Трішки про головних героїв.
Головна героїня її звати Тацу Міхо.
Їй 17 років( це 2 рік старшої школи)
Зріст-166, вага-56кг
Зовнішність: волосся у дівчини було темно-червоне, та довге, нижче плечей. В коричнових очах можна було побачити як холод, так і м’якість, погляд був загадковий, і кожен бачив щось своє. Наша героїня одягалася попростому, але в школі була однакова форма для всіх, це біленька сорочка, трохи вище колін чорна спідниця, також піджак, із взуття були чорні туфлі, та торні чулочки/колготки. Міхо раніше ходила в спортзал, тому як би одяг вона не одягнулася, вона виглядала як королева. Тіло було підтягнутим.
Характер: був ніжний та тендітний. У неї було мало друзів, але відданих. Коли потрібно було, вона могла захистити себе і друзів. Заради друзів та мами вона готова і вбити, тому краще її не злити.
В сім’ї вона жила з мамою, батька не стало коли їй було 4 роки. З грошима було туго, але на базові потребності вистачало. Але останні місяці їй мамі зменшили зарплату.
Харука (Найкраща подруга Міхо)
Вік-17 років.
Зріст-168
Зовнішність: волосся було світло русяве, нижче плечей. Очі були як ліс, зелені, кожен хто погяоне може заблукати. Раніше займалася танцями. Тіло було гнучке та підтягнуте.
Характер: весела, та радісна, дивиться всюди щасливим поглядом. Поруч з нею, можна відчути спокій.
***
Сьогодні було 31 серпня, а це значило, що завтра в школу. Було трохи сумно з цим змиритися, але, вона зраділа, що знову зможе побачити друзів. Міхо взяла телефон, та почала писати в спільну групу де були її найкращі подруги(Хіна, Емма,Харука). Кожна розповідала та відправляв відео та фото, свого відпочинку. Вони говорили так цілий вечір, натомість, навіть не звернувши увагу, Міхо заснула.
Задзвонив будильник~
—Охх..школа..- з цими словами, Міхо прокинулася та почала йти у ванну кімнату. Вона вмилася, почистили зуби, і задивилася в дзеркало.
—Знову сидіти на уроках, цілий день іде на навчання..- глибоко видихнула, вона прийшла в себе, та посміхнулася собі. Міхо пішла одягати шкільний одяг. Вона подзвонила Харуці, щоб домовитися піти разом, вони жили дуже близько один до одного. Дівчина вийшла з кімнати та пішла на кухню. З кухні розніся солодкий аромат млинців.
—Ммм.. мамо, дуже смачно пахне.- Міхо сіла за стіл та чекала поки мама покладе тарілку на стіл.
—І тобі доброго ранку. Я зараз швидко йду на роботу. Мабуть прийдеться змінити роботу, або пахати на двох.- вона трохи засмутилася і поклала біля Міхо тарілку з млинцями, а сама почала взувати туфлі.
—Мам, ти хоча б щось їла?- запитала вона турботливо. Ця новина засмутила Міхо, в середині неї, наче щось хруснуло.
—Так, не хвилюйся, все я пішла, цілую.-вона вибігла з хати.
—Успіху, також цілую.- це єдине що вона встигла сказати на останок мамі. Міхо сиділа одна, і їла млинці. Почавши літати в думках, вона забула про час, і те, що Харука скоро прийде.
*Якби ж батько був з нами..*- після цих думок, задзвонив телефон, це була Харука. Міхо одразу прийшла в себе,швидко закинула останній млинець в рота, вона взяла піджак та портфелі і вибігла з дому до Харуки, яка чекала на дворі.
—Привітикии- Міхо накинулася на Харуку обіймами. Вони міцно обіймалися.
—Привіт!! Як же ми давно не бачилися!
