TW: ця робота буде по пейрінгу Доркас/Сіріус. Розумію, що далеко не всім може подобатись подібне (хоча, натяки на Дорлін та Вульфстар будуть і дуже вагомі для сюжету). Той, хто категорично ставиться до такого, прохання, не читати мій фанфік. Дякую. Іншим — насолоджуйтесь!!
P.S. різні акценти будуть адаптовані в наші діалекти.
P.S.S. всі соціальні мережі вказані у профілі.
Поїзд повільно зупиняється на станції, заставляючи учнів збиратись біля виходу з вагонів. Вони боляче зачіпають плечима одне одного, спихаючи чужі багажі й незадоволено дивлячись на інших студентів. Доркас некомфортно — занадто багато людей на декілька квадратних метрів, деякі дихають їй у спину, підштовхуючи до виходу, і роздратовано цокають язиком, коли дівчинка повільно пересувається. Ще й Лілі, Марлін і Мері магічним чином кудись зникли…
Вона знову поступово переставляє ноги, наближаючись до виходу, поки ззаду, ніби грім серед ясного неба, не роздається розгніваний крик:
— А ну відійди! – чиясь рука пхає її вбік, через що вона боляче вдаряється головою об стінку вагона, та настільки, що вона неприємно гуде. Медоуз різко оглядається і бачить перед собою тільки швидко промайнувши перед очима темні пасма волосся. Кароока потерла місце, яке боліло, продовжуючи рух.
— Цей Рабастан собі занадто багато дозволяє! Думає, якщо він другокурсник, то йому можна ображати менших? Ух, я б йому.. – чується ззаду, і вона обертається, де бачить хлопчика. Довге чорне волосся легко обрамляло його лице, підкреслюючи якесь дивне аристократство, що ховалось в ньому. Блакитні очі виглядали яскравими під грізно насупленими бровами, які проводжали так званого Рабастана. Він потирав потилицю, скоріш за все, йому теж прилетіло від нетерплячого учня.
— Та годі тобі, Сіріус, не роби з цього проблему світового масштабу. Ніби ти не знаєш, які ці Лестранжі… – заспокоює його хлопчик в круглих окулярах, намагаючись поправити неслухняне кучеряве волосся.
«Ага. Рабастан Лестранж. Сім’я якого знаходиться в «Сакральних 28». Не дивно, що він себе так поводить», — промайнуло в голові Кас, чому вона тільки кивнула, ніби підтверджуючи свої думки перед іншими.
Коли черевички торкаються холодного матеріалу платформи, в грудній клітці розвивається дивне відчуття, яке заставляло її нервувати та лише сильніше стискати ручку однієї з сумок. Замок недалеко височів над лісом, через що у дівчинки перехоплювало дух. Він дивував своєю красою та габаритами, що спіткало її на думку про те, що вивчити його, напевно, дуже складно і перші пару місяців першокурсникам прийдеться часто губитись в його стінах.
До них підходить людина… чи ні? Цей чоловік виглядав набагато більше звичайного і всіма прийнятого, тому Доркас зробила припущення, що він велетень, або напів-велетень. Бородань тепло їм усміхався, чекаючи, поки всі новоприбулі першокурсники зберуться біля нього.
— Ну, ее…- почав він, паралельно погладжуючи великою рукою свою довгу бороду. — Мене звати Рубеус Геґрід, але ви можете мене називати просто Геґрід, добра? Я тутка працюю лісником, і сьогодні троха допоможу вам з ритуалом першокурсників. Ви маєте чітко дотримуватись всіх моїх інструкцій, – він знову усміхнувся Доркас, яка стояла спереду, на що вона лише сором’язливо відвела погляд, тому чоловік тепер звернувся до всіх, підвищуючи голос: — Всі всьо поняли? – учні почали кивати головами й запевнившись в тому, що діти все зрозуміли, на кінець добавив: — Тоді ходіт’ за мнов. І обережно, бо прийдеться йти через ліс!
