Header Image

    Дана робота є перекладом іншомовного твору, здійсненим за наявності дозволу від автора. Оригінал.

    Здебільшого Йоганнес не фліртував навмисно. Він просто мав такий тон голосу, який змушував багатьох людей думати, ніби він робить крок назустріч. Це ж не його провина, що хтось розуміє щось неправильно.

    Не його провина, за винятком тих моментів, коли винен був все ж він. Треба визнати, час від часу він старався затримати свій погляд якдовше, чи занадто довго закушував губу, або дозволяв незнайомцю себе торкатися, навмисне даючи їм хибні уявлення, просто щоб подивитись, як далеко це зайде, перш ніж втрутиться Генрік. А тоді він робив своє найбезневинніше обличчя і поводився так, ніби він тут взагалі ні до чого, брешучи крізь зуби у втомлене розлючене Генрікове обличчя. На його виправдання, Генрік був ну настільки гарячим, коли ревнував.

    Генрікові ревнощі були і благословенням, і прокляттям, і причиною, з якої він завжди мав змазку в своїй машині для таких ночей, як ця, коли Генрік, напружений і розлючений, просто не міг дочекатися повернення додому; для таких ночей, як ця, коли він штовхнув Йоганнеса на заднє сидіння машини, як той і хотів, мов пішака в цій йобаній Йоганнесовій грі в шахи.

    Певно, йому варто було б хвилюватись, що хтось побачить його напівголого, сидячого на колінах в Генріка, на задньому сидінні авто, але було важко думати про будь-що, коли Генрікові пальці відчувалися так до біса добре в ньому. В такі моменти він по-справжньому розумів, як добре вони підходять одне одному. Абсолютно все бездоганно пасувало одне до одного: його руки в Генріковому волоссі, пальці Генріка всередині нього, його місце на Генрікових колінах, їхні губи разом — все, мов ідеально підібрана пара. Він вже казав, що вони доповнюють одне одного, і це чиста правда, аж до його жаги уваги з Генріковими болючими власницькими ревнощами.

    — Я хочу, щоб ти перестав. — сказав Генрік тремтливим, межуючим між непевністю і люттю, голосом, — Мені не подобається, коли інші люди торкаються тебе так.

    Він сказав це так, ніби Йоганнес давав незнайомцям трахнути себе у вбиральні бару, а не просто дозволяв легкий дотик до свого плеча чи чиюсь руку на своїй. Можливо, для Генріка це було рівноцінним. Можливо, він не знав, що Йоганнес нізащо не дасть цьому зайти так далеко.

    Генрікові пальці рухались жорсткіше, а його хватка на Йоганнесовому стегні була достатньо міцною, щоб залишити синці. Це вирвало з Йоганнеса уривчатий стогін прямо проти Генрікових вуст, і він дивувався, як той міг подумати, що він зупиниться, коли Генрік давав йому саме те, чого він хтів. Йоганнес радше почувався б погано, якби Генрік не був таким жорстким.

    — Я увесь твій, — сказав йому Йоганнес, легко, саме це і маючи на увазі. Якщо Генрік вважав його курвою, то нехай, але ніхто інший не зможе змусити його грати так добре і розставляти ноги так охоче. Ніхто інший в цьому світі не зможе змусити його так сильно хотіти грати в ці дурні кішки-мишки.

    І, схоже, це було правильним ходом, оскільки Генрік, вилаявшись собі під ніс, розстібнув блискавку на штанях.

     

    0 Коментарів