Слухаючи шум вечірнього прибою, К’ян споглядав як сонце сідає за обрій. Життя на острові серед океану мало свої недоліки, але такі переваги їх компенсували.
Коли на небосхилі вже не було багряного кола, небо все ще було рожеве, Рекі почув звук коліс скейта. Звернувши увагу на джерело звуку, хлопець побачив Ланґу. А за пару хвилин він вже був зовсім поруч.
— Давно сидиш тут?
— Хвилин 20. І ти пропустив все видовище.
Ланґа перевів погляд на небо що досі було у рожевих кольорах. Він спустився сходами й сів поруч з К’яном.
— Не хочеш щось перехопити поки магазини ще працюють?
— Мммм — Рекі тер око розмислюючи над відповіддю — Так, не погана ідея. — видав хлопець, дивлячись на Хасеґаву примруживши* очі.
— Ну тоді пішли, бо часу в нас обмаль.
Ланґа піднявся з місця, а слідом і Рекі, дорогою, було прийняте рішення піти до невеликої забігайлівки, у якій вони раніше були разом з компанією.
Зі звуком дзвіночка на дверях, хлопці увійшли до закладу, одразу вирушивши до каси. Обравши все що хотіли, вони обидва сіли за стіл. Чекаючи замовлення, Ланґа першим перервав тишу між ними.
— Рекі, можна тебе спитати?
— М? — відірвавшись від екрана телефону, він перевів погляд у німому питанні.
— Ти вільний на ці вихідні?
— А що?
— Можливо…, ти не хотів би… до мене в суботу… сходити на ночівлю? — перебираючи пальці, з паузами записав Хасеґава.
Кілька секунд хлопці провели мовчки дивлячись один на одного.
— А! Ну… я не те щоб дуже проти…, я ще спитаю, а потім тобі напишу у разі чого, добре?
— Так, звісно, без проблем!
Увесь час очікування далі вони провели в тиші.
З того моменту у підсобці минуло вже майже два тижні. Рекі за весь цей час намагався якось абстрагуватись від розмов про це. Не те щоб він навмисне уникав контакту з Ланґою, просто він не хотів обговорювати їх відносини. Через деякий час, Хасеґава просто змирився і не підіймав більше цю тему.
— Ваше замовлення! — сказала офіціантка, подаючи їжу на розносі.
Ланґа замовив свій улюблений Путі́н*, Рекі ж натомість узяв гамбургер з колою.
Після перекусу підлітки попрямували до «Crazy». Як виявилось, сьогодні там проходило невелике змагання. З початку це була просто суперечка між двома скейтерами, але згодом доєднались ще інші. Ланґа одразу захотів взяти участь, на що Рекі просто побажав удачі і відмовився.
Поки всі збирались для змагань К’ян був на майданчику. Він практикував нові трюки й покращував навички для вже вивчених. Особливо йому подобалось дивитись на інших фрістайл скейтерів, на їх вміння, підмічати щось для себе. Періодично дивлячись на екрани, він помічав більше нових імен у таблиці учасників.
Коли пролунала сирена початку перегонів, Рекі попрямував до фінішу. На екранах постійно змінювалась картинка, а публіка підіймала галас, за плечима постійно шли обговорення ставок. Єдине про що думав Рекі – щоб Ланґа не покалічився. Не дивлячись що ця траса більш безпечна за минулі, ніхто не відміняв брудних трюків інших учасників.
Вже під’їжджаючи до фінішу, попереду було велике скупчення людей. Опинившись ближче, очі почали сліпити яскраві вогні прожекторів, натовп скаженів від ажіотажу. На горизонті вже була фінішна смуга, ще одна мить і перемога! Після хлопця, майже одразу, фінішувало ще пару людей.
Трохи оглянувшись по сторонах, канадець помітив знайоме жовте худі. Кароокий стояв склавши руки, трохи посміхаючись і дивлячись на Ланґу.
Хасеґава взяв свій скейт і пішов до К’яна. «Лярво, який тут гамір.» Все навколо просякло криками і шумом.
— Все-таки ти не розучився кататись. — посміхаючись, видав Рекі.
— Ти в мені сумнівався?
— Ну, зовсім трохи.
— Піду втоплюся у річці глибокій.
Люди навколо вже почали розходитись, тож ніхто не звернув увагу коли Ланґа притягнув до себе хлопця, щоб обійняти. Тримаючи руки на талії, він поклав голову на плече.
— Ти ще хочеш тут залишатися?
К’ян ще був у легкому ступорі, але відповів, — Сумніваюсь що буде ще щось цікаве. Пішли до дому. — погладжуючи канадця по спині.
— Угу.