Над обрієм вже почали збиратися сутінки, хмари щільно закрили сонце, а зірки повільно стали появлятись на небі, коли вони підійшли до озера, яке було навколо замку. Перед ними була низка човнів з ліхтариками на них. Цікаво, що вони будуть робити?
— Тако, діти, – він показав пальцем на човни. — Ви мусите лізти в них по четверо в кожному. Це частина посвячення в першокурсники. Ти, маленька, – Геґрід переводить пальцем на кучеряву, від чого вона широко розплющує очі. — Ходи-но сюда. Будеш однією з перших. А будут’ з тобов… О, дівчатка, ви теж йдіт’ сюда. – Медоуз оглядається і бачить, як Марлін, Мері та Лілі наближаються до неї, привітно усміхаючись новій знайомій, на що та відповідає взаємністю.
Діти зайняли всі місця, очікуючи продовження їх «посвяти». Раптово, човни стали рухатись вздовж озера, все зближуючись з берегом, де був замок. Видовище було чарівне, призналась собі Доркас, розглядаючи палаючі вогники в вікнах Гоґвортсу.
— Я вас шукала. – сказала Медоуз, перебираючи пальцями тканину мантії і стискаючи губи.
— О, так, вибач, будь ласка, – почала Мері, нервово стенаючи плечима. — Ти вийшла швидше за нас, а коли ми покинули купе, то серед народу загубили. Сподіваюсь, нічого не трапилось, поки нас не було?
— Та наче нічого. Тільки цей Лестранж пхнув і я головою вдарилась, але це неважливо. – шатенка усміхнулась, підіймаючи очі на подруг, де Доркас вловила засуджуючий погляд Марлін.
— Ці чистокровні фанатики си думают’, шо вони всемогутні і ніяких проблем у них бути не може, адже вони аристократи, – вона закочує очі, схрещуючи руки на грудях. — Якийсь ідіотизм. – блондинка смішно фиркає, на що дівчата лише придушено сміються, намагаючись не перервати момент ритуалу.
— Приблизно те саме сказав один хлопчина, тільки більш… Прямолінійніше. – вона киває на того самого парубка, якого побачила в потязі. Всі троє зразу повернулись на нього, на що він хмуриться, а хлопці з його човника переглядаються між собою.
— Матері твоїй ковінька! Доркас! – здивовано говорить Маккіннон, знову звертаючись до нових подруг. — Це ж Сіріус Блек!
— Той самий Блек? – тепер вже хмуриться Доркас. Невже з ними буде вчитись ще один представник дому з «Сакральних 28»? Не вистачає тільки Мелфоїв для цілісності картини. — Ось це вам не поталанило, – говорить кучерява, підкидаючи в здивуванні брови.
Лілі і Мері нерозуміюче переглядаються. Меґлонароджені не могли знати, хто ці діти, та що з себе представляють.
— Рід Блеків, Лестранжів, Мелфоїв та інших входять в «Сакральні 28» — список домів, в яких ні разу не промайнула маґельска кров, – пояснила сіроока, понижуючи тон голосу. — Кажуть, що у них норма одружуватись з кузенами, щоб, не дай Мерлін, кров маґлів не попала у їх родовід. Вони страшно не люблять меґлонароджених, тому, вам можу тільки поспівчувати і побажати вдачі. Я чистокровна, а Доркас напівкровна. До таких рідше чіпляються.
Подруги знову окидають одна одну поглядом, але на цей раз більш напружено, ніж минулого разу. Допливають вони в тиші.
Замок зустрічає їх галасом з Великої Зали, напевно, інші курси вже почали вечерю, обговорюючи між собою, як промайнули їх літні канікули. Першокурсники підходять до величезних дверей, де перед ними появляється жіночка похилого віку. Від неї віяло впевненістю, цілеспрямованістю та суворістю, спина її трималась рівно, вона виглядала цілком статно.