Вони двоє дуже раділи зустрічі, і пішли в школу, там нас чекала Емма та Хіна. Коли Міхо побачила Харуку, їй стало легше. Вони дійшли до школи та зустрілися з іншими. Всі раділи рустрічі. Потім, всі пішла в клас. Міхо сиділа поруч з Харукою. Емма та Хіна сиділи зі своїми хлопцями. Емма з Доракеном, Хіна з Такемічі. Йшов урок, Міхо дивилася у вікно і думала на рахунок роботи. Вона розуміла, що їй прийдеться працювати, щоб вижити разом з мамою. Уроки пройшли дуже швидко. Коли дівчата вийшли з школи, по дорозі додому вони зайшли в кафе. Говорили вони про різне, але коли тема заходила про хлопців, Емма та Хіна дивилася на Міхо та Харуку з цікавістю, їм було дуже цікаво. Вони ще довго говорили про хлопців, Емма любила розповідати про свого Доракена, який він милий, коли їсть, спить, та будь що робить, а як він цілується… Ємма дражнила всіх, своїми відносинами, але вона це робила з ноткою веселості. Всі сміялися та тішилися, їм було дуже весело і так пройшов залишок дня. Коли всі почали збиратися, тема зайшла про банди, та хуліганів. Міхо не звертала на це увагу та лише трохи сміялася. Всі почали розходитися по домам.
Міхо прийшла додому, мами все ще не було дома, а вже було трохи пізно. Зайшовши до себе в кімнату, дівчина сіла на ліжко та відкрила ноутбук. Вона почала шукати вакансії на роботу. Гортавши купу вакансії, вона не могла знайти нічого. Досвіду роботи у неї звісно не було, тому було тяжко щось знайти. В блокнот вона почала виписувати номери різних робіт. Вона знайшла три заклада, яким потрібні робітники. Хоч було пізно, але вона почала дзвонити по черзі. Їй відмовило два заклада, так щей насварили, ну це було зрозуміло, на годиннику було 20:00. Їм потрібні тільки професійні робітники. Міхо засмутилася, залишився один заклад. Вона довго думала, чи варто взагалі дзвонити? Вона вирішила зробити собі чай та подумати. Вийшовши на кухню, вона зробила собі чай, в цей час, вона думала про цю третю вакансію. Вакансія офіціантки. Сама вакансія їй здавалася дивна, тому що ціна була більша чим на інших вакансіях, хоча години були однакові. Поки вона думала на рахунок цього всього, її мама прийшла додому.
—О, мам, привіт. Як справи?- Міхо пила чай, поки мама знімала взуття.
—привіт, доця. Ох, я так втомилася- вона сіла на диван, і дивилася на Міхо.
—Навть не знаю як тобі сказати, Міхо..
—Щось серозне трапилося?- Міхо злякалася, що могло статися.
—Діло в грошах. Мабуть прийдеться мені влаштуватися на другу роботу. Буду ходити по змінах. Дома я мабуть буду рідко..
*Ні..ні, мамо, не треба. Це ж буде коло ада!* – Міхо нервово посміхнулася
—Я не хотіла тобі казати, але я хочу влаштуватися на роботу,і…
—Ні.
—Мамо, чому ти проти?
—Ні, і ще раз ні. В тебе навчання, тобі про це потрібно думати. А з роботою та грошима я сама розбируся.- після цих слів, Міхо не знала, як переконати мати, щоб вона змогла працювати, так же легше буде.
—Мам..я знайшла вже роботу, там і платять великі гроші.
—Тоді це розвод. Хто буде переплачувати?
—Ну мамо, дозволь мені спробувати! Я думаю, ця вакансія не така й погана, може там лишній нуль написатили, все ж буває- Міхо посміхнулася.- я ж тобі хочу легше зробити. Мамуляя~~
Довго думаючи, мати все ж таки погодилася. Міхо обійняла її і пішла в кімнату. Вона глянула на номер, та почала дзвонити.
—Добрий вечір, я дзвоню через вакансію, скажіть чи ще потрібна вам офіціантка?
—Добрий, так.- це був чоловічий хриплячий та холодних голос. На мить Міхо подумала, що помилилася номером, але не стала зациклюватися на цьому.
