Вбивця богів, частина перша

Грецька міфологія сповнена таємниць та закритих замків. Чи реально існували всі ті боги, що нам відомі? Чому їх було так багато? Так чи інакше, все це зараз було не так важливо, крім одного: знайти підказку для наступного вбивства.

Коли Женя вирішив піти в правоохоронні органи, він явно думав не мозком, а пробігаючим рядком у його голові “охрініти, класно ж ловити злочинців, я буду крутим, я правитиму законом”. Ага, так, був князем та управляв, проте рівно до того моменту, поки до нього не почали приходити блаженні старенькі, щоб написати заяву на розпусницю-сусідку. “Ви ось нам не вірите, а вона там бордель відкрила. Фу, навіть говорити про це гидко. Наркомани одні до неї ходять, ось побачите”, – скрупульозно виїдали скаржниці мозок, що залишився поліцейському після навчання та тонн алкоголя у юнацтві, немов чайними ложечками зіскребали солодкий пісок, що залишився на стінках цукорниці. І Янович перевірив та побачив: дівчина живе з двома старшими братами та батьком, зразкова сім’я та жодна грама наркотиків. Зате почуття сорому і незручності від перевірки залишилося у розмірі вагона та маленького візка.

А ще Женя займався ловом котів. Собак. Пошуком викрадених сумок і телефонів. Іноді бували п’яні бійки малолітніх та дрібний розбій. Тяжке життя рядового поліцейського не давало й дня прожити без крінжа.

“Так і посивіти недовго”, – досить часто зауважував хлопець, приймаючи чергову заяву про зникнення кота Ковбаси. “Чому Ковбаса? Чому не Палка Ковбаси для повноти картини?”, – запитував Женя, розглядаючи вже знайдену в підвалі будинку тварину.

І ось казала йому мати йти в політех, а він узяв та на поліцейського пішов до Національної академії внутрішніх справ. Навіщо питається? А щоб веселіше було. Престиж. Сумно жив до цього. Тим більше, як ще зручно і швидко дізнатися, чи все гаразд у тебе з кукухою? Тут тебе перевіряють вздовж та поперек, ще й протестують безкоштовно. Як психологічно, і фізично. Краса, навіть якщо не підійшов, результат аналізів та тестування все одно буде. У всьому треба шукати плюси та зиск, тоді і жити простіше стане.

Але реальною причиною вибору такої професії було просте бажання виїхати з Житомира в цивілізацію. Математика і фізика не його коник: не тупий, звичайно, але й не Ісаак Ньютон, щоб до нього осяяння прийшло від прильоту тупого предмета по голові. З гуманітарного в ньому тільки тупі віршики та пісеньки на кшталт “ой, Житомир, то не місто, не село”, замало буде для філолога, правда? Кухарська спеціальність також відпала. Вміння готувати на рівні “майстер із заварювання локшини швидкого приготування” навряд чи багато хто оцінить. Таким чином, методом виключення та дурних висновків тоді ще підліток зупинив свою увагу на діяльності поліцейських та слідчих. Коли йому благополучно нассали у вуха про багатотисячні зарплати у правоохоронців, вибір був зроблений у користь достатку, і так Женя опинився в поліції. В одному із київських відділень.

Згодом звання Євгена зростало, а справи ставали дедалі серйознішими. Коли молодий хлопець отримав сержанта, йому почали надходити заяви про домашнє насильство, поножовщину та великі крадіжки. Працювати стало справді цікавіше. Але цього було замало: Янович хотів піднятися ще вище.

Женя продовжував наполегливо працювати, із захопленням занурюючись у професійну діяльність. Він докладав чимало зусиль, щоб розкрити кожну справу, яку йому надавали. Розслідування під його керівництвом мали єдину кінцеву мету – посадити і покарати всіх, хто був винен. І йому це вдавалося, причому досить вдало. Тож ось він – уже тридцяти однорічний чоловік зі званням капітана і водночас відповідальний слідчий. Останнє означало, що настав час, коли у переліку розслідувань з’явились справи, пов’язані з убивствами.

