Розділ Перший
Кас переніс Сема в якийсь занедбаний будинок – це було лігво вампірів. Деякі стіни були забризкані кров’ю, а біля входу валялося безголове тіло, трохи далі коридором ще одне. Вони насторожено зайшли до однієї з кімнат. Усі меблі там були перевернуті, всюди були бризки крові. Там вони побачили ще два тіла. А біля однієї зі стін стояв Дін. Він теж увесь був забризканий кров’ю.
– О, а ось і ви… – помітив він друзів. – Ви багато пропустили.
– Невже важко було почекати? – обурився Сем, опускаючи мачете.
– Ой, пробачте, що позбавив вас усіх веселощів – посміхнувся він.
– Дін, це було дуже нерозумно з твого боку, вони могли вбити і тебе, і тих дітей. – втрутився Кас.
— Слухайте, я вбив чотирьох із цих зубастих, а якщо б чекав вас, тих малих було б уже не врятувати… Тим паче зі мною все гаразд.
Складно було зрозуміти, чия саме кров була на ньому, тому Сем із Касом недовірливо оглянули Діна. Майже одразу вони помітили, що у нього по шиї текла саме його кров.
– Ти впевнений, що усé гаразд? – скептично спитав Сем.
Дін перевірив рукою рану. Вона була досить серйозна.
– Ну подумаєш, подряпина… заживе.
– Сем, іди витягни хлопців, а я допоможу цьому камікадзе з його «подряпиною».
Дін хотів було заперечити, але Кас так осудливо глянув на нього, що той зрозумів, що зараз краще просто погодитися. А Сем, знаючи, що з братом тепер все буде добре, пішов до підвалу, звільняти дітлахів, якими вампіри планували перекусити.
– Я знаю, що ти цього не любиш, але з огляду на твоє серцебиття, якщо кров зараз не зупинити, через пару хвилин ти знепритомнієш. – Спокійно промовив Кас, підносячи руку до чола Діна, і чекаючи дозволу, уважно дивився на нього. Той зітхнув, заплющив очі і довірливо кивнув. Тієї ж миті Вінчестер відчув дотик злегка прохолодної руки ангела. Від цього внизу живота щось залоскотало. По тілу пробігли мурашки, а потім все наповнилося якимось приємним відчуттям тепла та спокою.
Це тривало лише мить, але для Діна ніби минула вічність. Він поспішив розплющити очі та трохи відступив убік. Бігцем глянувши на Каса, він одразу опустив очі. Іноді він просто не міг спокійно витримувати цей пронизливий погляд ангела.
– Дякую.
– Дін, твоє серце все ще надто швидко б’ється… З тобою точно все гаразд? – трохи схвильовано запитав Кас, уважно дивлячись на друга.
– Точно. – Дін підвів очі, й одразу спіймав уважний добрий трохи занепокоєний погляд Каса, від чого серце застукотіло вже десь у вухах. Думки почали плутатися. – … Будь ласка, не дивись на мене так.
– Як? – щиро не зрозумів Кас.
– Ось так!.. так уважно… Неначе я єдине, що тебе цікавить… неначе ти… – він запнувся.
– Але ж ти справді для мене багато значить…я люблю тебе і не хочу дивитися на тебе ніяк інакше. – він сказав це так спокійно і невимушено, ніби замовляв бургер у кафе.
Така несподівана щирість повністю позбавила Діна рівноваги. Його обличчя запалало, серце вистрибувало з грудей, живіт ніби скрутили мотузкою, а кінцівки, здавалося, були зроблені з вати. В кімнаті застигла тиша, було чутно лише стукіт решіток у підвалі. А вони просто стояли і мовчки дивилися один на одного. Дін нервово ковтнув.
– Тобі краще піти… – його голос затремтів, а очі наповнилися сльозами. Дін відвернувся.
– Якщо ти цього хочеш … – Кас опустив погляд і відійшов.
Через пару секунд Дін зважився подивитися йому услід, але Каса вже не було. І ось знову йому треба придумувати відмовку для Сема, чому ж Касу довелося так швидко їх покинути. Хоча він вже й звик до цього. Взагалі в останній час він використовував надто багато відмовок.
