі.
— Ходімо вже у вежу, Джеймсе. Слухай свою маму, — тихенько хихочучи, промовила сестра. Тонкими пальчиками вона скуйовдила його коротке волосся, цим остаточно пробуджуючи від сну.
— Невже це пекло закінчилося? — Поттер різко повернувся й обвів швидким поглядом зал, не вірячи своєму щастю.
— Ага, хвилин п’ятнадцять тому, — весело сказала Лілі. Дивна поведінка брата її потішала. — Ти не поїв, я захопила тобі сендвічів.
— Дякую, ЛіЛу. А цей змій як завжди мене не дочекався, під шумок поповз у своє підземелля, — трохи скривджено сказав Джеймс, щойно помітив, що в залі тільки він, сестра й чарівні мітли, які прибирали після бенкету.
— Скорпіус підходив, поки ти дрімав, запропонував допомогу. Але він виглядав таким втомленим, що я відправила його спати, — швидко проговорила Лілі, при цьому дивлячись кудись убік.
Джеймс знизав плечима.
— Тоді ходімо, Лі Лу, а то Гладка пані знову кричатиме, що ми вештаємося ночами, — Поттер виліз з-за лавки, струсив уявний пил зі шкільних штанів, повільно проводячи руками від стегон до колінних чашечок, потім потягнувся і простягнув відкриту долоню сестричці.
Дівчина вклала туди свою маленьку долоньку, одночасно присідаючи в жартівливому кніксені. Джеймс розсміявся, пафосно виставив уперед праву руку, зігнув у лікті й поклав туди руку Лі Лу. Вони обидва зробили зарозумілі вирази, що віддалено нагадували Мелфоя, і прослідували до вежі, дратуючи гучним реготом портрети в коридорах.
Додати до улюблених