— Моє ім’я Мінерва Макґонеґел. Я заступниця директора Дамблдора, вчитель трансфігурації. Зараз ви пройдете в Велику Залу, де розподільний капелюх визначить, в який з чотирьох гуртожитків ви потрапите: Ґрифіндор, вихователем якого я є, Гафелпаф, Рейвенкло або Слизерин. Прошу. – вона відчиняє двері помахом палички та починає вести за собою новоспечених студентів школи. Старшокурсники дивляться на них з цікавістю, особливо деякі слизеринці на новеньких представників «благородних» домів.
Розподіляли у зворотньому порядку. Марлін, як і очікувала, попала на Ґрифіндор, Мері, на подив, теж. Дійшла черга до самої Кас.
Вона сідає на високий стілець, мимоволі випрямила спину, намагаючись не зациклюватись на чужих обличчях, а дивитись кудись поза них. На голову одягають капелюх, і раптом в черепній коробці лунає голос, відчуття, наче всі твої спогади переглядаються чужими очима, і ти втрачаєш право на приватність.
— Хм, цікаво, – говорить капелюх. — Амбіції слизеринців, розум рейвенкловців, хоробрість ґрифіндорців, працелюбність гафелпафців… Дівчино, ти поєднуєш в собі багато аспектів, та думаю, що місце тобі у… ҐРИФІНДОР!!! – кричить той, і краватка з емблемою фарбуються в червоно-золотистий з малюнком лева, а вона, не в змозі все ще гарно обдумати, зістрибує зі стільця, і з ледь тремтячими коліньми від пережитого стресу, йде до столу Ґрифіндору, де її вже чекають подруги. Всі хлопчики, що були з Блеком і Лілі також попадають на Ґрифіндор, і тут черга доходить до самого Сіріуса.
— Ого, наші лави поповнює черговий Блек! Маю честь розподіляти вас! – продовжує капелюх, а потім замовкає, зосереджуючись.
— Я знаю, що весь ваш рід вчився на Слизерині, містере Блек, тому вам місце точно в… ҐРИФІНДОР!!! – зал раптово замовкає, переводячи зацікавлені та спантеличені очі на хлопчика, у якого наче кров відлила від обличчя, роблячи його ще більше блідим. Чуються перешіптування студентів та навіть викладачів. Дитячі пальці втиснулись в дерев’яний стілець до білих кісточок, не сприймаючи це за правду. Та згодом він зі скрипом встає зі стільця, на ватних ногах наближаючись до столу свого гуртожитку, по дорозі спотикається, практично падаючи, каблуки його черевиків гулко відбиваються ехом по приміщенню. Сіріус сідає біля своїх нових друзів і хлопчик в окулярах втішно хлопає його по плечу, поки той дивиться перед собою пустим поглядом блакитних очей. Він не вірить в це.
Через декілька людей церемонія закінчується.
До кінця вечері школярі поводили себе тихіше звичайного, а Сіріуса так не було чути зовсім. Весь його азарт, непосидючість і легка пихатість зникли, наче їх задмухали як вогонь свічки. Він копирсався виделкою у своїй їжі, підпираючи рукою голову, поки довгі пасма незручно падали йому на очі.
— Бідолашний… Йому, мабуть, тепер непереливки. – говорить Мері, співчутливо зітхаючи.
— Ага, бідолашний. Головне, щоб він тепер нашому гуртожитку проблем не завдав. Здається мені, що він ще та скалка в дупі. – суперечить блондинка, оцінюючи оглядає його.
— Марлін! Ти ще його не знаєш, а робиш такі висновки, – різко обзивається Еванс, з легким роздратуванням дивиться на подругу. — А взагалі, це чудово, що ми попали в один гуртожиток. Я навіть про таке мріяти не могла, – вона намагалась відвести їх від цієї розмови, тому що вона обіцяла закінчитись не на хорошій ноті. — Особисто я думала, що Доркас справді попаде на Слизерин.
