За вікном світало. Вранішнє сонце засвітило небо й вкрило своїм ніжним промінням ще сонну землю. Жінка в чорній атласній сорочці з посмішкою відкрила очі й потягнулася. Потім поглянула на ще сплячого коханого чоловіка, підвелася з ліжка й попрямувала на кухню, щоб приготувати сніданок. Вже давно кожен її день починався саме так. Іноді замість променів сонця її будив дитячий сміх чи поцілунок обожнюваного чоловіка, й тоді здавалося, що все це якась казка…
Ольга дістала з кухонної шафки каву й вівсянку для дітей. Увімкнула плиту, дістала молоко з холодильника. Вона вже хотіла налити його в чашку, коли випадково випустила її й посуд впав та розбився на тисячі маленьких уламків. Жінка зробила крок назад від несподіванки й тихо вилаялася. Здається, цей день не віщує їй нічого доброго.
– А хто тут у нас з самого ранку трощить посуд? – з посмішкою запитав Віктор, який саме увійшов на кухню. Ольга зітхнула, піднімаючи з підлоги розбиту чашку. – Давай допоможу.
– Не треба, – вона зупинила його, торкнувшись руки, що потяглася до уламків, і посміхнулася. – Я сама. Краще сходи розбуди дітей, в нас нова справа, а їх треба відвести до дідуся.
– До дідуся? Ти не казала, – здивувався Віктор. – Надовго?
– На кілька днів, щоб ми встигли побути наодинці, – м’яко промовила Ольга, закінчивши прибирати. – То розбудиш?
– Вже йду, – і чоловік швидко зник у коридорі. Жінка зітхнула, продовживши готувати сніданок. Вже за п’ять хвилин на кухню забігли діти й всі сіла за стіл. День обіцяв бути звичайним, таким як і багато інших днів…
***
– Так, Владик, це твої машинки, твої кеди – не загуби! Ось тобі ще книжка, даси дідусю, він почитає, – говорив Віктор, складаючи рюкзак для сина. Хлопчик сидів поряд на своєму ліжку й гойдав ногами туди-сюди. – Ну, наче все…
– Наші хлопчики готові? – у дверях з’явилася Ольга на руках із донькою. Дівчинка весело засміялася, побачивши тата.
– А дівчата? – Віктор підійшов до дружини та забрав у неї з рук доньку. Вона той час обійняла його за шию та посміхнулася. – Хочеш до дідуся? Та, Насте? Тоді нам вже час виїзджати. Завезу дітей і одразу в “ОСА”.
– Чекатиму, – посміхнулася Ольга, торкнувшись його плеча. – Гарної вам дороги… Напиши, коли будеш їхати назад.
– Звичайно, – Віктор поцілував її в щоку на прощання й обернувся до сина. – Владику, ходімо, бери рюкзак…
***
Ольга проводила чоловіка з дітьми й сама почала збиратися на роботу. У неї було ще пів години, та з дітьми вона навчилася швидко збиратися. Прийняла душ, обрала красиву білизну – спеціально для вечора, вдягла чорний костюм і такі ж самі чорні шпильки. Виглядала просто розкішно. Щасливо посміхнулася до себе в дзеркало й вже хотіла виходити, коли у двері подзвонили. Жінка здивовано обернулася, та все ж відчинила. На порозі стояла висока струнка дівчина заможного вигляду. Її обличчя було знайомим для Ольги, та вона одразу не пригадала хто це.
– А де Вітя? – запитала незнайомка. Ольга насупилася.
– Вже пішов. А Ви до нього з якого питання? – суворо, наче на роботі, запитала вона.
– З такого, – відповіла дівчина й дістала з кишені тест на вагітність. Він був позитивний. Ольга буквально вирвала його з її рук, не вірячи власним очам. Тут точно помилка. Жорстока помилка. – До речі, а Ви хто?
– Маю до Вас аналогічне запитання, – відповіла Ольга, бо була впевнена, що це просто дурний жарт долі.
– Я Софія, дочка одного з тих мафіозі, яких “ОСА” закрили кілька місяців тому. Вітя тоді допитував мене, але я нічого не знала, потім він запросив мене на побачення, ми були разом, а тепер ось це…
– Ясно, – раптово все стало дуже зрозумілим. Ольга згадала це обличчя. Вони перестрілися один раз в коридорі, коли дівчину вже вели на вихід. Софія дійсно нічого не знала про справи батька, тому й уникнула покарання. Але що за маячню вона несе зараз? – Віктора не буде тут до вихідних. Заходьте пізніше. – промовила Ольга й гупнула дверима прямо перед носом дівчини. Тест на вагітність вилетів з її рук і вона випадково наступила на нього каблуком…
Наступна частина: https://t.me/slidvserci
Додати до улюблених