Розділ Другий
Сем проходив повз кімнату Діна з ноутбуком. Він вирішив показати братові щось цікаве по роботі, що могло б зацікавити його. З кімнати голосно лунала музика. Сем хотів постукати, але не встиг він підняти руку, як у двері з того боку прилетіло щось важке. Сем трохи відійшов, злякавшись від несподіванки. У кімнаті почувся ще якийсь удар. Він зрозумів, що Діна зараз краще не чіпати, але все-таки вирішив запитати:
– Дін, у тебе там все гаразд? – крикнув він, не відчиняючи дверей.
Шум припинився, Дін визирнув із кімнати. Усередині повсюди валялися якісь розбиті речі.
– Що!? – нервово спитав він. – Ти знайшов нам роботу?
– Роботу …? – Сем миттю глянув у ноутбук із записом новин, а потім на брата. На його обличчі явно читалася злість, але очі були сповнені не гнівом. Тут було щось зовсім інше. У них ніби одночасно змішалися сумніви, смуток, страх, жаль і біль.
– Ну?!… – нетерпляче буркнув він.
– Та я тут просто натрапив на смішне відео, думав тобі показати… – спробував виправдатись Сем. – Але бачу, тобі зараз не до цього, так що я краще піду перевірю новини.
Він закрив ноутбук та показав у бік бібліотеки. Нічого не відповівши, Дін зачинив двері. Сем видихнув і, задумавшись, пішов далі коридором. Того дня Дін з кімнати не виходив, а Сем вирішив поки що не турбувати брата.
Зранку і до обіду наступного дня в кімнаті Діна було достатньо тихо, але Сем вирішив дати йому ще трохи часу побути на самоті, і поїхав прогулятися, до того ж їм давно потрібно було поповнити запаси їжі.
Повернувся з магазину Сем вже під вечір. Він розбирав на кухні продукти, коли туди зайшов Дін. Він підійшов до холодильника, щоб узяти пару пляшок пива.
– Кас із тобою не зв’язувався? – не піднімаючи очей на брата, без особливого інтересу спитав Дін.
– Ні… ти ж сам казав, що він на якийсь час буде без зв’язку. – Сем взяв телефон, щоб перевірити чи немає якихось повідомлень. – Але я можу спробувати набрати його, може він уже…
– Ні! – перебив його Дін. – Не треба. – Він відкрив пляшку, роздратовано зітхнув і вийшов із кухні.
– Дін, а я пиріг купив… Ти будеш? – крикнув Сем услід йому, але той нічого не відповів.
“Так, це вже явно зайшло надто далеко… Доведеться нам з тобою серйозно поговорити, поки ти остаточно себе не згубив…” – подумав Сем і пішов за братом. Біля дверей кімнати він зупинився, ніяк не наважуючись зайти або хоча б постукати. Так, пропалюючи поглядом двері, він простояв ще хвилин п’ять, намагаючись обдумати, як краще почати розмову.
Розділ Третій
Дін лежав на ліжку і дивився якийсь вестерн. Двері прочинилися, і в кімнату зайшов Сем.
– Хей, звали з моєї кімнати! – огризнувся Дін, не відриваючись від екрану.
– Ні! Я піду тільки після того, як ми поговоримо.
– Ну раз так, то говори швидше – він байдуже подивився на брата.
Сем підійшов до ліжка, переступаючи через усіляке сміття.
– Ніколи не думав, що за три дні сидіння вдома можна так загадити кімнату. – Повсюди валялися коробки від їжі, пляшки від алкоголю й якісь уламки, стілець був зіпсований і перевернутий, а ліжко скоріше нагадувало спальне місце безпритульного. – У тебе явно талант влаштовувати безлад. – Сем замовк, бо побачив злісний погляд брата. – Але я хотів поговорити з тобою про інше безлад… не матеріальний…
– Що за дурню ти несеш? Жіночих журналів перечитав?.. Згинь з кімнати!
– Грубістю тобі мене не налякати, я все одно скажу все, що збирався… – Сем вимкнув телевізор з фільмом, після чого погляд Діна став ще злісніший – Ти мій брат, і я хвилююся за тебе. Мені набридло дивитися, як ти мучиш себе… Це не допомагає не тобі, не іншим.
– Слухай, – Дін присів на ліжку і досить спокійно продовжив. – не знаю, що ти там собі надумав, але в мене все гаразд, чесно.