Кароока їй тільки усміхається, надпивши гарбузового соку, а потім скривила обличчя, майже випльовуючи його.
— Що це за гидота?! – вона зразу потягнулась за чаєм, намагаючись перебити надоїдливий смак гарбуза.
— Сік зі шкарпеток ельфів-домовиків, – сіроока зустрічається зі здивованими очима Макдональд. — Ніхто не казав, що тут будут’ смачно годувати. – стенає плечима вона, усміхаючись.
Тепер вже сміялась Лілі.
Згодом, староста гуртожитку відвів їх до ґрифіндорської вежі, показав картину Гладкої Пані й сказав пароль для того, щоб потрапити у вітальну — «капут катарсис».
Діти повільно проходили через короткий тунель та зачаровано оглядались, роздивляючись вітальню, в якій їм тепер потрібно було навчатись та жити понад 7 років. Неймовірно високі стелі, круті сходи, величезні стелажі з книгами, дерев’яні столи, безліч крісел та диванів, каміни, подушки, які навмання були розкидані по цілому приміщенні, все прикрашено в червоно-золотистих кольорах, висіли балдахіни з гербом гуртожитку. За дверима, мабуть, місце, де тільки вчаться, схоже на зменшену копію бібліотеки. Вітальня мала два поверхи, та на другому вже розмістились кімнати для їх проживання, направо — для дівчат, і наліво — для хлопців.
Студентів жіночої статі було менше в гуртожитку ніж чоловічої, тому вони жили по четверо в кожній. Не було сюрпризом, коли Доркас, Мері, Лілі та Марлін поселили в одній кімнаті, та чомусь Медоуз відлягло від серця, забираючи переживання про нові знайомства та проживання з людьми, з якими б вона могла не потоваришувати. Розпакувавши речі, кучерява з легкою гордістю поставила чарівний програвач на їх спільний столик та декілька пластинок Пола Маккартні, The Rolling Stones та інших.
— Ого! – вигукнула дівчинка з короткими кучерями, наближаючись до інструменту та з обережністю його оглядає. — Це справжнісінький чарівний програвач? Оце нам тепер не буде нудно, дякую, Доркас! Я попрошу батьків якось переслати мені платівки, або ж їх привезу аж після різдвяних канікул.
— Це справді круто, Кас, – Марлін хлопнула її по плечу, від чого та на момент здригнулась. — Тепер нам всі дівчатка в корпусі будуть заздрити та проклинати через те, що музика лунає занадто голосно.
На наступний ранок вони прокинулися від якогось вереску, та не прокоментувавши це, зібрались та пішли на сніданок, а згодом у вітальню.
— Ніхто так і не знає, що це верещало зранку? – питає Макдональд, розправляючи руками тканину мантії.
— Амелія Боунс сказала мені, що це Блеку ревун прийшов від матері. Боюсь уявити, що відбувалось у них в кімнаті, якщо навіть ми це чули.. – тихо промовляє руда, перебираючи підручники в сумці.
Дні першого навчального місяця йшли неспішно, доволі безтурботно, ніби дозволяючи новим учням відчути цілу апогею смаків від викладачів, предметів і такої незвичної для них атмосфери, в якій вони зобов’язані тепер жити самостійно. Золото-червоний шарф інколи боляче поколював тендітну шкіру шиї, тому Доркас надавала перевагу ходити без нього і попасти до мадам Помфрі з простудою, аніж відчувати постійний дискомфорт. Вона не помилилась — замок здавався ще більшим зсередини, ніж ззовні: сходи, які рухаються, десятки кабінетів, проходів, понад 15 поверхів і це ще не враховуючи підземель. Одинадцятирічні першокурсники відчували себе ніяково, коли по двадцять хвилин ходили в пошуках свого класу, ні єдиного заняття не проходило без чийогось спізнення.