—Ви приймаєте без ніякого стажу працюваня? Я ніколи, не працювала на цій роботі.- Міко почала нервувати, бо це оатсня вакансію яку вона знайшла, і відмову вона б не хотіла чути. Після моїх слів, мені здалося, що чоловік посміхнувся, але сподівалася, що здалося.
—Так, приймаємо. Приїжджайте завтра в 16:00 і ми поговоримо. На цей номер я скину вам адресу закладу.
—Добре, дякую. Гарної ночі- він поклав слухавку. Дівчина почала радіти, і скакати по всій кімнаті. Потім прийшло повідомлення адреси, вона вирішила погуглити. І це виявилося далеко від її дома. Щоб дістатися туди потрібно їхати на таксі, бо пішли туди йти близько дві години, якщо не більше. Дівчина думала на рахунок цього, але не хвилювалася, щось та придумає. Вона все ще раділа. Після цих новин вона заснула.
Зранку вона прокинулася, швидко вмилася, одягнула, поїла, і вибігла з дому. Її мама раніше пішла на роботу. Прийшовши до школи Міхо хотіла розповісти своїм подругам про роботу, і те що вона буде працювати, але вирішила не казати. Скаже коли пройде співбесіду. Уроки здавалися дуже довшими чим завжди, але в слова вчителя вона не вислуховувалася, всі думки були про роботу. І ось нарешті, закінчилися уроки, навіть нічого не сказав подругам, Міхо швидко вибігла з школи і побігла додому, щоб переодягнутися. Прийшовши додому, вона швидко одягнула більш ділове платя, щоб бути хоча б трохи схожа старше. Вийшовши з дому, вона побігла на зупинку, дивлячись в карту як туди можна дібратися. По часу вона встигала. Вона знайшла що туди ходять маршрутки, але їхати довше чим на таксі, їхати близько до 2 годин, і від зупинки треба пройти хвилин 15+-.
Вона зраділа, що не прийдеться тратити гроші на таксі,бо коштувало воно не дуже дешево, і кожен день їхати в клуб, було б дуже дорого і ввійшло б в мінус. Дада, в клуб, саме в клубі вона буде працювати офіціанткою для віп клієнтів, вона це зрозуміла, коли в маршрутці знову прочитала вакансію. Міхо приїла на зупинку вона вийшла з маршрутки і роздивлялася на цей район, Рапонга. Зайшовши на телефоні в додаток Карта, вона почала йти до клуба. Вигляд цього клуба був непоганий і навіть не дуже примітний, біля входу було пару хлопців, яку трохи випили. Дівчина не знала чи йти чи ні. Але все таки наважилася. Вона обережно зайшла в клуб, щоб не нарватися на когось або ще гірше. Хоч вже було час зустрічі, вона не знала куди йти. Потім вона помітила офіціанта яки наливав коктейль, він був одягнений у чорний елегантний костюм, він йому пасував. У хлопця було чорно-жовте волосся, під оком була родімка, і сережка, у вигляді кульки. Це те, що одразу кинулося їй в очі, а підійшовиши ближче, вона помітила татуювання на шиї у вигляді тигра.Довго думаючи, вона пішійла до нього.
—Я прийшла стосовно вакансії, ви можете підказати куди мені пройти, до директора?-вона трішки нервувала, але намагалася бути серозною, та не сверолити його своїм поглядом.
—Ти та сама дівчина, що хоче тут працювати?- від посміхнувся, а Міхо дивилася на нього незрозумілим поглядом.
—Е..- тихо сказала, але хлопцем відкашлявся.
—Тобто, ласкаво просимо. До деректора проходьте на третій поверх, потім трохи прямо, все.- хлопець наче змінився в тоні, він став більш лагідними і м’яким коли пояснював як дійти.
—Добре, дякую..- був щи в стані незролумілості, вона пішла до головного так як сказав той хлопець. Вона стояла біля дверей деректора, і боялася відкрити двері. Пройшовши хвилин 2, вона торкнулася ручки дверей, і відкрила двері….
Додати до улюблених