Навчання давалось мені легко. Навіть більше – надзвичайно легко! Впринцепі, і навчатись я любила. Це було моїм хоббі, моєю міні розрадою в житті.
І ось я сижу на лекції в університеті, й з цікавістю слухаю розповідь викладачки. Вона розказує про мистецтво. Про картини Ван Гога. А його я любила, навіть чехол на телефон купила з його картиною. Естетіка.
Слухавши викладачку, я лиш відчула, що біля мене хтось сів. Я на мить завмираю, а потім повертаю голову до мого неочікуваного гостя.
– Привіт, Марісоль. – з усмішкою говорить хлопець. Його я впізнала. Картер Гарісон. Відомий на весь університет своєю популярністю та красою, а ще за його походеньки. Хоч він мені зовсім не подобався, і я не в плані роматичному, а як в люлині, він мені не симпатизував. Що в ньому взагалі дівчата знаходять?
– Привіт – привіталась з ним, і знову повернулась до лекції. А звідки це хлопець знає моє ім’я?
– Можна з тобою познайомитись, чи що? – знову говорить.
Мої брови підіймаються на самого лоба. Що цей хлопець від мене хоче?
– Познайомитись? – відгукуюсь, знову повертаюсь до нього з цікавістю розглядаючи.
– Так. – знову вишкіряє хлопець зуби.
– Навіщо?
– Ти гарна.
– І все? – мій інтерес зникає, і хлопець бачить розчарування на моєму обличчі, тому що в мить його усмішка злітає з лиця.
– Ну, якщо ми познайомимось ближче, то я дізнаюсь про тебе більше, і…
Я посміхнулась.
– Ні.
– Чому?
– Мене це не цікавить.
Не казати ж йому, що я по дівчатам. Хоч ми і в двадцять першому столітті, люди ще й досі ставляться до цього неадекватно. Я ж себе прийняла якою є, і для мене це норма. Шкода, що люди продовжуть лізти в чужі життя.
Я знову повертаю голову на викладачку. Гарісон бачить що нічого не вийде, більше нічого не говорить, просто тихо біля мене сидить.
Закінчення пари ми сидимо в тиші, я записувала та слухала про видатних художників, а хлопець просто бив байдики. Мені було все одно на нього. Головне, що більше нічого не говорив й не заважав мені навчатися. Інколи хлопець кидав на мене погляди, а я на нього. Блондин з голубими очима, і голлівудьською усмішкою. Мажор-звичайний.
Після пари я встала і пішла в їдальню, бо було відчуття, що шлунок плип до ребер. Хлопець потягнувся за мною.
На пів дорозі я зупинилась, повернулась до хлопця який ніяк не хотів відступати.
– Що ти хочеш?
– Познайомитись.
– Я ж кажу, не-ці-ка-во. – по складах говорю до нього. Тим-паче якщо він був ми мені цікавий, то я всеодно не знайомились з ним. Не думаю що хлопцю просто так потрібно зі мною познайомитись. Я нутром це чую.
– Ну чому?!
Я важко зітхнула. Знову розвернулася і пішла далі. Почула кроки, але просто почала ігнорувати.
Взяла собі дві булочки з малиною і зелений чай. Сіла біля вікна, і почала їсти. Картер сів на против мене, з лицем мучиника. Він нічого собі не взяв, просто сидів й вилуплявся на мене.
Інколи до нас підходили дівчата, і запрошували хлопця до себе за стіл, але він з кислим лицем, відмовлявся. Мені стало дуже цікаво що ж він хоче. Тому я вирішила напряму спитати про це в нього.
– Що ти насправді від мене хочеш, Картер? Я ж бачу твоє невдоволене лице, з яким ти тут сидиш.
Хлопець перестав натягувати свої губи.
– Просто познайомся зі мною, сходи на побачення там…
– Стоп. На побачення? – я похитала головою. – Чому ти не можеш зрозуміти, що мені не цікаво?
– Я не відстану. – Гарісон стиснув губи в лінію.
Я знову важко зітхнула. Це перестає мені подобатися…
Нахилилась до нього. Картер нахилився до мене у відповідь.
– Я зараз скажу тобі одну свою таємницю, але ти нікому.
Він нахилився до мене ближче.
– Я слухаю.
– Я люблю дівчат.
– Тобто?
– Я лезбіянка. – напряму сказала. Сіла на своє місце, і продовжила жувати булочку, з цікавістю спостерігаючи за реакцією хлопця.
Додати до улюблених