Домашнього завдання, на щастя, поки що теж не завдавали надто багато, тому у вітальні можна було часто побачити дітей, які грались у щось, поки старші вчились у кімнатах або бібліотеці. Проте Лілі, ніби порушуючи всі канони про ранніх підлітків, завзято вчилась, не пропускаючи ні краплі матеріалу поза свої вуха. Марлін це інколи дратувало — вона вважала, що руда надає цьому занадто великої уваги і замість часу, який вона безглуздо просиділа за столом, могла б провести з подругами. Тому, на початку жовтня, не витримавши подібного, Марлін практично силоміць потягнула Еванс на вулицю.
— Щоб ти хотіла знати, то ти тільки завдяки мені написала проєкт по настійкам… А я б могла тобі відмовити. – закочуючи очі сказала Еванс, поки неохоче йшла за блондинкою, а та її тягнула за руку. Вони опинились на загальному подвір’ї школи.
— Вона б тоді просила допомоги у мене. – засміялась кароока, поправляючи оправу окулярів, які з’їхали на ніс.
— Я в змозі й сама написати, зрозуміло?! – підвищуючи тон говорить ґрифіндорка, обкидуючи поглядом друзів.
Компанія зупиняється серед дворику, починаючи жартівливо сперечатись між собою, інколи легко штовхаючи одна одну в плече, заражаючись сміхом і позитивом. Та поки Кас починає легкий бій з Марлін, до вуха в раз доноситься болісне «ой» зі сторони подруг. Пара очей навелась на них, та побачила, як Рабастан зі своєю шайкою друзів пройшов крізь них, спеціально зачіпаючи Лілі, в той час як карі очі переходять на Марлін. Медоуз була готова присягнути, що сіроока виглядала так, наче зараз у неї з вух піде пара.
— Не перекривай шлях, Еванс, інколи тут ходять важливіші персони. – випльовує юнак, в той час як блондинка вибухає та йде на зближення з ним. Та раптом, наче вони тут завжди й були, появляються четверо хлопців, очолювані Блеком та Джеймсом Поттером (Доркас нарешті дізналась ім’я кучерявого від інших дівчат). Вони підскочили до слизеринців, наставляючи на них палички, поки один з рукавів Маккіннон безнадійно впав назад на руку.
— Тобі слід попросити вибачення. – говорить чорнявий і бере його за тканину сорочки, потягнувши на себе. В той час дівчата здивовано переглянулись.
— Ще чого, – пихато відмовив йому Лестранж, намагаючись вирватись з міцних рук блакитноокого. — Не роби своє становище в очах батьків ще гіршим, Блек. Вступатись за вбогих?
Тут вже не витримав Сіріус. Він відкинув паличку, і замахнувшись кулаком, вдарив слизеринця прямо в ніс. Зразу забагровіла яскрава кров на аристократичній шкірі. Хлопець взявся за поранену ділянку, болісно проверещав щось і за декілька секунд перед ними з’явилась Мінерва. Здається, її незадоволенню не було меж.
— Містере Блек, дозвольте зрозуміти, що тут трапилось! – її руки стиснулись, напружуючи змарнілу шкіру. Очі з-під прямокутних окулярів побачили, як кров йде яскравими намистинами по обличчю Рабастана. — П’ятдесят очок з Ґрифіндору. Ходімо, містере Лестранж, я проведу вас у медичне крило.
Коли вони зникли з обрію, Сіріус зітхнув, підіймаючи власну паличку.
— Навіщо ти це зробив? – шоковано запитала зеленоока.
— Вважай це проявом солідарності. – брюнет підморгнув їй і поспішив піти разом зі своїми друзями.
— Ці хлопці — справжнісінькі забіяки, ось що я зрозуміла. – констатувала Мері, насупившись.
— Повністю підтримую. – говорить Доркас, знову поправляючи окуляри.
Додати до улюблених