Перший мертвець викликав у чоловіка безліч різноманітних емоцій. І більшість з них були на кшталт “господи, який піздець, я помру так і обосрусь вже мертвим, чи мене пожаліє мій організм?”. Видовище перед ним було не приємне. Далі – більше, здавалося, що з переходом на новий етап у кар’єрі, кількість вбивств у місті почала зростати як на дріжджах. Іноді знайденим трупам було більше тижня. Це чудове амбре Женя не забуде ніколи. Три дні здавалося, що мертвиною смердить все і вся, запах переслідував навіть уві сні. Добре, що такі випадки були більшими за винятком, ніж закономірністю.

І все було б ще не так погано: до нових завдань звик, серед криміналістів та судмедекспертів працювати освоївся, трупний запах уже не так відволікав. Але ось невдача. На місці слідчого у Жені почали з’являтися справи, які не виходило розкривати. Чого тільки варте вбивство в лісосмузі, де був тільки труп і жодних слідів. Нічого. Наче тіло пронесли повітрям і залишили гнити. Або взяти, наприклад, зґвалтування у клубі. Тисяча відвідувачів, дівчина не пам’ятає зовнішність ґвалтівника, слідів сперми або якогось біоматеріалу, який міг би вказати на особистість злочинця – виявлено не було. Відбитків пальців просто хоч дупою жуй. Марно було й ритися у смітті, що вони зрозуміли тільки після того, як прошерстили все в окрузі. Або ґвалтівник забрав презерватив із собою, або на собі. Інакше пояснити, чому Женя та його команда не змогли знайти потрібний контрацептив ні в клубі, ні в радіусі кілометра на всіх смітниках – незрозуміло. А камера, яке співпадіння, не працювала. От і все. Голяк. І ще одна папка, яка мозолитиме очі Яновичу.

Але ось нова справа для Євгена виявилася чимось надзвичайним. Від постійних роздумів у чоловіка вже боліла голова. Він гадки не мав, як йому шукати психопата, здатного творити подібні жахливі речі.

Місяць тому було скоєно перше вбивство із цілої серії. Сказати, що Женю воно шокувало нічого не сказати. На своєму робочому місці вбито патологоанатома. І все б нічого, схоже на звичайний злочин. Але не так все просто було, як здалось після отримання виклика.

Чоловіка по-звірячому розчленували, залишивши недоторканою тільки голову. Кожному з звичайних трупів, що знаходяться у трупарні, дали по кінцівці, що зображала зброю. З рук та сухожилля зробили лук. З ніг – списи, для правдоподібної імітації стопи були зламані та закріплені, подібно до вістря. А з тулуба було споруджено щит.

І саме щит вразив поліцію найбільше. Щоб зробити його більшим і плоским, грудну клітину розкрили і розтягнули, тим самим пошкодивши цілісність ребер. Кишки використовували як мотузку, щоб прив’язати ними конструкцію до мертвого тіла.

Це було відсилання на давньогрецького бога Аїда та його тіней померлих воїнів. Така собі інсталяція. Зате все ідеально зійшлося. Патологоанатом за фактом був тим, кого боялись смертні і мали острах опинитися у нього на столі, подібно до м’яса на обробній дошці. Представник цієї професії по праву вважався Богом смерті на землі, тим, у кого у владі були мертві тіла і, за забобонами, їхні душі. Він той, хто вирішував останню долю людини – дізнавався причину її відходу зі світу живих.

Трупи тих нещасних, кому не пощастило стати частиною збоченої вистави, також довелося повторно вивчити. Родичі померлих, які й так перебували у скорботі, були, м’яко кажучи, шоковані. Вони не могли повірити, що хтось наважився так знущатися з їхніх близьких посмертно.