Знайома дорога до дому завжди у таку пізню годину була пустельна, тож хлопці могли дозволити бути собі більш розкутими. Прохолодний океанічний вітер що окутував все навколо, улюблене хобі, і людина що буде поруч так само голосно сміятись на всю вулицю. Це давало неперевершені відчуття. Шкода що все хороше має тенденцію закінчуватись, так само як і дорога хлопців.
Коли вже Рекі хотів вирушати у своєму напрямку він почув позаду:
— Почекай!
К’ян повернувся до Ланґи. — Що? — через кілька секунд він зрозумів чому хлопець його покликав. Його обличчям змінилась зі звидвуанням на легке незадоволення.
Ланґа підійшов ближче і поцілував хлопця. Через кілька секунд Рекі виправив свою бездіяльність, поклавши руки на боки Хасеґави погладжуючи їх великими пальцями.
Це було вже не в перше. Після випадку у Дроп Скетч, Ланґа почав більше контактувати та інколи цілувати хлопця. К’ян спочатку був трохи стурбований, але згодом звик і не приділяв такої уваги. У їх відносинах не було чіткої межі коли вони почались, просто у якийсь момент це стало більше ніж дружба.
Ланґа провів рукою по щоці, спустивши її на шию та відринув.
Рекі швидко пробіг поглядом по лицю Хасеґави й видав, — Тепер мені вже можна йти?
Канадець усміхнувся на це.
— Так, бувай.
***
Близько о восьмій вечора канадець вже закінчив із домашньою і додатковим матеріалом. Спершись на спинку стільця, хлопець потягнувся видаючи протяжний звук.
Наближався час вечері тож він спустився до кухні.
— Ланґа, розстав, будь ласка посуд. — побачивши сина, попросила Нанако.
— А що у нас на вечерю? — мимо діла поцікавився підліток.
— Місо-суп і карі. До речі твій друг теж буде?
— Мабуть. Я можу йому написати, хоча він скоро вже має прийти.
Нанако трохи підійшла до сина, привернувши його увагу.
— Ти переживаєш?
— Трохи. — спираючись на стілець, опустивши погляд, пробурмотів Хасеґава.
— Він дуже сильно на тебе вплинув. Я розумію що тобі буває не легко з кимось спілкуватись, особливо після того, як Олівера не стало, але зараз ти нарешті став усміхатись. Тож, я рада що у тебе є людина на яку ти можеш покластись.
Ланґа намагався підібрати слова, щоб відповісти, мати рідко підіймала тему смерті батька, тож розмова про це вибила хлопця із колії.
З коридору пролунав звук вхідного дзвінка.
— Це напевне до тебе.
Пробігши поглядом по коридору і розгублено дивлячись на матір, Ланґа коротко відповів, — Так. — прямуючи до вхідних дверей.
На порозі він побачив К’яна що стояв зі скейтом руках і рюкзаком за плечима.
— Привіт.
— Привіт.
Вони простояли ще пів хвилини, а потім Ланґа видав, — А! Проходь.
— Речі можеш покласти до мене в кімнату, а скейт залиш. — вказуючи на місце біля своєї дошки, промовив Хасеґава.
— До речі ти будеш вечеряти?
— Ем так, мабуть, я не проти.
— Добре. — усміхаючись відповів канадець. — Тоді залиш речі та спускайся на кухню.
Повернувшись до кухні, Ланґа закінчив сервірувати стіл.
Ще з минулого разу К’ян помітив що у Ланґи в кімнаті особливий запах, ніби мила і свіжо спиляного дерева. Рекі не втримав себе, щоб не впасти на ліжко занурюючись у подушки обличчям, вдихаючи аромат їх власника.
***
Після вечері, хлопці готувались до сну. Рекі, вже був після душу і переодягнений, він лежав на ліжку гортаючи стрічку. Коли двері кімнати відчинилися в отворі з’явився Ланґа, він був у одній спідній білизні тримаючи речі у руках. Помітивши його К’ян був здивований. Він відвів погляд намагаючись зосередитись на чомусь іншому. Рекі вже бачив хлопця таким на пляжі та у роздягальні, але зараз це було максимально ніяково.
На щастя Ланґа швидко одягнувся. І ліг поруч з К’яном.
— Ти о скільки зазвичай лягаєш спати? — повернувши голову, запитав блакитноокий.
— Пізно, близько години ночі, але інколи раніше.
— Це через “S”?
— Не завжди, подеколи просто валяюсь без сну.
— Короче, у тебе теж немає режиму. Я правий?
— Ну я хоча б як зомбі не ходжу і людей не лякаю.
Ланґа засміявся. Піднявшись з ліжка узяв телефон що лежав на столі, захопивши із собою зарядку.
— Я буду з боку вікна, а ти лягай на інший.
