Немає на світі ні Бога, ні демонів, тільки страждання і біль. Ці незрозумілі почуття наповнюють людей тим, що виховує їх, роблячи тих тими, ким вони є насправді. Але ж чому ті, хто не хоче робити нічого такого, зараз страждають, розбиваючись як кришталь? Комуї завжди думав про це, скільки вже жив разом з Ліналі в Ордені, але так і не зміг зрозуміти цього. Тільки зараз, коли він побачив, як вже і янголів закували у кайдани “віри”, то Комуї Лі зрозумів, що навіть янголів беруть в заручники.
Керівник Чорного Ордену сидів за своїм столиком, читав анкету, яку віддав Малькольм С. Рувельє. Агнія була послушницею в монастирі для жінок, а отже напряму була вплетена у віру. Коротке досьє закінчувалось тим, що вона мала кристалічний тип чистої сили. Стріли та лук, які для звичайних людей показувались як шпилька для волосся. Чоловік відклав документи та зняв свої окуляри, очі щипало, а на душі не було спокою, наче готовилась нова порція несподіванок.
***
Лаві влетів в перші двері, які потрапили на третьому поверсі, і вже закрив їх, як тут його очі помітили невідому дівчину. Сплутане волосся і спокійний погляд робили з неї ляльку. Хлопець несподіванки закляк на місці, але нічого не зробив, тільки почувши, що десь крокує Юу, він різко залетів під ліжко. рудоволосий і не встиг попередити дівчину, щоб вона не говорила тому, хто зараз зайде, що він саме тут.
Юу розчинив двері, і так само зустрівся з холодним синім поглядом, який неприємно обпалював його. Він не бачив цю дівчину раніше, але вона вже йому не сподобалась. Агнія, яка так само мовчала, навіть слова не говорила, стояла у світлі сонячного проміння, як статуя і споглядала за хлопцем, який тримав в руках свого меча. Він здався їй грубим, але вона сприйняла таку нетактичну поведінку спокійно. Вона не знала, як себе вести у світі, який, як тепер вона знала, був великим. світ став таким, бо вона покинула монастир? Бо саме вона відчула, що таке страждання і біль?
Юу, який декілька хвилин так само дивився на неї немигаючим поглядом, різко закрив двері, навіть не спитавши, чи не бачила вона нікого тут. Лаві під ліжком засміявся, і навіть трохи здивувався тому, як вчинив Юу. Цей хлопець не знав, що таке тактичне поводження, говорив те, що дуже сильно могло нашкодити, може від того у нього і були бійки з Алленом.
Лаві викотився з-під ліжка, обтрусив пил, який зібрав на одяг і поглянув на дівчину. Він вперше бачив такі сині, як озера очі, від яких завмирала душа, від яких хворобливо билось серце. Але чомусь йому здалось, що вона поводить себе як загнаний у куток звір, що вона стримується, щоб не кинутися навтьоки. Лаві стояв і спостерігав за нею, за поводженням дівчини. Вона не скаржилась, тільки дивилась на свого незваного гостя, а потім і зовсім відвернулась від нього, щоб він не дивився своїм єдиними оком у її й так неприємну і розбиту душу.
Незнайомка не викликала у Лаві того звичного “Страйк!”, а скоріше своїм холодом відстороняла від себе. Вона була з іншого світу, де не було ні акум, ні екзорцистів, ні Священної війни, яка зламала стільки доль. Учень книжника вперше в житті бачив таку чисту душу, яка не проходила тих жахіть, які приводили людей в це злощасне місце, де кожна стіна, як кайдани на тілі, давила та залишала після себе рани. Навіть повітря в Ордені було просякнуте криками й сльозами, стражданнями тих, хто просто мріяв жити. Тут кожна людина знала, що таке темнота, але тільки не ця дівчина, яка була зіткана із місячного сяйва, що перепліталось з промінням сонця. Тільки там, в темних глибоких зіницях він бачив справжнє полум’я, бачив невідомі страхи, за мить життя.
Незнайомка сіла на своє ліжко і взяла до рук книгу. Лаві приглянувся до обкладинки, і тільки зараз зрозумів, що він читав її три дні тому, коли ховався від праведного гніву свого вчителя, який був дуже незадоволений тим, що Лаві знову відлинював від своєї роботи. Чесно кажучи, то рудоволосий просто хотів відпочити від складної місії, на яку він потрапив з Кандою та Алленом.
– Автор не любив Бога, тому книга просякнута стражданням людей, які довірили життя в руки Бога. – хлопець примостився поруч з дівчиною.
У Лаві була одна доволі неприємна звичка, як думав Канда, він любив порушувати чужий простір, вставляючи в тишу своє базікання, коли то непотрібно. Але зараз, коли на нього знову поглянули ці два сині ока, то здалось, що він виграв мовчазну війну. Дівчина не сказала ні слова, знову опустила очі в книгу, наче не зрозумівши того, що сказав зеленоокий. Тільки після нового монологу, який закінчився тим, що він сказав своє ім’я, монахиня відвинулась від гостя, який відчув себе вільно.