Незважаючи на факт розчленування сам чоловік помер від прямого удару чогось гострого у серце. Життя втратив миттєво і тому не мучився. Тільки ось знаряддя скоєння вбивства не було знайдено. Експерти з’ясували, що це мав бути гострий довгий предмет неправильної форми. Далі. Як піти з приміщення, не залишивши при цьому слідів від черевиків із такою великою кількістю крові на підлозі – таємниця, яку навіть екстрасенси не зможуть зрозуміти. Те саме стосується і одягу. Чи був у злочинця ще один комплект, чи він приїхав машиною, у яку після вбивства й сів у чому був? Камери саме того дня не працювали. Збій в системі. Яка, трясця, проблема склалася. Перевірити що-небудь ще було неможливо. Бо нічого було.

Спочатку поліція навіть не зрозуміла справжнього значення цієї вистави. Працівники перевірили абсолютно всі архіви, які вони мали, щоб знайти щось схоже. Криміналісти тільки руками розводили, кажучи, що марення божевільного зрозуміле лише йому одному. Дружина і діти померлого не знали нікого, хто міг би бажати смерті. Лікар був суворим і педантичним, але нікому нічого поганого за життя не зробив. Ворогів теж не мав. Серед колег був усіма шанований, нехай молодь його й недолюблював, але не настільки, щоб вбивати і створювати театральну сценку з трупів.

Так було, поки Женя не звернув увагу на фотографію того, як було покладено хірургічні інструменти на столі. Навряд лікар сам їх так залишив. Той був педантом і завжди все медичне приладдя складав рівно. Ця невідповідність і виявилася посланням-підказкою від убивці. На пошуки цього символу та підбір відповідного значення пішло майже два дні.

Символ Аїда – двозубі вила – вказує на те, що бог править життям та смертю. Той самий сенс мав і ланцет, який завершував зображення кожного з двох зубів. Інструмент міг урятувати життя, а міг остаточно його забрати. Вбивця показав дволичність цього предмета, як і самої спеціалізації вбитого лікаря. Знання останнього могли дозволити йому рятувати людей, але він вибрав працювати з тими, кому допомога вже не була потрібна. Так би мовити, зняв із себе відповідальність і відчував перевагу у своєму маленькому світі мертвих. Був богом у своїй професії.

Однак навіть нова інформація не допомогла. Чи були зачіпки, хто це зробив? Жодної. Як не було і жодного доказу вино когось: чи то волосся, частинка шкіри, сліди ніг чи бруду. Абсолютно нічого. Бентежив ще один момент: чому злочинець забрав із собою сміття. Реально він просто взяв і виніс пакет зі сміттям і залишив його в баку, що біля будівлі. Як це поліція зрозуміла? Помічник лікаря сказав, що перед самим убивством він і постраждалий посварилися саме через нього: відро було переповнене рукавичками, бинтами та іншими медичними відходами. До чого це було зроблено – не зрозумів ніхто, але патологоанатом точно цього не робив сам, бо вважав мерзенним торкатися такого роду відходів і завжди доручав цю справу будь-кому, аби самому не робити. А помічник поспішав до лабораторії в іншому крилі і не міг захопити сміття з собою. Ніхто інший із персоналу до трупарні не заходив. Виходить, це зробив злочинець.

Поки Женя та його команда шукали хоч якісь зачіпки, на них упала друга справа. Злочин стався рівно за два тижні після першого. Вбивство у басейні. Дівчину зобразили як одну з дочок бога Нерея. Жертва була одягнена в білу шовкову сукню з довгими рукавами і блискучими візерунками по всьому поділу. І, що особливо здивувало криміналістів, тканина була розшита справжніми золотими нитками. Крім того, голова нещасної була прикрашена кольоровими коралами. Все виглядало саме так, як згадувалося у грецькій міфології.

Більше того, басейн був до країв заповнений солоною водою. Не морської, а просто солоною, але це все одно не змінювало результату. На місці злочину також було виявлено символ усіх нереїд: скляна фігурка дельфіна.