Вимкнувши світло і увімкнувши штекер зарядки, він ліг під ковдру. Через кілька хвилин Рекі теж заліз під ковдру. Ланґа ще деякий час сидів у соц. мережах, поставивши телефон на зарядку, він ліг спати.
Хлопці лежали поруч в темряві, К’ян весь час дивився в стелю. Рекі було складно заснути коли поруч був Хасеґава. Повернувши голову він дивився на спину хлопця і на його волосся що було розсипане на подушці. Шумно зітхаючи, він постарався лягти зручніше.
Трохи повернувши корпус, Ланґа ліг на спину, дивлячись на Рижика. Він запитав,— Щось не так?
— В сенсі?
— Не знаю, ти напружений і постійно крутишся.
— А, я просто… заснути не можу.
— Це через те що я поруч?
— Ні, все гаразд! Просто думки в голову лізуть.
— Хочеш поговорити?
Рекі розвернув голову на бік, дивлячись в очі Ланґи. — Так, мабуть.
Ланґа трохи усміхнувся і змінив положення, щоб бути повернутим до хлопця, поклавши руку під голову він був готовий уважно слухати.
— Добре, і про що?
— Ем, чесно кажучи трохи незручно ось так це казати. — Рекі говорячи потирав перенісся.
— Це з приводу наших відносин?
К’ян здивовано подивився на Хасеґаву. — Так, ти правий. — трохи присоромлено видав він.
— Чому? Ти завжди уникаєш розмов на важливі теми. Тобі нічого не буде якщо ти будеш більш відвертий, хоча б зі мною.
Трохи підтискаючи губи, К’ян обмірковував слова для відповіді. — Я, — невпевнено пробуркотів і продовжив, — я не знаю як ти відреагуєш на мої дії, можливо тобі не приємно коли тебе торкаються. Я… я не знаю де межа.
Ланґа посміхнувся. — Тобі не варто переживати через це. Ти досі не зробив нічого що було б мені неприємно, тож я сумніваюсь що від тебе можна очікувати щось страшне. Ти завжди можеш мене запитати, це нормально не знати щось.
— Тоді… ти не проти трохи полежати разом?
— Ем, так, звісно. — усміхаючись, видав Хасеґава.
Рекі піднявся на лікті й дивився деякий час на Ланґу. Все-таки наблизившись до хлопця, він ліг на плече ткнувшись у згин шиї, руками обвиваючи ребра.
Хасеґава був трохи здивований цим, але згодом поклав руки хлопцю на плечі. Прибравши волосся з очей, він нахилив голову і трохи потер вилицею по сконі хлопця.
Більш неочікуваним сюрпризом став момент коли Ланґа відчув як щось гаряче торкається його шиї і як шквал мурашок пробіг по його спині. Це змусило канадця трохи посоватися*.
— Не подобається? — припіднявши голову, запитав К’ян.
— Ні, все ок.
***
Прокинувшись в ранці від сонячних променів, що світили в очі. Це змусило рудоволосого повернувся на інший бік і тоді він збагнув, що поруч нікого немає. «Він вже прокинувся? Котра вже година?» Небажання вилазити з-під теплої ковдри змушувало хлопця залишатись у ліжку.
— Мммм~, Ланґааа! — протягнуто пролунав голос у кімнаті.
На кухні буяв аромат кави та зготованої їжі. Хасеґава почув позаду звук тьопання* босих ніг. Це було мале, руде чортеня що нещодавно прокинулось і спускалось по сходах. Вигляд хлопця змусив Хасеґаву усміхнутись, волосся К’ян стирчало в різні боки, із заспаним обличчям, він був в одній чорній футболці. Ланґа стояв біля столу і дивився як К’ян плететься до нього.
— Добрий ранок, соню.
— Ранки бувають добрі? — потираючи око, сказав К’ян.
Коли Рекі наблизився до Ланґи, то поклав голову на плече, обіймаючи хлопця збоку за талію.
— Так смачно пахне. Ще й кавою від тебе теж.
— Сподіваюсь, ти будеш спагеті с сиром і помідорами.
— Звучить смачно.
— Тоді сідай їсти, холодним воно смачним не буде.
— Угу, вже сідаю. — пробурмотів К’ян у згин ший Ланґи.
_______
Примруживши — злегка прикривати повіками (око, очі).
Путі́н — квебекська національна страва зі смаженої картоплі фрі, сирного зерна та м’ясної поливки.
Посоватися — не спокійно крутитись на місці. Укр. відповідник слову “йорзать”.
Тьопання — Іти (не швидко, повільно, по поганій дорозі або будучи дуже стомленим); плентатися.
Вітаю 👋. Це останній розділ цієї роботи. Дякую за читання і за оцінку.
Додати до улюблених