Високі вежі Білого Замку здіймалися над цегляними хатинками жителів Астрограду. Весь замок, як один, був пофарбований у сліпучо-білий колір, і лиш Лазор сяяв лазурними каменями облицювання.
А всередині стін Ратуші готувалося засідання.
Десь там, з центру Лазурної Зали, були чутні перегукування радників. Всі вони обговорювали лиш одне — закінчення часової війни з Духами, яка нанесла величезну шкоду як мінімум через той факт, що була світовою. А перед відбудовою та вирішенням багатьох інших післявоєнних проблем потрібно було покарати винних, а, найголовніше, саме зрадників.
Бачте, на Ефларі, у споконвічному краю темних фей жила така собі Нерейва Огнєва. Вона переїхала туди з Остали, чим вже насторожила місцевих жителів, бо від Великого Переселення Часових Народів пройшло вже років так сто п’ятдесят, а тут раз тобі — і особа, причому чотирьохкрилата, з Остали звалилася. Вона пройшла сюди з благими намірами стати феєю, влитися у їхнє суспільство. Але глибоко в душі жінка завжди приймала факт своєї Духовної сутності, тож у складний для всієї молодої планети час вона стала на сторону Астрагора, винуватця війни. Тепер вся Ефлара знала про її ганебний вчинок і вже через півгодини Нерейву будуть судити у колі шановних радників РадоСвіту.
Нерейва Огнєва стояла, обпершись на один зі стелажів бібліотеки Лазоря, та думала, що робити. Як відповідати на звинувачення, які їй висунуть? Те, що вона зробила, є попросту непрощенним. Вона кинула свій народ у найвідповідальніший момент, і тепер їй доведеться платити за це…
Зіниці Огнєвої пройшлися по полицям з темного дерева. Її пальці неуважно пробіглися по гладкій деревині та з подивом наштовхнулися на книжку.
Власниця пальців читати не планувала.
На корінцю книги красувалася назва «Порушення закону та покарання». Жінка відкрила її на сторінці свого обвинувачення — державна зрада — та знайшла свою долю. Це було перетворенням у русалку.
Це шокувало новоспечену фертиду до глибини душі. Хоч яка серйозність протиправних дій у неї була, але вона не була готовою перетворюватися на еферне створіння… Вони нерозумні, бридкі, липкі, та й взагалі — хто хоче провести все життя під холодним покривом води, що буде своєї перепоною до наземного світу відчуватися, як желе?!
А дзуськи цим всім радникам пихатим. Вона не дасть себе перетворити у напіврибу.
Сумнів знову прокрався у душу Нерейви ледве не як ніж у спину. Тільки а як вона це зробить? Зачасує всіх їх? П’ятдесят проти одного, шансів нуль… Втекти? Така ж сама відповідь…
І тут, у пік розпачу, в коридорі з’явилася чоловіча постать.
Хтось ніби підкинув дрів у затишну піч Нерейвиної душі: це був її тато. З його наступними кроками стало видно його ідеально прилизане блондинисте волосся і темно-синій камзол на пару із сірими штанами та ступнями, взутими у чорні туфлі. Він виглядав так ідеально офіційно, як і завжди, і по ньому було видно, що він, на відміну від Духині, ані трішечки не схвильований за свою долю. Блондин був ніби вилитою копією її сина. Навіть у такій складній ситуації в його очах танцювали грайливі іскринки, присутні з ним навіть у найскладніші часи.
— Вітаю, батьку, — промовила Нерейва, стараючись звучати гордовито. Але вона не була впевнена, чи це у неї добре вийшло.
Останнім часом, — а точніше вже два місяці, — темноволоса почала помічати за собою дивні речі при появі свого тата. Кожен раз, коли він приходив фізично — чи навіть подумки — обличчя Нерейви набувало пунцового відтінку та на душу нападало дивне хвилювання. Але ні, воно не було негативним, на відміну від того, як воно у більшості людей при появі Родіона Хардіуса, а якимось… Позитивним. Серце жінки билося частіше, як тільки відіображення її тата відзеркалювалось на очах, — одного разу вона навіть філіжанку кави випустила з чіпкої хватки прямо перед очами у всіх клієнтів кафе!
А найгіршим було те, що ця суміш емоцій ніяк не була пов’язана із сімейною любов’ю. Вона, схоже, кохала свого тата, але кожен раз запихувала це у найпотаємніші куточки свого серця.
— Привіт, Нері, — промовив Родіон Хардіус зі злегка стурбованим лицем, ніби він це вже тільки що казав. — Ти мене чуєш?
— А, так-так, чую, — трохи засоромовшись, відповіла вона. Ну як так можна було!
— То що будеш робити? — спитав Родіон. Він без зайвого шуму нахилився до доньки. — Вже виробила план дій?
— Та ні… — п’янкий аромат лимонного одеколону, що відходив з шиї Родіона, дурманив голову. — Шансів все одно нема: яким би сильним часівником ти не був, але проти пів сотні часівників не підеш ніяк…
— Чому, — лукаво блиснув очима чоловік, — ще й як підеш.
— І як? — просто втопилася в порожнечу Нерейва.
— А ось так. Зв’язки. — жінка незчулася, як голос Духа вже звучав зовсім близько до її вуха.
Серце застучало десь у тому самому вусі, у яке щось шепотів Родіон Хардіус, але вона вже не звертала уваги на те, що це було. Почуття заглушили все та поглинули її з головою.
Чи треба робити це зараз? І чи треба робити це взагалі?
Всі сумніви розвіяло останнє речення, яке вона встигла розібрати:
— І я тобі відкрию цей спосіб за одну маленьку послугу.
Так. Треба діяти.
І, начхавши на все, навіть на те, що це був рідний батько чорноволосої, вона припала ближче до його тулуба, торкаючись долонями пресу, який легко можна було відчути навіть крізь щільну тканину камзолу з накидкою червоного піджаку, та, ставши навшпиньки, поцілувала блондина в губи.
Нерейва на часточку секунди застигла, очікуючи реакції тата. У голові вже встигли пронестися всі найгірші варіянти розвитку подій, як обличчя чоловіка подалося вперед та вона отримала поцілунок у відповідь.
— Відтепер можеш називати мене Родіоном, — прошелестів він, не відпускаючи її шиї, яку тільки що притягував до себе.
Так жінка і простояла в обіймах Родіона десь хвилину, опираючись долонями об його прекрасний прес, аж поки настирливе цокання годиннику не нагадало новоспеченій парі, що до їхнього судового засідання залишилось якихось двадцять хвилин.
Аристократичні пальці Огнєва акуратно відсунули рукава-ліхтарики Огнєвої. Разом з лямкою її бюстгальтера.
— Ну що, відплатиш татові за спасіння від жахливого перетворення? — почула жінка його шепіт.
І одяг обох Духів с
кинувся до бібліотечних стелажів.
Додати до улюблених