Така досконала увага до деталей не могла бути проігнорована. За зразковими розрахунками криміналістів, щоб досягти того рівня солоності, яка була у воді в басейні, потрібно було щонайменше сорок кілограмів солі. Як можна пронести два мішки непомітно? Так, щоб ніхто цього не бачив. Перші підозри впали на персонал закладу, але всі працівники мали алібі: чи то приватні заняття, чи то перебування у натовпі людей. Навіть прибиральниця, і та у цей фатальний час говорила по телефону зі своєю подругою, відповідно теж мала алібі. Ніби не людина, а привид вчинив це вбивство.

Крім самого факту вбивства, розум вражав його глибинний задум. У підборі жертв та наданні поліції доказів у вигляді міфологічного підґрунтя, цьому злочинцю, на думку Жені, рівних ще не зустрічалося. За легендами, дочки Нерея символізували все прекрасне і добре, що було в морі, міфічні красуні вважалися людьми символом доброзичливості та заступництва у водних просторах. Жертва виявилася саме такою. Вбита працювала бортпровідником на катерах, на яких проводились екскурсії берегом Дніпра. Друзі дівчини розповіли, що та й справді була доброю, відкритою та сонячною особистістю. Ніколи нікому нічого поганого не зробила. Любила воду. І часто ходила в цей басейн, щоб поплавати. Де і було знайдено її тіло, життя якого забрали без дозволу.

За результатами допиту персоналу, який обслуговує басейн, було отримано вже більш детальну та практичну інформацію, яку далі можна було б використовувати. Підтвердилося, що в день свого вбивства дівчина справді прийшла до басейну та була помічена не лише працівниками, а й іншими клієнтами спортивного комплексу. Саме на той раз жодна камера не працювала через тимчасовий ремонт. Про це знали всі відвідувачі, оскільки на вході біля стойки реєстрації їх заздалегідь попереджали, щоб вони не залишали цінних речей без нагляду. Сеанс був вечірнім. Охочих поплавати в цей час завжди було не так багато, ніхто й не помітив, як дівчина залишилася наодинці зі смертю. Збіг з минулим вбивством вражав: камери не працюють, свідків немає. Виконавець точно був один і той же.

Сукню злочинець приніс із собою. Сім’я та близькі друзі дівчини стверджували, що подібного вона ніколи не мала. Місць у Києві, де можна було б купити нитки із справжнього золота, не знайшлося. Згідно зі звітами поштових служб, ніхто не замовляв нічого такого дорогого і відповідного за описом останні півроку. Ювеліри, до яких довелося звернутися поліції за експертною думкою, сказали, що така облямівка була виконана майстерним знавцем справи: робота настільки тонка, що сама нитка була майже в половину меншою за міліметр. Серед фахівців, хто міг би таку зробити, в Україні не виявилося нікого, хто мав би успіх у цій справі. Прикордонна служба також не фіксувала нічого подібного понад рік. А шанси знайти більш старі дані були близькі до нулю. Глухий кут.

Смерть дівчини настала від утоплення. Мов у класному творі української літературі, де автори аж надто сильно любили таким чином вбивати своїх героїв. Слідів боротьби не було виявлено. До того ж жертва чудово вміла плавати, тому варіант того, що красуня могла втопитися за власною необачністю, був малоймовірний. Суїцидальних нахилів за життя не мала. Того ж доленосного дня дівчина мала після відвідування басейну їхати на зустріч із друзями. Як так вийшло, що вона непомітно для всіх потонула, відповіді не було. Але те, що це було зроблено руками тієї самої людини, яка вбила і патологоанатома, сумнівів не залишилося.

Таким чином було відкрито справу на серійного маніяка. Але не було жодного уявлення, хто міг би бути вбивцею. Ні статі, ні раси, ні статури. Бо навіть дівчина за великого бажання могла таке виконати, наснаги може вистачити. Обидві жертви не мали на тілі слідів боротьби. Криміналісти вивчили кожен міліметр кахелю в басейні та підлоги в трупарні. Абсолютно нічого. Начебто жертви самі з собою це робили. Проте, якщо втопитися ще можливо самостійно, а ось самого себе розчленити – цікава дія була б, Євген на це б подивився.