Лаві вже почав сумувати від того, що з ним не говорять, але нічого не сказав, тільки знову почав торочити про книгу, яку дівчина відклала, бо їй заважали читати. Тільки її вбрання шаруділо від рухів, що здалось Лаві приємним шумом вітру. Дівчина сіла на ліжку, порожній її погляд втупився в стіну.
– Я теж ненавиджу Бога, ненавиджу все, що пов’язане з ним. – прошепотіла вона, а потім повернула голову до Лаві, який здивовано оглянув її.
– Але ж монахиням не пристало так говорити. – хлопець навіть потилицю почухав. – Ти х монахиня, як я розумію, тому будинок для тебе монастир.
Лице дівчини за хвилину потемніло, здалось, що просто світло зникло в кімнаті. Тепер її сині очі нагадували два темних колодязі, які неприємно тягнули на своє дно Лаві. Вона довго дивилась на нього, і здавалось, що тільки зараз помітила якусь ниточку, що вела прямо до його душі, прямо до таємниць існування, які були його кайданами. Книжник молодший відчував, як цей темний погляд поглинає всю його суть, вишукуючи правди, яку він ховав сам від себе, щоб вона не зранила ще сильніше.
Тепер вона бачила невідомий для всіх страх, який той ховав у своїй душі, не розказуючи правди.
– Я була монахинею, але так сталось, що одна ніч забрала в мене дім, людей, яких я любила, і котрі любили мене. – її тонких губ торкнулась жорстоко-солодка посмішка. – Я просто зброя, яка повинна віддавати душу заради Ватикану і Бога.
Люди, ким би вони не стали, залишаються крихкими, як кришталь, який падає на підлогу і розлітається на друзки. Тільки хтось починає збирати ці уламки, як ранить руки та зрошує все своєю кров’ю. У людей не було права на страждання та любов в Ордені, але вони все одно любили та страждали. Хтось сам вибирав собі такий шлях, від якого боліли руки й ноги. Лаві теж знав про те, що переживали люди в цьому місці, але так і не звик, бо він вперше відчував страждання і муки, яких не було при жодній душі.
– Тому ти захотіла сховатися від людей в цьому місці? – він нахилив голову, споглядаючи за обличчям дівчини, яка все так само сиділа склавши руки на своїх колінах. – Ти гадаєш, що все втрачено, але це не так, кожний наш крок може бути болючим, але ж ми йдемо. Так чому не можна пізнати все навколо себе, пізнати саму себе?
Агнія сиділа на ліжку, тільки тонкі пальці, її складених на колінах рук, стискали темну сукню, яка залишилась так само дверима у те минуле, яке вона ніколи не забудить, але й не зможе сказати щось, пригадавши. Тільки от, вона не розуміла, чому її неспокійна, розтовчена вщент душа так хотіла зігріватись тим теплом, яке вона несподівано побачила десь глибоко в душі хлопця.
– Я не можу! Мені складно довіряти своїм почуттям, які вирують в моїй душі. – вона замовкла, похиливши голову, а потім підняла її знову, і повторила: – Якби була тут сестра Софія, вона б дала пораду, сказала, де я помилилась.
Лаві невдоволено скривив губи, і вже оперся об стіну, яка обдала його спину неприємним холодом. Трохи дав собі часу звикнути, щоб не стукотіти зубами.
– Ніхто крім тебе не зможе змінити помилки, не зможе показати, як жити, дурненька. – в голосі його було тепло і заспокійливий мотив якоїсь далекої мелодії, яка так і грала в пам’яті Агнії.
Агнія невдоволено закриває очі, а серце чомусь так заспокоюється, що вона не може нічого сказати, тільки притискає свої ноги до грудей і починає плакати, так гучно, надривисто, як плачуть люди, які втрачають все у своєму житті. за останні дні вона плакала вперше в житті, що голос зривався і танув в тиші кімнати. Цей надривистий плач робив боляче, від нього страждало десь в грудях серце. Вона плакала і не могла зупинитися, а Лаві вперше в житті зрозумів, що слова сказані кимось можуть робити так боляче іншим людям.
Лаві зірвався зі свого місця, і його рука торкнулась сплутаного волосся. Він погладив дівчину по голові, думаючи, що йому робити, як заспокоїти її. Агнія наче відчула чуже тепло, і як мала дитина притиснулась до тулуба рудоволосого, продовжуючи хлиптати та шморгати носом. А Лаві гладив її по голові, наче це могло заспокоїти дівчину, яка притискалась до нього, виплакуючи при цьому всі сльози.
– Навіть втративши щось ми, люди, можемо отримати те, що змінить наш шлях, наше життя. – коли вона перестала його обіймати, то він напочіпки присів, і поглянув в сині очі дівчини. – Запам’ятай, що тут, як би не було складно, є я та інші.
Дівчина тихо протянула:
– Агнія Романова.
– Лаві.
Додати до улюблених