– Дін, ось тільки не треба мені брехати, я бачу, як тобі погано, знаю, що ти весь цей час докоряєш собі за щось … так само я знаю, що це щось пов’язано з Касом – Дін хотів перебити брата, але Сем не збирався його слухати. – Ні, навіть не думай знов мене годувати відмовками. Я не сліпий… Якщо ти не бажаєш, можеш мені нічого не розповідати, я просто хочу, щоб ти перестав брехати сам собі та нарешті послухав своє серце. Ти не боїшся монстрів, так чому ж тебе так лякають твої почуття?.. Мені дуже хотілося б допомогти тобі розібратися з ними, але я не можу. Ти повинен зробити це сам. Проте я певен, що десь усередині, ти вже знаєш, що треба робити… – Сем очікував якоїсь відповіді, але Дін мовчав. – Просто знай, що ти можеш розповісти мені все, я завжди підтримаю тебе…
Весь цей час Дін майже не піднімав очей на брата, вдивляючись в одну точку десь на стіні. Здавалося, що він навіть не дихає. На якийсь час у кімнаті запала тиша.
– Ти хотів би мені зараз щось розповісти? – ще раз спробував зав’язати розмову молодший Вінчестер.
Дін заплющив очі і глибоко вдихнув, стримуючи сльози.
– Сем, я хочу побути один… – ледь видавив він із себе.
– Добре… я розумію – Сем вийшов, тихо причинивши за собою двері.
Розділ Четвертий
Дін сидів на ліжку, закривши обличчя руками.
– Кас, будь ласка, ти мені потрібен … – ледь чутно прошепотів він. Якийсь час він сидів не рухаючись, але потім таки підняв очі і з надією оглянув кімнату.
– Привіт, Дін…
Побачивши Каса біля дверей, мисливець затамував подих, не вірячи своїм очам. Кілька хвилин вони просто мовчки дивилися один на одного. Трохи зібравшись із думками, Дін підвівся і зробив кілька кроків уперед.
– Будь ласка, пробач мені за те, що я тоді сказав… я не повинен був…
– Дін, все добре. – спокійно відповів ангел, ласкаво усміхаючись.
– Я не розумію… я поводився як кретин… Невже ти не сердишся?
– Коли я думаю про тебе, коли бачу тебе, те, що я відчуваю, це точно не злість… Я раніше ні до кого нічого подібного не відчував… Я взагалі нічого раніше не відчував, але завдяки тобі це змінилося… – його посмішка стала ще ласкавішою, але очі злегка наповнилися сумом. – Мені швидше було просто прикро, і я боявся, що зробив щось не так… Вибач, якщо це дійсно так… Я не хотів, щоб тобі було погано… Якщо тобі справді буде краще, не бачити мене більше, то я не буде тебе турбувати…
– Ні, ні, не йди! Ти ні в чому не винен. Просто я… я… не розумію,… чому саме я?.. Я не найкраща людина…
– Не знаю… Сумніваюся, що для цього потрібне якесь пояснення… Я й сам не найкращий ангел, а людина з мене ще гірша… У кожного є своя темна сторона, свої недоліки та страхи, але це ніяк не змінює моїх до тебе почуттів, навпаки, тільки підсилює їх, робить яскравіше…. А чому ти покликав мене? Чому сам стільки разів прощав мене?
– Я завжди казав тобі, що ти мій найкращий друг, але я зрозумів, що весь цей час приховував сам від себе дещо дуже важливе… Я зрозумів, що без тебе просто не можу… ти занадто багато для мене значиш, без тебе все інше стає таким порожнім і нікчемним… Коли тебе немає поряд, я відчуваю себе мертвим. Я не знаю, як я раніше жив без тебе… тепер просто не можу… не хочу жити без тебе… Кас,… – він підніс руку й ніжно доторкнувся до обличчя ангела. – … я люблю тебе… – Дін усміхнувся, а по його щоці покотилася сльоза. – Чорт, як же приємно, це казати…
Кас лагідно посміхнувся у відповідь та, заплющивши очі, уткнувся в трохи шорстку руку Вінчестера. За це Дін пристрасно поцілував його, притиснувши до дверей. Декілька вправних рухів і його руки вже опинилися в ангела під сорочкою, а плащ і піджак звалилися на підлогу. Кас не очікував такого швидкого розвитку подій, але не розгубився і, міцно обійнявши Діна, підняв і повалив на ліжко.
Додати до улюблених