Настав час третього вбивства. Музою для експозиції цього разу став Діоніс або Вакх – бог рослинності, плодоносних сил землі, виноградарства та виноробства, театру, натхнення та релігійного екстазу. Було вбито молодого хлопця. Йому внутрішньовенно ввели понад два літри вина. І не пожалів же вбивця. Якісне взяв.

За словами родичів, за життя хлопець був буйним, постійно ходив клубами та пабами, до того ж безперервно наривався на неприємності. Така безрозсудна поведінка повністю підходила під опис характеру божества. Але було й інше – юнак навчався у коледжі на технолога-винодягу. І був дуже успішним у своїй спеціальності. Серед однокурсників навіть мав прізвисько “Діоніс”. Отже, як жертву його було обрано не випадково. Ось тільки як молодика знайшли? У соціальних мережах хлопець не виставляв інформацію про свою професію, як і на сторінці в коледжі намагався особливо не світитися. Навіть на обліковий запис свого навчального закладу підписаний не був. Як виявилося, окрім родини та друзів, ніхто й не знав про те, на кого навчається юнак.

Вирішили пошукати підозрюваних серед близьких убитого та учнів коледжу. Але й тут голяка піймали. У всіх було бісове алібі. Що за чудовий збіг – незрозуміло. Адже слідів злому квартири, де й знайшли труп юнака, не було виявлено, а це могло означати, що жертва знала свого вбивцю. Але тоді постає питання: а інші загиблі теж знали? Слідів опору не було знайдено в жодному з попередніх випадків. Начебто добровільно йшли на смерть.

Тіло вбитого знайшла його дівчина. Юнак лежав у ванній, наповненій червоним вином, із крапельницею біля. Плиткова підлога була застелена козячою шкірою, а навколо хлопця безладно розкидали гілки та грона стиглого винограду – всі символи бога Діоніса. Смерть настала внаслідок найсильнішої інтоксикації від алкоголю, яку тільки бачили судмедексперти. І знову ніяких доказів. Слідів злому немає, натомість сліди присутності стороннього є. У всій квартирі не знайшлося жодної сміття – весь простір було стерильно прибрано: підлогу помитилт, прання було запущено, пил з меблів прибраний. Навіть смітник винес невідомий педант. Причому генеральне прибирання було проведено після смерті хлопця. Якісь фетишист з маніакальним нахилом на клінінг місць вбивства.

Вкотре перечитуючи ці справи, крім висновку, що вони були пов’язані, Женя більше нічого нового виявити було. Настав ступор. Вони мали справу із психопатом, у цьому не було сумнівів. З дуже розумним, продуманим та жорстоким. Який, до того ж, ще й був знайомий із загиблими за життя. Інакше, чому ніхто з них не чинив опір?

Самих жертв між собою нічого не пов’язувало. Ні спільні знайомі, ні місце навчання-роботи, ні район проживання. Зате всі вбивства було скоєно неподалік відділення, в якому працював Янович. І це бентежило чоловіка. Чому не інший кінець міста? Чи хоча б сусідній район? Три місця злочинів із трьох були розташовані в межах кілометра один від одного. Така близькість лякала і змушувала нервово обертатися на незнайомих людей дорогою додому.

Сам собою напрошувався висновок: серійник просто добре знає саме цей район, можливо, живе або жив тут. Але як тоді він знаходить жертв і підгадує момент, коли майбутній музейний експонат перебуватиме в потрібному місці? За яким принципом маніяк обирає таке божество? У давньогрецькій міфології налічується понад сімдесят богів і богинь. Поки слідчий усіх їх вивчить, можна буде закривати справу та закінчувати кар’єру, оскільки маніяк зупинятись явно не планував, а Женя мав погану пам’ять на подібні речі. Може, вбивця просто підбирав потрібне божество під уже обрану жертву? У такому разі скільки вбивств він запланував? Одні питання та жодних відповідей. Морок повний.

Женя не знав, що робити далі. Він продовжував сидіти і дивитися у вікно, з повною відсутністю думок. Усередині хворої голови дві метафоричні мавпи били по його мозку паличками, як по барабану, вважаючи, що це допоможе швидше знайти рішення. А грець там плавав. Він навіть не мав уявлення, з чого слід розпочати. Все, що чоловік міг знайти – знайшов. Але це ні на грам не просунуло його у справі. Адже якщо серійник дотримується графіка, то нове вбивство мало статися вже за три дні. Час іде, а віз і нині там.

Чому саме грецька міфологія? Римська чи якась із східних теж непогана, якщо так подумати. Також багато богів, у кожній є як бог смерті, так і веселощів. Покровительок води взагалі не порахувати. Але, крім антуражу, були інші важливі моменти, які цікавили слідчого набагато більше. Наприклад, що стало мотивом для початку вбивств? Чи не могла рандомна людина з порожнього місця наважитися вбивати людей і робити з них інсталяції на міфологічну тематику? Що це за муза така прибита, яка змусила творця взяти замість пензлика ніж? Має бути щось, що стало першим поштовхом. Точкою відліку. Женя поки не розібрався, в чому проблема, але обов’язково дійде до вирішення.

Роздуми були перервані стуком у двері. Знову він комусь потрібний. А чоловік тільки почав себе мотивувати і втішати, адже поки що сам цього не зробиш – грець, хто здогадається.

– Товаришу капітан, вибачте, що турбую. Я знаю, як ви зайняті, але не знав, що робити, – почав з порога лепетати стажер їхнього відділення. Юнак тільки-но закінчив університет і з досвіду у нього був тільки перегляд “Поліцейського з Рубльовки”. Не дивно, що в цього зовсім ще зеленого працівника траплявся ляп на ляпі і лямов поганяв. Міняти щось ні в самого стажера, ні в його начальника не було ні сил, ані бажання.

– Ближче до суті й коротше, – гаркнув Янович, який і до цього перебував не в найкращому настрої.

– Там журналісти. Вас хочуть бачити, стоять перед входом у відділення, – з сумним виразом обличчя повідомив співробітник, ніби сам був винен у тому, що справа просочилась у ЗМІ.

– Та матері твоїй ковінька, тільки цих підорів не вистачало, – Женя вилаявся і підвівся з-за столу. Чоловік розумів, що ті не відчепляться, поки він не вийде і не дасть свої коментарі.

Янович, незважаючи на свою посаду, вважався досить молодим фахівцем. Лише небагатьом вдавалося дослужитись до капітана при його роках. Вік часто грав зі слідчим злий жарт. Діди, в голові яких заїла платівка “я краще знаю, ти лайдак, а не працівник”, раз у раз норовили навчити його життю і без приводу чіплялися до роботи. Те саме було і з журналістами. Ті постійно наголошували на тому, що чоловік такий молодий, а таку важливу роль відіграє в правоохоронних органах. Раз одна вперта панночка навіть намагалася провести розслідування щодо корупції для посади, яку займає Янович. Чи не дав він комусь грошей, щоб стати капітаном. На що Женя відповідав, що не повірите, але навіть у дупу не дав, не те що грошей, щоб стати тим, ким зараз був. Відповідь тоді кореспонденцію не задовольнила, і була перевірка. Звичайно ж, чоловік вийшов переможцем, бо працював чесно і добивається всього сам. Та й не мав стільки грошей, щоб відстібати за підвищення.

“І папіка, який би їх дав. І навіть милої бабусі”, – прокоментував тоді Женя своє фінансове становище.

Зараз же чоловік вкотре мав постати перед правителями пера та паперу, щоб видати якусь люту брехню і з почуттям виконаного обов’язку піти далі шукати фанатика Стародавньої Греції.

– Скажіть, що ви думаєте про Вбивцю богів? У вас є зачіпки?

– Чи відомо, яка буде наступна жертва і коли?

– Чому саме грецька міфологія?

ще тисяча та одне питання від представників ЗМІ звучали якщо не одночасно, то дуже близько до цього.

“Дякую аж підскакую догори сракою тому, хто так колоритно вбиває. Ось чому саме я взяв цю справу, а? Нудно тобі було, Женечко, вирішувати проблеми домашнього насильства – на, отримуй і радуйся”, – сердився про себе чоловік, починаючи вихоплювати питання по одному і намагатися хоч щось виразне на них відповісти.

**

– Так, товаришу майор, викликали? – після міні-брифінгу у Жені був стрес. Хотілося поїсти солодкого, поспати та забути про так званого Вбивці богів хоч на мить. Але не тут було. Обов’язок, точніше, керівництво кличе.

– Євгене Володимировичу, дайте знати, як йдуть справи із серійними вбивствами? Чи є зачіпки? – сорокарічний пухкий чоловік, що сидить у кріслі, зараз був саме тією самою людиною, якій не хотілося б зізнатися, що у Жені є аж нічого. Зовсім ніхующички. Але гордість треба тримати. Якщо отримувати піздюлин, то з радісною посмішкою на обличчі.

– На жаль, ні, товаришу майор, ми працюємо над цим, – “А якщо за фактом, то посмоктуємо хуй свині, яку нам підклав цей шанувальник грецької культури”, – подумав чоловік, але таке керівництву говорити було не можна, хоч і дуже хотілося.

– Зрозуміло, – коротко відповів майор, задумавшись про щось своє. “Напевно про смердючі пиріжки своєї дружини, які та робить, щоб виводити з ладу все відділення. Газова атака, нова біологічна зброя”, – вирішив пожартувати про себе Женя, поки чекав хоч якогось продовження діалогу. – Знаєте, Женю, погано працюєте, раз нічого немає. Пора б вже по допомогу звернутися, Вам так не здається?

– Винен, – намагаючись не показувати свого невдоволення, відповів Янович. – Яку допомогу Ви маєте на увазі?

– Психологічний портрет вбивці вже складено? – “Ага, звіт ти мій не читав, так? Тварина недотрахана, кому я їх пишу, чорним по білому було написано, що не змогли, ні, треба ще раз, щоб вбив, аби дізнатися”, – але замість цієї бурхливої ​​мови Женя лише заперечливо похитав головою – Зрозуміло, товаришу капітане, зрозуміло. У такому разі для вашої команди я маю ділову пропозицію.

– Так? Уважно слухаю.

– Ми запросили як консультанта Спартака Суботу. Він є доктором психологічних наук та психоаналітиком. Погодився нам допомогти.

“Ага, тепер із мізковправлячем працювати і сидіти як на потаках від напруги. Зайве слово скажеш, а тобі вже довідку з діагнозом видадуть. Прекрасно, просто чудово”, – Женя був незадоволений. Навіть більше, він був вкрай обурений, але його вчили тримати свої емоції при собі, а тому ввічливо та конструктивно формулюємо свій наїзд та озвучуємо.

– Ви впевнені, що стороннього варто підпускати до справи? Все ж таки не пропажу кота розслідуємо, – максимально м’яко і шанобливо промовив Янович, сподіваючись, що його почують.

– Абсолютно впевнений, з завтрашнього дня ти працюватимеш з ним у парі, зрозумів?

– Так, товаришу майор.

Женя коротко попрощався і вийшов із кабінету начальства. “Господи, думав, що помру від запаху цих пиріжків, слово честі”, – подумав чоловік, із задоволенням вдихаючи свіже повітря, і попрямував у бік уже своїх володінь.

“Відчуваю, що завтра буде весело”, – неприємне лоскотливе передчуття чогось не дуже доброго закралося в голову чоловіка і не залишало його весь вечір.

Додати до улюблених